Зарубіжна література. 9 клас. Ніколенко

Михайло Лермонтов

1814—1841

Лірика, віршований розмір, образ ліричного героя, соціально-психологічний і філософський роман, образ «зайвої людини».

  • 1. Які твори М. Лермонтова ви знаєте? Пригадайте, про які переклади поета йшлося на уроках зарубіжної літератури.
  • 2. За допомогою Інтернету підготуйте розповідь про природу й історію Кавказу, зокрема про кавказькі війни XIX ст.
  • 3. Розкажіть, як загинув поет О. Пушкін. З’ясуйте, яку роль у суспільстві XIX ст. відігравали дуелі. Висловте власне ставлення.
  • 4. Кого ви вважаєте героєм нашого часу?

Михайла Лермонтова називають літературним спадкоємцем О. Пушкіна за широту обдарування, універсальність особистості й трагічний фінал життя. А ще за вірш «Смерть поета» (1837), яким М. Лермонтов відгукнувся на загибель О. Пушкіна, сміливо виступивши проти тих, хто був зацікавлений, щоб голос поета замовк назавжди. Цей вірш-обвинувачення визначив творчий і життєвий шлях М. Лермонтова, приніс йому славу й прискорив ранню загибель.

Михайло Юрійович Лермонтов народився 3 (15) жовтня 1814 р. в м. Москві (Росія) у дворянській родині. У трирічному віці хлопчик залишився без батьків — мати, Марія Михайлівна (з роду Арсеньєвих), померла, а батько — Юрій Петрович Лермонтов — був відсторонений від виховання маленького сина через конфлікти з владною бабусею Єлизаветою Олексіївною Арсеньєвою (уроджена Столипіна). Вихованням та освітою Михайла все подальше життя опікувалася бабуся. Неясні спогади про маму, уривчасті зустрічі з батьком залишили глибоку рану в душі майбутнього поета, рано привчили до сумних роздумів, відчуття туги й самотності.

Дитинство Михайла пройшло в с. Тарханах Пензенської губернії (Росія). Здібний хлопчик був оточений безмежною любов’ю бабусі, яка доклала великих зусиль, щоб онук володів французькою, німецькою й англійською мовами, вільно читав латиною, грав на фортепіано, скрипці, флейті, співав, писав музику, чудово малював. З дитячих років М. Лермонтов багато читав, був прекрасно обізнаний із художньою літературою минулого й сучасності. Улюблені твори Й. В. Ґете, Ф. Шиллера та Дж. Байрона читав в оригіналах.

«Ніколи у світовій літературі не було прикладу, щоб один видатний поет підхопив прапор поезії, що випав із рук іншого, щоб поніс його заповіданим шляхом і сам загинув у двобої з тими самими силами. Смерть Пушкіна й народження Лермонтова-трибуна нероздільні» (І. Андронников).

Після відмінної домашньої підготовки у віці 14 років Михайло був зарахований до Благородного пансіону Московського університету. Талановитий юнак, який давно підкорив перо та пензель, легко ввійшов до творчого середовища пансіону, де панувало захоплення німецькими й англійськими романтиками. Його вірші й малюнки відразу з’явилися в пансіонних рукописних журналах. Це були оригінальні твори, у яких юний поет наслідував улюблених поетів-романтиків, заглиблюючись у проблеми боротьби божественного й демонічного в душі людини.

Музей-заповідник М. Лермонтова. с. Тархани (Росія)

«Ідея М. Лермонтова — символ вільної думки й трагічної приреченості талановитої особистості у світі фальшу й насильства» (С. Павличко).

У 1830 р. юнак вступив на юридичний факультет Московського університету, але через конфлікт із викладачами залишив його й обрав для подальшого навчання зовсім інше поле діяльності — військову кар’єру. На цей час сформувався романтичний світогляд юнака, ліричний герой його ранніх віршів був сповнений могутньої пристрасті й трагічної приреченості. Улітку 1832 р. перед вступом до військової школи М. Лермонтов написав один із найвідоміших своїх творів — «Вітрило» (рос. «Парус»), де в образі вітрильника зобразив власну буремну душу:

А він благає бурь у моря,

Немов спокій у бурях є.

(Переклад Миколи Зерова)

Він навчався два роки в школі гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів, закінчив її в офіцерському званні корнета. З призначенням до гусарського полку, розташованого неподалік від Санкт-Петербурга, у Царському Селі, розпочалося самостійне життя М. Лермонтова, його входження до кола літераторів і світських салонів. Спостереження за життям аристократів покладені в основу драми «Маскарад» (1835). У творі йдеться про трагічну історію кохання, яка розгорталася на тлі підступності, гри та лицемірства. Тодішня цензура не дозволила авторові надрукувати драму через відверту критику вищого світу.

Перші перешкоди на шляху до широкої публіки не зупинили М. Лермонтова, він почав писати роман «Княгиня Ліговська», у якому вперше з’явилося ім’я Печоріна. Автобіографічні моменти роману пов’язані з Варварою Лопухіною, глибоке почуття до якої поет проніс через усе життя. Військова освіта наклала відбиток на характер юнака, він був готовий до випробувань і суворих викликів життя.

У своїх романтичних віршах і поемах М. Лермонтов прагнув наслідувати двох улюблених поетів — Дж. Байрона й О. Пушкіна. Він обирав подібні теми й сюжети, його герої переймалися байронічними пристрастями. Водночас поет гучно заявив про творчу самобутність і власний шлях у мистецтві:

Ні, я не Байрон, інший я

Обранець, людям ще не знаний,

Як він, мандрівець, світом гнаний,

Та руська лиш душа моя.

(Переклад Миколи Терещенка)

У 1830-1833 рр. митець написав низку кавказьких поем («Черкеси», «Ізмаїлбей», «Мцирі», «Кавказький бранець»), у яких оспівував дух свободи й лицарської звитяги. У його художньому світі навіть гори — «свободи вічні твердині».

Основним у творчості Лермонтова-поета став вірш «Смерть поета» (1837), у якому він звинуватив у загибелі О. Пушкіна тих, хто «жадібним натовпом» стоїть за троном, тих, хто є катами «Свободи, Генія і Слави». За цей сміливий твір молодий поет був переведений царським урядом до Нижегородського драгунського полку, який брав участь у військовій кампанії на Кавказі. Тобто тодішня влада свідомо відправила його в одне з найнебезпечніших місць — на загибель.

Образ Демона в ліриці М. Лермонтова

Образ духа, що повстав проти Бога й за це був вигнаний із раю, уперше з’явився в дитячих віршах М. Лермонтова й супроводжував поета протягом усього творчого життя. Образ Демона як утілення душевних сумнівів, незалежності та бунтарства відповідав стану душі поета й викликав глибоке захоплення. Демон М. Лермонтова існує на перехресті різних сфер — неба й землі, дня і ночі, життя та смерті, світла й темряви. Він безсмертний і вільний, але кохання до земної дівчини — грузинської княжни Тамари — змінило його, викресало з його очей сльозу, а з вуст — слова клятви. Це кохання вражає силою пристрасті та приреченістю, воно заворожує читачів загадковістю й містичністю. Художник М. Врубель багато років прагнув відтворити образ лермонтовського Демона.

М. Врубель. Демон, що сидить. 1890 р.

На автопортреті М. Лермонтов зобразив себе в черкеській бурці з кавказькими газирями (гнізда для патронів) на грудях. У такій формі він об’їздив майже всю лінію укріплень кавказької армії берегами р. Терека та Кубані від Каспійського до Чорного моря. Поет зарекомендував себе відважним вояком, нерідко ризикував життям під чеченськими кулями.

М. Лермонтов. Автопортрет. 1837 р.

Перше заслання М. Лермонтова на Кавказ було нетривалим, але внутрішньо змінило поета. Коли він знов опинився в Петербурзі (завдяки зусиллям бабусі), то остаточно переконався, що життя вищого світу — це дріб’язковий, бездушний і лицемірний маскарад. Поетові було «нудно і сумно», йому були ненависні тиранія влади, байдужість інтелігенції, бездумна покірність народу. Він відчував глибоку тугу серед ворожого світу, де єдиними співрозмовниками були його герої — витвори уяви.

Життя в Петербурзі для М. Лермонтова перетворилося на суцільну муку. Письменник усе сильніше відчував розчарування, безнадійну самотність і відчуженість. Навесні 1840 р. М. Лермонтов узяв участь у дуелі із сином французького посла Е. де Варантом, за що його було покарано засланням на Кавказ до регулярних військ. У цей час у Петербурзі вийшов друком роман «Герой нашого часу», який викликав великий резонанс у широкої публіки. У листопаді 1840 р. була видана збірка «Вірші М. Ю. Лермонтова».

За особисту відвагу на фронті поет був представлений до нагороди, отримав відпустку, але в столиці його не чекали, рішення про нагороду й відпустку було скасовано. Він мусив знову повернутися на Кавказ, до П’ятигорська, де затримався для лікування. У цей час були написані такі поетичні шедеври, як «Сон», «Круча», «Тамара», «Листок», «Побачення», «Пророк», «На дорогу йду я в самотині...».

15 липня 1841 р. поет був убитий на дуелі Н. Мартиновим, з яким разом навчався в Школі юнкерів. Щодо останньої дуелі М. Лермонтова й досі не вщухають дискусії. Можливо, це був результат трагічних випадковостей, починаючи від несерйозного приводу для дуелі — уїдливі насмішки М. Лермонтова. Але є й інша версія: нібито це було сплановане вбивство надто «не зручного» для царської влади поета... Йому було тоді лише 26 років. На прохання бабусі прах поета був перевезений до с. Тарханів (Росія) і похований у родинному склепі.

«Яка гірка доля людини й поета, що повстав проти зла!» (М. Гоголь).

«Ось хто мав цей вічний і сильний пошук істини! Ось кого шкода, що так рано помер! Які сили були в цієї людини!» (Л. Толстой).

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

П’ятигорськ у творчості М. Лермонтова

Гора Бештау, що на Кавказі, має п’ять вершин. Вона дала назву м. П’ятигорську (нині Ставропольський край, Росія). Місто розташоване біля підніжжя гори Машук, яка за формою подібна до чеченської шапки — папахи. У XVIII ст. П’ятигорськ був частиною військових укріплень, які царська Росія використовувала для захисту південних кордонів. Поступово місто-фортеця перетворилося на відомий курорт завдяки живописним краєвидам і лікувальним мінеральним джерелам. На водах П’ятигорська лікувалися О. Пушкін, Л. Толстой та ін. Перший раз М. Лермонтов відвідав джерела П’ятигорська ще в дитинстві, ця поїздка залишила незабутній спогад у його душі та творчості. Події в романтичних поемах митця відбуваються «між горами Машук і Бештау». Гірські пейзажі М. Лермонтов зобразив на картинах «Вид П’ятигорська», «Вид п’ятигорського бульвару».

М. Лермонтов. Вид П’ятигорська. 1837-1839 рр.

Відомо, що любов до малювання поет проніс через усе життя. Його улюблена техніка малювання — акварель. Найкращі роботи М. Лермонтов написав на Кавказі. Більшість із них — це пейзажі, які надихали на політ фантазії. Це величаві гори, стрімкі гірські річки, загадкові скелі й ущелини. На тлі пейзажів нерідко були зображені динамічні батальні сцени, битви з чеченцями, переслідування.

Головні події роману «Герой нашого часу» М. Лермонтова теж розгортаються в П’ятигорську на тлі гірського пейзажу, між лікувальними прийомами води, прогулянками гірськими стежками. Дуель між головними героями відбулася біля підніжжя гори Машук.

У П’ятигорську зберігають пам’ять про М. Лермонтова: це будиночок, де він жив останні два місяці, місце дуелі, перший пам’ятник поетові.

Пам’ятник на місці дуелі М. Лермонтова. м. П’ятигорськ (Росія).