Зарубіжна література. 8 клас. Ніколенко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Вільям Шекспір

1564—1616 рр.

  • За допомогою Інтернету підготуйте презентацію про життя та творчість В. Шекспіра. Здійсніть віртуальну екскурсію по музею В. Шекспіра, що знаходиться в м. Стретфорді-на-Ейвоні.

Вільям Шекспір народився 23 квітня 1564 р. в м. Стретфорді-на-Ейвоні (Англія). Він був третьою дитиною в сім'ї Джона та Мері Шекспірів. Його батько зробив стрімку кар'єру від ремісника до заступника шерифа, а згодом і мера міста. Мати була із заможної фермерської родини. З п'яти років хлопчик почав вивчати грамоту в початковій школі, потім навчався в Новій королівській школі. Після закінчення навчання деякий час працював шкільним учителем. Юнак не вступав до університету, бо на той час батько мав великі борги й не міг дати синові вищу освіту. У вісімнадцять років Вільям узяв шлюб з Енн Хетевей, яка народила йому трьох дітей. Згодом він залишив свою родину в Стретфорді й вирушив до Лондона.

На початку 1590-х років став відомим у Лондоні як актор і драматург. Працював у театрі Бербеджа. Робота В. Шекспіра в театральній трупі була дуже напруженою: крім виконання ролей на сцені, він писав п'єси — дві-три на рік, що потребувало значного часу.

У 1599 р. розпочалося будівництво театру «Глобус». Поет став його співзасновником. Фінансове становище митця покращилось, що дозволило йому купити великий будинок у Стретфорді.

За свою творчу кар'єру В. Шекспір написав 37 п'єс, 2 поеми й 154 сонети. Традиційно творчість письменника поділяють на три періоди. У перший період (1590-1600) написано комедії («Комедія помилок», «Два веронці», «Сон літньої ночі», «Багато галасу даремно»), історичні драми-хроніки («Річард ІІІ», «Генріх IV»), трагедію «Ромео і Джульєтта». У другий період (1601-1608) були створені трагедії («Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Антоній і Клеопатра»). У третій період (1609-1612) написані твори з елементами фантастики («Перикл», «Зимова казка», «Буря»).

Вільям Шекспір пішов із життя в 1616 р. Його відспівували в церкві Святої Трійці в м. Стретфорді.

Першим українським перекладачем В. Шекспіра став М. Костомаров, (у 1848-1849 рр. він переклав уривок із трагедії «Отелло»). Над перекладами творів митця в різні роки працювали І. Франко, Ю. Федькович, М. Старицький, Панас Мирний, Леся Українка, М. Рильський, І. Стешенко, В. Мисик, Борис Тен, Д. Павличко, М. Лукаш, Г. Кочур, Д. Паламарчук та ін.

СОНЕТИ

Вільям Шекспір писав сонети в 1592-1598 рр. Вони не призначалися для широкого загалу, їх читали в колі друзів і знайомих. Збірка «Сонети» В. Шекспіра була вперше видана 1609 р. (без відома автора), друге видання з'явилося після смерті письменника 1640 р.

У сонетах В. Шекспіра три головні персонажі — ліричний герой, його друг і кохана поета. За темами сонети діляться на групи: 1) сонети, присвячені другові (1-126); 2) сонети, присвячені коханій, «смаглявій леді» (127-152); 3) сонети, у яких оспівується радість і краса кохання (153-154).

Хто ж така «смаглява леді» (англ. the Dark Lady)? Це головна героїня сонетів В. Шекспіра, яка наділена рисами земної жінки: вона лагідна й примхлива, надзвичайно красива й реальна. Автор не ідеалізує свою кохану, а змальовує такою, якою вона є насправді, — зі своїми чеснотами й недоліками. Любов до «смаглявої леді» принесла розчарування ліричному героєві, оскільки вона віддала перевагу іншому юнакові, якого ліричний герой уважав другом.

І досі вчені сперечаються, кому ж присвячені сонети митця, ким були прототипи шекспірівських віршів. Присвяту «W. H.» дослідники трактують по-різному. За однією з версій, W. H. — це той, на честь кого написані сонети, за іншою — це особа, завдяки якій вони були надруковані. Серед можливих кандидатур на роль незнайомця називають графа Саутгемптона, графа Пемброка й навіть самого Шекспіра (William himself). Це одна із загадок Шекспіра...

Г. Лавренко. Ілюстрація до сонетів В. Шекспіра. 2007 р.

У сонетах В. Шекспіра знаходимо відображення внутрішнього світу ренесансної людини — глибоке переживання почуття кохання й відкриття через нього краси буття, схильність до роздумів, осмислення духовного стану суспільства та пошуки смислу існування. В англійському (шекспірівському) сонеті три катрени та двовірш із парним римуванням: абаб вгвг деде жж.

* * *

Tired with all these, for restful death I cry,

As to behold desert a beggar born,

And needy nothing trimmed in jollity,

And purest faith unhappily forsworn,

And gilded honor shamefully misplaced,

And maiden virtue rudely strumpeted,

And right perfection wrongfully disgraced,

And strength by limping sway disabled,

And art made tongue-tied by authority,

And folly, doctor-like, controlling skill,

And simple truth miscalled simplicity,

And captive good attending captain ill.

Tired with all these, from these would I be gone,

Save that to die, I leave my love alone.

СОНЕТ 66

Я кличу смерть — дивитися набридло

На жебри і приниження чеснот,

На безтурботне і вельможне бидло,

На правоту, що їй затисли рот,

На честь фальшиву, на дівочу вроду

Поганьблену, на зраду в пишноті,

На правду, що підлоті навдогоду

В бруд обертає почуття святі,

І на мистецтво під п'ятою влади,

І на талант під наглядом шпика,

І на порядність, що безбожно краде,

І на добро, що в зла за служника!

Я від всього цього помер би нині,

Та як тебе лишити в самотині?

(Переклад з англійської Дмитра Павличка)

Обкладинка першого видання сонетів В. Шекспіра. Лондон. 1609 р.

  • 1. Визначте провідну тему сонета.
  • 2. Які проблеми порушено у творі?
  • 3. Що викликає глибоку тривогу в ліричного героя?
  • 4. Якщо ви володієте англійською мовою, порівняйте оригінал і художній переклад твору.

Робота в групах. 1. Визначте в сонеті 66 поняття, що називають духовними цінностями. 2. Охарактеризуйте світ у сонеті 66. 3. З'ясуйте, від чого застерігає В. Шекспір суспільство. 4. Назвіть ознаки ренесансного світосприйняття, утілені в образі ліричного героя.

* * *

Let me not to the marriage of true minds

Admit impediments. Love is not love

Which alters when it alteration finds,

Or bends with the remover to remove.

O no, it is an ever-fixed mark

That looks on tempests and is never shaken;

It is the star to every wand'ring bark,

Whose worth's unknown, although his height be taken.

Love's not Time's fool, though rosy lips and cheeks

Within his bending sickle's compass come:

Love alters not with his brief hours and weeks,

But bears it out even to the edge of doom.

If this be error and upon me proved,

I never writ, nor no man ever loved.

СОНЕТ 116

Не буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець. То не любов,

Що розцвіта залежно від нагоди

І на віддаленні згасає знов.

Любов — над бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії,

Це — зірка провідна, яку моряк

Благословляє в навісній стихії.

Любов — не блазень у руках часу,

Що тне серпом своїм троянди свіжі —

І щік, і уст незайману красу.

Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня — я віршів не писав,

І ще ніхто на світі не кохав.

(Переклад з англійської Дмитра Паламарчука)

  • 1. Як розуміє ліричний герой вірша справжнє кохання?
  • 2. Назвіть художні образи вірша. Які з них, на вашу думку, є символічними? Розкрийте їх зміст.

* * *

My mistress' eyes are nothing like the sun;

Coral is far more red than her lips red;

If snow be white, why then her breasts are dun;

If hairs be wires, black wires grow on her head;

I have seen roses damasked, red and white,

But no such roses see I in her cheeks;

And in some parfumes is there more delight

Than in the breath that from my mistress reeks.

I love to hear her speak, yet well I know

That music hath a far more pleasing sound.

I grant I never saw a goddess go;

My mistress, when she walks, treads on the ground.

And yet, by heaven, I think my love as rare

As any she belied with false compare.

СОНЕТ 130

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч її овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди, —

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої — цілком земні.

І все ж вона — найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

(Переклад з англійської Дмитра Паламарчука)

  • 1. Якою постає образ жінки в сонеті В. Шекспіра?
  • 2. На яких деталях її портрета акцентує автор?
  • 3. Знайдіть у творі протиставлення, розкрийте їх зміст.

Доведіть, що образ жінки в сонеті В. Шекспіра змальовано по-новому (у зіставленні із сонетами Ф. Петрарки).

РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА (1594)

Трагедія

(Скорочено)

  • Чи знайома вам назва цього твору?
  • Що ви знаєте про героїв В. Шекспіра?

Трагедія «Ромео і Джульєтта» — один із перших творів англійського драматурга. Сюжети для творів В. Шекспір знаходив у народних легендах, історичних хроніках, літературних джерелах минулого. У відомі історії автор укладав новий зміст, сценічну дію робив динамічною й стрімкою, а героїв — людьми, яким глядачі щиро співчували, стоячи протягом кількох годин перед сценою. Про сумну історію двох закоханих, які стали жертвами родинної ворожнечі, було створено чимало новел, поем і драм. Проте саме В. Шекспір створив образи Ромео та Джульєтти, які стали популярними й вічними. Історія кохання юних нащадків двох веронських родин Монтеккі й Капулетті набула світлого ліризму й глибокого трагізму.

Драма В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» розпочинається як комедія. На початку твору друзі Ромео кепкують з його закоханості в Розаліну, Меркуціо дивує своїми витонченими промовами, а мамка Джульєтти смішить публіку грубуватими жартами. Але кохання Ромео та Джульєтти, що, як стихія, уривається в життя Верони, змінює інтонації й амплуа всіх персонажів п'єси. Головною дійовою особою п'єси постає кохання. Монологи й діалоги головних героїв сповнені поетичних образів — квітів, птахів, зірок. Поступово гумор змінює ліризм, піднесеність почуттів і думок, а потім — дуелі, убивства. Реальний світ повертається до закоханих своїм жорстоким обличчям, поступово роз'єднуючи їх. Спочатку відстанню між Вероною та Мантуєю, яку самовіддано долають вершники (Ромео, Бенволіо, Джованні), а потім прощанням у родинному склепі.

Композиція твору напрочуд гармонійна, кожна подія п'єси має віддзеркалення в іншій: сцена в домі Капулетті — сцена в домі Монтеккі; допомога мамки Джульєтти — допомога духівника Ромео; загибель Меркуціо — загибель Тібальта, смерть Ромео — смерть Джульєтти. У такий спосіб образи й події набувають багатовимірності, доповнюючи й увиразнюючи одне одного.

Фінальне примирення двох знатних родів Верони над тілами своїх дітей є утіленням ідеї загальної світової гармонії, утвердженням миру, добра й любові над злом і ворожнечею.

ПРОЛОГ

Входить Хор.

Хор

Однаково шляхетні дві сім'ї

В Вероні пишній, де проходить дія,

Збували в ворожнечі дні свої.

Аж враз кривава скоїлась подія.

Коханців двоє щирих, запальних

Ворожі ті утроби породили;

Нещастя сталося у сім'ях тих, —

Вони одвічні звади припинили.

Життя коротке і сумну любов,

Трагічну смерть, що потрясла родини,

Як змила ту ненависть чиста кров,

Ми вам покажемо за дві години.

Даруйте нам недоліки пера,

Всі хиби виправить старанна гра.

(Виходить).

(Переклад з англійської Ірини Стешенко)

Хор у театрі В. Шекспіра суттєво відрізнявся від античного. У ті часи хором називали одного актора, який пояснював глядачам зміст п'єси, не втручаючись у дію й діалоги героїв. У наступних сценах дії першої глядач стає свідком бійки слуг Капулетті й Монтеккі, до якої долучаються й представники ворожих родин. Князь міста Верони закликає родини припинити розбрат і суворо попереджає городян. Закоханий Ромео страждає від легковажності Розаліни. Його друзі Меркуціо й Бенволіо пропонують для розради відвідати бал-маскарад у домі Капулетті.

Дія перша

СЦЕНА 5

Зала в домі Капулетті. (...)

Входять Капулетті, синьйора Капулетті, Джульєтта, Тібальт з іншими членами родини, гостями в масках.

Капулетті

(...) Вітаю щиро вас, мої синьйори.

Був час, колись і я ходив у масці

І шепотів на ніжне вушко дамі

Приємне щось. Минуло, все минуло!

Ласкаво прошу вас, заходьте, любі!

Ну, грайте ж, музиканти! Місця! Місця!

До танцю ж бо дружніше, синьйорини!

Грає музика, гості танцюють.

Гей, світла, світла, хлопці! Геть столи!

Мерщій вогонь в каміні загасіть,

Тут стало надто жарко і без нього.

Як вчасно несподівана розвага! (...)

Ромео

(до свого слуги)

Хто синьйорина та, що подає

Свою прекрасну руку кавалеру?

Слуга

Не знаю я, синьйоре.

Ромео

Померкли смолоскипи перед нею!

І світить вродою вона своєю

На щоках ночі — діамант ясний

У вусі мавра; скарб цей дорогий

І для землі, і для життя сія.

Вона — омріяна любов моя!

Її оточують прекрасні дами,

Вона ж між них — голубка між галками!

Коли танок закінчать вже, саму

За ніжну ручку я її візьму,

І щастя неземне тоді відчую...

Чи ж я коли любив? Чи ще люблю я?

О ні! Зрікайтеся, брехливі очі!

Не знали ви краси до цеї ночі!

Тібальт

По голосу це мусить буть Монтеккі.

Мою рапіру, хлопче! Як! Цей раб

Наважився прийти в блазенській масці,

Щоб глузувати з нашого бенкету?

Ні, честю роду я клянусь, за сміх

Убить його, вважаю я, не гріх!

Капулетті

Чого це ти бушуєш так, небоже?

Тібальт

Таж, дядьку, тут Монтеккі. Тут наш ворог.

Негідник цей зумів сюди пробратись, —

Над нашим святом хоче насміятись!

Капулетті

Ромео тут?

Тібальт

Так, він, негідник, тут.

Капулетті

Спокійно, друже. Не чіпай його.

Поводиться він ввічливо й шляхетно.

Сказати правду, вся Верона славить

Його за честь, за виховання добре.

За всі скарби Верони я не дам

Його в моїй господі зневажати.

Тому вгамуйся й не звертай уваги —

Так хочу я. Коли мене шануєш,

Розвеселись, кинь хмурити чоло,

Бо хмуритись на святі непристойно.

Тібальт

Пристойно, бо на святі в нас негідник.

Його я не стерплю.

Капулетті

Терпіть примушу!

Ти чув, хлопчиську? Стерпиш! Я сказав!

Хто тут господар? Я чи ти? Іди!

Не стерпить він! О Боже мій! Ну й ну!

Він хоче всіх моїх гостей збентежить!

Він козиритися надумав! Гляньте!

Тібальт

Але ж це сором, дядьку!

Капулетті

Як це? Як це?

Зухвалий ти хлопчисько! Сором?.. Годі!

Гляди, щоб потім ти не жалкував.

Відомо, щодо чого... Ти диви!

Знайшов коли перечити мені!

Так, дітки, так! Чудово! Ти невіглас!

Не галасуй, а то... Гей, світла, світла!

Приборкаю тебе! Жвавіше, друзі!

Тібальт

Мій дух скорився й змовк, я ж не змовчу.

Від гніву й сорому я весь тремчу!

Це вторгнення зухвале стерплю нині,

Та згодом в жовч обернеться терпіння!

(Виходить).

Ромео

(до Джульєтти)

Коли торкнувсь рукою недостойно

І осквернив я цей олтар святий,

Уста — два пілігрими — хай пристойно

Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.

Джульєтта

О пілігриме, в тім гріха немає —

З молитвою торкатись рук святих:

Такий привіт нам звичай дозволяє.

Стискання рук — то поцілунок їх.

Ромео

Але, крім рук, ще дано й губи їм...

Джульєтта

Так, для молитви, любий пілігрим...

Ромео

О, то дозволь мені, свята, й устами

Молитися побожно, як руками!

Джульєтта

Нас незворушно слухають святі.

Ромео

Не рухайся ж, дай відповідь мольбам!

(Цілує її).

Твої уста очистили мій гріх...

Джульєтта

Взяли твій гріх мої уста з твоїх.

Ромео

Мій гріх?.. В твоїх словах я докір чую!

Верни ж мій гріх.

(Знову цілує її).

Джульєтта

Мов з книги ти цілуєш...

Мамка

Вас просить ваша мати, синьйорино.

Ромео

А хто у неї мати?

Мамка

Що, юначе?

Таж господиня в домі цім вона.

Така вже добра пані, мудра й чесна,

Я викохала донечку її,

З якою щойно розмовляли ви.

Скажу вам чесно: хто її здобуде —

Здобуде той повнісінький гаман.

Ромео

Що? Капулетті?.. Ох! Де ж вороття?..

У ворога в руках моє життя!

Бенволіо

Ходім, ходім! Жарт видався на славу!

Ромео

Ох, я боюсь — кінчається забава.

М. Врубель. Ромео і Джульєтта. 1895-1896 рр.

Капулетті

О ні, синьйори! Рано ще, не йдіть!

Ось слуги вже розносять частування.

Таки йдете? Ну, дякуємо вам!

Синьйори благородні, вам спасибі!

Гей, смолоскипів! Ну, добраніч вам!

(До старого Капулетті).

А ми до ліжка... Чорт! Таки пізненько!..

Стомився я...

Виходять усі, крім Джульєтти й мамки.

Джульєтта

Глянь, няню, і скажи, хто той господар?

Мамка

Тіберіо старого спадкоємець.

Джульєтта

А той, що саме із дверей виходить?

Мамка

А той, здається, молодий Петруччо.

Джульєтта

А той, за ним, що танцювать не хтів?

Мамка

Не знаю я.

Джульєтта

Довідайся. Як має він дружину,

Не в постіль шлюбну — ляжу в домовину!

Мамка

Монтеккі він, і звуть його Ромео;

Єдиний син того, хто ворог нам.

Джульєтта

Злоба єдина у душі буяла,

І зі злоби любов єдина встала!..

Не знаючи, зустріла надто рано,

Та пізно я дізналась, безталанна!

Ох, не на радість ти, любов моя,

Бо ворога кохаю ніжно я!

Мамка

Що це таке? Що кажеш ти?

Джульєтта

Це вірші.

Навчив мене їх в танці кавалер...

За сценою гукають: «Джульєтто!»

Мамка

Я зараз, зараз! Ну, ходім, ходім!

Останній гість вже залишив наш дім.

(Виходять). (...)

(Переклад з англійської Ірини Стешенко)

  • 1. Яку роль у п'єсі відіграє хор? Пригадайте, як виникла ця традиція.
  • 2. Прокоментуйте першу зустріч Джульєтти та Ромео.
  • 3. Які перешкоди виникли між Ромео та Джульєттою?

Дія друга

СЦЕНА 1

(...) Верона. Фруктовий сад Капулетті.

Входить Ромео.

Ромео

Куди ж іти, коли я серцем тут?

Вернися ж, прах земний. Знайди свій центр.

(Перелазить через мур і зникає за ним).

Входить Бенволіо з Меркуціо.

Бенволіо

Кузене, гей! Ромео!

Меркуціо

Він розумний:

Я присягну, що він давно вже вдома

І ліг у постіль.

Бенволіо

Ні, побіг сюди

І скочив через мур. Поклич його!

Меркуціо

Я викличу його закляттям! Гей!

Ромео! Чудію наш і безумче!

З'явися нам хоч в образі зітхання!

Скажи одну лиш риму, й з мене досить;

Хоч скрикни: «Ах!» Зримуй «любов» і «кров». (...)

Бенволіо

Ходім. Шукать того даремно,

Хто не бажає, щоб його знайшли.

(Виходять).

Входить Ромео.

Ромео

Сміється з шраму той, хто ран не мав.

Угорі, край вікна, з'являється Джульєтта.

Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!

Там схід, сама ж Джульєтта — ясне сонце!

Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом

Блиск заздрісного місяця убий!

Він і без того зблід, він занедужав

Від прикрості, що ти — його служниця,

А все ж затьмарила його красою.

Тож не служи ревнивцеві блідому!

Весталчин одяг, бляклий, зеленавий

Лише безумці носять. Скинь його!

Он владарка моя, моє кохання!

Дізналася б вона, як я люблю!

Вона заговорила? Ні, мовчить...

Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.

Я відповім... Який бо я зухвалець.

Ні, не до мене очі ці говорять.

Дві зірки найяскравіші на небі

Десь мають пильні справи і повинні

На час покинути небесні сфери

Й очам її своє благання шлють —

За них тим часом сяяти в блакиті.

О, що, коли б і справді тії очі

На небі сяли, зорі ж — на обличчі?

Обличчя ясні зорі ті затьмило б,

Як сонечко — ліхтар; та з неба ж очі

Лили б такі потоки променисті,

Що всі пташки співати почали б,

Подумавши, що то вже сходить сонце!

На руку ось схилилась край віконця,

Притиснувши долоню до щоки...

Якби мені за рукавичку бути

І доторкатись до щоки її!

Джульєтта

О лишенько!

Ромео

Вона заговорила...

Мій світлий ангеле, мов ясні далі,

Ти сяєш наді мною серед ночі,

Як легкокрилий посланець небес

Перед очима вражених людей,

Що, голови закинувши, слідкують,

Як серед хмар лінивих він ширяє

І по ефіру грудях чистих плава.

Джульєтта

Ромео! О, навіщо ти Ромео?

Зміни своє ім'я, зречися батька;

Як ні, то присягни мені в коханні,

І більше я не буду Капулетті.

Ромео

(вбік)

Послухать — чи відповісти відразу?

Джульєтта

Лише твоє ім'я — мій ворог лютий;

А ти — це ти, а зовсім не Монтеккі...

Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть

Лице і плечі, ноги, груди й руки

Або якусь частину тіла іншу?

О, вибери собі нове ім'я!

Та що ім'я? Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий!

Хоч як назви Ромео — він Ромео.

Найвища досконалість все ж при ньому.

Хоч би він був і зовсім безіменний...

О, скинь же, скинь своє ім'я, Ромео!

Воно ж не є тобою, і взамін

Візьми мене усю!..

Ромео

Ловлю на слові!

Назви мене коханим, і умить

Я вдруге охрещусь і більш ніколи

Не буду зватися Ромео.

Джульєтта

Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі,

Мою підслухав таїну сердечну?

Ромео

Яким ім'ям назвать себе — не знаю.

Своє ім'я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно — твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно

Написане стояло на папері!

Джульєтта

Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео

О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта

Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео

Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає, —

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта

Вони тебе уб'ють, коли побачать.

Ромео

В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно —

Й мені ненависть їхня не страшна.

Джульєтта

О, не хотіла б я нізащо в світі,

Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео

Своїм плащем мене прикриє ніч.

Та, як не любиш ти, — нехай знаходять...

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

Джульєтта

Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео

Моя любов! Вона мене навчила,

Дала мені пораду, я ж за те

Позичив їй очей. Я не моряк,

Та будь від мене ти хоч так далеко,

Як щонайдальший берег океану,

Я б зважився такий здобути скарб!

Джульєтта

Моє лице ховає маска ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я... та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так...»

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву:

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш — переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.

Інакше — ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

І, може, легковажною здаюсь...

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість.

І я б могла байдужою здаватись,

Якби зненацька не підслухав ти

Любов мою й слова мої сердечні...

Пробач мені, мій любий, і не думай,

Що мій порив палкий — це легковажність;

Мою любов відкрила темна ніч.

Ромео

Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев...

Джульєтта

О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Ромео

То чим я поклянусь?

Джульєтта

Не треба зовсім.

Або, як хочеш, поклянись собою —

Душі моєї чарівним кумиром, —

І я повірю.

Ромео

Серця почуттям...

Джульєтта

Ні, не клянись! Хоч ти — єдина радість,

Та не на радість змовини нічні...

Все сталось несподівано занадто —

Так швидко, так раптово й необачно,

Як блискавка, що блисне й раптом зникне,

Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»

Добраніч, любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео

Без нагороди так мене й покинеш?

Джульєтта

Якої ж нагороди хочеш ти?

Ромео

Повинна ти в коханні присягти.

Джульєтта

Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте я хтіла б клятву ту забрати.

Ромео

Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта

Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю:

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається,

А їм немає меж...

Мамка кличе за сценою.

У домі гамір!

Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!

Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.

Хвилину почекай, я повернусь.

(Виходить).

Ромео

О, ніч свята! Благословенна ніч!..

Таж ніч тепер... А що, як все це сон?

Такий солодкий сон, що я боюсь —

Він не обернеться ніколи в дійсність.

Знову з'являється Джульєтта.

Джульєтта

Три слова ще, Ромео, й на добраніч!

Якщо любов твоя до мене щира

І хочеш ти зі мною взяти шлюб,

То взавтра сповісти мене про це,

І я пришлю по відповідь когось,

Де і коли ти хочеш повінчатись;

Тобі до ніг складу я свою долю —

З володарем піду хоч на край світу!

Мамка

(за сценою)

О синьйорино!

Джульєтта

Я йду! Як ти не будеш з чистим серцем,

Тоді благаю...

Мамка

(за сценою)

Синьйорино!

Джульєтта

Зараз!

...Облиш мене і більше не приходь,

Зостав мене на самоті з журбою,

То взавтра я пришлю.

Ромео

Душі спасінням...

Джульєтта

Сто тисяч раз тобі привіт!

(Виходить).

Ромео

В сто тисяч раз без тебе хмурий світ!

Так, як школяр від книжки утікає,

Так ревно і любов любов шукає;

Як гидко їм на школу знов дивитись,

Так тяжко їй з любов'ю розлучитись!

(Ступає до виходу).

У вікні знову з'являється Джульєтта.

Джульєтта

Ромео, стій!.. О, стій! Якби мені

Сокольничого голос, щоб назад

Змогла я сокола мого вернути!

Неволі голос надто слабосилий,

А то б я потрясла печеру Ехо,

Й повітря б голос більш, ніж я, захрип.

Повторюючи це ім'я невпинно:

«Ромео, де ти? Де ж ти, мій Ромео?!»

Ромео

То кличе знов мене моя душа!

Бринять, як срібло, голоси коханців

І солодко скрашають тишу ночі, —

Мов ніжна музика милує вухо!

Джульєтта

Ромео!

Ромео

Люба!

Джульєтта

Милий, завтра вранці

Коли прислать до тебе посланця?

Ромео

Найкраще о дев'ятій.

Джульєтта

Не спізнюсь.

Мов двадцять літ чекать тії години!

Забула я, чого тебе вернула...

Ромео

Дозволь зостатись, доки ти згадаєш.

Джульєтта

Не буду згадувать, щоб ти зостався,

Та не забуду, як з тобою любо!

Ромео

Зостанусь я, щоб ти за все забула,

Забуду й сам, що є десь інший дім.

Джульєтта

Світає... Хтіла б я, щоб ти пішов,

Але не далі, аніж птах отой,

Який літає на шовковій нитці.

Пустунка дівчинка його відпустить,

Як бідолашного в кайданах в'язня,

Й відразу знов назад за нитку тягне,

Ревнуючи до волі ту пташину.

Ромео

Хотів би птахом бути я твоїм!

Джульєтта

І я, мій любий, теж цього хотіла б,

Та ласками замучила б тебе...

Прощай, прощай! Тяжкий час розставання...

О, стільки в нім солодкого страждання,

Що все прощалася б, хоч і світає!

(Виходить).

Ромео

Тебе хай сон і спокій повиває!

Як хтів би я тим сном спокійним бути,

Щоб тут в солодких мріях все забути!

Тепер до келії отця святого —

Почуть пораду хочу я від нього.

(Виходить).

(Переклад з англійської Ірини Стешенко)

  • 1. Хто першим освідчився в коханні — Ромео чи Джульєтта?
  • 2. Які порівняння для своїх почуттів знаходять герої?
  • 3. Доведіть, що герої щирі й відверті у своїх словах про кохання.

ДИСКУСІЯ

Чи вірите ви в кохання з першого погляду? Чи може воно бути справжнім?

Твір В. Шекспіра має багату історію сценічного й кінематографічного втілення. Світовою подією став свого часу фільм-балет С. Прокофьєва «Ромео і Джульєтта» (1954), у якому роль Джульєтти виконала Галина Уланова. «Шекспірівським бумом» назвали часи появи фільму режисера Франко Дзеффіреллі (Велика Британія, Італія, 1968 р.), де роль Ромео виконав Леонард Уайтінг, Джульєтти — Олівія Хассі. Найновіша кіноверсія відомої трагедії — фільм режисера Карло Карлея (Велика Британія, Італія, Швейцарія, 2013 р.).

Кадр із фільму «Ромео і Джульєтта» (режисер К. Карлей, Велика Британія)

• Знайдіть і перегляньте ці фільми в Інтернеті. Висловте враження про них.

СЦЕНА 2

Келія брата Лоренцо.

Входить брат Лоренцо з кошиком.

Брат Лоренцо

Всміхається світанок сіроокий —

Мережить барвами хмарки високі;

Плямиста темрява нічна, мов п'яна,

Тіка з-під огняних коліс Титана.

Ще доки погляд сонечка палкий

Не розірвав украй туман нічний,

Роси не випив, дня не стрів привітом, —

Я кошик свій наповню різним цвітом,

Рослинами цілющими й травою

Отруйною, і згубною, страшною...

Земля — природи мати і могила:

В собі хоронить все, що породила.

І ми численних бачимо дітей,

Що ссуть життя і міць з її грудей.

Хоч в матері одної й різні діти,

Та кожне з них потрібне все ж на світі.

Які ж то сили благодатні й цінні

У травах є, у квітах і в камінні!

Й мерзенне все, що із землі встає,

Хоч щось корисне все ж землі дає.

Проте й в найкращому нема такого,

Чого б не прирівняв ти до лихого:

Корисне все — до діла або в строк,

Бо з блага може теж постать порок.

Входить Ромео.

Ось квіточка мала; в стеблі цім самім

Трутизна вбивча змішана з бальзамом, —

Понюхав лиш — і сили повен вщерть,

А на язик узяв — раптова смерть.

Отак добро і зло поміж собою

І в людях, як в траві, стають до бою;

Якщо ж добро не подолає зла,

Кінець і для людини, й для стебла.

Ромео

Добридень, отче!

Брат Лоренцо

Будь благословен!

Хто там віта мене раненько так?

О сину мій, то є недобрий знак:

Покинуть ложе о такій порі.

В турботах спать не годні ми, старі, —

Де клопіт сторожем, немає сну там.

Лиш молодим і горем недіткнутим

Солодкий сон схиляється до ложа.

Які ж турботи спокій твій тривожать,

Що, рано вставши, вийшов із кімнати?

Чи, може, ти і не вкладався спати?

Ромео

О, найсолодші це були години...

Брат Лоренцо

Прости йому, Вседержцю наш єдиний!

Ти в Розаліни був? Там спочив твій?

Ромео

У Розаліни — я? Ні, отче мій!

Я й це ім'я, й печаль його забув.

Брат Лоренцо

Хвалю, мій сину! Де ж вночі ти був?

Ромео

Все розкажу раніш, ніж запитаєш, —

Нічого ж бо не відаєш, не знаєш.

Бенкетував я з ворогом удвох —

Стялись ми враз, і рани в нас обох.

Тепер, після смертельної тривоги,

Святої просим в тебе допомоги.

В моїй душі я злоби не ношу, —

За себе і за ворога прошу.

Брат Лоренцо

Ясніш кажи! Де загадкова мова,

Одвіт там і порада загадкова.

Ромео

То слухай же: я присягнув Джульєтті, —

Люблю дочку синьйора Капулетті.

Вона у мене серце узяла

Й мені своє навіки оддала.

Ми вирішили, отче, що робити,

Та мусиш ти союз наш освятити,

Навік з'єднати шлюбом. Де і як

Ми стрілися і покохались так —

Про все тобі дорогою скажу.

Та тільки про одне тебе прошу,

Благаю, отче, повінчай нас нині!

Брат Лоренцо

Святий Франциску! Що за дивні зміни!

А Розаліна ж? Правда, що в очах

У юнаків любов, а не в серцях.

Її так скоро зрадив ти й забув?

Я б не повірив, якби сам не чув.

О Матір Божа! Сліз гіркий потік

Збігав за неї з цих поблідлих щік!

Любов розсолом приправляв таким,

Щоб та любов розвіялась, як дим?

Ще туману твоїх зітхань глибоких

Не висушило сонце яснооке!

Іще лунає тут твоє стогнання,

Я чую ще твої палкі благання!

Ось пляма в тебе від минулих злив, —

Ще й сліду на щоці потік не змив!

Адже ж то був ти сам, та ж вся причина

Нудьги твоєї — тільки Розаліна!

Як ти змінивсь!.. Тож слухай, май терпіння:

Для жінки гріх малий її падіння,

Якщо так мало сили і в мужчини.

Ромео

Ти ж лаяв за любов до Розаліни?

Брат Лоренцо

Не за любов, — за дурощі, дитино.

Ромео

І радив закопать любов...

Брат Лоренцо

Мій сину!

Я ж не для того радив так, мій милий,

Щоб викопав ти іншу із могили.

Ромео

Не докоряй! Від цеї, що кохаю,

Я за любов — любов і ласку маю.

Не те, що та...

Брат Лоренцо

Бо та вже відгадала,

Що тямиш ти в коханні надто мало

І визубрив його лиш по верхах,

Не вміючи читати й по складах.

Ну, юний вітрогоне, у дорогу!

Подам тобі для того допомогу, —

І через шлюб ваш злоба та родинна

У дружбу обернутися повинна.

Ромео

Ходім мерщій! Мені уже не ждеться...

Брат Лоренцо

Не гарячкуй! Хто квапиться — спіткнеться!

(Виходять). (...)

СЦЕНА 5

Брат Лоренцо

(...) Входить Джульєтта.

Ось і вона! Така легка нога

По плитах цих ще зроду не ступала.

Коханці пройдуться по павутинці,

Яка літає літом у повітрі,

І не впадуть. Так, суєта легка!

Джульєтта

Добривечір, духовний отче мій!

Брат Лоренцо

За нас обох подякує Ромео.

Джульєтта

Я і його вітаю, бо інакше

Нема за що складать мені подяку.

Ромео

Джульєтто, люба! Коли в тебе в грудях

Від щастя серце б'ється так, як в мене,

І можеш краще виявити радість,

Знайди слова, яких мені бракує,

І всолоди повітря навкруги

Ласкавим подихом своїм, нехай

Мелодія чудова слів твоїх

Змалює те блаженство чарівне,

Яке ми відчуваєм в цю хвилину.

Джульєтта

Любов багата ділом — не словами, —

Й пишається собою без прикрас.

Той, хто свої скарби злічити може,

Той лиш жебрак. Але моя любов

Така велика й так зросла безмежно,

Що я злічить не можу й половини

Її скарбів...

Брат Лоренцо

Ходім! Святий обряд

Благословить вас. (...)

(Переклад з англійської Ірини Стешенко)

Щастя Ромео й Джульєтти було нетривким, бо відразу після таємного вінчання запальний Тібальт Капулетті влаштував криваву бійку на вулицях Верони. Він убив Меркуціо, а Ромео, помстившись за смерть друга, — Тібальта. Князь наказав вигнати Ромео з міста. Убитий горем юнак поїхав до Мантуї. У родині Капулетті, незважаючи на жалобу за Тібальтом, готуються до весілля. Джульєтту посватав багатій Паріс, батько не бажає слухати доньчиних відмов. Джульєтта благає про допомогу Лоренцо. Той дає напій, дія якого викликає летаргічний сон, подібний до смерті. Духівник надсилає Ромео лист про несправжню смерть Джульєтти, але він прийшов із запізненням. Ромео, не знаючи про істинний хід подій, приїхав до Верони. Він бажає одного — померти разом із коханою. На сходах склепу він зустрічає Паріса, виникає дуель. Ромео вбиває Паріса.

Кадр із фільму «Ромео і Джульєтта» (режисер К. Карлей, Велика Британія)

Дія п'ята

СЦЕНА 3

Кладовище. Склеп родини Капулетті. (...)

Ромео

Моя любове! О моя дружино!

Смерть випила твого дихання мед,

Та не змогла твоєї вроди взяти.

Ти не подолана. Рум'янець твій

Ще на устах, на щоках пломеніє,

Ще смерті стяг блідий не тріпотить!

І ти, Тібальте, в савані кривавім?

Що міг би я для тебе більш зробити,

Ніж те, щоб ця ж таки рука, якою

Завчасно втято молодість твою,

Так само знищила й твого убивцю?

Прости мені, кузене! Ох, Джульєтто,

Чому і зараз ти така прекрасна?

Подумать можна, що безплотна смерть

У тебе закохалась, що якийсь

Кістяк огидний тут тебе замкнув,

У темнім склепі, для утіх любовних!

Боюсь за тебе й залишусь тому

З тобою тут. Ніколи я не вийду

З цього похмурого палацу ночі.

Тут, тут зостанусь я із робаками,

Служницями твоїми. О, тепер

Знайду я тут для себе вічний спокій

І скину гніт моїх зловісних зір

З замученої й стомленої плоті!

Милуйтесь, очі, — це в останній раз!

Ви, руки, пригорніть її востаннє!

А ви, уста мої, дихання брамо,

Скріпіть навік священним поцілунком

Довічну спілку зі скупою смертю!

Сюди, мій поводатарю гіркий!

Лихий стерничий, одчайдуху лютий,

Розбий об скелі мій нещасний човен!

За тебе п'ю, моя любов!

(П'є).

О чесний

Аптекарю! Швидка твоя отрута...

Отак я з поцілунком умираю!..

(Падає).

З другого боку кладовища входить брат Лоренцо з ліхтарем, ломом і заступом.

Брат Лоренцо

Святий Франциску, поможи мені!

Вже стільки раз мої старечі ноги

Спіткнулись об могили цеї ночі...

Хто тут?

Балтазар

(виходячи наперед)

Це друг, який вас добре знає.

Брат Лоренцо

Спаси вас Боже! Друже мій, скажіть,

Що то за смолоскип, що марно світить

Для робаків та черепів безоких?

Здається, то у склепі Капулетті...

Балтазар

Так, отче пресвятий, і там також

Господар мій, ваш друг.

Брат Лоренцо

Який?

Балтазар

Ромео.

Брат Лоренцо

Він там давно?

Балтазар

Вже, мабуть, з півгодини.

Брат Лоренцо

Ходім зі мною в склеп.

Балтазар

Не смію, отче.

Господар мій не знає, що я тут.

І він мені грозив страшною смертю,

Якщо за ним я стежити зостанусь.

Брат Лоренцо

То залишайсь. Я сам піду. Боюсь...

Боюся, щоб не трапилось нещастя.

Балтазар

Коли я тут під тисом спав, мені

Приснилось, що господар мій зіткнувся

З якимсь синьйором і убив його.

Брат Лоренцо

(Підходить до склепу).

Ромео! Боже мій! Чия це кров

Камінні східці склепу багрянить?

Хто кинув закривавлені ці шпаги

Тут, на порозі вічного спокою?..

(Входить до склепу).

Ромео! О, який блідий! Хто ще?..

Як? І Паріс?.. Увесь залитий кров'ю?..

Яка лиха година спричинилась

До цих фатальних і страшних подій?

Синьйора ворухнулась!

Джульєтта прокидається.

Джульєтта

О мій отче!

Пораднику! А де мій чоловік?

Я знаю добре, де я маю бути;

І ось я тут. А де ж Ромео мій?

Шум за сценою.

Брат Лоренцо

Я чую шум. Ходім з цього гнізда

Зарази, смерті і тяжкого сну.

Наш замір вища сила зруйнувала,

Не наша. Ми противитись не можем.

Ходім! Ходім! Джульєтто, поруч тебе

Лежить твій мертвий муж. Паріс також.

Тебе у монастир я прилаштую

Святих сестер. Ходім, не зволікай.

Нічого не розпитуй. Близько варта.

Біжім хутчій, Джульєтто, люба сестро!

Шум наближається.

Загаємось — ускочимо в біду.

(Виходить).

Джульєтта

Іди, мій отче, сам. Я не піду.

Що любий мій в руці стискає? Склянку,

Спорожнену, я бачу, до останку.

І смерть страшна отрута завдала...

Який скупий! Все випив! Не лишив

І краплі благодатної для мене,

Що помогла б мені піти за ним!

Я цілуватиму твої вуста...

Ще, може, трішки є на них трутизни, —

В підкріпленні цьому я смерть знайду...

(Цілує його).

Твої вуста ще теплі!..

1-й страж

(за сценою)

Де це, хлопче?

Веди нас!

П. Рої. Смерть Ромео і Джульєтти. 1860 р.

Джульєтта

Хтось іде!.. Мерщій! О щастя:

Тут рятівний кинджал!

(Вихоплює кинджал Ромео з піхов).

Ось твої піхви!

(Заколює себе).

Зостанься в них і дай мені умерти!..

(Падає на труп Ромео і вмирає).

Входить сторожа з Парісовим пажем.

Паж

Це тут було, де смолоскип палає.

1-й страж

Кров на землі! Оглянуть кладовище!

Кого б ви не знайшли, хапайте всіх!

Кілька стражів виходять.

Страшна картина! Граф лежить убитий...

Джульєтта теж спливає кров'ю... Що?..

Вона ще тепла!.. Щойно лиш померла,

Хоча два дні, як в склепі поховали!..

До герцога! Покличте Капулетті!

Збудіть Монтеккі! Обшукайте цвинтар!

Виходять ще кілька стражів.

Ми бачимо лише трагічне місце;

Трагедії ж кривавої причину

Без слідства нам ніяк не розгадати.

Повертаються кілька стражів з Балтазаром.

2-й страж

Ось ми знайшли слугу Ромео, він

На кладовищі був.

1-й страж

Не відпускати,

Аж доки герцог не прибуде сам!

Повертаються інші стражі з братом Лоренцо.

3-й страж

Ось тут чернець тремтить, зітхає й плаче;

У нього заступ відібрали ми

І лом. А йшов він звідси, з кладовища.

1-й страж

Це підозріло... Не пускать ченця!

Входить князь з почтом.

Князь

Яке нещастя сталось тут зненацька,

Що нас так рано підняли з постелі?

Входять Капулетті, Монтеккі та інші (...).

(Переклад з англійської Ірини Стешенко)

Усі присутні вислуховують свідчення Лоренцо, пажа Паріса, слуги Ромео.

Князь

(...) О, де ж вони, ці вороги запеклі?

Монтеккі! Капулетті! Подивіться,

Який вас бич карає за ненависть:

Ваш цвіт любов'ю вбили небеса!

А я за те, що зносив ваші чвари,

Двох кревних нагло втратив. Кара всім!

Капулетті

О брате мій, Монтеккі, дай же руку!

Вдовиний спадок це дочки моєї,

А більшого не можу я просити.

Монтеккі

Але я можу дати більше. Я

Їй статую із золота поставлю.

Покіль Вероною звемо Верону,

Любішого не буде силуета,

Аніж в коханні вірної Джульєтти.

Капулетті

Ромео статуя не менш багата

Із нею поруч буде тут стояти.

О, бідні юні жертви наших чвар!..

Князь

Не визирає сонце з-поза хмар...

Похмурий мир приніс світанок вам.

Ходім звідсіль. Все треба з'ясувати.

Ще доведеться вирішити нам,

Кого помилувать, кого скарати...

Сумніших оповідей не знайдете,

Ніж про любов Ромео і Джульєтти.

Усі виходять.

(Переклад з англійської Ірини Стешенко)

Перший переклад трагедії «Ромео і Джульєтта» українською мовою зробив П. Куліш (Львів, 1901 р.). Найкращим сучасним перекладом уважається переклад І. Стешенко — відомої української письменниці, акторки, перекладачки.

Пам'ятник Ромео і Джульєтті. м. Львів. 2013 р.

  • 1. Чим театр В. Шекспіра відрізняється від античного театру?
  • 2. Поміркуйте, що призвело до трагічної розв'язки історії кохання Ромео та Джульєтти.
  • 3. Які проблеми твору є актуальними в наш час?

Усі закохані світу пишуть листи на адресу: «Верона. Джульєтті». У цих листах вони описують свої почуття, проблеми, які виникають у стосунках із коханими. Напишіть лист до Джульєтти.

УЗАГАЛЬНЮЄМО

• Сонети В. Шекспіра стали новим кроком у розвитку жанру.

• Вільям Шекспір створив театр, у якому поєдналися трагізм і ліризм.

• Драматург черпав сюжети з народних легенд, хронік, літературних творів, але його образи є психологічно достовірними.

• В образах Ромео та Джульєтти втілено ідею непереможної сили кохання, що сильніша за розбрат і зло.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.