Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ніколенко

Модерністська проза початку XX ст.

Твори того часу нерідко нагадують духовні біографії — не тільки самих авторів, а й усього їхнього покоління, якому випало жити в епоху катастроф, великих надій і розчарувань.

К. Шахова

Нові шляхи для мистецтва слова в Європі на початку ХХ ст. прокладали письменники Ф. Кафка, Дж. Джойс і М. Пруст. Їх вважають засновниками модернізму в галузі художньої прози. Засоби реалістичного зображення дійсності вже не влаштовували митців, головна увага у їхніх творах приділялася іншій дійсності — духовній, суто індивідуальній. Тому в цей час з'являються романи, оповідання, есе й інші жанри «потоку свідомості», які давали можливість показати плин прихованих процесів, що відбуваються в глибинах людського «Я».

«Потік свідомості». Цей термін належить американському філософу й психологу В. Джемсу, який уперше скористався ним наприкінці XIX ст. Він заперечував існування об'єктивної реальності, утверджуючи пріоритет свідомості людини, що постає, як ріки, у якій думки, відчуття, раптові асоціації постійно змінюються й химерно переплітаються. Отже, «потік свідомості» — це засіб зображення психіки людини бепосередньо, як складного та плинного процесу.

Використовуючи досягнення психологічної прози Л. Толстого, Дж. Конрада, Г. Джеймса, Дж. Мередіта, європейські письменники початку ХХ ст. дедалі більше заглиблюються у внутрішній світ особистості, перетворюючи «потік свідомості» із художнього прийому на загальний метод зображення дійсності, який претендує на певну універсальність. Літературна школа «потоку свідомості» викникла в 1910-1930-і роки у творчості Дж. Джойса, М. Пруста, В. Вулф та ін. Для рокриття складного духовного життя людини письменники використовували численні спогади, внутрішні монологи, різноманітні асоціації, ліричні відступи тощо.

Джеймс Джойс. Ірландський письменник Джеймс Джойс (1882-1941) був одним з основоположників модерністської прози. У своїх творах він відображав напружене духовне буття особистості, у якому поєднуються різні часові, просторові й культурні плани. «Дублінці» (1914) — збірка, до якої належать оповідання 1903-1905 рр. У ній автор прагнув показати «духовний параліч» суспільства й трагічну долю людини в умовах бездуховності. Світову славу приніс письменникові роман «Улісс» (1922). Це — вершинний твір модернізму в літературі, який збагатив техніку роману новими прийомами.

Дж. Джойс

Марсель Пруст. Французький письменник Марсель Пруст (1871-1922) — автор багатотомної епопеї «У пошуках втраченого часу». Перша частина «На Сваннову сторону» була видана 1913 р. і спочатку не мала успіху серед читачів, але пізніше критика визнала цей роман за взірець модерністської прози.

М. Пруст

Головний герой твору — хлопчик Марсель, в образі якого є багато автобіографічного. М. Пруст зробив особистість автора об'єктом і суб'єктом роману, використовуючи принципи імпресіонізму: «Усе у свідомості», «Враження — критерій істини», «Світ такий, яким ми його відчуваємо». Усе це дає можливість авторові не тільки розповісти про життя реального хлопчика, а передовсім відтворити духовний стан особистості його часу взагалі, поєднати минуле і сучасне, дійсне й уявне, реальне та бажане.

Як би не змінювалося життя оповідача, його пам'ять завжди повертається до перших вражень дитинства: містечко Комбре, прогулянки то в бік Сванна, то в бік Германтів (вони були сусідами), згадки про запах чаю, тістечка, шелестіння трав і дерев тощо. Структура роману тримається на так званих «дрібницях життя», які викликають різні почуття й асоціації. Роман не має хронологічної послідовності, логічної ясності. Розвиток сюжету в ньому визначає лише «потік свідомості» героя, його думки, спогади, враження. «Потік свідомості» ніколи не припиняється, це єдине реальне життя особистості, як стверджує митець. Саме тому роман «У пошуках втраченого часу» дослідники називають суб'єктивною епопеєю. Для неї притаманні такі ознаки, як зображення зовнішнього світу крізь призму бачення головного героя; вільні мандрівки в царині пам'яті; проблеми відчуження та нездоланної самотності; філософське осмислення тем пам'яті, часу, культури; деталізація душевних станів і переживань. За стилем роман «У пошуках втраченого часу» можна назвати імпресіоністичним, бо в основу його покладено не об'єктивні спостереження, а враження від людей, природи, культурних пам'яток. Головний герой — митець — утілює витончене, ушляхетнене споглядання світу. Але поруч із ним — брутальні, внутрішньо ниці люди. У романі сатирично зображені вади французького суспільства, де зростало значення матеріальних, а не духовних цінностей.

Франц Кафка. У творчості німецькомовного письменника Франца Кафки також знайшли відображено процеси руйнування культури й моралі, відчуження й самотності особистості, яка опинилася в ситуації безвиході. Це засвідчують його твори «Перевтілення» (1912), «Процес» (1925), «Замок» (1926).

Есе «Джакомо» (1914) Дж. Джойса

Головний герой — сам автор (італійською ім'я Джеймс звучить як Джакомо). Це дає можливість показати духовний стан особистості під двома кутами зору — зовні й зсередини, вести діалог із самим собою. Письменник наводить автобіографічні факти, але настільки переосмислює й узагальнює їх, що твір набуває широкого філософського звучання. Автор стає виразником духовних проблем свого часу, його власна біографія — лише привід для роздумів про сутність життя людини, її поривання і падіння, надії й розчарування, про мистецтво, пошуки себе у світі. Історія кохання поступово перетворюється на історію душі, що прагне самопізнання, і через себе — пізнання життя. Джакомо — морально багата, творча особистість, його внутрішній світ безмежний у своїх проявах. В есе втілено модерністську концепцію Дж. Джойса, який утверджував багатогранність і неперевершеність людської натури, її здатність творити чудовий інший світ, який кращий за духовно обмежену реальність. Твір має фрагментарну композицію. Він побудований як потік свідомості головного героя, де поєднуються спостереження, думки, спогади, а також уривки почутих розмов, культурні ремінісценції, цитати з різних творів. Час у творі досить умовний, він не обмежений лише історією реального кохання. Протягом твору герой проходить складну духовну еволюцію, урешті-решт, усвідомлює найвищу цінність — кохати, не чекаючи на відповідь; жити, навіть коли життя втрачає сенс; творити, незважаючи на всі обставини; залишатися вільним навіть в обмеженому просторі. Водночас письменник з іронією зображує «натовп порожніх балакунів», які чекають «суспільного звільнення», і протиставляє їм силу духу героя.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність.1. Як ви розумієте поняття «потік свідомості»? 2. Чим зумовлені сюжет і композиція у творах «потоку свідомості»? Читацька діяльність. 3. Як ви розумієте поняття «імпресіоністичний стиль»? Наведіть його ознаки на прикладі з роману М. Пруста «У пошуках втраченого часу». Яким постає в ньому образ головного героя? Знайдіть засоби імпресіоністичного стилю. 4. Прочитайте есе «Джакомо» Дж. Джойса. Які мотиви світової культури в ньому звучать? Людські цінності. 5. У чому, на вашу думку, полягає художня цінність літератури «потоку свідомості»? 6. Як ви думаєте, чому автор згадує в есе «Джакомо» про герб В. Шекспіра? Яку ідею втілює цей символ? Комунікація. 7. Прокоментуйте вислів Дж. Джойса із есе «Джакомо»: «Любиш мене — люби й мою парасолю». Навчаємося для життя. 8. На думку Дж. Джойса, справжня духовна свобода людини можлива тільки у внутрішній сфері — у світі почуттів, відкритті Бога, мистецтві. А ви як думаєте? Висловте позицію.