Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ніколенко

Сербія

Милорад Павич

1929-2009

Майбутнє має одну велику перевагу — воно ніколи не буває таким, яким ви його уявляєте.

М. Павич

Милорад Павич є одним із найвідоміших представників європейського постмодернізму й магічного реалізму, представником новітніх жанрів прози — комп'ютерного роману, словника, таро, інтернет-оповідання та ін.

Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 р. в м. Белграді (з 1929 р. столиця Югославії, нині столиця Сербії). Його батько був скульптором, а мати — учителькою філософії в гімназії. Дитинство Милорада припало на важкий період нацистської окупації. Незважаючи на жахливі часи, хлопець захоплювався грою на скрипці й читанням книжок. У школі опанував німецьку й англійську мови, а згодом вивчив російську. 1949 р. вступив на відділення літератури філософського факультету Белградського університету, який закінчив 1954 р. У Загребському університеті здобув докторський ступінь.

М. Павич розпочав літературну діяльність поетичними перекладами з французької, англійської та російської мов. Його перша поетична збірка «Палімпсести» побачила світ 1967 р. Він продовжував писати, проте залишався невідомим широкому загалу до 1984 р., коли був виданий роман «Хозарський словник» (підзаголовок «Роман-лексикон на 100 000 слів»). Твір поєднує елементи жанрів історичного дослідження й енциклопедичного довідника, ознаки магічного реалізму й постмодернізму. Роман має дві версії: чоловічу й жіночу. У ньому відтворено історію хозар за трьома джерелами: християнськими, ісламськими та єврейськими. Невдовзі цей твір став світовим бестселером постмодернізму.

М. Павич — майстер нелінійної, інтерактивної прози, спрямованої на залучення до творчої діяльності читачів, які мають стати ніби співавторами митця. Найпопулярнішими творами письменника стали роман-кросворд «Пейзаж, намальований чаєм» (1988), роман-клепсидра «Внутрішня сторона вітру» (1991), роман-таро «Остання любов у Царгороді» (1994), роман «Зоряна мантія» (2000) (астрологічний путівник для невтаємничених), оповідання для комп'ютера й циркуля «Дамаскин» (1998), інтернет-оповідання «Скляний равлик» (1998) та ін. М. Павич є також автором кількох поетичних збірок і драматичних творів. Він писав також статті й монографії з історії сербської літератури XVII-XIX ст., переклав сербською мовою твори О. Пушкіна та Дж. Байрона, читав лекції в університетах Європи, був дійсним членом Сербської академії наук і мистецтв.

Митець був переконаний у тому, що «у світі набагато більше талановитих читачів, аніж талановитих письменників». Він постійно експериментував, пропонуючи читачам щось нове, зумівши зацікавити їх незвичайними літературними формами й сучасним змістом.

М. Павич помер 30 листопада 2009 р. в м. Белграді (Сербія). На його пам'ятнику не викарбувано дати народження та смерті, адже письменник вважав, що життя, як і літературний текст, безкінечне.

М. Павич був одним із засновників і першим президентом Товариства сербсько-української дружби. Українською мовою твори сербського митця перекладали О. Рось, О. Дзюба, І. Лучук, А. Татаренко, О. Микитенко та Н. Чорпіна.

Обкладинка до творів М. Павича 2003 р.

Інтернет-оповідання «скляний равлик» (1998). Жанрові експерименти. У творі виявилися не лише традиційні ознаки оповідання, а й інтернет-тексту, який дає змогу читачам вільно рухатися у своїй уяві та думках в різних напрямках. Автор використовує систему посилань (або гіперпосилань) для того, щоб читачі самі могли обрати певні «клавіші» тексту, перейти на запропоновані митцем інформаційні «панелі» і визначити (як співтворці автора) власний варіант розвитку подій. Завдяки поєднанню традиційних ознак оповідання та інтернет-технологій сюжет «Скляного равлика» підпорядкований правилам естетичної гри. Події відбуваються на грані реального й ірреального, у різних просторово-часових площинах і передбачають множинність читацьких інтерпретацій.

Нова різдвяна історія. Підзаголовок «Різдвяна історія» (або в іншому перекладі «Передсвяткова історія») спрямовує читачів на зіставлення твору з літературною традицією. До цього жанру належать твори, у яких події відбуваються напередодні Різдва й мають щасливий кінець (наприклад, «Ніч перед Різдвом» М. Гоголя, «Різдвяна пісня в прозі» Ч. Діккенса та ін.). За сюжетом «Скляний равлик» М. Павича дещо нагадує новелу «Дари волхвів» О. Генрі, але розказану по-новому в наш час — у пародійному, постмодерністському стилі. Замість щирих жертовних героїв О. Генрі в «Скляному равлику» зображено звичайних сучасних людей, яких навіть важко назвати героями. Вони живуть буденним життям, займаються своїми справами, гостро відчувають самотність і шукають шляхи її подолання. На відміну від героїв О. Генрі, поняття щирості, співчуття й кохання вони втратили... Персонажі грають із людьми й життям, а інші люди та життя теж грають із ними. І ця сучасна гра — безкінечна, вона ні до чого не призводить і нічого не змінює в їхньому існуванні, окрім декорацій навколо них.

Сучасний світ, який зображує М. Павич, буденний та досить нецікавий. У ньому немає нічого яскравого й справжнього. Відчуття різдвяного дива стерлося у свідомості людей, які заміняють його вигадливою грою. Та все ще може змінитися. У людей завжди є інший вибір, наголошує письменник, пропонуючи читачам різні варіанти розвитку подій сюжету.

Сюжет. Твір має кільцеву побудову. На початку й в кінці твору відбувається зустріч панни Хатчепсут й архітектора Давида Сенмута, двох людей, які втомилися від самотності. Вони здійснюють дивні крадіжки. Суть гри Хатчепсут полягає в тому, щоб «одну річ украсти в когось, іншу — комусь підсунути. Не вибираючи, ані що, ані кому» (Переклад Оксани Микитенко). Так само діє й Давид Сенмут. Панна Хатчепсут прагне в цій грі забути про свою самотність та якось себе розрадити. Архітектор краде не стільки задля розваги, скільки для того, щоб забути про своє розлучення та втрату дорогої колись для нього жінки й домівки (він може приходити додому тільки потайки, коли колишньої дружини немає). У кожного з них немає певної мети ані в житті, ані навіть у цих крадіжках. Гра дає персонажам можливість забуття про самотність, проте на досить короткий час.

Зустріч чоловіка й жінки напередодні Різдва, згідно з правилами жанру різдвяної історії, має бути щасливою й обов'язково з подарунками. Але подарунки в оповіданні М. Павича є виявом постмодерністської іронії. Це крадені дрібниці: до Хатчепсут повертається запальничка, яку вона вкрала в чоловіка в чорному й підкинула Давидові, а Сенмут отримує від панни вкраденого в нього ж скляного равлика-свічку. Імовірність щасливого фіналу твору — п'ятдесят відсотків, бо вибір фіналу в інтернет-оповіданні М. Павича залежить від вибору читачів. Отже, читачі разом із письменником несуть відповідальність за розвиток сюжету.

Гра з часом. М. Павич сміливо поєднує події з різних історичних площин. «Я не бачу різниці між минулим і майбутнім. Якщо ви стоїте на певній позиції, ви будете відчувати і минуле, і майбутнє. Наша література не повинна займатися ані минулим, ані майбутнім, вона повинна займатися людиною, тобто її думками, розумом, емоціями, інтуїцією, фантазією, внутрішньою та зовнішньою енергією, літературними жанрами», — уважав митець.

Події оповідання об'єднують сучасність і минуле. М. Павич розраховує на освічених, підготовлених читачів. Незвичне ім'я героїні має нагадати про жінку-фараона — Хатчепсут (або Хатшепсут), правительку з династії Стародавнього Єгипту. На початку першого розділу вміщено візуальний образ — зображення єгипетської жінки-фараона. Саме це зображення побачила в дзеркальці головна героїня твору. Тож автор пропонує читачам зануритися в події глибокої давнини. Він міцно пов'язує дві історії: сучасних Давида Сенмута й продавчині Хатчепсут та їхніх історичних прототипів, яким не судилося бути щасливими в минулому. Вони ніби чекали на своє щастя чотири тисячі років і намагаються його досягти в сучасну добу.

Основні події оповідання відбуваються в сучасній Сербії. Місто, у якому мешкають герої, знаходиться між Дунаєм та Савою (це сербські річки). Героїня піднімається ескалатором на Теразіях (белградський масив). На різдвяну вечерю готують рибу та локшину зі сливами (страви національної балканської кухні). Кімната прикидана соломою, а Хатчепсут кидає чотири горіхи на чотири боки (за старовинним сербським звичаєм). Елементи національної культури та реального життя Сербії автор уводить у простір світової культури.

Учинки героїв символічно співвіднесені з історією Стародавнього Єгипту. Метафоричний сенс крадіжки Хатчепсут запальнички в чоловіка в чорному пальті вказує на присвоєння жінкою-фараоном влади 1479 р. до н. е. Сам же образ чоловіка в чорному нагадує про образ зі Стародавнього Єгипту, фараона Тутмоса III. Натяком на це є напис на запальничці «МОЗИС III» — знак її власника. Тутмос III (англ. Thutmose ІІІ або Thutmosis, Tuthmosis, Thothmes) знищив усі пам'ятники, створені попередньою правителькою Хатчепсут, щоб ліквідувати всі можливі згадки про неї як про титуловану особу.

Історичні й культурні асоціації зі Стародавнім Єгиптом дають можливість письменникові здійснити проекцію давньої епохи на сучасність. Персонажі інтернет-оповідання М. Павича ніби крізь століття пронесли людський біль (самотність та обман) і певні цінності (пристрасне бажання знайти любов і бути щасливими).

Інтертекстуальність. Оповідання «Скляний равлик» М. Павича пов'язане із сербськими («Відпочинок на Півдні» І. Андрича, «Мінадир» Л. Костича) і зарубіжними творами (різдвяні історії, «Перевтілення» Ф. Кафки, «Гостина старої дами» Ф. Дюрренматта). Та особливо воно вписується в контекст творів М. Павича: «Я постійно намагаюся залишити якісь відкриті канали між текстами. Мені хочеться, щоб усі вони були якось пов'язані. Це своєрідна кровоносна система одного організму». Кожен твір письменника ніби продовжує інші його твори, міжтекстові (інтертекстуальні) зв'язки допомагають щоразу сприймати твір по-новому.

Засоби художньої виразності. Самобутній стиль М. Павича сформувався під впливом літератури бароко й символізму. Це виявилося в тяжінні до декоративності, ірраціоналізму й символізації. Також стиль митця позначений іронізуванням й пародіюванням.

Улюбленими художніми засобами письменника є метафори. Подеколи вони мають алогічний, на перший погляд, проте досить глибокий сенс: «Вражений, Давид подивився на неї, і йому спало на думку, що темрява зійшла з неба до її очей, щоб тут заночувати»; «Він подумав, що вино — то вічний хворий, як і жінка, однак помирає як чоловік, і лише рідко яке вино переживе людський вік» (Переклад Оксани Микитенко). Барвисті метафори зближують стиль М. Павича з поетикою бароко.

Важливим засобом розкриття характерів є їхні портрети. М. Павич зазвичай фіксує як зовнішній вигляд персонажів, так і їхній внутрішній стан. Поетично виписаний портрет Сенмута: «Молодик у джинсах, блакитній сорочці та темному піджаку, у черевиках із кошлатого хутра; із сивиною, дарма що молодий, на голові мав п'ять проділів упоперек голови, від вуха до вуха; стрункий, із дивним поглядом; мав короткозорі атлантидно-блакитні очі, що дивилися на Хатчепсут, наче крізь воду, крізь декілька тисяч років» (Переклад Оксани Микитенко). Дивні деталі (п'ять проділів і дивний погляд) виокремлюють героя з-поміж маси, а його атлантидно-блакитні очі увиразнюють самотність і водночас акцентують на пошуках щастя ніби крізь віки.

М. Павич уміє стисло, кількома штрихами передати враження щодо людини. З таких окремих штрихів формується враження про пані Хатчепсут: молода продавчиня в магазині жіночої білизни; обожнює імпортні парфуми та квіти, має напомаджені губи, любить тварин, особливо котів. Решту інформації письменник приховує, щоб активізувати уяву читачів й заохотити їх самостійно домалювати образ жінки.

Читач у тексті. М. Павич порівнює свої твори з будинком, потрапивши в який, читачі можуть «побачити кілька входів і виходів». Автор пропонує новий вид тексту — гіпертекст, для якого характерне нелінійне й багаторазове прочитання: фрагменти можна читати не в одному, раз і назавжди визначеному порядку (наприклад, за номерами сторінок, як у звичайній книжці), а різними шляхами, залежно від інтересів читачів. Від вибору способу читання залежать різні можливості для читачів вибудувати твір у власному сприйнятті. Отже, невеличке оповідання перетворюється на цілу систему, ієрархію текстів, є художньою цілістю з інших текстів. І це дає множинність поглядів на події й різні можливості для їхньої інтерпретації.

Письменник пропонує своєрідний лабіринт, з якого кожен із читачів має вибратися самостійно, проклавши власний маршрут прочитання. М. Павич супроводжує події коментарями про варіанти читання твору, спонукаючи читачів до вибору шляхів розвитку сюжету. Наприклад: «Читач може сам обрати початок цього оповідання. Він може почати з розділу «Панна Хатчепсут» або з розділу «Пан Давид Сенмут, архітектор».

Оповідання «Скляний равлик» складається є п'яти розділів і двох перехресть. На перехрестях зустрічаються не тільки персонажі, а й автор із читачами. Структурним та ідейним центром оповідання є центральна клавіша, яка надає доступ до внутрішнього світу героїв, відкриває їхнє прагнення перемогти самотність.

Перше перехрестя

Панна Хатчепсут

Пан Давид Сенмут, архітектор

Пан Давид Сенмут, архітектор

Центральна клавіша

Дочка, яка могла зватися Ніферуре

Панна Хатчепсут

Друге перехрестя

Декоративна свічка або Запальничка

За вказівками автора, оповідання можна прочитати чотири рази, змінюючи початок і фінал. Отже, існують чотири варіанти розвитку сюжету. На першому перехресті запропоновано вибір послідовності прочитання розділів, на другому — вибір лише одного розділу.

Варіанти фіналу твору як ознака стилю М. Павича. Наприкінці твору герої опиняються разом. Але чи досягли вони щастя? Чи подолали самотність? У фіналі твору автор пропонує варіанти: «Тут читач може знову вибрати свій шлях, щоб визначитися щодо двох результатів оповідання. Розділ “Декоративна свічка” подає трагічний кінець оповідання, а розділ “Запальничка” має happy end. Автор у будь-якому разі радить прочитати обидва закінчення, оскільки лише в оповіданнях можуть існувати дві різні кінцівки, не так як у житті» (Переклад Оксани Микитенко).

Якщо надати перевагу фіналу-трагедії, то Давид Сенмут тричі кресне запальничкою, як пропонує напис на футлярі, і вона вибухне — різдвяного дива не станеться, герої загинуть. У минуле відійде давньоєгипетська історія XV ст. до н. е. «Залишилися тільки імена, їх можна знайти в будь-якому підручнику з історії Єгипту (XVIII династія)» (Переклад Оксани Микитенко).

Але читачі можуть подарувати шанс героям на щасливе майбутнє, яке не вдалося створити чотири тисячі років тому, вибравши розділ «Запальничка»: «...архітектор Давид Сенмут креснув запальничкою. Перший раз вона висікла гарний блакитнуватий пломінчик. І пан Сенмут засвітив скляного равлика. Світло розлилося по столі, осяяло кімнату. Золоте сяйво було всюди, навіть на їхніх вустах» (Переклад Оксани Микитенко). Утретє запальничка дає осічку й головні герої залишаються живими, а різдвяна історія завершується справжнім дивом, яке перемагає самотність і дарує героям любов.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Які ознаки постмодернізму втілено в оповіданні «Скляний равлик»? 2. Розкрийте сутність літературної гри письменника з читачами. 3. Намалюйте в зошиті схему «Лабіринти самотності», яка відображатиме спосіб життя й шукання персонажів. Читацька діяльність. 4. Знайдіть в оповіданні портрети героїв. Прокоментуйте. 5. Визначте основні моменти, які змінюють життя Хатчепсут і Сенмута. 6. Розкрийте сенс підзаголовку твору. 7. Напишіть теги до символу скляний равлик. 8. Знайдіть в оповіданні інші явища природи. Розкрийте їхню роль у тексті. Людські цінності. 9. Чого не вистачало в житті героям твору? Як кожен із них переживав і долав самотність? Комунікація. 10. Обговорення афоризму М. Павича: «Мова є лише мапою думок, почуттів та спогадів людини...» Знайдіть у тексті твору його продовження. Ми — громадяни. 11. Які аспекти сучасного суспільства відображено у творі? Сучасні технології. 12. Знайдіть в оповіданні «Скляний равлик» елементи комп'ютерних технологій. Творче самовираження. 13. Запропонуйте власний фінал оповідання. Лідери й партнери. 14. Робота в групах. Напишіть (стисло) коментарі до історичних і географічних назв, що використані в оповіданні «Скляний равлик». Довкілля та безпека. 15. Поясніть мотиви (соціальні й психологічні) ігор, у які грали персонажі твору. Оцініть їхні вчинки. Навчаємося для життя. 16. Напишіть лист героєві або героїні твору, дайте йому або їй поради.

Подорож до Стародавнього Єгипту

Мааткара Хатчепсут (Хатшепсут) Хенеметамон — п'ята жінка-фараон XVIII династії Стародавнього Єгипту (роки правління — приблизно 1479-1458 рр. до н. е.). Її ім'я перекладається як «та, що знаходиться попереду благородних панянок», «найшановніша з жінок». Хатчепсут була дочкою фараона Тутмоса I. Ще за життя батька майбутня цариця стала «Дружиною бога» — верховною жрицею фіванського бога Амона. Після смерті батька вона вийшла заміж за зведеного брата Тутмоса II. Маючи слабке здоров'я, Тутмос II помер, оголосивши фараоном малолітнього сина Тутмоса III від другої дружини. Новий правитель був занадто малим, і Хатчепсут виконувала при ньому обов'язки регента. Однак така роль не влаштовувала царицю — вона хотіла домогтися всієї повноти влади. Ще на другий рік правління Тутмоса III оракул бога Амона передбачив Хатчепсут владу. 1479 р. до н. е. її проголошують фараоном. Щоб підтвердити свій новий титул, Хатчепсут наказує зображувати себе в образі царя-чоловіка з усіма атрибутами влади фараонів. Після того, як її пасинок досяг повноліття, їй довелося придушити кілька повстань. За часів її царювання Єгипет процвітав. Таємницею залишалися її стосунки із Сенмутом — головним радником, зодчим храму в Долині царів, наставником дочки Нефрури. Від початку правління Хатчепсут радник Сенмут став володарем 93 титулів і був найближчою довіреною особою правительки.

Віддавши дочку заміж за Тутмоса ІІІ, жінка-фараон дала йому шанс знову стати законним правителем. Уважають, що Сенмут готував Нефруру до самостійного царювання, але вона явно не успадкувала материнської жаги до влади. Після смерті Хатчепсут (1458 р. до н. е.) фараоном став Тутмос III, який згодом наказав знищити всі відомості про неї та її зображення, тому тривалий час про Хатчепсут нічого не було відомо. Існує легенда про те, що Хатчепсут — це фараонова донька, яка підібрала з Нілу корзинку з немовлям Мойсеєм і виховала хлопчика. За іншою версією, єгипетська правителька була біблійною царицею Савською.

Хатчепсут — жінка-фараон Стародавнього Єгипту з XVIII династії