Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ніколенко

Антиутопія у світовій літературі

Розвиток жанру антиутопії у XX ст.: ознаки та представники

Насамперед ми повинні побудувати фабрику дзеркал (...), щоб людство могло добре роздивлятися себе в них.

Р. Бредбері

Поняття «антиутопія» та її зв'язок з утопією. Антиутопія — це літературний жанр, критичне зображення в художній літературі небезпечних тенденцій та наслідків соціальних експериментів, антигуманної сутності державної системи, яка за допомогою терміна «поліпшення» і принадних ідеалів використовує насильство, облудну ідеологію, придушення свободи й аморальність.

Задовго до появи антиутопії спочатку виникла утопія (з грецьк. u — немає, topos — місце, тобто місце, якого не існує; або eu — благо, topos — місце, тобто блаженна країна). У художній літературі утопія — це абстрактна модель ідеальної соціальної системи, що відповідає уявленням письменника про гармонію людини й суспільства. На противагу утопії, антиутопія — негативна (критична) модель соціальної системи, що суперечить уявленням про щасливе суспільство.

Витоки утопії сягають фольклору (народні казки про блаженну землю, щасливі острови й т. п.), міфів різних народів (про пошуки щасливого краю або чарівних предметів, які здатні перенести в країну мрій), Біблії (Царство Христове) тощо. Перший опис ідеальної країни в художній літературі представлений у філософських трактатах «Тимей» (бл. 360 р. до н. е.), «Держава» (бл. 360-370 рр. до н. е.) античного філософа Платона. Назва літературного жанру утопії походить від книжки Т. Мора «Утопія» (1516), яка сприяла появі творів про шляхи поліпшення суспільного ладу: «Місто Сонця» (1602) Т. Кампанелли, «Нова Атлантида» (1624) Ф. Бекона, «Океанія» (1656) Дж. Гаррінгтона та ін.

Антиутопія виникає й утверджується на основі утопічної традиції, а також у процесі розвитку націй та держав у різних регіонах світу. Елементи антиутопії виявилися в Біблії («Об'явлення Івана Богослова»), фольклорі та міфах народів світу (про підземне царство, помешкання страховиськ, небезпечні країни). Першими літературними антиутопіями вважають твори «Левіафан» (1651) Т. Гоббса, «Байка про бджіл» (1714) Б. Мандевіля, «Мандри Лемюеля Гуллівера» (1726-1727) Дж. Свіфта, «Расселас» (1759) С. Джонсона та ін.

Г. Гольбейн Молодший. Портрет Томаса Мора. 1527 р.

А. Гольбейн. Острів Утопія. Ілюстрація до третього видання «Утопії» Т. Мора. 1518 р.

Утопія та антиутопія активно розвивалися в добу Просвітництва у зв'язку з поширенням світоглядних концепцій перебудови суспільства на розумних засадах. Мрії про щасливе суспільство поєднувалися з гострою критикою існуючих соціальних порядків. У цей період елементи утопії та антиутопії були тісно пов'язані між собою (нерідко в межах одного твору, наприклад, у «Мандрах Лемюеля Гуллівера» Дж. Свіфта можна знайти як позитивні, так і негативні моделі суспільного ладу), проникали в реалістичну (Д. Дідро, Вольтер, Ж. Ж. Руссо та ін.) або містично-фантастичну оповідь (Й. В. Ґете).

Розвиток антиутопії у ХХ-ХХІ ст. Остаточне утвердження літературного жанру антиутопії та її відмежування від утопії відбувається в першій половині ХХ ст. внаслідок революційних процесів та активних соціальних експериментів у Росії та інших країнах Східної Європи, Першої та Другої світових війн, поширення в Західній Європі фашизму, а в СРСР — радянської ідеології, які викликали потужний духовний спротив насильству засобами художньої літератури.

Критика згубних наслідків соціалістичного експерименту та радянської ідеології втілена в антиутопіях «Ми» (1920) Є. Зам'ятіна; «R.U. R» (1920) К. Чапека; «Дияволіада», «Фатальні яйця», «Собаче серце» (1924-1925), «Майстер і Маргарита» (1928-1940) М. Булгакова; «Чевенгур» (1926-1929), «Котлован» (1929-1930) А. Платонова; «Який чудесний світ новий!» (1932) О. Гакслі; «Колгосп тварин» (1945) і «1984» (1949) Джорджа Орвелла; «451 градус за Фаренгейтом» (1953) Р. Бредбері; «Говорить Москва» (1962) Ю. Даніеля та ін. Переважна більшість цих творів була заборонена в СРСР (зокрема, в Україні) до кінця 1980-х — початку 1990-х років.

В останній третині ХХ ст. і на межі ХХ-ХХІ ст. розвиток жанру антиутопії обумовлений процесами розпаду СРСР, глобальними катаклізмами й трансформаціями держав: «Острів Крим» (1981) В. Аксьонова, «Москва 2042» (1986) В. Войновича, «Кролики та удави» (1982) Ф. Іскандера, «Нові Робінзони» (2000) Л. Петрушевської та ін.

На межі ХІХ-ХХ ст. і протягом усього ХХ ст. українські письменники створили яскраві зразки жанрів утопії та антиутопії. У романі «Сонячна машина» (1928) В. Винниченка, «Повісті про санаторійну зону» (1924) М. Хвильового, романі «Місто» (1927) В. Підмогильного, поемі «Гея» (1924) В. Самійленка та ін. взаємодіють елементи утопії та антиутопії, зумовлені соціалістичними експериментами 1920-1930-х років. Помітними явищами сучасної української антиутопії є повість «Птахи з невидимого острова» (2012) В. Шевчука, роман «Московіада» (1992) Ю. Андруховича, «Помирана» (2016) Т. Антиповича, «Маша, або постфашизм» (2016) Я. Мельника та ін. Твори авторів зарубіжних антиутопій переклали українською В. Морозов («Який чудесний світ новий!» О. Гакслі), Ю. Шевчук («Колгосп тварин» Джорджа Орвелла), В. Шовкун («1984» Джорджа Орвелла), Є. Крижевич («451 градус за Фаренгейтом» Р. Бредбері), У. Григораш («Голодні ігри» С. Коллінз) та ін.

На зміст сучасної антиутопії впливають глобалізація, екологічні й техногенні проблеми, негативні явища в молодіжному середовищі, процеси знедуховлення й відчуження в суспільстві: «Голодні ігри» (2008) С. Коллінз, «Той, хто біжить у лабіринті» (2009) Д. Дешнер, «Дивергент» (2011) В. Рот, «Деліріум» (2011) Л. Олівер та ін. У ХХ-ХХІ ст. антиутопія набула ознак метажанру, тобто універсального жанру, що охопив не тільки епічні форми (роман, повість, оповідання, казка), а й драму та ліро-епічні жанри (поема). Тож можна говорити про роман-антиутопію, повість-антиутопію, казку-антиутопію, поему-антиутопію, драму-антиутопію тощо.

Ознаки антиутопії. Антиутопія є жанром-супутником (антитезою) щодо утопії. Однак це різні жанри, хоча вони мають подібність у походженні й деякі спільні ознаки.

СПІЛЬНІ ОЗНАКИ УТОПІЇ ТА АНТИУТОПІЇ

  • 1. Настанова на художнє моделювання (зображення у творі певної моделі суспільної системи, яка є об'єктом аналізу автора).
  • 2. Дослідження й прогнозування соціальних явищ і тенденцій, їхня проекція на майбутнє.
  • 3. Використання фантастики (соціальної або наукової) з метою художнього експериментування з реальністю.
  • 4. Відображення уявлень про державний устрій (гуманний або антигуманний).
  • 5. Прагматичний пафос — спрямованість на дійсність, яка має бути переосмислена, змінена, удосконалена.
  • 6. Актуальні соціально-філософські проблеми, пов'язані з певною історичною добою, розвитком суспільства.

ОЗНАКИ АНТИУТОПІЇ ЯК САМОСТІЙНОГО ЖАНРУ

  • 1. Тісний зв'язок з реальністю, яка викликає гостре несприйняття автора (утопія характеризується більшою абстрактністю й умовністю).
  • 2. Критика насильницької держави на різних рівнях.
  • 3. Конфлікт особистості з державою, яка придушує її волю.
  • 4. Головна проблема — духовна деградація людини в умовах насильства й пошуки духовного спротиву насильству.
  • 5. Широке використання засобів комічного (іронії, сатири, сарказму, гротеску та ін.) з метою розвінчання суспільного абсурду, антигуманної сутності державної системи, ідеологічного, адміністративного й інших видів соціального тиску.
  • 6. Створення негативної моделі суспільної системи, що суперечить принципам гуманізму.
  • 7. Викриття хибних міфів, міфологічної свідомості, на якій нерідко тримається система насильства.
  • 8. Зображення суспільства «зсередини» — очима людини, яка переживає складний конфлікт із державою та собою, що нерідко перенесений у психологічну площину.

Антиутопія та фантастика. Антиутопія часто використовує елементи фантастики. Залежно від авторської свідомості вони можуть домінувати й визначати художній час і простір або бути «вмонтовані» у реалістичну оповідь. Фактично антиутопія є різновидом соціальної фантастики (інколи в поєднанні з елементами наукової фантастики), проте не всяка фантастика є антиутопією. Основною ознакою, яка відмежовує жанр антиутопії від інших фантастичних творів є зображення моделі суспільства, яка суперечить принципам гуманізму, конфлікт особистості з нею, настанова на прогнозування хибних тенденцій. Фантастика в антиутопії обумовлена не тільки авторською свідомістю, а й зв'язком з реальною дійсністю. Автори творів-антиутопій попереджають людство про негативні явища сучасності та їхні жахливі наслідки в майбутньому.

За змістом і поетикою виокремлюють різні види антиутопії: сатиричну, алегоричну, психологічну, політичну, детективну, молодіжну та ін. Інколи для означення антиутопії використовують такі терміни, як «дистопія», «какотопія», «практопія» та ін., хоча межа між ними не є чіткою.

Яким уявляли «новий світ» у Європі на початку ХХ ст.?

У романі англійського письменника О. Гакслі «Який чудесний світ новий!» (1932) створений образ абсурдної державної системи. Автор показує поширення насильства на всі сфери людського буття. У «чудовому світі» (звісно, це іронія) усі люди однакові, вони не мають права на свободу й особисте життя. Вони пишаються своєю однаковістю, підпорядкувавши свої думки й інтереси державі. Суспільство майбутнього в романі О. Гакслі постає досконалим у технічному й матеріальному аспектах, але духовно цей світ мертвий. Його мешканці забули про те, що таке справжні людські стосунки, кохання, співчуття та страждання. «Новому світові» у романі протиставлений «дикий світ» людей, відірваних від цивілізації. Вони живуть у жахливих умовах, не знають, що таке елементарні норми людського існування, однак найтісніше поєднані з природою, керуються у своїй поведінці власними почуттями й бажаннями. З дикої природи в технічно розвинене суспільство потрапляє головний герой — Дикун, якому показують блага цивілізації. Цей сюжет нагадує традиційні літературні утопії, але тут утопія перетворюється на антиутопію. Захоплення Дикуна дивами прогресу обертаються гірким розчаруванням і відчаєм. Він розуміє, що сексуальна свобода ще не означає свободи особистої, що людина в «чудовому світі» позбавлена індивідуальності, стає бездумним роботом, аморальною істотою, своєрідним механізмом, який приводить у дію величезна державна машина. О. Гакслі у своєму романі-антиутопії показав недоліки технічного прогресу, згубність насильства над особистістю, жахливий наслідок розриву людства з природою, вади, викликані знеособленням і знедуховленням суспільства. В епоху стрімкого розвитку техніки й технологій автор закликав не забувати про окрему людину.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Розкрийте особливості виникнення та розвитку жанру антиутопії. 2. Визначте спільне та відмінне в жанрах утопії та антиутопії. Читацька діяльність. 3. Які фантастичні твори Р. Бредбері, що ви читали, можна назвати антиутопіями? Доведіть. 4. Охарактеризуйте світ у творах митця (1 твір за вибором). 5. Пригадайте роман «Мандри Лемюеля Гуллівера» Дж. Свіфта. Які негативні моделі суспільства представлені в ньому? Опишіть. Людські цінності. 6. За що й проти чого борються автори антиутопій? Складіть у зошиті відповідну таблицю. Комунікація. 7. Висловте позицію «У якій державі я б хотів (хотіла) жити в майбутньому?». Ми — громадяни. 8. Як ви розумієте поняття «свобода», «демократія», «деспотизм», «тиранія», «радянщина», «фашизм»? Для кращого розуміння цих понять зверніться до тлумачного словника. Які з цих понять є близькими за змістом? Проілюстуйте прикладами з української та всесвітньої історії. Сучасні технології. 9. Подивіться фільм «Голодні ігри» (реж. Г. Росс, США, 2012 р.) за однойменним романом-антиутопією С. Коллінз. Як зображено державу майбутнього у фільмі? Які сучасні проблеми відображено у творі? Хто з юних героїв і героїнь протистоїть тиранії? Творче самовираження. 10. Складіть власний соціальний прогноз «Європа через 50 років». Лідери й партнери. 11. Робота в парах. «Калейдоскоп антиутопій» (презентація авторів і прочитаних творів-антиутопій). Довкілля та безпека. 12. Дискусія «Чим небезпечний для людини й людства тоталітаризм?». Навчаємося для життя. 13. Які сучасні явища й тенденції сучасності, на вашу думку, можуть стати темами для новітніх антиутопій? 14. Поясніть епіграф Р. Бредбері. Чи справді антиутопія — це своєрідне «дзеркало»?