Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ніколенко

Австрія

Райнер Марія Рільке

1875-1926

Він жив скромно й непомітно, але дав усім нам приклад служіння Слову, яке здатне перемагати війни, революції, хаос і смерть. Його Орфей ішов уперед, перемагаючи темряву. А ми йшли за ним...

М. Цвєтаєва

Райнер Марія Рільке народився 4 грудня 1875 р. в м. Празі (Чехія) у сім'ї дрібного чиновника. Батько працював службовцем залізничної компанії, а мати мала літературні здібності. Через сімейні негаразди й нестатки мати залишила чоловіка й малого Райнера (йому було тоді тільки дев'ять років). Хлопець навчався в закритому військовому закладі. Райнер писав вірші й декламував їх перед класом. Незабаром його комісували за станом здоров'я. Коли юнаку виповнилося 16 років, він став студентом найкращих університетів Європи. Навчався в Празі, Берліні, Мюнхені, Парижі, особливо йому подобалися лекції з філології та історії мистецтва.

Перші вірші Р. М. Рільке були опубліковані 1891 р. в м. Празі. У середині 1890-х років вийшло друком декілька його збірок: «Життя і пісні» (1894), «Дарунки ларам» (1895), «Цикорій» (1895), «Увінчаний мріями» (1896). Він починав як неоромантик, водночас опановував поетику символізму й імпресіонізму у відтворенні миттєвих вражень.

У ранніх віршах Р. М. Рільке відображено картини народного життя, історія Чехії. Тоді поет видавав невеличкі книжечки, на обкладинці яких було написано: «Подаровано народу». Він безкоштовно розсилав їх по лікарнях і робітничих об'єднаннях, прагнучи зробити свою поезію частиною життя простих людей.

На початку 1900-х років Р. М. Рільке переймався світоглядними пошуками, наслідком яких стала збірка «Книга годин» (1899-1903). Поет прагнув знайти духовні засади існування людини й усього людства. Поняття «Бог» він поширює на весь світ, усі речі, у яких шукає вияви вічного начала. Це поняття в розумінні Р. М. Рільке було близьке пантеїзму Й. В. Ґете. У Р. М. Рільке — це Той, Хто виявляється в усьому природному, творчому, духовному, досконалому. Він, як повітря, розлитий в усіх речах, — треба тільки вдихнути, щоб відчути Його.

У 1901 р. поет одружився з Кларою Вестхоф, оселився в невеличкому містечку на півночі Німеччини — Ворпсведе. Однак сімейне життя не склалося. 1902 р., невдовзі після народження дочки, подружжя розлучилося через матеріальну скруту. «Бідність — мій важкий хрест», — писав Р. М. Рільке.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Неперевершена Луїза

1896 р. Р. М. Рільке переїхав до Мюнхена, де доля звела його з Луїзою Андреас-Саломе, яка відіграла велику роль у його житті. Дочка генерала російської служби народилась і жила в Петербурзі. Її зв'язки зі слов'янським світом, розповіді про Україну й Росію спонукали Р. М. Рільке побачити край широких просторів і давньої культури. Непересічна особистість цієї жінки приваблювала багатьох видатних людей доби: Г. Гауптмана, Ф. Ніцше, З. Фрейда та ін. Разом з нею Р. М. Рільке здійснив у 1899-1900 рр. подорожі в Росію та Україну.

Лу Андреас-Саломе

У 1900-х роках поет жив у Франції, де вивчав творчість художників-імпресіоністів і скульптора О. Родена. У його свідомості формується поняття «річ» (Ding). Це не тільки матеріальні предмети, а й природа, витвори мистецтва та прояви внутрішнього життя. На думку Р. М. Рільке, «річ» живе самоцінним і самодостатнім життям. Але зміна одного предмета призводить до змін у Всесвіті загалом. Звідси випливає ще одне важливе поняття — «причетність», «спорідненість» (Bezug). Його ліричний герой відчуває зв'язок з усім, що є у Всесвіті, прагне відновити «забуте обличчя речей», їхню духовну сутність. Новий етап у творчості Р. М. Рільке засвідчила збірка «Нові поезії» (1907-1908), у якій постає світ «речей».

Поет побував у Скандинавії, Італії, Іспанії, Єгипті. З усіх місць, де він жив, особливо відомим був замок Дуїно на узбережжі Адріатичного моря, маєток княгині Марії Турнунд-Таконс, яка стала меценаткою видання його творів. Тут Р. М. Рільке розпочав писати збірку «Дуїнезькі елегії» (вони були завершені 1922 р.).

Митець тяжко переживав трагедію Першої світової війни, загибель мільйонів людей, руйнування пам'яток культури. В останній період у його творчості переважають трагічні мотиви, відчуття хаосу. Однак поет утверджує рятівну місію мистецтва й високе призначення митця, які здатні повернути людству втрачений духовний сенс і «загублені речі». Цей своєрідний орфізм яскраво втілений у збірці «Сонети до Орфея» (1922).

З 1919 р. і до кінця життя поет жив у Швейцарії, де друзі придбали для нього старовинний будинок, який називали «замок Мюзот». Тут він дописував «Дуїнезькі елегії» і «Сонети до Орфея». Однак жити йому залишалося недовго. Р. М. Рільке захворів на рідкісну форму лейкемії й помер у санаторії Валь-Монт 29 грудня 1926 р. Його поховали в долині Рони, неподалік від замку Мюзот (Швейцарія).

Вірш «Згаси мій зір...» належить до збірки «Книга годин» і побудований як пристрасний монолог ліричного героя, звернений до Бога. У поезії відтворено духовну драму ліричного героя, який переживає складні внутрішні колізії на шляху до відкриття Бога в собі й у світі, але він не перестає йти до Нього й прагне осягнення вічного начала. Бог для ліричного героя — світло та сенс усього, вищий ідеал і можливість духовного існування. У творі відчувається відгомін біблійного сюжету про пророка Ісаю, якому в храмі з'явилося видіння Бога та якому Господь відкрив очі, слух і розуміння всього.

Україна в житті та творчості Р. М. Рільке

Л. Пастернак. Райнер Марія Рільке. 1926 р.

У 1899 р. Р. М. Рільке побував у Москві й Петербурзі. Найбільш захоплюючим моментом тієї подорожі стала зустріч із Л. Толстим. Повернувшись до Німеччини, поет почав вивчати російську мову, читав в оригіналі М. Лермонтова, Л. Толстого, Ф. Достоєвського, А. Чехова, М. Гоголя, ознайомився з історією Росії та України. Митець мріяв побувати в Києві, про що писав Б. Пастернакові: «Перед минулим я схиляюся, як дитина напередодні Святвечора». Під час другої подорожі до Росії він знову відвідав Л. Толстого в Ясній Поляні, а звідти відразу поїхав в Україну. У червні 1900 р. прибув до Києва, де жив понад два тижні. Місто вразило поета давніми пам'ятками, а особливо сподобалася Києво-Печерська лавра, де він любив ходити годинами. В Україні Р. М. Рільке знайшов бажаний приклад єднання народу й Бога, народу й природи. Потім він ще майже два місяці мандрував Україною. Відвідав могилу Т. Шевченка в Каневі, придбав «Кобзаря». Вплив історичних поем Т. Шевченка та творчість М. Гоголя відчутні в «Пісні про Правду» Р. М. Рільке. Перебуванням у Полтаві навіяні його поезії «Карл XII їде Україною», «Буря» (про події Полтавської битви, короля Швеції та Мазепу). Враження від українських пейзажів відображено у вірші «В оцім селі стоїть останній дім...» та ін.

«ЗГАСИ МІЙ ЗІР...» (1901)

Згаси мій зір — я все ж Тебе знайду,

замкни мій слух — я все ж Тебе почую,

я і без ніг до Тебе домандрую,

без уст Тобі обітницю складу.

Відломиш руки — я тоді Тебе

впіймаю серцем, наче між долонь,

а спиниш серце — мозок запульсує;

коли ж Ти вкинеш в мозок мій огонь,

Тебе в крові палючій понесу я.

(Переклад Миколи Бажана)

Вірш «Орфей. еврідіка. Гермес». За основу твору взято античний міф про те, як співець Орфей спустився в царство смерті Аїда за своєю дружиною Еврідікою, щоб вирвати її з обіймів смерті. Однак за умови, він не повинен був дивитися на неї, але Орфей озирнувся — й Еврідіка була назавжди втрачена. Античний міф дає можливість поетові втілити філософський зміст — боротьбу життя і смерті, кохання й небуття, мистецтва та темряви. Український поет і перекладач М. Орест назвав цей вірш «узагальненим вираженням драми ХХ століття». В. Стус, який переклав вірш «Орфей. Еврідіка. Гермес», будучи в радянському концтаборі, був вражений його надзвичайною емоційною силою. Він писав про Еврідіку: «Вона така кохана, що й ліра не здобулася б на подібну тугу — як у цієї жінки-жалібниці, бо через неї світ став однією тугою (плачем), і в цьому світі-плачі все стало плачем: ліс, і діл, і шлях, й околиця, і поле, і річка, і звір. І сонце йшло в мовчазному визореному небі, наче довкола якоїсь іншої землі, і небо це зі шпичаками зірок було небом-плачем. Ось така кохана...» Кульмінаційний момент: коли Орфей озирнувся назад й остаточно втратив любу дружину. Він зробив це через велике кохання, щоб хоч одну мить подивитися на ту, котру оспівувала його ліра. Але її душа вже була далеко від нього, вона не зрозуміла й сказала: «Хто?» У цьому запитанні, за словами В. Стуса, «уміщено всю драму розриву стосунків між людьми й духовної смерті, що охопила все людство».

Гермес, Еврідіка й Орфей. Барельєф. V ст. до н. е.

Р. М. Рільке та О. Роден

У 1902-1911 рр. Р. М. Рільке жив у Парижі. Там він захопився творчістю французького скульптора О. Родена й навіть деякий час працював у нього секретарем. Це захоплення було настільки сильним, що поет присвятив йому книжку «Роден» (1903). У творчості французького скульптора його приваблювало вміння творити речі з аморфної субстанції, передавати рух у предметних образах. О. Роден у той період багато експериментував і створив так звану «круглу скульптуру», яка ніби рухається, живе, дихає, коли глядач обходить її довкола. Це досягалося завдяки динамічній композиції, поєднанню різних поверхонь і площин. О. Роден використовував імпресіонізм у скульптурі, що надзвичайно зацікавило поета. Він перейняв творчий метод скульптора й застосував його в ліриці. У 1907-1908 рр. вийшла друком збірка Р. М. Рільке «Нові поезії», де явище, предмет, образ постають у динаміці. Автор описує найменші нюанси зміни речей, що мають не тільки матеріальну оболонку, а й духовну субстанцію. З окремих речей у ліриці Р. М. Рільке того часу створюється образ «живого, рухливого Космосу».

ОРФЕЙ. ЕВРІДІКА. ГЕРМЕС (1904)

Була це душ копальня дивовижна, —

у ній, як жили тихих срібних руд,

тяглись вони крізь тьму. Поміж корінням

струміла кров, що до людей пливла,

тяжким порфіром в тьмі вона здавалась.

Ото й увесь багрянець.

Там були урвисті скелі, і ліси безлюдні,

і зведені над пусткою мости,

і той сліпий, великий, сірий став,

що над своїм глибоким дном повиснув,

як небо дощове над краєвидом.

І поміж піль, полога і сумирна,

виднілася бліда стяга дороги,

простелена, мов довге полотно.

Дорогою цією йшли вони.

Попереду ішов стрункий мужчина

в киреї голубій; він нетерпляче

і мовчазливо в далечінь вдивлявся,

і крок його жадібно жер дорогу

великими шматками; в нього руки

звисали з-під киреї тяжко й хмуро,

немов забули вже про легкість ліри,

яка отак була вросла в лівицю,

як віть троянди у гілки оливи.

Чуття у ньому буцімто двоїлись,

бо мчався зір, неначе пес, вперед,

вертався, і спинявся, і чекав

на повороті ближчому дороги,

а нюх і слух позаду залишались.

Йому здавалось іноді, що він

вчуває кроки кожного з двох інших,

які за ним узвозом вгору йшли.

Проте це тільки крок його лунав

і вітер ззаду торгав за кирею.

Та він собі казав: «Вони ідуть»,

казав це гучно й до луни вслухався.

Вони ідуть, але страшенно тихо

обоє ходять. От якби посмів

він обернутись (але обертатись

було йому заказано при ділі,

яке він майже довершив), тоді

побачив би, що йдуть обидва тихі:

це бог мандрівок і доручень дальніх

дорожній шлик над світлими очима,

вперед простерта палиця струнка,

маленькі крила, що об ступні б’ють,

і звірена його руці — вона.

Така кохана, — то її ця ліра

оплакала за плакальниць усіх,

аж світ на плач суцільний обернувся,

де знову все було: і ліс, і діл,

і шлях, і поле, і ріка, і звір;

але й в плачливому отому світі

так само, як над іншою землею,

і сонце йшло, й зоріло тихо небо,

плачливе небо в скривлених зірках, —

така Кохана.

Тепер вона ступає поруч бога,

хоч довгий саван заважає йти,

невпевнена, і ніжна, і терпляча.

Вона неначе стала при надії,

не думала й про мужа, що простує

попереду, не думала й про шлях,

що приведе її назад в життя.

Вона в собі вся скупчилась, посмертям

наповнена по вінця.

Як плід вбирає солодощі й тьму,

вона ввібрала в себе смерть велику,

таку нову, що й не збагнути їй.

В дівочості новітній, неторканній

вона вже існувала; стать її

була, немов надвечір юна квітка,

і так одвикли від звичаїв шлюбних

у неї руки, що й самого бога

безкрайно лагідний напутній дотик

її вражав, немов надмірна близькість.

Вона уже — не та білява жінка,

оспівана колись в піснях поета,

вона уже — не пахощі й не острів

широкої постелі, бо уже

вона не власність жодного мужчини.

Її розв’язано, мов довгі коси,

і віддано, мов пробуялу зливу,

й поділено, немов запас стокротний.

Вона — вже корінь,

і коли нараз

її спинив і з розпачем промовив

до неї бог: «А він таки оглянувсь», —

безтямно й тихо запитала: «Хто?»

А там здаля, при виході у світло,

стояв хтось темний, що його обличчя

не розпізнати. Він стояв і бачив,

як на стязі дороги польової

печальнозорий бог і посланець

безмовно обернувся, щоб іти

за постаттю, яка назад верталась,

хоч довгий саван заважав іти,

невпевнена, і ніжна, і терпляча.

(Переклад Миколи Бажана)

«Сонети до Орфея» (1922). Створюючи образ Орфея, письменник використав античний міф. Грецька архаїка відчувається вже в першому сонеті, де наголошується на могутній силі мистецтва Орфея — зачаровувати природу та весь світ. Звуки його ліри приборкують звірів і птахів. Спів Орфея поет наділяє великою перетворювальною силою, бо він створює храм мистецтва, де хаос відступає перед гармонією, рев і крики замовкають під впливом мелодії, і у світі народжується новий початок, новий рух усього.

* * *

Ось дерево звелось. О виростання!

О спів Орфея! Співу повен слух.

І змовкло все, та плине крізь мовчання

новий початок, знак новий і рух.

Виходять звірі з лісової тиші,

покинувши кубельця чи барліг;

вони, либонь, зробилися тихіші

не з остраху, не з хитрощів своїх,

а з прислухання. Рев, скавчання, гам

змаліли в їх серцях. Їм за пристанок

недавно ще була маленька хижа,

де крилася жадливість їхня хижа

і де при вході аж хитався ґанок, —

там ти воздвиг в їх прислуханні храм.

(Переклад Миколи Бажана)

Л. Бассано. Орфей зачаровує тварин. 1579 р.

У творі Орфей зображений як бог, причетний до процесу творення, точніше — одухотворення світу. Його мистецтво — утілення божественної сутності й божественної сили, перед якою відступає все суєтне, тлінне, брутальне, жорстоке й навіть сама смерть. На думку Р. М. Рільке, божественне призначення співу Орфея — нести в цей світ гармонію, красу та ясність.

Мотив сходження Орфея в царство Аїда вже не цікавить автора, але сам факт перебування співця в обіймах смерті, тобто його знання смерті, прихованих основ усього сущого, на думку поета, внутрішньо збагачує героя. Шлях Орфея до царства мертвих — це шлях до витоків буття. І водночас — запорука нового зростання, мов дерева, угору, бо тільки те дерево високо росте, яке має міцне коріння. Через пізнання таїни смерті й життя творчість Орфея набуває особливої глибини, а сам співець — здатності бачити «у речах» безкінечне, позачасове.

* * *

Хто понад тіньми здолав

ліру здійняти,

найсокровеннішу з слав

може співати.

Хто від померлих поїв

маку, той нині

вловить найнижчий з тонів

і в безгомінні.

Образ пізнай, що майне

і пощезає

в темних ставках.

Лиш на небесне й земне

царство лунає

голос в віках.

(Переклад Василя Стуса)

Пізнавши смерть, Орфей ще сильніше відчув силу та красу життя. Йому в усій красі відкрилися земні цінності. Те, що він побачив у царстві тіней, не зламало його волі, жаги до життя, гостроти почуттів, а головне — прагнення гармонії, яку він протиставляє смерті, хаосу та руйнації.

* * *

Ти ж, о божественний, ти й до останку співаєш,

хоч опав тебе глум знавіснілих менад.

З-поміж руїн, як будівлю, ти спів воздвигаєш,

глушить гамори дикі чудовий твій лад.

Ні голови, ні ліри твоєї не вразять вони.

Скільки б гострим камінням у серце твоє не жбурляли —

з нападом кожним лише ніжніші ставали,

слух їм відкрило дрижання твоєї струни.

(Переклад Василя Стуса)

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність.1. З якими літературними течіями початку ХХ ст. пов'язана творчість Р. М. Рільке? 2. Розкажіть про подорожі Р. М. Рільке в Україну та як вони відображені у творчості митця. 3. Як Р. М. Рільке розумів поняття «Ding» і «Bezug»? Читацька діяльність. 4. За допомогою яких художніх засобів у вірші «Згаси мій зір...» відтворено складний процес відкриття Бога в душі ліричного героя? 5. У якому художньому просторі відбуваються події вірша «Орфей. Еврідіка. Гермес»? 6. Як у вірші «Орфей. Еврідіка. Гермес» утілено теми смерті, життя, мистецтва, кохання? Наведіть цитати. Людські цінності. 7. Розкрийте значення поняття «орфізм» у художній свідомості поета. Комунікація. Дискусія на тему «Поет — це той, хто.». Ми — громадяни. 8. Підготуйте повідомлення на тему «Василь Стус — в'язень і перекладач віршів Р. М. Рільке». 9. Знайдіть переклад вірша «Орфей. Еврідіка. Гермес» В. Стуса, порівняйте з перекладом М. Бажана. Сучасні технології. 10. За допомогою Інтернету знайдіть інформацію про міфологічні сюжети, пов'язані з образами Орфея, Гермеса, Еврідіки, Аїда. Які елементи міфів відображено у віршах Р. М. Рільке? Установіть їхнє значення в тексті. Творче самовираження.11. Опишіть (усно) картину, яка постала у вашій уяві, коли ви читали вірш «Орфей. Еврідіка. Гермес». Які кольори й музику ви дібрали б до неї? Поясніть. Довкілля та безпека.12. Які природні явища описує автор у сонеті «Ось дерево звелось.» («Сонети до Орфея»)? Розкрийте значення образів мовчання, новий початок, спів, виростання. Навчаємося для життя. 13. С. Цвейг про Р. М. Рільке писав: «Усе галасливе, брутальне було для нього неприйнятним. Зіткнення з нахабством спричиняло в ньому душевні страждання. Будь-яка фамільярність і плазування викликали на його обличчі відчуття страху й сорому. Там, де він був, створювалася особлива атмосфера душевної чистоти й делікатності. Я думаю, у його присутності ніхто не наважився б сказати непристойне слово, ні в кого не вистачило б мужності поділитися плітками або повідомити про ганебні речі». Поясніть значення слів брутальність, нахабство, фамільярність, душевна чистота, сором, делікатність. Які з цих понять вам траплялися? Які з них прийнятні (або неприйнятні) для вас?