Зарубіжна література. Профільний рівень. 11 клас. Ніколенко

Словник літературознавчих термінів

Авангардизм (фр. avant-garde — передовий загін) — термін на означення так званих «лівих течій» (тобто радикальних) у мистецтві. Авангардизмові притаманні активне новаторство, бунтарство, заперечення традицій, а також сміливі пошуки нових жанрів, стилів, мови, засобів виразності. Це засвідчують російський футуризм, німецький експресіонізм, французький сюрреалізм та ін. Визначними письменниками-авангардистами стали Ґійом Аполлінер, В. Маяковський, М. Семенко, Г. Тракль та ін.

Антиутопія — літературний жанр (метажанр); критичне зображення в художній літературі небезпечних тенденцій та наслідків соціальних експериментів, антигуманної сутності державної системи, яка під приводом «поліпшення» і принадних ідеалів використовує насильство, облудну ідеологію, придушення свободи й аморальність. Антиутопія є жанром-супутником (антитезою) щодо утопії. Антиутопія є негативною (критичною) моделлю соціальної системи, що суперечить уявленням про щасливе суспільство. Вагомий внесок у розвиток жанру антиутопії XX ст. зробили Є. Зам'ятін, О. Гакслі, Джордж Орвелл, А. Платонов, М. Булгаков, К. Чапек, Ю. Андрухович, В. Шевчук та ін.

Гіпертекст — нелінійна форма організації тексту; текст для перегляду на комп'ютері, який містить зв'язки з іншими документами (гіперпосилання). Читач має змогу перейти до документів безпосередньо з вихідного тексту, активувавши посилання. Гіпертекст нерідко використовують у творах постмодернізму.

Гротеск (фр. grotesque — химерний, незвичайний) — вид художньої образності, який полягає в поєднанні в одному цілому (персонаж, художній простір та ін.) несумісних ознак (наприклад, жахливого і смішного у фантастичній формі та ін.). Для гротеску характерними є фантастична основа, тяжіння до незвичайних форм, заперечення усталених норм, естетична гра, використання комічного і трагічного тощо. Гротеск у XIX—XX ст. використовують з метою викриття суспільного абсурду, його аморальних норм і соціальних типів. Модерністський гротеск сприйняв традиції романтичного й реалістичного гротеску, набувши більш широкого філософського змісту. Майстрами гротеску були М. Гоголь, Е. Т. А. Гофман, М. Булгаков, Джордж Орвелл та ін.

Діалог культур — термін літературознавця М. Бахтіна, що означає взаємодію, взаємовплив, взаємозбагачення культур, їхнє своєрідне «спілкування» і «взаємодоповнення». У галузі художньої літератури діалог культур виявляється в різних формах: інтерпретація митцями відомих міфів і сюжетів; творче використання традицій та їхнє оновлення; звернення до актуальних тем минулого і сучасного тощо. У «діалозі культур», у засвоєнні «чужого» важливо не втратити національне, рідне, що визначає специфіку кожної культури.

Епічний театр — явище в драматичному мистецтві XX ст., яке виникло внаслідок активної взаємодії епосу й драми. В основі епічного театру — розповідь про події, спонукання глядачів до їхнього інтелектуального осмислення, самостійного пошуку розв'язання художнього конфлікту. Великий внесок у розробку теорії й практики епічного театру, створення жанру драми-притчі зробив Б. Брехт.

Індивідуальний стиль — сукупність ознак, які характеризують творчість письменника. Складниками індивідуального стилю є: своєрідність художнього світобачення, сюжетно-композиційні особливості творів, образи та засоби їхнього створення, теми й мотиви (які розробляє митець), мова та ін.

Інтертекстуальність — різні форми та напрями письма (цитата, ремінісценція, алюзія, пародія, плагіат, трансформація інваріанта, стилізація тощо) в одному тексті.

Композиція (латин. compositio — побудова, складання, поєднання) — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілість. Композиція виражає взаємини, взаємозв'язок, взаємодію персонажів, сцен, епізодів, подій, розділів твору; способи зображення й організації художнього світу (розповідь, оповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер'єр, діалог, полілог, репліка та ін.).

Конфлікт (латин. conflictus — зіткнення, сутичка) — зіткнення протилежних інтересів, поглядів, ідей, персонажів, напруження та крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, боротьби, колізій. У художніх творах конфлікти бувають зовнішніми й внутрішніми, розв'язаними й нерозв'язаними, відкритими в часі.

Ліричний герой (героїня) — друге ліричне «я» письменника (письменниці), утілене в образній формі. В образі ліричного героя (героїні) можуть бути втілені деякі риси характеру, погляди, ідеї, переживання митця (мисткині), проте між ними немає повної тотожності. На відміну від реального автора (авторки) твору, ліричний герой (героїня) має не реальну, а художню (вигадану) біографію, власний емоційний світ, уміщений в особливий художній простір.

Магічний реалізм — різновид реалізму, у якому органічно поєднуються елементи реального і фантастичного, побутового й міфологічного, дійсного та уявного, імовірного й таємничого, повсякденного і вічного. Магічний реалізм виявився у творчості Ф. Рабле, Е. Т. А. Гофмана, М. Гоголя, Е. По, М. Булгакова; у латиноамериканській літературі (А. Карпент'єр, Ж. Амаду, Ґ. Ґарсіа Маркес, М. Варгас Льоса, М. Астуріас та ін.); українському химерному романі (О. Стороженко, М. Йогансен, О. Ільченко та ін.). Особливу роль у магічному реалізмі відіграє міф, який дає можливість поглянути на світ з позиції вічності, відтворити загальні моделі буття, осмислити попередній культурний та історичний досвід з проекцією на сучасність.

Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) — це загальна назва нових літературно-мистецьких течій XX ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого. Модернізм виник у 1860-1870-х роках XIX ст. у Франції, невдовзі поширився в інших країнах (Німеччині, Росії, Україні, Польщі, Бельгії та ін.). Урешті став однією з визначальних ознак літератури XX ст. Хоча ранній модернізм (до 1910-х років) заперечував усталені традиції, у зрілому модернізмі простежується взаємодія новітніх засобів зображення з попередніми традиціями. У модернізмі чимало різноманітних течій (символізм, імпресіонізм, неоромантизм, акмеїзм та ін.), які обумовлювали пошуки митців, проте не стримували їхньої індивідуально-авторської свідомості.

Мотив — реалізація теми художнього твору, неподільна смислова одиниця, з якої складається фабула або сюжет. Тема є ширшим за змістом поняттям, ніж мотив. У межах однієї теми може бути декілька мотивів.

Національний колорит — сукупність зображально-виражальних засобів твору або творчості письменника (письменниці), що засвідчують зв'язок художньої спадщини з національною культурою, національними традиціями, національними ідеями, актуальними для народу, країни. Засоби вираження національного колориту: специфічні для кожного народу чи країни національні образи, ідейно-тематичний зміст твору (творів), маркований художній простір, знакові історичні факти й події, описи (портрет, інтер'єр, пейзаж тощо), національні символи, мова тощо.

Підтекст — прихований, внутрішній зміст висловлювання (коли більше значення має не те, що сказано, а те, що не сказано).

Постмодернізм — світоглядно-мистецькі тенденції, що виникли в останні десятиліття XX ст. внаслідок переосмислення модернізму. Постмодернізм засвідчує розпад цілісного погляду на світ, кризові явища в суспільстві, руйнування традиційних філософських, економічних і політичних систем. У наш час дослідники пишуть про новітні твори постпостмодернізму, що відображають подолання соціальної кризи та кризової свідомості, використовуючи традиції світової культури, національні цінності, мову, мораль.

«Потік свідомості» — засіб зображення психіки людини безпосередньо, як складного та плинного процесу.

Притча — повчальний алегоричний твір, у якому розповідь підпорядкована моралі, повчальному змісту. Характерні ознаки притчі: розкриття загального (ідей, цінностей, ідеалів) через конкретне; філософський зміст (актуальний для всіх часів і народів); використання алегорій; прихований підтекст епізодів, образів, мотивів (його потрібно розгадати, розкодувати) та ін.

«Театр абсурду» — сукупність явищ театрального авангарду другої половини XX ст., типологічними ознаками якого є відсутність місця й часу дії, руйнування сюжету та композиції, ірраціоналізм, парадоксальні колізії, поєднання трагічного й комічного. Сформувався у Франції в 1950-1960-і роки, вплинувши певною мірою на розвиток європейської та американської літератур другої половини XX ст.

Трагедія (грецьк. tragoedia — пісня козла) — один з жанрів драми; драматичний твір, що ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті героя, який прагне високої мети й реалізації своїх творчих потенцій, з непереборним началом: богами, долею, суспільством, моральними забобонами, обов'язком тощо.

ПРИСЛУХАЮЧИСЬ ДО МУДРОГО ГОЛОСУ ПРИРОДИ...

Рухаємося в просторі тексту повісті Ернеста Хемінгуея «Старий і море»

«Старий був кощавий, виснажений, потилицю його поорали глибокі зморшки... Долоні старого були посічені глибокими поперечними рубцями від плетеної жилки, якою він тягнув з води велику рибу. Та жоден з тих рубців не був свіжий — усі старі, як борозни на пересохлій землі. Геть усе в ньому було старе, крім очей, а вони мали колір моря й блищали весело та непереможно».

А. Шабо. Ілюстрація до повісті Е. Хемінгуея «Старий і море». 1973 р.

ЗАВДАННЯ

1) Знайдіть в описі героя тропи, які увиразнюють зв'язок старого зі світом природи. Прокоментуйте.

2) Придивіться до очей Сантьяго. Чому вони «блищали весело та непереможно»?

«Він завжди подумки називав море la mar, як кажуть по-іспанському ті, хто його любить. Хоч іноді згадують його лихим словом, проте завжди говорять про нього, як про жінку. Дехто з молодих рибалок... називав його el mar — у чоловічому роді. Вони говорили про нього, як про бездушний простір, ба навіть як про ворога. Та старий думав про море, як про жінку, про живу істоту...»

ЗАВДАННЯ

3) За допомогою Інтернету поясніть різницю між іспанськими словами, а також у ставленні Сантьяго та молодих рибалок до моря.

4) Чому море для старого було «живим»? Які явища природи є живими для вас?

«Він любив летючих риб — то були його найперші друзі в океані. А от птахів жалів, особливо малих і тендітних ластівок... Отож старий думав: “Птахам живеться навіть важче, ніж нам...”»

ЗАВДАННЯ

5) За допомогою Інтернету знайдіть інформацію про летючих риб і поясніть, чому вони були найпершими друзями героя в океані.

6) Чому старий жалів ластівок і чого вони його навчили?

«Він любив зелених і дзьобатих черепах за те, що вони моторні й зграбні... Йому було жаль їх усіх, навіть гігантських шкірястих черепах, завдовжки з човен і вагою майже тонна. Більшість людей не має жалю до цих істот... Та старий думав собі: “Адже й у мене таке саме серце, та й руки-ноги подібні до їхніх...”»

ЗАВДАННЯ

7) Знайдіть у довідниках інформацію про черепах, які згадані в тексті.

8) Як ви думаєте, чому Сантьяго порівнює себе з черепахами?

К. Чен. Ілюстрації до повісті Е. Хемінгуея «Старий і море». 2011 р.

«Раптом йому стало жаль велику рибину, що була в нього на гачку. “Вона чудова, незвичайна рибина, і хтозна-скільки їй вже віку, — думав він. — Зроду ще не траплялася мені така дужа рибина, щоб так дивно поводилася. Мабуть, вона дуже розумна й через те не вистрибує”...»

ЗАВДАННЯ

9) У чому виявилися незвичайність і розум рибини? Які почуття вона викликала в рибалки?

10) Про яку рибину йдеться в повісті Е. Хемінгуея «Старий і море»? Опишіть її.

«З півночі до човна підлетіла невеличка пташина. То була якась співуча пташка... Пташина сіла на корму перепочити. Потім пурхнула в старого над головою й умостилася на жилці... “Добре, відпочинь, моя птахо, — сказав старий. — А тоді повертай до берега й шукай своєї долі, як шукають її всі — і люди, і птахи, і риби...”»

ЗАВДАННЯ

11) Розкрийте філософське значення образу маленької пташки.

12) Прокоментуйте слова Сантьяго про те, що своєї долі шукають усі — і люди, і птахи, і риби. Яку долю шукав рибалка? А ви?

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст