Зарубіжна література. Профільний рівень. 11 клас. Ніколенко

Постмодернізм

Постмодернізм не можна «визначити», оскільки, як казав Ніцше, визначенню підлягає тільки те, що не має історії, — коло, квадрат, математична чи логічна концепція, науковий факт, платонівська ідея. Щодо постмодернізму, у якого є історія, то він підлягає інтерпретації й реінтерпретації, як це було, наприклад, з романтизмом минулого століття.

І. Хассан

Постмодернізм, інтертекстуальність, гіпертекст, магічний реалізм, міфологізм.

  • 1. Пригадайте суспільно-політичні та культурні явища останньої третини XX ст.
  • 2. Розкажіть, яким було ставлення митців доби модернізму до своїх попередників. Назвіть модерністські течії в мистецтві та літературі. Стисло охарактеризуйте їхні новації.
  • 3. Поясніть, чому та як змінюється ставлення митців до традиції в епоху постмодернізму. Назвіть тих, хто творив постмодерністське мистецтво в живописі, архітектурі, музиці, літературі та кіно.

Література кожного періоду є неодмінно вписаною в контекст свого часу. Її форма — то відгук на події, що відбуваються у світі. Історичні передумови появи літератури постмодернізму охоплюють значне коло потрясінь, що пережило людство в середині ХХ ст.: Другу світову війну, Голокост, використання ядерної зброї. Це поставило під сумнів ідею історичного «прогресу», поступу та розвитку людини, майже спростували тезу про те, що пізнання глибинних законів світобудови дало змогу людству стати розумнішим і цивілізованішим. Усі наукові й технологічні відкриття століття, які мали б засвідчити злет людського духу, були знищені безпрецедентними геноцидами та війнами ХХ ст. Водночас усі ці тривожні й гіркі події в історії людства стали поштовхом до появи нового світогляду та мистецтва — постмодернізму.

Що таке постмодернізм? Термін «постмодернізм» сприймають і тлумачать по-різному, проте його неодмінно пов'язують з постмодерном, що також не є однозначним поняттям. Одне з визначень «постмодерну» — історичний період, який охоплює проміжок часу з 1960-х років до кінця ХХ ст., з його потрясіннями та кризами світової економіки, «холодною війною», перегонами озброєнь, посиленням ролі ЗМІ, появою й зростанням комп'ютерних технологій та Інтернету. Інша спроба тлумачення «постмодерну» — комплекс певних ідей, умонастроїв, стилів, які превалювали впродовж останніх чотирьох десятиліть минулого століття в усіх сферах людської життєдіяльності: культурі, філософії, політиці, економіці, техніці та науці. Саме в цьому значенні «постмодерн» упритул наближається до «постмодернізму» як світоглядно-мистецького напряму, який приходить на зміну модернізму й охоплює різні стильові тенденції в мистецтві. Постмодернізм проявився в різних видах мистецтва: кінематографі, театрі, балеті, музиці, образотворчому мистецтві, архітектурі та художній літературі. Як світовідчуття та світосприйняття він позначився на розвитку філософії, теології, історіографії та кібернетики, психоаналізу та природознавства.

«Постмодернізм — не хронологічно зафіксоване явище, а певний духовний стан» (У. Еко).

«Постмодернізм — це відповідь модернізму: якщо вже минуле неможливо знищити, бо його знищення призведе до німоти, його потрібно переосмислити іронічно, без наївності» (У. Еко).

«Модернізм і постмодернізм не розділені ані залізною завісою, ані Китайською стіною, бо історія — то палімпсест, а культура відкрита минулому, теперішньому й майбутньому. Я підозрюю, що в усіх нас є дещо від вікторіанства, модернізму й постмодернізму водночас. Й автор може протягом свого життя писати й модерні, і постмодерні твори...» (І. Хассан).

Історико-культурні та філософсько-естетичні чинники розвитку постмодернізму. Головним завданням модернізму була критика класичної філософії, в основі якої були слово, Бог чи людина (логоцентризм, теоцентризм, антропоцентризм). Постмодерністи шукали нову методологію, нове світосприйняття, нове розуміння суб'єктно-об'єктних відносин, зокрема відносин між автором і читачем, автором і твором, читачем і твором. У результаті напруженого філософського пошуку були запропоновані нові поняття, які сформували категоріальний апарат філософії постмодернізму: поняття «епістеми» (М. Фуко); «події» і «ризоми» (Ж. Дельоз); «письма» і «деконструкції» (Ж. Дерріда); «поверхні» і «тіла» (Ж. Дельоз і Ф. Гватарі). Вагомою постала проблема тексту, текстуальності («вписаності» суб'єкта в культуру) та інтертекстуальності (присутності в тексті інших текстів, що розмиває кордони тексту, позбавляє його завершеності й закритості).

Термін «деконструкція», уведений у 1964 р. М. Хайдеґґером на позначення нового сприйняття дійсності та способу мислення, був використаний Ж. Деррідою, який обґрунтовує застосування його як методу аналізу тексту. Суть деконструкції полягає у виявленні в тексті прихованих суперечностей, які засвідчують можливість неоднозначної його інтерпретації. Деконструкція піддає сумніву цілісність і завершеність творів мистецтва, демонструє неможливість єдиної правильної інтерпретації мистецьких явищ.

Будинок, який танцює. м. Прага (Чехія)

Термін «інтертекстуальність» запропонувала в 1969 р. Ю. Крістева для позначення «текстової взаємодії в межах самого тексту». На сьогодні інтертекстуальність характеризується як ознака постмодерністського тексту — взаємодія різних кодів і голосів у межах одного тексту або між текстами: текст сприймається як переплетення текстів і кодів, власне авторських і запозичених, а також як метод дослідження тексту як знакової системи, що пов'язана з іншими системами.

«Постмодернізм — мистецтво цитат, парафраз, літературних алюзій, стилізацій, пародіювань тощо. Це гра в літературу, а не література» (М. Мок лиця).

«Не віддаючи перевагу жодним традиційним художнім моделям, постмодернізм здатний черпати з будь-яких духовних надбань. При цьому тотальна іронічність погляду не тільки відрізняє постмодернізм від попередніх етапів у культурі й естетичному розвитку, а й (...) забезпечує об'єктивність оцінок і створює передумови для подальшого вибору» (Т. Денисова).

Однією з основних відмінностей між модернізмом і постмодернізмом американський критик Б. Макхейл називає пошук відповіді на різні запитання: якщо модерністів цікавить проблема істинності та вичерпності знань (як ми пізнаємо світ? як мистецтво породжує та змінює сприйняття світу? якою є природа реальності?), то постмодерністи звертають увагу на проблему природи пізнання та його можливостей (ким є особистість? як культура конструює особистість?). У центрі фокусу митця постає постмодерністська свідомість, яка, на думку української дослідниці історії американської літератури Т. Денисової, є антидогматичною та плюралістичною. Її головна ознака та внутрішнє джерело руху — «сумнів, відмова від альтернативного вибору “або — або” на користь широкого спектра рівноправних рішень “і — і”. ...множинність посідає місце головної умови як суспільного, так і художнього існування». Багато художніх творів постмодернізму репрезентують саме цей тип менталітету, переповідаючи й переписуючи історію, досліджуючи вплив поп-культури на формування особистості, залучаючи в літературний контекст голоси тих, хто раніше знаходився на маргінесі культури, — представників національних меншин, субкультур і жінок.

Р. Вільямс. Простір — принада очей. 1968 р.

Американський теоретик постмодернізму І. Хассан визначає постмодернізм як «світовідчуття та стиль», що виник у мистецтві в 1960-1970-х роках. Проте науковець зауважує певні суперечності в самому терміні, які перешкоджають розумінню суті цього мистецького феномену. По-перше, на його думку, «постмодернізм» не є оригінальною назвою напряму (як то було із сюрреалізмом, експресіонізмом тощо), що може засвідчити його розрив з попередником — модернізмом. Натомість назва спонукає простежувати діалог між ними. По-друге, теоретик літератури зауважує, що сама ідея наступності (постмодернізм іде за модернізмом) суперечить постмодерністській концепції часу як комбінації різноманітних часових схем (міфологічна або циклічна, зворотна, коливальна, спіральна, пунктирна, сакральна тощо), серед яких лінійний час — це лише один з варіантів його існування. По-третє, указуючи на розрив/зв'язок з модернізмом, термін «постмодернізм» у жодному разі не прояснює зв'язки цього напряму з іншими напрямами й течіями літератури першої половини ХХ ст. Зрештою, І. Хассан зазначає, що в процесі теоретичного осмислення майже неможливо побудувати адекватну модель постмодернізму, навіть віднайти його початок. Передвісниками постмодернізму він називає митців різних епох, серед яких Ф. Рабле, Г. Стайн, В. Вулф, Л. Стерн, Ф. Кафка, Х. Л. Борхес.

ВІДМІННОСТІ МІЖ МОДЕРНІЗМОМ І ПОСТМОДЕРНІЗМОМ (за І. ХАССАНОМ)

Модернізм

Постмодернізм

Спорідненість з романтизмом / символізмом

Спорідненість з авангардистськими течіями (дадаїзмом / патафізикою)

Закрита форма

Відкрита форма (антиформа)

Цілеспрямованість мистецтва

Мистецтво як гра

Запланованість (усіх елементів художнього твору й акту сприйняття мистецтва)

Випадковість (усіх елементів художнього твору й акту сприйняття мистецтва)

Завершений твір мистецтва

Процес співтворчості (хеппенінг / перформанс)

Дистанція

Участь

Творення (креація)

Деконструкція

Жанр / межі

Текст / інтертекст

Відбір

Комбінування

Корінь / глибина

Ризома / поверхня

Метафора

Метонімія

Метафізика

Іронія

Визначеність

Невизначеність

Література постмодернізму. Витоки постмодернізму в літературі ХХ ст. знаходимо в таких течіях та явищах літературного процесу Америки та Європи, як американська школа «чорного гумору» (К. Кізі, К. Воннегут та ін.), французький «новий роман» (А. Роб-Ґрійє, Н. Саррот та ін.) і «театр абсурду» (Е. Йонеско, С. Беккет та ін.). Уже в їхніх творах простежуються певні принципи поетики постмодернізму, які згодом набувають окресленої системи.

Ознаки поетики постмодернізму:

• інтертекстуальність;

• інтелектуальна гра з читачем та авторська гра з «чужими» текстами, героями, дійсністю;

• пародіювання, іронія як спосіб переосмислення елементів культурної спадщини;

• поєднання елементів, що належать різним пластам культури: масової та елітарної культури, науки й літератури, високого стилю та ненормативної лексики, історичних реалій та сучасної мови й манери поведінки героїв;

• фрагментованість, хаотичність у побудові твору, поява творів як гіпертексту;

• вільний перехід від одних до інших просторових, часових і культурних планів оповіді, утворення альтернативних історій;

• порушення жанрової чистоти, утворення змішаних жанрів (наприклад, роман-словник чи біоміфографія);

• відступи від нормативної орфографії, логіки побудови речень, правил пунктуації;

• нове осмислення класичних міфів, міфотворчість;

• умовність образів і ситуацій;

• поліфонізм.

Представники постмодернізму в художній літературі. Найяскравішими представниками постмодерністської прози є автори, які творять різні національні літератури. У романах «Колекціонер» (1963) і «Жінка французького лейтенанта» (1969) англієць Дж. Фаулз активно використовує сюжети й імена персонажів з творів В. Шекспіра, В. Скотта, майстерно грає з читацьким очікуванням, пропонує три варіанти фіналу твору. Роман його співвітчизника Дж. Барнса «Історія світу в 10 розділах» (1989) є, по суті, збіркою з десяти оповідань та одного авторського відступу, об'єднаних декількома провідними мотивами й біблійними образами (корабель — ковчег — потоп); у романі «Англія, Англія» (1989) автор апелює до ігрового начала, пародіювання, іронічно переосмислює культурну спадщину своєї батьківщини, укладаючи перелік усього, що становить «англійськість». Італієць У. Еко застосовує в романі «Ім'я троянди» (1980) принцип гри з текстами та персонажами А. Конана Дойла, поєднання масової та елітарної культури, утворює новий жанр на межі (псевдо) історичного та детективного романів. І. Кальвіно звертається до фрагментарності та хаотичності в побудові роману «Якщо подорожній однієї зимової ночі» (1979), який є серією незавершених романів, помилково надрукованих в інших книжках. Для американця Дж. Хеллера предметом іронічного переосмислення в романі «Пастка для дурнів» (1961) постає роль союзних військ у Другій світовій війні: автор пародійно зображує ієрархічну вертикаль влади в армії, доводить абсурдність її вказівок і вимог. У програмному оповіданні американця Т. Пінчона «Ентропія» (1960) простежуються принципи колажу, поліфонізму, а його роман «Виголошення лоту 49» (1969) містить інформацію про науку та техніку й нагадує лабіринт блукань головної героїні, чиє ім'я алюзивно відсилає читачів до античного міфу. Австрієць К. Рансмайр міфологізує дійсність у романі «Останній світ» (1988), здійснює вільний перехід від сучасності до античності, утворює історичні анахронізми, твір сприймають як утілення текстуальної концепції постмодерністської філософії: світ як текст. Німець П. Зюскінд переосмислює жанр роману про митця, оповідаючи історію геніального вбивці в романі «Парфумер» (1985). Серб М. Павич утворює нові жанрові форми поєднання художньої літератури й інших видів організації інформації (словники, довідники, путівники тощо), починаючи з роману-словника «Хозарський словник» (1984). У романі «Гра в класики» (1963) аргентинець Х. Кортасар пропонує нову жанрову форму, яка передбачає варіативність прочитання твору довільно або за заданою автором схемою.

У. Еко

Дж. Хеллер

Мистецтво постмодернізму й елітарна та масова культура. У діалозі з мистецтвом модернізму, розрахованим на елітарного читача, озброєного високим рівнем знань і здатного знайти в художніх творах алюзії на інші твори, постмодернізм розширює свою читацьку аудиторію й залучає широкі маси читачів. Цей процес відбувається завдяки застосуванню ігрового чинника в літературі постмодернізму, який знищує межі між масовою та елітарною культурою. Свого часу У. Еко так формулював завдання постмодернізму: «Знести стіну, що відокремлює мистецтво від розваги». Щоб текст художнього твору був цікавим і для масового, і для елітарного читача, постмодерністи застосовують принцип «подвійного кодування», який дає змогу читати твір на різних рівнях. Так, роман У. Еко «Ім'я троянди» на рівні масової культури сприймають як історичний детектив із захопливим сюжетом, а на елітарному рівні прочитують як авторську гру з текстами попередніх епох, побудову постмодерністського лабіринту загадок, що залишаються без відповідей, але натякають на долю «загубленої» частини наукового трактату Арістотеля «Поетика». Саме «високі коди» літературного мистецтва дають можливість розгледіти серед персонажів натяк на постать відомого аргентинського письменника Х. Л. Борхеса. Цей принцип, як переконує У. Еко, демонструє, що «призначення літератури не тільки в тому, щоб розважати й допомагати розслабитися. Вона повинна надихати та провокувати на повторне й навіть багаторазове прочитання того самого тексту для його кращого розуміння». Отже, подвійне кодування як ознака постмодерністської літератури дало змогу митцям повернути масового читача, який, можливо, з кожним новим прочитанням твору відкриватиме для себе новий зміст.

Обкладинка першого італійського видання У. Еко «Ім'я троянди». 1980 р.

Елітарна культура ґрунтується на існуванні специфічних форм мистецтва, зрозумілих лише невеликій групі людей, які мають досить високий інтелектуальний рівень, відповідні духовні запити, особливу художню сприйнятливість.

Масова культура (або популярна культура) є переважно комерційно успішною та популярною серед широких верств населення в конкретному суспільстві.

Термін «подвійне кодування» уперше використав архітектор Ч. Дженкс у характеристиці архітектури постмодерну, яка «одночасно висловлюється принаймні на двох рівнях: з одного боку, вона звертається до архітекторів і зацікавленої меншості, котру хвилюють специфічні архітектурні особливості, а з іншого — до публіки взагалі або до місцевих жителів, яких турбують інші питання, пов'язані з комфортом, традиціями будівництва, способом життя». Далі він пояснює свою точку зору: «Постмодерністські будівлі чи твори мистецтва одночасно звертаються до меншості, до обраних, використовуючи “високі коди”, і до широких мас за допомогою загальнодоступних кодів».

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Розкрийте значення слів постмодерн, постмодернізм, постмодерний, постмодерністський. 2. Як ви розумієте поняття «інтертекстуальність»? Які види інтертекстуальності ви знаєте? Математична компетентність. 3. Перевірте себе: не зазираючи на відповідну сторінку підручника, назвіть імена відомих письменників-постмодерністів. Інформаційно-цифрова компетентність. 4. Створіть мультимедійну презентацію до теми «Постмодернізм у театрі та кіно». Уміння навчатися. 5. Знайдіть у довідковій літературі та випишіть визначення терміна «ризома». Ініціативність і підприємливість. 6. Робота в парах. Складіть план-задум постмодерністського роману. Зазначте, які ознаки поетики постмодернізму ви залучаєте до його написання та як саме. Придумайте назву для свого роману. Соціальна та громадянська компетентності. 7. Як вплинули події останніх десятиліть ХХ ст. на розвиток української літератури? Кого з українських письменників чи письменниць можна назвати постмодерністами? Які принципи постмодерністської поетики притаманні їхнім творам? Обізнаність і самовираження у сфері культури. 8. Поміркуйте, засоби яких видів мистецтва краще передають світовідчуття постмодернізму.

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 9. Назвіть передумови розвитку постмодернізму. 10. Поясніть, як література постмодернізму поєднує ознаки масової та елітарної культури. Діяльність. 11. Порівняйте модернізм і постмодернізм. Знайдіть точки дотику між цими двома мистецькими напрямами. 12. Уявіть, що вам потрібно написати маніфест постмодерністів. Сформулюйте гасла, які б зацікавили митців у 1960-1970-х роках. 13. Якби вам випала унікальна можливість написати альтернативний фінал одного з творів зарубіжної літератури, який би твір ви обрали та яким би зробили його завершення? Поясніть свій задум. Цінності. 14. Поміркуйте над тим, як література постмодернізму впливає на формування культури читання.