Зарубіжна література. Профільний рівень. 11 клас. Ніколенко

НІМЕЦЬКОМОВНА ПОЕЗІЯ

Пауль Целан

1920-1970

Німецькою мовою Целан хотів дати свою відповідь нацизмові, який цю мову спотворив. Він, власне, хотів створити її новий варіант, її відродити, і це, очевидно, було одним з його надзавдань.

П. Рихло

Вірш, біблійні мотиви, інтертекстуальність, верлібр.

  • Які історичні події першої половини XX ст. вплинули на історію Західної України? Використайте мапу Європи.

Єврейський німецькомовний поет і перекладач Пауль Целан (справжні ім'я та прізвище Пауль (Пессах) Лео Анчель) народився 23 листопада 1920 р. в м. Черновицях (нині Чернівці, Україна). До 1918 р. місто належало Австро-Угорщині, згодом — Румунії, 1940 р. за анексією відійшло до СРСР, а 1941 р. було захоплене фашистами.

Батько Пауля був незаможним комерсантом, мати не мала освіти, однак захоплювалася класичною німецькою літературою. Батьки мріяли про добру освіту для сина, тому віддали навчатися до приватної німецької школи, але наступного року через брак коштів були вимушені перевести до єврейської народної школи. Упродовж 1930-1935 рр. Пауль продовжував навчання в «Православному ліцеї» — румунській державній гімназії, а завершував середню освіту в «Ліцеї великого воєводи Михая». У дитинстві Пауль захоплювався грою на скрипці, цікавився біологією й літературою. Полікультурне тло чернівців сприяло тому, що хлопчик досконало володів вісьмома мовами.

1938 р. Пауль Анчель успішно склав іспити до «Підготовчої медичної школи в м. Турі. Однак плани на здобуття медичної освіти у Франції були зруйновані Другою світовою війною. Хлопець вимушений був повернутися на батьківщину, де став студентом Чернівецького університету.

Цікавий факт з життя П. Целана: вступаючи до Чернівецького університету, він в анкеті абітурієнта зазначив, що володіє румунською, німецькою, французькою та українською мовами. Українською мовою поезію П. Целана переклали М. Бажан, В. Стус, Л. Череватенко, М. Фішбейн, М. Новікова, М. Білорусець . Але тим, хто ввів ім'я П. Целана в контекст української культури, безперечно, є літературознавець і перекладач П. Рихло, який дослідив «поетику діалогу» свого відомого земляка.

1941 р. Буковину окупували румунські війська, 7 липня розпочалися акції проти євреїв каральної групи СС. Батьки Пауля потрапили до концтабору, юнака на деякий час окупанти залишили в місті, але згодом відправили до румунського трудового табору. Там поет вів нотатник, де записував вірші коханій Рут Крафт — єврейській актрисі чернівецького театру. Незважаючи на жахливі табірні умови, поет не залишав творчої діяльності. Паулю пощастило вижити, батько помер у таборі від тифу, а матір розстріляли.

Після визволення Чернівців Пауль улаштувався санітаром у шпиталі, потім продовжив навчання в університеті. Стрімка радянізація Буковини суперечила переконанням поета, тому він вирішив перебратися до Будапешта. Там займався перекладами румунською мовою російської прози, писав вірші. Значущою подією для Пауля стало знайомство з буковинським поетом П. Марґулом-Шпербером, який високо оцінив поетичні експерименти молодого генія та запропонував йому притулок у своєму домі. Саме подружжю Шперберів Пауль має завдячувати появою анаграми Целан (рум. An-cel — Cel-an) — літературного імені поета. Під цим псевдонімом 1947 р. в авангардистському журналі «Агора» уперше опублікували три його вірші. Довоєнний устрій Румунії було зруйновано, вона дуже швидко набирала ознак соціалістичної країни. Не сприймаючи такі зміни, 1947 р. поет перебрався до Австрії. Відень зустрів його досить приязно, уперше в нього з'явилися друзі й однодумці, поет зблизився із сюрреалістами. Особливо романтичним було знайомство з молодою літераторкою І. Бахман, стосунки з якою П. Целан підтримував до кінця життя.

Незабаром він переїхав до Парижа, де оселився в будинку поета І. Голля. Поет студіював германістику та мовознавство в Сорбонні, а згодом отримав посаду доцента в цьому ж університеті. 1952 р. вийшла друком збірка поезій «Мак і пам'ять» у Франції. Того ж року він узяв шлюб з художницею Ж. Лестранж.

З 1955 р. по 1970 р. опублікував збірки: «Від порогу до порогу» (1955), «Умовні ґрати» (1959), «Троянда нікому» (1963), «Переведення подиху» (1967), «Сонця з ниток» (1968), «Диктат світла» (1970).

У парижі поет активно займався перекладами. Його переклади творів О. Блока, С. Єсеніна, О. Мандельштама німецькою мовою по праву вважають найкращими. переклав німецькою вірші А. Рембо та П. Валері. Також у його інтерпретації німецькою зазвучали В. Шекспір, Ч. Діккенс, Л. Керролл, Ґійом Аполлінер, П. Елюар та ін. П. Целан удостоєний літературної премії м. Бремена (1958) і найпрестижнішої німецької літературної премії імені Георга Бюхнера (1960).

Поета супроводжували літературний успіх і визнання, гонорари забезпечували достойне матеріальне становище. Однак через потрясіння часів війни він залишив Париж. Крім того, на думку дослідника П. Рихла, «жахливою була самотність Целана. Поет опинився в Парижі в мовній ізоляції, міг спілкуватися німецькою лише з друзями та знайомими, що приїздили до нього з Німеччини чи Австрії». Ударом стало розлучення з дружиною, яка вже не могла витримувати спалахи агресії чоловіка. До цього ж додалися виснаженість, пригніченість, скандали та брудні інтриги навколо його імені, що, урешті-решт, підкосило поета. Коротким просвітом стала поїздка в Ізраїль, зустрічі там з чернівецькими друзями, однак це не вивело митця з депресії.

20 квітня 1970 р. на мосту Мірабо (Франція), колись оспіваному Ґійомом Аполлінером, сталася трагедія: П. Целан стрибнув у Сену.

Збірка «Рештка снігу» побачила світ уже після смерті поета.

П. Целан писав вірші німецькою мовою, за винятком декількох румунською й одного французькою. Поет був переконаний, що справжню поезію потрібно творити однією мовою, тому вибрав ту, яка втратила свій культурний потенціал за часів Гітлера, і спробував оновити її.

Вірш «Фуга смерті». Поезія є художнім відображенням катастрофи єврейського народу ХХ ст. — Голокосту. Поет-філософ П. Целан створив зразок нової лірики, поліфонійної, багатозначної, нову мову, адекватну складній темі й новому часові. Для реалізації трагічної теми поет обрав верлібр — вірш, у якому відсутні метр і рима. Наслідуючи традиції Ґійома Аполлінера, П. Целан відмовився від розділових знаків і виокремлення строф, натомість створив строфеми — змістово-композиційні структури з логічно завершеною думкою, які засновані на декількох лейтмотивах. Кожна строфема — нова варіація основної теми.

Дж. Фіороні. Фуга смерті. 2010 р.

Головні мотиви твору — пам'ять і забуття. У вірші «Фуга смерті» створено картини жахливої реальності, яку довелося пережити й самому П. Целану. Трагедія єврейського народу з національної переростає у вселенську. Автор акцентує на ситуації протиборства двох непримиренних сил — гуманізму й жорстокості, високої культури та нелюдськості фашистської ідеології.

«Фуга смерті» написана від імені приречених до страти євреїв. Варіативний повтор основної теми посилює почуття безвиході й жаху. Нанизуючи разючі метафори, автор змальовує жахливі реалії табірного життя, які нагадують сюрреалістичні марення. Кожен розділ розпочинається з рефрену: «Чорне молоко світання» в'язні покірно п'ють уночі, зранку, опівдні, надвечір під музику смерті, яка постійно звучить...

Образ «чорного молока» запозичено з вірша «В життя» Р. Ауслендер. Поетка пишалася тим, що П. Целан використав її образ: «Я вважаю це за честь, коли відомий поет знайшов у моїй ранній творчості для себе поетичний імпульс».

Чому фуга?

Фуга (латин. fuga — біг, утеча, швидкий плин) — форма поліфонійного музичного твору, що ґрунтується на імітаційному введенні однієї або декількох тем у всіх голосах за певним тонально-гармонійним планом. Структурний принцип музичної фуги визначає композицію твору П. Целана, сюжет вірша «Фуга смерті» побудований як нанизування декількох варіацій основної теми. На думку дослідника П. Рихла, «вірш заснований на музичному принципі контрапункту: як і в музичній фузі, тут розвиваються декілька мотивів водночас, щоб у фіналі (стрета) знову з'єднатися та остаточно розв'язатися». У світовій культурі жанр фуги пов'язаний з іменем Й. С. Баха.

Образ «чорного молока» створений за принципом оксиморона. Алогічність цього образу полягає в тому, що молоко не дарує життя, не є ознакою благодаті, як у юдеїв. Воно, набуваючи чорного кольору, стає «шифром Голокосту», нищівним «молоком смерті», асоціюється з крематорієм і газовими камерами.

З крематорієм асоціюються й образи «могил у повітрі». Сам автор у листі до В. Єнса писав, що «могила в повітрі» у цьому вірші є «ані запозиченням, ані метафорою». Насамперед це образне акцентування на долі євреїв, спалених у крематоріях і позбавлених звичної могили в землі.

«Смерть — це німецький майстер» — ця метафора перегукується з одним маловідомим німецьким віршем XVI ст. У фразі підкреслено ідею майстерності німців у всьому, високу якість їхньої роботи, але водночас автор фокусує увагу на майстерному виконанні вбивств. Такий прийом дає змогу акцентувати на ідеї виродження німецької культури й руйнації свідомості.

За основу твору взято антитезу: ми — він. Ми — мученики, він (один чоловік) — мучитель. Ми — це збірний образ приречених і безправних в'язнів концтабору. У нього інше становище — привілейоване: він живе в будинку, він захищений, у безпеці. Він має право бути повелителем і господарем приречених. Декілька промовистих портретних штрихів чітко окреслюють демонічну постать зла — бездоганного блакитноокого майстра смерті — істинного арійця. Цей образ утілює сутність фашистської ідеології, яка несе загибель цивілізації та культурі.