Зарубіжна література. Профільний рівень. 11 клас. Ніколенко

ПРОБЛЕМА ВІЙНИ І МИРУ В ЛІТЕРАТУРІ XX СТ.

НІМЕЧЧИНА

Епічний театр: теоретичні засади й художня практика

У новому театрі глядачі повинні мислити, вивчати, сперечатися.

Б. Брехт

Епічний театр, взаємодія епосу та драми, «очуження», притча, зонґ.

  • 1. Пригадайте зміни, які відбулися в європейській драматургії на межі XIX—XX ст.
  • 2. Розкрийте поняття «нова драма».

Взаємодія родів і жанрів у літературі ХХ ст. У першій половині ХХ ст. активно взаємодіяли не лише різні жанри, а й роди літератури. Це було зумовлено тим, що письменники шукали нових форм для відображення складної й неоднозначної дійсності, яка потребувала осмислення в мистецтві. Елементи лірики проникали в епос і драму, елементи драми — в епічні жанри (наприклад, у роман), а елементи епосу — у драматургію. Так виникло новаторське явище, яке називають епічним театром.

Б. Брехт — засновник епічного театру. Засади епічного театру заклав німецький драматург Бертольт Брехт. Він був і теоретиком, і практиком епічного театру. Свої погляди на театральне мистецтво драматург виклав у статтях і трактатах: «Про оперу» (1930), «Нова техніка акторського мистецтва» (1940), «Малий Органон для театру» (1949) та ін.

Б. Брехт розрізняв два види театру: драматичний (традиційний, або арістотелівський) та епічний (новаторський). Він підкреслював свою належність до другого. Його не задовольняли традиційні принципи античної трагедії, висунуті Арістотелем. Він називав арістотелівський театр фаталістичним, оскільки раніше, на його думку, драматурги висвітлювали нездоланну владу обставин над людиною. Б. Брехт прагнув іншого театру — дієвого, активного, інтелектуального. Він вважав, що людина завжди зможе зробити вільний вибір у найскладніших обставинах. Б. Брехт писав: «Завдання епічного театру — змусити глядачів відмовитися від ілюзії, начебто кожен на місці героя діяв би так само. Глядач має шукати власний шлях». Драматург виступав проти того, щоб герої були «рупорами ідей» автора: «На сцені нового театру є місце лише живим людям, з усіма їхніми суперечностями, пристрастями й вчинками».

Головне для епічного театру — не дія, а розповідь про неї та осмислення (звідси й назва епічного театру). «Епічний театр, — як зазначав Б. Брехт, — тяжіє до порушення глобальних проблем, зображує не побутові явища, а саме буття, не конкретні явища, а загальні закономірності. Тут утілено певну подію-тип, коли людина постає як вираження історико-соціальної й духовної тенденції».

Якщо драматична форма театру описує дію та залучає глядачів (читачів) до подій, то в епічному театрі глядачі (читачі) стають спостерігачами. Б. Брехт вважав, що драматургія та театр покликані впливати не на почуття, а на інтелект людини, що найважливішим у п'єсі є не змальовані події, а висновки й узагальнення, які випливають з них. Конфлікт, за словами митця, має залишатися нерозв'язаним, аби спонукати глядачів (читачів) самостійно шукати в житті шляхи вирішення проблем, порушених у п'єсі. Б. Брехт також виступав проти життєподібності в театрі. Він зазначав, що драма повинна стати не «фотографією дійсності», а приводом для інтелектуально-аналітичних роздумів глядачів (читачів).

Прийом «очуження». Б. Брехт широко використовував прийом «очуження» як принцип філософського пізнання світу, мета якого — викликати в глядачів аналітичне, критичне ставлення до зображених подій. «Прийом очуження, — писав митець, — полягає в тому, що річ, яку треба довести до свідомості, на яку потрібно звернути увагу, зі звичної, відомої, з такої, що є перед очима, перетворюється на особливу, несподівану, на ту, що впадає в око. Зрозуміле стає незрозумілим, але це робиться лише для того, аби потім воно стало зрозумілішим... Ми запитуємо когось: ”Ти коли-небудь розглядав свій годинник?“ Людина, яка мене запитує, знає, що я часто дивлюся на нього, але своїм запитанням вона руйнує уявлення, котре є звичним для мене, а тому вже нічого мені не говорить».

Звідки взялися зонґи в п'єсах Б. Брехта?

У пошуках нових форм Б. Брехт глибоко досліджував взаємодію різних форм мистецтва, зокрема театру й музики. Його цікавили здобутки античної драматургії, традиційних театрів Сходу (зокрема, японського театру Но), особливості комедії дель арте й середньовічних містерій, спадщина В. Шекспіра. Прагнучи поєднати в драматичному творі розважальний та повчальний зміст, Б. Брехт розробив жанр зонґу (нім. der Song — естрадна пісня), що мав бути своєрідним коментарем до основної дії (подібно до того, як в античному театрі хор завжди пояснював, що відбувається на сцені). В епічному театрі Б. Брехта зонґи нагадували балади, близькі до джазового ритму, що містили їдку сатиру та критику суспільства, філософські узагальнення, авторську позицію. Незважаючи на те, що зміст зонґів не мав безпосереднього стосунку до сценічної дії, вони забезпечували більш повне розуміння змісту п'єси глядачами. Створюючи віршовані тексти для зонґів, Б. Брехт широко використовував іронію та гротеск, пародіював відомі пісні, поєднував класичну німецьку мову з грубою вуличною лексикою. Музику до п'єс Б. Брехта писали композитори К. Вайль, П. Дессау, Х. Ейслер та ін. Саме завдяки зонґам його п'єси здобули популярність у всьому світі.

Будівля «Берлінер ансамбль». Німеччина. Сучасне фото

Драма-притча та її структура. Б. Брехт розробив новий жанр — драму-притчу. У цій формі конкретний сюжет віддзеркалює загальнолюдські проблеми, тенденції та явища. Драма-притча давала змогу «побачити за зовнішніми подіями приховану сутність, зазирнути в глибинну сутність речей». Вона має виявити не індивідуально-особистісне, а загальне для певного часу, суспільства й групи людей. У драмі-притчі послаблено драматичне начало та посилено епічне. У цьому жанровому різновиді не стільки зображено дію, скільки розповідається про неї. Митець у такому творі ставить завдання спонукати глядачів до роздумів, допомогти їм усвідомити історичний, соціальний та культурний досвід людства, дати ключ до розуміння дійсності, засвоїти моральні істини.

Вистава «Тригрошова опера» за однойменною п'єсою Б. Брехта. Театр Барнетта (реж. Дж. Бутчерт). 2011 р.

В епічному театрі Б. Брехта змінюється художня організація п'єс. Драматург не використовував у п'єсах класичного розподілу на акти, а запровадив численні сцени — епізоди, які найчастіше мали заголовок, що визначав їхній зміст. Історія дійових осіб переривається авторськими коментарями та ліричними відступами. Драматург створив особливий ліричний прийом — зонґи (пісні), які супроводжують події в п'єсі, коментують їх, відображають емоційний стан персонажів, роздуми автора або атмосферу доби.

Театр «Березіль»

Українські митці також ішли (кожен своїм шляхом) до оновлення театру, зокрема за допомогою епічності та ліризму. У 1920-1930-і роки Л. Курбас разом з театром «Березіль» у Харкові розробляв принципи нового мистецтва. З ним тісно співпрацював драматург М. Куліш, який відобразив у п'єсах трагічну атмосферу пореволюційної доби. У своїх сміливих експериментах Л. Курбас і М. Куліш використовували здобутки світового мистецтва. Але новий театр, який навчав глядачів мислити й шукати істину, був не потрібен радянському суспільству. Л. Курбас і М. Куліш були заарештовані й розстріляні в урочищі Сандармох (Карелія, Росія) у 1937 р.

Художні засоби, які використовував письменник у своїх драмах, були напрочуд оригінальними й самобутніми. Його твори характеризуються лаконізмом і простотою, повною відсутністю патетики. Мова п'єс Б. Брехта — жива та яскрава, діалоги відбуваються у швидкому темпі, а монологів і самоаналізу персонажів, як правило, немає.

Теорія епічного театру зумовлювала художні пошуки Б. Брехта протягом усього життя. Вона постійно розвивалася та якнайкраще представлена в його п'єсах.

ВІДМІННОСТІ ЕПІЧНОГО ТЕАТРУ ВІД ДРАМАТИЧНОГО (ТРАДИЦІЙНОГО)

Драматичний театр

Епічний театр Б. Брехта

1. В основі п'єси — дія.

1. В основі п'єси — розповідь про дію.

2. Зображує життєві події, явища та конфлікти.

2. Зображує саме буття, загальні закономірності, загальнолюдські категорії.

3. Залучає глядачів (читачів) до події, конфлікту.

3. Глядачі (читачі) стають спостерігачами, замислюються про події та конфлікти.

4. Звертається до почуттів глядачів (читачів), змушує співпереживати (емоційно-експресивне начало).

4. Звертається до розуму глядачів (читачів), спонукає робити висновки, узагальнення (інтелектуально-аналітичне начало).

5. Традиційна поетика та жанри (трагедія, комедія та ін.).

5. Нетрадиційна поетика (притчевість, прийом «очуження») і нові жанри (драма-притча та ін.).

6. Викликає інтерес до розв'язки.

6. Викликає інтерес до перебігу подій, нерозв'язаних конфліктів, суперечливих думок та ідей.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Інформаційно-цифрова компетентність. 1. В Інтернеті є чимало фільмів, присвячених Б. Брехту або знятих за мотивами його п'єс. Знайдіть і подивіться один з них. Що нового ви дізналися про епічний театр і творчість митця? Уміння навчатися. 2. Уявіть, що ви — театральний критик, якого запросили на телебачення або радіо. Розкажіть у цікавій формі глядачам (слухачам) про здобутки театральної системи Б. Брехта. Соціальна та громадянська компетентності. 3. Знайдіть інформацію про діяльність Л. Курбаса, М. Куліша та театру «Березіль». Порівняйте експерименти українських митців з новаціями Б. Брехта. 4. Назвіть 1-2 п'єси зарубіжних авторів, які, на вашу думку, стали знаковими для вашого краю або України. Обґрунтуйте.

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 5. Які два види театру розрізняв Б. Брехт? 6. Як змінилося ставлення до дії в епічному театрі? 7. Яку позицію глядачів передбачає епічний театр? Діяльність. 8. Пригадайте твори-притчі, які ви читали раніше. Назвіть їх і визначте значення притчевості в одному з них. Розкрийте їхній повчальний зміст. 9. Поясніть, чому саме притча стала актуальною формою для епічного театру. Цінності. 10. Яку роль мало відігравати театральне мистецтво, на думку Б. Брехта, в епоху ХХ ст.?