Зарубіжна література. Профільний рівень. 11 клас. Ніколенко

«ЗГАСИ МІЙ ЗІР...» (1901)

Згаси мій зір — я все ж Тебе знайду,

замкни мій слух — я все ж Тебе почую,

я і без ніг до Тебе домандрую,

без уст Тобі обітницю складу.

Відломиш руки — я тоді Тебе

впіймаю серцем, наче між долонь,

а спиниш серце — мозок запульсує;

коли ж Ти вкинеш в мозок мій огонь,

Тебе в крові палючій понесу я.

(Переклад М. Бажана)

Р. М. Рільке та О. Роден

У 1902-1911 рр. Р. М. Рільке жив у Парижі. Тут він захопився творчістю французького скульптора О. Родена й навіть деякий час працював у нього секретарем. Це захоплення було настільки сильним, що поет присвятив йому книгу «Роден» (1903). У творчості французького скульптора його приваблювало вміння творити речі з аморфної субстанції, передавати рух у предметних образах. О. Роден у той період багато експериментував і винайшов так звану «круглу скульптуру», яка ніби рухається, живе, дихає, коли глядач обходить її довкола. Це досягалося завдяки динамічній композиції, поєднанню різних поверхонь і площин. О. Роден використовував імпресіонізм у скульптурі, що надзвичайно зацікавило поета. Він переймає творчий метод скульптора й застосовує його в ліриці. У 1907-1908 рр. вийшла друком збірка Р. М. Рільке «Нові поезії», де явища, предмети, образи постають у динаміці, автор описує найменші нюанси зміни речей, що мають не тільки матеріальну оболонку, а й духовну субстанцію. З окремих речей у ліриці Р. М. Рільке того часу створюється образ «живого, рухливого Космосу».

Вірш «Орфей. Еврідіка. Гермес». За основу твору взято античний міф про те, як співець Орфей спустився в царство смерті Аїда за своєю дружиною Еврідікою, щоб вирвати її з обіймів смерті. Однак він не повинен був дивитися на неї, але Орфей озирнувся — й Еврідіка була втрачена назавжди. Античний міф дає можливість поетові втілити філософський зміст — боротьбу життя і смерті, кохання й небуття, мистецтва та темряви. Український поет і перекладач М. Орест назвав цей вірш «узагальненим вираженням драми ХХ століття». В. Стус, який переклав вірш у радянському концтаборі, був вражений його надзвичайною емоційною силою. Він писав про Еврідіку: «Вона така кохана, що й ліра не здобулася б на подібну тугу, як у цієї жінки-жалібниці, бо через неї світ став однією тугою (плачем), і в цьому світі-плачі все стало плачем: і ліс, і діл, і шлях, і поле, і річка, і звір. І сонце йшло в мовчазному визореному небі, наче довкола якоїсь іншої землі, і небо це зі шпичаками зірок було небом-плачем. Ось така кохана...» Кульмінація вірша: коли Орфей озирнувся назад й остаточно втратив любу дружину. Він зробив це через велике кохання, щоб хоч одну мить подивитися на ту, котру оспівувала його ліра. Але її душа вже була далеко від нього, вона не зрозуміла й сказала: «Хто?» У цьому запитанні, за словами В. Стуса, «уміщено всю драму розриву стосунків між людьми й духовної смерті, що охопила все людство».

Гермес, Еврідіка й Орфей. Барельєф. V ст. до н. е.