Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 10 клас. Ніколенко - Нова програма

БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ (1307-1321)

Поема

(Уривки)

ПЕКЛО

Коментарі

Пісня перша

У пісні першій твору постає своєрідний герой — не земна людина, а дух (або душа), що починає подорож потойбічним світом. Героєві було 35 років, коли він опинився у фантастичному темному лісі — «на півшляху свого земного світу» (середня тривалість життя за часів Данте становила 70 років). Отже, ліричний герой заблукав у темному лісі, що уособлює життєвий шлях людини, сповнений помилок і блукань. Хижі звірі, що перешкоджають йому, утілюють людські вади. Водночас сучасники Данте впізнавали в символічних образах звірів діячів тієї доби: політичних супротивників поета, короля Франції та римське папство. Від хижаків героя врятував Вергілій, в образі якого втілено рятівну роль античності й божественну мудрість (Вергілія шанували в середні віки за те, що він передбачив прихід Христа). Римський поет обіцяє Данте (тобто його душі) показати Пекло й далі передати його «душі, достойнішій за мене» — Беатріче.

1 На півшляху свого земного світу

Я трапив у похмурий ліс густий,

Бо стежку втратив, млою оповиту.

4 О, де візьму снаги розповісти

Про ліс листатий цей, суворий, дикий,

Бо жах від згадки почина рости!

7 Над смерть страшну гіркіший він, великий,

Але за благо те, що там знайшов,

Повім про все, що в пам’ять взяв навіки.

10 Недобре тямлю, як постав цей схов,

Бо сонність так оволоділа мною,

Що з певної дороги я зійшов.

13 Я опинивсь під пагорба стіною,

Яким кінчався неширокий діл,

Де острах ліг на серце пеленою.

16 Я вгору глянув і побачив схил,

Вже убраний у сонячне проміння,

Що надає людині свіжих сил.

19 Тоді помалу уляглось тремтіння,

Що не давало спокою мені

Всю ніч, коли блукав між страховиння.

22 Як той, хто у задишці голосній

На сушу вийшов, піною укритий,

І озирає вири навісні, —

25 Так і мій дух, не скінчивши летіти,

Зирнув назад і стежку оглядав,

Яка не дозволя нікому жити.

28 Тут я собі спочити трохи дав

І вирушив на гору незнайому,

А за опору нижчу ногу мав.

31 І от, коли вже йшов я по підйому,

Збіг леопард, моторний та верткий,

І шерсть рябіла плямами на ньому.

34 Моїх очей він не злякавсь, дерзкий,

І, заступивши шлях, став на сторожі,

І я подавсь униз, у діл низький.

37 А йшли хвилини ранішні, пригожі,

І сонце сходило з тим почтом зір,

Що з ним спахнули, як Любові Божій

40 Схотілося у рух оздобить шир.

І дух надія звабила рожева,

Що скоро зникне цей плямистий звір.

43 Пора буяла навкруги квітнева,

Та я не вчув нічого, тільки ляк

Од вигляду уже близького лева.

46 І так, здалось, на мене йшов хижак,

Наїжившись, страшенно зголоднівши,

Що рух повітря вмить, здалось, закляк.

49 Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши, —

Її неутоленна худорба

Примушує людей конать збіднівши.

52 В очах її така була злоба,

Таке палало полум’я гаряче,

Що з страху шлях згубив я до горба.

55 І наче той, хто дивиться найпаче,

Куди б скарби багаті примостить,

А, їх утративши, — в розпуці плаче,

58 Такий був я, бо твар мене щомить,

Встріч ідучи, помалу відсувала

Туди, де сяйво сонця не звучить.

61 Коли ж моя нога на діл ставала,

Явився хтось, у кого зір потух,

Мовчанка ж довга голос відібрала.

64 В безлюдді я його побачив рух.

«Врятуй! — була мольба моя єдина, —

Байдуже, чи людина ти, чи дух!»

67 Він мовив: «Не людина; був людина;

В Ломбардії мій батько оселивсь,

У Мантуї — моя там батьківщина.

70 За Юлія часів я народивсь,

Хоч пізно; жив я в Августовім Римі,

Коли ще лжебогам народ моливсь.

73 Я був поет, пісні складав любимі,

Як славний син Анхізів з Трої втік,

А Іліон упав в огні та димі.

76 Та чом вертаєш і в журбі поник?

Чого не йдеш на горб, де корениться

Солодке джерело чудесних рік?»

79 «Чи не Вергілій ти, чи не криниця

Широкоплинних мовних вод ясних? —

Спитав я й став, щоб в шані поклониться, —

82 О світло й честь усіх співців земних,

Ти зваж на захват мій, на шанування

Твоїх безсмертних творів видатних.

85 Ти вчитель мій, моє уґрунтування,

У тебе я знайшов на все життя

Той гарний стиль, що дав мені визнання.

88 Ти бачиш твар, що втік од неї я?

Рятуй мене ти, мудрецю славетний,

Бо в серці й жилах кров тремтить моя».

91 «Хай буде інший шлях тобі прикметний, —

Він одповів на жалісні слова, —

Щоб ти мерщій покинув діл цей шпетний.

94 Повз твар, яка голодна завива,

Не прослизне і найспритніший дока:

Хто мимо йде, усіх вона вбива. (...)

112 А звідсіля, — надумав я одно, —

Я поведу тебе, де залягають

Місця, які я взнав уже давно.

115 Почуєш ти, як в розпачі благають

Там духи з зойком та з ламанням рук,

Повторну смерть на себе накликають.

118 Побачиш тих, хто між вогненних мук

Таємно тішиться у сподіванні

Колись піднестись до блаженних лук.

121 А схочеш в висі злинути останні, —

Душі, достойнішій за мене, здам

До ніжних рук тебе при розставанні.

124 Бо той, хто звіку владарює там,

Мене, що бився у ворожій раті,

И тих, хто зі мною, не пуска й до брам.

127 А в тронній владаря світів палаті

Усе пристойне пишному кошу.

Щасливий той, хто буде там на святі!»

130 І я йому: «Поете, я прошу,

Ім’ям Христа, якого ти не відав,

Все зло й все гірше хай тут полишу,

133 Ти ж покажи усе, про що повідав:

Хай браму бачу я з Петром святим

І тих, хто в муках та скорботі знидів».

136 І рушив він, а я — слідом за ним.

(Переклад Євгена Дроб’язка)

Коментарі

Пісня п’ята

У другому колі Пекла Данте помістив реальних і фантастичних персонажів — грішні душі людей, які здійснили перелюб, загинули через кохання. Тут і Семіраміда — легендарна ассирійська цариця, удова царя Ніна, яка видала закон, що дозволяв шлюб між близькими родичами (історичний прототип її — ассирійська цариця Шаммурамат, яка жила в IX ст. до н. е.). Данте називає її «зрадливою» і прирікає на муки. Тут і «кохання жертва нещаслива» — цариця Карфагена Дідона, удова Сіхея, яка закінчила життя самогубством, коли її залишив Еней. І Клеопатра — єгипетська цариця, коханка Юлія Цезаря та Марка Антонія (69-30 рр. до н. е.). Узята в полон Октавіаном, вона вкоротила собі віку, давши вкусити себе отруйній змії. І Єлена, «за яку лягли війська, Ахілла міць велика, яка з кохання згинула в віках». У другому колі Пекла герой Данте зустрічає й славетних воїнів Троянської війни — Ахілла, Париса, а також героя середньовічного роману XII ст. Трістана, котрий покохав Ізольду, дружину свого сюзерена — короля Марка. Серед грішників є й пара сучасників Данте — Франческа да Ріміні та її коханий Паоло. Герой висловив бажання поговорити з ними, з’ясувати, чому вони потрапили до Пекла. У пісні п’ятій втілено реальні історичні факти. Франческа, донька Гвідо да Полента, синьйора Равенни, близько 1275 р. була видана заміж за нелюбого Джанчотто Малатесту. Коли Джанчотто дізнався, що Франческа покохала його молодшого брата Паоло, то вбив їх обох.

1 І тут зійшов до другого я кола,

За перше меншого, та від розпук

Кричали душі голосніш довкола.

4 Й страхітного Міноса вчув я гук,

Який при вході судить справедливо,

Хвостом указуючи розмір мук.

7 Кажу, коли якась душа лякливо

Розповіла про всі свої діла,

То цей знавець гріхів, тонкий на диво,

10 їй місце визначає в царстві зла,

Хвоста скрутивши стількома витками,

В котре по черзі коло засила.

13 Тиск перед ним і днями, і ночами;

Душа тут кожна свій проходить суд:

Сказала, вчула та й пішла до ями.

16 «О ти, хто в наш занурюється бруд, —

Гукнув Мінос, коли на мене глянув,

На мить лишивши безконечний труд, —

19 Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,

А про широкий вхід і не гадай!»

І вождь до нього: «Чом так гучно грянув?

22 Не з власного жадання йде в ваш край:

Так хочуть там, де все зробити можуть,

Чого захочуть, так що не чіпай».

25 І ось такий, що й камінь міг стривожить,

Зачувся лемент, і зневіра йме,

Чи зойки відчаю луна не множить?

28 Туди прийшов, де світло геть німе,

І знявся рик, як в буряному морі,

Коли на ньому дужий вітер дме.

31 Пекельні вихори, рвучкі та скорі,

Засуджених волочать, тягнуть, б’ють

Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.

34 І душі, летячи у каламуть,

Ридають, виють, сповнюючись хіттю,

Самого Бога в небесах клянуть:

37 Я взнав, що підпадає тут страхіттю,

Жахливій бурі цій той люд яркий,

Який скорився лиха розмаїттю.

40 І як на крилах носяться шпаки

В холодну пору, збившися у зграї,

Так духів злих пролинув рій швидкий.

43 Звідсіль, звідтіль, вверх, вниз, як в водограї,

І без надій, що прийде тиші мить

Або змаліють муки їх безкраї. (...)

73 І я сказав: «Співцю, поговорити

Хотів би я із тінями двома,

Що вихор їх жене несамовитий».

76 І він: «Побачиш, як зрідіє тьма,

И вони наблизяться: ім’ям любові

Благай, і пара підлетить сама».

79 Коли до нас їх вир підніс раптовий,

Подав я голос: «Привиди журби,

Як Інший зболить, станьмо до розмови».

82 Як в полум’ї жадоби голуби

У рідні гнізда між зелені крони

Летять на крилах спільної судьби, —

85 Вони удвох з оточення Дідони

Перенеслись у пітьмі коловій

І стали біля нас без заборони.

88 «О ти, що ходиш по землі живий,

І надійшов сюди, у сморід чорний,

До нас, що світ забарвили в крові.

91 Якби нам другом цар був непоборний,

Вблагали б ласку ми тобі послать,

Щоб ти щасливим був у висі гарній.

94 То слухай, споминай, що є згадать,

І поки буря десь там забарилась,

Ми будем слухати і розмовлять.

97 Жила я там же, де й на світ з’явилась,

Над морем тим, що в нього По втіка,

Котра супутниць тьмою збагатилась.

100 Кохання, що шляхетних обпіка,

Його зманило молодичим станом,

Який сточила тут печаль гірка.

103 Кохання, що кохать дає й коханим,

Мене взяло, вогнем наливши вщерть,

Що став моїм він, як ти бачиш, паном.

106 Кохання нас вело в злощасну смерть.

Каїна жде того, хто кров’ю вмився», —

І вже їх ворушила вітроверть.

109 Ці душі слухавши, я похилився

І в болісну заглибився печаль;

Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»

112 І я на це почав: «О лютий жаль!

Ці ніжні мрії, ці солодкі чари

Їх завели в таку скорботну даль!»

115 А там звернувся до цієї пари

Й почав: «Франческо, від твоїх страждань

У серці чую болісні удари.

118 Але скажи: під час палких зітхань

Як вчило вас чаруюче кохання

Спізнати мить жагучих поривань?»

121 Й вона: «Немає більшого страждання,

Як згадувати любий щастя час

В біду; твій вождь здає в тім справоздання.

124 Коли ж ти прагнеш знать, який у нас

Початок був коханню, збудься спраги, —

Я плакать буду й мовить водночас.

127 Якось ми вдвох читали для розваги,

Як Ланчелота взяв кохання пал,

І самоти не брали до уваги.

130 І часто, мов під дією дзеркал,

Нам під очима лиця пік рум’янець.

Але нас подолав миттєвий шал:

133 Ми прочитали, як тремтів коханець,

Бо вперше в губи цілував самі, —

І цей от, мій незмінний співвигнанець,

Українські переклади «Божественної комедії»

Видатний твір Данте українською мовою почали перекладати ще наприкінці XIX — на початку XX ст. Першим переклав «Божественну комедію» отець Павло Штокалко, але його твір не дійшов до наших днів. Іван Франко, Володимир Самійленко, Василь Барка, Михайло Драй-Хмара й інші письменники теж перекладали окремі пісні поеми, однак не всі їхні переклади збереглися. Перший переклад усіх трьох частин твору зробив Петро Карманський у 1950-х роках (у 1956 р. була опублікована лише перша частина за редакцією Максима Рильського). Повні переклади всіх трьох частин здійснили Євген Дроб’язко 1976 р. та Максим Стріха у 2013-2015 рр.

136 Мені вуста торкнув, з жаги німий, —

Твір і співця за Галеотто мавши,

Вже того дня більш не читали ми».

139 Так дух розповідав цей, споминавши,

А той ридав; і руки я простер

У даль за ними, від жалю вмиравши,

142 І впав, неначе той, хто нагло вмер.

(Переклад Євгена Дроб’язка)

Обізнаність. 1. Визначте ідейний задум «Божественної комедії». 2. Яку роль відіграв Данте Аліґ’єрі в історії світової літератури та в становленні італійської літературної мови? 3. Доведіть, що «Божественна комедія» — ліро-епічна поема. Які традиції вплинули на її визначення автором як комедія? Читацька діяльність. 4. У тексті пісні першої знайдіть факти біографії та творчості Вергілія. 5. Розкрийте символіко-алегоричний зміст образів у пісні першій: темний ліс, леопард, лев, вовчиця. 6. Виберіть із переліку слів ті, якими можна охарактеризувати героя «Божественної комедії»: поет, ремісник, філософ, Данте, дух (душа), майстер, земна людина, дворянин, селянин. Поясніть і прокоментуйте. Людські цінності. 7. Визначте мету подорожі героя потойбічним світом. 8. Доведіть, що Данте — останній поет епохи Середньовіччя та перший поет Відродження. Комунікація. 9. Дискусія «Чому герой "Божественної комедії” утратив свідомість після розповіді Франчески?». Ми — громадяни. 10. Визначте позицію: «Якби Данте жив серед нас, у які кола він помістив би наших сучасників?». Обґрунтуйте. Сучасні технології. 11. Намалюйте схему будови світу в «Божественній комедії». Прокоментуйте й порівняйте із сучасними уявленнями просвіт. 12. В Інтернеті прослухайте уривок із симфонічної поеми П. Чайковського «Франческа да Ріміні». Висловте своє враження про музику. Творче самовираження. 13. Напишіть твір-роздум на тему «Кохання, що й кохать дає коханим...». Лідери й партнери. 14. Робота в групах. Уявіть, що ви працюєте над енциклопедією, що присвячена «Божественній комедії». Напишіть статті до неї за темами: 1) античні образи; 2) християнські образи; 3) історичні образи; 4) автобіографічні образи в поемі. Довкілля та безпека. 15. У Данте був свій план урятування людства та світу. Як ви думаєте, чи актуальний він для нашого часу? Навчаємося для життя. 16. Як ви розумієте християнське поняття «гріх»?

• Данте — перехідна постать від епохи Середньовіччя до епохи Відродження.

• У «Божественній комедії» ідеться про подорож героя потойбічним світом, але за фантастичним сюжетом приховані актуальні моральні та суспільні проблеми існування людства.

• Герой Данте прагне знайти шлях до духовного очищення людей та привести їх до божественної любові.

«БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ» ДАНТЕ В ЖИВОПИСІ, СКУЛЬПТУРІ ТА МУЗИЦІ

Пошук сенсу буття людиною у Всесвіті зробив «Божественну комедію» Данте сучасною для будь-якої епохи.

На картині Д. ді Мікеліно зображений Данте з «Божественною комедією» перед входом до Пекла.

Д. ді Мікеліно. Кафедральний собор. м. Флоренція. 1465 р.

Відомий французький художник XIX ст. Е. Делакруа у своїй знаменитій картині «Данте» символічно відтворив образи грішників, які намагаються врятуватися. Назва твору теж є символічною, оскільки човен зазвичай асоціюють з початком життя. А ще на човні, згідно з міфами, переправляються в інший світ.

Вершиною графічного мистецтва відомого іспанського художника-сюрреаліста XX ст. С. Далі уважають ілюстрації до «Божественної комедії» Данте. Ним було створено 100 кольорових гравюр (1950— 1960-і роки).

Яке з утілень твору Данте в образотворчому мистецтві вам найбільше сподобалося? Висловте свої враження.

Е. Делакруа. Човен Данте (Данте та Вергілій у Пеклі). 1822 р. Дувр. м. Париж

У творчості видатного угорського композитора XIX ст. Ф. Ліста «Божественна комедія» посідає важливе місце. До творів Данте він написав фантазію-сонату «Після читання Данте» (1849) і симфонію до «Божественної комедії» (1857). У сонаті Ф. Ліст оспівує кохання як одне з найпрекрасніших людських почуттів.

С. Далі. Ілюстрації до «Божественної комедії» Данте. 1950-1960-і роки

Прослухайте уривок із симфонічної фантазії П. Чайковського «Франческа да Ріміні». Опишіть свої відчуття. Як вони пов'язані з текстом твору Данте?

Видатний російський композитор українського походження П. Чайковський створив симфонічну поему-фантазію для оркестру «Франческа да Ріміні», засновану на сюжеті з «Божественної комедії» Данте (пісня п’ята «Пекла»), у якій ідеться про трагічну любов Франчески та Паоло. Прем’єра твору відбулася в 1877 р. в Москві.

В. фон Кульбах. Ф. Ліст. 1856 р.

М. Кузнецов. П. Чайковський. 1893 р.