Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 10 клас. Ніколенко - Нова програма

ГОЛОСІВКИ

«ГОЛОСІВКИ». Цей вірш одразу прославив А. Рембо, привернувши до нього увагу читачів і критиків. Твір викликав багато різних тлумачень. Чимало літераторів убачали в «Голосівках» розвиток думки Ш. Бодлера про «відповідності» між звуками, кольорами, запахами й людськими почуттями. Інші вважали, що в основі вірша — дитячі спогади А. Рембо про барвистий буквар, за яким він навчався читати. Існують також різноманітні символічні прочитання твору, таємниця якого до кінця ще не розгадана.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Чому А. Рембо залишив поезію молодим?

Дослідники по-різному трактують розрив А. Рембо з поезією. Французький письменник А. Камю вбачав у цьому «самогубство духу», а австрійський прозаїк С. Цвейг — «зневажання мистецтва, нехтування ним». Існує версія, що поет утік з Парижа, щоб знайти себе в іншому, щоб ствердитися, а потім повернутися незалежним і вільним, позбавившись «п’яного сну». Деякі сучасні дослідники вважають, що А. Рембо підійшов у своїх експериментах зі словом до крайньої межі. Ця глибока внутрішня криза нібито й стала причиною того, що він назавжди залишив поетичну творчість.

Х. Симберг. Поранений ангел. 1903 р.

Використовуючи форму сонета, поет вносить новації в традиційний жанр: відхиляє стриманість форми, строгість у виборі тем, чіткість ритму. «Голосівки» вирізняються своєю динамікою, рухливими образами й почуттями, зміною інтонації, що допомагає авторові розкрити багатогранний світ людських відчуттів, вражень, асоціацій. А. Рембо пропонує нове поетичне бачення, коли все поєднується в одне ціле — звуки та кольори, душевний стан людини й природа, земне та божественне.

Сонет побудований як низка асоціацій ліричного героя. Голосні звуки [а], [е], [і], [у], [о] дають поштовх його творчій уяві, викликаючи образи, породжені враженнями від зовнішнього світу та від напруженого духовного життя. Так, [а] асоціюється з чорним кольором смерті, тлінням, мухами на смітниках, є символом усього віджилого; звук [е] пов’язаний із білим кольором, прадавньою чистотою льодовиків; [і] для ліричного героя означає пурпур, бурхливі пристрасті; [у] символізує мудрість зеленої природи й мудрість людини; нарешті [о] нагадує синій колір неба, що приваблює неземними таємницями й нерозгаданим божественним смислом.

Асоціації ліричного героя, на перший погляд, розрізнені, але вони пов’язані контрастом кольорів: чорний — білий (духовна смерть — чисте вічне буття); червоний — зелений (пристрасть — мудрість). Однак поет не бачить тут нездоланного протиріччя, бо одне не існує без іншого, усе у світі взаємозв’язане. Зазирнувши в темряву смерті, людина більше цінує світлий день життя. У бурхливих пристрастях вона здобуває досвід, а всі почуття та враження наближають її до пізнання вищої таїни.

Традиційним для жанру сонета є розв’язання протиріччя «теза — антитеза» через «синтез». У вірші А. Рембо будь-яка образно-кольорово-звукова «теза» є запереченням і водночас розвитком іншої, а всі разом вони поєднуються в прекрасну різнобарвну картину, яка відображає широкий спектр духовного життя людини та багатогранність буття взагалі.

Експерименти А. Рембо були продовжені наступними поколіннями символістів, які шукали таємничого змісту в царині звуків і дивовижних образів.

ГОЛОСІВКИ

А чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О — про вас я нині б розповів:

А — чорний мух корсет, довкола смітників

Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп’яніле каяття або нестримний гнів;

Поет — ясновидець!

Творча енергія поета спрямована на розкріпачення духу людини, що було втілено в так званому «вільному польоті слів», які набували в його віршах незвичайних значень — асоціативних, настроєвих, звукових тощо. А. Рембо вважав, що відкриває таємний сенс буття, створює нову поезію, яка колись буде сприйнята всіма людськими почуттями, а сам він при цьому уподібниться до «золотої іскри вселенського світла». За його словами, поет має стати ясновидцем, щоб випереджати час, проникати в глибину речей та простору, охоплювати справжню сутність духу й, пізнавши найвищу істину, доносити її до людей у віршах.

А. Рембо стверджував, що поет є посередником між землею та небом, між буденним світом і світом вічних ідей та образів, тому завдання поезії — передати читачам своє особисте враження через дивовижні образи, символи, натяки.

У — жмури на морях, божественно глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —

Печать присвячених алхімії ночей;

О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових Очей.

(Переклад Григорія Кочура)