Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 10 клас. Ніколенко - Нова програма

Поль Верлен

1844-1896

Найперше — музика у слові!

П. Верлен

Поль Марі Верлен народився 30 березня 1844 р. в м. Меці (Франція) у сім’ї військового інженера. Після відставки батька родина переїхала до Парижа, де минули шкільні роки майбутнього поета. У 1862 р. він закінчив ліцей та вступив на юридичний факультет університету. Але захоплення юриспруденцією швидко минуло, до того ж матеріальний стан родини погіршився. У 1864 р. Поль улаштувався працювати службовцем у мерії.

Вірші почав писати ще в шкільні роки. Один із них («Смерть») у 1858 р. надіслав В. Гюго, класику французької літератури. У 1863 р. вперше було надруковано сонет П. Верлена «Пан Прюдом», який свідчив про захоплення групою «Парнас». У другій половині 1860-х років він приєднався до цього об’єднання. Поет цікавився риторикою, вивчав іноземні мови, читав Ш. О. Сент-Бева, Ш. Бодлера, Т. Банвіля, відвідував літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль, навколо якого згуртувалися молоді письменники, які видавали збірник «Сучасний Парнас», де друкувався й П. Верлен. Однак поет шукав власний шлях, відмінний від об’єктивістської поезії парнасців. Книжка «Квіти зла» Ш. Бодлера дала поштовх до розвитку імпресіоністичних вражень, символістських образів. П. Верлен прагнув до втілення в поезії порухів душі, відтворення ліричних настроїв і переживань.

У 1860-х роках вийшли друком збірки «Сатурнічні поезії» (1866) і «Вишукані свята» (1868). Вони визначили новий крок у розвитку літератури, відкривши шлях до символізму. Схвальні відгуки на збірки дали А. Франс і В. Гюго, відзначивши своєрідність молодого таланта,«неподібного до своїх сучасників».

Наприкінці червня 1869 р. поет познайомився зі своєю майбутньою дружиною Матильдою Моте, а 1870 р. одружився з нею, мріючи про сімейний затишок. До збірки «Добра пісня» (1870) увійшли твори, які він присвятив дружині. Однак надії на щасливе подружнє життя не справдилися. З М. Моте він прожив зовсім не довго.

У лютому 1871 р. поет отримав лист з маленького провінційного м. Шарлевіля від тоді ще не знаного вісімнадцятирічного А. Рембо з кількома його віршами. Вони викликали в П. Верлена захоплення. У листі-відповіді поет запросив його до Парижа. Познайомившись, вони заприятелювали. У 1872 р. юнаки поїхали до Англії й Бельгії, подорожували країнами Європи.

Приятельські стосунки поетів ледве не обірвав постріл із револьвера: під час сварки в липні 1873 р. П. Верлен поранив А. Рембо, за що був засуджений брюссельським судом до дворічного ув’язнення. У в’язниці він написав вірші, які ввійшли до збірки «Романси без слів» (1874). Ці поезії — вершина музикальності П. Верлена. Кожна з них — справжня пісня душі, сумна та весела, загадкова й мрійлива.

У цей час поет дізнався, що його дружина порушила справу про розлучення. Коли 16 січня 1875 р. він вийшов на волю, ніхто, крім старенької матері, не зустрічав його біля воріт в’язниці.

У 1870-1880-х роках поет дедалі більше звертався до Бога. У католицтві він відчув силу, здатну протистояти брутальності життя та загальній зневірі. Релігійні настрої позначилися на його збірці «Мудрість» (1881).

У 1884 р. були опубліковані збірка «Колись і недавно» і книжка літературно-критичних статей «Прокляті поети», до якої ввійшли нариси про шістьох поетів, зокрема про А. Рембо, С. Малларме та самого П. Верлена.

Естетичні принципи поета набули завершених форм у збірках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісні для неї» (1891). «Найперше — музика у слові!» — під таким гаслом відбувалась еволюція митця, який утвердив у поезії імпресіонізм і водночас був метром символізму, хоча й не визнавав цього.

П. Верлен очолив плеяду молодих поетів. Його вірші стали надзвичайно популярними. На традиційній церемонії обрання у Франції «короля поетів», яка відбулася 1891 р. після смерті Л. де Ліля, найбільше голосів було віддано П. Верлену. Проте визнання прийшло надто пізно: здоров’я митця значно погіршилося. Поет помер 8 січня 1896 р. у м. Парижі (Франція).