Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 10 клас. Ніколенко - Нова програма

ФРАНЦІЯ

Фредерік Стендаль (Анрі Марі Бейль)

1783-1842

Сучасному романістові необхідні відвага та вміння ризикувати, щоб висвітлювати найпотаємніші куточки людської душі та суспільства.

Стендаль

Анрі Марі Бейль, який обрав собі літературний псевдонім Фредерік Стендаль, народився 23 січня 1783 р. у м. Греноблі (Франція), у родині адвоката. Мати хлопчика рано померла, і батько доручив виховання сина католицькому священику — абатові Ральяну, який суворо ставився до юнака. У 1797 р. він вступив до Центральної школи м. Гренобля, потім батько відправив його до Парижа для навчання в Політехнічній школі, проте туди хлопець так і не вступив через політичні події. Стендаль прибув до Парижа через декілька днів після листопадового перевороту 1799 р. (18 брюмера), коли молодий Наполеон I Бонапарт прийшов до влади й оголосив себе першим консулом. У 1800 р. сімнадцятилітній юнак вступив в армію Наполеона. Брав участь у поході в Росію 1812 р., разом із наполеонівською армією зазнав жахи поразки й зимового відступу з Росії.

Після падіння влади Наполеона Стендаль виїхав до Італії, лише іноді відвідував батьківщину. Він полюбив Італію, де були поширені волелюбні ідеї. 1821 р. тут відбулося повстання опозиції, відомої як рух карбонаріїв (Неаполь, Турин та ін.). Через співчуття Стендаля до карбонаріїв італійський уряд звинуватив його в причетності до повстанців і запропонував терміново залишити країну. Однак перебування в Італії залишило глибокий слід у творчості Стендаля. Він із захопленням вивчав італійське мистецтво, живопис, музику. Ця країна надихнула його на цілу низку творів: «Історія живопису в Італії», «Римські прогулянки», новели «Італійські хроніки», роман «Пармський монастир», повість «Ваніна Ваніні» та ін.

У Франції правила ненависна Стендалю династія Бурбонів, яка викликала гостру критику митця. Ставлення письменника до реакції та режиму Реставрації втілено в його романах. У 1830 р. Стендаль був призначений консулом у маленьке містечко Чівітавекк’я.

Франція між двома революціями

Е. Делакруа. Свобода, що веде народ. 1830 р.

Формування письменника Фредеріка Стендаля відбувалося в період між двома революціями. Це був складний час в історії Франції та всієї Європи. Бурхливі події Французької революції (1789-1794) вплинули на юного Анрі Бейля. Він переймався ідеями свободи, рівності та братерства. Як відомо, Французька революція потерпіла поразку, і після неї настав тривалий період Реставрації. У цей час Франція пережила кілька державних переворотів. Липневу революцію 1830 р. умовно називають другою Французькою революцією. Це було повстання, що призвело до падіння влади Карла X та приходу на престол його кузена — Луї Філіппа, герцога Орлеанського, який установив більш ліберальний режим. Настрої французького суспільства перед Липневою революцією 1830 р. відображено в романі «Червоне і чорне», створеному саме того буремного року.

23 березня 1842 р. Стендаль помер у м. Парижі (Франція). На його могилі, на кладовищі Монмартр, згідно із заповітом митця, викарбувані слова: «Арриго Бейль. Міланець. Писав. Кохав. Жив».

Стендаля вважають засновником реалістичного соціально-психологічного роману у Франції. Він закликав створювати «сучасні трагедії» прозою, досліджувати складну природу людини й суспільства, як це робив В. Шекспір. Мистецтво, на думку письменника, має бути правдивим і бойовим, слугувати громадському благу, виявленню сутності людини й суспільства. Ці погляди митця втілені в його романі «Червоне і чорне» (1830), який став шедевром світової класики.

«ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ». Історія створення. За основу сюжету взято матеріали судової хроніки над Антуаном Берте, про якого митець дізнався з газети. Сину коваля Антуанові Берте, який був учителем у домі провінційного дворянина та вчинив замах на життя дружини господаря, було винесено смертний вирок. Стендаль детально стежив за цим судовим процесом, що дав поштовх для створення соціально-психологічного роману. Кримінальна історія не є головною у творі, вона лише наслідок деяких подій, тривалих колізій життя головного героя Жульєна Сореля та його оточення. Письменник прагнув відтворити духовний стан суспільства та свого покоління в складний історичний період між двома французькими революціями.

Панорама французького суспільства. Роман «Червоне і чорне» вийшов друком 1830 р. Дія роману триває з 1826 по 1830 р., у той період, коли вже відбулася Французька революція, Наполеон зрікся влади й у Франції замість романтичних настроїв утверджувалися прагматичні буржуазні відносини. Гроші, як засіб досягнення влади й кар’єри, як необхідна умова того, щоб людина посіла гідне місце в суспільстві, відіграють у романі основну роль. Гроші є наскрізною темою роману, яка поєднує різні соціальні шари й прошарки, столицю й провінцію, визначає біографію головного героя.

Стендаль дав роману промовистий підзаголовок — «Хроніка XIX століття», що має подвійний зміст. З одного боку, автор підкреслив у підзаголовку документальну основу твору, а з іншого — виступив як літописець своєї доби.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Наполеон — кумир французької молоді початку XIX ст.

За часів Стендаля багато юнаків ідеалізували Наполеона, прагнули бути схожими на нього. Наполеон I Бонапарт (1769-1821) був талановитим державним діячем. Він здійснив декілька успішних воєнних кампаній. У листопаді 1799 р., унаслідок державного перевороту, став першим консулом, а 18 травня 1804 р. — імператором Франції. Захоплення військом Наполеона деяких європейських країн (прусська, польська, австрійська кампанії) зміцнило позиції Франції на міжнародній арені. Однак поразка Наполеона у війні 1812 р. проти Росії похитнула позиції наполеонівського уряду й призвела до формування в Європі антифранцузької коаліції. Після вступу військ коаліції до Парижа 6 квітня 1814 р. Наполеон відмовився від престолу; повернувся на трон у березні 1815 р. Поразка біля Ватерлоо змусила його вдруге зректися влади 22 червня 1815 р. Останні дні Наполеон прожив на острові Святої Єлени.

Культ Наполеона як виняткової особистості відтворено в романі Стендаля «Червоне і чорне».

А.-Ж. Гро. Наполеон на полі битви біля Прейсиш-Елау. 1807 р.

«Червоне і чорне» — широка панорама життя французького суспільства періоду Реставрації. Події твору відбуваються в провінційному містечку Вер’єрі, духовній семінарії Безансона й столиці Франції — Парижі.

Внутрішній світ героя зображений на широкому соціальному тлі. У центрі уваги митця були актуальні історичні процеси, які відбувалися у французькому суспільстві, та зміни у свідомості людей. Незважаючи на те, що хронологічні рамки роману обмежені, його художній час набагато ширший. У «Червоному і чорному» відтворено наполеонівські часи (юний Жульєн Сорель захоплюється Наполеоном) і навіть далеке XVI ст. (коли Матильда де ла Моль розповідає про трагічну смерть свого предка, коханця королеви Маргарити Наваррської). Пані де Реналь збирається їхати до короля Карла X, щоб просити помилування для коханого.

Перед читачами проходить галерея різних соціальних типів: чиновники провінційного містечка, священнослужителі різних рангів, представники аристократії, судді, селяни, слуги, робітники, ув’язнені, жінки з різних соціальних верств тощо. Образ головного героя — сина господаря лісопилки Жульєна Сореля, котрий мусить сам торувати собі дорогу в житті, — поєднує все це різноманіття доль, поглядів і людських характерів.

Новаторство Стендаля в жанрі роману. У створенні роману Стендаль використав досвід письменників доби Просвітництва (Д. Дефо, Г. Філдінга, Вольтера, Ж. Ж. Руссо та ін.), які першими стали зображувати людину та її приватне життя на тлі суспільства. Стендаль зробив значний крок уперед у жанрі роману, показавши багатогранний вплив середовища на життя та духовний світ героя. Органічний зв’язок людини з її оточенням відрізняє роман «Червоне і чорне» від романів минулого століття. Окрім того, якщо герой у романах доби Просвітництва випробовувався в мандрах, пригодах і незвичайних обставинах, то Жульєн Сорель — самою дійсністю. Реальне життя постійно вчить героя й змушує його робити моральний вибір.

Стендаль був новатором у жанрі роману, започаткувавши такий його різновид, як соціально-психологічний роман. Автор проникає в глибини психології людини, показує сумніви, вагання, несподівані зміни духовних станів особистості на широкому тлі доби. Важливою складовою соціально-психологічного роману Стендаля є типовість обставин і художніх образів. Доля Жульєна Сореля, який піднімається з низів до аристократичних верхів, була характерною для того часу. Типовими були й інші образи, створені письменником, — чиновники,аристократи, священнослужителі тощо. Отже, у «Червоному і чорному» поєднуються елементи романів: біографії, випробування, кар’єри, виховання, хроніки, завдяки яким формується новий різновид реалістичного роману — соціально-психологічний.

Іван Франко про Стендаля

«Завдяки зусиллям могутніх талантів і могутніх мислителів — Стендаля, Бальзака, Флобера, братів Ґонкур та Еміля Золя — межі роману розширились у небувалий досі спосіб; при тому вони поглибили цей роман, удосконалили метод творчості й вивели його на шлях суспільно-психологічних дослідів».

У романі «Червоне і чорне» органічно поєднано реалістичні та романтичні елементи. Головний герой Жульєн Сорель на початку свого життєвого шляху має романтичні ілюзії, які поступово руйнуються під впливом прагматичного суспільства. Історії кохання Жульєна Сореля з пані де Реналь і Матильдою де ла Моль також не позбавлені ореолу романтизму. Жінки бачили в Жульєнові Сорелі незвичайного героя, що вирізняється з-поміж свого оточення. Вплив естетики романтизму в романі «Червоне і чорне» виявляється також у поєднанні об’єктивної оповіді з численними психологічними розповідями про те, що відбувається в людській душі, про думки й почуття персонажів, їхній складний духовний світ. Та все ж таки реалістичні елементи переважають у романі «Червоне і чорне» над романтичними. Життя і смерть Жульєна Сореля не були героїчними, адже саме життя змінилося, це вже була епоха не видатних особистостей, а тих, кому належали гроші та влада.

ВЗАЄМОДІЯ РОМАНТИЗМУ Й РЕАЛІЗМУ В РОМАНІ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Романтичні елементи	Реалістичні елементи
Романтичні захоплення та мрії Жульєна Сореля.	Достовірне зображення реального життя, яке поступово руйнує романтичні ілюзії героя.
Історії кохання.	На почуття героїв надзвичайно впливають думка суспільства, соціальні забобони, майнові та правові обмеження.
Головний герой вирізняється з-поміж свого оточення.	Герой вимушений діяти відповідно до норм і законів свого оточення, замість героїчної кар’єри військового вирішив стати священиком, щоб отримати більшу платню.
Романтичні описи природи, де Жульєн почувається вільним.	Правдиве зображення різних суспільних верств, грошових відносин, звичаїв, побуту.
Конфлікт романтичної мрії героя та дійсності.	Герой поступово відмовляється від романтичних мрій, керується розрахунком, інтегрується в буржуазне суспільство.
Заглиблення у внутрішній світ персонажів.	Вчинки, думки, почуття персонажів обумовлені умовами життя, оточенням, обставинами виховання та існування.

Хто ж він, Жульєн Сорель — новий Наполеон, Дантон чи Робесп’єр? У центрі роману «Червоне і чорне» письменник поставив звичайну людину свого часу — плебея, сина власника лісопилки Жульєна Сореля, який прагне зробити хорошу кар’єру. Зростаючи серед грубих і неосвічених людей, Жульєн з юних літ вирізнявся надзвичайною обдарованістю й великим бажанням досягти в житті високої мети. Книжки були друзями й вихователями його чутливої душі. Першим учителем Жульєна Сореля став старий лікар, кавалер ордену Почесного легіону, який брав участь в італійських походах армії Наполеона. Від нього юнак почув розповіді про Бонапарта, бідного й не відомого нікому поручика, який став імператором. Жульєн живе думками про Наполеона, котрий зумів завоювати половину Європи. Його також приваблювали видатні діячі Французької революції — Дантон, Робесп’єр та ін. Жульєн Сорель прагнув здійснити щось визначне й героїчне в житті, але прагматичне суспільство не дало йому ніяких шансів стати відомим. У романі поступово розгортається конфлікт між романтичними ілюзіями головного героя та суспільством, де все визначають гроші, влада й титули.

Завдяки своїм здібностям і прагненню до самоосвіти Жульєн знайшов підтримку в абата Шелана, який порекомендував його меру Вер’єра — пану де Реналю — як гувернера для дітей. Пан де Реналь приймає юнака у свій дім, уважає його «хорошим надбанням», купуючи його в батька, старого Сореля, який торгується за свого сина, вимагаючи якомога більшої платні.

Жульєн Сорель страждає не тільки через відсутність грошей, а й через своє принижене становище. Він розуміє, що людині без грошей та звання важко чогось досягнути в тогочасному суспільстві. Та все ж таки герой не відступає від своїх честолюбних планів. Крок за кроком він завойовує повагу пана де Реналя та всіх мешканців його будинку. Роботу в пана де Реналя Жульєн сприймає лише як перший крок для подальшого просування в обраній кар’єрі священнослужителя.

В. Домогацький. Ілюстрація до роману Стендаля «Червоне і чорне». 1969 р.

Несподівано пані де Реналь виявила симпатію до здібного юнака, і між ними спалахнула палка пристрасть. Стендаль показує різні етапи кохання, яке відкриває Жульєнові Сорелю себе самого й цілий світ. Спочатку він сприймає кохання як «битву», «воєнну кампанію» у боротьбі з такими пихатими багатіями, як пан де Реналь. Але поступово він віддається любовним почуттям з усією щирістю й силою молодості. Однак Жульєн та Луїза де Реналь не довго були щасливими. Унаслідок суспільного осуду та порушення церковних законів Жульєн Сорель вимушений був залишити дім пана де Реналя й виїхати на навчання в семінарію до Безансона.

Тут на нього чекали не кращі враження, ніж у Вер’єрі. Семінаристи, за спостереженнями Жульєна, переймалися не стільки служінням Богові, скільки прагненням отримати хороші парафії та розбагатіти. Герой не поділяє їхні тваринні інстинкти, брутальні розваги, нікчемні розмови, тому в церковному середовищі, як і у Вер’єрі, він протиставлений іншим. Жульєн зробив для себе висновок: що більше він знає і мислить, то більше заздрісних ворогів у нього з’являється. Тож він продовжує відшліфовувати вміння лицемірити, яке він почав опановувати у Вер’єрі.

Щасливий збіг обставин і підтримка абата Пірара привели Жульєна Сореля в будинок маркіза де ла Моля, представника столичної верхівки й державного діяча. Герой спрямовує всі свої зусилля на опанування «мистецтва жити в Парижі»: гарно одягатися, мати вишукані манери, вести світський спосіб життя. Спостерігаючи за життям столичної аристократії, Жульєн усвідомлює, що він набагато розумніший та талановитіший, проте низьке походження й відсутність грошей не дають йому змоги посісти гідне місце в суспільстві.

У домі маркіза де ла Моля Жульєн зустрічає нове кохання — Матильду, дочку господаря. Спочатку пихатість і чванливість юної Матильди викликають у Жульєна Сореля відразу й ненависть. Однак із часом він переконується, що Матильда — не бездушна лялька, а розумна дівчина, яка зовсім не схожа на дівчат свого часу. І Матильда бачить у Жульєнові незвичайного героя. Романтично налаштована дівчина покохала Жульєна Сореля, проте в її душі борються марнославство титулованої особи й велика пристрасть, яка згодом перемагає. А Жульєн, зазнавши мук приниження та сумнівів, нарешті стає рівним у коханні. У момент найбільшого щастя для героя, коли Матильда готова взяти з ним шлюб, а її батько навіть добився для нього посади поручика й надав грошову ренту, пан де ла Моль отримав лист від пані де Реналь, у якому вона звинувачує Жульєна в ницості й жадібності, у використанні жінок із вищого світу для досягнення марнославних планів.

Цей лист — своєрідна кульмінація роману. Жульєн, який розуміє, що руйнується все, до чого він так довго йшов у житті й до чого він доклав так багато зусиль, у розпачі вирушає у Вер’єр і стріляє в пані де Реналь у місцевій церкві. Незважаючи на те, що пані де Реналь не загинула й навіть вибачила його, на Жульєна Сореля чекає смертна кара. Обидві жінки — Матильда де ла Моль, яка чекає дитину від Жульєна, і пані де Реналь, яка кохала його понад усе, прагнуть урятувати героя, та він відмовляється від апеляції, ніби шукаючи смерті. Чому? Можливо, тому, що його кар’єра, до якої він так довго й важко йшов, остаточно зруйнована; у нього не залишилося сил для боротьби із суспільством, у якому він так і не зміг стати героєм і переможцем. А можливо, тому, що жити в приниженому становищі, приземленим життям він не може... У своєму слові на суді Жульєн Сорель визнає свою провину — замах на вбивство, але водночас й обвинувачує суспільство, яке «убиває» усе людське й талановите.

Доля Жульєна Сореля була трагічною. Йому, людині виняткових здібностей, не знайшлося місця в буржуазному суспільстві, де романтичні герої стали непотрібними. Гроші, титули, посади, прагматичний розрахунок значили тоді набагато більше, ніж високі ідеї. Отже, образ Жульєна Сореля — це ще одна інтерпретація образу «зайвої людини», яка так і не реалізувала свої можливості.

В. Домогацький. Ілюстрація до роману Стендаля «Червоне і чорне». 1969 р.

Індивідуальний стиль Стендаля. Роман «Червоне і чорне» відзначається надзвичайною точністю реалістичних описів і деталей. Уже з перших сторінок твору читачі опиняються в містечку Вер’єрі й ніби стають свідками певних подій.

Письменник достовірно змальовує побут, одяг, помешкання, звичаї людей. Як реаліст, він акцентує увагу на найменших дрібницях життя мешканців Вер’єра — способі життя родини пана де Реналя, умовах, у яких зростав Жульєн Сорель, розмовах провінційних обивателів. Так само правдиво й точно Стендаль зображує столичне життя й життя семінарії.

Стендаль застосовує аналітизм не тільки в зображенні зовнішнього, а й внутрішнього світу героїв. Він показує глибини духовних колізій персонажів, найтонші нюанси їхніх почуттів і переживань.

Поєднання суворої правди реальної дійсності з описами людських пристрастей робить роман «Червоне і чорне» напрочуд цікавим і захопливим.

Символіка. У творі Стендаля є чимало промовистих символів, які своєрідно висвітлюють образи персонажів і ситуації, ніби повертають їх різними гранями. Сама назва роману є символічною, до того ж багатозначною. Червоний колір уперше з’являється в описі вер’єрської церкви (світло, що пробивалося через червоні завіси на вікнах), куди прийшов Жульєн Сорель, зробивши перший крок до своєї кар’єри. У фіналі роману герой стріляє в пані де Реналь у тій самій церкві — і червона кров проливається на підлогу. А ще червоний колір — це колір Христа, його жертви в ім’я людей. Також червоний колір асоціюється з коханням і трагедією. Відомо, що за часів Стендаля офіцерські мундири були червоного кольору (Жульєн мріяв про кар’єру військового), тому, можливо, тут є протиставлення романтичної мрії та прагматичного розрахунку героя. Чорний колір теж має різні символічні значення — це одяг священнослужителів, знак смерті, аскетизм і простота на противагу розкошам і марнославству. Тож що означає «Червоне і чорне»? Кожен розуміє цю назву по-своєму. Тим більше, що наступний (незавершений) роман Стендаля мав назву «Червоне і біле». Можна робити різні припущення щодо подальшого розвитку задуму митця.

У романі є й інші символи. Наприклад, Жульєн Сорель ховає хрест Почесного легіону, який дістався йому в спадок від старого лікаря. Це символ пам’яті юнака про єдину людину, яка в дитинстві любила його, а також прагнення здійснити щось героїчне в житті.

Стендаль «Про кохання»

Трактат Стендаля «Про кохання» дає уявлення про погляди митця щодо складної природи цього почуття. Він уважав, що є чотири види кохання: 1) кохання як нездоланна пристрасть; 2) кохання-розвага відповідно до світських звичаїв; 3) фізичне кохання, засноване на інстинктах; 4) кохання-марнославство, коли, наприклад, чоловік тішить своє самолюбство, володіючи гарною жінкою, як коштовною річчю чи добрим конем. Про зародження кохання Стендаль писав, що воно має кілька етапів: захоплення, думка про насолоду, надія, поступове наближення до об’єкта кохання, перша кристалізація кохання (пошук чеснот в об’єкті поклоніння), сумніви, друга кристалізація (усвідомлення «вона (або він) мене кохає»). «Жінкою не може керувати звичка до поміркованості, натомість чоловіки, хоча й інколи віддаються пристрасті, мають більше розуму й розважливості в любовних справах».

• А як ви вважаєте? Думки з трактату «Про кохання» деколи перегукуються із сюжетними колізіями роману «Червоне і чорне». Знайдіть ці уривки.

В. Домогацький. Ілюстрація до роману Стендаля «Червоне і чорне». 1969 р.

Скеля, де переховується герой, стає його захистом і притулком від лицемірства та приниження. Там, на лоні природи, він відчуває себе вільним від суспільства, тому скеля в романі — символ волелюбності героя.

Чимало деталей, пов’язаних із любовними історіями, теж стають символічними. Наприклад, пасмо відрізаного волосся Матильди де ла Моль — символ подолання нею пихатості. До речі, Матильда в певний день носила траур на знак жалоби за загиблим родичем, коханцем Маргарити Наваррської. Це символ романтичної свідомості героїні.

Маркіз де ла Моль прагне, щоб Жульєн Сорель, який виконував обов’язки секретаря, позбавився провінційних манер, і просить його замінити чорний костюм на синій, більш вишуканий та світський. Маркіз навіть посилає Жульєна в театр, щоб той навчився правильно поводитися в столичному товаристві. Отже, до Жульєна Сореля ставляться в столиці як до частини інтер’єру, що має відповідати запитам знатного аристократа. Роман «Червоне і чорне» залишає широкий простір для роздумів. Для кожного покоління тут знайдуться цікаві сторінки, які змусять замислитися над тим, що потрібно молодій людині та як вона входить у широкий світ, чого прагне й що заважає здійснитися її мріям.