Зарубіжна література. Профільний рівень. 10 клас. Ніколенко

Блакитний Птах1 (1908)

П'єса-феєрія

(Уривки)

ДІЙОВІ ОСОБИ

Мати Тіль.

Тільтіль.

Мітіль.

Фея Берилюна.

Хліб.

Вогонь.

Вода.

Молоко.

Цукор.

Пес.

Киця.

Душа Світла.

Години.

Батько Тіль.

Бабуся Тіль.

Дідусь Тіль.

Брати та сестри Тіль (П'єро, Робер, Жанетта, Мадлен, П'єретта, Полін, Рикетта).

Дерева.

Тварини.

Ніч.

Привиди,

Страхіття,

Сон,

Смерть,

Хвороби,

Нежить,

Таємниці,

Зірки,

Запахи тощо.

Діти Блакиті.

Король Дев'яти Планет.

Закоханий.

Закохана.

Час.

Ненароджений братик.

Найтовстіше Блаженство.

Інші Товсті Блаженства (Блаженство Володіти; Блаженство Вдоволеного Честолюбства, Блаженство Пити, Коли Вже Не Відчуваєш Спраги; Блаженство Їсти, Коли Вже Не Відчуваєш Голоду тощо).

Маленькі Блаженства.

Ватажок Домашніх Блаженств.

Інші Домашні Блаженства (Блаженство Доброго Здоров'я, Блаженство Чистого Повітря, Блаженство Любити Батьків, Блаженство Небесної Блакиті, Блаженство Лісу, Блаженство Сонячних Днів, Блаженство Весни, Блаженство Вечірніх Заграв, Блаженство Бачити Схід Зірок, Блаженство Дощу тощо).

Великі радощі (Радість Справедливості, Радість Доброти, Радість Виконаної Праці, Радість Любити).

Материнська Любов.

Сусідка Берленго.

Дівчинка.

1 Перекладач Д. Чистяк не погоджується з усталеним перекладом головного символу твору — Синього Птаха, який, на його думку, «порушує традицію фонового простору в драматургії М. Метерлінка, та й у символістській образній системі взагалі».

ДІЯ ПЕРША

Картина перша

ХИЖКА ЛІСОРУБА

Напередодні Різдва до дітей лісоруба Тільтіля й Мітіль приходить Фея Берилюна й просить дітей знайти Блакитного Птаха для хворої онуки.

Фея. (...) Що ви тут робили до мого приходу?..

Тільтіль. Ми гралися в пиріжки.

Фея. У вас є пиріжки?.. Де ж вони?

Тільтіль. У палаці багатих дітей... Погляньте... Там так гарно!

Тягне Фею до вікна.

Фея (біля вікна). Так їх їдять інші!..

Тільтіль. Так... Але ж нам усе видно...

Фея. І ти на них не сердишся?

Тільтіль. Чого б це?

Фея. Бо вони все з'їдять самі. Як на мене, дуже погано, що вони з тобою не діляться...

Тільтіль. Та ні, вони ж багаті... Ох, як у них добре, еге ж?

Фея. Не краще, ніж у тебе...

Тільтіль. Пхе! У нас так темно, затісно, та й пиріжків немає...

Фея. Скрізь однаково — ти просто недобачаєш...

Тільтіль. Е, ні, я дуже добре бачу, у мене прекрасний зір. Я бачу, котра година на церковному годиннику, а татко — ні...

В. Медвєдєва. Ілюстрація до п'єси М. Метерлінка «Блакитний Птах». 1972 р.

Фея (знову зненацька розсердившись). Кажу тобі: ти нічого не бачиш!... (...) Але ж треба з не меншим завзяттям бачити й інше, приховане... Які дивні ці люди... Відтоді, як феї вимерли, вони нічого не бачать і навіть про це не здогадуються... Добре, що при мені завжди те, що зможе засвітити згаслі очі... А що це я виймаю з торбинки?

Тільтіль. Ой! Який гарненький зелений капелюшок!.. А що ж це блищить отам, на пряжці?

Фея. Величезний Діамант, що повертає зір...

Тільтіль. Он як!..

Фея. Атож. Спочатку вдягаєш капелюшка, потім легесенько повертаєш Діаманта: от хоч би й так, ліворуч. Зрозумів?.. Він натискує на нікому не знану ґулю на голові, і ти бачиш по-справжньому (...).

Ф. К. Робінсон. Тільтіль перетворює Діамант. Ілюстрація до п'єси М. Метерлінка «Блакитний Птах». 1923 р.

ДІЯ ДРУГА

Картина друга

У ФЕЇ

За допомогою чарівного капелюшка діти побачили душі всього, що їх оточувало. За законами казки алегоричні персонажі (тварини й предмети вжитку) поділяються на тих, хто допомагатиме людям, і тих, хто їм шкодитиме.

(...) Киця. Усі присутні тут — Тварини, Речі, Стихії — мають душу, яку Людина ще не розгадала. Ось чому ми ще не втратили залишки незалежності. Та щойно Людина знайде Блакитного Птаха, вона побачить і збагне геть усе. А ми опинимось у неї в цілковитій залежності... Саме про це я дізналася від своєї давньої подруги Ночі, берегині таємниць Буття... Тож ми зацікавлені, щоб за будь-яку ціну Людина не знайшла Блакитного Птаха. Навіть якщо задля цього доведеться пожертвувати життям дітей (...).

Пес. Дурниці!.. Людина — над усе!.. Їй треба підкорятися й виконувати всі її накази... Лише в цьому — істина... Я тільки її визнаю!.. Хай живе Людина!.. Жити й умерти задля Людини!.. Людина — Бог!..

Хліб. Я цілком згоден із позицією Пса.

Киця (до Пса). Але ж ми наводимо певні аргументи...

Пес. А не треба жодних аргументів!.. Я люблю Людину, от і все!.. Якщо ви щось вчините проти дітей, я спершу перегризу вам горлянки, а тоді все їм розповім...

Цукор (солоденько). Дозвольте... Не варто аж так гарячкувати... Ви обоє певною мірою маєте слушність... Завжди є «за» і «проти»...

Хліб. Я цілком згоден із позицією Цукру!.

Киця. Хіба ми всі: Вода, Вогонь і навіть ви, Хлібе й Псе, не стали жертвами жахливої тиранії?.. Згадайте часи до появи деспота, коли ми всі вільно ходили Землею... Вода й Вогонь були єдиними володарями світу... Погляньте, на що вони перетворилися! А ми, хирляві нащадки великих хижаків?.. Обережно!.. Не подаймо знаку... Я бачу: надходять Душа Світла та Фея... Душа Світла стала на бік Людини — то наш найлютіший ворог... Ось і вони...

Праворуч входять Фея та Душа Світла, за ними — Тільтіль і Мітіль.

Фея. Ну?.. Це що таке?.. Чому це ви причаїлись у кутку, мов заколотники?.. Час вам рушати. Я вирішила: вашим поводирем на час мандрівки буде Душа Світла. Ви всі коритиметесь їй, наче мені самій... Я передаю їй чарівну паличку... Діти сьогодні ввечері навідають померлих Дідуся з Бабусею (...).

Картина третя

КРАЇНА СПОМИНУ

У Країні Спомину Тільтіль і Мітіль зустріли душі покійних Дідуся, Бабусі, братиків і сестричок. Діти усвідомили необхідність пам'яті та внутрішнього зв'язку часів.

Бабуся Тіль (милується ними й пестить). Господи! Які ж ви гарненькі й чистенькі!.. Тебе вимила матуся? І панчішки в тебе цілісінькі!.. Колись, було, я їх церувала. Чому ж ви до нас не заходите частіше?.. Ми такі раді!.. Уже стільки місяців нікого не бачили! Ви зовсім забули нас...

Тільтіль. Але ж ми не могли, бабуню... Сьогодні ми тут лише завдяки Феї...

Бабуся Тіль. А ми завжди чекаємо відвідин живих... Вони так рідко заходять до нас... Почекайте, коли це ми бачилися востаннє? Коли?.. А! На день Усіх Святих, як ото били церковні дзвони...

Тільтіль. На день Усіх Святих?.. Того дня ми навіть із дому не виходили, бо сильно застудилися...

Бабуся Тіль. Але ж ви згадували нас...

Тільтіль. Так...

Бабуся Тіль. Так-от, щоразу, як ви згадуєте нас, ми прокидаємось і зустрічаємося...

Тільтіль. Як це? Варто лише...

Бабуся Тіль. Ну, звісно... Ти ж і сам це добре знаєш...

Тільтіль. Та ні, не знав...

Бабуся Тіль (до Дідуся Тіля). Дивні вони там, нагорі... Вони ще не знають... То вони нічого не навчилися?..

Дідусь Тіль. Так само, як і за наших часів... Живі весь час мелють дурниці про інших...

Тільтіль. То ви весь час спите?

Дідусь Тіль. Авжеж, спимо чимало... Поки нас не збудить згадка Живих... Коли життя скінчилося, незле й поспати... Але ж як приємно іноді прокинутися!..

Тільтіль. То ви померли не по-справжньому?..

Дідусь Тіль (аж підстрибнувши). Га? Що він сказав? Він уживає якісь незрозумілі слова... Це, мабуть, нове слово, нова вигадка?..

Тільтіль. Слово «померли»?

Дідусь Тіль. Еге, оце слово... Що це значить?..

Тільтіль. Те, що більше не живеш...

Дідусь Тіль. Які вони кумедні там, нагорі!

Тільтіль. А вам добре тут?

Дідусь Тіль. Та незле, незле. А якби за нас іще й молилися...

Тільтіль. Тато казав, що молитися більше не треба...

Дідусь Тіль. Треба, треба... Коли молишся, згадуєш... (...)

ДІЯ ТРЕТЯ

Картина четверта

ПАЛАЦ НОЧІ

Душа Світла привела героїв до Палацу Ночі. Киця й Ніч домовилися налякати людей різними жахливими явищами, аби тільки вони не просили відкрити браму, за якою мешкають місячні птахи (Блакитні Птахи Сновидіння), серед яких, імовірно, є й Блакитний Птах. Тільтіль і Мітіль нічого не злякалися, але й Блакитного Птаха не знайшли...

Тільтіль (простує до наступних дверей). А що тут?..

Ніч. Нащо воно тобі?.. Кажу тобі: Блакитний Птах ніколи сюди не залітав... Та як собі хочеш... Відчиняй, коли тобі аж так кортить... Там Хвороби...

Тільтіль (уставивши ключ у замок). Треба стерегтися відчиняючи, еге ж?

Ніч. Та ні, не зовсім... Вони вже вгамувалися, бідахи... Безталанні... Віднедавна Людина так нещадно з ними бореться... А надто після відкриття мікробів... Відчини, і сам побачиш...

Тільтіль прочиняє дверцята. Ніхто не вийшов.

Т. Кусайло. Ілюстрація до п'єси М. Метерлінка «Блакитний Птах». 2000 р.

Тільтіль. Вони не виходять?

Ніч. Я ж тебе попереджала — більшість нездужає, знай, журиться собі... Лікарі поводяться з ними зле... Зайди на хвильку, то й побачиш на власні очі...

Тільтіль заходить до печери й за мить повертається.

Тільтіль. Блакитного Птаха там немає... Ваші хвороби, либонь, дуже хворі... Вони похилили голівки (...). (Підходячи до наступних дверей). Ну ж бо, відчинимо ці!.. Хто там?

Ніч. Стережися!.. Там — Війни... Вони могутніші й жахливіші, ніж будь-коли. Не доведи, Господи, котра з них вислизне!.. На щастя, усі вони досить огрядні й неповороткі... Однак будьмо напоготові: натиснімо на двері всі разом, щойно ти зазирнеш до печери...

Тільтіль надзвичайно обережно прочинив двері й, зазирнувши в шпаринку до печери, тут-таки відсахнувся.

Тільтіль. Мерщій! Мерщій!.. Натискаймо!.. Вони помітили мене!.. Сунуть сюди!.. Вони ось-ось відчинять двері!..

Ніч. Нумо, гуртом!.. Натискаймо!.. Хлібцю, що ви там робите? Насідайте гуртом!.. Оце так силачі!.. А! Нарешті!.. Відступили... Саме час... Ти бачив їх?..

Тільтіль. О! Так... Страхітливі велетні!.. Думаю, Блакитного Птаха в них немає...

Ніч. Звісно, немає... Вони б його зжерли відразу (...).

Картина п'ята

ЛІС

У Лісі на маленьких героїв чекали нові перешкоди. Рослини та Тварини під проводом Дуба надумали згубити небажаних гостей. У символічному поєдинку втілено одвічну боротьбу людини й природи. Та Пес захистив Людину, і вона вийшла переможцем. Душа Світла, яка з'являється в супроводі зорі, дарує нову надію.

Дуб. Навіщо ти прийшов сюди й навіщо ти випустив наші душі з домівок?..

Тільтіль. Вибачте, що я Вас потурбував, пане... Та Киця мені казала, що Ви скажете нам, де Блакитний Птах...

Дуб. Так, я знаю: ти шукаєш Блакитного Птаха, тобто велику таємницю всіх речей і щастя, щоб Люди закабалили нас іще дужче...

Тільтіль. Ні, пане, я шукаю його для онуки Феї Берилюни — вона дуже хвора...

Дуб (перебиває його). Годі!.. Я не чую Тварин... Де вони?.. Це їх стосується так само, як і нас... Нам, Деревам, не треба перебирати на себе всю відповідальність за ті круті заходи, які ми сьогодні застосуємо... День, коли Люди довідаються про наші нинішні дії, стане днем жахливішої кари... Отже, наше рішення має бути одностайне й наше мовчання так само (...). Оця дитина, завдяки талісманові, викраденому в могутніх сил Землі, може заволодіти Блакитним Птахом і вирвати нашу таємницю, яку ми берегли з часів зародження Життя... Одначе ми достатньо знаємо Людину, щоб не мати жодного сумніву щодо лихої долі, на яку вона прирече нас, щойно заволодіє цією таємницею. Тому, думаю, будь-яке вагання — це не лише дурість, а навіть злочин! Настає вирішальна мить. Дитина мусить загинути, поки ще не пізно. (...) Ви боїтеся Людини!.. Навіть оці беззахисні діти навіюють вам незрозумілий страх, який і перетворив вас на рабів! Та ні!.. Годі вже!.. Хай там як, а іншої нагоди не буде... Я, старий, сліпий, немічний, тремтячи, піду сам-один супроти споконвічного ворога! Де він?.. (...)

Тільтіль зводиться на одне коліно й, вимахуючи ножем, затуляє собою сестричку. (...) Тварини й Дерева підходять ближче й намагаються завдати удару. Відразу сутеніє. Тільтіль у розпачі кличе на допомогу. (...) Пес, тягнучи за собою порвані пута, вибігає з-за дубового стовбура, і, розштовхуючи Дерева та Тварин, кидається до Тільтіля й ошаліло боронить дітей.

Пес (розлючений; кусає геть-чисто всіх). Ось! Ось! Боже! Не бійся! Нумо!.. Усіх перекусаю!.. (...) Стривай, Боже!.. Дай поцілую тебе... Лизну — і все загоїться... Стань позаду мене... Вони не зважаться підступити... Еге!.. Повертаються!.. Це вже не жарти! Тримайся!.. (...) Хтось іде! Я чую, я відчуваю!

Тільтіль (падає). Ні, уже не можу...

Пес. Отам! Там!.. Душа Світла!.. Вона знайшла нас!.. Мій королику, рятунок! Поцілуй мене!.. Урятовані!.. Поглянь!.. Їм боязко!.. Відступають!.. Їм страшно!.. Дивися!.. Вони злякалися! Вони тікають!.. Вони злякалися!..

Тільтіль. Душе!.. Душе Світла! ходіть сюди!.. Швидше!.. Вони повстали!.. Вони всі проти нас!..

Входить Душа Світла.

Душа Світла. Що сталося?.. Що?.. Хіба ж ти не знав?.. Поверни Діаманта! Вони поринуть назад у Морок і Мовчання, а ти не побачиш їхніх почуттів (...).

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Картина дев'ята

САДИ БЛАЖЕНСТВ

У Садах Блаженств на маленьких героїв чекають нові випробування — багатством, ситістю та лінощами. Але Тільтіль і Мітіль успішно долають їх і продовжують шлях до своєї мети.

Тільтіль. А хто ці товсті пани, що забавляються й уминають стільки смакоти?

Душа Світла. Найтовстіші Земні Блаженства. Це ж ясно, як Божий день. Можливо (хоч і навряд), Блакитний Птах на якусь мить залетів до них. Тож не повертай іще Діаманта. Для годиться спершу оглянемо цю частину зали.

Тільтіль. А можна підійти до них?

Душа Світла. Авжеж, вони не злі, але майже всі невиховані й до того ж непристойні (...). Не бійся, вони дуже гостинні... Напевне, запросять тебе на обід... Але не згоджуйся на їхні вмовляння, бо геть забудеш про своє призначення...

Тільтіль. Як це? Не скуштувати й найменшого тістечка? А вони такі смачнючі, свіжесенькі, посипані цукром, политі варенням... Скільки на них крему!

Душа Світла. Вони шкідливі, вони позбавляють волі. Треба жертвувати чимось... Обов'язок — над усе!.. Відмовся чемно, але рішуче. Ось вони!..

Найтовстіше Блаженство (простягає Тільтілю ручище). Добридень, Тільтілю!..

Тільтіль (здивовано). То ви мене знаєте?.. А хто ви?..

Найтовстіше Блаженство. Я — Найтовстіше Блаженство, Блаженство Бути Багатим. Від імені моїх братів я прийшло просити вас і вашу родину вшанувати своєю присутністю нашу нескінченну учту. Ви потрапите до гурту найкращих представників істинно Товстих Земних Блаженств. Дозвольте вас познайомити з найголовнішими. Ось мій зять — Блаженство Володіти — оце, з черевцем, що нагадує грушу. А ось Блаженство Вдоволеного Честолюбства — у нього пухке та набундючене обличчя. (Блаженство Вдоволеного Честолюбства зверхньо киває Тільтілю). Ось Блаженство Пити, Коли Вже Не Відчуваєш Спраги та Блаженство Їсти, Коли Вже Не Відчуваєш Голоду — вони близнюки й кульгають на обидві ноги. (Ті вітаються похитуючись). Ось Блаженство Нічого Не Знати — глуха тетеря — і Блаженство Нічого Не розуміти — сліпе, мов кріт. Ось Блаженство Нічого Не робити й Блаженство Спати Більше, Аніж Потрібно. Руки в них — наче хлібні м'якушки, а очі — мов персикове варення (...) Дозвольте провести Вас на почесні місця...

Тільтіль. Красно дякую, вельмишановне... Дорідне Блаженство. Мені дуже жаль... Але це неможливо... поки що... Ми чимскоріш маємо впіймати Блакитного Птаха. (...)

Після того як Тільтіль повернув Діамант, Товсті Блаженства втрачають свою добродушність, вони «зморщуються, мов проколоті міхурі» і перетворюються на бридких нікчем.

Тільтіль (роззираючись довкола, зачарований). Ой!.. Який гарний сад! Який сад!.. Де це ми?..

Душа Світла. Там само... Змінилося лише бачення. Тепер ми бачимо істину речей і нам ось-ось являться Душі Блаженств, які витримують світіння Діаманта (...).

Блаженство. Здоров, Тільтілю!

Тільтіль. Ще один приятель!.. (До Душі Світла). Куди не прийдеш — скрізь мене знають. Хто ти? (...)

Блаженство. Я — ватажок Блаженств Твого Дому, а це — Блаженства, які мешкають у ньому... (...) Та дім ними роїться, бідолашко!.. Сміємося, співаємо, веселощами відхиляємо стіни, відкидаємо дах... Та все намарне — ти нічого не бачиш, не чуєш... Але, сподіваюся, ще дійдеш розуму... А зараз привітайся з найшановнішими... Як повернешся додому, то й одразу впізнаєш їх, тож по завершенні гарного дня зможеш підбадьорити їх усміхом, добрим словом, адже вони справді гарують з усіх сил, щоб життя в тебе складалося легко й чудово... Почнемо з мене. Я — твій вірний слуга, Блаженство Доброго Здоров'я... Я не найвродливіше з усіх, однак найповажніше. Пізнаватимеш мене?.. А ось Блаженство Чистого Повітря, воно майже прозоре. Ось у сірячині Блаженство Любити Батьків — воно завжди журиться, бо на нього ніколи не зважають... Ось Блаженство Блакитного Неба — природно, убране в блакить, і Лісове Блаженство, що, певна річ, одягнене в зелень. Ти бачитимеш щораз, як визирнеш у віконце... Ось іще добрі Блаженства Сонячних Днів у діамантовому вбранні та Весни — у коштовних смарагдах...

Тільтіль. А ви такі гарні щодня?..

Блаженство. Авжеж! У кожному будинку, де вміють бачити, свято щодня (...).

Високі вродливі створіння, подібні до янголів, одягнуті в яскраві сукні, повільно пливуть до них.

Тільтіль. Хто це?

Блаженство. Це Великі Радощі.

Тільтіль. Ти знаєш їх усіх на ймення?

Блаженство. Авжеж. Ми часто бавимося разом. Попереду — радість Справедливості, вона всміхається, щойно відновлюється якась порушена справедливість. (...) За нею — Радість Доброти — найщасливіша, а проте й найсумніша. Їй завжди кортить розрадити Лиха — насилу її стримуємо. Праворуч од неї — Радість Виконаної Праці та Радість Мислити. Далі — Радість Розуміти, яка досі розшукує брата — Блаженство Нічого Не Розуміти... (...)

Тільтіль. Хто це?..

Блаженство. А хіба ти досі не впізнав її?.. Придивися пильніше, відкрий очі з усієї душі!.. Вона побачила тебе! Побачила!.. Вона простягає руки й біжить до тебе! Це Радість Матері твоєї, Неповторна Радість, Материнської Любові!..

Інші Радощі, покликавши Радість Материнської Любові, мовчки відступають перед нею.

В. Медвєдєва. Ілюстрація до казки-феєрії М. Метерлінка «Блакитний Птах». 1972 р.

Материнська Любов. Тільтілю! І Мітіль!.. То це ви? Чи справді вас я бачу?.. (...) Хутчіше до моїх обіймів! На світі немає більшого щастя!.. Тільтілю, чому ти не смієшся?.. І ти, Мітіль? Чи ж ви не впізнаєте мамину любов? Таж погляньте: хіба ці очі, губи й руки — не мої?..

Тільтіль. Еге ж... Та я не знав... Ти схожа на Маму, тільки значно вродливіша (...). А з чого зіткана твоя чарівна сукня? Із шовку, зі срібла чи з перлів?..

Материнська Любов. Та ні, вона — з ваших поцілунків, поглядів і пестощів... Кожен поцілунок уплітає в неї сонячний чи місячний промінь...

Тільтіль. Дива!.. Я ніколи й гадки не мав, що ти така багатюща. А де ти ховала цю сукню?.. У шафі, ключ од якої в тата?..

Материнська Любов. Та ні... Вона завжди на мені, ось тільки її не видно. Коли очі заплющиш, нічого ж не бачиш... Геть усі матері багаті, якщо люблять своїх діток... Немає бідних мам, немає некрасивих чи старих... Їхня Любов — найбільша Радість, і то навік. І навіть коли нені здаються сумними, одного лише поцілунку досить, аби їхні сльози обернулися на зорі в глибинах віч.

Тільтіль (вражено дивиться на неї). Так, справді, очі в тебе повні зірок. Це мамині очі, але вони ще кращі... (...)

ДІЯ ШОСТА

Картина дванадцята

ПРОКИДАННЯ

Символічний шлях, який пройшли уві сні напередодні Різдва Тільтіль і Мітіль, зник з ранковим промінням. Діти прокидаються у своїх ліжках, у своєму будинку. Але відтепер усе для них — нове й незвичне. Обстановка та сама, що й у першій картині, тільки стіни, повітря — усе чарівно перевтілилося, стало незрівнянно новішим, радіснішим, веселішим. Веселкове денне світло зазирає в усі щілини. А поруч із дітьми — Мати, Батько, Сусідка, схожа на Фею Берилюну. Тільтіль, який дивиться тепер на все іншими очима, подарував хворій Дівчинці свою горлицю — і вона одужала...

Сусідка. Бачите, яке диво!..

Мати Тіль. Неймовірно!.. Вона ходить?..

Сусідка. Ходить!.. Де там! Бігає, танцює, літає!.. Тільки побачила птаха, тут-таки плигонула до вікна, щоб у світлі роздивитися, чи це Тільтілева горлиця... А тоді — пурх! — надвір, мов янголя... Ледве встигла за нею...

Тільтіль (підходить до Дівчинки, зачарований). О! Вона схожа на Душу Світла!..

Мітіль. Вона значно менша...

Тільтіль. Еге ж!.. Та вона ще підросте!..

Сусідка. Що вони кажуть? Їм не минулося?..

Мати Тіль. Іде на краще. Минеться... Поснідають — та й по всьому...

Сусідка (підштовхує Дівчинку до Тільтіля). Ну ж бо, моя люба, подякуй Тільтілеві!

Тільтіль чомусь соромиться її й задкує.

Мати Тіль. Що з тобою діється, Тільтілю?.. Боїшся дівчинки?.. Ну ж бо, поцілуй її... Добре поцілуй... Краще... Ну ж бо, ще раз!.. Та що з тобою сталося? Ось-ось заплачеш...

Тільтіль незграбно цілує Дівчинку, а потім мовчки стовбичить біля неї. Вони довго дивляться одне на одного.

Ф. К. Робінсон. Ілюстрація до казки-феєрії М. Метерлінка «Блакитний Птах». 1923 р.

Тільтіль (гладячи птаха по голівці). Він досить блакитний?..

Дівчинка. Так, так, я дуже рада...

Тільтіль. Але я бачив ще блакитніших... Геть-чисто блакитних... Та чого я тільки не робив — їх не зловити.

Дівчинка. Байдуже, цей теж гарний...

Тільтіль. Ти його нагодувала?..

Дівчинка. Ще ні... А що він їсть?..

Тільтіль. Усе: зерно, хліб, кукурудзу, коників...

Дівчинка. А як він їсть, як?

Тільтіль. Дзьобом. Побачиш, от я тобі зараз покажу...

Хоче взяти птаха з рук Дівчинки. Вона інстинктивно противиться, і горлиця, скориставшись із непевності її рухів, виривається й відлітає.

Т. Кусайло. Ілюстрація до казки-феєрії М. Метерлінка «Блакитний Птах». 2000 р.

Дівчинка (крик розпачу). Бабусю!.. Він полетів!..

Дівчинка заходиться плачем.

Тільтіль. Нехай... Не плач... Я його знову впіймаю!.. (Виходить на авансцену та звертається до глядачів). Якщо знайдете Птаха, чи не могли б ви повернути його нам? Він нам потрібен, аби стати щасливими, згодом...

Завіса.

(Переклад Дмитра Чистяка)

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Перекажіть сюжет казки-феєрії М. Метерлінка: 1) для дітей; 2) для дорослих; 3) від імені Тільтіля; 4) від імені Киці. Математична компетентність. 2. Дайте визначення понять «зовнішня дія», «внутрішня дія», «підтекст», «символ». Наведіть приклади понять з тексту казки «Блакитний Птах». Інформаційно-цифрова компетентність. 3. Знайдіть в Інтернеті інформацію про прем'єру казки М. Метерлінка, розкажіть про особливості першої вистави символістської драми. Уміння навчатися. 4. Сформулюйте тезами основні положення філософії М. Метерлінка про сенс життя, пізнання та щастя. Ініціативність і підприємливість. 5. Поясніть позицію, яку обирають Хліб, Вогонь, Вода, Цукор, Молоко, коли діти опиняються в складних обставинах. Чим керуються ці Душі перед загрозою Війни, Таємницями, нападом Тварин і Рослин? Соціальна та громадянська компетентності. 6. Назвіть, які суспільно значущі гасла висуває драматург на суд читача. Обізнаність і самовираження у сфері культури. 7. Перегляньте фільм «Блакитний Птах» (реж. Дж. К'юкор, США—СРСР, 1976). Порівняйте авторських персонажів з героями екранізації драми М. Метерлінка. Екологічна грамотність і здорове життя. 8. Поясніть, якими образами-символами казки-феєрії автор попереджає про екологічну катастрофу на Землі.

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 9. Розкажіть про особливості «нової драми» на межі ХІХ-ХХ ст. 10. Доведіть, що драма М. Метерлінка належить до «нового театру». Наведіть приклади поєднання в п'єсі «відомого» і «невідомого», «видимого» і «невидимого». Цінності. 11. Поміркуйте, які Товсті Блаженства вам здаються найнебезпечнішими. Поясніть, чому. Які з Домашніх Блаженств для вас найкращі? Чому? Чи всі Великі Радощі перелічив автор? Додайте до них ще.

ВИСНОВКИ

• «Новий театр» прийшов на зміну «старому» на межі ХІХ-ХХ ст. у час формування засад модернізму, зокрема імпресіонізму та символізму. М. Метерлінк у своїх творах продовжив ідеї реформування драматургії Г. Ібсена та Б. Шоу.

• Драма М. Метерлінка є символістською драмою, багатою на приховані ідеї-символи та багатозначний підтекст. У п'єсі-феєрії драматург поєднав елементи драми, лірики, казки та притчі.

• Ідея одухотворення життя й відновлення втрачених зв'язків людини з природою та власним внутрішнім світом була втілена М. Метерлінком у символічній казці-феєрії «Блакитний Птах».

• Драматург поєднав у творі реальний та фантастичний плани, підкресливши зв'язок казкових ідеалів і повсякденного життя.

• Блакитний Птах — це символ щастя й непізнаної таємниці життя, яких завжди прагнуло людство.