Зарубіжна література. Профільний рівень. 10 клас. Ніколенко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Поль Верлен

1844—1896

Найперше — музика у слові!

П. Верлен

Символізм, імпресіонізм, символ, сугестивна лірика, ліричний герой

  • 1. За допомогою Інтернету ознайомтеся з поезією П. Верлена. Підготуйте виразне читання вірша, який вам найбільше сподобався. Поясніть свої уподобання.
  • 2. Хто з українських перекладачів зробив художні переклади творів П. Верлена? Підготуйте повідомлення про них.

Поль-Марі Верлен народився 30 березня 1844 р. в м. Меці (Франція) у сім'ї військового інженера. Після відставки батька родина переїхала до Парижа, де минули шкільні роки майбутнього поета. У 1862 р. він закінчив ліцей та вступив на юридичний факультет університету. Але захоплення юриспруденцією швидко минуло, до того ж матеріальний стан родини з виходом батька у відставку погіршився. У 1864 р. Поль улаштувався працювати службовцем у мерію.

Вірші почав писати ще в шкільні роки. Один із них («Смерть») у 1858 р. надіслав В. Гюго, класику французької літератури. У 1863 р. вперше було надруковано сонет П. Верлена «Пан Прюдом», який свідчив про захоплення групою «Парнас». У другій половині 1860-х років він приєднався до цього об'єднання. Поет цікавився риторикою, вивчав іноземні мови, читав Ш. О. Сент-Бева, Ш. Бодлера, Т. Банвіля, відвідував літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль, навколо якого згуртувалися молоді письменники, які видавали збірник «Сучасний Парнас», де друкувався й П. Верлен. Однак поет шукав власний шлях, відмінний від об'єктивістської поезії парнасців. Книжка «Квіти зла» Ш. Бодлера дала поштовх до розвитку імпресіоністичних вражень, символістських образів. П. Верлен прагнув до втілення в поезії порухів душі, відтворення ліричних настроїв і переживань.

У 1860-х роках вийшли друком його збірки «Сатурнічні поезії» (1866) і «Вишукані свята» (1868). Вони започаткували новий напрямок у літературі, відкривши шлях до символізму. Схвальні відгуки на збірки дали А. Франс і В. Гюго, зазначивши своєрідність молодого таланту, «неподібного до своїх сучасників».

П. Верлен. Карикатура на Артюра Рембо. 1871 р.

Наприкінці червня 1869 р. поет познайомився зі своєю майбутньою дружиною Матильдою Моте, а 1870 р. одружився з нею, мріючи про сімейний затишок. До збірки «Добра пісня» (1870) увійшли твори, які він присвятив дружині. Однак надії на щасливе подружнє життя не справдилися. З М. Моте він прожив зовсім не довго.

У лютому 1871 р. поет отримав листа з маленького французького провінційного містечка Шарлевіля від тоді ще не знаного 18-річного Артюра Рембо з кількома його віршами. Вони дуже вразили П. Верлена, і в листі-відповіді він запросив юнака до Парижа. Познайомившись, митці заприятелювали. У 1872 р. він поїхав разом із другом у мандри — до Англії й Бельгії. Подорожуючи країнами Європи, П. Верлен та А. Рембо шукали — разом та окремо — своє місце в мистецтві.

П. Верлен заперечував раціоналізм у мистецтві. Головне для нього — інтуїтивне пізнання, за допомогою якого можна осягнути таємничий світ людських почуттів, природи, думок і мрій.

Приятельські стосунки поетів ледве не обірвав постріл із револьвера: під час сварки в липні 1873 р. П. Верлен поранив А. Рембо, за що був засуджений брюссельським судом до дворічного ув'язнення. У в'язниці він писав вірші, які ввійшли до збірки «Романси без слів» (1874). Ці поезії — вершина музикальності П. Верлена. Кожна з них — справжня пісня душі, сумна і весела, загадкова та мрійлива.

«Поняття “імпресіонізм” асоціюється передусім із певним періодом французького живопису XIX ст., проте воно пов'язане й з літературою та музикою. Правильно оцінити значення імпресіонізму можна, тільки осягнувши цю “триєдність”» (І. Карабутенко).

У цей час поет дізнався, що його дружина порушила справу про розлучення. Коли 16 січня 1875 р. він вийшов на волю, ніхто, крім старенької матері, не зустрічав його біля воріт в'язниці.

Лірика, на переконання П. Верлена, має звертатися до душі людини, змушуючи її «шукати нову блакить, нову любов».

У 1870—1880-х роках поет дедалі більше звертається до Бога. У католицтві він відчув силу, здатну протистояти брутальності життя та загальній зневірі. Релігійні настрої позначилися на його збірці «Мудрість» (1881).

У 1884 р. вийшли друком збірка «Колись і недавно» і книжка літературно-критичних статей «Прокляті поети», до якої ввійшли нариси про шістьох поетів, зокрема й про А. Рембо, С. Малларме та самого П. Верлена.

Естетичні принципи поета набули завершених форм у збірках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісні для неї» (1891). «Найперше — музика у слові!» — під таким гаслом відбувалась еволюція поета, який утвердив у поезії імпресіонізм і водночас був метром символізму, хоча й не визнавав цього.

Виставка бунтівників у Парижі

Імпресіонізм починає свій відлік у мистецтві з виставки, яка отримала назву «Салон відторгнутих» (1863). Художники, які відступили від академізму в живописі, насмілилися виставити свої роботи. Імператор Наполеон III (Луї Наполеон Бонапарт) звелів виокремити ці твори, що, з погляду журі, були «непристойними», «неправильними», «нехудожніми». Відбраковані полотна були виставлені в тому самому Палаці індустрії, що й експозиція офіційного салону, але в інших залах з окремим входом. Так уперше в історії мистецтва був зафіксований принцип існування альтернативного мистецтва. Цих художників стали називати «незалежними», «аморальними», «руйнівниками пристойності». Глядачі пішли в той зал, щоб остаточно засудити й осоромити відторгнутих митців, але багатьом сподобалися ці шедеври. Першими художниками-імпресіоністами стали Е. Мане, К. Моне, Е. Деґа, О. Ренуар, К. Піссарро, П. Сезанн та ін. Термін «імпресіонізм» походить від назви відомої картина К. Моне «Враження. Схід сонця». Спочатку ця картина повинна була називатися «Море», але в останню хвилину автор вирішив її назвати інакше. Підпис художника й дата — 1872 р. — не відповідає реальній даті — 1873 р., коли К. Моне малював цю картину в Гаврі з вікна готелю, яке виходило на порт. Полотно було внесене в каталог першої виставки, створеної в 1874 р. Анонімним товариством художників.

К. Моне. Враження. Схід сонця. 1872 р.

П. Верлен очолив плеяду молодих поетів. Його вірші стали надзвичайно популярними. На традиційній церемонії обрання у Франції «короля поетів», яка відбулася 1894 р. після смерті Л. де Ліля, найбільше голосів було віддано П. Верлену. Проте визнання прийшло надто пізно: здоров'я митця значно погіршилося. 8 січня 1896 р. поет помер у м. Парижі (Франція).

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Сугестивна лірика (від латин. suggestio — натяк, навіювання) — жанрова група ліричних творів, яка використовує не тільки логічно оформлені зв'язки, а й асоціації та інтонаційні відтінки, звернена до емоційної сфери читача. Предметом зображення сугестивної лірики є духовна сфера, внутрішні конфлікти морально-психологічного характеру. Головну роль тут відіграють асоціативні зв'язки, яскрава метафорика, синтез художніх явищ, ритмомелодика.

«ОСІННЯ ПІСНЯ». Вірш увійшов до збірки «Сатурнічні поезії» (цикл «Сумні пейзажі»). Основне емоційне тло створює мелодія, яка лине з кожного рядка твору, — повільна й одноманітна, сумна та трохи тривожна. Струни осінніх скрипок проймають душу. Ця мелодія передає стан осінньої природи та внутрішній стан ліричного героя. Так само, як пори року, змінюються людина, її почуття й настрої. Осінь — час переосмислення того, що було, і готування до нового, незнаного й невідомого. У вірші не випадково з'являється символічний образ годинника, який відраховує миттєвості життя. Ліричний герой поринає в дитячі спогади, та за хвилину знов опиняється один на один з осінньою журбою. У кожній строфі вірша змінюються мелодія та настрій. Якщо в перших двох частинах тугу переривають бій годинника й заглиблення в минуле, то в третій строфі уповільнений ритм прискорюється лихим вітром.

Вийду надвір —

Вихровий вир

В полі млистім

Крутить, жене,

Носить, мене

З жовклим листям.

(Переклад Григорія Кочура)

В оригіналі — дослівно: «носить [вітер] мене туди-сюди, неначе мертвий листок». Мертвим листком осіннього листопаду стає душа ліричного героя під владою фатальної долі.

В. ван Гог. Осінній пейзаж з чотирма деревами. 1885 р.

В «Осінній пісні» порушено межі між простором (об'єктивним і суб'єктивним) і часом (минулим, теперішнім і майбутнім). Зливаються осінній пейзаж і пейзаж душі: душа — інобуття пейзажу, а пейзаж — «стан душі». Тому осінь постає у творі не тільки як пора року, а ще й як журба, втома, втрата чогось прекрасного, час наближення смерті. Чому сумує ліричний герой? Чому не радує його життя й він тужить за минулим? Чому із серця його мимоволі виривається плач? Хто знає... Але в символістсько-імпресіоністичному творі П. Верлена марно було б шукати відповіді на ці запитання. Автор прагнув лише створити певне враження, настрій, викликати відповідні асоціації в читачів, схвилювати їх мелодією осінньої пісні.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.