Зарубіжна література. Профільний рівень. 10 клас. Ніколенко

Теоретичні ознаки й художні відкриття поезії французького символізму

Символ — це кораловий риф, що постає над морем буденності.

Ш. Моріс

Символізм, сугестія, символ, взаємодія символізму й імпресіонізму

  • 1. Дайте визначення поняття «символізм» і назвіть його провідні ознаки.
  • 2. У яких країнах сформувався символізм?
  • 3. Назвіть представників символізму.

Філософські ознаки символізму. З глибокої давнини людській культурі притаманне символічне ставлення до світу, тобто сприйняття явищ як певних знаків, що опосередковано відображають сутність речей, узагальнюючи певні погляди, вірування та мрії. Однак концепція символу утворилася лише в епоху романтизму — у творах І. Канта, Ф. Крейцера, Й. В. Ґете та Ф. Шеллінга. Німецькі романтики зробили вагомий внесок у розвиток теорії, відзначивши багатозначність символу, його здатність утілювати «загальну ідею», тяжіння до універсального пояснення світу та прагнення віднайти одвічний сенс усього. Вони не протиставляли людину (суб'єкт) об'єктивному світові, а намагалися залучити її до цілісної картини життя, яке можна осягнути лише зсередини завдяки єдиній природі індивідуальної та світової душі. Це дає змогу людині відчути символічні зв'язки між подіями та явищами, а через них — почути голос самого буття.

Відгомін німецької романтичної філософії символу дійшов і до Франції. Французька романтична лірика середини ХІХ ст. підготувала перехід до якісно нового етапу літератури — символізму, який став наслідком поступового розвитку мистецтва. Зокрема, творчість Ш. Бодлера засвідчила, що внутрішня логіка переживань поета-романтика закономірно приводить до символізму. У книжці «Квіти зла» поет шукав одвічну сутність світу, з'ясовуючи причетність людини до нього.

А. Бергсон

У цей час великий вплив на мистецтво мали філософські теорії А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона. Символісти заперечували методи наукового пізнання, реалістичного мистецтва, утверджували естетичний зміст уявлень особистості, необхідність самоспоглядання, пріоритет творчої інтуїції.

«Філософія життя» Ф. Ніцше стала підґрунтям модернізму взагалі. Заперечивши Бога, філософ проголосив культ людини та її волі, яка здатна творити нову духовну реальність, змінюючи світ навколо себе. Ніцшеанські ідеї життя та людської особистості зумовили початок духовного перевороту, який вплинув на розвиток мистецтва, зокрема символізму.

А. Шопенгауер

Символісти використовували теорію А. Бергсона — інтуїтивізм (напрям, що абсолютизує інтуїцію як момент безпосереднього осягнення світу завдяки творчій фантазії). Представники символізму проголосили найвищим знанням індивідуальне переживання, інтуїцію, а мистецтво — формою такого пізнання світу, оскільки джерело художньої уяви — душа людини, неповторна й унікальна. Вони розвивали у своїй художній практиці ідеї А. Бергсона про сугестивність мистецтва (яке не зображає, а натякає), «гіпнотичну силу» поезії.

Основні поетичні принципи символістів. Символісти проголосили існування кількох світів: реального (об'єктивного), духовного (суб'єктивного) та ідеального (світу вічних ідей). На їхню думку, матеріальна природа — лише оболонка для духовної субстанції, яку має звільнити поет, щоб спрямувати її до пошуку вічної ідеї, краси та гармонії. С. Малларме у своїх працях «Визначення поезії» (1884), «Криза вірша» (1892), «Книга, знаряддя духу» (1895) та ін. зазначав, що, на відміну від реалізму та натуралізму з їхнім безпосереднім зображенням світу, а також усупереч принципам об'єктивістської лірики парнасців, поезія символістів покликана наблизитися до непізнаної таїни, вічності й сенсу. Вони мріяли про одвічну істину, закони якої завжди незмінні, і шукали її в царині прекрасного, у потойбічному світі, де, за словами Ш. Моріса, «душі знаходять осяяння й гармонію». Поет повинен був стати провідником людства до сфери ідеального, він уподібнювався до Прометея або Орфея, який має одухотворити дійсність, створюючи образи й символи, протиставлені буденній реальності. Розуміння мистецтва як творення нового піднесеного світу, а не як відображення об'єктивних речей, стало важливим принципом символізму й модернізму взагалі.

Дороговказом у пошуках незнаного й небаченого стала інтуїція. Символісти не аналізували й не пояснювали світ, вони прагнули відчути його духовну сутність у суголоссі думок і почуттів, вражень, асоціацій. На їхню думку, мистецтво випереджає людство, бо звертається не до розуму, а до інтуїції. Поет наділений особливим даром божественного бачення, що дає змогу йому осягнути невідоме й таємниче. Ш. Моріс у статті «Література сьогоднішнього дня» (1889) закликав письменників до інтуїтивного «відкриття радості наближення вічності».

Символісти змінили ставлення до слів, наділяючи їх особливим таємничим змістом, емоційним сенсом, особливого значення надавали зв'язкам між словами. Відмовившись від наслідування дійсності, поети-символісти почали створювати нові естетичні форми, шукаючи глибинну сутність світу за допомогою символів. Символи виражали «вічні ідеї» — красу, істину, гармонію — і водночас концентрували відчуття та емоції. Призначення символів — допомогти наближенню до духовної тайни, пробудити почуття читачів і покликати їх до пошуку незнаного.

Одним із найважливіших принципів символістської поезії є сугестія (латин. suggestio — натяк, навіювання). Французькі символісти започаткували створення таких образів і символів, які навіювали певні настрої та аналогії. Поети не висловлювали свою думку безпосередньо, нічого не з'ясовували до кінця, не робили висновків і не повчали. Вони давали можливість читачам самим «домислити й завершити написане». Поезія навіювала й підказувала шляхи до світу «вічних ідей».

Символісти оголосили завдання створення нової мови мистецтва, яка б допомагала проникненню в глибини людських переживань і «вічних ідей». Для поетичної мови символістів характерні синтез, динаміка й абстракція. Вони вважали своє мистецтво синтетичним. Поєднуючи зв'язки між словами, прихований символічний зміст із звуком і ритмом, слово й музику, письменники намагалися дати цілісне уявлення про людину та світ, а також знайти шляхи відродження втраченої гармонії. Поезія символістів стала особливою музикою, у якій мелодія складалася із звукового співзвуччя, ритму, інтонації, пауз, недомовленостей тощо. «Гармонія відтінків і звуків, — зазначав Ш. Моріс, — символізує гармонію душ і світів».

П. Пюві де Шаванн. Надія. 1872 р.

Динаміка ліричних творів була зумовлена рухом поетичних символів, скерованих, на думку митців, духом. Зміна почуттів, вражень, настроїв, асоціацій відображала мінливі порухи душі, пошук єдиної основи всього першобуття, а також потяг до вічної ідеї та гармонії. Через зміни образів, символів, відчуттів, ритму та мелодій поетична інтонація рухалася до непізнаної таїни. Таємничість поезії створювалася за рахунок аналогій, асоціацій, тропів і натяків.

Представники символізму в європейських літературах наприкінці ХІХ ст. Як літературна течія, символізм уперше сформувався у французькій поезії 70-80-х років XIX ст. й розвивався до початку ХХ ст. Французькі символісти (С. Малларме, П. Верлен, А. Рембо, Ш. Моріс, П. Валері, П. Клодель та ін.) здійснили важливий крок у розвитку мистецтва, відкриваючи шлях до модернізму. Їхня поезія характеризується високим змістом і довершеністю естетичної форми. Вони також обґрунтували теорію символізму в численних маніфестах і літературознавчих працях.

Ідеї французьких символістів певною мірою позначилися на творчості російських (О. Блок, І. Анненський, З. Гіппіус, Д. Мережковський), німецькомовних (С. Георге, Р. М. Рільке), українських (М. Вороний, Олександр Олесь, О. Слісаренко, Д. Загул, Б. Лепкий, П. Карманський, П. Тичина) письменників.

Взаємодія символізму й імпресіонізму в ліриці. На першому етапі французький символізм був тісно пов'язаний з імпресіонізмом. Послаблення логічної єдності поетичного тексту заради посилення ритміко-інтонаційної єдності й емоційного впливу призводило до того, що вірші сприймалися читачами безпосередньо та цілісно як музичні твори або твори живопису. Відтворення імпресіоністичних вражень і настроїв у поєднанні із символістським тяжінням до світу «вічних ідей» надавало поезії особливої піднесеності. Відчуття та емоції набували узагальненого значення. Митці шукали, за словами С. Малларме, «форм вічності в тілесних образах світу». Імпресіонізм і символізм збагатили один одного, наблизивши письменників до спільної мети — пошуку нової універсальної мови, через яку промовляє Дух.

Отже, французькі символісти розглядали поезію як особливий процес творення. С. Малларме порівнював ідеали символістів з коштовностями, де в одвічній красі сяють справжні скарби людської душі, яка прагне досягти високого й прекрасного світу.

Український символізм

В українській літературі символізм найбільш притаманний представникам «Молодої музи», «Української хати», а також угрупованню «Митуса». М. Вороний, Олександр Олесь, О. Слісаренко, Д. Загул, П. Тичина, С. Черкасенко наповнювали символістські форми актуальним національним змістом. Відстоюючи право митця на свободу, українські символісти не відмовлялися від громадських обов'язків літератури. У їхній творчості органічно поєднуються принципи краси та правди, відчувається туга за казковим і прекрасним світом, у якому особа й нація злилися б в одне ціле, подолавши відчуженість. Використовуючи теорію «філософія серця», вітчизняні письменники збагатили скарбницю світового символізму новими формами вираження душевних почуттів (особливою милозвучністю, використанням жанрів українського фольклору — пісні, думи, казки тощо, поєднанням абстрактних символів з реальними враженнями тощо).

ОЗНАКИ СИМВОЛІЗМУ

1. Поет — божество, творець загадкового світу символів та алегорій.

2. Пріоритет творчої інтуїції, що розглядається як містичне прозріння.

3. Протиставлення реальності світу духовному, світу вічних ідей та символів.

4. Прагнення наблизитися до непізнанної таїни, вічності, сенсу сущого.

5. Краса — це істина та форма Бога.

6. Символ — знак прихованих процесів, що відбуваються в людській душі.

7. Поетика: сугестивність, складні метафори, музикальність, абстрактність образів, вишуканість мови, намагання висловити невимовне тощо.

ОЗНАКИ ІМПРЕСІОНІЗМУ

1. Головне — відчуття, враження, мінливі почуття особистості, мінливі стани душі.

2. Суб'єктивність зображення, підкреслений ліризм.

3. Різнобарвність тропів, які створюють певний настрій, посилюють емоційність почуттів і вражень.

4. Фрагментарність описів (мить, епізод внутрішнього буття).

5. Гра кольорів і відтінків, світла і тіні.

6. Вишукана мелодика творів.

7. Витонченість поетичного письма.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Проаналізуйте значення поняття «символ» з позиції французьких символістів. Математична компетентність. 2. Намалюйте в зошиті опорні схеми до теми «Французький символізм». Інформаційно-цифрова компетентність. 3. За допомогою Інтернету знайдіть наукові джерела (3-5) про символізм. Складіть тези до одного з них. Обізнаність і самовираження у сфері культури. 4. Знайдіть інформацію про 1-2 художників-символістів. Підготуйте презентацію.

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 5. Охарактеризуйте теоретичні засади символізму. Діяльність. 6. Знайдіть і підготуйте виразне читання одного з віршів символістів (за вибором). Прокоментуйте символи. Цінності. 7. Що було для символістів особливо цінним?

ВИСНОВКИ

• Французький символізм пройшов у своєму розвитку три етапи.

• Поняття «таїна», «краса», «істина», «Бог» — основні для символізму.

• Символ — засіб художнього пізнання та втілення непізнаного й небаченого.

• Сугестивність і метамова мали навіювати читачам думку про інший світ, про іншу реальність, створену творчою уявою.