Зарубіжна література. Профільний рівень. 10 клас. Ніколенко

Перехід до модернізму. Взаємодія символізму й імпресіонізму в ліриці

Модернізм як літературно-мистецький напрям наприкінці XIX — на початку XX ст.

Душа бажає скинуть пута,

Що в їх здавен вона закута,

Бажає ширшого простору —

Схопитись і злетіти вгору...

М. Вороний

Декаданс, модернізм, символізм, імпресіонізм, неоромантизм, символ, сугестія

  • 1. Стисло охарактеризуйте історичну ситуацію в Європі наприкінці XIX — на початку XX ст. Які історичні події визначили духовну атмосферу в європейських країнах?
  • 2. За допомогою Інтернету дізнайтеся про «філософію життя» Ф. Ніцше. Які його ідеї були популярними на початку XX ст.?
  • 3. Використовуючи Інтернет, знайдіть відомості про філософські ідеї А. Шопенгауера, З. Фрейда, А. Бергсона. Що нового вони принесли в розуміння образу, світу й мистецтва?
  • 4. Підготуйте розповідь про один із шедеврів мистецтва наприкінці XIX — на початку XX ст. Що незвичайного ви в ньому помітили?

Криза епохи наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. характеризуються загальною кризою, яка охопила всі сфери життя — економіку, політику й культуру. Однак невпевненість у майбутньому, передчуття близьких історичних і соціальних перетворень хоча й сповнювали тривогою душі людей, але заохочували до пошуків нових ідеалів у житті та творчості. На межі століть відбулася зміна мистецьких форм. Романтизм і реалізм поступилися новому напряму — модернізму, який став естетичним вираженням духовного перевороту.

Ситуація наприкінці ХІХ ст. відзначається суперечливістю в історичному, естетичному та світоглядному аспектах. Мистецтво шукало нових засобів відображення змін, які відбувалися передусім у людській свідомості.

П. Сезанн. П'єро й Арлекін. 1888 р.

Декаданс — вираження кризового сприйняття. Нестабільність і хаос життя, втрата ідеалів і колишніх цінностей було втілено в декадансі, специфічному умонастрої наприкінці століття. Уперше термін «декаданс» використав Т. Готьє в 1869 р. у передмові до книжки Ш. Бодлера «Квіти зла». Пізніше декаданс оспівував П. Верлен у своїх віршах 80-х років ХІХ ст. («Нудьга» та ін.). На межі ХІХ—ХХ ст. декадентське світовідчуття поширилося в багатьох країнах.

У декадентській літературі відображено людину, яка відчуває свою відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів, віру в майбутнє. Вона не сприймає брутальної дійсності, надаючи перевагу самозаглибленню й самоспогляданню; єдина дія, на яку вона здатна, — лише «пристрасна нудьга». Основними мотивами письменників-декадентів були сум, відчай, песимізм, розчарування, скарги беззахисної душі. Підкреслена хворобливість і занепад життя стають улюбленими темами, які перетворюються на джерело витончених переживань.

Мистецтво декадансу знайшло адекватні форми для відображення духовного напруження епохи й дало яскраві зразки дійсно художніх творів. Декаданс у літературі ґрунтується на поєднанні різних напрямів, течій та стилів. Наприклад, від романтизму він бере неприйняття навколишнього суспільства, розчарування в дійсності, прагнення втекти від недосконалого життя у світ краси й прекрасної ілюзії. Одним із провідних мотивів декадентських творів є утвердження ролі мистецтва, його переваги над реальністю. Звідси прихильність до естетизму О. Уайльда, І. Анненського й інших письменників.

Декаденти тяжіють до фантастики, ірраціональності та містики, які допомагають відобразити складні зрушення у свідомості людини (М. Швоб, К. Мендес та ін.). Нерідко герой декадентських творів має вразливу психіку, що сприяє глибоким прозрінням, а навколишній світ змальовано в підкреслено брутальних тонах. Так відбувається поєднання натуралізму з романтизмом у межах декадансу (К. Гюїсманс, Ф. Сологуб та ін.). Декадентські мотиви притаманні й деяким реалістичним творам, надаючи їм особливої трагічності та безнадійності (А. Стріндберґ, В. Винниченко, М. Арцибашев та ін.). Використання різних напрямів і стилів в епоху декадансу засвідчило різнопланові пошуки мистецтва наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., які поступово наближалися до кардинальної зміни естетичної системи й появи раннього модернізму.

Революція в мистецтві на межі ХІХ—ХХ ст.: відмова від наслідування життя, нове розуміння людини, взаємодія видів мистецтва, самоцінність твору, зв'язок із філософією, поетика синтезу. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. — епоха глобальних зрушень у світовій літературі й культурі взагалі. Переворот у мистецтві пов'язаний насамперед із принципово новим розумінням співвідношення його з людським буттям. Мистецтво втрачає функцію наслідування життя, звільняється від соціальних зобов'язань, виходячи на широкий шлях свободи самовиявлення митця та пошуків нових форм творчості духу.

Революція в мистецтві була зумовлена також новим ставленням до людини та її проблем. У ХХ ст. усвідомили те, що «померли всі боги, залишилась одна людина» (Ф. Ніцше). Вона стає центром художнього твору як самостійна категорія, як особливий та неперевершений світ, що має свої закони, відмінні від законів дійсності. Пізнання законів людської свідомості стає головним завданням митців ХХ ст. Особистість постає надзвичайно величною з точки зору духовного саморозвитку та водночас суперечливою й незахищеною перед Усесвітом. А головне, що визначало розвиток культури ХХ ст., — це прагнення розкрити проблеми кожної окремої особистості в контексті вічних законів духовного буття. Герой, на відміну від мистецтва ХІХ ст., перестає бути «соціальним типом». Діячів культури більше цікавить те, що вирізняє певну людину серед інших.

П. Пікассо. Родина вуличних акробатів. 1905 р.

Революцію в мистецтві засвідчили картини П. Сезанна, П. Пікассо, поезії Ґійома Аполлінера, Т. С. Еліота, Р. М. Рільке, романи Дж. Джойса та М. Пруста, вистави П. Дягилєва, Вс. Мейєрхольда, Л. Курбаса, музика М. Равеля та І. Стравінського, кінофільми Дж. Гріффіта, С. Ейзенштейна, О. Довженка та ін. Однією з характерних ознак епохи є взаємодія різних епох мистецтва. Наприклад, метафоричний живопис П. Пікассо вплинув на творчу манеру Ґійома Аполлінера, П. Елюара, Б. Сандрара, імпресіоністична манера К. Моне — на художню практику й композицію творів Г. Стайн, В. Маяковського, Ґійома Аполлінера, прийом кінематографічного монтажу — на романи «потоку свідомості» Дж. Джойса, М. Пруста тощо. В епоху ХХ ст. художній твір усвідомлюється як самостійний та довершений світ, що має власну цінність. Мистецтво шукає нових форм побудови, відмінних від традиційних.

На розвиток культури великий вплив мали філософські теорії та концепції. Мистецтво стало приділяти більше уваги питанням світоглядного характеру, намагаючись визначити місце особистості в Усесвіті, загальні закони духовної еволюції людства, моральні чинники розвитку цивілізації. У цьому плані треба наголосити на ідеях Ф. Ніцше, А. Бергсона, З. Фрейда та ін. Нерідко письменники самі стають філософами, поєднуючи у своїй творчості художню уяву та філософське мислення (В. Розанов, Ж. П. Сартр, А. Камю, Р. Барт).

Е. Мунк. Портрет Фрідріха Ніцше. 1906 р.

У період «художньої революції» виявилася ще одна ознака, яка визначила розвиток культури ХХ ст. Це рух від аналізу до синтезу, що виявляється на рівні структури, композиції змісту та мови твору. У літературі виникають принцип багатотемності, прийоми сміливого поєднання різних часових планів і просторів, монтажу тощо. Така синтетична форма оповіді сприяла осмисленню суб'єктивного й об'єктивного світу як певної єдності, багатогранної й неоднозначної. У літературі ХХ ст. помітну роль відіграє міфологізм. За допомогою міфу письменники прагнуть усвідомити логіку розвитку світу, розгадати таємницю духовної еволюції людства, створити універсальні моделі буття.

Модернізм: його сутність, загальні ознаки та філософські засади. Подібність і відмінність між світовим та українським модернізмом. Починаючи з кінця ХІХ ст. докорінно змінюються форми мистецтва. Домінуючу роль у художньому житті епохи ХХ ст. відіграє модернізм.

Модернізм виник наприкінці ХІХ ст. у Франції (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо та ін.), невдовзі поширився в Бельгії (група «Молода Бельгія»), Польщі («Молода Польща»), росії (О. Блок, І. Анненський, О. Мандельштам та ін.), Австрії (Р. М. Рільке) та інших країнах, став однією з визначальних ознак літератури ХХ ст.

Головна увага в модерністських творах зосереджена на вираженні глибинної сутності людини й одвічних проблем буття, пошуках шляхів виходу за межі локального й історичного та можливостей досягнення «високої всезагальності», тобто відкритті універсальних тенденцій духовного розвитку людства.

Специфіка українського модернізму

В Україні модернізм утверджується на початку ХХ ст. у творчості М. Вороного, Олександра Олеся, М. Коцюбинського, М. Хвильового, М. Зерова та ін. Уперше за свою історію українське письменство зважилося поставити естетичний критерій на центральне місце в мистецтві. Водночас для формування українського модернізму велике значення мав соціальний чинник, що визначає своєрідність напряму на тлі світового мистецтва ХХ ст.

Український модернізм постав не тільки під впливом філософських і мистецьких віянь Заходу, а й на основі вітчизняної традиції, зокрема «філософії серця». Це основний традиційний напрям української філософії, який виявляється в емоційних формах «кордоцентризму», у прагненні охопити в обмеженому — безмежне, у відносному — абсолютне. Першим найповніше сформулював «філософію серця» Г. Сковорода. Особливого поширення вона набула на початку ХХ ст. під впливом європейської «філософії життя». На перетині цих двох потоків постав український модернізм. Особливо яскравий «кордоцентричний» пафос спостерігається в ліриці неоромантиків, символістів, особливо в Олександра Олеся, який умів бити «по розірваних струнах на серці своїм».

Е. Мунк. Голос. Літня ніч. 1896 р.

Загальні ознаки модернізму: 1) особлива увага до внутрішнього світу особистості; 2) орієнтація на вічні закони буття та мистецтва; 3) надання переваги творчій інтуїції; 4) розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникнути в найінтимніші глибини існування особистості й одухотворити світ; 5) схильність до містицизму, підсвідомого; 6) пошук нових формальних засобів у мистецтві; 7) прагнення відкрити «вічні ідеї», які можуть перетворити світ за законами краси й мистецтва; 8) створення нової художньої реальності, рівнозначної навколишній дійсності, й експерименти (літературна гра) з цією реальністю.

Модернізм засвідчив пошуки нових художніх форм у мистецтві.

Загалом модернізм ґрунтується на «філософії життя» — суб'єктивно-ідеологічному напрямі у філософії, який виник у Німеччині (Ф. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммель) і Франції (А. Бергсон) на межі ХІХ-ХХ ст. У центрі його — розуміння життя як абсолютного, безмежного начала світу, різноманітного у своїх проявах, яке неможливо збагнути за допомогою розуму або почуття, а лише завдяки інтуїції, особистому переживанню. Використовуючи «філософію життя», модернізм на місце позаестетичної утилітарно-раціональної методології художнього світу вводить творчу інтуїцію, вищим знанням проголошує не науку, а поезію, зважаючи на її здатність одухотворювати світ, проникати в найінтимніші глибини.

Для світового модернізму характерні активне новаторство в царині змісту та форми, а також підкреслена умовність стилю. У центрі твору — людина, яка шукає сенс буття, прислухаючись до власних переживань і стаючи немовби оголеним нервом епохи. У модерністському творі поєднуються свідоме й підсвідоме, земне та космічне, що здійснюється передусім у психологічній площині — душі особистості, яка прагне усвідомити сутність свого існування з позиції вічності. Модернізм виявляється в різних стильових течіях: імпресіонізмі, екзистенціалізмі, символізмі, акмеїзмі тощо. Одним із помітних відгалужень модернізму є авангардизм.

Специфіка раннього модернізму, його зв'язок із романтизмом. Ранній модернізм — умовна назва ранніх модерністських течій, які виникли в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. й передували остаточному оформленню модернізму як нового культурного напряму. До них належать імпресіонізм, символізм, неоромантизм.

Ранній модернізм уперше відмовляється від зображення «життя у формах життя». Письменники пишуть свої твори, порушуючи естетичну проблематику, акцентуючи увагу на її самоцінності. Художній твір усвідомлюється не як «засіб суспільного прозріння та виховання», а як виявлення творчої свободи митця. Незалежна й духовно багата особистість, її думки, враження, свідомість визначають розвиток сюжету, який дедалі більше позбавляється фабульності й переходить у площину самозосередження й самоспоглядання.

Ранній модернізм відхиляє традиції реалізму й натуралізму ХІХ ст., але не заперечує системи романтизму, яка для нього є вихідною. Зачинателями раннього модернізму були, як правило, пізні романтики (Ш. Бодлер, Леся Українка та ін.). Не випадково в Німеччині й Австрії явища літератури наприкінці ХІХ ст. об'єднували під спільною назвою неоромантизму. Від романтизму ранні модерністи беруть неприйняття недосконалої дійсності, протиставлення бездуховній реальності сили духу й мистецтва, поетику контрасту й антитези.

Зрілий модернізм формується у 20-х роках ХХ ст. У ньому простежується відхід від позиції зневажливого заперечення дійсності до її освоєння, пошук нових форм одухотворення реальності, що найвиразніше виявилося в поезії модернізму — у пізнього Р. М. Рільке, Ґійома Аполлінера, Т. С. Еліота, Б. Пастернака та ін. До зрілого модернізму належать сюрреалізм, імажизм, акмеїзм, футуризм, експресіонізм та ін.

Течії раннього модернізму: імпресіонізм, символізм, неоромантизм. Імпресіонізм сформувався у Франції в другій половині ХІХ ст. насамперед у малярстві (назва походить від картини К. Моне «Враження. Схід сонця» (1873). Його представники — художники К. Моне, Е. Мане, О. Ренуар. Е. Деґа та ін. — основним завданням уважали найприродніше зобразити зовнішній світ, витончено передати свої миттєві враження, настрої. «Я малюю те, що зараз відчуваю», — зізнавався К. Піссарро. Імпресіонізм виявився плідним і для музики (М. Равель, К. Дебюссі, М. де Фалья, Дж. Пуччіні, С. Скотт та ін.).

Е. Деґа. Блакитні танцівниці. Кінець XIX ст.

У літературі представниками імпресіонізму були брати Е. і Ж. Ґонкур, А. Доде, Гі де Мопассан, П. Верлен (Франція), С. Цвейг, А. Шніцлер (Австрія), С. Віткевич, С. Жеромський (Польща), М. Коцюбинський, М. Вороний (Україна) та ін. Імпресіоністи змальовували світ таким, яким він видавався в процесі без посереднього бачення. «Бачити, відчувати, виражати — у цьому все моє мистецтво» — так словами Е. Ґонкура могли б сказати про себе майстри імпресіонізму. Для імпресіоністичних творів характерні суб'єктивність зображення, ліризм, використання тропів (метафор, епітетів, символів та ін.), асоціативність почуттів і вражень. Описи стають більш епізодичними, фрагментарними, велике значення в них мають засоби відтворення кольорів, світлотіней, звукових барв і тонів, що передають зміну внутрішніх почуттєвих станів автора. Часто письменники вдаються до форми ліричного монологу, використання незакінчених фраз, думок, які допомагають показати плин настроїв і вражень героя. У поезії імпресіонізм був дуже близький до символізму.

Течії раннього модернізму — це імпресіонізм, символізм, неоромантизм.

Символізм виник у Франції в 60-70-х роках XIX ст., звідки поширився в інші країни. Термін запропонував Ж. Мореас у статті «Символізм» (1886). Домінуючою ознакою нової тенденції він уважав вияв «прихованої близькості до первісних ідей», підкреслюючи, що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву форму, перетворити первинні емоції на лінії, кольорові плями, звуки й надати їм символічного значення. На його думку, художник-символіст повинен малювати не предмет, а ефект, який той створює, а поет — оспівувати не об'єкт, а враження й почуття, що виникають у митця.

Символізм будувався на сформульованому Ш. Бодлером законі «відповідностей», тобто глибинних зв'язках між усіма предметами та явищами, які утворюють нескінченний світ. Символісти вважали, що сутність світу не можна пізнати за допомогою раціоналістичних засобів, а лише завдяки інтуїції. Ж. Мореас писав, що символічна поезія — ворог «об'єктивного опису», для неї конкретні явища — лише видимість. За основу естетичної системи символізму взято символ. Досягнення ідеальної сутності світу — краса. Слово в символізмі — натяк, образ, загадка. Великий вплив на розвиток його естетичної концепції мав німецький романтизм, а також ідеї А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. Соловйова. Символісти розуміли поета як божество, оскільки він інтуїтивно відчуває шлях до істини, а інтуїцію ототожнювали з містичним прозрінням, бо за її допомогою поет пізнає правду «більш таємничу й більш глибоку, ніж правда матеріальна» (М. Метерлінк).

У ліриці імпресіонізм і символізм тісно взаємодіяли.

Заглиблюючись у світ духовних переживань особистості й шукаючи «вічну істину», символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку. Музикальність, багатозначність слів, абстрактність образів тощо — усе це зумовлювало умовність символістських творів. У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме; у Бельгії — М. Метерлінк, Е. Верхарн; у Німеччині — С. Георге; в Австрії — Р. М. Рільке, Г. Гофмансталь; у Росії — В. Брюсов, Андрій Бєлий, О. Блок.

М. Дені. Портрет Івонн Лерроль у трьох аспектах. 1897 р.

Активний характер неоромантизму відчувається у творчості К. Гамсуна, Г. Гауптмана, Р. Л. Стівенсона, Р. Кіплінга, представників «Молодої Польщі», М. Гумільова. В українській літературі неоромантизм найповніше окреслився в ліриці та драматичних творах Лесі Українки, а пізніше наснажував О. Влизька, М. Йогансена, Ю. Яновського, О. Телігу, О. Ольжича та ін.

Починаючи з кінця ХІХ ст. художній текст усвідомлюється модерністами як самостійний довершений світ, що має власну цінність. Він повинен відображати порухи людської душі, враження та відчуття особистості, а також проникати в глибинну сутність буття й духу. Модерністи активно шукали для своїх творів нову мову — метамову, яка має стати, на їхню думку, новим універсальним засобом відображення непі знаних зв'язків. Це зумовило взаємодію різних видів мистецтва, що розпочинається в період раннього модернізму й триває протягом ХХ ст. На межі століть простежується творчий синтез можливостей музики та живопису в літературі. Імпресіоністи, символісти, неоромантики надають велике значення кольорам, відтінкам, звукам, напівтонам, ритму кожної фрази, завдяки яким можна відтворити найменші переживання й найпотаємніші мрії особистості. Ш. Моріс у статті «Література сьогоднішнього дня» (1889) зазначав, що «характерною ознакою сучасного мистецтва є синтетичність: воно намагається показати цілісну людину за допомогою засобів цілісного мистецтва», а «всесвітній естетичний синтез — це спроба повернути світові втрачені гармонію, єдність і красу».

Взаємодія модернізму з іншими напрямами. Складним є питання про взаємодію модернізму з іншими напрямами. Безперечним є розрив раннього модернізму з естетикою мімесису (розумінням мистецтва як наслідувача життя), на чому ґрунтувалися художні системи від Ренесансу до класицизму, а в ХІХ ст. простежується тенденція до «поетики синтезу», відображення буття сучасного світу в його складності та розмаїтості в модерністських творах (Р. М. Рільке, Ґійома Аполлінера, Б. Пастернака, М. Хвильового, Г. Косинки та ін.). Загалом культурні традиції живили модерністські пошуки.

Наприклад, найвизначніші з течій наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. — символізм і неоромантизм — пов'язані з романтизмом, є його пізніми модифікаціями. Потрібно згадати й неокласицизм Т. С. Еліота, А. Жіда, ставлення М. Пруста до французьких і російських майстрів психологічного роману, а також культ античності у творчості українських неокласиків, англійському й американському імажизмі. Навіть російські кубофутуристи на чолі з В. Маяковським, які оголосили завдання «скинути класику з корабля сучасності», теж деякою мірою розвивали культурні традиції, зокрема тонічного віршування, і цим збагатили систему віршування, знайшли нові структури й жанри.

Пізні романтики нерідко ставали першими модерністами, що свідчить про генетичний зв'язок романтизму й модернізму.

Загалом модернізм — це динамічна, відкрита система, яка використовує різні художні традиції та стилі. Тому не випадково поширюються течії й школи з префіксом нео-: неоромантизм, неокласицизм, необароко, неоготика тощо. В останній третині ХХ ст. на зміну модернізму приходить постмодернізм.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Декаданс (фр. decadance — занепад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, яке виявляється в літературі, мистецтві та культурі.

Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) — загальна назва нових літературно-мистецьких течій ХХ ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого.

Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — течія модернізму, яка характеризується ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань.

Символізм (грецьк. symbolon — знак, символ, ознака) — одна з течій модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ — знак мінливого «життя душі» та пошуку «вічної істини».

Неоромантизм — стильова течія модернізму, визначальною ознакою якої є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, характерною для романтизму, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Дайте визначення понять «модернізм — модерністський», «символізм — символістський — символічний», «декадентський герой — декадентське світосприйняття». Математична компетентність. 2. Складіть у зошиті таблицю «Модернізм і реалізм». Компетентності в природничих науках і технологіях. 3. Які нові уявлення про людину та світ приніс модернізм? Інформаційно-цифрова компетентність. 4. Підготуйте пост про одного з поетів-модерністів для розміщення в соціальних мережах. Уміння навчатися. 5. Складіть перелік наукових праць Т. Гундорової про модернізм і випишіть у зошит тези (5-7), аналізуючи одну з них. Що нового ви дізналися про модернізм? Соціальна та громадянська компетентності. 6. Доведіть, що в українському модернізмі був потужним соціальний чинник. Які ідеї обстоювали українські модерністи? Обізнаність і самовираження у сфері культури. 7. Прослухайте музику К. Дебюссі «Море». Які картини постали у вашій уяві? 8. Підготуйте презентацію про одного з художників-імпресіоністів. Екологічна грамотність і здорове життя. 9. Для модерністів «Я» — це цілий Усесвіт. Як ви вважаєте, чи актуальне таке розуміння людини в наш час? Чи має людина розчинитися в соціумі? Аргументуйте.

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 10. Назвіть чинники, які вплинули на формування модернізму. 11. Визначте провідні ознаки модернізму. Діяльність. 12. Порівняйте модернізм і романтизм. Доведіть їхню спорідненість. Цінності. 13. Уявіть, що ви берете участь у диспуті модерністів на початку XX ст. Висловте позицію щодо проблеми «Краса та мова нового мистецтва».

ВИСНОВКИ

• Розвиток романтизму спричинив появу модернізму.

• Появі модернізму передував перехідний період — декаданс (кризове світосприйняття, що виявилося в різних напрямах і течіях).

• Філософські засади модернізму заклали А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон, З. Фрейд.

• Модернізм — це сукупність художніх явищ нереалістичного спрямування.

• Модернізм пройшов два етапи: ранній і зрілий. На ранньому етапі розвивалися імпресіонізм, символізм, неоромантизм.