Зарубіжна література. Профільний рівень. 10 клас. Ніколенко

Федір Достоєвський

1821—1881

Достоєвський — найгеніальніший російський письменник. У глибині та тонкості психологічного аналізу, у тій несхибній яснозорості, у сфері найтемніших глибин людської душі полягає безсмертя цього письменника.

І. Франко

«Маленька людина», поліфонізм, персонажі- «двійники», антиподи

  • 1. Які актуальні філософські проблеми хвилюють сучасну молодь? Чи потрібні їй філософські романи?
  • 2. Зробіть невеличке опитування серед своїх рідних і знайомих. Чи знають вони романи Ф. Достоєвського? Що в них їх приваблює або не приваблює?
  • 3. Поцікавтеся в бібліотеці, чи є там твори Ф. Достоєвського. Чи часто їх беруть читачі?
  • 4. Ф. Достоєвський писав: «Краса врятує світ». Чи згодні ви з цією фразою? Аргументуйте.

Федір Достоєвський народився 11 листопада 1821 р. в м. Москві (Росія) у багатодітній сім'ї штаб-лікаря. Він навчався в приватних московських пансіонах. У 1838 р. Федір вступив до Петербурзького військово-інженерного училища, яке закінчив 1843 р. зі званням військового інженера. Здобута освіта так і залишилася для Ф. Достоєвського без практики, бо з дитинства він захоплювався читанням світової класики, а в студентські роки перекладав французькі романи й писав власні драми та романи. Перед тим як стати геніальним письменником, він був геніальним читачем. Перший літературний твір митця — роман у листах «Бідні люди» (1845), у якому відображені враження дитинства та роки навчання в училищі. Пізніше побачили світ повісті «Двійник» (1846), «Хазяйка» (1847), «Білі ночі» (1848).

Талант молодого письменника сприяв входженню до вищих кіл Санкт-Петербурга, де він познайомився з літераторами, державними та політичними діячами. Ф. Достоєвський захопився ідеями М. Петрашевського — прихильника утопічного соціалізму та кардинальних суспільних змін. Незабаром письменника разом з іншими учасниками найбільш радикальної частини гуртка Петрашевського заарештували й ув'язнили в Петропавлівській фортеці. Військовий суд засудив Ф. Достоєвського до розстрілу. 24 грудня 1849 р. на Семенівській площі відбувся обряд страти: ув'язнені стояли перед націленими рушницями, їхні руки були прив'язані до стовпів, а обличчя закриті. В останню мить страту для Ф. Достоєвського було замінено на каторгу в Омському острозі (1850-1854) і військову службу рядовим у Семипалатинську (1854-1856, з 1856-го — офіцер). Лише в 1859 р. письменникові було дозволено повернутися до столиці й друкувати твори. Майже десять років, проведених на каторзі та в засланні, кардинально змінили погляди письменника, його художні принципи. У Семипалатинську письменник створив повісті «Дядечків сон» і «Село Степанчикове та його мешканці» (одним з героїв якої є поет-віршомаз Відоплясов). У 1861 р. побачив світ перший роман, написаний після каторги, — «Зневажені й скривджені».

Величезного суспільного резонансу набули «Записки з Мертвого дому» (1861-1862). За основу цієї пронизливої книжки про каторгу було взято все побачене й пережите письменником.

На початку 1860-х років Ф. Достоєвський разом з братом Михайлом організував видання літературно-політичного журналу «Час», згодом — журналу «Епоха», де друкував власні твори. У цей же час здійснив перші поїздки за кордон — у Німеччину, Францію, Швейцарію. Захід розчарував митця ницістю буржуазних цінностей, бездуховністю та штучністю. Письменник усе більше схилявся до віри в рятівну місію християнства, яке, на його переконання, може відродитися в країні з гострими протиріччями між соціальним устроєм і духовною силою народу.

У 1865 р. Ф. Достоєвський розпочав роботу над романом «Злочин і кара», який побачив світ через рік. Наступні романи митця — «Ідіот» (1868), «Біси» (1871-1872), «Брати Карамазови» (1879-1880).

Останнім публічним виступом Ф. Достоєвського була промова на відкритті пам'ятника О. Пушкіну в Москві влітку 1880 р. Під час урочистостей митець говорив про пророчий геній О. Пушкіна, його нерозгадане могутнє послання нащадкам. Ці слова з повним правом можна сказати й про самого Ф. Достоєвського — видатного романіста, твори якого найбільше читають у світі з усіх російськомовних авторів.

Письменник помер 9 лютого 1881 р. в м. Санкт-Петербурзі (Росія).

«ЗЛОЧИН І КАРА» (1866). За своїми жанровими ознаками — філософський, соціальний, ідеологічний, психологічний роман-трагедія. Це твір про людські страждання, які зумовлені соціальними, ідеологічними й моральними чинниками. Тема бідних людей, започаткована в першому романі «Бідні люди» (1846), є однією з основних у всій творчості письменника. Ф. Достоєвський продовжував традиції О. Пушкіна й М. Гоголя в змалюванні «маленької людини». Він дуже болісно, як свої власні, сприймав і переживав людські страждання та суспільні негаразди. Трагічні образи роману (Мармеладов, Раскольников, Соня, Дуня та ін.) мали реальну основу, бо Ф. Достоєвський був свідком процесів зубожіння, падіння моралі, зростання злочинності та пияцтва (один із перших варіантів роману мав назву «П'яненькі»). Біль за людину висловлений у романі не в публіцистичній формі, не відкрито, а в художніх образах, в окремих, майстерно дібраних деталях, в авторських описах, внутрішніх монологах, прийомах контрасту тощо.

Петербург Ф. Достоєвського. Письменник зосереджує увагу на темі бідності, злиденності й убогості, відтворюючи образ міста, повністю протилежний парадному. Не Петербург палаців, чудових парків, мостів, а місто підвалів, трактирів, брудних дворів, східців змальоване в спекотну літню пору й оповите атмосферою задухи: спека, яка немовби сприяє зародженню в Раскольникова жахливого задуму, його комірчина, подібна до труни, розташована під дахом п'ятиповерхового будинку. Не кращим виглядає й те, що бачить герой, вийшовши з дому. Авторський біль за людину — у підтексті, у підборі предметів та явищ для зображення. Цей опис нагадує нам твори відомого англійського урбаніста — Ч. Діккенса, який часто звертався до зображення лондонських нетрів.

У романному світі Ф. Достоєвського велику роль відіграє людина, одержима якоюсь ідеєю. Письменник вірив у те, що ідеї впливають на людину не менше, аніж середовище та психологія. Йому цікаво було простежити, як ідея, «поселившись у голові», вимагає «негайного застосування до дії».

Й. Шарлемань. Михайлівський (Інженерний) замок. м. Санкт-Петербург. ХІХ ст.

Романи Ф. Достоєвського можна назвати ідеологічними в тому плані, що ідеї відіграють у них дуже важливу роль, образ ідеї невіддільний від «образу людини — носія цієї ідеї». Письменник показує, як ідея поступово оволодіває свідомістю героя. Ще в молоді роки Ф. Достоєвський висловив думку про те, що «людина є таємницею. Її потрібно розгадати, і якщо розгадуватимеш її все життя, то не кажи, що втратив час». Герої його романів відрізняються складністю світоглядів і характерів. Їх теж потрібно «розгадати». Найчастіше це бідні люди, зневажені й скривджені, про що свідчать назви творів: «Бідні люди» , «Зневажені й скривджені». Кожен наступний твір письменника був новим словом у романному епосі.

І. Глазунов. Ф. М. Достоєвський. Біла ніч. 1983 р.

Роман «Злочин і кара» уважають поліфонічним (багатоголосим) твором. Розповідь у ньому ведеться від імені автора, але так, що все зображуване подається через сприйняття героя. Наприклад, в епізоді, коли Раскольников читає лист матері, ми чуємо в його голосі голоси матері, Дуні, Лужина, що зливаються у свідомості героя в єдиний багатоголосий хор. Зовнішній світ передається через внутрішні переживання. У творі Ф. Достоєвський, за словами М. Бахтіна, поєднує «велику кількість рівноправних свідомостей з їхніми світами». Письменник широко використовує прийом непрямої мови. Визначаючи жанрову природу «Злочину і кари», дослідники називають цей твір романом-трагедією, ідеологічним твором, тому що велику роль у ньому відіграє пристрасть, випробування якої призводять до трагічних наслідків.

Трагізм буття — поштовх до створення теорії Родіона Раскольникова. Дія роману розгортається навколо головного героя — Родіона Раскольникова. Він — студент юридичного факультету, змушений залишити навчання, бо за нього нічим платити. Раскольников — розумний і вродливий, має власну гідність, шляхетність, гостре відчуття несправедливості. Портретні деталі його зовнішності — «прекрасні темні очі», «темно-русяве волосся, зріст вищий від середнього», витонченість і стрункість — контрастують з потворним одягом, оточенням, а головне — зі страшною ідеєю, яка оволоділа його єством, «ідеєю Наполеона». Ф. Достоєвський із болем змальовує контрасти, протиріччя у внутрішньому житті людини. Він зумисне обирає героя, у душі якого борються, з одного боку, почуття любові до людей, бажання допомогти їм, а з іншого — презирство до них, нігілізм, захоплення ідеєю влади заради влади, згідно з якою людей поділяють на звичайних і тих, які мають право, як Наполеон, переступати через закон і проливати кров «по совісті». Раскольников — жертва хибної ідеї.

Роман Ф. Достоєвського є соціальним, філософським, психологічним, ідеологічним.

У 60-і роки ХІХ ст. ідеї нігілізму та соціалізму, які нівелювали особистість, приносили її в жертву майбутньому й спільноті, лякали Ф. Достоєвського. Страх перед цими ідеями яскраво виражений в його романах «Біси», «Брати Карамазови». Раскольников, як і Петро Верховенський («Біси») та Іван Карамазов («Брати Карамазови»), не вірить у Бога, і ця зневіра призводить його до нігілізму, уседозволеності, адже якщо Бога немає, з точки зору цих героїв, тоді все дозволено.

І. Глазунов. Раскольников. 1961 р.

Прізвище головного героя звучить промовисто, бо він відчуває певний духовний «розкол». Раскольников прагне вирватись із злиднів і приниження, але обставини не дають змоги цього зробити. Він хоче змінити усталений порядок, звільнити хоча б частину людства від засилля багатіїв, однак це неможливо. Усі ці суперечності приводять його до створення теорії, яку він виклав у статті «Про злочин».

ВИТОКИ ТЕОРІЇ РОДІОНА РАСКОЛЬНИКОВА

Моральні, особисті

Зіткнення високих прагнень героя із жахливою дійсністю, неможливість реалізувати свої здібності й талант у тогочасному суспільстві.

Філософські

Захоплення популярною на той час теорією про сильну особистість, роздуми про сутність суспільства, про права людини, пошуки духовного змісту буття.

Соціальні

Загострення соціальних протиріч у суспільстві.

Ідеологічні

Поширення хибних ідей, які впливають передусім на молодь.

Його теорія — це своєрідний бунт проти несправедливих законів і порядків. Раскольников доходить висновку, що у світі є дві категорії людей: покірна більшість, що підкоряється усталеним правилам, і меншість — обрані, надзвичайні люди (Наполеон, Магомет), які можуть порушувати загальноприйняті норми й не зупинятися навіть перед злочином заради ідеї чи загального добра. Родіон довго розмірковував, до якої категорії він належить. Свій злочин сприймає як своєрідну перевірку самого себе: чи здатен він на щось особливе, чи зможе знехтувати загальними правилами й пролити кров задля високої мети. Раскольников здійснює жорсткий експеримент не тільки над собою, він «випробовує» свою теорію й на інших людях.

Ф. Достоєвський не випадково змушує героя вбити не тільки мерзенну лихварку Альону Іванівну, але й її сестру — невинну Лизавету та її ненароджену дитину. Насилля, на думку письменника, обов'язково призводить до невинних жертв. Рух сокири Раскольникова, що визрів у його свідомості, неодмінно продовжиться в реальному житті, вибираючи нерідко зовсім не тих, на кого був націлений. Окрім старої, її сестри, ненародженої дитини, треба згадати матір Родіона, що померла від жаху, здогадавшись, що її син — убивця, нарешті сам Раскольников зізнається, що «не стареньку вбив, а себе вбив». Геометрична прогресія насильства — не вигадка, а доведена в романі реальність. Ніхто до Ф. Достоєвського не простежував так детально руйнівну силу принципу «усе дозволено» на тих, хто цей принцип сповідував.

Письменник показує, що вирішальну роль у скоєнні злочину Раскольникова відіграють не гроші (він не скористався ними), а спроба «випробувати», перевірити ідею. Але душа героя не витримала цього випробування. Раскольников розкаюється в злочині, добровільно прийшовши в поліцію, але продовжує вірити в правильність своєї ідеї. І тільки в епілозі роману автор приводить свого героя до віри: «Під його подушкою лежало Євангеліє», до оновлення й відродження його душі через страждання, любов і віру.

І. Глазунов. Двір. 1983 р.

Сім'я Мармеладових як осередок страждань у романі. Сім'я Мармеладових — фокус, у світлі якого зосереджені всі негаразди тогочасної дійсності. Прізвище Мармеладов має іронічний підтекст, бо контрастує з бідами, нещастями, злиднями, які постійно супроводжують життя цієї сім'ї. Гірка сповідь відставного чиновника, «титулярного радника», про своє життя переконує Раскольникова в тому, що світ улаштований несправедливо. Здається, не можна опуститися нижче, ніж Мармеладов, який пропив навіть панчохи своєї дружини. Його дочка змушена стати повією, щоб прогодувати молодших дітей. Мармеладов боїться червоних плям на щоках своєї смертельно хворої дружини, розуміє, що злидні — вада в очах оточення, що неможливо перебувати в ситуації, коли людині «уже нікуди більше піти».

Ф. Достоєвський в українському контексті

Творчість Ф. Достоєвського високо цінували Т. Шевченко, І. Франко, відзначаючи вплив його романів на розвиток української літератури ХІХ ст. Письменник мав міцні українські корені — його дід Андрій та батько Михайло народилися в селі Війтівцях Вінницької області. Дід Ф. Достоєвського й дядько Лев були священиками, а батько поїхав навчатися до Московської медично-хірургічної академії. Поїздкою до столиці Михайло був нагороджений за успіхи в навчанні в Подільській семінарії. Талановитого молодого лікаря залишили в Москві, де він і працював усе життя. Нині в с. Війтівцях відкрито музей родини Достоєвських.

П. Боклевський. Процентниця. Ілюстрація до роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара». 1880-і роки

В історії із Сонею Раскольникова найбільше вражає те, що до її ремесла повії звикли: «Який колодязь, одначе, зуміли викопати! І користуються ж! І звикли, поплакали і звикли». Соня переступила через себе, принесла себе в жертву заради інших. Її вчинками керує християнська любов до ближнього, але навіть вона не може врятувати ситуацію. Смерть Мармеладова, божевілля Катерини Іванівни, майбутня сумна доля Поленьки сприймається як щось закономірне.

Образ Соні дуже важливий у романі, її поведінка контрастно протиставлена поведінці Родіона Раскольникова. Соня вірить у Бога, у чудо, у те, що особистість кожної людини — святиня. Для Соні й Альона Іванівна є насамперед людиною. Ф. Достоєвський протиставляє мораль Соні моралі Раскольникова. Саме їй він зізнається в скоєному й просить прочитати сцену з Євангелія про воскресіння Лазаря.

Соня розуміє, що Раскольников «убив» у собі людину й не вірить в її воскресіння. Подібно до Лазаря, який чотири дні був мертвий та лежав у печері, Родіон після вбивства відчуває себе духовно мертвим. Соня вірить у воскресіння Лазаря й водночас у воскресіння Раскольникова. Ця віра врятує його душу.

Довкола Ф. Достоєвського

«Достоєвський — творець поліфонічного багатоголосного роману, організованого як напружений та пристрасний діалог. Автор не завершує цей діалог, не дає свого авторського рішення, він розкриває людську думку в її протиріччях і незавершеності» (М. Бахтін).

«Достоєвський докопується до істинних помислів Раскольникова. Помисли ці й виявляються злочинними... Художник виявляє відповідальність людини не тільки за злочинні дії, а й, головне, за злочинність помислів. Теорія “двох розрядів” із самого початку вирішує одне питання — кому жити, кому не жити» (Ю. Карякін).

«Парні герої втілюють екзистенційний дуалізм світу, що чекає на возз'єднання. Вони виявляються тільки двома половинками якоїсь “третьої” розколотої істоти — половинками, що шукають одна одну, — двійниками, що переслідують один одного» (Д. Мережковський).

Біль за людину звучить і в розповіді про долю сестри Раскольникова, Дуні, його матері, для яких законом життя є християнська любов і готовність принести себе в жертву заради інших, зокрема заради «милого Роді».

Образи-«двійники» у романі Ф. Достоєвського. Одним із характерних прийомів письменника є двоїстість героїв — роздвоєння свідомості Родіона Раскольникова. Роздвоєння особистості — це першооснова трагічного світосприйняття, коли відсутня цілісність та єдність у внутрішньому світі героя. На рівні образної композиції — це введення паралельних образів, «різних голосів, що співають на одну тему», за висловом Л. Гроссмана. «Двійники» головного героя — це Лужин, Свидригайлов, Лебезятников, вони віддзеркалюють у різних інтерпретаціях «темні» погляди й теорії Раскольникова. Лужин утілює «економічну» теорію, за якою він має право робити все заради власного прибутку. Для Свидригайлова теж не існувало моральних перешкод перед силою гаманця та влади, його право на будь-який злочин він забезпечив своїм соціальним статусом. Проте на сторінках роману відбувається крах цієї теорії, і покаранням за злочин Свидригайлов обрав для себе самогубство. «Двійниками» Раскольникова вважають і тих персонажів, які продовжують «світлі» ідеї Родіона Раскольникова. Це Разумихін, слідчий Порфирій Петрович, Соня Мармеладова. Ідеям Раскольникова Ф. Достоєвський протиставляє зовсім іншу філософію — любов і самопожертву Соні Мармеладової. Вона вірить у Бога, у можливість відродження душі Раскольникова. Та чи зможе духовно відродитися не тільки Родіон, а й усе людство? Це запитання письменник залишив на розсуд читачів.

В. Порфир'єв. Раскольников і міщанин. Ілюстрація до роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара». 1881 р.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Поліфонізм (у літературознавстві) — діалогічне звучання багатьох голосів і свідомостей (авторської та персонажів), відсутність панівного значення авторської точки зору щодо інших. М. Бахтін назвав поліфонізм типом художнього мислення Ф. Достоєвського, його художнім відкриттям.

Персонажі-«двійники» — утілення одного з елементів двоїстої натури, свідомості героя в іншому персонажі з метою доведення їх до логічного завершення.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Перекажіть зміст статті Родіона Раскольникова. Математична компетентність. 2. Створіть схему «Поліфонізм роману», визначивши персонажів, їхні ідеї, вчинки, життєві результати. Інформаційно-цифрова компетентність. 3. Відвідайте персональний сайт письменника, ознайомтеся з веб-сторінкою «Євангеліє Достоєвського». Висловте враження від сайта письменника. Уміння навчатися. 4. Складіть у зошиті систему запитань для віртуального інтерв'ю з письменником або героями його роману. Ініціативність і підприємливість. 5. Обговоріть проблему особистості в історії та суспільстві. Як теорія Раскольникова розв'язує цю проблему? Соціальна та громадянська компетентності. 6. Доведіть, що поліфонізм твору сприяє вихованню особистісної позиції читача. Обізнаність і самовираження у сфері культури. 7. Прокоментуйте популярність творів Ф. Достоєвського у світі, зокрема велику кількість (понад 20) екранізацій роману «Злочин і кара». Екологічна грамотність і здорове життя. 8. Ф. Достоєвського ще за його часів критикували за відсутність пейзажів у його творах. Як би ви пояснили це критикам роману?

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 9. Розкажіть про специфіку романного жанру у творчості Ф. Достоєвського. 10. Охарактеризуйте образи «маленьких людей» у романі «Злочин і кара». Цінності. 11. Поміркуйте, чому Ф. Достоєвського називають «письменником-пророком». 12. Назвіть духовні ідеали митця, які відображені в романі «Злочин і кара».

ВИСНОВКИ

• Російський роман ХІХ ст. розширив епічний, філософський, соціальний та психологічний аспекти реалістичної літератури.

• Творчість Ф. Достоєвського є втіленням драматизму суспільного буття та самосвідомості окремої особистості.

• Твір Ф. Достоєвського «Злочин і кара» — філософський, соціальний, ідеологічний, психологічний роман-трагедія.

• Поліфонізм роману як багатоголосся свідомостей та голосів дав змогу письменникові залишатися в тіні своїх героїв, не прояснюючи власну позицію та власні симпатії/антипатії.

• Композицію роману визначає детективний сюжет (злочин) і психологічний аналіз наслідків (кара). Перша частина відбувається в Петербурзі, друга — на каторзі, де разом із Сонею Родіон проходить шлях повернення до себе й до Бога в самому собі.

• Система образів роману обумовлена головними етичними ідеями твору: доля «маленької» людини, злочинність теорій насилля, істинність віри та каяття.