Зарубіжна література. Профільний рівень. 10 клас. Ніколенко

Роман XIX століття

Роман як жанр літератури: його формування, провідні ознаки, різновиди

Роман завжди старий та завжди новий, у ньому виявляється традиція та вічне прагнення до оновлення, пошуку нових форм.

М. Бахтін

Роман, реалістичний роман, історичний роман, соціально-психологічний роман, соціально-філософський роман

  • 1. Які романи ви читали? Назвіть їх і визначте жанрову специфіку.
  • 2. Чим, на вашу думку, відрізняється роман від оповідання, повісті, поеми?
  • 3. Які відомі вам герої літературних творів любили читати романи? Як коло їхніх читацьких захоплень вплинуло на формування характеру та поведінку?

Жанр роману має тривалу історію й викликає неоднозначні трактування в науці. Великий внесок у визначення роману зробив філософ Г. В. Ф. Гегель, який у «Лекціях з естетики» сформулював такі провідні ознаки роману, як відображення життя; конфлікт «поезії серця з прозою житейських стосунків»; основна роль особистості в композиції роману; розгортання характерів протягом тривалого часу й у широкому просторі.

Один із видатних російських літературознавців XX ст. М. Бахтін у праці «Епос і роман» назвав роман жанром, який постійно перебуває в динаміці й зорієнтований на відображення незавершеної дійсності. Він зазначив, що роман тісно пов'язаний зі своїм часом, породжений сучасністю та відображає духовну сутність індивіда та його проблеми на тлі доби.

ПРОВІДНІ ОЗНАКИ РОМАНУ

1. Великий обсяг.

2. Різноманіття сюжетних ліній, життєвих історій, персонажів.

3. Тривалість подій у часі й просторі.

4. Настанова на зображення сучасності, важливих проблем особистості та дійсності.

5. Максимальне наближення образу героя до сучасного читача, який має розпізнати в романному героєві власні проблеми й життєві обставини.

6. Складність персонажів, їхнє глибоке розкриття.

7. Незавершеність романного сюжету й характерів, відкритість романної дії в часі й просторі.

8. Відсутність канонів, значна роль індивідуально-авторської свідомості.

9. Поєднання різних засобів художньої оповіді (від імені автора та персонажів, описи, діалоги, монологи тощо).

Слово роман походить від назви романської мови — romanus. Перші романи з'явилися в добу античності (період пізнього еллінізму), хоча самого поняття «роман» тоді ще не було. В античну добу були поширені такі перші види роману, як авантюрний роман-випробування, авантюрно-побутовий роман, антична біографія та ін. Ці твори були побудовані на міфологічній основі. Міфологічні сюжети розгорталися в умовно-абстрактному просторі й за певними схемами.

У добу Середньовіччя словом роман називали будь-які твори, написані романською мовою (французькою, італійською, іспанською, португальською та ін.), а не латиною. У середні віки були створені «Роман про Александра», «Роман про Трою», «Роман про Енея», «Роман про Трістана та Ізольду» та ін. Лицарський роман — провідний різновид роману в добу Середньовіччя. У ньому було представлене ушляхетнене зображення кохання та трагічні колізії внаслідок перешкод на шляху закоханих. Уперше митці звернули увагу на особистість, її почуття й переживання. Згодом словом роман почали називати епічні твори значного обсягу різноманітної тематики та будови.

В. Єрко. Ілюстрація до твору Дж. Свіфта «Мандри Лемюеля Гуллівера». 2005 р.

Важливим етапом становлення романного жанру стала доба Відродження, коли з'явилися шедеври: «Ґарґантюа та Пантаґрюель» Ф. Рабле та «Дон Кіхот» М. де Сервантеса. У цих творах відчувається органічний зв'язок людини з навколишнім світом. Ренесансний герой прагнув пізнати дійсність, змінити її. У творах Ф. Рабле та М. де Сервантеса великого значення набули елементи фольклору й народні традиції, що дають змогу виявити погляди демократичних верств населення на життя.

У добу бароко жанр роману набув нових імпульсів для розвитку. У ньому простежується швидка зміна часу й простору, світ постає у своїй незавершеності й непізнанності, людина залежить від долі, уступаючи в діалог із Богом. У бароковому романі значну роль відігравали фантастичні елементи, але водночас тут показана й реальність як поєднання різних сил і стихій. Найбільш поширеним у добу бароко був роман про пригоди (простака або крутія), зокрема «Незвичайні пригоди Сімпліція Сімпліціссимуса» Г. Я. К. Ґріммельсгаузена, «Історія життя пройдисвіта, на ймення Пабло, зразка волоцюг і дзеркала крутіїв» Ф. Кеведо тощо.

Доба Просвітництва ознаменувала не тільки переворот в ідеологічній сфері, у світогляді людства, а й переворот у жанрі роману. У романах доби Просвітництва («Черниця» Дені Дідро, «Юлія, або Нова Елоїза» Ж. Ж. Руссо, «Страждання молодого Вертера» Й. В. Ґете, «Памела, або Винагороджена доброчесність», «Кларісса», «Історія сера Чарльза Грандісона» С. Річардсона, «Історія Тома Джонса, знайди» Г. Філдінга, «Мандри Лемюеля Гуллівера» Дж. Свіфта, «Пригоди Робінзона Крузо» Д. Дефо та ін.) виявилися такі особливості: наближення реальної дійсності до життя людини; герої є породженням свого середовища, яке впливає на характер людини; увага до особистої долі й переживань особистості, показ психології людини в розвитку; людину зображено як цінність незалежно від соціального та майнового стану; уведення широкого кола героїв із різних соціальних верств; реальні деталі в зображенні часу й простору; насиченість життєвим змістом і життєвими колізіями (уже не доля й боги визначають романні ситуації, а стихія життя); ідея морального й суспільного виховання людини — провідний пафос романів доби Просвітництва.

У добу Просвітництва сформувалися такі різновиди жанру роману, як філософський, авантюрно-пригодницький, сімейно-побутовий, сатиричний, морально-психологічний та ін. У середині XVIII ст. роман вийшов на арену літературного життя й став провідним жанром у наступні епохи.

В англомовному літературознавстві існує термін romance (фр. roman): 1) античний або середньовічний роман; 2) стилізований під давнину твір.

Представники романтизму відкрили нові можливості жанру роману. Одним із перших романтичних романів став твір «Люцинда» Ф. Шлегеля. Великий внесок у розвиток романтичного роману зробили також В. Скотт, який заснував історичний роман, Е. Т. А. Гофман, котрий надав роману гротескно-сатиричного спрямування. Досвід романтиків у жанрі роману виявився в тому, що вони надали йому нових ознак, а саме: орієнтація на індивідуума, його почуття та вираження через них духовної атмосфери реального світу; у романтиків людина — не пасивна істота, а активна, діяльна особистість; образ буржуазної прози подано романтиками в специфічному гротескному висвітленні, реальність зображено в дивних фантастично-гротескних формах; гостре відчуття історії, усвідомлення причетності до життя суспільства, його ілюзій, кризи надій та прагнень свого покоління.

Дослідники про роман

«Героями роману стали люди пересічні, звичайні, яких ми щоденно зустрічаємо в житті, з їхніми буденними пригодами. Головне завдання автора — уже не переказування пригод, а змалювання оточення, аналіз тонких зв'язків і пружин, що існують між першим, часом несвідомим, імпульсом і вчинком» (І. Франко).

«Роман XIX ст. ґрунтувався на боротьбі, контрастах, різноманітті проявів сутності як суспільства, так і індивіда» (Д. Затонський).

«Саме в епоху критичного мислення реалістичний роман набув великого критичного пафосу» (М. Ігнатенко).

1820-1840-і роки в Європі — це перехідний період від романтизму до реалізму. У цей час з'являються й реалістичні романи, хоча в них досить потужними були елементи романтизму. Перший роман, на титулі якого О. де Бальзак поставив своє ім'я, — це «Останній шуан, або Бретань у 1800 році» (1829). О. Пушкін працював над «Євгенієм Онєгіним» з 1823 до початку 1830-х років. Отже, у той час тривало активне формування нового роману.

Буржуазна епоха справила значний вплив на розвиток реалістичного роману. Письменники розглядали роман як жанр пізнавальний, як певне дослідження дійсності, зв'язків людини й середовища, внутрішніх колізій особистості. О. де Бальзак, О. Пушкін, М. Лермонтов, Стендаль, Г. Флобер усвідомлювали свою місію в мистецтві як «науковці», «дослідники» сучасного життя й сучасної людини в жанрі роману.

У добу реалізму активно розвивалися такі різновиди роману, як історичний, соціально-психологічний, соціально-філософський та ін.

Хоча реалістичний роман спочатку розвивався під сильним впливом романтизму, і тому в ньому були наявні елементи романтизму (О. де Бальзак, О. Пушкін, М. Лермонтов, Стендаль та ін.), але все ж таки реалістичний роман до середини й у другій половині XIX ст. набув власної своєрідності. Це був новий крок у розвитку жанру.

Характерними ознаками реалістичного роману є: 1) увага до сучасності, прагнення точності, достовірності, об'єктивності; 2) деталізація побуту оточення, соціального середовища; 3) типізація загальнопоширеного, відображення життя за допомогою типових характерів, які діють за типових обставин; 4) соціальний аналіз; 5) «саморозвиток» героїв, вчинки яких не випадкові, а зумовлені рисами їхнього характеру й обставинами; 6) історизм, принципи якого романтики застосовували до минулого, а реалісти — до сучасного.

У творах письменників-реалістів ХІХ ст., як правило, зображено трагічний конфлікт людини із соціальним середовищем. Герой або героїня, які мріють про кращу долю, високі ідеали, велике кохання або духовну реалізацію, не можуть здійснити своїх прагнень через жорсткі закони суспільства. Автори викривають жорсткі порядки, знедуховлення людства, згубний вплив суспільства на життя та душу особистості. Фальш, лицемірство, соціальна нерівність, класові забобони, влада грошей — усе це стає об'єктом критики реалістів — прибічників усього природного й морального. Їхні герої, проходячи через важкі випробування, опиняються в безвиході.

Соціальні зіткнення ускладнюються внутрішніми суперечностями героїв, що створює напружену атмосферу твору, наповненого не тільки суспільними, а і філософсько-психологічними проблемами. Поєднання внутрішніх і зовнішніх протиріч посилює трагізм оповіді.

Критична позиція романістів XIX ст. щодо негативних явищ суспільства та духовної трансформації людини під впливом буржуазної дійсності зумовила появу терміна «критичний реалізм». Однак більш прийнятними в літературознавстві стали терміни «класичний роман» (або реалістичний роман, роман класичного типу) і «класичний реалізм XIX ст.», оскільки саме в цю епоху реалізм і роман сформувалися остаточно й набули основних ознак. Бурхливий розвиток роману в епоху XIX ст. остаточно утвердив провідну роль цього жанру в літературному процесі й надалі.

В англомовному літературознавстві є поняття novel — новочасний, або сучасний, роман, власне novel — історія вигадана та story — правдива чи вірогідна історія.

Перехідною постаттю в розвитку жанру роману був Г. Флобер. У його творчості взаємодіяли елементи романтизму й реалізму, а потім — реалізму й натуралізму. Поступово відмовившись від сильних пристрастей і характерів, від романтичних сюжетів і несподіваних поворотів, Г. Флобер створив яскраві зразки реалістичного роману й підготував появу натуралістичного роману.

Слідом за ним натуралісти ввели в роман нового героя — звичайну людину, яка ще більше була пов'язана із середовищем, аніж у реалізмі. Середовище визначало не тільки вчинки, а й темперамент людини, свідомі й підсвідомі бажання. Герої в натуралістів абсолютно не виокремлювалися зі свого оточення й не були соціальними типами, утілюючи неповторне й одиничне. Натуралісти змінили й характер співвідношення автора та дійсності, що зображувалася. Якщо в реалістичному романі автор — теж частина середовища, він живе в ньому й разом з ним, то в натуралістичному романі життя ніби відсторонене від оповідача, автор не повинен був утручатися в розповідь. Деталізація буденності, зображення її непривабливих явищ, підкреслена достовірність були доведені в натуралістичному романі до абсолюту. Це засвідчує багатотомна епопея «Ругон-Маккари» Е. Золя, романи Е. та Ж. Ґонкур та ін. У другій половині XIX ст. елементи натуралізму активно проникають у реалістичні романи, надаючи їм ще більшої достовірності (Ф. Достоєвський, Г. де Мопассан та ін.).

Брати Е. і Ж. Ґонкур

На межі XIX-XX ст. формуються різні явища нереалістичного спрямування, відповідно в роман проникають елементи модернізму, що яскраво засвідчує «Портрет Доріана Ґрея» О. Уайльда. У наступні епохи роман зазнав суттєвих змін, не припиняючи свого розвитку й до сьогодні.

Національна специфіка роману в різних країнах

Франція. Французький роман XIX ст. представлений іменами багатьох яскравих письменників: О. де Бальзак, Стендаль, Г. Флобер, Жорж Санд, А. Дюма, Г. де Мопассан, Е. Золя та ін. Французькому роману притаманні підкреслена увага до суспільного середовища з його деталізацією та конкретністю, виразна наукова (дослідницька) складова, об'єктивована манера письма та глибокий соціальний аналіз.

Англія. Історичний роман був започаткований В. Скоттом. Реалістичний роман в англійській літературі розвинувся в 1830—1860-і роки (Ч. Діккенс, В. Теккерей, Ш. Бронте, Е. Гаскелл та ін.). В англійському романі були популярними теми важкої праці (зокрема, дітей, жінок), соціальної нерівності, виховання. Для англійського роману XIX ст. характерні повчальність і тонкий англійський гумор та іронія, які нерідко переходили в сарказм.

Росія. Засновником реалістичного роману в російській літературі вважають О. Пушкіна, хоча він використовував романтичні традиції. У російській літературі XIX ст. визначають дві провідні тенденції: пушкінську й гоголівську. Пушкінська лінія представлена романами М. Лермонтова, Л. Толстого й ін., а гоголівська лінія — романами Ф. Достоєвського. У російській літературі того часу були популярними соціально-психологічні, соціально-філософські, філософсько-психологічні, соціально-побутові романи, зокрема романи-епопеї. Масштабність відтворення подій, глибокий психологізм, увага до образу «маленької людини» і філософських питань буття визначають національну своєрідність російського роману XIX ст.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Роман — один із жанрів художньої літератури, прозовий твір, місткий за обсягом, складний за будовою, у якому широко охоплено важливі проблеми, життєві події, розкрито історії багатьох персонажів протягом значного проміжку часу. Як правило, у романі поєднується багато різних тем, проблем і сюжетів.

Історичний роман — жанровий різновид роману, епічний твір, побудований на історичному сюжеті, у ньому в художній формі відтворено якусь епоху, певний період історії, діють художньо переосмислені історичні особи разом із вигаданими. Історичний роман активно розвивався у XIX ст. (В. Скотт, В. Гюго, Б. Прус, Г. Сенкевич та ін.), а потім у XX ст. (Т. Манн, Г. Белль, О. Гончар, П. Загребельний, Б. Пастернак та ін.).

Соціальний роман — різновид жанру роману, у якому на першому місці зображено суспільство, зв'язки героя із соціальним середовищем. Утвердився в XIX ст. і пов'язаний із розвитком реалізму. Соціальний роман конкретизується в інших розгалуженнях: соціально-побутовий роман, соціально-психологічний роман та ін. Для соціально-психологічного роману характерний аналітизм як у зображенні соціальних явищ, так і внутрішнього світу людини. Герої постають як соціальні типи, хоча автори досягають неабиякої майстерності у відтворенні їхніх індивідуальних якостей та переживань. Соціально-психологічний роман активно розвивався в межах реалістичного напряму XIX ст. (Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер, Ч. Діккенс, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний).

Філософський роман — різновид роману, у якому викладено світоглядну або етичну позицію автора, порушено питання людського буття, «вічні» проблеми. Як окремий жанр сформувався в добу Просвітництва (Вольтер, Дж. Свіфт, Д. Дефо та ін.). У XIX ст. активно взаємодіє з психологічним та соціальним романами. У філософсько-психологічному романі показ внутрішнього світу особистості, духовних процесів пов'язаний із розв'язанням складних світоглядних проблем. Сюжет у таких творах передбачає боротьбу ідей, світоглядних позицій, виклад певних концепцій (романи М. Лермонтова, Ф. Достоєвського та ін.). Соціально-філософському роману властиве широке узагальнення спостережень автора за життям суспільства та людини, надання подіям та образам філософського звучання, позачасового значення (романи Л. Толстого та ін.).

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Сформулюйте ознаки роману як жанру: а) античності; б) Середньовіччя; в) Відродження; г) Просвітництва; ґ) XIX ст. Спілкування іноземними мовами. 2. Поясніть англомовні терміни «romance», «novel», «story». Наведіть приклади творів, які ви читали. Математична компетентність. 3. Створіть схему «Історія роману в часі». Компетентності в природничих науках і технологіях. 4. Знайдіть визначення роману в різних словниках і довідниках. Порівняйте. Інформаційно-цифрова компетентність. 5. Підготуйте буктрейлер вашого улюбленого роману (або романів). Уміння навчатися. 6. Які романи справили на вас найбільше враження? Які б ви хотіли прочитати? Соціальна та громадянська компетентності. 7. Уявіть, що вам запропонували на телебаченні створити соціальну рекламу на підтримку читання. Створіть план реклами романного твору класики або сучасності. Обізнаність і самовираження у сфері культури. 8. Жанр роману активно проникає в кіно. Які кіноромани останнього часу привернули вашу увагу? Чому?

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 9. Розкажіть про історію формування жанру роману. Діяльність. 10. Які нові ознаки з'явилися в реалістичному романі порівняно з просвітницьким романом? Цінності. 11. Як у романі різних епох зображено: а) людину; б) суспільство; в) життя?

ВИСНОВКИ

• Жанр роману завжди пов'язаний із сучасністю, незавершеною дійсністю, тому він відкритий у часі й просторі, а характери постають у динаміці.

• Реалістичний роман формується в межах романтизму, але пізніше набуває самостійного значення.

• Якщо на початку XIX ст. в романі взаємодіяли елементи реалізму й романтизму, то наприкінці XIX — на початку XX ст. — реалізму та натуралізму, реалізму й течій модернізму.

• У реалістичному романі велику роль відіграють аналітизм у зображенні дійсності та характерів, типовість образів і ситуацій, засоби психологізму, зв'язок людини із суспільством.