Зарубіжна література. Профільний рівень. 10 клас. Ніколенко

Пісня про себе

(Уривки)

1

Себе я прославляю, себе я оспівую,

I те, що приймаю я, приймете й ви,

Бо кожен атом, котрий належить мені,

так само належить вам.

Я тиняюся, шукаючи свою душу,

На дозвіллі тиняюся влітку, нахиляюся

й розглядаю стебло травинки.

Мій язик, кожен атом моєї крові складається з

цього ґрунту, з цього повітря;

Народжений тут від батьків, зароджених тут

батьками, котрі так

само тут народилися,

Я, тридцятисемирічний,

без жодної хворості, розпочинаю

I сподіваюся не урватися аж до смерті.

Вірування та вчення, всіма облишені,

Ви відступили убік — але й ви добрі на місці

своєму, і вас не забуто, —

Я прихищаю всі — правильні й хибні,

я дозволяю стверджувати речі

щонайризикованіші:

Хай промовляє природа без перешкод

з первісною силою. (...)

6

Спитала дитина: «Що таке трава?» — і повні пригорщі мені простягла.

Що відповісти дитині? Не більше за неї я знаю, що таке трава,

Може, це вдачі моєї прапор, із зеленої — барви надії — тканини зітканий.

А може, це хустинка від Бога,

Запашна, умисно нам зронена у подарунок, на згадку,

Десь у куточку й вензель власника, — щоб помітили ми,

звернули увагу, запитали — чия?

А може, трава — така ж дитина, зрощене зелене немовля.

А може, це ієрогліф такий самий,

Що означає: «Росту, де багато землі й де мало,

Між чорними та білими людьми;

Хай то буде канадець, вірджинець, конгресмен чи негр, —

всім даю я одне і однаково всіх приймаю».

А тепер вона ніби схожа на гарне, непідстрижене волосся могил.

Я буду ніжний з тобою, траво вруниста,

Може, ти ростеш із грудей юнаків,

Може, я полюбив би їх, якби знав раніше,

Може, ти проросла зі старих чи з немовляти, що недовго

було біля материнського лона,

Може, ти і є материнське лоно.

Надто темна трава ця, щоб рости з сивини старих матерів,

Вона темніша за безбарвні бороди стариків,

Затемна, щоб рости з блідо-рожевих піднебінь.

О, я чую нарешті мову стількох язичків,

I відчуваю, що недарма вони проросли з піднебінь.

Шкода, що не можу я тлумачити натяки на юнаків і юнок умерлих,

I натяки на дідусів і бабусь, і немовлят, що недовго були

біля материнського лона.

Що ж, по-вашому, сталося з юнаками й старими?

Що, по-вашому, сталося з жінками й дітьми?

Вони живі й десь їм незле ведеться,

Найменший пагінчик свідчить, що смерті нема насправді,

Бо, якщо вона й з'являлась, то вела за собою життя, — смерть не чигає

в кінці шляху, щоб життя зупинити,

Смерть бо гине при появі життя. (...)

Є. Лещенко. Листопад. 1994 р.

14

Дикий гусак зграю свою веде крізь холодну ніч.

«Йо-хонк!», — він кричить, — і для мене внизу

це лунає наче запрошення,

Простакові це здатися може безглуздям,

та я вслухаюсь уважно,

розумію, навіщо він кличе в зимове небо.

Прудконогий північний олень, кіт на порозі,

синиця, собака дикий у преріях,

Виводок поросят смикає свиню за соски —

і та рохкає,

Індичка своїх індичат крилами затуляє, —

I в них, і в собі я бачу той самий давній закон.

Варто мені торкнуться землі стопою, як

звідти зринають сотні прихильностей

I перед ними мізерніє все найкраще, що можу сказати.

Я закоханий в тих, що ростуть просто неба,

В людей, що живуть серед стад, що скуштували

життя над берегом океану, чи в нетрях,

У стерничих і в будівничих суден,

у майстрів із сокирами й довбнями,

в кучерів, що правлять кіньми.

Я б із ними їв би та спав би тиждень за тижнем.

Що ж є найузвичаєніше, найдешевше,

найближче і найприступніше? — я сам,

Я ризикую і витрачаюся,

щоб повернути сторицею,

Чепурюся, щоб сам себе подарувати

найпершому, хто схоче мене узяти,

I не прохаю, щоб небо спустилося примсі моїй на догоду, —

Я щедро себе розкидаю для всіх і назавжди. (...)

(Переклад Леся Герасимчука)

«О КАПІТАНЕ, МІЙ КАПІТАНЕ!». Вірш присвячений Аврааму Лінкольну (1809-1865), першому президентові США від Республіканської партії, який боровся проти рабства. А. Лінкольн очолював США в період Громадянської війни. Його вважають національним героєм США. В. Вітмен, як і інші американці, убачав у ньому ідеал справедливого президента, котрий запобіг розпаду Сполучених Штатів і зробив значний внесок у створення американської нації, скасування рабства як основної перешкоди для подальшого розвитку країни. А. Лінкольн сформулював гасло американської демократії «Уряд створений народом, з народу і для народу». У 1865 р. А. Лінкольн був убитий актором-конфедератом. Цю подію з болем сприйняли всі передові люди Америки, а В. Вітмен відгукнувся на неї віршем «О капітане, мій капітане!». Важливу роль у вірші відіграють символи: Америка — корабель, Лінкольн — капітан і батько. Корабель утратив свого керманича, але люди прославляють і пам'ятають його. Демократичний напрям, який він дав США, є, на думку поета, правильним і веде до розвитку американської нації й держави.