Зарубіжна література. Профільний рівень. 10 клас. Ніколенко

Волт Вітмен

1819—1892

Здрастуй, Вітмене зеленобровий,

Космосе, сину Манхеттена,

Це ти — мучитель моєї долі,

Мій старший брате, друже мій.

І. Драч

Автор і ліричний герой, тема, мотив, ліричний сюжет, верлібр

  • 1. Знайдіть інформацію про статую Свободи (англ. Statue of Liberty), збудовану в США. Які цінності американської демократії вона втілює?
  • 2. Розкрийте зв'язок життя та творчості В. Вітмена із суспільними подіями й проблемами його часу.

Волт Вітмен — американський поет, оригінальний мислитель, публіцист, критик, одна з найяскравіших постатей в історії світової культури. Протягом усього життя він писав одну книжку — «Листя трави», яка стала втіленням оригінального світобачення автора. Його важко з кимось порівнювати, це був справжній новатор, який сміливо руйнував усталені традиції. Поставивши в центр своєї оригінальної поетичної системи окрему особу, поетичне «Я», він оспівував красу людського тіла й людської душі, показав гармонію в природі та негаразди в людському суспільстві.

Предки митця були вихідцями з Голландії. Волт Вітмен народився 31 травня 1819 р. в бідній фермерській родині в селищі на острові Лонг-Айленд неподалік від м. Брукліна (штат Нью-Йорк, США). У родині було дев'ятеро дітей, серед яких Волт був найстаршим. Деякий час (з 1825 по 1830 р.) відвідував бруклінську школу, але через матеріальні нестатки змушений був залишити навчання. Йому довелося змінити багато професій. Він був розсильним, друкарем-складальником, учителем, журналістом, редактором газет. Любив подорожувати. За свідченнями біографів, пішки пройшов через 17 штатів. Його любов до усамітнення й споглядання природи дивувала всіх, хто знав поета.

Поезія В. Вітмена стала своєрідним голосом молодої американської нації.

Починаючи з кінця 1830-х років у журналах з'являються різноманітні за тематикою статті В. Вітмена, у яких він, зокрема, виступав проти поклоніння долару, наголошував, що гонитва за грошима призводить до духовного спустошення людей.

Поет став сміливим новатором у галузі тематики й поетичної мови. Рух оновлення, що панував у США в XIX ст., утілено в нових образах і символах В. Вітмена.

У 1850 р. вийшло друком кілька віршів поета, зокрема «Європа», у якому автор висловив своє розуміння історії, революційних подій 1848 р. Він писав: «Королівську жорстокість зневажив народ»; «Свободо! Хай інші не вірять у тебе — я вірю завжди!»

Видатним твором В. Вітмена є поетична збірка «Листя трави», перше видання якої опубліковано в м. Нью-Йорку 1855 р. (але поет ще доповнював і працював над нею й у подальші роки, до кінця життя). Цей рік став доленосним у творчості поета, поділивши його життя на два етапи — до й після появи збірки. Уже сучасникам митця вона видалася незвичною. Її космізм, філософічність, сміливі художні новації вразили читачів.

Статуя Свободи. м. Нью-Йорк (США)

Під час Громадянської війни 1861-1865 рр. В. Вітмен працював санітаром у госпіталях. Події війни відображені в поезіях «Барабанний бій», «Коли бузок розцвітав торік у моєму дворі» (1865).

У 1873 р. поета розбив параліч, до кінця життя він не зміг позбутися важкої хвороби. Однак прикутий до ліжка митець продовжував писати, його твори були наповнені оптимізмом та упевненістю. Один з останніх віршів В. Вітмена, у якому він прощався зі світом, — «Прощавай, уяво». Образ уяви тут персоніфікований: «Прощавай, дорогий мій друже, дорога любове! Я йду — і не знаю куди...»

26 березня 1892 р. поета не стало, але його уява й досі вражає нові покоління читачів, дарує «довіру до себе» і віру в життя.

«Уся його письменницька сила — у надзвичайно живому відчутті безмежної широти Всесвіту, яке ніколи не залишало його» (К. Чуковський).

«Людськість промовляє трьома розтрубами фанфар: / Шевченко — Вітмен — Верхарн. / Мов кабелі від нації до нації» (П. Тичина).

«Тема книжки — це сам Вітмен, сюжет — Людина та Всесвіт, ідея — вічне й неухильне торжество людини» (Л. Герасимчук).

«Вітмен створив зі скарбів власного безцінного досвіду живий та неповторний образ, який став одним із небагатьох істинних досягнень новітньої поезії» (Л. Еберкромбі).

«Байрон і Бодлер драматизували у своїх книжках власні негаразди, а Вітмен — своє щастя» (Х. Л. Борхес).

«ЛИСТЯ ТРАВИ» (1855-1891). Особливості світогляду поета. В. Вітмен був великим гуманістом. Гуманістичне ставлення до навколишнього життя почало формуватися в його свідомості ще з дитячих років під впливом Біблії. Цю книгу читали в батьківській оселі щодня, знали її напам'ять. Звідси беруть початок такі важливі для творчості письменника ідеї, як рівноправність усіх людей, віра в братерство народів і невичерпність людини, яку створив Бог.

Великий вплив на формування світогляду В. Вітмена мав також трансценденталізм. Йому були близькими такі принципи американських трансценденталістів, як «довіра до себе», духовна незалежність, божественність людського «Я», рівність людей, пантеїстичне сприйняття життя (ототожнення Бога з природою), віра в існування «наддуші», частинки якої містяться в кожній людині.

У роки формування В. Вітмена як поета в США поширилися ідеї аболіціонізму — руху за скасування рабства, який відіграв велику роль у Громадянській війні 1861-1865 рр. Аболіціоністські погляди В. Вітмена відображені в збірці «Листя трави». І в публіцистиці, і в поезії він завжди наголошував на великій ролі літератури в суспільному житті. Він писав: «Мало хто усвідомлює, що велика література всюди проникає, усьому задає тон, формує ціле й окремих осіб і витонченими своїми засобами споруджує, підтримує, розбудовує». У памфлеті «Демократичні перспективи» він зазначав, що в цивілізації XIX ст. «література, безперечно, панує над усіма мистецтвами, виконує виняткову роль: формує характер людини, напрям церкви, розвиток освіти». Поет любив Америку, утверджував ідеали демократії. Але він критикував вади суспільства, прагнув змінити його. У «Демократичних перспективах» В. Вітмен писав: «Здається, залишила нас істинна віра. Ніхто щиро не вірить ані в засади держави, ані в людяність. У бізнесі є лише одна мета — будь-яким засобом досягти зиску. У казці один дракон поглинув усіх інших драконів; зажерливість — ось наш дракон, що поглинув усіх інших». Але поет вірив, що США стануть великою країною й усі люди в ній будуть рівними, вільними й духовно розвинутими. Ці ідеї відтворено в збірці «Листя трави».

Поезії В. Вітмена привернули увагу українських митців і перекладачів ще в 1920-і роки. Твори американського поета цікавили М. Семенка, Леся Курбаса, П. Тичину та ін. І. Кулик умістив вірші В. Вітмена до «Антології американської поезії» (1929). Ідеї свободи та демократії були дуже близькі діячам культури періоду «українського відродження». У 1969 р. українською мовою вийшла друком книжка «Листя трави» — результат співпраці багатьох перекладачів (В. Мисика, І. Кулика, В. Коротича, М. Тупайла та ін.). Багато для популяризації В. Вітмена зробив Л. Герасимчук, упорядник книжки «Волт Вітмен. Поезії» (1984). Ідеї та стиль В. Вітмена вплинули на ранню творчість П. Тичини й поезію І. Драча.

Творча історія збірки «Листя трави». Перше видання збірки вийшло друком 1855 р. коштом автора, без зазначення його імені. Книжка містила 12 віршів і поем без назв. На обкладинці домінував зелений колір. «Це прапор моїх почуттів, зітканий із зеленої тканини — кольору надії», — пояснював поет. Протягом наступних років він із кожним черговим виданням доповнював збірку, залишаючи символічну назву «Leaves of Grass». Третє видання 1860 р. налічувало вже майже 100 віршів. Останнє, найповніше, видання було надруковане 1891 р. Отже, поет писав збірку майже 40 років. У статті «Погляд на пройдене» він так пояснив її задум: “Листя трави” — це спроба відобразити емоційну й особистісну природу, спроба скрупульозно — від початку до кінця — відтворити особу, людське єство (мене самого в другій половині XIX ст. в Америці), і зробити це вільно, вичерпно й правдиво».

Перше видання збірки «Листя трави». 1855 р.

Тематика, проблематика, композиція збірки. Збірка складається з окремих віршів, поем, циклів, що мають певну завершеність і самостійність, але водночас вони тісно пов'язані між собою. Теми й мотиви органічно переплітаються, переходять і розвиваються від твору до твору. Виникає враження, що це сплетіння зеленого листя, яке утворює певну нерозривну цілість.

Символічна назва збірки втілює природну єдність людини зі світом, загальний взаємозв'язок усього сущого — від листя трави до зірки, від землі до людської душі, а також світлі надії письменника щодо духовного відродження людей, які усвідомили свою сутність і призначення в Усесвіті.

У збірці В. Вітмен прагнув створити національний епос, у якому представляв багатогранну картину дійсності. Його «Я» спроектоване на інших людей, країни, Космос.

Особливе місце в книжці посідає образ Америки. У передмові до першого видання поет назвав Сполучені Штати Америки «найвеличнішою з поем», а американців — «народом народів». Він намагався втілити віру в «американську мрію», у винятковість історичної місії США. Часом у віршах звучать ноти обурення проти нерішучої політики щодо рабовласників Півдня, як у вірші «Штатам»: «Мерзеннішого ще не було президентства... Оці люди — конгресмени? Ото справедливі судді? Оцей недорікуватий — президент?» (Переклад М. Тупайла).

Широковідомими стали вірші, присвячені пам'яті вбитого найманцем президента Лінкольна, який був для поета символом демократії. Вірші «Коли бузок розцвітав у моєму дворі...» (1865-1866) та «О капітане, мій капітане!» (1865) наповнені мотивами жалю й туги.

Коли бузок розцвітав торік у моєму дворі

і велика зірка так рано в ніч упала з

вечірнього неба на заході,

Я сумував, і відтоді сумуватиму завжди, коли

настане весна.

Коли настане весна, всі троє будуть зі мною:

Бузок, що цвіте кожен рік, і зірка, що впала

на заході,

і думка про того, кого я люблю.

(Переклад Віктора Коптілова)

У вірші втілено елементи романтичного світобачення з властивим письменникові космізмом. На тлі квітучого бузку, листочки якого — «яскраво-зелені серця» і «кожен листок — це диво», утілено думку про справедливого президента.

Є. Лещенко. Осінь. 1991-1992 рр.

Особливості поетики, новаторство В. Вітмена. Збірка «Листя трави» увібрала найкращі традиції романтичної поезії й водночас відкрила шляхи для розвитку реалістичної поетики. Окрім образів Америки та її капітана, тут є символічні образи моря, ночі, небесних світил, які традиційно використовували романтики. Усі природні стихії тут живуть, «мають душу». Книжка наповнена романтичним пантеїзмом.

...Ти, море! Я й тобі віддаюсь — я здогадуюсь,

що ти маєш на думці,

З берега бачу, як пальцями кривими ти маниш мене

І відринуть не хочеш, хоч трохи мене не відчувши, —

Тож разом ходімо, я роздягаюсь, віднеси мене швидше,

щоб зникла з очей земля,

Гойдай мене, колисай в хитких обіймах дрімоти,

Вільготою любові хлюпни, я ж тим самим тобі віддячу.

(«Пісня про себе». Переклад Леся Герасимчука)

Використовуючи традиційні мотиви, поет надає їм нового звучання. Якщо романтики оспівували пору юності й сумували, що вона швидко минає, то В. Вітмен возвеличує пору зрілості, убачаючи в ній особливу красу. У циклі «Діти Адама» поет із захопленням змальовує батька п'ятьох синів, якому за вісімдесят років.

Коли він рушав з п'ятьма синами і багатьма онуками

на полювання

чи на рибалку, найміцнішим і найпрекраснішим

він серед них здавався.

(Переклад Наталі Кащук)

Романтики любили змальовувати обличчя, волосся, особливо очі як дзеркало душі, а в автора збірки «Листя трави» «тілесний» перелік значно ширший: ребра, живіт, стегна, вигини ніг, хребет тощо. І все ж описи тіла в нього не були натуралістичними, бо «божественне сяйво від нього струмує з голови до ніг».

В. Вітмен перебудовує поетичну систему романтизму на всіх рівнях: тематичному, композиційному, а також мовному. Мова книжки шокувала сучасників, поет сміливо поставив поряд слова з різних стилів, змішав лексику іншомовну, розмовну, наукову й книжну. «Мовний експеримент» митця полягав у демократизації художньої мови. Він сміливо звертається до народних джерел і закликає інших митців уживати слова, які найточніше зможуть відобразити життя Америки. У його збірці знайдемо чимало слів і висловів фольклорного походження, а також неологізми, професіоналізми, історизми тощо. Мовне новаторство митця було обумовлене розширенням тематичних обріїв поезії.

Є. Лещенко. Єдина сім'я. 1993 р.

Ритмомелодика збірки також характеризується новаторством. Поет відмовляється від традиційних розмірів, рим (хоч інколи вони й трапляються в книжці), звертається до астрофічного вірша (у якому відсутнє симетричне членування на строфи), надає перевагу верлібру — вільному віршу.

У збірці знаходимо чимало запитань, на які ліричний герой сам дає відповіді, що створює ефект ділогу поета із собою. Також важливою особливістю поетичного синтаксису книжки є велика кількість анафор, паралелізмів і контрастів. Для стилю митця характерні довгі переліки — своєрідні «каталоги» предметів або явищ, які допомагають поетові відтворити широку панораму життя. Наприклад:

...Усміхнися і ти, млосна, із диханням свіжим,

о земле!

Земле сонних і вологих дерев!

Земле погаслого заходу, земле гір, на вершинах

яких спочиває мла!

Земле склистих потоків місяця вповні, позначених

злегка блакиттю!

Земле світла і тіні...

(«Пісня про себе». Переклад Леся Герасимчука)

Поет шукав ритми, які б передавали складну музику життя. Не випадково він зізнавався: «Якби не опера, я б ніколи не написав “Листя трави”».

«ПІСНЯ ПРО СЕБЕ». Чільне місце в збірці «Листя трави» належить поемі «Пісня про себе», яка стала поетичним маніфестом автора. Ця поема не має сюжету у звичному значенні. Це плин роздумів і почуттів поета про людину, природу й життя. Образ ліричного «Я», що становить центр поеми, наділений деякими рисами автора книжки, але не тільки. У ліричному героєві поеми також втілені уявлення поета про своє покоління, зв'язок поколінь, американську націю, людство. Ліричне «Я» належить до «усіх епох і всіх земель». Поет прославляє людину, яка, на його переконання, є центром Усесвіту. Він вірить у її сили, творчі можливості й органічний зв'язок із природою, суспільством і культурою. Головний символ поеми — зелене листя, що втілює надію поета на духовний розвиток особистості й Америки.