Зарубіжна література. Профільний рівень. 10 клас. Ніколенко

Федір Тютчев

1803—1873

У його поезії була широта Космосу... Природа й ліричний герой Ф. Тютчева відчували вплив таємничих сил хаосу і водночас тяжіли до спокою й гармонії.

А. Ахматова

Психологізм

Федір Тютчев народився 23 листопада 1803 р. в садибі Овстуг Орловської губернії (Росія) у давній дворянській родині. Здобув добру домашню освіту під керівництвом поета-перекладача С. Раїча. Під його впливом уже з 12 років успішно перекладав Горація. У 1819 р. вступив на словесне відділення Московського університету. Закінчивши його 1821 р., отримав місце в Колегії іноземних справ, а згодом потрапив до Німеччини як співробітник дипломатичної місії. Понад 20 років прожив за межами Росії.

У творчості Ф. Тютчева думка й почуття злиті воєдино.

Починаючи з кінця 1820-х і до середини 1830-х років у російських журналах та альманахах з'являються його вірші: «Весняна гроза», «Літній вечір», «Видіння», «Сни», «Цицерон» та ін. Визначною подією була публікація в пушкінському журналі «Современник» за 1836 р. добірки з 24 творів під заголовком «Вірші, надіслані з Німеччини» за підписом «Ф. Т.». У 1844 р., повернувшись до Росії, поет продовжив службову кар'єру й заняття літературною творчістю. Перше видання збірки його поезії вийшло друком 1854 р. за ініціативи І. Тургенєва й мало успіх. Друга збірка віршів побачила світ у 1868 р.

«У поезії Тютчева вірш досяг тієї витонченості, тієї “ефірної висоти”, яка до нього не була відома. Поряд із Пушкіним, творцем справді класичної поезії, Тютчев є родоначальником поезії “натяків”» (В. Брюсов).

Творчість Ф. Тютчева нерідко називають «поезією думки й почуття». У його ліриці домінує філософське сприйняття, а через його призму поет висловлює бачення навколишнього світу, зокрема природи й людини. Тому тут важко виокремити філософські, пейзажні та суто інтимні вірші, бо пейзажі в нього одухотворені, вони відображають стан людської душі, а людські почуття суголосні описам природи. Світ людських емоцій та переживань, зміни в природі викликають в автора глибокі філософські роздуми. Ф. Тютчев уважав, що природа, як і душа людини, — це великий Космос, тут вирують стихійні сили. Але хаосу протистоять краса й гармонія, які має оспівувати поет.

«SILENTIUM!». Цей твір належить до шедеврів філософської лірики митця. У перекладі з латини ця назва означає «Мовчання!». Поет порушує у вірші проблему, до якої вже зверталися його попередники-романтики: чи все підвладне мовному оформленню й вираженню, чи, може, є речі, які залишаються невисловленими, утаємниченими. У вірші створено образ людини, яка живе напруженим духовним життям, світ її думок і почуттів складний та суперечливий, інколи вона не може адекватно висловити все, що в неї на душі. Нерідко людину, якщо вона навіть скаже про особисте, сокровенне, не розуміють ті, хто її оточує. Тому людина, на думку Ф. Тютчева, — завжди нерозгадана таємниця для інших, вона приречена на самотність і нерозуміння інших, проте має знайти величезне багатство у своєму внутрішньому світі — плин думок і почуттів. Духовне життя, приховане від інших, згідно з художньою концепцією поета, становить величезну цінність.

Ф. Тютчев був прихильником пантеїзму, він розумів природу в романтико-ідеалістичному плані, наділяючи її особливою «мовою», «душею», «таємницею».