Зарубіжна література. Профільний рівень. 10 клас. Ніколенко

Україна

Микола Гоголь

1809—1852

Від Гоголя походить особлива течія в російській та українській прозі — гротескно-сатирична. Його гротески, як і в Гофмана, мали нищівний зміст, а сміх слугував розвінчанню негативних явищ суспільства.

Д. Чижевський

Соціальна сатира, гротеск, поема, образ автора

  • 1. Пригадайте відомі вам факти з життя М. Гоголя.
  • 2. Розкажіть про його зв'язок з Україною. Як тема України відображена у творах митця?
  • 3. Які гоголівські образи вам найбільше запам'яталися? Усно опишіть їх.

Тривалий час М. Гоголь перебував за кордоном. Майже 12 років він жив за межами росії та України. Його закордонні подорожі розпочалися 1836 р., відразу після прем'єри комедії «Ревізор» в Олександринському театрі в Санкт-Петербурзі. Тоді п'єса мала величезний резонанс у суспільстві: гостра критика у творі викликала незадоволення представників тодішньої верхівки й чиновництва.

Німеччина, Швейцарія, Італія, Франція, Австрія... Перебуваючи в Європі, письменник був готовий до здійснення нового серйозного кроку у своєму житті. Від'їзд за кордон він сприймав як випробування, що йому послала доля, і водночас як знак обраності. М. Гоголь був готовий до нових труднощів заради духовного подвигу. Він писав: «Пора, пора, наконец, заняться делом. О! какой непостижимо изумительный смысл имели все случаи и обстоятельства моей жизни... Как спасительны для меня все неприятности и огорчения. Могу сказать, что я никогда не жертвовал свету моим талантом... Для меня нет жизни вне моей жизни, и нынешнее моё удаление из отечества, оно послано свыше. Это великий перелом, великая эпоха моей жизни» (рос.).

Саме за кордоном М. Гоголь розпочав велику справу свого життя — поему «Мертві душі», сюжет якої йому подарував О. Пушкін. Отримавши в 1837 р. звістку про його смерть, Микола Васильович дуже сумував: «Моя жизнь, моё высшее наслаждение умерло с ним. Мои светлые минуты моей жизни были минуты, в которые я творил. Когда я творил, я видел перед собою только Пушкина. Всё, что у меня есть хорошего, всем этим я обязан ему. и теперешний труд есть его создание. Он взял с меня клятву, чтобы я писал. Я тешил себя мыслью, как он будет доволен... Теперь этой награды нет впереди! Что труд мой? Что теперь жизнь моя?..» (рос.).

Тоді М. Гоголя врятувала думка про створення «Мертвих душ», які стали для нього своєрідним заповітом О. Пушкіна. Свою клятву вчителеві він не міг порушити. Незважаючи на незгоди, письменник продовжив працю.

Багато сторінок «Мертвих душ» митець написав в Італії, до якої в нього було особливе ставлення — як до країни, що нагадувала йому рідну землю. Італія відкрила М. Гоголю безсмертне творіння Данте Аліґ'єрі — «Божественну комедію».

У побудові поеми М. Гоголь використав композицію «Божественної комедії» Данте. Митець хотів створити три частини — пекло, чистилище та рай, але завершив тільки перший том.

Три частини «Мертвих душ» мали нагадувати величну побудову поеми Данте — Пекло, Чистилище та рай. Подібно до Дантового твору, герої М. Гоголя повинні були пройти через усі кола пекла, щоб відродитися для нового життя. Однак цей величезний задум не був реалізований повною мірою. Митець написав тільки перший том, який зазвичай і мають на увазі, коли говорять про «Мертві душі».

Європейські подорожі дали новий поштовх натхненню М. Гоголя й написанню його безсмертної поеми «Мертві душі».

М. Гоголь хотів жити в римі, але настав час повертатися. У Петербурзі його сестри закінчили Патріотичний інститут, і Микола Васильович мав виплатити борги за їхнє навчання й улаштувати їхню подальшу долю. 26 вересня 1839 р. М. Гоголь і М. Погодін, якого він зустрів у Відні, приїхали до Москви. Зупинилися в домі М. Погодіна. М. Гоголь деякий час не повідомляв своїм рідним і друзям про приїзд. І все це для того, щоб завершити книжку. Проте того року завершити «Мертві душі» не вдалося. М. Гоголю потрібно було багато грошей для родини й письменницької праці. Тоді митця врятували від скрути В. Жуковський та С. Аксаков, який запропонував М. Гоголю пожити в нього в маєтку в с. Абрамцевому, неподалік від Москви. В. Жуковський звернувся до царського спадкоємця, майбутнього імператора Олександра II, щоб той дав грошей йому в борг, а він би передав їх від свого імені М. Гоголю. Цей борг М. Гоголь не зможе віддати, а В. Жуковський виплачуватиме його сам. Але на ці гроші сестри М. Гоголя змогли завершити навчання, пожити трохи в Москві, а потім виїхати з матір'ю додому, а М. Гоголь отримав можливість здійснити свою мрію — потрапити в рим, щоб завершити «Мертві душі».

Невдовзі М. Гоголь знову побачив батьківщину. Він повертався додому переможцем, тому що зробив те, заради чого страждав сім років: перший том «Мертвих душ» був завершений та переданий у Московський цензурний комітет. Але митець не знав тоді, що чекає його на батьківщині... Цензурний комітет помітив у рукописі багато «ворожих» і «сумнівних» місць, які треба було поправити. Однак завдяки підтримці друзів цензура все-таки дозволила друкувати книжку.

21 травня 1842 р. в друкарні Московського університету коштом автора було видано 2400 примірників поеми «Мертві душі». Одразу після публікації М. Гоголь знову почав збиратися в рим. Його від'їзд нагадував утечу. Письменник краще за всіх розумів, що буде після виходу у світ його поеми. Він мандрував шляхами Європи, а думка його летіла ще швидше...

Написавши першу частину «Мертвих душ» — про пекло, він мріяв про чистилище й рай, ретельно вибудовував свою поему, як Данте вибудовував «Божественну комедію». Мертві душі, за задумом митця, мали воскреснути, але для цього, писав М. Гоголь, «нужно очиститься, набраться чистоты душевной, достичь небесной чистоты нравов» (рос.). Розпочиналася епоха чистилища — не тільки в літературній праці, а й у житті М. Гоголя...

Рим у сприйнятті М. Гоголя

Рим — колиска європейського Відродження — дав нове натхнення М. Гоголю. «Когда я въехал в Рим, то в первый раз не мог дать себе ясного отчёта: он мне показался маленьким, но, чем далее, он мне кажется большим и большим, строения огромнее, виды красивее, небо лучше. А картин, развалин, антиков смотреть на всю жизнь хватит! Влюбляешься в Рим очень медленно, понемногу — и уж на всю жизнь! Словом, вся Европа для того, чтобы смотреть, а Италия для того, чтобы жить» (рос.), — писав він.

Душа М. Гоголя потроху оживала в Римі. Це місто давніх храмів він полюбив назавжди. Не випадково з дванадцяти років, проведених за кордоном, майже десять М. Гоголь прожив у Римі. Він гуляв його вузькими вулицями, сидів на площі біля церкви Святого Петра, блукав колами Колізею, і життя повільно поверталося до нього. У Римі письменник знову почав малювати, вивчати італійську мову й незабаром вільно оволодів нею. М. Гоголь порадував В. Жуковського в одному зі своїх листів: «Я весел. Душа моя светла. Тружусь и спешу всеми силами совершить труд мой. Жизни! Жизни! Ещё бы жизни!» (рос.). Перед очима М. Гоголя було блискуче море й небо Італії, а в його душі народжувалися зовсім інші картини — потворні «мертві душі» російської дійсності.

З червня 1842 р. розпочався найтриваліший період перебування письменника за кордоном. Оплески та свист лунали з росії. Дехто навіть говорив, що митець зовсім не розуміє життя, бо надто довго жив за кордоном. М. Гоголя звинувачували у відступництві, брудному комізмі й відсутності естетичного смаку. Усе це він мусив пережити, перетерпіти та витримати.

Якщо перша поїздка тривала 3 роки, то тепер М. Гоголь затримається за межами батьківщини на 6 років. Він писав другові О. Данилевському: «Это будет последнее и, может быть, самое продолжительное удаление из отечества, возврат мой возможен только через Иерусалим» (рос.). А В. Жуковському М. Гоголь писав про необхідність духовного піднесення, про пошук сходинок, які ведуть до Бога: «Лестницу мне, лестницу! Небесная сила поможет взойти мне на ту лестницу, которая предстоит мне, хотя я стою ещё на нижайших и первых её ступенях... Чище горного снега и светлей небес должна быть душа моя, и тогда только я приду в силы начать подвиги и великое поприще, тогда только разрешится загадка моего существования» (рос.).

Сучасники про М. Гоголя

Свої таємниці, сумніви й вагання М. Гоголь забрав із собою в могилу. Отець Матвій, який був поруч із М. Гоголем в його останні дні й мав на нього великий вплив, так пояснив смисл передсмертної трагедії митця: «Наша жизнь немало имеет примеров того, что сильные натуры, наскучивши суетой мирской, покидали всё и уходили в монастырь искать внутреннего умиротворения и очищения. Очевидно, так было и с Гоголем. Он прежде говорил, что ему нужен “душевный монастырь”, а перед смертью он ещё сильнее пожелал его» (рос.).

А ось лист В. Жуковського до його друга П. Плетньова, написаний після смерті М. Гогопя: «Какое пустое место оставил в этом маленьком мире мой добрый Гогопь. Его болезненная жизнь была и нравственным мучением. Настоящее его призвание было монашеское. Я уверен, что ежели бы он не начал свои “Мёртвые души”, которых окончание лежапо на его совести и всё ему не давалось, то он давно был бы монахом, вступил в эту атмосферу, в которой душа его дышала бы свободно и легко. Его творчество... было в противоречии с его монашеским призванием и ссорило с самим собой» (рос.).

Мати М. Гоголя, Марія Іванівна, писала Ользі Аксаковій у березні 1852 р.: «Сын мой был друг всего мира и ещё более страждущего человечества... Его всё тревожило, что, казалось, и не принадлежало ему. Такие люди не живут долго на земле, их пребывание не здесь, им предоставлены небесные радости вместо земных...» (рос.).

Другий том «Мертвих душ» М. Гоголя — одна з нерозгаданих таємниць. І досі ніхто достеменно не знає, про що писав митець у другому томі свого багаторічного творіння. Чому він спалював його кілька разів? І чим мав завершитися сюжет про Чичикова?.. До нас дійшли тільки окремі фрагменти текстів, спогади сучасників М. Гоголя й самого письменника про роботу над другим томом «Мертвих душ». Сам митець в одному з листів 1850 р. писав: «В остальных частях “Мёртвых душ”, над которыми теперь сижу, выступает человек уже не мелочными чертами своего характера, не пошлостями и странностями, но всей глубиной своей природы и богатым разнообразием внутренних сил, в нём заключённых. Многое, нами позабытое, пренебрежённое, брошенное, следует выставить ярко в живых, говорящих примерах, способных подействовать сильно. О многом существенном и главном следует напомнить человеку...» (рос.).

Робота над другим томом «Мертвих душ» просувалася дуже важко. М. Гоголь почав писати його за кордоном, продовжив після приїзду в Москву, де він оселився 1848 р. у домі графа О. Толстого. Друзі оточили його увагою, але все одно працювати митцю було складно. Якщо раніше він писав швидко й легко, то тепер міг переписувати один і той самий фрагмент по вісім разів.

Творчість ускладнювалася важкими релігійними пошуками. В один і той самий час, коли М. Гоголь писав «Мертві душі», він створив «роздуми про божественну літургію». Митець писав молитви й розсилав їх своїм друзям і рідним, щоб вони молилися за нього й за його велику працю.

«Боже, дай полюбить ещё больше людей. Дай собрать в памяти своей всё лучшее в них, припомнить ближе всех ближних и, вдохновившись силой любви, быть в силах её изобразить» (рос.), — писав він.

М. Гоголь молився за свою книжку в монастирі Оптина пустинь (неподалік від м. Калуги, росія). У 1850 р. просив ієромонаха Філарета теж помолитися за свій труд: «Ради Самого Христа, молитесь обо мне, отец Филарет. Просите вашего достойного настоятеля, просите всю братию, просите всех, кто у вас усерднее молится. Путь мой труден; дело моё такого рода, что без ежеминутной, ежечасной и без явной помощи Божией не может двинуться моё перо, и силы мои не только ничтожны, но их нет без освежения свыше» (рос.).

Навесні 1851 р. М. Гоголь поїхав до матері й сестер у Василівку. У флігелі родового маєтку він багато працював над другим томом. Письменник нікого не пускав у флігель, а якщо хтось приходив до нього, він сам виходив і прагнув швидше завершити розмову. Мати умовляла Миколу Васильовича побути з ними, зайнятися господарством, але М. Гоголь прийняв рішення виїхати до Москви. У травні 1851 р. він назавжди залишив батьківщину з портфелем, де лежав майже закінчений другий том «Мертвих душ».

Початок 1852 р. для М. Гоголя розпочався з нещасть і хвороб. У січні 1852 р. раптово померла К. Хом'якова (дружина літератора й друга М. Гоголя) від епідемії черевного тифу. Ця смерть дуже вплинула на М. Гоголя, він убачав у ній знак і своєї долі. Пізніше митець теж захворів на тиф, який для нього став смертельним.

У ніч з 11 на 12 лютого 1852 р. письменник молився у своїй кімнаті, потім покликав хлопчика-слугу й повів його за собою. Підійшов до пічки, звелів подати портфель. Коли хлопчик приніс портфель, М. Гоголь дістав кілька зошитів, поклав їх у пічку й запалив. Хлопчик став плакати й просити не палити зошитів. Проте вогонь забирав у небуття другий том «Мертвих душ»... Через кілька днів, 21 лютого 1852 р., душа М. Гоголя відійшла в небуття.

Письменника відспівували в церкві Святої мучениці Тетяни при Московському університеті (він був почесним членом цього закладу). Почесний караул студентів, який змінювався через дві години, стояв біля покійника всю ніч. Професори винесли гроб із церкви, а студенти пронесли його на руках до цвинтаря на території Свято-Данилового монастиря в м. Москві. У 1931 р. монастирське кладовище було зруйноване — Й. Сталін дав розпорядження ліквідувати його, оскільки там були поховані, як уважала радянська влада, «вороги народу». Могили письменників, зокрема й М. Гоголя, були перенесені на кладовище в Ново-Дівочому монастирі м. Москви.

Таємниця поеми «Мертві душі» залишилася навіки нерозгаданою, а твір увійшов до скарбниці світової літератури як незавершений. І все ж таки план, який відобразив М. Гоголь у цій книжці, свідчить про велич задуму митця й про ту велику місію, яку він ніс заради спасіння людства.

«МЕРТВІ ДУШІ» (1842, перший том). Прийом мандрівки — основа композиції. Головний герой Чичиков їздить дорогами росії й скуповує мертві душі селян для власного збагачення — він міг отримати за них певну грошову компенсацію. Подорож героя дає можливість письменникові показати всю росію. У зображенні М. Гоголя вона перетворилася на справжнє пекло: тут торгують мертвими душами, тут гине все піднесене й поетичне, тут люди є моральними потворами. Під час мандрів Чичикова образи поміщиків і чиновників стають усе жахливішими, а розмови про продаж мертвих душ — більш цинічними. За допомогою сатири М. Гоголь розвінчував матеріальний розрахунок, знедуховлення суспільства, користолюбство та беззаконня. Крізь сміх у творі проступають сльози. Автор міг захистити безмовний народ тільки своїм словом.

У першому томі «Мертвих душ» можна визначити три ідейно-композиційні центри: поміщики, губернські чиновники, столиця.

Витоки сюжету «Мертвих душ»

Купівля мертвих душ не була рідкісним явищем у той час. Відомо, що за 17 верств від Яновщини, де народився М. Гоголь, — у Федунках, жили далекі родичі Гоголів — Півінські, які мали 200 десятин землі й 30 душ кріпаків. Півінські займалися винокурінням. Одного разу губернією пройшла чутка, що поміщики, які не мають 50 кріпаків, будуть позбавлені права займатися винокурінням. Тоді й поїхав поміщик Півінський до Полтави й сплатив податок за померлих селян, начебто як за живих. А оскільки своїх, та ще й з померлими, до 50 душ не вистачало, то набрав він у візок горілки й поїхав по сусідах «скуповувати» мертві душі, записавши їх до свого реєстру. Історію про мертві душі знала вся Миргородщина. Про неї чув і М. Гоголь.

Галерея поміщиків. Візити Чичикова до поміщиків зображені автором за певним планом. Образи поміщиків, починаючи від Манилова й закінчуючи Плюшкіним, подані за ступенем посилення духовного омертвіння. Наприклад, провідні риси Манилова — замріяність і відірваність від реальної дійсності. Його абсолютно не цікавлять селяни та їхнє життя. Він живе у світі примарних ідеалів, але насправді — це байдужість до людського горя й страждань. За контрастом до образу Манилова зображено образ поміщиці Коробочки. Її стихія — домогосподарство. На перший погляд, у цьому немає нічого поганого, але за матеріальними речами, за дріб'язковими деталями вона теж, як і Манилов, не бачить реальних людей з їхніми долями й нещастями. Провідна риса Ноздрьова — брехня та здатність потрапляти в якісь «історії», тому автор з іронією називає його «исторический человек» (рос.). Собакевич — людина, яка нічого не зробить без розрахунку й власного зиску. У кінці галереї поміщиків М. Гоголь подав образ Плюшкіна — «прореха на человечестве» (рос.). Це втілення абсолютного духовного убозтва, втрати людського. Не випадково автор наділяє Плюшкіна, як і Чичикова, біографією. Колись він був іншим, у ньому жили порухи душі. Але з часом жага накопичення призвела до втрати найголовнішого — людяності. Плюшкін навіть втрачає людську подобу: Чичиков не відразу зрозумів, хто перед ним — чоловік чи жінка.

Представлена в поемі «Мертві душі» галерея поміщиків — це величезне художнє узагальнення в конкретних образах порожнього життя, бездуховності, соціальної неспроможності тих, від кого залежить життя народу.

Чиновники. Духовна мертвотність поширюється автором і на місто, яке названо узагальнено — N. У губернському місті, куди приїжджає Чичиков, багато зовнішнього руху, візитів, пліток і чуток. Але за своєю сутністю — це лише видимість існування. Гоголівську ідею порожнечі життя втілено в описах міста: пустельні, без світла, безкінечно широкі вулиці, безбарвні одноманітні будинки, паркани, занедбаний сад із тонкими деревами.

М. Гоголь створив колективний образ чиновництва. Окремі персонажі (губернатор, прокурор та ін.) подані лише як ілюстрації масового явища. На короткий термін вони подані на першому плані, але потім знову зливаються із загальною масою чиновників.

Предметом соціальної сатири М. Гоголя були не особистості, а соціальні вади й соціальне середовище, у якому людина стає все гірша й гірша. Подібне можна було простежити в п'єсі «ревізор»: колезький асесор (найменший чин), «фитюлька», «тряпка» (рос.) під впливом середовища перетворюється на високопосадовця й хабарника. У «Мертвих душах» Чичиков під впливом зустрічей з поміщиками, унаслідок яких він збагачується, і під впливом чиновницького середовища, де герой відчуває свою безкарність і навіть вивищується й заохочується, опускається в моральному плані все нижче й нижче.

Обкладинка «Мертвих душ»

Обкладинку для своєї книжки М. Гоголь намалював власноруч. На ній були зображені предмети побуту — чарки, виделки, тарілки, тобто матеріальні речі, які, на думку митця, нівелюють духовне й знищують живу людину. Тому серед цих дрібних матеріальних речей М. Гоголь розмістив кістки й черепи — символи смерті. Смертельним жахом віє від першого тому «Мертвих душ». Тут не живуть, не кохають, не творять добро. Тут тільки п'ють, їдять, розважаються, борються за місце під сонцем і — торгують, торгують, торгують... Тут усе продається й купується, навіть душа мертвої людини. І тому птиця-трійка — Росія — летить у М. Гоголя невідомо куди, адже куди може летіти країна, яка продає не тільки живі, а й мертві душі!

Столиця. Тема столиці постійно звучить у поемі «Мертві душі». Так, автор порівнює поміщиків із столичними чиновниками: «Иной и почтенный и государственный даже человек, а на деле выходит совершенная Коробочка» (рос.). Можна легко уявити таких, як Ноздрьов або Собакевич в умовах столиці, тільки в іншому, більш розкішному вбранні. Провінційні чиновники й дами марять столицею, наслідують столичні звички, моду й мовлення.

Водночас тема столиці безпосередньо входить у твір. «Повість про капітана Копєйкіна» давала можливість М. Гоголю перенести дію до Санкт-Петербурга. Інвалід війни з Наполеоном, Копєйкін зіштовхується з бездушністю та цинізмом державної системи. Він захищав рідну землю від навали французів і був поранений у боях, безправний та безпритульний. Влада не дбала про «маленьких людей», які просто їй заважали збагачуватися. Цікаво, що тема «маленької людини» звучить у повісті М. Гоголя «Шинель», яка створювалася приблизно в той самий час, що й поема «Мертві душі».

Хто такий Чичиков. Образ людини нового часу, підприємливої та ініціативної, поставлений у центр поеми. Чичиков подібний до інших персонажів (адже він і сам був чиновником і поміщиком), але водночас і відрізняється від них. На думку митця, це — нове явище російської дійсності, тому М. Гоголь приділяє йому особливу увагу, досліджує витоки формування його характеру й прагнень. Автор дійшов такого висновку: «Справедливее всего назвать его: хозяин, приобретатель» (рос.). Так, Чичиков прагне заробити грошей завдяки власній ініціативі. Проте як він заробляє й на чому (чи на кому)? На мертвих. І в цьому полягала аморальність Чичикова. Усе суспільство також зображено як аморальне, бо люди в ньому принижені й безмовні раби, яких купують і продають, котрі не мають права на людське життя та свободу.

Образ Чичикова показаний у динаміці, у постійному русі. Його небезпечність як соціального типу полягає у винятковому пристосуванстві до будь-яких змін у суспільстві. Чичиков пристосовується до обставин, до своїх співрозмовників, щоб заробити більше грошей. Він виявляє гнучкість, хитрість і передбачливість з метою збагачення.

Однак Чичиков, за задумом М. Гоголя, мав пізніше воскреснути душею, тому вже в першому томі в ньому є й позитивні якості: наприклад, він захоплюється красою природи, саме йому автор довіряє думки про долю народу. Чичиков любить швидко їздити, і рух його брички асоціюється з історичною долею росії, яка викликає жах: «Русь, куда же несёшься ты? Дай ответ. Не Даёт ответа...» (рос.).

Художня своєрідність поеми. На початку сьомої глави М. Гоголь порівнює два типи митців: перший — піднесений романтик, який оспівує все прекрасне, а другий «дерзнул вызвать наружу всю страшную, потрясающую тину мелочей, опутавших нашу жизнь, всю глубину холодных, раздробленных, повседневных характеров, которыми кишит наша земная, подчас горькая и скучная дорога» (рос.). І за це публіка, як уважав М. Гоголь, цькує другого письменника, але митець вибрав для себе саме той важкий шлях правди, якою б гіркою вона не була.

Чичиков «літає» над Росією, скуповуючи мертві душі. У його образі М. Гоголь утілив згубний вплив влади грошей на людину.

«Тарас Бульба» і «Мертві душі»

У 1842 р. в Римі М. Гоголь переписав повість «Тарас Бульба». Відомо, що ця повість увійшла ще раніше до збірки «Миргород» (1835). Однак історія про запорожців знову й знову хвилювала уяву митця. Козаки уявляються йому тепер уже не лише лицарями, а й народом — прообразом тієї єдиної маси, якою б хотів бачити народ автор «Мертвих душ». Якщо в «Мертвих душах» єдиним пророком і героєм, який збирає сили нації, є сам автор, то в новій редакції «Тараса Бульби» цю роль бере на себе старий Тарас. М. Гоголь бере на себе відповідальність за те, що відбувається й у сучасній історії, тому в «Мертвих душах» він мріє про нове відродження не тільки кожної окремої душі, а й про відродження нації. Отже, з Рима, з чужини, М. Гоголь звернувся до своїх співвітчизників з новою повістю «Тарас Бульба». А в «Мертві душі» увійшов новий ліричний струмінь — мрія про духовне очищення й відродження народу.

У поемі «Мертві душі» багато різних деталей, описів, подробиць повсякденного життя. У такий спосіб письменник створює узагальнений образ того середовища, де матеріальне поглинає духовне.

За жанром «Мертві душі» — складний твір. У ньому, безперечно, є ознаки роману, бо тут охоплено широту життя, зображено значну кількість персонажів, їхнє життя в часі. Водночас «Мертві душі», за визначенням М. Гоголя, — поема, адже в ній є образ автора, який палким словом підтримує свій народ, а також ліричні відступи, що інколи переривають загальне повістування. Темами ліричних відступів стали роздуми про долю народу та країни, призначення митця, тривога за майбутнє.

У поемі «Мертві душі» ми знайдемо поєднання високої патетики з комічно зниженими образами й ситуаціями. А як ви думаєте, чи є мертві душі в нашому житті? І які б явища привернули увагу сучасного Чичикова?

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Поясніть назву поеми «Мертві душі». У якому значенні вживається слово мертвий? Спілкування іноземними мовами. 2. Прочитайте мовою оригіналу «Повість про капітана Копєйкіна». Знайдіть засоби створення ворожого образу столиці. Як автор виявляє своє ставлення до «маленької людини»? Математична компетентність. 3. Прочитайте розділи, що стосуються зображення поміщиків і чиновників. Заповніть таблицю в зошиті.

Поміщик, чиновник (стислий опис)

Риси характеру, соціальні вади, які втілені в образах

Компетентності в природничих науках і технологіях. 4. Знайдіть різні оцінки поеми «Мертві душі». Прокоментуйте. Інформаційно-цифрова компетентність. 5. За допомогою Інтернету встановіть сутність махінацій Чичикова. Уміння навчатися. 6. Які історичні та суспільні реалії відтворені в поемі М. Гоголя? Ініціативність і підприємливість. 7. Дискусія «Чичиков як підприємець і людина — який він?». Соціальна та громадянська компетентності. 8. Уявіть, що Чичиков опинився в сучасній Україні. Як ви думаєте, на чому він міг би заробити гроші? Хто вони, чичикови нашого часу? Обізнаність і самовираження у сфері культури. 9. Подивіться різні екранізації поеми «Мертві душі». Порівняйте з художнім твором. Екологічна грамотність і здорове життя. 10. М. Гоголь уважав, що сміх позитивно впливає на людину. У чому полягає значення гоголівського сміху?

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 11. Розкрийте творчу історію поеми. Чому М. Гоголь не зміг завершити другий том і написати третій? 12. Установіть подібність і відмінності поеми «Мертві душі» М. Гоголя та «Божественної комедії» Данте. Діяльність. 13. Охарактеризуйте образ Чичикова та засоби його створення. 14. Підготуйте інсценування улюбленого епізоду поеми. Прокоментуйте. Цінності. 15. Розкрийте цінність спадщини М. Гоголя для сьогодення.

ВИСНОВКИ

• М. Гоголь писав поему «Мертві душі» переважно за кордоном.

• За задумом митця в ній мало бути три томи, подібно до «Божественної комедії» Данте.

• Створивши перший том, М. Гоголь прагнув у наступних частинах показати духовне відродження персонажів, але сама дійсність не давала такого матеріалу, тому робота просувалася важко, другий том був знищений.

• «Мертві душі» поєднує ознаки роману й поеми: епічна розповідь поєднується з ліричними відступами, а емоційний образ автора поставлений у центрі твору.