Підручник з Мистецтва. 9 клас. Назаренко - Нова програма

Музичне мистецтво імпресіонізму та постімпресіонізму

Не потрібно слухати нічиєї поради, тільки пораду вітру, який наспівує історію світу.

К. Дебюссі, французький композитор, диригент і музичний критик

Велич мистецтва ясніше за все проявляється в музиці.

Й.-В. Гете, німецький поет, прозаїк, драматург, мислитель

Дж. Ticco «Тихо!»

Е. Дега «Уроки танців»

Поміркуємо разом.

Чому може навчити музика? Чим музика відрізняється від образотворчого мистецтва? У чому сила впливу музики на людину? Яке значення музика відіграє у вашому житті?

Музика вчить відчувати і співчувати, розрізняти красиве і потворне, розвиває власне людські духовні якості. Музичний твір специфічно відображає світ, він стає засобом його осягнення. Якщо сприйняття живопису пов’язано із зором, то засоби музичного мистецтва базуються на слуху і можуть бути пов’язані один з одним тільки за допомогою особливих, тонких асоціативних паралелей, які існують лише у свідомості. Саме композитор, опановуючи дійсність, втілює її в специфічних формах музики. Слухаючи музику, кожна людина отримує можливість поглянути на світ з нової, композиторської точки зору, збагатити своє сприйняття новими явищами і поглядами на вже знайоме.

Композитор, що зазнав на собі вплив різних стилів та напрямів мистецтва, художників або їх полотен, допомагає слухачам через свій твір провести прямі аналогії між конкретними творами живопису і музики. Усе це забарвлюється національною образною своєрідністю і створює індивідуальний стиль композитора. Таким чином, музика відіграє істотну роль у суперечливому й багатогранному житті людини і суспільства.

Чому музика так впливає на внутрішній стан людини?

Саме на це питання і спробували відповісти композитори, які увійшли в історію музики як імпресіоністи. «Художник повинен писати тільки те, що він бачить, і так, як він бачить» — таким було одне з гасел нового мистецтва.

Музичний імпресіонізм — музичний напрямок, аналогічний імпресіонізму в живописі, що склався у Франції в останню чверть XIX ст. — початку XX ст., перш за все у творчості Еріка Саті, Клода Дебюссі і Моріса Равеля. Потім імпресіонізм поширився і в інших країнах. Як напрямок, імпресіонізм надав неоціненний вплив на майбутні стилі та музичні течії.

Характерними рисами цього стилю в музиці є:

• відтворення настроїв, які одержують значення символів, різноманіття і складності міського побуту, свіжості і безпосередності сприйняття світу;

• фіксація ледь вловимих психологічних станів, викликаних спогляданням зовнішнього світу, зображення випадкових ситуацій, сміливість композиційних рішень;

• тяжіння до поетичної пейзажної програмності;

• витончена поетизація старовини, екзотика, інтерес до тембрової і гармонічної барвистості тощо.

Музику імпресіонізму зближує з імпресіонізмом у живописі перш за все прагнення передавати скороплинні, безпосередні враження від явища, півтони, напівтіні барвистості та кольорової гамми, близькість до природи. Не оминули увагою художники і композитори цього напрямку колоритні жанрові замальовки і музичні портрети.

П. Сезан «Автопортрет у фетровому капелюсі»

П. Сезан «Берег Марни»

Із французьким імпресіонізмом у живописі музичний імпресіонізм має не тільки спільні корені, а й причинно-наслідкові зв’язки. Композитори шукали та знаходили не тільки аналогії, а й виражальні засоби у творчості художників К. Моне, П. Сезанна, Е. Дега та інших художників-імпресіоністів.

Нерідко у композиторів-імпресіоністів поєднувалася новизна художніх засобів із перетворенням вишуканих фантастичних образів старовинного мистецтва. Вони продовжили традиції романтизму, відмовившись при цьому від гострих драматичних колізій і соціальних тем. Майстри музики розширили колористичні засоби музичної виразності (в області гармонії, інструментування). Імпресіоністи помітно розширили сучасну тональну систему, відкривши шлях багатьом гармонійним нововведенням. Стали культивуватися симфонічні ескізи-замальовки, що поєднували акварельну м’якість звукопису з символістською загадковістю настроїв.

Особливу свіжість музиці імпресіоністів надало постійне звертання до пісенно-танцювальних жанрів, тонке втілення ладових, ритмічних елементів, запозичених у фольклорі народів Сходу, Іспанії, ранніх формах негритянського джазу.

Е. Дега «У репетиційній залі»

Е. Дега. «Балерини у зеленому»

П. Гоген. «Бретонські дівчатка танцюють»

О. Ренуар. «Дівчина з мандоліною»

В опері імпресіонізм привів до створення музичних драм напівлегендарного змісту, зазначених чарівною делікатністю звукової атмосфери, скупістю і природністю вокальної декламації, поглибленням психологічної виразності.

Е. Дега «Балет і оркестр»

У оркестровці композиторів-імпресіоністів переважають чисті фарби, примхливі відблиски; часто застосовуються соло дерев’яних духових, пасажі арф, складні divisi струнних, ефекти con sordino. Ритміка часом хистка і невловима. Для мелодики характерні не закруглені побудови, а короткі вислови, фрази-символи, нашарування мотивів. При цьому у музиці імпресіоністів надзвичайно посилилося значення кожного звуку,тембру, акорду, розкрилися безмежні можливості розширення лада.

Точкою відліку «імпресіонізму» в музиці можна вважати 1886—1887 рр., коли в Парижі були опубліковані перші імпресіоністичні твори Еріка Саті («Сільвія», «Ангели» і «Три сарабанди»). Через п’ять років отримали резонанс у професійному середовищі перші твори в новому стилі Клода Дебюссі (перш за все, «Післяполудневий відпочинок фавна», «Море» для оркестру, «Острів радості» для фортепіано). Естафету лідерства від К. Дебюссі прийняв Моріс Равель («Гра води», «Відображення» для фортепіано).

Е. Саті

Ерік Саті (1866—1925 рр.) — ексцентричний французький композитор і піаніст, один із реформаторів європейської музики першої чверті XX ст., один із родоначальників таких музичних течій, як імпресіонізм, примітивізм, конструктивізм і мінімалізм. Саме Е. Саті придумав жанр «мебліровочної музики», яку не треба навмисно слухати. Ця ненав’язлива мелодія стала звучати у магазині або на виставці.

Е. Саті вважається одним із натхненників музичного імпресіонізму. Митець постійно акцентував увагу на тому, як багато у своїй творчості він зобов’язаний художникам. Він привернув до себе К. Дебюссі оригінальністю свого мислення, незалежним, грубуватим характером та їдкою дотепністю й тим, що не визнавав рішуче ніяких авторитетів. Композитор жив неспокійним бунтарським духом, який закликав до повалення традицій. Е. Саті захоплював молодь сміливим викликом обивательському смаку, своїми незалежними естетичними судженнями. Фортепіанні п’єси Е. Саті за формою незвичайні, з екстравагантними назвами, вплинули на багатьох композиторів стилю модерн (збірники фортепіанних п’єс: «Три п’єси у формі груші», «У кінській шкурі», «Автоматичні описи», «Сушені ембріони»).

Слухання музики

Е. Саті, фортепіанні п'єси: «Три п'єси у формі груші», «У кінській шкурі», «Автоматичні описи», «Сушені ембріони»).

Найяскравіше музичний імпресіонізм знайшов своє втілення у творчості композитора, піаніста, диригента, музичного критика Клода Ашіля Дебюссі (1862—1918 рр.) і композитора, диригента, одного з реформаторів музики XX ст. Жозефа Моріса Равеля (1875—1937 рр.). Творчі шляхи цих двох французьких композиторів йшли паралельно, багато в чому переплітаючись, доповнюючи один одного.

Так само, які в живописі імпресіоністів, пошуки К. Дебюссі і М. Равеля були спрямовані на розширення кола виразних засобів, необхідних для втілення нових образів і, в першу чергу, на максимальне збагачення барвисто-колористичної музики. Композитори створили нову, імпресіоністську музичну мову (мелодія, гармонія, колорит, лад, метроритм, фактура, інструментування).

М. Равель за фортепіано

К. Дебюссі

Як ви вважаєте, що об'єднує цих музикантів?

У творах К. Дебюссі і М. Равеля значення мелодії розчиняється в гармонійному тлі. У них немає яскравих, широких мелодій, лише миготять короткі мелодичні фрази. Зате надзвичайно зростає роль гармонії: характерні складні, нестійкі гармонії, у яких збільшені тризвуки, зменшені септакорди, використовують паралельний рух акордів.

Наприклад, у п’єсі К. Дебюссі «Затонулий собор». На перший план композитори висувають колорит, його барвисте значення — нові незвичні акорди терцової і нетерцової структури.

О. Бенуа. «Іспанський танець болеро»

Не менш глибоке чуття до народно-національного початку визначилося у творчості М. Равеля. Композитор широко використовував народні лади у своїх музичних творах. Тема Іспанії у творчості композитора увійшла до «Хабанери» і була продовжена потім в «Іспанській рапсодії», «Іспанській годині», рапсодії «Циганка», «Трьох піснях Дона Кіхота». Яскравим прикладом іспанської теми є «Альборада» з циклу «Відображення». Тут зустрічаються лади народної музики стилю фламенко, а також і мажорів — мінор іспанського походження. Один із найвідоміших творів М. Равеля «Болеро» носить узагальнений іспанський характер. М. Равель вводить різноманітні лади, змінює ритмічні розміри (народні вірші та мелодика не входять до сітки суворої періодичної ритміки).

Видатний піаніст К. Дебюссі завжди шукав нове звучання, нову виразність. Композитор відкрив у фортепіанному звучанні невикористані можливості, ввів кардинальні зміни до фортепіанного мистецтва, ставши засновником нового фортепіанного стилю XX ст.

Для допитливих

Піанізм К. Дебюссі — це піанізм тонкого прозорого звучання, дзюркотливих пасажів, панування колориту. Його сучасники відзначали, що гра музиканта вражала, в першу чергу, дивним характером звучання: надзвичайною м'якістю, легкістю, артикуляцією, яка «милує», відсутністю «ударних» ефектів. Композитор на новій основі відродив принципи старовинної клавірної сюїти: в «Прелюдії», «Менуеті», «Пасп'є» впізнаються риси клавесинної музики XVIII ст. А поруч із ними вперше виникає імпресіоністичний нічний пейзаж — «Місячне сяйво» (3 частина), найпопулярніша п'єса цього циклу. Переважна більшість фортепіанних п'єс К. Дебюссі — це програмні мініатюри або цикли мініатюр, що говорить про вплив естетики імпресіонізму. У багатьох п'єсах композитор спирається на жанри танцю, маршу, пісні, на різні форми народної музики. Однак трактування жанрових елементів незмінно знаходить імпресіоністичний характер: це не пряме втілення, а скоріше химерне відлуння танцю, маршу, народної пісні. Яскравий приклад — «Вечір у Гренаді» з циклу «Естамп». К. Дебюссі написав понад 80 фортепіанних творів, більшість яких визнані шедеврами світової фортепіанної літератури.

У фортепіанній музиці М. Равеля риси імпресіонізму з найбільшою виразністю проявилися в п'єсах циклу «Відображення». Майже всі фортепіанні п'єси композитора існують в оркестровому варіанті — «Античний менует», «Павана», «Альборада» з циклу «Відображення», «Гробниця Куперена», «Благородні і сентиментальні вальси», «Вальс» та інші. Фортепіанна музика М. Равеля дає яскраве уявлення про стиль композитора, про його поетичні образи, барвисту гармонію, фортепіанні прийоми, які отримали подальший розвиток у музиці XX ст. Пальма першості в оновленні фортепіанної техніки в дусі імпресіонізму, безперечно, належить серії п'єс мальовничої віртуозності із «звуковими бризками» — «Гра води».

Розглянемо більш конкретно кілька типових тем у творчості композиторів-імпресіоністів М. Равеля і К. Дебюссі.

1. У багатьох музичних творах композиторів проступає гедоністичне ставлення до життя, що ріднить їхню музику з живописом імпресіоністів.

Гедонізм (древньо грецькою — «насолода», «задоволення») — етичне вчення, згідно з яким задоволення є вищим благом і метою життя.

2. Однією з провідних тем М. Равеля і К. Дебюссі стає «пейзаж»: картини природи, тяжіння до її поетичного одухотворення. В образах природи майстрів приваблюють саме явища природи: шум дощу, подих вітру, біг хвиль, мерехтіння світла, шелест листя тощо. Наприклад, такі п’єси, як «Гра води», «Прелюдія ночі», «Відображення» для фортепіано М. Равеля; «Море» для оркестру, «Вітер на рівнині», «Сади під дощем», «Острів радості» для фортепіано К. Дебюссі. Вміння слухати і чути природу, багатство її звуків і «побачити» всю палітру її фарб викликали до життя нові звукові прийоми, вільні від академічних умовностей. Для М. Равеля і К. Дебюссі було важливо передати певний настрій, відчуття, своє ставлення до даного поетичного образу, особливий довірчий, інтимний тон висловлювання, передати певне емоційне забарвлення: то спокійне, мрійливе споглядання, то величний роздум. Про таку музику К. Дебюссі композитор І. Нестьєв сказав: «Чарівні звукові пейзажі Дебюссі: картини моря, лісу, дощу, нічних хмар — завжди пройняті символікою настрою, «таємницею невимовного», в них відчувається то любовна знемога, то нотки сумної відчуженості, то сліпуча радість буття».

Ван Гог. «Пейзаж під дощем»

Слухання музики

На вибір учителя:

«Гра води», «Прелюдія ночі», «Відображення» для фортепіано М. Равеля;

«Море» для оркестру, «Вітер на рівнині», «Сади під дощем», «Острів радості» для фортепіано К. Дебюссі.

Які, на вашу думку, емоції хотіли викликати майстри своїми творами?

Чи сподобалися вам ці твори? Чому?

Уважно розгляньте ілюстрації. Доберіть репродукцію картини до назв музичних творів М. Равеля і К. Дебюссі про природу. Поясніть свій вибір.

Художник Метт Моллоу

Художник Клод Моне

Художник Едуард Мане

Художник Клод Моне

Для допитливих

Музичний портрет разом із портретними жанрами інших мистецтв реалізує одну з важливих творчих потреб — дослідження людини, її особистості. Тільки в музиці індивідуальність людини, яку малюють, передається всіма засобами музичної мови. З моменту виникнення музичного портрету абсолютна більшість його зразків належить до жанру фортепіанної мініатюри. Аж до початку XX ст. більшість музичних п'єс-портреті в нескладні за формою, контрасти всередині мініатюр рідкісні. Частина п'єс втілює тільки суттєві риси оригіналу, відтворювані декількома точними музичними прийомами (виразними мелодійними, ритмічними або гармонійними оборотами, характерним фактурним рішенням). Поява складних форм і значних контрастів між розділами в музичному портреті пов'язана зі зверненням авторів до багатосторонніх, суперечливих образів, відтворюваних у розвитку (К. Дебюссі, М. Равель). Музичний портрет зосереджений не на відтворенні зовнішнього вигляду персонажа, а на характеристиці його індивідуальності, внутрішнього світу. Через стиль і жанр дається національна, історична і соціальна характеристика персонажу. Крім духовного світу героя, музичний портрет відтворює деякі особливості зовнішності — ті її прикмети, які відповідають тимчасовій і інтонаційній природі музичного мистецтва: манері рухатися і швидкість руху, характерні жести, особливості мови.

Музичний портрет — це музично-художній образ конкретної особистості, як реально існуючої (що існувала), так і вигаданої, яка стала центральною темою твору або його великої самостійної частини.

3. Ще однією з типових тем у творчості композиторів-імпресіоністів М. Равеля і К. Дебюссі є музичний портрет.

На рубежі XIX—XX ст. традиція портретної мініатюри відроджується у Франції. На відміну від романтиків XIX ст., К. Дебюссі та М. Равель не прагнуть до дослідження характеру портретованого, частіше задовольняючись емоційним враженням (impression). У персонажа портрета їх цікавлять ті помітні властивості натури і риси зовнішності, які дають можливість зробити миттєвий нарис, без великого поглиблення у внутрішній світ портретованого.

У К. Дебюссі музичних портретів небагато: як композитор-імпресіоніст, він більше тяжіє до предметності не портретного, а пейзажного характеру, створюючи численні картини настрою. Портрети К. Дебюссі невеликі за розмірами і нескладні за формою. їх героями є як реальні люди («Дівчина з волоссям кольору льону», «Генерал Лявин, ексцентрик»), так і вигадані персонажі і скульптурні образи («Дельфійські танцівниці»).

У М. Равеля переважають міфологічні портрети. Найяскравіші — «Ундіна» та «Скарби» — включені до фортепіанного циклу «Нічний Гаспар», що оспівує світ химерних нічних бачень. Інший, світлий казковий світ відображений у фортепіанній сюїті «Матінка-гуска». П’єсі «Діалоги Красуні і Чудовиська» надано характер вальсу. У цьому вальсі дива відбуваються не тільки з Чудовиськом, яке перетворюється на Принца. М. Равель творить чудеса з гармонійною вертикаллю. У витонченості й уявній простоті лінії фактури прихований терцдецімаккорд (семизвучна гармонія). Вірний точному зображенню перипетій сюжету, композитор відтворює зітхання закоханого Чудовиська, з’єднує його тему з кокетливою темою Красуні і малює перетворення Чудовиська на прекрасного принца, дозволяючи собі в цей момент неприкриту розкіш гармонійних фарб.

Серед портретів К. Дебюссі і М. Равеля зустрічаються композитори («Присвята Рамо» К. Дебюссі, «Менует на ім’я HAYDN» М.Равеля). їх портрети відзначені точним почуттям портретованого стилю, відтворенням характерних прийомів їх музики. Ці портрети відкривають шлях численним стилізаціям XX ст.

Слухання музики

На вибір учителя:

п'єса М. Равеля «Діалоги Красуні та Чудовиська»;

К. Дебюссі «Дівчина з волоссям кольору льону».

Як би не відрізнялися індивідуальні стилі цих двох натхненних композиторів, ніхто не зможе заперечувати їх ідейного споріднення, спільності їх естетики.

Чим більша дистанція часу відділяє нас від творчих звершень Клода Дебюссі та Моріса Равеля, Еріка Саті, то більшою представляється їх роль у формуванні музики XX ст., їх вплив на весь подальший процес світового музичного розвитку. Ромен Роллан ще на початку століття вважав за можливе проголосити їх творчість

«Початком національного Відродження» французької музики. Французький поет-символіст С. Малларме писав, що композитори-імпресіоністи вчилися «чути світло», передавати у звуках рух води, коливання листя, подих вітру й переломлення сонячних променів у вечірньому повітрі. Творчість композиторів-імпресіоністів багато в чому збагатила палітру музично-виразних засобів.

Послухайте музику і розгляньте ілюстрації у підручнику. Виявіть специфіку музичного портрету, в порівнянні з портретним жанром в інших видах мистецтва — живописі і скульптурі.

О. Ренуар. «Портрет Елен Грімпрель»

Е. Мане. «Портрет мадам Мане з глечиком»

Різниця у творчих поглядах двох майстрів

Клод Дебюссі

Моріс Равель

Сповідує повну свободу музичного вираження, нехтуючи в більшості творів канонами класичної форми, яка майже завжди знайдена самим композитором і випливає з його задуму

Теж прагне до свободи вираження музичної думки, але при цьому залишається в межах суворої художньої дисципліни. Зберігає до кінця своїх днів міцні зв'язки з класичною традицією

Оркестр — таємничі переливи «співаючої гармонії», пофарбованої в прозорі акварельні тони, поява виразних коротких фраз у різних інструментів

Оркестр — велика темброва визначеність, блиск. Свобода поліфонічного руху окремих голосів, які зберігали самостійне виразне значення. Прагнення до чіткої єдності формальної структури.

Тісніше пов'язаний живописом, хореографією, стихією танцю

Музика менш пов'язана з живописом

Ритміка хистка і невизначена, вона багата нюансами, поетичними капризами відтінків, прагненням подолати владу тактової риси, темпової свободи. Рух його фрази визначався вільним диханням, живою пульсацією ритмічних осередків

Ритміка музики значно суворіше підпорядкована дисципліні метра, відрізняється чіткістю, строгістю і «класичністю». За висловом Ігоря Стравінського, «він точний, як швейцарський годинникар»

У своїх вишуканих і сміливих модуляціях часом наближався до атональної атмосфери

Частіше звертався до протяжних мелодій, що грають важливу роль у будові форми твору. Впевненіше спирався на тональну основу

Які ж характерні риси музики імпресіонізму?

Хто з композиторів був основоположником нового стилю?

Отже, таким чином, мистецтво кінця XIX — початку XX ст., незважаючи на різні його види (живопис, скульптура, музика), на всю внутрішню різноманітність течій, напрямів об’єднувало прагнення до передачі емоцій, вражень, кожної миті життя, кожної найнезначнішої зміни навколишнього світу. Імпресіоністи і постімпресіоністи надали, що стало помітно вже в наступному столітті, величезний вплив на весь наступний розвиток образотворчого та музичного мистецтва, та й художньої культури в цілому. їх життєстверджуюча сила, їх закоханість у людину і природу, їх справжній демократизм, їх нетерпимість до будь-якої людської і суспільної потворності показали шлях до творчості багатьом поколінням творчих особистостей XX — початку XXI століть.