Підручник з Мистецтва. 9 клас. Назаренко - Нова програма

Борщівська чорна сорочка

У Борщівському обласному краєзнавчому музеї на Тернопільщині є виставка автентичної чорної борщівської сорочки — полотняної історії нашої землі. У трьох залах експонуються жіночі, чоловічі та дитячі вишиванки із різних сіл району. Найдавніша сорочка створена приблизно у 1890-х роках. Є також автентичні сорочки, що виготовлені ще до Першої світової війни, вишиванки 20—30-х років XX століття. Кожна борщівська сорочка має свою історію: хто її вишивав, у яких роках це відбувалося, якого населеного пункту тощо.

Сьогодні у фондах Борщівського краєзнавчого музею зберігається понад дві сотні зразків цієї самобутньої сорочки. Колекція формувалася 36 років.

Вважається, що у борщівському візерунку багато елементів повторюють символи, що характерні для трипільських орнаментів, в яких присутній тотем землі, колір землі, скрита сила землі, магія тієї сили, наснаги, що повинна народжувати, прогодовувати і виховувати нові покоління.

Вишивали сорочки дуже складними різними техніками, ніколи не використовуючи тільки одну техніку. Вишиванки були на всі випадки: до шлюбу, на неділю і свята, на смерть тощо. Багатими були весільні сорочки. У них, крім чорного кольору, що символізував родючість, домінували червоний (палке кохання), жовтий (достаток), зелений (молодість) і голубий (ніжність) кольори. Проте чоловічий костюм був білий з верху до долини, тільки прикрашений вишивкою. Це підкреслювало висоту, прямолінійність, статечність і повагу чоловіка.

Принципово важливо, щоб на зворотному боці вишиванки не було вузликів. З огляду на сакральне значення такої сорочки, вважалося, що вузлики на візерунку можуть стати вузликами на долю і життєвий шлях.

Зал музею

Експозиції музею

Експозиції музею

Для допитливих

Існує декілька легенд про виникнення борщівських сорочок. За однією з легенд, розповідається, що під час татарської навали у кількох придністрянських селах Борщівського краю загинули усі чоловіки. Тоді дружини і дівчата на знак жалоби від непоправної втрати поклялися протягом семи поколінь носити траур, вишиваючи сорочки лише чорною барвою.

Інша легенда розповідає про те, що в Борщівському краї кілька років панувала посуха. Земля аж посивіла від спеки, рослинність гинула. Люди молилися, освячували в криницях воду, а Господь не давав дощу. І от одній старій і поважній в селі жінці приснився сон: стоїть на березі річки Божа Матір і зашиває полотно чорними нитками, узори багаті, у них вкраплені жовті, червоні, зелені квіточки. Пречиста Діва каже жінці: «Якщо закінчу вишивати і змахну вишивкою понад світом, скропить дощ землю і зацвітуть на ній жита і квіти». Прокинулася жінка, обміркувала сон і звернулася до односельчанок: «А давайте допоможемо Матері Божій у вишиванні. Вона не що інше, як землю нашу і рослинність на ній вишивала». І взялися жінки за вишивання, таке, яке стара жінка уві сні побачила. День і ніч були за цією роботою. І одягли сорочки, вийшли на подвір'я біля церкви. Знявши руки вгору, почали просити Господа, аби послав на землю дощ. І сталося диво: вночі була злива. Відтоді вже не було у краї таких засушливих років. А чорні сорочки — як данина матері-землі — стали не лише сімейними реліквіями, але й оберегами.

Борщівська чорна вишиванка знайшла своє унікальне відображення і в іншому виді мистецтва — на художніх полотнах. Щире захоплення й подив викликає ікона Борщівської Божої Матері, котру намалювала американська художниця українського походження Дарія Гуляк-Кульчицька. На перший погляд, вона далека від канонічного потрактування образу Богородиці. Проте для нас вона унікальна, що робить начебто ближчою людям образ Пресвятої Діви. Богородиця зображена у чорній борщівській вишиванці, з червоною уставкою на руках, на голові — рантух, стародавній головний убір українки. Цей образ несе в собі найкращі почуття — любов до рідного краю, родинну любов, добро та милосердя. Малого Ісуса художниця також зобразила у вишитій чорною барвою сорочечці. Мистецький твір відомої в діаспорі художниці — ікона Борщівської Богоматері (саме так вона назвала це полотно) — завжди нагадуватиме емігрантам про рідний Борщівський край. Ікона стала одним із символів Борщівщини: її копії є майже в кожній оселі.

Д. Гуляк-Кульчицька. Ікона Борщівської Божої Матері

В. Стецько. Писанка

Член Національної спілки художників України борщів’янин Василь Стецько на кількох своїх картинах зобразив портрети людей у вишиванках. Це свідчить про його неперервний зв’язок із рідним краєм, захопленням творчістю земляків. Художник переконаний, що саме у вишивці проявляється самоідентичність народу, і саме вона є для персонажів його картин справжнім оберегом.

Для допитливих

Один із найдавніших видів декоративно-прикладного мистецтва, що зародився кілька тисяч років тому і не втратив своєї затребуваності й сьогодні — бісерне шиття. Цей вид творчості вимагає особливих навичок, терпіння, вправності й акуратності. У наш час вишиванки, оздоблені бісером, стали знову популярними.

Орнамент із виноградом був поширений по всій центральній Україні. У Київській, Полтавській областях традиційно прикрашали вишиванки і рушники великими гронами винограду. Таки візерунки символізували радість і красу сімейного життя, його благополуччя і красу. Гроно винограду нагадує родовідне дерево, зі здоровими і численними членами роду. А ось на Чернігівщині візерунки з виноградом наносили тільки на рушники, скатертини. При цьому наявність букетів і грон винограду на чоловічих вишиванках вважалося абсолютно неприпустимим.

Вишиванка для України — це більше, ніж національний костюм, це самовираження українського народу, відображення цінностей, традицій, культури та історії. З її допомогою українці висловлювали мовчазний протест і демонстрували всьому світу унікальність своєї культури, піднімалися на п’єдестали чемпіонів і боролися за свободу.

Незважаючи на схожість, кожен регіон України має свою неповторну техніку створення вишиванки. Тільки таких різних способів накладення стібків відомо більше сотні. Одного погляду на візерунок і колірну гамму буває досить, щоб з упевненістю сказати звідки «коріння» вишиванки.

Щорічно на третій четвер травня в Україні і світі відзначають День вишиванки масовим одяганням цієї національної сорочки.

Яке значення для українців має традиція носіння вишиванки? Які символи приховані в візерунках?

Розкажіть про історію вишиванки вашого краю. Які узори і кольори використовуються майстрами?

Крім цих оригінальних музеїв, практично в кожній місцевості є краєзнавчі музеї, де зберігаються експонати, що мають місцевий колорит та регіональні особливості. Нині в Україні 80 % від загальної кількості музейних закладів — музеї історико-краєзнавчого напряму. Краєзнавство стало надійною опорою музейного будівництва. Воно поклало початок десяткам нових музейних закладів, зберегло для наступних поколінь сотні й тисячі славних імен, важливих історичних фактів, речових та документальних матеріалів. До таких закладів належать Волинський краєзнавчий музей у Луцьку, краєзнавчі музеї Тернополя, Закарпаття, Рівненщини тощо, Музей рушника у Переяслав-Хмельницькому, Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського в Коломиї Івано-Франківської області, Музей Волинської ікони в Луцьку та інші. Колекції цих музеїв постійно поповнюються виробами сучасних майстрів, які спираються на стародавні традиції та творчо їх використовують.

Є музеї, які створюються з метою привернення уваги до якогось історичного чи суспільного явища, поширення інформації про нього. Наприклад, відомими є Київський музей книги та книгодрукування, Музей-аптека у Львові, Музей історії Полтавської битви, Національний Заповідник «Хортиця» у Запоріжжі. Усі музеї постійно оновлюють свої експозиції та влаштовують нові.

Музей-аптека у Львові

У 2005 році було організовано Перший Всеукраїнський музейний фестиваль «Музеї III тисячоліття», який пройшов на базі Дніпропетровського історичного музею імені Дмитра Яворницького. У ньому взяли участь 78 музеїв України.

В Україні існує велика кількість меморіальних музеїв — закладів, присвячених відомим діячам науки, культури, різним видам мистецтва, які залишили по собі речі, документи, певні матеріальні свідоцтва свого життя, з яких і формуються колекції. Відвідування такого музею розповість про людину набагато більше, ніж підручники та посібники: начебто увійдеш у світ цієї людини — вдихнеш повітря її світу, опинишся серед улюблених речей, побачиш пейзаж за вікном. Наприклад, музеї художника Іллі Рєпіна, філософа Григорія Сковороди, співачки Клавдії Шульженко та інших.

Національний літературно-меморіальний музей Г. Сковороди

Чи є у вашому краї заклади, присвячені відомим діячам науки, культури, мистецтва? Які з них ви відвідували?