Підручник з Мистецтва. 9 клас. Назаренко - Нова програма

Петриківський музей етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва

Музей створений в 2010 році, на базі виставки петриківського розпису, при фабриці «Дружба». У музеї експонується краще, що було в розписі за весь час його існування. У фондах музею налічується 2500 предметів, що розповідають про історію Петриківки, етнографію цього краю, розвиток народно-прикладного мистецтва, техніку петриківського розпису. Вся експозиція складається з виробів: тарілок, шкатулок, ложок, кухонних наборів та інших виробів з дерева, покритих лаком. У музеї проводять майстер-класи з різних технік народного ремесла. Також у майстернях можна відвідувачам самим спробувати навчитися що-небудь малювати в петриківському стилі. Близько 40 митців працюють тільки за власними задумами та ескізами. Особливу цінність становлять вироби народних майстрів петриківського декоративного розпису Ніни Турчин, Валентини Деки, Федора Панко та інших.

Експонати Петриківського музею етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва Історична довідка

Петриківський розпис, або Петриківка (за назвою селища Петриківка, районного центру Дніпровської області) унікальні зразки ручного, декоративного розпису, яким так славиться Україна. Цей розпис виник задовго до появи християнства і грав роль оберегу. Люди вірили, що в красі є духовна сила, і тому посуд, весільні скрині, меблі та інше хатнє начиння, а також вікна і двері, зовнішній фасад будинків і навіть одяг обрамляли магічним орнаментом, який захищав господарів від злих сил та негараздів. Ось чому петриківськими розписами як оберегами часто розписували зброю та курені запорозькі козаки. Господарів, чиї оселі не були розписані яскравими орнаментами, в селі не поважали, вважаючи їх морально убогими та не гідними навіть вітань односельців.

Техніка виконання і майстерність передачі кольору передаються з покоління в покоління вже кілька століть. Петриківський край дав Україні не одне покоління корифеїв розпису — таких, як Тетяна Пата, Надія Білокінь, Віра та Галина Павленки, Федір Панко, Василь Соколенко, Марфа Тимченко, Поліна Глущенко, Іван Завгородній та інших. Зразки петриківського розпису представлені в художніх музеях понад 40 країн світу. 5 грудня 2013 року петриківський розпис включено ЮНЕСКО до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства.

Т. Пата. Мальовка «Павичі»

М. Тимченко «Сватання на Гончарівці»

В. Панко. Декоративна таріль «Калина червона»

З. Кудиш. Шкатулка

Сувенірні тарілки з порцеляни (петриківський розпис)

В основі чудового, вишуканого і неповторного петриківського розпису лежить образне сприйняття рідної природи, безмежна любов до української землі. Його магія полонила серця мільйонів і на увесь світ прославила талановитих народних майстрів. До речі, таке зображення рослин не використовується ні в одному з існуючих видів розпису.

Для петриківського розпису характерний різноманітний рослинно-квітковий орнамент (мальви, півонії, айстри, різні польові квіти, гілки калини, листочки, ягоди), у якому переважають яскраві, насичені тони. Цей орнамент продовжує традиції українського бароко.

А. Пікуш. «Волошки»

Н. Турчин. Фрагмент твору

Простота малюнків насправді приховує довгу й клопітку роботу митців (перші майстри були переважно жінки), які філігранно зображували кілька сотень років тому і зображують зараз дрібні деталі у своїх виробах. Малюнки не були розраховані на довге життя. Раз на рік напередодні великого свята всі настінні розписи змивали і наносили нові. Наприкінці XIX ст. стали використовувати масляні фарби, якими місцеві майстри раніше не користувалися (сьогодні до них додають акрилові й керамічні). Кожен майстер мав свою родзинку, свій почерк, щоб його впізнавали.

Інструменти для розпису мали природне походження. Палички з паростків дерев, стебел болотних трав, особливо з рогози, саморобні пензлики — ось небагатий набір художніх знарядь, якими творили народні умільці велике різноманіття композицій квіткових візерунків. Пензлики народні умільці виготовляли самостійно — з котячої шерсті, вистриженої з грудей (завдяки такому інструменту фарба лягає рівно, а орнаменти виходять охайними та легкими, нерідко малюнок виконується і пальцями). Фарби традиційно добували із трав, листя, ягід та квітів, виварюючи їх особливим способом. їх ніколи не змішували. У сік рослин додавали яєчний жовток, і цими природними фарбами господині розмальовували свої будинки всередині, а іноді і зовні.

Майстер розпису, співробітник Центру народного мистецтва «Петриківка» Ірина Піскун (Назаренко) вважає, що розписові треба навчатись із дитинства, це справа не одного-двох і навіть не п’яти років, а щоб досягти вершин — слід працювати не менш ніж двадцять років, наполегливо, самовіддано, кожного дня.

«Петриківка — це історичний осередок народного мистецтва, що увібрав у себе традиції багатьох поколінь. Сьогодні він є реліктом, який доносить у XXI ст. ту глибинну культуру, що формувалася на нашій землі впродовж століть. Унікальність петриківського розпису в тому, що він живий, що є спільнота майстрів, які на високому рівні зберігають та розвивають його народні художні традиції...», — підкреслює народний художник України, голова правління Центру народного мистецтва «Петриківка» Андрій Пікуш.

Для допитливих

Орнаментальний розпис на бетонному паркані

Свято-Юріївський храм у Києві

У вересні 2012 року представники Національного реєстру рекордів і Книги рекордів України зафіксували нове досягнення. У центрі селища Петриківка, на Дніпропетровщині, створили найдовший у світі орнаментальний розпис на бетонному паркані ручної роботи — довжиною 120 метрів та завширшки 80 см. Щоб розмалювати 120-метровий паркан, професійним майстрам, школярам і студентам знадобилося три дні й тридцять кілограмів емалевої фарби десяти кольорів. А закінчували квітковий фриз представники двадцяти дипломатичних місій, акредитованих в Україні.

У Києві, на Михайлівській площі, є храм, що оздоблений петриківським розписом. Внутрішню частину Свято-Юріївського храму, який належить Київському патріархату, за кілька тижнів розписали художниці із села Петриківка Галина Назаренко та Ірина Кібець. Це перший храм в Україні і світі, розписаний петриківським розписом. Розпис у храмі відповідає православним християнським звичаям, кожна квітка і колір мають своє символічне значення. Оскільки храм присвячено святому великомученику Юрію (Георгію) Переможцю, а колір мучеників — червоний, то в оздобленні багато червоних «юріївських» хрестів.

Інтер'єр Свято-Юріївського храму у Києві