Підручник з Мистецтва. 9 клас. Назаренко - Нова програма

Модерн, модернізм у живописі

Єдиний спосіб кудись приїхати — це спершу розібратися, куди їдеш.

(цитата з твору «Кролик, біжи!»).

Джон Хойєр Апдайк, американський письменник

Поміркуємо разом

Ознайомившись із характерними рисами модернізму і постмодернізму в архітектурі, якими ви бачите ці стилі в творах живопису?

«Можливо, естетична цінність сучасного мистецтва справді невелика, але той, хто бачить в ньому лише примху, може бути впевнений, що нічого не розуміє в мистецтві, ні в новому, ні в старому. Нинішній стан живопису і мистецтва в цілому — плід непохитної і неминучої еволюції» — так написав у 1924 р. іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет про новий стиль — модернізм. Цей стиль принципово відрізнявся від усіх попередніх художніх стилів і опинився радикальним переворотом у мистецтві.

У мистецтві немає законів, що визначають його розвиток, перехід від одного художнього стилю до іншого. Художній стиль модернізм склався наприкінці XIX ст. і проіснував приблизно до середини XX ст. Він є реакцією естетичної свідомості на корінний перелом у культурі західноєвропейського і американського суспільств, пов’язаний, насамперед, з науково-технічним прогресом, стабілізацією капіталізму і виходом на історичну арену широких мас. Гостро відчуваючи глобальність розпочатого перелому в культурі, модернізм прийняв на себе задачу борця, пророка і творця нового в мистецтві.

З самого початку він складається з великої кількості напрямів, шкіл і течій, які вели між собою гостру полеміку. Характерними рисами для більшості з них були:

• революційно-руйнівний пафос по відношенню до традиційного мистецтва і традиційних цінностей культури;

• експериментаторство;

• різкий протест, а іноді просто бунт проти всього, що уявлялося консервативним, обивательським, буржуазним, академічним тощо;

• демонстративна відмова від реалістично-натуралістичного зображення дійсності;

• програмна спрямованість до створення принципово нового, і, перш за все, формально нового, у всіх галузях мистецтва;

• тенденція до стирання кордонів між видами мистецтва;

• спрямованість до синтезу різних мистецтв або, у будь-якому разі, до стимулювання їх впливу одне на одне.

При цьому різні напрями модернізму розуміли по-різному мету і завдання мистецтва. Єдність була тільки в одному — в усвідомленні необхідності створення абсолютно нового мистецтва, здатного взяти активну участь у перетворенні суспільства. До найбільш важливих напрямів модернізму, що вплинули на хід і розвиток сучасного мистецтва, відносяться: імпресіонізм, символізм, абстракціонізм, футуризм, кубізм, дадаїзм, сюрреалізм.

Незважаючи на свою внутрішню суперечливість, модернізм дав найбільші фігури мистецтва минулого століття, які вже увійшли до історії світового мистецтва. Серед них Пабло Пікассо, Анрі Матісс, Василь Кандинський, Казимир Малевич, Сальвадор Далі і багато іншіх.

Для допитливих

Поряд із терміном «модернізм» нерідко використовується також термін «авангардизм» (або просто «авангард»). Часто ці поняття розглядаються як синоніми. Але іноді стверджується, що авангард передував модернізму.

Зокрема, імпресіонізм, який був першим щаблем становлення модернізму, явно не належить до авангарду, до якого не належать також символізм і модерн: у них немає ніякого радикалізму і прагнення порвати з традиціями.

Наприклад, ранній П. Пікассо «блакитного» і «рожевого» періодів його творчості, без сумніву, належить до художників-модерністів, але ніяк не до авангардистів. Але вже П. Пікассо-кубіст — явний авангардист, хоча і в кубічний період він іноді писав твори, що не виходять за рамки помірного модернізму.

Галерея художніх напрямів мистецтва модернізму

Модернізм, що принципово відрізнявся від усіх попередніх художніх стилів, став радикальним переворотом в мистецтві. Розглянемо кілька напрямів модернізму в живописі через творчість художників, які працювали в цьому стилі (тобто їх індивідуальний стиль).

Для допитливих

Стиль епохи знаходить свій конкретний прояв в індивідуальному стилі митця. Слово «стиль» уже в стародавньому світі означало індивідуальну манеру. В свою чергу, поняття «індивідуальний стиль» вживається для позначення сукупності художніх особливостей, властивих творчості митців (наприклад, стиль Казимира Малевича) або навіть окремому періоду їхньої творчості (наприклад, стиль раннього Пабло Пікассо).

Щоб дослідити індивідуальний стиль митця, треба проаналізувати: стиль епохи, в якій він жив та працював; умови, що сформували його особистість; його погляди на життя, мистецтво; виражальні засоби його творів як спосіб спілкування митця і слухача чи глядача; особистісне тлумачення їхніх функцій у творі; дослідити творчу лабораторію майстра; виокремити у творах митця риси стилів, напрямів і течій; з'ясувати відносини авторського стилю до тогочасних мистецьких традицій тощо.

А. Муха

Особливе визнання сучасників здобула творчість чеського живописця, графіка, декоратора, засновника і майстра театральної і рекламної афіші та майстра декоративно-прикладного мистецтва Альфонса Мухи (1860—1939 рр.), який працював в стилі модерн, зокрема, в стилі ар-нуво (Art Nouveau). Його твори відрізнялися вишуканим малюнком і екзотичним орнаментом. Ніхто інший так, як А. Муха, не зумів образно передати романтичну жіночність стилю модерн. Плакати, листівки, гральні карти з зображенням розкішних і чуттєвих «жінок Мухи» моментально продавалися тисячними тиражами. Кабінети світських естетів, зали кращих ресторанів, дамські будуари прикрашали шовкові панно, календарі та естампи майстра.

Популярність прийшла до художника після створення ним афіш для спектаклів театру «Ренесанс» Сари Бернар, де А. Муха виступав як дизайнер постановок. За його ескізами створювалися сукні та сценічні ювелірні прикраси.

У стилі ар-нуво майстер створив барвисті графічні серії «Пори року», «Квіти», «Дерева» тощо. У вигляді арт-постерів вони дійшли до нашого часу. Саме завдяки популярності плакатів, А. Муха став одним із лідерів світового модерну.

А. Муха. Графічні серії «Пори року»

А. Матісс

Анрі Еміль Бенуа Матісс (1869—1954 рр.) — французький художник і скульптор, лідер напрямку фовізм. Відомий своїми дослідженнями щодо передачі емоцій через колір і форму.

Від живопису представники цього жанру вимагали тієї ж гармонії, що була у природі. А. Матісс писав: «Я хочу мистецтва рівноваги і простоти, яке не турбує, не бентежить; я хочу, щоб людина, втомлена, надірвана, отримала б перед моїм живописом заспокоєння і відпочинок... Усі ті, хто напружує розум — ділові люди й інтелектуали, — змогли б отримати там відпочинок і заспокоєння, як у зручному кріслі, яке дає відпочинок після фізичної напруги... Моя мрія — мистецтво гармонійне, чисте і спокійне, без усілякої проблематики, без жодного сюжету, що хвилює... Вибір моїх фарб не покоїться ні на жодній науковій теорії: він заснований на спостереженні, на відчутті, на досвіді моєї чутливості... я просто прагну покласти кольори, які передають мої відчуття...».

А. Матісс. Композиція «Квіти, фрукти, панно «Танець»»

А. Матісс. Панно «Танець»

Фовізм (французькою fauvisme, від французького fauve — «дикий») — напрям у французькому живописі кінця XIX — початку XX ст. Назва закріпилася за групою художників, чиї полотна були представлені на осінньому салоні 1905 р. Картини залишали у глядача відчуття енергії і пристрасті, і французький критик Луї Восель назвав цих живописців дикими звірами (французькою Les fauves). Це було реакцією сучасників на «дику» виразність фарб. Так випадкове висловлювання закріпилося як назва всього напряму. Самі ж художники ніколи не визнавали над собою даного епітета.

Характерні риси фовістів — динамічність мазка, стихійність, прагнення до емоційної сили. Силу художнього вираження створював яскравий колорит, чистота і різкість, контрастність кольорів, інтенсивна відкритість локальним кольорам, зіставлення контрастних хроматичних площин. Доповнювала образ гострота ритму. Для фовізму характерне різке узагальнення простору, обсягу і всього малюнка, зведення форми до простих контурів, при відмові від світлотіньового моделювання і лінійної перспективи.

Для допитливих

Композиція «Квіти, фрукти, панно «Танець»» була створена художником у 1909 р. У композиції А. Матісса немає живописця, але його присутність, його дух матеріалізовані всім строєм перетвореного майстром світу. А. Матісс вводить глядача до своєї майстерні, приковуючи його увагу до великого панно «Танець», установленому на мольберті. Панно «Танець» — найважливіший елемент композиції. У ньому зосереджений один з енергетичних центрів картини і йому відповідає міць довгих стебел квітів. Чітко окреслені площина столу, панно, підрамника, які взаємодіють між собою не тільки перекликом вертикалей, діагоналей, горизонталей, а й колірними плямами, вносячи в побудову картини логіку і ясність, що вельми цінує А. Матісс.

У панно «Танець» знайшов віддзеркалення ідеал художника, його філософські уявлення про місце і призначення людини в загальній системі Всесвіту (вважається, що танець, який виконується людьми із сполученими руками, означає союз Землі і Піднебесся).

До початку XX ст. перед художниками постало запитання: як мистецтву залишитися в світі живим і актуальним, як образотворчі образи створити доступніше і легше для сприйняття? Іспанський художник Пабло Пікассо, який шукав нову мову мистецтва, вважав, що в арсеналі живопису є тільки його власні специфічні засоби — площина полотна, лінія, колір, світло, і їх зовсім не обов’язково ставити на службу природі. На його думку, зовнішній світ лише дає поштовх для вираження індивідуальності творця. Відмова від правдоподібної імітації предметного світу відкрила перед художниками неймовірно широкі можливості. З’явилося декілька нових напрямів. Одним з яких був кубізм.

Кубізм (французькою cubisme, від cube - «куб») — модерністичний напрям в образотворчому мистецтві, насамперед, у живописі, що зародився на початку XX ст. у Франції і характеризується використанням підкреслено геометрізованних умовних форм, прагненням «роздрібнити» реальні об'єкти на стереометричні примітиви.

П. Пікассо

Для допитливих

Початок нового напряму в мистецтві — кубізму — ознаменувала картина іспанського художника, скульптора, графіка, театрального художника, кераміста і дизайнера Пабло Пікассо (1882—1963 рр.) «Авіньонські дівиці». За задумом митця, картина мала розбудити совість сучасників, а тому сприймалася як пристрасний голос художника на захист вродливості приниженої та безправної жінки.

Творчість художника П. Пікассо поділяється на кілька періодів. Кожен із них має свої підходи, стиль, кольорову палітру: «блакитний» період, «рожевий» період, кубізм, неокласицизм, сюреалізм тощо.

Розглянемо кубічний період митця, у якому виділяють кілька етапів. Кожен етап має характерні риси. «Сезаннівський» кубізм характеризується охристими, зеленими, коричневими тонами, але більш розмитими, і використанням простих геометричних форм, з яких будується зображення (наприклад, «Жінка з віялом»).

П. Пікассо. «Авіньонські дівиці»

П. Пікассо. «Завод у Хорта де Сан-Хуан»

П. Пікассо. «Хліб і блюдо з фруктами на столі»

Ж. Брак

«Аналітичний» кубізм: предмет дробиться на частини, які чітко відокремлюються одна від одної, предметна форма немов розпливається на полотні (наприклад, «Жінка з віялом», «Завод в Хорта де Сан-Хуан»).

«Синтетичний» кубізм роботи П. Пікассо приймають декоративний і контрастний характер. На них зображено здебільшого натюрморти з різними предметами: музичними інструментами, нотами, пляшками вина, курильними трубками, столовими приборами, афішами (наприклад, «Хліб і блюдо з фруктами на столі»).

У 1985 р. був створений Музей Пабло Пікассо в Парижі, що нараховував більше 200 картин, більше 150 скульптур і кілька тисяч малюнків, колажів, естампів, документів. Творчість митця кардинально вплинула на хід розвитку мистецтва та культури всього XX ст.

«Що мене дуже надихало і що стало головним напрямом кубізму — це матеріалізація того нового простору, який я відчув», — зазначав французький художник, графік, сценограф, скульптор і декоратор Жорж Брак (1882—1963 рр.). Він разом із Пабло Пікассо започаткував кубізм у світовому мистецтві.

Ранні роботи Ж. Брака були імпресіоністськими, але після перегляду виставки робіт фовістів у 1905 р. він перейняв їх стиль. Фовісти використовували яскраві кольори і спрощені форми, щоб домогтися максимально сильної емоційної реакції.

У 1907 р індивідуальний стиль Ж. Брака поступово почав еволюціонувати під впливом творчості Поля Сезанна і Пабло Пікассо. Митець різко змінив художню манеру, прагнучи до лаконізму мальовничих засобів і геометризації предметів і став одним із засновників нової течії — кубізму. Американський мистецтвознавець Дж. Голдінг писав, що кубізм — «найповніша і найрадикальніша художня революція з часів Ренесансу». Якщо живопис імпресіоністів робив акцент на кольорі, то кубізм, розклавши форму на окремі геометричні фігури, виразив умовний характер простору.

Ж. Брак-фовіст. «Порт в Ла-Сьота»

Ж. Брак-кубіст. «Будинки в Естаке»

Для допитливих

Існує легенда, що А. Матісс, побачивши картину Ж. Брака «Будинки в Естаке», сказав, що вона нагадує йому зображення кубиків. У тому ж році один французький журнал писав, що живопис Ж. Брака зводиться до зображення кубів. Колір і сюжет у кубізмі виконували другорядну роль, головними були малюнок, статична конструкція і композиція.

Ж. Брак створив цикл із восьми великих полотен «Майстерні», що став вершиною його творчості, виконував ряд декораторських замовлень: займався церковними вітражами, оформив розпис стелі в Етруській залі Лувра тощо. Провідна тема пізньої творчості художника — «птах, що розправив крила у польоті».

Ж. Брак. «Дует»

Ж. Брак. «Птах повертається до гнізда»

Сюрреалізм (від французького surrealisme, буквально, «над-реалізм») офіційно виник у 1924 р. Особливе значення в творчості художників цього напряму мали фантазії, марення, сновидіння. Вони з’єднували фантазію і реальність, мрії і спогади, прагнули по-новому поставити і вирішити головні питання буття людини, переробити світ і змінити життя.

Митці часто видозмінювали природні властивості речей: тверде виявлялося рідким, нестійким; м’яке — окам’янілим; предмети мертвої природи несподівано з’являлися у вигляді живої природи. В одних образотворчих об’єктах могли легко вгадуватися інші. Представники сюрреалістичного мистецтва: Макс Ернст, Рене Магрітт, Ів Тангі, Сальвадор Далі.

С. Далі. «Автопортрет»

Розглянемо цей напрям на прикладі творчості Сальвадора Далі.

Яскрава особистість XX ст. Сальвадор Далі (1904—1989 рр.) — унікальний іспанський живописець, графік, скульптор, режисер, письменник, один із найвідоміших представників одного з напрямів мистецтва модернізму — сюрреалізму. Його картини відомі навіть тим, хто не цікавився живописом.

Сюрреалізм С. Далі руйнував на своєму шляху будь-яку істину, принципи, все, що базується на основі порядку, віри, доброти, логіки, гармонії, ідеальної краси. У своїх полотнах художник відтворив події і суспільні явища, очевидцем яких він був: католицьку віру та науку, громадянські війни, нацизм, створення атомної бомби, сексуальну революцію. Митець створював знайомі всім образи — людей, тварин, будинки, пейзажі, але об’єднував їх на полотні в дивні гротескні композиції, шокуючи глядача. У своїх картинах С. Далі, як і всі сюрреалісти, часто видозмінював природні властивості речей: тверде виявлялося рідким, текучим; м’яке — скам’янілим. Художник бачив світ, який втратив сенс, вкрай безглуздими здавалися йому основи моралі. С. Далі вважав: якщо йому довелося жити в такому світі, то єдине, що він міг зробити, — жити сюрреалістично.

С. Далі. «Лебеді, які відображаються у слонах»

С. Далі. «Годинник, що розтікається»

Для допитливих

Ось кілька висловлювань художника, які допоможуть краще пізнати його:

«Мене звуть Сальвадором — Спасителем — на знак того, що за часів загрозливої техніки і процвітання посередності, я покликаний врятувати мистецтво від порожнечі». «Я не шукаю, я — знаходжу».

«Сюрреалізм — не партія і не ярлик, а єдиний в своєму роді стан духу, що не скутий ні гаслами, ні мораллю. Сюрреалізм — повна свобода людського єства й її право мріяти. Я не сюрреаліст, я — сюрреалізм».

«Що стосується живопису, то мета у мене одна: як можна точніше відобразити конкретні образи ірраціонального».

«Мій живопис — це життя та їжа, плоть і кров. Не шукайте в ній ні розуму, ні почуття».

Одна з найвідоміших картин С. Далі — «Таємна вечеря». Це велике полотно (167x288 см) — істинний шедевр живопису, який зачаровує дією, особливою епічною виразністю. У ньому втілено філософсько-релігійне і естетичне кредо художника. Геометричний раціоналізм свідчить про непереборну віру в сакральну силу числа, досконалу форму, яка для С. Далі уособлювала духовну гармонію, моральну чистоту і велич. Присутні в картині і певна комічність світосприйняття художника. Однак, образна драматургія і змістовний контекст картини кожним глядачем відчувається і сприймається по-різному.

С. Далі. «Таємна вечеря»

Як стиль епохи позначився на індивідуальному стилі С. Далі? Уважно розгляньте репродукції його картин. Опишіть ваше враження від творів цього майстра.

Як ви вважаєте, чому більше віддавав перевагу в своїх картинах іспанський художник: емоціям чи змісту?

С. Далі зробив вагомий внесок у розвиток світового мистецтва живопису. Його неповторні твори і сьогодні змушують глядачів переживати, замислюватися над сенсом життя, про страждання і радості, про красу, любов і віру.

Абстракціонізм (латинською abstractio — «віддалення»). Цей напрямок у мистецтві виник на початку XX ст., насамперед, у живописі. Роботи художників вирізнялися повною відсутністю сюжету і композиції. Абстракціонізм вважається одним із найскладніших явищ сучасної культури, течія безпредметного мистецтва, яка повністю виключає ідейний зміст і образну форму, відходить від ілюзорно-предметного зображення та відмовляється від видимої реальності (абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків). У наші часи абстракціонізм зазвичай характеризують як мистецтво, що не відображає предмети реального світу, але використовує тіні та кольори для надання настрою. Теоретик абстрактного мистецтва Мішель Сейфор так визначав цей напрямок: «Я називаю абстрактним усіляке мистецтво, яке не містить ніякого нагадування, ніякого уявлення про реальність».

Засновники абстракціонізму — художники Василь Кандинський і Казимир Малевич, голландець Піт Мондріан, француз Робер Делоне і чех Франтішек Купка. В основі їхнього методу малювання лежало прагнення до «гармонізації», створення певних колірних поєднань і геометричних форм, щоб викликати у глядача різноманітні асоціації.

Василь Кандинський (1866—1944 рр.) — живописець, графік і теоретик образотворчого мистецтва, один із засновників абстракціонізму. У своєму абстрактному мистецтві В. Кандинський використовував не тільки образи реального світу, але передавав їх за допомогою простих геометричних фігур. Його абстрактне мистецтво — це не художня творчість, а багатогранна ідея художника, яка втілювалася в реальність.

В. Кандинський. «Автопортрет»

В. Кандинський. «Жовте-червоне-синє»

Казимир Малевич (1878—1935 рр.) — художник-авангардист українсько-польського походження, один із засновників нових напрямів в абстрактному мистецтві — супрематизму та кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва. К. Малевич вважав, що сутність прекрасного у сучасному мистецтві виявляється через зв’язок художника зі світом, через його відчуття і через інтуїцію, які він висловлює на полотні, використовуючи художні засоби, через нову форму і колір. На його думку, сучасне мистецтво вже давно відійшло від потреби простого відображення природи та копіювання її природних форм, воно повинно рухатися новими шляхами не класичного, а сучасного мистецтва. Природа не є відображенням застиглої краси, вона змінює форми і створює з існуючого все нове і нове. У своїй естетичній концепції митець аналізує нову мову сучасного абстрактного живопису, яка складається з геометричних форм. Предмет розкладається на окремі елементи, і в єдності цих елементів (різних ліній, кольорів, об’ємів, фактур, що створюють нове «тіло»), створюється нова форма відображення, як цілісність художнього смислу, тобто перехід до безпредметної творчості.

К. Малевич. «Автопортрет»

К. Малевич. «Авіатор»

К. Малевич. «Удосконалений портрет будівельника»