Підручник з Захисту Вітчизни. «Основи медичних знань». 10 клас. Лелека - Нова програма

ТЕМА 4. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ТРАВМУ. МЕХАНІЗМ ТРАВМИ

Вивчивши цю тему, ми:

• дізнаємося про види травм та їх класифікацію;

• навчимося визначати різні травми за характерними симптомами;

• визначимо основні типи травм при дорожньо-транспортних пригодах та падінні з висоти;

• ознайомимося із впливом мінно-вибухових травм на організм людини та правилами поведінки при виявленні потенційно небезпечних предметів.

1. Поняття про травму. Види та класифікація травм

На тіло людини впливають різні негативні чинники, що пошкоджують його. їхня дія здебільшого є раптовою та швидкою. Насильне пошкодження організму, зумовлене зовнішніми впливами, у результаті чого порушується здоров’я, називають травмою, а її наслідки — пораненнями.

Травма (пошкодження) — це раптовий вплив чинників зовнішнього середовища на тканини й органи людського тіла або на організм в цілому, що призводить до анатомо-фізіологічних змін, які супроводжуються місцевою і загальною реакцією організму. До поняття «травма» також входять патологічні емоційні впливи — так звані психічні травми.

Протягом життя кожна людина зазнає різних травм, причинами яких можуть стати необережність чи неуважність, нехтування правилами безпеки, нещасні випадки, небезпечні ситуації та події. Саме тому, щоб уміти попереджувати негативні (а іноді й загрозливі) наслідки травмування постраждалого, необхідно визначити види травм, їх класифікацію та способи лікування.

Під впливом травмуючих чинників у людини порушуються цілісність та функції органів і життєво важливих систем організму, у результаті відбувається його захисно-пристосувальна реакція. Розрізняють кілька чинників зовнішнього середовища, під впливом яких відбуваються раптові порушення здоров’я людини, тобто поранення: механічні, динамічні, фізичні, біологічні та психічні (або стресові).

ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ ПОРУШЕННЯ ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ

Травмуючі чинники

Види поранень

Механічні

Обумовлені дією тупого або гострого предмета, а також при падінні

Динамічні

Обумовлені надмірним тиском під час дії ударної хвилі вибуху

Фізичні

Обумовлені дією тепла або холоду (термічні), ультрафіолетового та радіаційного опромінення (променеві), електричного струму

Хімічні

Обумовлені дією небезпечних хімічних речовин (кислотних та лужних)

Біологічні

Обумовлені дією бактерій, вірусів і токсинів

Психічні

Обумовлені психічним тиском на нервову систему (погрози, виклик почуття страху)

Усі механічні пошкодження залежно від їх кількості пошкоджень поділяють на дві групи: монотравми та політравми.

Монотравма — це ізольоване пошкодження в межах одного анатомо-функціонального сегмента (кістки, суглоба) або травма одного органа в будь-якій області тіла.

Політравма — це збірне поняття, що визначає численні травматичні пошкодження органів або тканин в одного постраждалого. Воно включає такі види пошкоджень, як множинні, поєднані та комбіновані.

У порівнянні з монотравмою політравма являє собою надзвичайно більшу небезпеку для здоров’я та життя постраждалого, оскільки, крім механічних пошкоджень, організм людини зазнає впливу інфекційних ускладнень.

Політравми відрізняються особливою тяжкістю клінічних проявів, що супроводжуються розладом життєво важливих функцій організму, складністю діагностики та лікування. Крім цього, вони значно підвищують імовірність того, що людина ніколи не повернеться до повноцінного життя, а у найтяжчих випадках становлять серйозну загрозу життю. Численні пошкодження зазвичай супроводжуються травматичним шоком, великою крововтратою, розладом кровообігу й дихання, інколи термінальним станом.

До множинних механічних травм відносять пошкодження двох і більше внутрішніх органів в одній порожнині (поранення тонкої і товстої кишок; розрив печінки і селезінки; пошкодження обох нирок), травми в межах двох і більше анатомо-функціональних утворень опорно-рухової системи (перелом стегна, перелом обох п'яткових кісток).

Поєднані травми — це дія одного травмуючого чинника, в результаті якого відбуваються пошкодження внутрішніх органів в різних порожнинах (травма легені та печінки; струс головного мозку і травма нирки) або пошкодження внутрішніх органів та опорно-рухового апарату (пошкодження органів грудної порожнини і перелом кісток кінцівок; черепно-мозкова травма і пошкодження кульшових кісток).

Комбіновані травми — це одночасна дія на потерпілого двох і більше травмуючих чинників (перелом і опік стегна; гостра променева хвороба і перелом хребта). Інакше кажучи, механічні травми можуть входити до складу комбінованих пошкоджень як один із складових компонентів.

Класифікація травм за обставинами виникнення

За обставинами виникнення розрізняють кілька видів травм, кожен з яких має свої особливості, пов’язані з умовами та характером отриманих пошкоджень: виробничі, транспортні, вуличні, побутові, воєнні, спортивні.

Класифікація травм за тяжкістю впливу на організм

За тяжкістю впливу на організм та клінічними показниками пошкодження, викликані зовнішніми чинниками, поділяють на три ступені: легкі травми, травми середньої тяжкості та тяжкі травми.

Легкі травми не спричиняють ускладнень та не позбавляють людину працездатності. До таких травм належать синці, розтягнення м’язів, легкі забої тіла, незначні подряпини, поверхневі поранення та ін. Зазвичай людина в такому стані потребує надання домедичної допомоги та проведення курсу лікування до 10 діб у домашніх умовах.

Травми середньої тяжкості призводять до виражених змін в організмі, що тимчасово позбавляють людину працездатності, зокрема вивихи, переломи пальців. У такому випадку постраждалий потребує кваліфікованої медичної допомоги та уникнення фізичних навантажень, а термін лікування складає від 10 до 30 діб.

Тяжкі травми, а саме: струс мозку, перелом стегна, хребта, сильна кровотеча, завдають вагомої шкоди здоров’ю та можуть становити загрозу для життя людини. Постраждалого у такому стані обов’язково госпіталізують і надають медичну допомогу в умовах стаціонару. Курс лікування після отримання тяжкої травми триває понад 30 діб.

Як визначити ступінь тяжкості травми

Загальні симптоми:

• больові відчуття в місці травми (зазвичай виникають одразу після пошкодження);

• порушення функцій травмованого органа;

• кровотеча в області пошкодження (залежно від характеру травми може бути відкритою або закритою).

Легка травма

У більшості випадків загальні симптоми не проявляються або слабко виражені: блідість, непритомність, нудота, больові відчуття в місці травми

Травма середньої тяжкості

Одразу після пошкодження помітне порушення функцій життєво важливих органів та систем (центральної нервової, серцево-судинної, дихальної, ендокринної та ін.). Іноді спочатку слабко виражена реакція організму (прихована форма) надалі розвивається

Тяжка травма

Порушення функцій життєво важливих органів та систем супроводжується глибокою втратою свідомості, шоком, швидкою втратою великого об'єму крові, інфікуванням організму через пошкоджені органи (травматична токсемія)

Поняття про тупу та проникаючу травми

Відповідно до наявності або відсутності порушень цілісності зовнішніх покривів тіла вирізняють закриті (тупі) та відкриті (проникаючі) травми.

Закритою (тупою) травмою називають пошкодження, отримані в результаті впливу зовнішніх чинників та предметів, що не призвели до порушення зовнішніх покривів тіла.

Для того щоб визначити, де розташовується травма, потрібно знати її ознаки:

• в області пошкодженої ділянки тіла утворюється набряклість, що супроводжується больовими відчуттями;

• на шкірі утворюється гематома червоного кольору, що за кілька днів змінює забарвлення на синьо-багряне;

• в області травмованої ділянки можуть бути подряпини епідермісу.

До закритих травм відносять стискання, розтягнення, забої, струси, вивихи, закриті переломи, розриви зв’язок. У деяких випадках тупі травми становлять серйозну небезпеку для організму постраждалого та можуть призвести до значних негативних наслідків.

Проникаючою травмою називають пошкодження, що супроводжується порушенням шкірних покривів тіла, слизових оболонок, м'язів та внутрішніх органів.

Явними ознаками такого пошкодження є:

• відкрита кровотеча (капілярна, венозна або артеріальна);

• зяяння в місці пошкодження шкірного покриву;

• вихід назовні кісток (у складних випадках).

До відкритих травм належать різного характеру рани, відкриті переломи, термічні та хімічні опіки, обмороження. Небезпека таких пошкоджень полягає у високому ризику мікробного зараження організму постраждалого та імовірному ускладненні у вигляді нагноєння.

2. Типи травм при дорожньо-транспортних пригодах та падінні з висоти

За статистикою, найбільш поширеними випадками травмування людини є дорожньо-транспортні пригоди та падіння з висоти. Саме вони найчастіше стають причиною отримання постраждалим політравм, які серйозно загрожують його здоров’ю та життю.

Травми при дорожньо-транспортних пригодах

Дорожньо-транспортними називають травми, спричинені різними транспортними засобами у випадках незалежно від перебування постраждалого в момент пригоди в транспортному засобі (водій, пасажир) або поза ним (пішохід).

Серед провідних причин травмування людей на дорогах визначають перевищення швидкості руху, проїзд на червоний сигнал світлофора, керування автомобілем у нетверезому стані, непристебнутий ремінь безпеки, перехід вулиці в недозволеному місці або на червоний сигнал світлофора та ін.

Механізми пошкоджень при автомобільних травмах різноманітні, їх можна об’єднати у певні групи: травми пішохода (наїзд, удар бічною частиною автомобіля) і травми водія та пасажира (зіткнення, перекидання, наїзд на перешкоду). Основними чинниками, що визначають тяжкість травми, є швидкість та розмір транспортного засобу.

Травма пішохода розвивається у три етапи: первинний контакт (удар), закидання тіла на автомобіль і падіння на землю. Відповідно до кожного етапу людина отримує ті чи інші пошкодження, що потім утворюють політравму.

При наїзді автомобіля пішохід отримує переломи нижніх кінцівок і таза, потім його відкидає на капот та лобове скло, у результаті чого він отримує пошкодження черепа та грудної клітки. Коли водій різко уповільнює або зупиняє транспортний засіб, постраждалий продовжує рух по інерції, при цьому тіло людини вдаряється з великою силою об землю. До пошкоджень нижньої половини тіла та грудної клітки додаються травми хребта, черевної порожнини, а травми черепа ускладнюються падінням.

При ударі бічною частиною автомобіля (по дотичній) пішохода відкидає на дорогу, і він отримує травми нижніх кінцівок, головного мозку та грудної клітки.

Основні пошкодження пішоходів

Серед травм, які отримують водії та пасажири, характерними є поєднані черепно-мозкова та щелепно-лицьова травми в результаті удару головою та обличчям об приладову панель автомобіля та лобове скло, двосторонні множинні переломи ребер внаслідок удару об рульову колонку, складні переломи нижніх кінцівок. Переломи нижніх кінцівок часто вирізняються особливою тяжкістю, також спостерігаються відкриті багатоуламкові переломи гомілки. Причиною цього є сильний удар одночасно зі скручуванням і зсувом кінцівки пасажира або водія фіксованими деталями салону автомобіля на відміну від удару автомобіля по ногах пішохода.

Основні пошкодження водіїв та пасажирів

Запорукою збереження людського життя в результаті дорожньо-транспортної пригоди є надання домедичної допомоги. Учасники та свідки ДТП, які володіють основними навичками реанімаційних дій, мають подбати про невідкладні заходи щодо рятування постраждалих. Для цього слід дотримуватися чітких правил.

1. Обстежте місце пригоди; заспокойтеся; визначте небезпечні чинники для вас та інших; з’ясуйте кількість постраждалих та їхні імовірні пошкодження.

2. Викличте бригаду екстреної медичної допомоги: повідомте про місце ДТП, її причину та кількість постраждалих; сповістіть про небезпеку, що може статися додатково.

3. Подбайте про постраждалих до приїзду екстреної медичної допомоги: встановіть попереджальні знаки для блокування або об’їзду місця пригоди; визначте найтяжчих постраждалих (тих, хто не подає ознак життя), щоб надати їм допомогу в першу чергу; проведіть реанімаційні заходи та заходи домедичної допомоги, використовуючи засоби автомобільної аптечки.

Запам’ятайте, чого не можна робити у випадку ДТП:

• залишати постраждалого без допомоги;

• намагатися напоїти постраждалого водою;

• бризкати воду на обличчя постраждалого;

• намагатися надати тяжкопостраждалому положення сидячи;

• намагатися «оживити» постраждалого, плескаючи його по обличчю;

• розраховувати, що людина, яка не дихає, прийде до тями самостійно.

Травми при падінні з висоти (кататравми)

Кататравма — це пошкодження, що виникають в результаті падіння людини з висоти. Процес травмування відбувається через контакт тіла з твердими поверхнями під час вільного польоту та в результаті приземлення.

Падіння з висоти належить до найнебезпечніших випадків травмування людини. Воно може статися в результаті необережної поведінки в побуті (миття вікон, перебування на балконі), при недотриманні заходів безпеки на виробництві (зокрема будівництві), а також в результаті зухвалої поведінки на високих об’єктах у місті чи природі (дахи будівель, гірські схили), нещасні випадки під час заняття екстремальними видами спорту (стрибки з парашутом, альпінізм) та спроб суїциду.

Велика кількість варіантів падіння, кожен з яких призводить до різних комбінацій механічних пошкоджень (удари, забої, переломи, вивихи), ускладнює їх класифікацію.

Основні пошкодження при падінні

Пошкодження, що виникають при падінні з висоти, поділяються на три групи:

первинні прямі пошкодження — це травми, що проявляються під час початкового удару на місці контакту тіла з поверхнею;

первинні непрямі пошкодження — це травми, що проявляються під час початкового удару на деякій відстані від місця контакту з поверхнею;

вторинні пошкодження — це травми, отримані в результаті повторних ударів об перешкоди, що трапляються на шляху руху тіла.

ЛОКАЛІЗАЦІЯ ПЕРВИННИХ ТА ВТОРИННИХ ПОШКОДЖЕНЬ

Падіння з приземленням на стопи й подальшим переміщенням уперед

Падіння з приземленням на стопи й подальшим переміщенням назад

Падіння з приземленням на голову й подальшим переміщенням уперед

Падіння з приземленням на голову й подальшим переміщенням назад

Падіння з приземленням на коліна й подальшим переміщенням уперед

Падіння з приземленням на сідниці й подальшим переміщенням назад

Велика висота падіння збільшує кількість пошкоджених ділянок, при цьому зменшується кількість черепно-мозкових травм: у цьому випадку переважають пошкодження в інших частинах тіла, особливо грудної клітки та живота. Приземлення на спину спричиняє більшу кількість травм, ніж приземлення на передню поверхню тіла.

Прояв первинних непрямих пошкоджень визначається загальним струсом організму при ударі, стисканням внаслідок зсуву голови на хребет, з подальшим втисненням тулуба, пошкодженням тазу, розривом його зчленувань.

Падіння з висоти вертикально, на нижні кінцівки характеризується переломами хребта від стискання кісток, можливих пошкоджень від струсу у вигляді крововиливів на поверхні органів, тріщинами, розшаруванням зв’язок, відривом від органів м’язів, розтягненнями або розривами.

Падіння на ноги вертикально з обертанням: діагностують гвинтоподібні переломи великогомілкових кісток, переломи ребер, розшарування плеври.

Для того щоб попередити тяжкі наслідки травмування людини при падінні з висоти (особливо великої), їй необхідно якомога швидше надати домедичну допомогу. Для цього необхідно дотримуватися певних правил, враховуючи обставини пригоди.

1. Огляньте постраждалу людину, визначте ступінь пошкоджень та необхідність у виклику екстреної медичної допомоги.

2. Якщо людина притомна, але лежить нерухомо:

а) попросіть її порухати пальцями рук та ніг (якщо їй це не вдається, отже, скоріше за все ушкоджений хребет);

б) попросіть постраждалу людину порухати руками й ногами (гострий біль, спричинений рухом, свідчить про перелом або вивих);

в) перевірте ймовірність струсу мозку за симптомами (головний біль, сонливість, млявість, блідість, нудота, носова кровотеча).

При підтвердженні хоча б однієї підозри на серйозні травми слід викликати екстрену медичну допомогу.

3. Якщо людина впала з великої висоти:

а) негайно викличте екстрену медичну допомогу;

б) не перегортаючи постраждалого, перевірте наявність у нього дихання й пульсу (двома пальцями на сонній артерії), за необхідності зробіть серцево-легеневу реанімацію;

в) подбайте про прохідність дихальних шляхів;

г) вкрийте постраждалого та забезпечте його нерухоме положення.

4. Якщо людина отримала відкриту травму, обережно зупиніть кровотечу.

3. Основні ознаки травм окремих анатомічних ділянок

Залежно від виду анатомічних структур, тканин, органів та характеру патологічних порушень, що виникають під впливом механічного травмуючого чинника, розрізняють такі пошкодження:

• пошкодження м’яких тканин (забій, підшкірна гематома, подряпина шкіри, рана, розрив, відрив сухожиль, м’язів та ін.);

• пошкодження суглобів (розтягнення та розрив капсульно-зв’язкового апарату суглоба, хрестоподібних зв’язок колінного суглоба та ін.);

• травматичні вивихи всіх суглобів (зокрема вивих плеча);

• переломи кісток (частіше за все — кісток кінцівок);

• пошкодження внутрішніх (порожнинних) органів — черепа, грудної клітки, черевної порожнини та черевного простору (черепно-мозкова травма, розрив печінки, нирок та ін.).

Травми голови

Травма голови — це травма, яка виникає в результаті удару головою об яку-небудь поверхню і часто супроводжується ушкодженням головного мозку.

Наявність ознак травми голови є серйозним приводом до негайного звернення по медичну допомогу. Травми голови бувають різного ступеня тяжкості. У багатьох випадках симптоми такої травми можуть бути малопомітними, але за перших її ознак постраждалий потребує спеціального лікування, оскільки йдеться про небезпеку для одного з найголовніших органів організму людини — головного мозку.

Дізнайтеся про надання допомоги при різних видах поранень.

Усі види травм голови умовно поділяють на дві групи.

• Забій голови — пошкодження, отримане в результаті травмування тільки м’яких покривів голови. При цьому відсутні пошкодження кісток черепа й речовини мозку. Забій голови становить близько 80% всіх травм голови.

• Черепно-мозкова травма — пошкодження черепа і головного мозку. При цьому можливе пошкодження м’яких покривів голови.

Залежно від того, які ознаки травми спостерігаються в постраждалого, можна визначити вид та ступінь її тяжкості.

Ознаки легкої травми голови:

Ознаки тяжкої травми голови:

• садно чи ґуля на голові;

• нетривале блювання;

• короткочасна непритомність;

• іноді двоїння в очах або сплутаність свідомості;

• іноді сонливість тривалістю в 1-2 год.

• садно чи ґуля на голові;

• тривале блювання;

• втрата пам'яті;

• тривала втрата свідомості;

• кволість, нездатність давати відповіді на прості запитання;

• кров'янисті або прозорі виділення з носа;

• нездатність виконувати вказівки;

• судоми, нездатність рухати неушкодженими частинами тіла

Травми грудної клітки

Травма грудної клітки становить 6-8% усіх травматичних ушкоджень і належить до категорії особливо тяжких уражень організму. Це пов’язано з тим, що у потерпілих виникають значні розлади функцій органів дихання і кровообігу, які можуть становити серйозну небезпеку для життя. Тому у випадку травмування грудної клітки постраждалий має бути обов’язково доправлений до медичного закладу для подальшого обстеження та лікування.

Усі пошкодження грудної клітки поділяють на закриті та відкриті, із пошкодженням і без пошкодження її органів.

Основними причинами закритих травм здебільшого є ДТП, падіння з висоти, виробничі та побутові нещасні випадки. Частіше за все при закритій травмі виявляють пошкодження легень, ребер, серця та хребта. Пошкодження легень, міжреберних та легеневих судин, бронхів мають вторинний характер.

Відкриті травми зазвичай виникають в результаті виробничої травми, техногенної чи природної катастрофи, нещасного випадку в побуті, поранення холодною чи вогнепальною зброєю. Особливістю цих травм може бути скупчення крові (гемоторакс) або повітря (пневмоторакс) в легенях.

Забій грудної клітки. Ця травма виникає внаслідок удару в грудну клітку або нею об якийсь предмет, при цьому пошкоджуються м’які тканини грудної стінки. Перші симптоми забою помітні одразу після отримання травми.

Ознаки забою грудної клітки:

• різкий біль у травмованому місці, що посилюється під час вдиху, кашлю чи розмови;

• швидке посиніння шкірного покрову та виникнення набряку в місці травми;

• поверхневе дихання постраждалого;

• під час вдиху помітне відставання пошкодженої ділянки грудної клітки від здорової

Травма, пов’язана із забоєм м’яких тканин грудної клітки потребує пильного нагляду за постраждалим, оскільки можуть посилюватися перші симптоми та з’являтися нові, більш небезпечні. Якщо забій грудної клітки супроводжується переломом ребра, то зазначені симптоми будуть виражені сильніше, болісні відчуття викликатиме торкання травмованої ділянки. Якщо під час забою сталося ушкодження легень або плеври, то в постраждалого з’являються симптоми пневмо- або гемотораксу.

Стискання, струс грудної клітки. Стискання виникає в результаті затискання між двома тупими предметами (під час ДТП, нещасних випадків у натовпі або через падіння на людину великого важкого предмета), іноді може поєднуватися з переломом ребер, ключиці, грудини. Причиною виникнення струсу грудної клітки є механічний вплив на організм, зокрема вибухової хвилі (під час землетрусу, вибухових робіт, а також артобстрілу чи бомбардування). Ці травми належать до найнебезпечніших щодо здоров’я та життя людини.

Ознаки стискання грудної клітки:

Ознаки струсу грудної клітки:

• голова, обличчя та верхня частина тулуба набувають багрово-фіолетового кольору (у результаті крововиливу);

• прискорений слабкий пульс;

• носова та вушна кровотеча;

• тимчасова втрата зору та слуху

• різке збліднення шкірного покриву;

• слабкий пульс, низький артеріальний тиск;

• прискорене поверхневе дихання;

• липкий піт на обличчі;

• сильна кволість, втрата свідомості

Перелом ребер та грудини. Перелом ребер виникає при прямій травмі або стисканні грудної клітки. Переломи поділяють на поодинокі та множинні, однобічні та двобічні. При пошкодженні ребер в 2-3 місцях визначають подвійні або потрійні переломи.

Виразність і характер симптомів при переломах в області грудної клітки залежать від області їхньої локалізації, тяжкості та наявності травм розташованих поруч органів. Вирішальне значення для встановлення діагнозу травми має рентгенологічне дослідження.

Ознаки перелому ребер та грудини:

• тупий біль в області травми, що посилюється при глибокому вдиху чи кашлі;

• вимушена поза постраждалого (нахил тулуба в бік травми ребер або вперед, якщо травмована грудина);

• поверхневе переривчасте дихання, під час вдиху помітне відставання пошкодженої ділянки грудної клітки від здорової;

• набряк та посиніння шкірного покриву в області травми;

• хрускіт (крепітація) уламків кісток (у випадку перелому грудини або тяжкого множинного перелому ребер)

При переломах у передній частині грудної клітки відчуття болю в постраждалого сильніше, ніж при пошкодженні реберних кісток у задній частині грудної клітки.

При пошкодженні кількох ребер у постраждалого змінюється форма грудей. Особливо добре цей симптом помітний у худорлявих людей — під час огляду виявляється не тільки легка деформація, але й «стирання» міжреберних проміжків.

Перелом грудини зазвичай поєднується із переломом ребер. Така травма належить до найнебезпечніших, оскільки при цьому можуть бути пошкоджені внутрішні органи грудної клітки. Перелом грудини виникає внаслідок прямої дії травмуючого чинника на грудину.

Одним із типових механізмів цієї травми є удар грудьми об кермо автомобіля під час аварії. Переломи локалізуються переважно у верхній і середній третинах грудини.

Основні ознаки перелому грудини багато в чому відповідають перелому ребер, особливістю є нахил постраждалого не в бік, а вперед.

При пальпації зони перелому посилюється біль, часто виявляється крепітація уламків.

Перелом ключиці. Перелом ключиці виникає внаслідок прямого удару по ключиці або при падінні на витягнуту руку, лікоть, бічну поверхню плеча. Переломи ключиці бувають поперечні, косі та осколкові. Кісткові уламки можуть пошкодити судинно-нервовий пучок, плевру, верхівку легені, виступити над шкірою (відкритий перелом).

Ознаки перелому ключиці:

• біль в області травми;

• набряк, посиніння шкірного покриву;

• травмована рука візуально здається довшою за здорову;

• травмований плечовий суглоб розташований нижче, ніж здоровий, значно зміщений уперед;

• постраждалий не може підняти руку;

• при спробі ворухнути рукою постраждалий відчуває тертя у місці перелому

Перелом ключиці небезпечний тим, що може спричинити серйозне ушкодження нервів та судин.

Щоб визначити, чи існує така небезпека, необхідно перевірити чутливість та рухливість кисті й пальців травмованої руки.

Травми живота

Травма живота — фізичне пошкодження стінок й життєво важливих органів черевної порожнини, розташованої нижче діафрагми.

Будь-яка травма цієї анатомічної ділянки є серйозним пошкодженням, яке потребує негайного огляду та лікування в умовах медичного закладу, оскільки в подібних випадках існує висока небезпека розвитку ускладнень й загрози життю людини. Травми живота поділяють на відкриті й закриті.

Відкриті ушкодження (поранення) живота поділяють на проникні й непроникні у черевну порожнину. Травми завдаються холодною, вогнепальною зброєю і в діагностичному плані, як правило, труднощів не становлять.

Органи черевної порожнини:

1 — печінка; 2 — селезінка; 3 — жовчний міхур; 4 — шлунок; 5 — товста кишка; 6 — тонка кишка; 7 — сечовий міхур.

До тупої травми живота відносять забій черевної стінки, розрив м’язів черевної стінки, пошкодження кишок, печінки, селезінки, підшлункової залози, нирок, сечового міхура. Основними причинами травмування можуть бути падіння на твердий предмет, удари, різке напруження м’язів черевної стінки під час фізичних вправ. Досить часто тупа травма живота є наслідком побутового травматизму та ДТП, дещо рідше — нещасних випадків на виробництві.

Велике значення має не лише характер травмуючого об’єкта, а й сила та механізм впливу, індивідуальні особливості людини, оскільки саме від цього залежить виразність впливу та ймовірність розвитку ускладнень (патологічних змін у внутрішніх органах) та виникнення больового шоку.

Ознаки тупої травми живота

• різкий біль, що посилюється під час кашлю;

• напруження м'язів черевного пресу;

• блідість шкірного покриву, виступання холодного поту;

• прискорення серцебиття;

• зниження артеріального тиску;

• відчуття спраги, задухи

Якщо після травмування біль і напруження м’язів живота продовжують зростати, то не можна виключити розриву кишечника.

При розриві печінки, селезінки, відриві нирки може виникнути внутрішня кровотеча. У такому випадку симптоми тупої травми живота окрім хворобливості будуть включати в себе зниження артеріального тиску, збільшення частоти пульсу й дихання. Фактично у таких хворих виникає больовий шок, який вимагає невідкладної допомоги в умовах відділення реанімації та інтенсивної терапії.

Імовірність виникнення больового шоку не можна виключати навіть за відсутності пошкодження внутрішніх органів (усе залежить від сили шкідливого чинника й індивідуальних особливостей людини).

Травми скелетно-м'язової системи

Травми кісток, суглобів, зв’язок та м’язів виникають в результаті впливу різних чинників. Найбільш частими травматичними ушкодженнями вважаються розтягнення або розрив м’язів, зв’язок та сухожиль, вивих, перелом. Загальні ознаки цих травм — біль, набряк в області пошкодження, деформація травмованої ділянки тіла, зміна кольору шкірного покриву.

Різкі рухи, надмірне напруження можуть спричинити розтягнення м’язів та сухожиль. Такі травми зазвичай трапляються в області шиї, попереку, а також стегна та литки. При надмірному навантаженні чи русі суглоба, що перевищує його здатність, трапляються розтягнення або розрив зв’язок. Найпоширенішими є травми литки та зап’ястя.

Нерідко розтягнення і розрив супроводжуються іншими пошкодженнями (порізами, забиттями), тож їх важко відрізнити від перелому.

Ознаки розтягнення або розриву м'язів та сухожиль:

Ознаки розтягнення або розриву зв'язок:

• раптовий сильний біль в області травми;

• набряк та ускладнена рухливість травмованого органу;

• судома в області травми

• біль у суглобі та навколо нього;

• нудота, запаморочення, слабкість;

• озноб;

• обмежена рухливість або неможливість рухів

Вивих — дуже болісна травма, що виникає в результаті сильного ривка чи повороту, коли кістка зсувається з природного положення в суглобі. При цьому можливі також пошкодження навколишніх кровоносних судин та нервів, що можуть спричинити ускладнення.

Ознаки вивиху:

• раптовий сильний біль в області травми;

• неможливість рухів травмованою частиною тіла;

• деяка втрата чутливості в області травми;

• деформація та набряк в області суглоба

Вивих зазвичай поєднується з переломом, тому під час огляду постраждалого необхідно звернути увагу на інші ознаки.

Ознаки перелому:

• сильний біль, неможливість спертися на травмовану кінцівку та (або) обмежена її рухливість;

• деформація та набряк кінцівки в області травми;

• крепітація кістки (хрускіт, що відчувається на слух та дотик);

• неприродна рухливість кінцівки в області перелому;

• видимі в рані кісткові уламки (при відкритому переломі)

Серед травм скелетно-м’язової системи найпоширенішими є переломи кінцівок: таза, стегна, коліна, гомілки, стопи та кісточки, плеча, передпліччя, кисті, пальців рук та ніг.

4. Вплив мінно-вибухової травми на організм людини

Спрацьовування мінно-вибухового пристрою призводить до численних травмуючих чинників. Вибух утворює ударну хвилю, струмінь запаленого газу, а також велику кількість осколків, що призводять до масового ураження. Такі пошкодження відносять до найнебезпечніших для життя постраждалого. Також під час вибуху відбувається викид токсинів, здатних призвести до отруєння організму.

Мінно-вибухова травма — це специфічна політравма з особливими, властивими їй патогенетичними механізмами і клінічним перебігом. Це зумовлено тим, що при впливі на організм людини ударної хвилі уражаються практично всі органи.

З лікувально-тактичної точки зору розрізняють два різновиди мінно-вибухової травми:

мінно-вибухові поранення (МВП): поранення, отримані в результаті прямої взаємодії людини з уражаючою дією всіх або основних чинників мінного боеприпасу на відкритій місцевості;

мінно-вибухові ушкодження (МВУ): ушкодження, отримані в результаті непрямого впливу вибухової хвилі через будь-яку перешкоду, а також падіння з техніки в момент вибуху.

Усі травмуючі чинники вибуху як окремо, так і в сукупності справляють на людину значний негативний вплив, результатом якого можуть стати серйозні пошкодження м’яких тканей, переломи кісток та розрив внутрішніх органів.

Велике значення має місце перебування людини під час вибуху. Якщо вона перебувала всередині військової техніки (танк, БМП та ін.), пошкодження можуть ускладнити обширні опіки по всьому тілу.

Якщо вибух стався в момент перебування на землі, травми можуть характеризуватися контузією та обширними ранами від осколків вибухового пристрою. Основними пошкодженнями при мінно-вибухових пораненнях є травми нижніх кінцівок, внутрішніх органів і голови.

Значної шкоди організму завдає викид токсичних речовин, що отруюють верхні дихальні шляхи, а через них весь організм.

Вибухові травми призводять до синців на великих ділянках тіла, забоїв легень і серця, переломів рук та ніг. Також вибухові пристрої можуть завдати тяжких травм, що призводять до постійної інвалідності, оскільки міни є причиною ампутації кінцівок.

У постраждалих усі травми та стани умовно можна поділити на дві категорії: критичні (загрожують життю) та некритичні. До критичних станів, які виникають при мінно-вибуховій травмі та які можна усунути шляхом надання домедичної допомоги, відносять масивну кровотечу і порушення прохідності дихальних шляхів.

Основним завданням лікарів в такій ситуації є виявлення місця головного ураження й визначення типу травми, щоб у подальшому призначити правильне лікування та профілактику.

Правила поведінки при виявленні небезпечних предметів

Надзвичайну небезпеку в сучасному світі становить таке соціальне явище, як тероризм. Це один зі злочинних варіантів політичної боротьби, пов’язаний із застосуванням ідеологічно мотивованого насильства шляхом залякування населення, дестабілізації в суспільстві. Він страшний тим, що позбавлений будь-яких моральних принципів, є непередбаченим і спрямований, перш за все, на вчинення жорстоких актів серед мирних людей. Прагнучи привернути максимальну увагу до власної мети та підкреслити свою рішучість у її досягненні, терорист намагається зробити жертвами якомога більше осіб. Тож саме тому під час проведення диверсійних або терористичних акцій злочинці активно використовують вибухові пристрої.

Для того щоб убезпечити себе та оточуючих від ризику стати жертвами терористичного акту, для якого можуть бути використані вибухові пристрої, необхідно краще дізнатися про тактику його влаштування.

Для здійснення терористичних актів злочинці використовують дуже небезпечні вибухові речовини: динаміт, нітрогліцерин, тротил, гексоген, пластид та ін. Замаскувати пристрій, що призводить до вибуху цих речовин, можна під будь-яку річ, зазвичай таку, що приверне до себе увагу. Це можуть бути дорожня валіза, пакунок, іграшка, дрібна побутова техніка, телефон. Розрахунок простий — такі предмети, залишені без нагляду, обов’язково зацікавлять людину, яка спробує зрушити їх з місця, розкрити.

Речі, під які можуть бути замасковані вибухові пристрої

Ознаками вибухового пристрою є:

• незвичне розташування предмета (зокрема річ залишена без нагляду на видноті або в місці великого скупчення людей);

• розташування речі в незвичному місці (зокрема на горищі будинку, біля дверей під’їзду);

• наявність дротів, антени, ізоляційної стрічки, скотчу на цій речі або поблизу неї;

• шум, який виказує річ (цокання годинникового механізму, клацання та ін.);

• наявність на речі батарейки або мобільного телефону;

• порушення ґрунту поблизу речі;

• специфічний запах.

Натрапивши на предмет, що викликає підозру як вибухонебезпечний, слід діяти за чітким алгоритмом та дотримуватися заходів безпеки.

Михайло Іванович Ситенко (1885-1940)

ФЛАГМАН УКРАЇНСЬКОЇ ОРТОПЕДІЇ

Харківський інститут патології хребта та суглобів — найстаріша й найпочесніша науково-дослідницька установа травматологічного профілю в Україні.

Історія закладу бере початок з 1907 р., коли на кошти гірничопромисловців у Харкові було створено Медико-механічний інститут для лікування шахтарів, які отримали виробничі травми. Саме тут уперше на території нашої держави були застосовані прогресивні методики лікування переломів кісток.

У 1920 р. установа отримала назву Першого державного українського медико-механічного інституту, а 1925 р. була реорганізована в Український інститут ортопеди і травматологи. Очолив його видатний вчений, професор Михайло Іванович Ситенко, який відіграв визначну роль у розвитку травматолого-ортопедичної школи в Україні.

Історія вітчизняної травматології розповідає про М.І. Ситенка як про надзвичайно талановитого вченого. Під його керівництвом та за його безпосередньою участю в інституті були розроблені прогресивні на той час методики лікування вогнепальних поранень опорно-рухової системи, створені нові конструкції лікувальних протезів і транспортних іммобілізаційних шин та ін. Також за ініціативою професора в Україні було запроваджено унікальну систему ортопедо-травматологічної та протезно-ортопедичної допомоги. Після смерті видатного вченого 1940 р. інституту було присвоєне його ім'я.

Нині інститут патології хребта та суглобів ім. М.І. Ситенка відомий не лише в Україні, а й за її межами. Будучи лідером у галузі ортопедії і травматології, він став alma mater для кількох поколінь талановитих українських вчених і лікарів — усіх, хто з гордістю називає себе ситенківцями і кому вітчизняна медицина завдячує новими відкриттями й досягненнями.

Софія Атанасівна Окуневська-Морачевська (1865-1926)

ПЕРША УКРАЇНСЬКА ЛІКАРКА

Софія Атанасівна Окуневська-Морачевська — видатна особистість в історії української медицини. Вона стала першою лікаркою Буковини й Галичини та однією з перших українок, яка здобула університетську медичну освіту. Протягом життя їй довелося неодноразово відстоювати право жінки на професію дипломованого лікаря.

Із самого дитинства Софія мріяла присвятити своє життя медицині. Обдарована дівчина наполегливо йшла до своєї мети, ламаючи усталені традиції суспільства того часу.

Початком її професійної кар'єри стало отримання 1884 р. дозволу на складання іспитів, що підтверджувало опанування нею повного гімназичного курсу. Ці іспити Софія склала блискуче, а отримання нею атестату зрілості при Львівській академічній гімназії викликало справжню сенсацію, оскільки по всій Галичині станом на 1886 р. таку освіту здобули лише 13 дівчат.

У ті часи медицина, як і більшість професій, була доступна лише чоловікам. Жінки могли працювати хіба що медсестрами або акушерками. Проте Окуневській вдалося подолати цей стереотип. У 1887 р. вона поступила на медичний факультет Цюріхського університету, який закінчила 1896 р., ставши першою лікаркою в Австро-Угорщині й першою українкою Галичини із вищою освітою. Звання доктора медицини Цюріхського університету дозволило Софії Атанасівні вести лікувальну практику.

Разом зі своїм чоловіком, польським лікарем Вацлавом Морачевським, молода лікарка працювала в Швейцарії та Чехії. Згодом повернувшись на батьківщину, до Львова, Софія Окуневська-Морачевська працювала лікарем у «Народній лічниці», організувала перші в Західній Україні курси сестер милосердя та курси акушерок, розробила принципи навчання середнього медичного персоналу. Також у науковому здобутку лікарки — укладання разом із видатним українським лікарем та науковцем Є. Озаркевичем словника української медичної термінології, участь у виданні медичного журналу «Здоровлє», перші спроби лікування онкології з використанням променевої терапії.

Алгоритм дій при виявленні підозрілого предмета

На вулиці та в місцях великого скупчення людей (вокзал, кінотеатр та ін.)

1. Не наближайтеся до речі, що викликає підозру щодо небезпеки.

2. Спробуйте з’ясувати в оточуючих, кому ця річ може належати.

3. Якщо господаря речі не вдалося встановити, повідомте про знахідку підрозділ пожежно-рятувальної служби та Державну поліцію.

4. Встановіть імпровізовану огорожу навколо місця, де виявлена річ.

5. Дочекайтеся прибуття рятувальних служб, вкажіть місце розташування речі, час та обставини її виявлення.

6. Дійте за вказівками представників правоохоронних служб.

У транспорті (поїзді, маршрутці, автобусі та ін.)

1. Запитайте в пасажирів, кому ця річ може належати.

2. Про виявлення речі доведіть до відома водія (провідника, машиніста), не розголошуючи цю інформацію серед пасажирів, щоб уникнути створення паніки.

3. Повідомте про знахідку підрозділ пожежно-рятувальної служби та Державну поліцію.

4. Дочекайтеся прибуття представників рятувальної та правоохоронної служб, дійте за їхніми вказівками.

Телефонуйте за номерами:

101 — Служба порятунку. Пожежна охорона; 102 — МВС.

При виявленні вибухонебезпечного предмета категорично забороняється:

• самостійно обстежувати його, намагатися розкрити або розібрати;

• користуватися поблизу нього мобільним телефоном (обов’язково слід вимкнути) та іншими приладами радіозв’язку;

• користуватися приладами, що випромінюють світло або тепло (запальничка, сірники, фотоапарат);

• закривати предмет, засипати, заливати, пересувати;

• кидати у водойму чи багаття;

• торкатися його, піднімати, штовхати;

• здавати на металобрухт.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняттю «травма»,

2. Назвіть основі види травм у залежності від тяжкості клінічних проявів.

3. Визначте класифікацію травм за обставинами виникнення.

4. Опишіть травми, що виникли внаслідок ДТП.

5. Які чинники враховують для визначення ймовірних наслідків падіння?

6. Сформулюйте основні ознаки травм окремих анатомічних ділянок: голови, грудної клітки, живота та скелетно-м'язової системи.

7. Які травмуючі чинники впливають на організм людини під час вибуху?

8. Назвіть ознаки небезпеки, на які слід звернути увагу при виявленні незнайомого предмета. Визначте алгоритм дій при його виявленні на вулиці і в транспорті.

Виконайте тестові завдання з автоматичною перевіркою на сайті «Інтерактивне навчання».