Зарубіжна література. 9 клас. Міляновська

Словничок персоналій перекладачів

Бажан Микола (1904-1983) — український поет, перекладач. У 1930-ті роки в багатьох віршах та поемах славив комуністичну партію та її вождів, зокрема Йосипа Сталіна. Після смерті Сталіна порушив питання реабілітації репресованих українських письменників. Багато років був головним редактором енциклопедичних видань. Перекладав твори В. Шекспіра, Й. В. Гете, Г. Гейне, А. Міцкевича, Данте Аліг’єрі та ін.

Вишня Остап (1888-1956) — український письменник, журналіст. Народився на Полтавщині. Справжнє ім’я та прізвище — Павло Губенко. У 1919-му році написав свій перший сатиричний твір. 1933-го року заарештований радянськими каральними органами за звинуваченням у тероризмі. Був у засланні в Ухто-Печорському виправному таборі до 1943-го року. Після звільнення знову повернувся до літературної діяльності. У 1955-му році письменника було реабілітовано.

Загул Дмитро (1890-1944) — український поет, перекладач, літературознавець. Самостійно вивчав славістику, працював редактором, учителем, науковим співробітником Всеукраїнської академії наук. У 1933-му році був звинувачений у націоналізмі і підготовці повстання проти радянської влади і засуджений на 10 років таборів у Сибіру, де і помер від виснаження. У 1957-му році Д. Загула посмертно реабілітували. Перекладав твори Горація, Вергілія, Ф. Шиллера, Г. Гейне, Й. В. Гете, Дж. Г. Байрона та інших.

Зеров Микола (1890-1937) — український перекладач, поет, літературознавець. Працював у Києві вчителем, викладачем, редактором, був учасником гуртка діячів української культури. Пережив голод та епідемії. Наприкінці 1920-х років Зерову було заборонено займатися літературною діяльністю. За звинуваченням у керівництві націоналістичною терористичною групою Зерова в 1935-му році арештували, а в 1936-му році засудили до 10 років таборів, де він продовжував займатися літературою. У 1937-му році справу Зерова та інших українських митців було переглянуто, внаслідок чого їх розстріляли. Перекладав твори Горація, Овідія, Ф. Петрарки, Дж. Г. Байрона, О. Пушкіна, М. Лермонтова та ін.

Кашпер Абрам (1919-2016) — український перекладач єврейського походження, філолог, поліглот, американський радіоведучий. Під час Другої світової служив розвідником і перекладачем з німецької. Після війни працював викладачем іноземних мов у вишах Києва. Останній період життя працював у США, де і помер.

Крижевич Євген (1937-1985) — український поеті і перекладач. Працював на заводі, а після закінчення інституту — учителем англійської мови на Львівщині й Волині, перекладачем у Бельгії та Канаді. Перекладав твори Д. Дефо, Е. По, В. Шекспіра, Р. Стівенсона, Марка Твена, Р. Бредбері.

Кундзіч Олексій (1904-1964) — український письменник і перекладач, публіцист, перекладознавець. Учасник Другої світової війни, на фронт пішов добровольцем. Прихід радянської влади в Україну сприйняв позитивно. Утім, уже з початку 1930-х років його почали звинувачувати в «національній обмеженості» та в пропагуванні «реакційної національної самобутності». Щоб уникнути прямих переслідувань, змушений був звернутися до перекладацької діяльності. Спеціалізувався на перекладах із російської мови, перекладав твори М. Лермонтова, І. Тургенєва, Л. Толстого, М. Горького.

Лісняк Юрій (1929-1995) — український перекладач і художник, лауреат премій ім. Максима Рильського та ім. Миколи Лукаша. Народився в сім’ї вчителів. За політичні погляди ще студентом фізико-математичного факультету був засуджений радянською владою і ув’язнений на сім років у концтаборах за Полярним колом. Самостійно вивчив англійську, німецьку, французьку, чеську, словацьку мови. Перекладав твори Дж. Лондона, В. Шекспіра, О. де Бальзака, Е. А. По, Р. Л. Стівенсона, А. Азімова, В. Скотта, Р. Кіплінга та багатьох інших письменників.

Лукаш Микола (1919-1988) — український перекладач, літературознавець, мовознавець. У дитинстві пережив розкуркулення і Голодомор 1932-1933 років. Закінчив історичний факультет, працював учителем іноземних мов. Під час Другої світової війни працював на будівництві оборонних споруд біля Києва, отримав важке поранення. Після війни викладав у вишах Харкова, видавав збірки перекладів. Перекладав твори Й. В. Гете, Р. Бернса, Л. Керрола, Ф. Шиллера, М. Сервантеса.

Паламарчук Дмитро (1914-1998) — український перекладач, поет. Під час Другої світової війни служив у танковій частині, потрапив у німецький полон, але зміг утекти, після чого продовжив воювати у складі Української Повстанської Армії. У 1944 році був заарештований радянськими солдатами і засуджений до 10-ти років таборів в Інті. Там працював у шахті, а після роботи — перекладав. Перекладацьку діяльність продовжив після звільнення у 1954 році. Перекладав твори В. Шекспіра, Дж. Г. Байрона, Ф. Петрарки, Г. Гейне, A. Міцкевича, Ж. Верна, О. де Бальзака та ін.

Первомайський Леонід (1908-1973) — український письменник, перекладач. Справжнє ім’я та прізвище — Ілля Гуревич. Працював на цукровому заводі, в бібліотеці, газетах і журналах. Під час Другої світової війни був кореспондентом на фронті. Перекладав твори Ф. Війона, Г. Гейне, М. Лермонтова, Ш. Петефі та ін.

Рильський Максим (1895-1964) — український поет, перекладач, літературознавець. Демонстрував незгоду з радянським тиском на митців. Був заарештований у 1931 році й рік провів у Лук’янівському слідчому ізоляторі. Працював директором Інституту мовознавства, фольклору та етнографії. Перекладав твори В. Шекспіра, А. Міцкевича, О. Пушкіна та ін.

Самійленко Володимир (1864-1925) — український поет, драматург, перекладач. Був сином поміщика і колишньої кріпачки. Закінчив історичний факультет, був знайомий з Іваном Франком, який допомагав йому друкувати поезії в журналах і збірках. Працював чиновником, нотаріусом, редактором. Помер після пережитих голодних років. Поет перекладав Гомерову «Іліаду», твори Данте Аліг’єрі, Мольєра, Дж. Байрона, О. Пушкіна, М. Гоголя.

Стависький Максим (1868-1945) — український громадсько-політичний діяч, дипломат, поет і перекладач. Справжнє ім’я та прізвище — Максим Славинський. Разом із Лесею Українкою переклав «Книгу пісень» Г. Гейне, також перекладав твори Й. В. Гете та B. Шекспіра. Після 1917-го року брав активну участь у творенні української незалежної держави, обіймав посади в українських урядах того часу. З 1919-го року — посол УНР у Чехословаччині. Після знищення української держави залишився в еміграції, був одним із авторів Збірника пам’яті Симона Петлюри. Коли в 1945-му році радянські війська увійшли до Праги, Максим Славинський був заарештований. Помер у Лук’янівській в’язниці у Києві.

Сенюк Ольга (1929) — українська перекладачка. Закінчила філологічний факультет Чернівецького університету. Працювала редактором у видавництві та науковим працівником у Київському історичному музеї. Перекладала класичні і сучасні твори: В. Шекспіра, Дж. Лондона, Марка Твена, Г. Ібсена, А. Ліндгрен, Т. Янсон та ін.

Сосюра Володимир (1897-1965) — український поет і перекладач. Ще 12-річним хлопчиком почав працювати на заводі, закінчив ремісниче училище. Служив бунчужним в армії УНР. Після закінчення громадянської війни закінчив університет, писав романтично-революційні твори. Болісно переживав репресії та смерті українців під час Голодомору. Зазнав звинувачень у націоналізмі. Перекладав твори Г. Гейне, О. Пушкіна та інших.

Терещенко Микола (1898-1966) — український поет і перекладач. Навчався в Київському політехнічному інституті та на мовних курсах, був учасником революційної організації. У 1918-му році надруковано перші вірші поета, а у 1922-му — збірку перекладів. Працював у видавництві, у 1937-му році зазнав репресій. Після Другої світової війни повернувся із евакуації з Узбекистану і продовжив роботу у видавництві. Перекладав А. Міцкевича, О Πушкіна, М. Лермонтова.