Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

Франц Кафка (1883—1924)

Австрійський письменник Франц Кафка є одним із фундаторів модерністської прози ХХ століття. Твори Кафки — три романи (усі незавершені), кілька десятків новел, притч та оповідань — стали сплавом його складних особистих переживань і загального трагізму подій початку ХХ століття.

Народився Франц 3 липня 1883 року в єврейській родині у Празі. Це місто, що тепер є столицею Чехії, у ті часи входило до складу Австро-Угорської імперії, тому Кафку, який писав свої твори німецькою мовою, вважають австрійським письменником.

Батько Франца — Герман Кафка — був успішним комерсантом. Він вибився зі злиднів і став власником галантерейної крамнички, а згодом величезного універмагу й оптового складу. Своєю харизмою і працелюбством старший Кафка викликав величезну повагу довколишніх, а життєвий успіх однозначно свідчив про правильність обраного ним шляху. Мати письменника — Юлія — мала м'яку і добру вдачу, але була міцною опорою всіх ділових починань свого енергійного чоловіка.

У подружжя народилося троє синів та троє дочок. Із хлопчиків вижив тільки старший — Франц, двоє його братів померли ще немовлятами. Усі сестри вже дорослими загинули під час Другої світової війни в нацистських концтаборах.

Франц ріс вразливою і хворобливою дитиною. На тлі активного, вольового і фізично витривалого батька сором'язливий хлопець виглядав украй невпевненим. До того ж виховні методи Германа Кафки полягали у жорсткій вимозі беззаперечного виконання усіх його наказів, а в разі непослуху він міг із необґрунтованою жорстокістю покарати сина. Батькову погрозу «Жодного слова всупереч!» і піднесену вгору руку Франц із жахом згадував навіть тоді, коли вже став дорослим чоловіком.

Мати любила малого Франца, але завжди залишалася на боці чоловіка, чим поглиблювала самотність сина. Хлопчик гостро потребував ласки і ніжної опіки, тому часто мріяв захворіти, щоб мати приділяла йому більше уваги. І навіть тоді, коли вона тихцем від батька робила йому якісь поблажки, Франц відчував себе обманщиком і злочинцем, болісно переживаючи почуття провини.

У 1893 році Франца успішно склав іспит до німецької граматичної гімназії, яка вважалася найсуворішою в Празі. Під час навчання хлопця постійно переслідували страхи: він боявся, що погано відповість на уроці, що надто високий і худий, що потворний. Особливий жах викликало кожне завершення навчального року — Франц був переконаний, що провалить іспити і всі побачать, який він нездара.

Кафка боявся, що не виправдає батькових надій, адже Герман Кафка в очах хлопця виглядав недосяжним взірцем. На думку Франца, батькові вдавалося все, за що б він не брався, і вдавалося якнайкраще. Натомість майбутній видатний письменник болісно страждав від низької самооцінки. Невіра у власні здібності була насамперед пов'язана з тим, що Герман Кафка виявляв дивовижну прискіпливість до усього, що робив син, звертаючи увагу лише на невдачі і вперто не помічаючи його досягнень. Зацькований хлопець рано зрозумів, що не може і не хоче жити так, як живе поважний комерсант Герман Кафка, однак до останнього свого дня страждав через те, що ніколи не мав довірливих стосунків з батьком.

Із раннього дитинства прихистком від постійного душевного напруження для Кафки була література — він багато і вдумливо читав. Із часом обдарований хлопець й сам долучився до творчості. Перші серйозні прозові спроби Кафки припадають на останні роки навчання в гімназії.

Родина не розуміла Францевого бажання писати, і деколи його літературні спроби ставали приводом для кпинів. Письменник згадував, як однієї неділі, сидячи за столом вітальні, він захоплено писав, аж раптом до нього підійшов дядько, вхопив зі столу аркуш паперу, уважно глянув у написане і, звернувшись до всіх присутніх, зневажливо сказав: «Звичайнісінька нісенітниця».

Та все ж поступово Франц зрозумів, що його справжнє покликання — література і що жодна професія не принесе йому такої насолоди, як творча праця. Однак хлопець і думки не припускав, що художні твори, які, утім, він нікому ніколи не показував, можуть стати способом заробітку. Для Франца мистецтво було цариною духу, неприступною для брутальної реальності, в якій успіху досягали люди активні, практичні і самовпевнені. Творчість дозволяла закомплексованому юнакові, що панічно боявся зовнішнього світу, внутрішньо самореалізовуватися.

Університетські роки

У 1901 році, попри свої страхи, Франц Кафка успішно склав випускні іспити й закінчив гімназію. Однак, коли постало питання про його подальшу долю, батько вирішив, що майбутня професія має бути практичною, і обрав для сина юриспруденцію. Юнак недовго опирався рішенню батька і зрештою вступив до Празького університету на юридичний факультет. Причини, чому Франц не боровся за свій професійний вибір, виявилися дуже простими — він не збирався заробляти літературною працею, а отже, потрібен фах, який його годуватиме.

Оскільки Кафка пристрасно віддавався творчості, бачив у ній засіб «збереження своєї душі», тож уважав, що найкращим фахом для нього буде той, до якого він найбільше байдужий. Із цих міркувань нав'язану батьком юриспруденцію він визнав «дуже вдалим» вибором.

Під час навчання в університеті Франц Кафка, крім юриспруденції, активно займався самоосвітою, вивчав англійську мову і продовжував багато читати, зокрема твори Йоганна Ґете, Оноре де Бальзака, Чарльза Діккенса, Миколи Гоголя, Гюстава Флобера, Федора Достоєвського, Волта Вітмена, Генріка Ібсена, Бернарда Шоу. Але найбільше захоплювався сучасною йому поезією, яку вважав недосяжною для себе мрією — 15 своїх верлібрів Кафка ніколи не оприлюднював.

Поворот у його житті відбувся на початку зими 1902 року, коли Франц Кафка познайомився з Максом Бродом — студентом-першокурсником, який також навчався на юридичному. Основою цієї дружби стала схожість літературних уподобань. Франц через невпевненість у власних здібностях не афішував свої творчі спроби, але прагнув спілкування і обговорення тем, пов'язаних із літературою.

Кафка-студент

Макс Брод зацікавив Кафку неабиякою впевненістю, відкритістю, енергійністю та ентузіазмом. На відміну від свого сором'язливого друга, Брод був утіленням літературних дерзань. Він легко і швидко писав, без жодних вагань виносив свої творина розсуд публіки, любив обговорення і дискусії. Ще навчаючись в університеті, Макс почав публікуватися в газетах і журналах, а його перша книжка вийшла друком у 1906 році, коли авторові виповнилося лише 22 роки.

Макс обертався в літературних колах таких, як і він, ентузіастів-початківців — майбутніх відомих поетів, прозаїків, філософів, публіцистів, сценаристів і журналістів. Усі вони, включно з Бродом, згодом досягли великих професійних успіхів, хоча жоден із них, зрештою, не здобув такої гучної слави, як Кафка.

Поступово завдяки наполегливості Макса Брода Франц влився у молоде літературне оточення, у нього з'явилися друзі, які створили навколо нього теплий і комфортний світ. Спершу під час спільних зустрічей Франц мало говорив, але коли захоплювався якоюсь темою, то вражав глибиною думки й обізнаністю.

Перші літературні досягнення

Із 1904 року літературна праця посідає провідне місце в житті Кафки — він намагається регулярно й наполегливо писати. Записники цього періоду не збереглися, адже все написане ним під час навчання в університеті він згодом визначив як «дитячі твори» і спалив («здійснив автодафе1»). На думку Франца, немилосердна вимогливість до результатів своєї праці і надзвичайна самокритичність були наслідком батьківського виховання. У своїй творчості письменник орієнтувався на найвищі стандарти, доскіпувався до кожної фрази, уважно вивчаючи її «нутрощі», пильно дослухаючись, як букви «труться одна об одну».

1 Автодафе — середньовічний ритуал, до якого входило покаяння єретиків та їхнє спалення.

Унаслідок цього Кафка писав дуже важко, багато разів переробляючи уже готові, на перший погляд, твори. Болісність процесу призводила до частих зривів у роботі, коли він місяцями не міг написати жодного рядка. Його творчі пошуки були більше подібні на запеклу боротьбу із самим собою, ніж на літературну працю, тому Франц абсолютно не відчував потреби оприлюднювати свої твори.

Макс Брод розповідав, як після кількох років знайомства з Кафкою він фактично випадково дізнався, що його друг давно пише. Також минуло чимало часу, коли Франц наважився прочитати Максу уривки одного зі своїх творів.

У Брода був гарний літературний смак, тому він одразу побачив, наскільки незвичними були прочитані Кафкою невеликі прозові уривки. Його захвату не було меж. Із тієї хвилини він усвідомив, що його друг — «не просто талант, а справжнісінький геній». Після цієї зустрічі кожен рядок, написаний рукою Франца Кафки, що потрапляв до Макса, був дбайливо збережений.

У 1906 році Кафка закінчує університет і отримує звання доктора права. А вже наступного року його приймають на службу в державну «Агенцію зі страхування робітників від нещасних випадків», де робочий день, на радість юнака, завершувався о другій дня. Багато вільного часу і, найголовніше, Максова одержимість ідеєю просування літературної кар'єри свого друга мали сприяти творчим задумам Франца. Деколи Брод прямо змушував Кафку писати і використовував усі свої зв'язки, щоби зробити йому рекламу.

Зворушливим свідченням віри Макса Брода у талант друга стала публікація 1907 року в берлінському літературному журналі його статті, де до переліку імен найвідоміших тогочасних німецькомовних письменників він додав ім'я Кафки, жоден твір якого ще не був опублікований. Проте, на превелике здивування Брода, Франц зовсім не прагнув відомості, ба більше — він був навіть проти публікації своїх творів.

Лише завдяки наполегливості Макса у 1909 році в мюнхенському літературному журналі «Гіперіон» виходить друком перший твір Франца Кафки — оповідання «Весілля в селі» (1906—1907). Згодом за його ж сприяння побачили світ ще кілька невеликих оповідань письменника. На превеликий жаль Макса Брода, відгуку критики і читачів на них не було.

Кафка продовжує сумніватися у власному таланті. Ще більше заважають його творчості зовнішні обставини. Робота в державній агенції, яка мала безболісно поєднуватися з літературною працею, виявилася достатньо обтяжливою. За робочий стіл письменник зазвичай сідав увечері і проводив за ним чимало годин уночі. Такий режим неабияк виснажував Кафку: у нього почалися розлади сну, підвищилася чутливість до звуків, з'явилися дратівливість і хворобливість. А найгіршим було те, що він, каторжно працюючи, ніяк не міг написати твір, який би задовольнив його високі вимоги.

Макс Брод

У червні 1912 року Макс Брод організував зустріч свого друга з німецькими видавцями, які готові були ризикнути, видавши його збірку. Франц витратив два місяці, щоб підготувати до друку 18 невеликих оповідань (деякі з них займають лише дві сторінки), а потім у відчаї визнав, що решта написаного ним за попередні 8 років не варта уваги. І все ж наприкінці того ж 1912 року перша книжка Франца Кафки — збірка оповідань «Споглядання» (з присвятою Максові Броду) — вийшла друком невеличким тиражем у 800 примірників. Окрім друзів, її появу мало хто помітив.

Життєвий і творчий злам

Однак 1912 рік став переломним у житті Франца Кафки — саме цього року він знайшов свою особливу письменницьку манеру. Франц розпочав цей рік у передчутті великих змін і підбадьорював себе в щоденнику: «Писати регулярно! Не занепадати духом!» А навесні 1912 року Кафка, який до цього часу писав лише невеликі прозові замальовки, прийняв важливе рішення розпочати свій перший роман.

Та на шляху його творчих планів знову постали зовнішні обставини. Батько, який вже давно висловлював невдоволення з приводу короткого робочого дня і невеликих заробітків 29-річного сина, зробив його співвласником азбестового заводу в передмісті Праги. Мати, як завжди, підтримала рішення чоловіка. Герман Кафка вирішив, що Франц до обіду працюватиме в агенції, а після обіду щоденно ходитиме на завод, щоб контролювати виробництво, в якому нічогісінько не тямив.

Сказати, що письменник був шокований — це нічого не сказати. Із творчими планами батькові бажання не поєднувалися ніяк. Дуже швидко Франц впав у депресію, він навіть почав ловити себе на думках про самогубство — кожне відчинене вікно ніби вабило його до стрибка сторчма на бруківку.

Найгіршим було те, що Кафка не відчував у собі ні фізичних, ні душевних сил протистояти тискові родини. Він чудово розумів, що закиди батька і матері значною мірою справедливі, тому його гнітили почуття обов'язку і провини перед ними. І хоча відвідини заводу стали для нього своєрідним катуванням, він продовжував ходити туди, незважаючи на регулярні нервові зриви.

І ось на тлі жахливої депресії і зневіри у власних силах Франц Кафка 13 серпня 1912 року знайомиться з Феліцією Бауер — родичкою Макса Брода, яка приїхала з Берліна погостювати. Письменник, який уважав себе черствим, безсердим і нездатним на почуття, несподівано для себе закохався.

«Закоханий і щасливий» Кафка відчуває несамовитий приплив натхнення і просто вибухає творчістю. За одну ніч, з 22 на 23 вересня, Франц «з жахливим напруженням і насолодою» пише свій перший твір, яким залишається абсолютно задоволеним, — оповідання «Вирок». «Тільки так можна писати, тільки за таких обставин, тільки за умови такого цілковитого оголення тіла і душі», — пише він у щоденнику.

Письменник радісно виявив, що писати можна без постійних сумнівів і виснажливих переробок, що натхнення — це «великий вогонь», у якому фантазії «згорають і постають знов». На хвилі піднесення Франц Кафка повертається до недавно розпочатого роману, а також паралельно працює над оповіданням «Перевтілення».

Творче піднесення змінило ставлення письменника до написаного — цього разу він охоче читає свої нові твори друзям, знайомим і навіть родині, включно з батьком, а також сам звертається до Макса Брода з приводу їх публікації. Оповідання «Вирок» (з присвятою Феліції Бауер) і перша частина роману під назвою «Кочегар» вийшли друком у 1813. А оповідання «Перевтілення» побачило світ у 1915 році.

Франц і Феліція

Стосунки Франца і Феліції, що тривали п'ять років, так нічим і не закінчилися. Вони двічі заручалися, і двічі Кафка розривав заручини. Він кохав Феліцію, але відчував себе занадто слабким, щоб поєднати, на його думку, непоєднуване — літературу і сімейне життя. Письменник щиро вважав, що домашні клопоти і обов'язок заробляти на прожиття родини змусять його припинити літературну творчість: «Я кохаю її, наскільки здатен на це, але кохання задихається під брилами страху».

Через постійні душевні метання Кафка відчував нервове виснаження і депресію, у нього почалися проблеми із серцем. Усі п'ять років він уважав свою кохану головною перешкодою для творчої праці. І хоча за час стосунків митець пережив ще дві хвилі піднесення, у своєму щоденнику він записав: «Я втратив себе у Феліції...».

Останні роки життя

На тлі особистих переживань Перша світова війна не залишила глибокого сліду в душі письменника. Він двічі приходив у мобілізаційний пункт, але в армію його не взяли через працю у державній установі та кволе здоров'я.

Значно більше потрясіння, ніж війна, очікувало його 4 вересня 1917 року, коли лікарі діагностували в нього туберкульоз. Причину захворювання письменник вбачав у надзвичайній ослабленості через постійне нервове перенапруження. До кінця життя Кафка боровся з невиліковною на той час хворобою — він полишив службу в агенції, багато часу проводив у лікарнях і санаторіях, однак до останнього дня не припиняв писати.

Помер письменник 3 червня 1924 року в санаторії під Віднем за місяць до свого 41-го дня народження. Напередодні смерті він ще опрацьовував коректуру останньої збірки оповідань «Голодний митець», видання якої уже не побачив.

Посмертна слава

Своє життя Франц Кафка закінчив маловідомим німецькомовним письменником, автором кількох збірок оповідань і кількох десятків окремих публікацій. Саме таким він і бажав залишитися для нащадків — уже важкохворим письменник наполегливо просив Макса Брода після його смерті не перевидавати вже опубліковані твори, а також знищити, не читаючи, все написане ним, включно зі щоденниками, невиданими творами, чернетками і листами. Відомо, що таке саме прохання митець передав іншим своїм близьким і знайомим, у яких були його рукописи.

Якщо б Макс Брод виконав цю останню волю, про Франца Кафку нині мало б хто знав, адже за життя письменника була видана лише невеличка частина з його значного творчого доробку. Але Брод, переконаний у геніальності свого друга, замість того щоб спалити рукописи, розгортає активну діяльність з організації їх видання і широкої популяризації творчості Кафки.

Франц Кафка і Феліція Бауер

Уже наступного року після смерті письменника Макс Брод видає роман «Процес», у 1926 році — роман «Замок», у 1927 — роман «Америка», у 1931 публікує невидані за життя автора оповідання, новели, притчі й афоризми, у 1935 році розпочинає повне видання усіх творів Кафки в шести томах, до якого включає щоденники.

1937 року Макс Брод видав написану ним біографію свого друга, яка довго була єдиним джерелом інформації про Франца Кафку.

Роман «Процес», на відміну від прижиттєвих публікацій, отримав чимало відгуків відомих німецькомовних письменників та літературних критиків. День виходу цієї книги став днем народження видатного письменника Франца Кафки, слава якого після кожної нової публікації лише зростала. Із 1930-х років його твори починають з'являтися в перекладах італійською, норвезькою, французькою, англійською, іспанською мовами. Переклади українською доходять до читачів лише з кінця 1980-х років.

Однак справді культовим і всесвітньо відомим Кафка став після Другої світової війни, коли провідні мислителі, філософи і письменники почали розмірковувати про глибинні причини трагічних подій, пережитих людством. Їхні висновки виявилися суголосними світобаченню Франца Кафки — його почали сприймати як пророка, що передчував у своїй творчості появу в Європі жорстоких тоталітарних режимів, які насаджуватимуть ідеологію пригнічення і знецінять людське життя.

«Голова Кафки» в Празі, змінює конфігурацію постійно і лише час від часу перетворюється на тривимірне зображення голови Франца Кафки (скульптор Давід Черни, 2014 рік)

З 1960-х років Франц Кафка — визнаний класик німецькомовної літератури, його твори вивчаютьсв університетах і школах. З 1979 по 2001 рік діяла престижна міжнародна літературна премія імені Франца Кафки, яку заснувало Австрійське товариство Кафки, а з 2001 року і донині вручають міжнародну літературну премію його імені, засновану Чеським товариством Франца Кафки і містом Прага.