Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

ФАУСТ

(уривки)

ПРОЛОГ НА НЕБІ

Господь, архангели, згодом Мефістофель.

Рафаїл

Могутнім громом сонце грає

В гучному хорі братніх сфер

І путь накреслену верстає

Од первовіку й дотепер.

Цих незбагненних див видіння

Сповняє силою серця,

І, як у перший день творіння,

Величні всі діла Творця.

Гавриїл

Земля із швидкістю страшною

В просторі крутиться-літа,

І райське світло дня чергою

Зміняє ночі темнота.

Михаїл

Блискоче з хмар руїнний пломінь,

Громам осяюючи путь,

Та всеблагої ласки промінь

Приборкує стихії лють.

Всі троє

Цих незбагненних див видіння

Сповняє силою серця;

І, як у перший день творіння,

Прекрасні всі діла Творця.

Мефістофель

О Господи, ти знов між нас явивсь,

Питаєш, як ідуть у кого справи;

Між челяддю і я тут опинивсь,

Бо ж завше був до мене ти ласкавий.

Не вмію я так компліментів править,

Як ангели, удатні на язик,

Від пафосу мого ти б засміявся навіть,

Коли б ти був од сміху не одвик.

Сонця й світи залишу я в спокої —

Я свідок лиш мізерності людської.

Смішний божок землі не зміниться ніяк, —

Як спервовіку був, так і тепер дивак.

Погано він живе! Не треба

Було б йому давать і крихти світла з неба.

Тим розумом владає він,

Щоб жити, як тварина із тварин.

Та він же чисто коник той цибатий

(Пробачте порівняння це мені):

Не підлетить, а вміє лиш стрибати

Та знай сюрчить в траві свої пісні.

Та у траві іще б якось жилося,

Так ні, притьмом в болото суне носа.

Господь

І вічно скаржишся мені ти!

Невже ж тебе задовольнити

Земля ніколи не змогла б?

Мефістофель

Ні, Господи!

На ній одне лихе твориться:

Так люди мучаться,

Що жаль на них дивиться, —

Вже проти них і запал мій ослаб.

Господь

Ти знаєш Фауста?

Мефістофель

Він доктор?

Господь

Він мій раб!

Мефістофель

Та раб то раб, а служить по-якому?

І їсть, і п'є він щось не по-земному.

Його думки, на безум хворі,

Ширяють десь в непевній далині.

То з неба б він зірвав найкращі зорі,

То пив би він всі радощі земні;

Та ні земля, ні далі неозорі

Не вдовольнять тієї маячні.

Господь

Він поки що у мороці блукає,

Та я вкажу йому до правди вхід,

Бо знає садівник, як деревце плекає,

Який від нього буде цвіт і плід.

Мефістофель

Та він не ваш, я ладен закладатись!

Дозвольте лиш за нього взятись,

І піде він за мною вслід.

Господь

Я згоден, спробуй його злудить,

Поки живе він на землі;

Хто йде вперед, той завше блудить.

Мефістофель

Спасибі вам; з мерцями справи злі,

Я не люблю тії мороки;

Мені за них миліш здорові, повні щоки;

Я так люблю живих людей,

Як любить кіт живих мишей.

Господь

Що ж, спробуй відірвати духа

Від його першоджерела

І, якщо він тебе послуха,

Зведи його на стежку зла.

Знай, сам ти осоромишся натомість:

В душі, що прагне потемки добра,

Є правого шляху свідомість.

Мефістофель

Свідомість швидко завмира!

Я знаю, в мене певна гра.

А вже коли свого доб'юся,

То матиму утіху немалу:

Нехай тоді плазує у пилу,

Як та змія, моя тітуся.

Господь

Приходь сюди безпечно завше,

На ваш-бо рід не маю ворожди;

А з духів заперечення, лукавче,

Ти був мені найстерпніший завжди.

Людина не всякчас діяльності радіє,

Понад усе кохає супокій;

Потрібен їй супутник ворушкий,

Щоб бісом грав і збуджував до дії...

Небо закривається,

архангели розходяться.

Мефістофель

До чого ж гарний дідуган!

З ним інколи зустрітися приємно.

І то сказать: такий великий пан

З дияволом обходиться так чемно!

ЧАСТИНА ПЕРША

ДІЯ ПЕРША

Ніч

Вузька кімната з високим готичним склепінням.

Фауст сидить неспокійно в кріслі біля столу.

Фауст

У філософію я вник,

До краю всіх наук дійшов —

Уже я й лікар, і правник,

І, на нещастя, богослов...

Ну і до чого ж я довчивсь?

Як дурнем був, так і лишивсь

Хоч маю докторське звання

І десять років навмання

Туди й сюди, навкрив-навкіс

Воджу я учнів своїх за ніс, —

А серце крається в самого:

Не можем знати ми нічого!..

Грошей, майна я не нажив

І слави теж не заслужив;

Собака, й той не став би так жити!

Тому-то й почав я ворожити, —

Чи не одкриє духів міць

Мені одвічних таємниць,

Щоб я збагнув почин думок

І світу внутрішній зв'язок,

Щоб я пізнав основ основу,

А не кидав слова-полову...

О повний місяцю ясний,

Мій друже тихий і сумний!

Коли б востаннє з висоти

Мої страждання бачив ти

За цим столом чувань нічних,

Між цих пергаментів і книг!

Коли б я міг блукать між гір,

В твоїм промінні ніжить зір,

Весь чад науки там лишити,

В твоїй росі цілющій змити!..

Ох! Я ще тут, в тюрмі-норі?

О мури прокляті сирі!

Стримлять до неба стоси книг,

Ненатла точить їх черва,

Їх пилюга густа вкрива,

І кіпоть осіда на них...

Замість живих природи хвиль,

Куди Творець людей вселив,

Навколо тебе — тлінь, і цвіль,

І жах потворних кістяків.

Тікай! На волю, на простір!..

КАБІНЕТ ФАУСТА

Фауст увіходить з пуделем.

Фауст

Душа стражденна просвітліла —

Благословен просвіток цей!

І знову в ній заговорила

Любов до Бога, до людей.

Спокійно, пудель!

Годі тобі вертіться!

Чом ти там на порозі гарчиш?

Ляж біля печі, треба зігріться...

Ось на подушку, та мовчи ж!

Та лихо мені! Я знову нудьгую,

В душі задоволення більше не чую...

Не раз таке було зі мною...

Та з цим ще можна позмагатись —

Нам треба вірою пройнятись —

Премудрістю понадземною,

Нам тільки Відкриття з'ясує світ:

Відкрию Новий Заповіт.

Відкрию текст прадавній знову,

Заглиблю в нього пильний зір

І цей священний первотвір

Перекладу на милу рідну мову.

(Розгортає книгу і лаштується

перекладати Євангеліє.)

Коли ти хочеш тут сидіти,

Пудель, то годі, вити

І скавуліти!

Мені в роботі заважаєш,

Господаря так зневажаєш!..

Та що це? Що я бачу?

Чи я притомність трачу?

Чи це не сон, чи не мара?

Собаку щось мов розпира —

Росте, росте, як та гора,

Втрачає подобу собачу!

Так ось кого я пригостив!

Немов страшенний бегемот,

Він блимнув оком, роззявив рот.

Лежить і вищиривсь, бридкий;

Його не зрушив поклик мій!

Виплід триклятий!

Вмієш читати

Ім'я несказанного,

Чудом зачатого,

За нас розп'ятого,

В віках осіянного?

Не змушуй же

Вогонь троїстий1 лити!

Не змушуй же

Щонайсильніших чар ужити!

Мефістофель виступає, коли туман

розійшовся, з-за печі в одязі

мандрованого схоласта2.

Мефістофель

Що тут за шум? Чим можу вам служити?

Фауст

Так ось хто в пуделі сидів!

Мандрований схоласт!

Оце так насмішив!

Мефістофель

Вітаю вас, великовчений муже!

Од ваших чарів впрів я дуже.

Фауст

Таких, як ти, відома суть —

Аж світиться крізь покрив назви,

Пізнаєтесь усюди враз ви,

Коли «лихими» вас «спокусниками» звуть.

Ну, добре, хто ж ти є?

Мефістофель

Я — тої сили часть,

Що робить лиш добро,

бажаючи лиш злого.

Я — заперечення усього!

Бо всяка річ, що постає,

Кінець кінцем нічим стає,

І жодна річ буття не гідна.

А все, що ви звете гріхом,

Чи згубою, чи просто злом, —

Ото моя стихія рідна.

...Цей світ, оце нікчемне Щось,

Проти Ніщо мов затялось;

На всякі способи я брався,

А все удачі не діждався:

Проти пожеж, потопів, бур

Земля стоїть собі, як мур!..

І скрізь таке, хоч бийся в груди —

В землі, в воді, в повітрі, — всюди

Мільйони родяться життів,

В теплі і в холоді, в сирому і в сухому.

Остався б я, напевне, ні при чому,

Коли б огонь служить не захотів.

Фауст

На всеблагу творящу силу,

Підступний, ниций, хижий біс,

Ти руку, смертно-зледенілу,

Даремно, грозячи, підніс.

До чогось іншого б узявся,

Потворний дух, поріддя тьми!..

Чи я шукав тебе, скажи?

Ти ж сам попавсь мені на щастя.

Хто чорта вловить, то держи,

Хтозна, чи ще коли впіймати вдасться.

Мефістофель

Гаразд, на все я пристаю,

Як хочеш, я лишусь з тобою,

Але дозволь фантазію твою

Потішити мого мистецтва грою.

Твої чуття за цю часину

Зазнають більше втіх, мій сину,

Ніж в цілий рік сіреньких днів.

Ти вбачиш любосну картину,

Ти вчуєш духів ніжний спів, —

І це не буде лиш маною:

Відчуєш ти амброзій пах

І смак нектару на устах,

Торкнешся щастя ти рукою.

А збори скорі будуть в нас:

Весь гурт наш тут; почнімо враз ! [...]

Мефістофель

Кинь панькатись із вічною журбою,

Що круком серце рве тобі з грудей.

Відчуєш ти, оточений юрбою,

Що й ти людина між людей.

Не хочу я, правда, рівнять

Тебе до того наброду.

Я сам не великого роду;

Але, коли схочеш пристать

До мене в життєвій дорозі,

То буду тобі по змозі

Товаришем вірним,

Слугою покірним,

А хочеш — і псом.

Безмежно відданим рабом.

Фауст

Якої ж ти від мене хочеш плати?

Мефістофель

Я маю тут тобі у всім служить,

Скоряючись завжди твоєму слову.

Коли ж ми там зустрінемося знову —

Ти мусиш те ж мені робить.

Фауст

Що буде там — мене це не обходить.

Ти можеш світ якийсь новий виводить,

Коли зруйнуєш той, що є.

На цій землі я радістю втішаюсь,

Під небом цим я муками караюсь,

І аж тоді, як з ними попрощаюсь,

Нехай що хоче настає.

І не бере мене цікавість

Спізнати той інакший світ,

Чи є і там любов, ненависть,

Чи є і там і верх, і спід.

Мефістофель

Та якщо так, тобі немає риску.

Угодьмося. Лиш дай мені підписку,

Я дам тобі таке, чого повік

Іще не бачив чоловік.

Фауст

Що хочеш ти, нещасний чорте, дати?

Чи ж можеш ти стремління ті узнати,

Що їх плекає дух людський?..

Коли, вспокоєний, впаду на ліні ложе,

То буде мій останній час!

Коли тобі, лукавче, вдасться

Мене собою вдовольнить,

Коли знайду в розкошах щастя, —

Нехай загину я в ту мить!

Ідем в заклад?

Мефістофель

Ідем!

Фауст

Дай руку, переб'єм!

Як буду змушений гукнути:

«Спинися, мить! Прекрасна ти!» —

Тоді закуй мене у пута,

Тоді я рад на згубу йти.

Тоді хай дзвін на вмерле дзвонить,

Тоді хай послух твій мине,

Годинник стане, стрілку зронить,

І безвік поглине мене.

Мефістофель

Сьогодні ж, пане докторе, в обід

Я до своєї служби приступаю.

Але — життям і смертю заклинаю, —

Розписку дай, щоб все було як слід...

Фауст

Ну що ж, і цей зроблю я крок,

Коли вже в вас такі умови.

Мефістофель

Кров, бачиш, своєрідний сік.

Фауст

Тепер порвалась нитка мислі,

Науки стали мені ненависні.

Тепер у вирі чуттєвих втіх

Я пристрасті пломінь заспокою,

За чарівною пеленою

Набачусь див і чуд усіх.

Риньмося сміло в часу прибій,

В потік випадків і подій,

Нехай і сміх, і плач,

І щастя, й біль невдач

Перехлюпуються, як хвилі рік:

Лиш в русі проявить себе чоловік.. [...]

1 Вогонь троїстий — знак Святої Трійці.

2 Мандрований схоласт — напівучений-напівшарлатан, що в добу Середньовіччя ходив від міста до міста, пропонуючи послуги лікаря та ворожбита.

НА ВУЛИЦІ

Фауст. Маргарита проходить мимо.

Фауст

Гарна панно! Не відмовте в честі,

Дозвольте вас додому провести.

Маргарита

Не панна я1, й не гарна я,

Додому втраплю і сама.

(Випручалась і пішла.)

Фауст

Ій-Богу, чарівне дитя!

Таких не бачив за все життя.

Цнотлива, скромна — ангел кругом;

І трохи з перцем заразом.

Корали уст, рум'янець щік —

Я не забуду їх повік!

Очиці опустила вниз —

Аж серце пройняла навскрізь.

А як відрізала мені...

Я в неї просто в полоні.

Увіходить Мефістофель.

Фауст

Ти мусиш дівку ту підмовить!

Мефістофель

Яку?

Фауст

Та ту, що ось пройшла.

Мефістофель

Вона приходила на сповідь,

Тут у священика була;

У сповідальню я прокравсь —

Вона невинна, я дізнавсь.

Ходила на сповідь задарма,

Над нею в мене влади нема.

Фауст

Уже за чотирнадцять їй...

Мефістофель

Говориш, як француз-пустак;

Тобі все шкода й невигода.

Яка ж одразу насолода?

Тоді кохання буде всмак,

Коли ти здалеку зайдеш

І фіглі-міглі поведеш...

Фауст

Й без того маю апетит!

Мефістофель

Щоб спокусить оте дитя,

Не будьмо поквапні без пуття,

Тут штурмом нічого кидатись,

Треба до хитрощів удатись.

Фауст

Добудь од неї мені що-будь!

Дай у покої її побуть!..

Мефістофель

Щоб бачив ти, що я тобі

Допомагаю у цій журбі, —

Нам нічого довго зволікати,

Сьогодні зводжу до її кімнати.

Фауст

До неї? Нею володіть?

Мефістофель

Ні, вона буде в сусідки сидіть,

А ти тимчасом можеш мріть

На самоті, в оселі тихій,

Про неї, про майбутні втіхи.

Фауст

Зараз підем?

Мефістофель

Трохи пізніш.

Фауст

Та не забудь їй дарунків, гляди ж!

1 Панна — звертання до осіб дворянського походження, а Маргарита (або Гретхен) — із міщан.

САД

Маргарита під руку з Фаустом, а Марта з Мефістофелем гуляють по саду.

Маргарита

Я бачу, ви, жалкуючи мене,

Знижаєтесь — мені аж сором.

Життя, напевне, мандрівне

Навчило вас не буть суворим.

Не для таких досвідчених людей

Убожество моїх простих речей.

Фауст

Один твій зір, одне слівце твоє —

Чи ж де дорожча мудрість є?

Цілує їй руку.

Маргарита

Та чи подоба ж вам ту руку цілувати?

Вона негарна, шкарубка.

Мені доводиться усього пильнувати,

А мати строга ще така.[...]

У вас розумних друзів сила,

Мені до них — як до зірок...

Фауст

Ах, свята невинність, простота —

Ніяк собі ціни не пізнають!

Сумирність, лагідність —

що краще є в природі?

Ці найкоштовніші з окрас...

Маргарита

Хоч раз мене згадайте при нагоді,

А я про вас гадатиму всякчас.

Фауст

Не часто ходиш ти гуляти?

Маргарита

Та в нас хазяйство не яке,

Але, нівроку, клопітке:

В нас наймички нема; сама вбирай у хаті,

Сама вари й печи, сама і ший і мий,

А мати в мене ще такі чепуркуваті,

Що Боже крий!

А стан у нас не дуже і скрутний;

Таки не гірш, як у людей, достаток:

Од батька нам оставсь порядний статок —

Будинок свій, садок при нім густий.

Тепер уже спокійні дні настали;

В солдатах братик мій,

Сестричку поховали...

Мені з тим дитинчам був клопіт немалий,

Та я б воліла з ним возитися і далі —

Мене любило дуже те маля.

Воно знайшлось уже по смерті тата.

А мамі тяжко так прийшлось —

Вже думали, що їй більш рясту не топтати,

Але таки очуняла якось.

Куди вже їй було гадати

Те пташенятко годувати!

От я й давай його тоді

Поїть на молоці й воді...

В моїх руках воно й росло —

Таке гарнесеньке було...

Фауст

Ти щастя чистого зазнала.

Маргарита

Та й горя гіркого немало.

Вночі, було, по десять раз встаю

Я до колиски немовляти;

І напою,

Й візьму до себе, і давай люляти;

А як кричить, беру я лялечку свою

Та й ну по хаті взад-вперед гуляти...

А вранці вже над ночвами стою. [...]

Фауст

То ти мене впізнала враз,

Як тільки ми зайшли до вас?

Маргарита

Ви ж бачили, як очі я спустила?

Фауст

І ти мені зухвальство те простила,

Що я тебе так зачепив,

Коли на вулиці зустрів?

Маргарита

Мене тоді аж кинуло у кров,

Бо зроду я ще не ходила в славі;

Я думала: невже в моїй поставі

Нечемне щось, нахабне він знайшов,

Що він до мене прямо так підходить

І жарти, мов із дівкою, заводить!

Признаюся, щось у мені в той час

Озвалось в вашу користь мимовільно;

Я гнівалась сама на себе сильно,

Що гнівалась не дуже я на вас.

Гетьте лиш!

(Зірвала айстру і обриває пелюсточки один по одному.)

Фауст і Маргарита в саду (фрагмент картини художника Джеймса Тіссо, 1861 рік)

Фауст

Це що? Вінок плести?

Маргарита

Ні, гра така.

Обриває пелюстки і щось шепоче.

Фауст

Що шепчеш ти?

Маргарита (півголосом)

Любить - не любить...

Фауст

О дивний ангел красоти!

Маргарита (ворожить далі)

Любить - не любить,

любить - не любить...

(Зриваючи останній пелюсточок, по-дитячому радіючи.)

Любить!

Фауст

Так, дитино! І це слово квітки

Хай буде словом Бога.

Любить!

Ти знаєш, що це значить? Любить!

Схопив її за обидві руки.

Маргарита

Я вся тремчу...

Фауст

О не лякайся! Нехай мій зір,

Хай потиск рук тобі те скаже,

Що словом не сказать.

Віддатись повністю, й блаженства

Зажить, що вічним бути мусить!

Вічним! Кінець його — то був би розпач!

Ні, без кінця! Без кінця!

Маргарита стискає його руки, випручується і тікає.

Він стоїть хвилю в задумі, потім спішить за нею. [...]

В'язниця

Фауст з низкою ключів і лампою перед залізними дверима.

Фауст

Знов жаль мене проймає незборимий,

У серці знов весь біль всіх серць людських.

Тут, тут вона, за мурами сирими,

Карається за свій безгрішний гріх!

Ти боїшся ввійти до неї?

Ти страшишся вини своєї?

Йди, не гайся! Смерть іде на поріг.

Кидається до замка.

Зсередини чути спів.

Пісня

Моя мати, ледащо,

Зарізала мене!

Мій батько, гультяй,

Із'їв мене!

А сестричка мала

Взяла й знесла

Кістки в зелений гай;

Я пташечкою полинула —

Вилітай! Вилітай!

Фауст (відмикаючи)

Не думає вона, що милий тут,

Соломи шелест чує, брязкіт пут.

(Входить).

Маргарита (ховаючись у солому)

Ой горе! Йдуть... Ой смерть, не йди!..

Фауст (тихо)

Цить, цить! Я випущу тебе на волю.

Маргарита (кидаючись йому до ніг)

Коли людина ти, згляньсь на мою недолю!

Фауст

Та не кричи, сторожі не збуди!

(Схоплює кайдани, щоб відімкнути).

Маргарита (навколішки)

А хто ж тобі цю владу дав

Наді мною, кате?!

Крові вночі вже зажадав...

Ой зжалься, встигнеш ще скарати!

Чи ждати ранку тобі шкода? (Встає).

Я ж молода ще, молода!

І мушу вмерти!

Я гарною була, і в тім причина смерті.

В мене був дружок, а тепер нема,

Хтось порвав вінок, квіти поламав...

Ой, пусти! За що така насила?

Пощади! Що я тобі зробила?

Вчуй мою благальну річ...

Та я ж не бачила тебе й навіч!

Фауст

Чи виживу я цю стражденну ніч!

Маргарита

Тепер твоя тут воля, кате.

Дай хоч дитя погодувати,

Всю ніч воно ще тут було;

Вони взяли його, мені на зло,

І кажуть, що я вбивця немовляти.

І я безрадісно помру.

Пісень про мене співають...

То нелюди — шакали.

Вони ту казочку стару

До мене приклали.

Фауст (падає їй до ніг)

Тобі до ніг упав коханий,

Прийшов розбить твої кайдани.

Маргарита (кидається до нього)

Усім святим повинні помолиться ми!

Дивись! Під східцями

Горить огненна

Страшна геєна!

Лукавий,

Губитель кривавий,

Рикає, мов звірюга!

Фауст (голосно)

Гретхен! Гретхен!

Маргарита (наслухаючи)

Я чую голос друга!

(Зривається на ноги, кайдани спадають).

Де він, де? Я вчула слово кличне!

Вільна я! Зникло тло темничне!

Швидше, швидше пригорнути,

Упасти на груди!

Крикнув він: «Гретхен!»

Той голос любовний

Крізь регіт глумливий і скрегіт зубовний,

Крізь ревіт пекельний, диявольський сказ —

Той голос коханий впізнала я враз!

Це ти! Ох, ще скажи! Ще раз!

(Обіймає його).

Це він, це він! Не стало мук, образ,

І тьми тюрми, й кайданів, і недолі!..

Це ти! Я знов на волі!

Ти мене спас!

Дивись, ось тая вулиця,

Де вперше ми ззирнулися,

А ось і той садок,

Де з Мартою тебе я ждала в вечорок.

Фауст (хоче вивести її)

Ходім! Ходім!

Маргарита (пестить його)

Лишись!

І я тут лишусь, як ти лишишся!

Фауст

Та не барись! Як забаришся,

То нам на волі не бувать.

Маргарита

Ти що? Не вмієш цілувать?

Зі мною тільки розлучився,

Вже й цілуватись розучився?

Чому ж такий страшний тепер став?

А ти ж було речами і очами

До мене небо прихиляв

І цілував-заціловував до нестями.

Цілуй мене!

(Обіймає його).

Ой! Уста твої холодні і німі!

Чого? Не стало кохання

Зарання...

Хто відняв його?

(Одвертається).

Фауст

Ходім! За мною! Люба, схаменись!

Люблю тебе стократно, як колись,

Молю тебе, за мною лиш іди!

Маргарита (обертається до нього)

Хіба це ти? Чи це ж і справді ти?

Фауст

Це я! Ходім!

Маргарита

Ти з мене пута зняв

І знов мене в обійми взяв.

Чого ж мовчать у тебе жах і гнів?

Чи знаєш ти, кого це ти звільнив?

Фауст

Ходім! Ходім! Тікає ночі мла!

Маргарита

Рідну неньку з світу я звела,

Втопила рідне дитя.

Твоє й моє було в нім життя.

Твоє... Це ти? Чи, може, ні?

Дай руку мені! То це не вві сні?!

Люба, мила рука! — Ой, вона ж вогка!

Обітри! Здається, мов

То кров.

Боже! Кого ти заколов?!.

Фауст

Що було — те пройшло, тому край!

Мене не карай!

Маргарита

Ні, будь живий і цілий,

Мусиш упорать могили;

Готуй для кожного ямку

З самого ранку.

Матері — кращу містину,

Поруч із нею — сину,

А мені — чуть в стороні,

Недалеко од рідні!

А дитинку мені по праву грудь,

Більш там нікому не бути! —

Тебе до серця горнути,

То було щастя — повік не забуть!

Але його вже більш не вернути...

А все ж — це ти, і добрий, як завжди.

Фауст

Ти ж бачиш, це я. Іди ж, іди.

Маргарита

Куди?

Фауст

На волю.

Маргарита

Ти йдеш? О Генріху, коли б і я могла...

Фауст

Ти можеш, аби хіть!

Глянь, двері вже відкриті.

Маргарита

Нема мені надії на цім світі —

Впіймають скрізь, куди б я не втекла!

Ой тяжко-важко ходить попідтинням,

А ще до того з нечистим сумлінням...

Фауст

Я лишусь з тобою!

Маргарита

Облиш! Облиш!

Дитя рятуй скоріш!

Туди, туди,

Під гору йди,

І до ставка,

Де кладочка...

Витягай, витягай!

Воно ще виринає,

Воно ще б'ється!

Рятуй! Рятуй!

Фауст

Отямся! Чуй!

Один лиш крок — і вільна ти!

Маргарита

Коли б нам мимо гори пройти!

На камені там моя мати сидить,

Аж жах шибає мною!

На камені там моя мати сидить,

Хитає головою!

Ні, вже не кива... — ой, важка голова...

Спить — не проспиться, жива — нежива...

Спить, щоб ми вдвох раювали.

Щасні ті хвилі бували!

Фауст

День уже дніє! Мила! Мила!

Маргарита

День! Правда, що день!

Останній день настає,

Це буде весілля моє!

Гляди ж, не кажи,

що вже в Гретхен ти був!

Кругом народу — аж загуло,

Площі й вулиць мало.

І враз тихо стало.

Волочать мене на плаху,

Руки зв'язавши назад.

Натовп здригнув від жаху —

Змахнув сокирою кат...

Ввесь світ, як німа могила!

Фауст

Ой нащо мене мати родила!

Мефістофель (на порозі)

Швидше! Бо тут вам хвилина остання.

Годі вагання й словами змагання.

Маргарита

Хто це, хто це такий?

Він! Він! Прожени!

Чого він прийшов сюди з глибини?

По мене!

Мефістофель (до Фауста)

Ходім! Бо кину тут тебе із нею!

Маргарита

Боже, зжалься над рабою твоєю!

Ви, херувими і серафими,

Мене осініте крильми благими!

Генріху!

Який ти страшний!

Мефістофель

Вона рокована!

Голос (з неба)

Врятована!

Мефістофель (до Фауста)

Мерщій!

Зникає з Фаустом.

Голос (зсередини, завмираючи)

Генріху! Генріху! [...]

Фауст і Мефістофель у в'язниці (картина художника Йозефа Фая, 1848 рік)

ЧАСТИНА ДРУГА

Просторе дворище перед палацом. Смолоскипи.

Мефістофель

Сюди, сюди! Шкитиль, шкитиль,

Розхитані лемури,

З кісток, в'язок і сухожиль

Латковані понури!

Лемури1 (хором)

Зачули ми твій голос лиш —

І вмить сюди примчали;

Либонь, прирізать нам велиш

Ти шмат землі чималий.

Сюди з вимірним ланцюгом

І гострими кілками

На клич прибігли ми бігом,

А нащо? — Не до тями.

Мефістофель

Та тут робота не яка —

Ви тільки власну міру знайте!

Найдовший хай ляга за мертвяка,

А інші — дерн навколо обкопайте,

А потім рийте яму там...

Лемури (копають із глузливими вихилясами)

Я молод був, я жив, любив —

За мед життя здавалось;

Гуляй, душа, без кунтуша! —

Співалось, танцювалось...

Підкралась старість тайкома,

Ціпком мене угріла,

Я, бідний, носом заорав,

Та не куди — в могилу!

Фауст (виходить із палацу полапки, держачись одвірків)

Яка то втіха — чути брязк лопат!

Юрба, моїм покірна цілям,

Землі дає належний лад,

Виводить перепони хвилям

І морю творить строгу грань.

Мефістофель (набік)

Шкода, старий, твоїх старань,

Шкода тих насипів і гатей!

Поживок матиме багатий

Нептун із того, чорт морський.

Усе те з вашим муравлищем

Кінець кінцем дотла ми знищим

Союзом пекла і стихій.

Фауст

Пригінчий!

Мефістофель

Я!

Фауст

Ти ж добре дбай,

Бери де хоч робочі руки, —

Вживай принади і принуки,

Плати, лести і підганяй!

Та щоб мені щодня ти говорив,

Наскільки посувається той рів.

Мефістофель (півголосом)

Що треба буде, все ми зробим,

Та тут не ровом пахне — гробом.

Фауст

Край гір лежить гниле багно,

Весь край струїть грозить воно;

Його ми мусим осушити

І тим наш подвиг довершити.

Мільйонам ми настачим місця тут —

Стихію зборе їх свободний труд.

Простеляться лани широкополі,

Стада рясні заграють на роздоллі,

Круті горби зведе трудящий люд,

Укриє їх узорами споруд —

І заживе в цім краї, як у раї...

Нехай лютують хвиль скажені зграї,

Хай спробують

де греблю ту прорвать —

Здолає гурт прорив затамувать.

Служить цій справі заповідній —

Це верх премудрощів земних:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б'ється день у день за них.

Нехай же вік і молоде й старе

Життєві блага з бою тут бере.

Коли б побачив, що стою

З народом вільним в вільному краю,

Тоді гукнув би до хвилини:

Постій, хвилино, гарна ти!

Ніяка вічність не поглине

Мої діла, мої труди!

Провидячи те щасне майбуття,

Вкушаю я найвищу мить життя.

Фауст заточується. Лемури підхоплюють його і кладуть на землю.

Мефістофель

Бідаха рветься зупинить

Пусту, благу останню мить!

Боровся він зо мною скільки сил,

Та час — за нас: упав старий на діл.

Годинник став...

Хор

Вже став! Мовчить, немов могила.

Стрілки зронив.

Мефістофель

Зронив! Прийшла жадана хвиля...

Гробокладини

Мефістофель

Ось тіло вже лежить, а дух втекти готов,

Криваву підписку я пред'явити мушу;

На жаль, тепер є тисячі відмов,

Аби відняти в чорта душу. [...]

Заклинає, фантастично розкрилюючи руки.

Агов, скоріш! Наддайте ходу в ноги,

Панове прямороги й кривороги,

Представники всіх дідькових порідь!

Мерщій сюди пекельну пащу пріть.

Лівобіч розверзається

страшенна пекельна паща.

Із челюстів між вищирені ікла

Б'є полум'я у вихрі палахтінь,

Та і в диму кипучому не зникла

Од Міста Мук одвічних грізна тінь...

Хор ангелів

Люблячий пломінь,

Лагідний промінь!

Сяєвом правди

Грішних направ ти

І, від погуби пут

Збавивши їх,

Виведи їх на путь

Райських утіх.

Мефістофель (схаменувшись)

Що сталось? Весь я в виразках, як Йов,

Самого страх бере при огляданні,

Та, обдивившися, я торжествую знов:

Так, мого роду сили нездоланні —

Зберіг я часті, чорту притаманні,.

Загасло вже ненавидне багаття,

Тож навздогін я всім вам шлю прокляття!

Хор ангелів

Кого скупає

Пломінь священний,

Той у блаженний

Сонм уступає.

Хором врочистим

Злинемо ввись!

Аером чистим,

Душе, дивись!

Мефістофель (озираючись)

Та що за лихо? Де ви ділись?

Ви, пуцьверінки, чорта підвели...

Зі здобиччю своєю в небі скрились —

Так ось чого ви справді тут були!

Невже ж я скарб такий втеряти мушу —

Запродану мені високу душу,

Що лестками ви в мене відняли?!

Шкода тут позивати небо,

Доводить право набуття...

Обдурено старого — так і треба!

Нехай не розм'якає без пуття.

А я ж на те вгатив великі кошти...

Яка ганьба! Усе пішло на дим...

Бувалий чорте! Та чого ж ти

Піддався любощам пустим?..

Ангели (ширяють у вищій атмосфері, несучи безсмертну частину Фауста)

Далося нам із лиха пут

Шляхетний дух розкути:

Стремління вічне й ревний труд

Сподобляться покути.

Любов одвічная над ним,

Пильнуючи, витає,

І сонм святих псалмом гучним

Прибулого вітає. [...]

Здіймаються в небо, забираючи з собою безсмертну частину Фауста.

Переклад із німецької Миколи Лукаша

1 Лемури — в античній міфології — духи померлих, які у вигляді кістяків уночі блукали по землі. У трагедії Й. В. Ґете — злі демони, помічники Мефістофеля.

Обізнаність та самовираження у сфері культури

Знайдіть в інтернеті й перегляньте відеозапис «Арії Мефістофеля» (Анатолій Кочерга арія Мефістофеля Faust 1980 Kyiv) у виконанні видатного українського оперного співака Анатолія Кочерги з опери французького композитора Шарля Ґуно (1818—1893). Яким зображує артист Мефістофеля?

Знайдіть в інтернеті запис фіналу опери «Мефістофель» (Arrigo Boito: Mefistofele Finale) італійського композитора Арріґо Бойто (1842—1918). Постановка здійснена на сцені оперного театру Сан-Франциско. Який настрій домінує у цій заключній сцені? Як можна пояснити особливу піднесеність музики у фіналі опери?

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Предметні компетентності

  • 1. Розкажіть про історію створення трагедії «Фауст».
  • 2. Перекажіть зміст Прологу на небі. У чому полягає контраст між словами архангелів та Мефістофеля? Яким є життя людини на оспіваній архангелами Землі?
  • 3. Як Мефістофель характеризує людину? Знайдіть порівняння, до яких він вдається, говорячи про людину. Поясніть їх значення.
  • 4. Чому, на думку Мефістофеля, Господу не потрібно було дарувати людині розум?
  • 5. Кого Господь назвав кращим серед людей? Як Господь характеризує Фауста? Чи сприймає він вченого як ідеальну істоту?
  • 6. Яку угоду уклали Господь і Мефістофель? Чому, на вашу думку, Господь погодився, щоб Мефістофель випробував Фауста? Як ви розумієте слова Господа:

«Людина...

Понад усе кохає супокій;

Потрібен їй супутник ворушкий,

Щоб бісом грав і збуджував до дії»?

  • 7. Хто такий Фауст? Якого висновку він дійшов, опанувавши всі науки?
  • 8. Як Фауст описує свій кабінет, його обстановку? Доведіть, що вигляд кабінету перегукується з внутрішнім станом героя.
  • 9. Якими шляхами Фауст намагається здолати духовну кризу?
  • 10. Яку угоду уклали Фауст і Мефістофель? За яких умов і які слова мав промовити Фауст, щоб визнати перемогу Мефістофеля?
  • 11. Якою була перша розмова Фауста і Маргарити? Що вас обурює в поведінці Фауста?
  • 12. За яких обставин змінюється ставлення Фауста до Маргарити?
  • 13. Що Маргарита розповіла Фаусту про своє життя? Що Фауст, на вашу думку, найбільше цінує в цій простій дівчині?
  • 14. Як ви гадаєте, чи усвідомлює Фауст можливі наслідки зв'язку з Маргаритою і свою відповідальність за долю коханої?
  • 15. За який злочин Маргариту засуджено на смерть?
  • 16. За кого прийняла нещасна дівчина Фауста, який прийшов вирятувати її? Що символічного у звертанні Маргарити до коханого як до свого ката?
  • 17. Чому Фауст не зміг врятувати кохану? Доведіть, що Гретхен відмовилася від порятунку не через помутніння розуму, а через докори сумління. Знайдіть підтвердження у тексті.

Узагальнюємо та підсумовуємо

  • 18. Схарактеризуйте образ Фауста. У чому сенс духовних пошуків цього героя?
  • 19. У чому полягає нове тлумачення Й. В. Ґете образу алхіміка і чорнокнижника Фауста?
  • 20. Як ви розумієте слова Господа, сказані в розмові про Фауста, що той, хто йде вперед, завжди блукає?
  • 21. Які риси в образі Фауста відповідають ідеалу просвітника?
  • 22. Поміркуйте, у чому суперечливість характеру доктора Фауста.
  • 23. Які риси притаманні Мефістофелю? У чому полягає цинічність його ставлення до людини?
  • 24. Як Мефістофель ставиться до Маргарити? Доведіть, що Маргарита стала для Мефістофеля знаряддям досягнення мети.
  • 25. Схарактеризуйте образ Маргарити. Під впливом яких обставин змінилося життя Маргарити?
  • 26. Хто в житті Маргарити став уособленням зла? Як на прикладі юної Гретхен розкрито слабкість людини перед обличчям зла?
  • 27. Доведіть, що науковий експеримент з ознайомлення з реальною дійсністю перетворився на життєву трагедію. Що вчений не врахував, пускаючись із чортом у мандри?
  • 28. Доведіть, що філософській трагедії «Фауст» Й. В. Ґете відобразилося просвітницьке світобачення.

Обізнаність та самовираження у сфері культури

У 2018 році в Мюнхені (Німеччина) була організована виставка-перформанс «Ти — Фауст» («DU BIST FAUST»), присвячена найвідомішому твору німецької літератури — трагедії «Фауст» Й. В. Ґете. На цій виставці було представлено 150 мистецьких експонатів (книги, картини, скульптури, фотографії, декорації, кадри з фільмів, записи фрагментів опер, костюми тощо).

Цей перформанс передбачався як своєрідна інтерактивна подорож твором Й. В. Ґете. Організатори намагалися досягти ефекту занурення в атмосферу «Фауста» від перших хвилин перебування відвідувачів на виставці. Організатори мали на меті не лише привернути увагу молодих німців до твору видатного співвітчизника, а й донести до їхньої свідомості думку, що трагедія «Фауст» залишається актуальною дотепер, особливо для юної аудиторії. Адже ні для кого не секрет, що людина недосконала і їй доводиться приборкувати власний егоїзм, бажання маніпулювати, прагнення задоволень, долати різного роду спокуси тощо. Виставка була покликана змусити молодих людей замислитися над питанням відповідальності кожного за власні вчинки як перед собою, так і перед іншими. (За матеріалами Kunsthalle / Munchen)

Соціальна та громадянська компетентності

Екологічна грамотність і здорове життя

Поміркуйте, яке значення виставка «Ти — Фауст» має для сучасної людини.

Спробуйте уявити, які спокуси могли постати перед Фаустом, якби він опинився у нашому сьогоденні. Дайте героєві кілька порад, які не дозволили б завдати шкоди ані собі, ані іншим і допомогли б уникнути неслави. Поради запишіть у зошит.

Прокоментуй сенс гасла «Ти — Фауст», що стало назвою виставки у Мюнхені.

Дайте розгорнуту відповідь на запитання «Я — Фауст?..» Поміркуйте, чому це питання може стосуватися кожного з нас.

Мистецька галерея

Оригінальні модерністські ілюстрації до трагедії «Фауст» Йоганна Вольфганга Ґете, що значно відрізняються від академічної манери зображення героїв, створив російський художник Михайло Врубель (1856—1910).

Життя митця було тісно пов'язано з Україною. Батькові Михайла доводилося по службі багато переїжджати у різні міста Російської імперії, тому кілька дитячих років майбутнього художника минуло в Одесі, де він відвідував «рисувальну школу». Також родина Врубелів мешкала у Харкові (1860—1865 та 1883—1889), згодом у цьому місті Михайло знов оселився після одруження. До речі, його дружина співала у Харківському оперному театрі.

У творчості геніального художника-модерніста виокремлюють київський період, упродовж якого він працював над розписом церков, зокрема і Володимирського собору в Києві.

Михайла Врубеля надихали літературні й музичні твори. Він був у захваті від трагедії «Фауст», на яку французький композитор Шарль Гуно написав однойменну оперу (1869 рік).

У 1896 році Врубель створив триптих на тему «Фауста». У центральній частині роботи зображена Маргарита, яка вражає своєю вродою і чистотою. Дослідники зазначають, що в образі героїні твору художник відобразив риси своєї дружини. Праворуч від Маргарити ви бачите Мефістофеля, ліворуч — Фауста.

На іншій картині — моторошний політ на баских конях Мефістофеля і Фауста, які оглядають світ, поглинутий темрявою.