Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

Мілорад Павич (1929—2009)

Мілорад Павич — відомий югославський і сербський письменник, перекладач, був номінований на Нобелівську премію. Його називають «першим автором ХХІ століття», класиком сучасної літератури, очільником європейського постмодернізму, який зламав усі можливі стереотипи.

Мілорад Павич не зважав на жодні обмеження чи упередження і ставився до літератури наче до пластиліну чи конструктора. Його творчість вивела Сербію, яка мала локальні літературні досягнення, в авангард світового постмодернізму.

Дитинство і творче становлення

Народився Мілорад Павич у Белграді в сім'ї скульптора і викладачки філософії. Письменник дуже пишався тим, що в його родоводі було чимало літераторів і серед них — поет, який жив і творив ще у ХVІІІ столітті. Мілорад Павич жартував, що він є представником сербської літературної династії.

Дитинство Мілорада збіглося в часі з нацистською окупацією Сербії під час Другої світової війни. Як згадував письменник, із дванадцяти років він уже знав, що таке бомбардування, а одного разу його, п'ятнадцятирічного школяра, через непорозуміння мало не розстріляв німецький патруль — у підлітка вимагали «дорослі» документи, які посвідчували б його особу. На щастя, батькові, який знав німецьку мову, вдалося пояснити солдатам, що хлопчина має лише учнівський квиток.

Враження від нацистської окупації залишилися у Павича настільки важкі, що, коли через багато років письменник побачив виданий німецькою мовою один зі своїх романів, він зізнався, що його почуття тієї миті були дуже суперечливі. Мілорад Павич був вдячній долі, що не воював і що під час війни він був надто юний. І хоча війна завдала майбутньому письменнику моральних ран, усе ж йому не довелося вбивати людей. Коли ж у 1990-х роках у Югославії розпочалася довга і кривава громадянська війна, пов'язана з розпадом цієї федеративної держави, Павич, за його словами, став уже надто старим, щоб братися до зброї.

Мілорад Павич згадував, що своє перше оповідання про кохання маленького хлопчика «Три помилки Марії» «опублікував» у 1947 році в шкільній стіннівці, позаяк газета «Младост», у яку він звернувся, відмовилася його друкувати. У 1949 році Мілорад вступив на літературне відділення філософського факультету Белградського університету і водночас на клас скрипки в Музичну академію. Також юнак вивчав іноземні мови, займався альпінізмом і писав наукові праці.

Отримавши диплом про закінчення університету, Мілорад працює у літературному відділі «Радіо Белграда» та у видавництві «Народна книга», де пише сценарії радіопередач і перекладає на сербську твори різних літератур. Зокрема, у цей період Мілорад Павич здійснив переклади Мольєра, Джорджа Г. Байрона, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова.

У 1960 році Павич вступив до лав Ліги комуністів Югославії, а в 1963 його призначили на посаду редактора видавництва «Просвіта». У 1966 році в Загребському університеті Мілорад Павич здобув ступінь доктора філософських наук.

Літературна слава

Першим окремим виданням творів Мілорада Павича стала збірка поезій, надрукована в 1967 році. Біографи зазначають, що поетичні твори цієї книжки мали релігійну тематику і були написані давньою сербською мовою церковних переказів, що, звісно, робило їх недоступними для широкого читацького загалу.

Упродовж наступних років Мілорад написав кілька збірок віршів та оповідань, працював у газеті, публікував рецензії та літературознавчі дослідження. Він був авторитетним фахівцем із давньої сербської літератури і поезії символізму, обіймав посаду декана філософського факультету в місті Нови Сад.

Мілорад Павич продовжував займатися перекладами, володіючи німецькою, російською, французькою мовами та мовами давніх народів. Водночас він видавав підручники з історії класичної літератури, викладав літературу в різних університетах Європи. Павич, як автор багатьох публікацій, жартував: «У мене немає біографії. Є лише бібліографія» (список творів).

Тривалий час Мілорад Павич був маловідомим письменником, його прізвище знали лише у вузьких інтелектуальних колах. Водночас митець дійшов висновку, що багатовіковий традиційний спосіб послідовного читання в добу інформаційних технологій застарів, а світове письменство має реагувати на прогрес і не боятися новаторства.

Тож письменник зважився на сміливий експеримент й отримав запаморочливий результат. Він написав свій перший роман «Хозарський словник. Роман-лексикон на 100 000 слів». У цьому новаторському творі Мілорад Павич зумів поєднати філософську глибину та яскраву образність, енциклопедичні знання і несподівану оригінальну форму оповіді.

Обкладинка українського видання книги Мілорада Павича «Хозарський словник. Жіночий примірник» (видавництво «Фоліо», 2006 рік). Існує також видання «Хозарський словник. Чоловічий примірник».

Автор задумав цей твір ще у студентські роки, а працював над ним упродовж 1978—1983. Роман-лексикон (словник) має незвичну форму, позаяк є сумішшю-мозаїкою різних часових періодів і оповідей та нагадує словник чи енциклопедію, що складається з розташованих за алфавітом містичних оповідок, любовних історій, наукових теорій і теологічних дискусій.

Роман-лексикон є своєрідною стилізацією під науково-популярне видання. Він відображає історичну полеміку про хозарів — кочовиків IV—ХІ століть, територія яких простягалася від Аральського до Чорного морів (тривалий час вони були сусідами східнослов'янських племен), і присвячується проблемі вибору цим народом свого віросповідання з-поміж трьох релігій: християнства, ісламу та юдаїзму. Відповідно текст твору упорядкований у три книги — три лінії оповідей: християнську, юдейську та ісламську.

«Хозарський словник» — постмодерністська гра-містифікація, побудована на переплетенні реальних фактів (наприклад, згадуються Київ і київські князі, просвітителі Кирило і Мефодій та багато інших), притч, на зображенні одних і тих самих епізодів з різних поглядів, і навіть — сновидінь. Ця книжка не має сюжету у традиційному значенні слова, і її, як словник чи енциклопедію, можна читати з будь-якого місця. Також твір містить посилання на інші частини тексту, за якими читач може йти або ж не йти.

Неонова інсталяція, у якій втілена постмодерністська ідея нелінійності буття (витвір сучасної австралійської мисткині Нули Діамантопулос)

Цікаво, що, намагаючись опублікувати роман, Мілорад Павич отримав кілька відмов від видавництв, які, орієнтуючись на традиційні літературні форми, навіть не захотіли вникнути у суть оригінального задуму письменника. Абсолютно очевидно, що керівники цих видавництв дуже скоро пошкодували про те, що відкинули пропозицію письменника, адже «Хозарський словник» здобув величезну популярність як на батьківщині митця, так і далеко за її межами.

1984 рік, у якому було видано роман-лексикон, стає переломним у житті письменника. Твір отримав кілька престижних премій і був перекладений багатьма мовами. У Франції, Іспанії, Німеччині його назвали «ударом блискавки», видатною подією, яка стається в літературі раз на сторіччя, і т. д. У рецензії газети «Нью-Йорк Таймс» незвичний роман Павича визначили як гіпертекстовий і нелінійний. твір.

Мілорада Павича нарекли Гомером ХХ століття, «очільником європейського постмодернізму», проте чимало критиків уважали його письменником одного роману — «Хозарського словника», успіх якого митець ніколи не зможе повторити. Але Павич продовжував наполегливо працювати, експериментуючи і привчаючи публіку до нової форми оповіді.

Творчість письменника захопила виром постмодерністського новаторства інших митців, які створили за мотивами «Хозарського словника» скрипковий концерт, балет, фортепіанний дует і навіть камерну симфонію.

Майстер літературних експериментів

Павич конструював твори, сповнені головоломок і таємниць, ніби архітектор чи інженер, прагнучи захопити читача інтригою, нестандартними ходами в оповіді, цілковито оволодіти його увагою. Він писав: «Мій принцип — хто прочитає одне речення, той не може не прочитати наступного... Моє бажання... — боротися за свого читача кожним реченням».

Однак не всі читачі були готові до таких експериментів, а критики нерідко звинувачували Павича у несерйозному ставленні до літератури та навіть у блазнюванні. Крім роману-словника, Мілорад Павич як справжній експериментатор створив роман-кросворд «Пейзаж, намальований чаєм» (1988 рік), роман-клепсидру (водяний годинник) — «Внутрішня сторона вітру» (1991 рік), роман-тлумачник карт для ворожіння — «Остання любов у Царгороді» (1994 рік), у якому віщується доля героям твору, роман-астрологічний путівник — «Зоряна мантія» (2000 рік) та інші. У передмові до збірки «Російський хорт» (1979 рік) Павич зауважував, що в одному оповіданні книжки може ставитися запитання, а відповідь на нього може знайтися в іншому, якщо ж прочитати послідовно два оповідання, то вийде третє — ненаписане.

Зрештою новаторські твори сербського митця завоювали не лише величезну кількість фанів-читачів, а й визнання у світовій професійній спільноті. Письменник-постмодерніст із гордістю зауважував, що число його прихильників перевершує чисельність армії будь-якої держави.

Павич завжди був неординарною особистістю, його неодноразово критикували, а особливо за підтримку комуніста Слободана Мілошевича, який у 1989 році був обраний президентом республіки Сербія, що в той час входила до складу Югославії. Внаслідок його керівництва спалахнув тривалий військовий конфлікт між Сербією та іншою югославською республікою — Хорватією, що призвів до значних людських жертв. У 1997 році Слободан Мілошевич очолив Союзну Республіку Югославію, а в 1999 році ООН і НАТО звинуватили його у військових злочинах.

Коли над колишнім очільником Югославії у Гаазі провадився трибунал за скоєння військових злочинів, Павич відкрито звинувачував НАТО і США у свавіллі та втручанні у внутрішні справи суверенної країни. Частина співвітчизників письменника сприйняла його заяви як вияв справжнього патріотизму, частина піддала осуду його висловлювання, однак були й ті, хто вважав виступи Павича черговим перформансом, продуманим піар-ходом митця для реклами власних книг.

Хоча читачі в усьому світі були в захваті від творів Мілорада Павича, сам письменник висловлював відверті сумніви в тому, що шанувальники розуміють їхній сенс. Як справжній постмодерніст, Павич був переконаний, що він — митець із майбутнього, якого не здатні гідно оцінити сучасники. Відома доволі іронічна заява сербського митця про те, що він не може любити прихильників своєї творчості, адже як можна мати якісь почуття до «праправнуків сьогоднішнього покоління»?

Як представник постмодернізму, Павич експериментував постійно. З появою інтернету та електронної пошти він у кінці деяких творів залишав свій е-mail для читачів, які хотіли б дізнатися, яким буде продовження («Зоряна мантія», «Ящик для письмового приладдя»). Так відбувся певний «творчий союз літератури та електронних засобів», а численні наслідувачі Павича почали створювати sms-романи, e-mail-романи, чат-романи, електронні романи і форумно-рольові ігри.

Також Мілорад Павич прагнув поєднати у своїх творах зображення і текст засобами, що стали доступними в ХХІ столітті. Прикладом такого поєднання він уважав комп'ютерні ігри і планував створити власний роман-гру. Сербський письменник наголошував: «Завдання літератури в тому, щоб апелювати до найрізноманітніших рівнів сприйняття».

  • 1. Згадайте, як Гійом Аполлінер поєднував зображення і текст.
  • 2. На прикладі творчості Гійома Аполлінера і Мілорада Павича зробіть висновок про вплив технологій на мистецтво.

Однак «романіст комп'ютерного століття» початкові версії творів завжди писав досить традиційно — олівцем «у зошитах із гарними обкладинками», а вже доопрацьовував їх у комп'ютері.

У своїх інтерв'ю та коментарях до текстів сербський митець висловив чимало неординарних думок. Наприклад, він називав свої літературні твори гарячими картоплинами, які автор кидає до рук читача, а той уже хай сам думає, що з ним робити. На цілком справедливі закиди критиків, що письменник часто використовує у творах одні й ті самі прийоми, Павич відповідав: «Аби вас почули, треба повторювати принаймні двічі». Також митець уважав, що сучасну літературу можна врятувати за допомогою снів, позаяк ідеальний текст «роїться і розгалужується, як наші думки або наші сновидіння».

Екстравагантна популяризація творів і провокативність висловлювань Мілорада Павича не тільки не обурювали його прихильників, а й сприяли ще більшій популярності письменника. Попри беззаперечну зверхність письменник-постмодерніст відкрив шлюзи для бурхливого потоку новаторства, демонструючи, що література може втілювати найсміливіші задуми.

У 2009 році у віці 80-ти років Мілорад Павич — номінант на Нобелівську премію 2004 року, академік Сербської академії наук і мистецтв, член Європейської ради з культури — помер від інфаркту і був похований у рідному Белграді на головному кладовищі «Ново гробле», неподалік від якого колись жив. Іменем сербського письменника названа бібліотека філософського факультету в місті Нови Сад, в університеті якого він певний час викладав. Твори Мілорада Павича як одного із найяскравіших представників постмодернізму і магічного реалізму ХХ століття вивчають в усіх університетах світу (як повідомляє персональний сайт письменника).