Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

Ернест Міллер Гемінґвей (1899—1961)

Видатний американський письменник Ернест Гемінґвей ще за життя став одним із найвідоміших письменників світу. Він отримав престижну Пулітцерівську премію (за повість «Старий і море») і став лауреатом Нобелівської премії («за майстерність у мистецтві оповіді... і за вплив на стиль сучасної прози»). Його авторську манеру копіювали інші письменники, його твори продавалися неймовірними накладами, а десять із них були екранізовані до 1960 року.

Ернест Гемінґвей прожив бурхливе життя, не залишившись осторонь важливих подій насиченого XX століття. Він побував на п'яти війнах, об'їздив півсвіту, потрапляв у неймовірні пригоди і став для своїх сучасників взірцем «справжнього чоловіка», який повністю відповідав очікуванням тієї доби: Гемінґвей був сміливим, чесним, безкомпромісним і завжди готовим до будь-яких випробувань.

Народився майбутній письменник у сім'ї Кларенса і Грейс Гемінґвеїв у містечку Оук-парк — привілейованому передмісті Чикаго. Гемінґвеї були забезпечені, інтелігентні й освічені люди. Верховодила в родині мати письменника Грейс, жінка вирізнялася активним характером і будь-що намагалася долучити сина до музики. Місіс Грейс не сприйняла мрію хлопця стати письменником, вона не вірила в його талант і пізніше послідовно критикувала кожен твір Ернеста, що виходив друком.

Батько Ернеста, навпаки, — був м'якою людиною, його стосунки з малим сином складалися чудово. Цьому дуже сприяли виїзди родини в лісовий котедж, де Кларенс, чудовий стрілець і знавець лісу, вчив хлопця виживати в дикій природі: розбивати табір, розпалювати багаття, ставити намет, вистежувати дичину та рибалити.

Малий Ернест на риболовлі

Особливі спогади залишилися в Ернеста про дідуся Ансона Гемінґвея, який був для внука втіленням якостей справжнього чоловіка. Він брав участь у Громадянській війні 1861—1865-х років на боці північних штатів й отримав поранення від розриву артилерійського снаряду. За виявлену хоробрість дев'ятнадцятирічний Ансон отримав від президента Авраама Лінкольна чин лейтенанта.

Спогади дідуся про воєнне минуле надихали внука, він любив читати про війну і навіть мріяв про військову кар'єру. Коли ж Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Ансон подарував йому рушницю.

З 1913 до 1917 року Ернест Гемінґвей навчався в середній школі Оук-парку. Хлопець демонстрував непогані успіхи, із захопленням читав твори Вільяма Шекспіра, Чарльза Діккенса, Роберта Льюїса Стівенсона, Редьярда Кіплінга, але найбільше йому подобалася творчість Марка Твена, якого письменник уважав засновником американської літератури: «Уся сучасна американська література вийшла з однієї книги Марка Твена, яка називається “Пригоди Гекльберрі Фінна”».

Літературні таланти Ернеста виявилися рано. Одним із його шкільних предметів був курс журналістики, який передбачав практичну роботу «так ніби клас був редакцією газети». Сімнадцятирічний Ернест увійшов до складу редколегії і щотижня писав репортажі та вірші, а перші оповідання Гемінґвея побачили світ у шкільному літературному журналі «Табула».

Захоплення журналістикою і літературою хлопець поєднував зі спортом, де виявляв неймовірну затятість і сильний характер. Коли Ернест прийшов у боксерську залу, йому першого ж дня зламали ніс. Однак він не тільки не залишив тренування, а й із забинтованою головою був уже на наступному занятті.

Початок самостійного життя

Батьки Ернеста наполягали, щоб син після закінчення школи за сімейною традицією продовжив навчання в коледжі. Однак юнак повідомив, що збирається зайнятися журналістикою, яка мала стати стартом у його письменницькій кар'єрі.

У жовтні 1917 року майбутній письменник отримує роботу репортера в одній із найкращих щоденних газет Америки «Канзас Сіті Стар» (видання існує донині). Він працював у цій газеті лише півроку, але саме там почав формуватися його неповторний стиль оповіді. У «Стилістичній біблії» газети наголошувалося: «Використовуйте короткі фрази. Абзаци також мають бути короткими. Англійська мова має бути енергійною. Будьте позитивними, а не негативними». Ці правила припали до душі юному репортерові.

Обов'язки Ернеста полягали в пошуках цікавих, а в ідеалі — сенсаційних сюжетів для репортажів. Він відвідував в'язницю, лікарні, бари, клуби, готелі, міські нетрі. Темний бік життя, пов'язаний із гангстерами, шахраями, контрабандистами, повіями та іншими порушниками закону, хвилював уяву енергійного юнака. Ернест пізнавав життя, починав краще розуміти мотиви людських учинків і відчувати інтонації представників різних верств населення.

Репортерська робота Е. Гемінґвея відбувалася на тлі грандіозного конфлікту — Першої світової війни, в яку Америка вступила у травні 1917 року. Війна як найбільше випробовування, що може випасти на долю людини, захоплювала Гемінґвея. Та згідно із законом в армію мобілізовували лише чоловіків віком від 21 року, і вісімнадцятирічний Ернест не потрапляв у призов. Однак юнак шукав змоги дістатися Європи, що воювала. І така нагода невдовзі видалася — Червоний Хрест набирав волонтерів на італійський фронт для медичної допомоги американським союзникам, і його взяли водієм санітарної машини.

23 травня 1918 року з Нью-Йорка відплив пароплав «Чикаго», на борту якого був і молодший лейтенант Червоного Хреста Ернест Гемінґвей. Молодого офіцера весь час не полишали думки: чи буде йому страшно на війні, чи виявить він мужність перед лицем небезпеки, чи відповідатиме ідеалу справжнього чоловіка?..

Гемінґвей і Перша світова війна

Нагоди відзначитися в реальному бою в Ернеста практично не було, адже його відкомандирували в госпіталь за кілька кілометрів від лінії фронту. Однак уже перше завдання змінило його дещо романтичне уявлення про війну. Юнакові довелося під спекотним італійським сонцем, задихаючись від жахливого смороду, збирати пошматовані вибухом тіла працівників розбомбленого ворогом заводу боєприпасів.

Завдяки своїй наполегливості Ернест домігся переведення ближче до передньої лінії. А 8 липня 1918 року Гемінґвей потрапив під мінометний обстріл. Одна з мін розірвалася за метр від нього, і юнак отримав численні осколкові поранення. Незважаючи на це, Ернест дотягнув пораненого італійського солдата до укриття. У цей час кулеметна куля пробила Гемінґвею праве коліно. Як він пізніше писав, замість болю було лише дивне відчуття, що його «різко вдарило льодяною сніжкою».

Поранення були достатньо серйозні, Ернестові зробили дванадцять операцій, і його очікував тривалий період реабілітації в італійських госпіталях. Здобутий досвід дев'ятнадцятирічного ветерана війни був безцінним. Гемінґвей узагальнив його так: «Коли ти йдеш на війну хлопчаком, маєш величезну ілюзію безсмертя. Вбивають інших; не тебе... Але потім, коли тебе серйозно ранять уперше, ти втрачаєш цю ілюзію».

Виявилося, що Ернест Гемінґвей став першим американцем, пораненим на італійському фронті (хоча в Італії діяла ціла бойова американська дивізія). Тож увага до юнака була значною. За виявлену хоробрість італійський король нагородив Гемінґвея Військовим Хрестом і Срібною медаллю «За доблесну службу». Коли ж у січні 1919 року Ернест повернувся додому, біля трапа пароплава в Нью-Йорку його — як героя — зустрічали репортери, яким він — як герой — дав інтерв'ю.

Ернест Гемінґвей в Оук-парку після повернення з Італії

Однак повернення до мирного життя відбувалося важко, юнак переживав посттравматичний синдром — безсоння і напади депресії. Відволіктися допомагали читання, риболовля і літературна праця. Літо й осінь 1919 року Ернест багато писав, але всі надіслані в журнали рукописи поверталися з відмовами. Та найгіршим було те, що батьки не розуміли його прагнень і не підтримували сина.

Ернест Гемінґвей — журналіст

У грудні 1919 року з допомогою знайомого Ернест Гемінґвей знаходить роботу журналіста в Канаді, зокрема в газеті «Торонто Стар». За зиму і весну наступного року він надрукував п'ятнадцять матеріалів і переконався, що може заробляти, публікуючи статті, а не репортерські дописи про нещасні випадки.

Гордий собою Ернест повернувся в Оук-парк і відразу наразився вдома на жорстку критику його способу життя. Батьки щиро вважали, що син байдикує (бо журналістика — це не робота, особливо з його заробітками початківця). На двадцять перший Ернестів день народження батьки просто під час святкового обіду офіційно вигнали його з дому — до того часу, доки він не «оволодіє ситуацією».

Гемінґвей пережив шок, однак продовжив працювати журналістом і став фінансово незалежним. Водночас він вів переговори з газетою «Торонто Стар», пропонуючи себе як іноземного кореспондента в Європі.

У вересні 1921 року Ернест одружився з дівчиною, з якою переїхав у Париж, що в той час був культурною столицею світу і де проживало чимало американських письменників. До декого з них Ернест навіть мав рекомендаційні листи, в яких відзначався «виключний талант» молодого автора.

Париж — «свято, яке зажди з тобою»

Подружня пара прибула в Париж за три дні до Різдва 1921 року і, незважаючи на побутові труднощі, почувалася цілком щасливою. Робота на «Торонто Стар» забирала в Ернеста багато часу — за майже два роки він написав 88 статей, багато їздив у відрядження Європою, зокрема висвітлював події грецько-турецької війни (1919—1922), спалення турецькими військами міста Смірна, Лозаннську мирну конференцію, де визначалася доля Туреччини, брав інтерв'ю в одіозного італійського диктатора Беніто Муссоліні, якого вважав «найбільшим шахраєм у Європі».

Однак головною своєю життєвою метою Гемінґвей усе ж бачив літературу. Він панічно боявся, що не стане видатним письменником, тому виявляв дива самодисципліни. Ернест використовував кожну вільну хвилину і, навіть перебуваючи на відпочинку, щодня писав у блокнотах оповідання.

Паризькі кафе — улюблене місце зустрічі «втрачено покоління» (світлина 1920 року)

Сприяли роботі й нові знайомі — прозаїки і поети (зокрема відома американська письменниця Гертруда Стайн, авторка вислову «втрачене покоління»). Вони відкривали Гемінґвею секрети літературної майстерності і вичитували його рукописи. Водночас у Парижі Ернест познайомився з творами французьких класиків — Фредеріка Стендаля і Густава Флобера. Окремим його захопленням стали твори представників російської літератури — Федора Достоєвського, Антона Чехова, Льва Толстого. Гемінґвея вражала психологічна вірогідність їхньої прози, ефект повного «занурення» в описувані події.

Навчання в найкращих митців і наполеглива праця дали результат — друзі зачитувалися оповіданнями Ернеста, однак їх ніхто не хотів друкувати. Знайомі письменники пояснювали Гемінґвею цей парадокс: його оповідання чудові, але, враховуючи моду на модернізм, — «неформатні». Ернест прагнув досягти максимальної чесності і правдивості у творах, але, як виявилося, для тогочасної літератури вони були занадто реалістичні.

До цього часу вже сформувався знаменитий «економний стиль» оповіді Ернеста Гемінґвея. Автор досягав ефекту присутності мінімальними засобами, з допомогою енергійних небагатослівних фраз, і, здавалося б, прості діалоги героїв завжди мали важливий підтекст. Ернест знав сильні сторони своїх творів та очікував, що рано чи пізно це зрозуміють й інші.

Перший прорив стався 1923 року — у січні журнал «Poetry» надрукував шість віршів Гемінґвея, у березні журнал «Little Review» опублікував шість прозових мініатюр, а в серпні символічним тиражем у 300 примірників вийшла його перша збірка «Три історії й десять поем». Нарешті Ернест побачив своє ім'я на обкладинці книжки, однак це і наступне видання 1924 року не привернули увагу читацького загалу.

У 1925 році Е. Гемінґвей зрозумів, що для справжнього успіху він має наважитися написати великий твір. Цей задум лякав і одночасно приваблював Ернеста як радикальний спосіб змінити долю. Тож літо 1925 року молодий письменник повністю присвятив своєму першому роману «І сходить сонце» (в британських виданнях «Фієста»). За його словами, чорновий варіант тексту був створений за шість тижнів, а його доопрацювання тривало цілих п'ять місяців.

Епіграфом до роману стали слова Гертруди Стайн: «Усі ви — втрачене покоління». Гемінґвей написав «трагічну книгу про покоління», яке пройшло війну, втратило високі ідеали і виявилося нездатним «правильно» розпорядитися своїм життям у мирний час. Для цього покоління все, що відбувається після війни, — марна суєта. Саме тому назва роману перегукується зі словами з Біблійної книги Еклезіаста (Проповідника) про сенс людського буття на землі.

Роман був надрукований 1926 року і мав успіх. Упродовж усього життя митця твір постійно передруковували. Ернест Гемінґвей в одну мить став відомим і добре оплачуваним автором, і його мрія нарешті збулася, він — письменник!

Розквіт життя і творчості

Світове визнання Ернесту Гемінґвею приніс його другий роман «Прощавай, зброє!» (1929 рік), присвячений темі Першої світової війни. Антивоєнний пафос роману і бездоганний стиль, що його письменник цілеспрямовано виробляв (фінал твору він переробляв 47 разів!), мали величезний успіх.

1930-ті роки міцно закріпили за Гемінґвеєм статус найпопулярнішого письменника світу. Одні за одними виходять його романи та збірки оповідань. Відомі журнали змагаються, щоб отримати хоч якийсь матеріал з-під пера майстра.

У цей час Гемінґвей уже не просто популярний автор — це суперзірка: чим би не займався письменник — усе висвітлювалося в пресі, куди б він не поїхав — там на нього вже чекали журналісти. Його всюди впізнавали — образ мужнього, чесного і щирого Гема став символом тієї епохи.

Незвичним і навіть авантюрним способом життя Гемінґвей підтримував загальну цікавість до своєї особи. Він багато подорожував, рибалив у неприступних місцях, полював на великого звіра в Африці, їздив на кориду (бій биків) в Іспанію, ніколи не уникав бійки, особливо коли вважав, що правда на його боці.

Гемінґвею не потрібно було штучно «на публіку» створювати образ сильної особистості, письменник завжди намагався не порушувати власні принципи. І найголовніше — маючи статус культової особистості, поводився з людьми без жодної ознаки «зіркової хвороби», з усіма був простим і приязним.

Саме тому він уникав світських і літературних тусовок, але завжди опинявся в епіцентрі історичних подій. Так, у 1937 році всесвітньо відомий митець відправився звичайним фронтовим кореспондентом до Іспанії, де йшла громадянська війна. Ернест Гемінґвей підтримав не фашистських заколотників, а законний республіканський уряд, також організував збір коштів на допомогу республіканцям й особисто пожертвував чималі гроші. До речі, висвітлюючи бої під Барселоною, він в одному з окопів познайомився з таким самим фронтовим кореспондентом із Франції — Антуаном де Сент-Екзюпері (майбутнім автором казки-притчі «Маленький принц»).

Свої іспанські враження про громадянську війну Ернест Гемінґвей узагальнив у романі «По кому подзвін» (1940 рік), який чимало дослідників уважають найкращим твором письменника. За два роки було продано мільйон примірників цієї книжки.

1940-ві роки минули для Е. Гемінґвея не менш насичено. У 1941 році письменник півроку пробув у Китаї, висвітлюючи китайсько-японську війну. А після вступу Америки у Другу світову він організував на власній яхті «Пілар» патрулювання в Карибському морі для виявлення німецьких підводних човнів.

1944 року Ернест Гемінґвей прибув у Лондон як військовий кореспондент і брав участь у відомій висадці союзників з антигітлерівської коаліції в Нормандії (північна Франція) — разом із солдатами він десантувався зі штурмового корабля на берег під щільним обстрілом гітлерівців. Також Ернест із групою французьких учасників опору та американською IV піхотною дивізією звільняв Париж, а потім разом з цією самою дивізією дійшов до Бельгії та Німеччини. У результаті письменника за виявлену хоробрість як комбатанта («того, що воює») нагородили Бронзовою зіркою — бойовою нагородою збройних сил США.

Ернест Гемінґвей — військовий кореспондент (світлина 1944 року)

Останнє десятиріччя

Смуга безперервного життєвого успіху несподівано урвалася в 1950 році, коли вийшов новий роман Гемінґвея «За річкою, в затінку дерев». Книжка зазнала шаленої критики. «Це не просто його найгірший роман, це ще й синтез усього поганого, що було в його інших романах, і це не обіцяє нічого доброго у майбутньому», — узагальнив один із літературних критиків. Такі відгуки неабияк дратували Ернеста Гемінґвея. Він щиро вважав, що його просто не зрозуміли, але не збирався здаватися. Письменник хотів узяти реванш за пережиту ганьбу і «повернути гідність».

1 вересня 1952 року в журналі «Лайф» вийшла друком повість Е. Гемінґвея «Старий і море», наклад журналу за два тижні розійшовся тиражем у п'ять мільйонів примірників. Новий вибух популярності був просто неймовірним, письменник отримував щодня до сотні листів, фанати чергували під його будинком, а критики в один голос називали новий твір шедевром.

На жаль, це був останній значний твір, виданий ще за життя митця. 21 січня 1954 року в Уганді Гемінґвей потрапив в авіатрощу, його літак упав на злітну смугу. Письменник отримав серйозні травми, після яких цей донедавна міцний чолов'яга відновитися не зумів. На жаль, погіршилося і психічне здоров'я — Гемінґвей втрачав концентрацію, необхідну для напруженої письменницької роботи.

Він продовжував писати, але залишався невдоволений зробленим. Отримана Нобелівська премія також не втішила Гемінґвея. На його думку, жоден нобелівський лауреат нічого путнього після отримання премії написати не зміг. Як зауважував сам митець: «Хоча я роблю все можливе, щоб виглядати веселим, усе це дуже схоже на жахіття Кафки». Останні роки життя Ернеста Гемінґвея мучили безсоння, нічні жахи, манія переслідування, втрата пам'яті, проблеми з мовленням. Позбавлений усього, що він любив, 2 липня 1961 року письменник учинив самогубство.

Класна дошка

Головна тема творчості Ернеста Гемінґвея присвячена людині в екстремальних ситуаціях. Тож його герої реалізують свої життєві прагнення, долаючи спротив, як зовнішній, так і внутрішній. І щоб не втратити себе і свою людяність у складній життєвій боротьбі, вони керуються особливим «кодексом честі», який деякі дослідники називають кодексом трагічного героїзму.

«Кодекс честі» героїв Ернеста Гемінґвея

• Герої Ернеста Гемінґвея усвідомлюють, що живуть у несправедливому світі, тому їхнє життя трагічне і непередбачуване.

• Несправедливий світ — не підстава здаватися і плисти за течією. Навіть відчайдушна безвихідь — не привід опускати руки. Навпаки, потрібно з усіх сил чинити опір і кожної миті бути готовим до двобою зі світом.

• Протистояти світові можна лише тоді, коли живеш на максимумі своїх можливостей, коли можеш подолати себе такого, який ти є, і перейти на інший, вищий рівень, щоб стати досконалішим.

• Важливо бути «дужим, навіть жорстким, і вміти давати здачі».

• Ще важливіше бути чесним, справедливим і благородним. Ніколи не користайся підлістю світу і ніколи не чини підступів проти своїх супротивників. Виявлені чесність і благородство дають тобі внутрішню моральну перевагу.

• Ніколи не ремствуй і не намагайся викликати співчуття, бо це вияв слабкості, і за це тебе почнуть зневажати.

• Людська гідність — єдине, що завжди залишається з тобою, це те, без чого неможливо та й не варто жити.