Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

ОПОВІДАННЯ «ПОДОРОЖНІЙ, КОЛИ ТИ ПРИЙДЕШ У СПА...»

«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» — одне з ранніх оповідань Генріха Белля, у якому письменник порушує проблему втраченого покоління. Трагедія цілого покоління молодих, сповнених життєвої енергії німців полягала у відсутності вибору. Адже в тоталітарному суспільстві нікого не цікавлять твої переконання чи уподобання, ти стаєш частиною системи, а точніше, — її власністю. І можна цілком припустити, що поки гітлерівська Німеччина переможно крокувала країнами Європи, вирішуючи долі цілих народів, — молодим людям було навіть приємно вважати себе її частиною, це тішило їхнє самолюбство.

Та у 1944 році німецька армія почала програвати війну і з боями відступати додому — в Німеччину. Водночас закінчувалися людські ресурси, на черзі стали учасники гітлер'югенду. Хлопці, щойно закінчивши школу, а нерідко і не встигнувши завершити навчання, були мобілізовані й відправлені на смерть, а разом із ними і головний герой оповідання Генріха Белля. Хлопець, який лише три місяці тому каліграфічно виводив на шкільній дошці давньогрецькі цитати, сьогодні без рук і ноги, у стані больового шоку стікає у бинти кров'ю в навчальному класі своєї ж гімназії.

Автор не називає імені головного героя, адже це збірний образ. Таких, як цей юнак, було багато, і їхні історії були практично однакові: гімназія, війна, смерть або каліцтво. Символічно, що назва міста, у якому відбуваються події, не називається на початку твору. Ми бачимо все очима головного героя і розуміємо, що він не одразу ідентифікує рідне місто та гімназію, адже всі навчальні заклади були однотипні, картини на стінах, погруддя і меморіальні дошки схожі. Хлопець описує свій стан і все, що навколо нього відбувається, беземоційно, як даність. У формі внутрішнього діалогу головний герой просто і без зайвого надриву змальовує один епізод війни.

Генріх Белль зображує тих, хто вже звик до війни, до мерців і людей-обрубків. Нацизм увів у норму те, що є неприпустимим в очах адекватного суспільства: канонада гармат, охоплені полум'ям міста, гори трупів, польові шпиталі у школах, скалічені підлітки... Кілька поколінь втратили життя і шанс на майбутнє. Незрілі та надто юні для усвідомлення реальної політичної ситуації, вони гинули, навіть не розуміючи заради чого.

Школа у творі є моделлю Німеччини, хлопця проносять повз портрети героїзованих гітлерівським режимом Фрідріха Ніцше, Марка Аврелія, Цезаря, Цицерона. Нацистська Німеччина пафосна, пишномовна і зверхня, як і гімназія, куди відвозять поранених хлопчаків. Настінний хрест у класі малювання має символічне значення. Автор натякає, що в цій державі не можуть співіснувати дві релігії, тож нацисти намагаються витіснити християнське людинолюбне начало. Спочатку вони замінили на стіні символ християнської любові і віри портретом фюрера, а потім повісили меморіальну дошку полеглим «Пішов зі школи на фронт і поліг за...».

Зустріч членів гітлер'югенду з нацистськими офіцерами, 1944 рік

У розумінні Генріха Белля християнські ідеали — це милосердя, людяність, співчуття. Знявши зі стіни класної кімнати хрест, керівництво гімназії намагалося викорінити ці ідеали. Та коли зняли хрест, слід від нього став виднішим, аніж сам хрест. Скільки не замальовували слід від хреста, він все одно проявлявся. Так і війна проявила в людях не тільки ниці риси, але й гуманні, і чимало людських душ до останнього намагалися протистояли жорстокості війни.

«Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ти бачив. Тут ми всі полягли, так як велів нам закон», — ця епітафія на пам'ятному камені складена давньогрецьким поетом Симонідом Кеоським. Згадана в оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» епітафія — це авторська алюзія на історію Спарти та спартанське виховання, де вітчизна була важливішою за життя. Епітафія відсилає нас до подій, які відбулися під час захисту Фермопільської ущелини, коли 300 спартанців самовіддано захищали свої ідеали і поклали за них життя. Молодих спартанців так виховували, і спартанці свідомо йшли на смерть, повертаючись «зі щитом або на щиті»1.

1 Цитата із твору «Висловлювання спартанських жінок» приписується давньогрецькому історикові й філософу Плутарху (близько 46—127 років н. е.), ймовірному авторові цієї праці.

У своєму оповіданні Белль, проводячи паралель із подвигом спартанців, показує, що його головний герой потрапив на фронт, не розуміючи суті нацистської ідеології та ймовірно романтизуючи війну. Тим паче, що пропагандисти Третього Рейху особливу увагу приділяли вихованню активних патріотів гітлерівської Німеччини, добираючи приклади з історії батьківщини і з героїчної античності.

Нацистська Німеччина ототожнювала себе з гармонією античності, її ідеал — справжній воїн, який, не роздумуючи, віддасть життя за країну. Проте триста спартанців, очолювані царем Леонідом, захищали свою землю і загинули, вкриті славою, тоді як накручені пропагандою німці йшли підкорювати світ. Спочатку гітлерівське командування, ховаючись у бункерах, послало на війну батьків цих підлітків, а потім і їх самих. Мільйонні жертви Другої світової війни були просто кинуті під ноги нацистським вождям, для вдоволення їхніх амбіцій.

Генріх Белль доводить, що загарбницька війна ніколи не буває справедливою, навіть якщо країна в ній перемогла. Каліцтво головного героя позбавлене сенсу — він не став воїном і залишився просто підлітком, який зараз, скалічений, у гімназії та просить молока. Молоко стає прикінцевим акцентом в оповіданні, воно символізує юність і чистоту хлопця, його бажання повернутися до простого довоєнного життя, де вчитель давав завдання переписувати фрази гарними шрифтами, а сторож Біргелер — роздавав молоко дітям-бешкетникам. Давня епітафія на шкільній дошці недописана / перервана, як і життя підлітків, які навчались у цій гімназії.

Оповідь Генріха Белля ведеться на межі світів: канонада війни переплітається із дитячими спогадами героя. Шкільні кабінети, що викликають дитячу ностальгію, стали перев'язочними й операційними; шкільна дошка, за якою лікар здійснює медичні маніпуляції, символічно розділяє і водночас об'єднує простір і реальність. Навіть шкільний сторож Біргелер опинився між двома світами — колись допомагав школярам, тепер допомагає пораненим. Він наче міфологічний Харон2, що з «втомленим, скорботним обличчям» провадить людей між світами і милосердно дарує їм спочинок.

2 У міфології давніх греків Харон човном перевозив через річку Стікс душі померлих у підземне царство вічного мороку Аїд.