Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 10 клас. Міляновська - Нова програма

Моріс Метерлінк

(1862-1949)

Моріс Метерлінк — філософ, поет і драматург з енциклопедичними знаннями, який на шляху до своєї творчої самореалізації пережив чимало розчарувань і випробувань. Він не знав підтримки батька, а його заповітна мрія мати дітей так і не здійснилася. Проте на схилі літ письменник написав, що прожив щасливе життя: мав чудове здоров’я, люблячу дружину, був багатим, за життя здобув славу і став лауреатом Нобелівської премії.

Дитячі роки і навчання

Моріс Полідор Марі Бернар Метерлінк народився 29 серпня 1862 року в Східній Фландрії у старовинному бельгійському місті Гент, яке і досі заворожує своєю готичною архітектурою: вузькими вуличками, давніми церквами, сторожовими вежами. Його батько був заможним нотаріусом, а мати походила зі старовинного і багатого гентського роду адвокатів. Хоча родина жила у сільськогосподарській Фландрії, рідною мовою Моріса стала французька, якою розмовляли в сім’ї. Також Метерлінк досконало володів фламандською, німецькою і англійською мовами.

Моріс отримав початкову домашню освіту, а у дванадцятирічному віці вступив до єзуїтського коледжу святої Варвари, що розташовувався у середньовічному замку графів Фландрії. Пізніше Метерлінк згадував, що роки навчання в коледжі були для нього суворим випробуванням. Тут заохочувалося читання релігійної літератури і засуджувалося захоплення романтичними творами.

Сам навчальний заклад являв собою непривітну будівлю як іззовні, так ізсередини. По сусідству з ним були в’язниця і притулок, які своєю похмурою архітектурою також навіювали сумні настрої. Біографи вважають, що релігійна спрямованість цього навчального закладу і його важка атмосфера багато в чому визначила схильність Метерлінка-письменника до містицизму.

Свої перші вірші Моріс написав у 13 років, навчаючись у коледжі. Його поезії та есе вражали депресивністю не тільки товаришів хлопчика, а й учителів. Можливо, це було пов’язано також із тим, що в дитинстві Моріс мало не втонув, коли родина відпочивала у своєму заміському будинку в селищі Остакер. Очевидно, десятирічний хлопчик пережив клінічну смерть. Знепритомнівши, він бачив дивні видіння, які закарбувалися в його пам’яті на все життя. За жахливим збігом обставин через деякий час у 10-літньомі віці за таких самих фатальних обставин загинув молодший брат Моріса.

Хоча Моріс Метерлінк не мав схильності до юриспруденції, у 1881 році він вступив у Генті на юридичний факультет, де за наполяганням батька опановував професію адвоката. Моріс продовжував писати вірші, і деякі з них у 1883 році були надруковані в доволі авторитетному журналі «Молода Бельгія», який тоді відіграв важливу роль у зародженні нової бельгійської літератури.

У 1885 році юнак завершив навчання в університеті і, знову ж таки виконуючи волю батька, поїхав у Францію, щоб продовжити освіту в Паризькому університеті Сорбонна. Однак увесь вільний час Моріс присвячував літературі. Потрапивши під вплив французьких символістів, Метерлінк чітко усвідомив своє літературне покликання. Він вступив до мистецької групи «Плеяда», яка об’єднувала артистів, літераторів та музикантів, і в літературному альманасі друкував свої вірші. Оскільки Метерлінк виріс у франкомовній сім’ї, то і поезії писав теж французькою.

Бельгійські землі впродовж багатьох століть входили до складу різних держав.

Ще до нашої ери ця територія, яку населяло плем’я белгів, була завойована полководцем Гаєм Юлієм Цезарем і стала провінцією Римської імперії.

Пізніше ці землі входили, зокрема, до складу Іспанії, Франції, Нідерландів, що, звісно, не сприяло ні економічному, ні культурному розвиткові Бельгії. Однак у 1830 році після революції Бельгія здобула незалежність від Нідерландів і стала окремим королівством.

Здобувши самостійність, Бельгія почала свій стрімкий розвиток, а її промисловість у другій половині XIX століття стала однією з найрозвинутіших у тогочасній Європі.

Ще у 1835 році тут збудували першу в Європі залізницю, випускали для сусідніх країн локомотиви і вагони. У Бельгії зростала металургійна і ткацька промисловість.

Мовне питання для Бельгійського королівства було доволі складним. Тривалий час державною мовою Бельгії була французька, якою користувалося населення промислових провінцій країни. Сільськогосподарська частина королівства вимагала, щоби їхня фламандська мова також отримала статус державної. У 1898 році було ухвалено закон, який закріпив у Бельгії двомовність.

Кінець XIX — початок XX століття став для бельгійської літератури періодом становлення. Однак через географічну близькість до Франції — потужного культурного центру Європи — Бельгія перебувала під величезним впливом цієї країни.

До того ж, першою державною мовою була французька, що впродовж століть витісняла місцеві мови на позиції діалектів. Через це переважна більшість бельгійських авторів писала французькою, а не валлонською чи фламандською.

Якщо розглядати особливості розвитку тогочасної бельгійської літератури, то потрібно розуміти, що у другій половині XIX століття національна література перебувала на стадії становлення після здобуття Бельгією незалежності.

У літературі нового королівства переважала патріотична, й релігійна, тематика, сильними були позиції романтизму і навіть класицизму.

На межі двох століть у бельгійській літературі сформувалися два табори митців: ті, які вважали за доцільне порушувати соціальні питання (бідність, безробіття, спустошення сіл), зображували життя країни і народу (реалізм), і ті, які (деколи під впливом творчості Поля Верлена) присвятили себе позачасовому «чистому мистецтву», прагнули самовираження, уникаючи проблем бельгійського суспільства (символізм).

Становлення таланту Моріса Метерлінка

Повернувшись на батьківщину, Моріс Метерлінк не залишив своїх літературних спроб, але й не суперечив батькам і отримав диплом доктора права. Однак його діяльність як адвоката не мала успіху — молодий Метерлінк програвав справи. Водночас юнак продовжував тихцем публікувати твори, але не в Бельгії, а у Франції в альманасі «Плеяди», щоб не довідалися вдома.

Місто Гент (картина художника-імпресіоніста Жана Франсуа Рафаеллі, 1910 рік)

У 1887 році Метерлінк видав збірку «Оранжереї» (або «Теплиці»), яка стала доволі помітною подією в літературі, але вразила його сучасників депресивним і туманним змістом. Утома, смуток, безсилля і безнадія сповнюють «порожню, як могила», хвору душу ліричного героя. Постійні згадки про смерть, самотність і нудьгу, розпливчасте зображення штучності життя в оранжереї, за межами якої реальність постає у викривленому потворному вигляді, — все це поєднано з молитовними зверненнями до Бога.

Розмитість образів і нечіткість трагічних переживань віршів Метерлінка були незвичними для бельгійських читачів. Головну ідею збірки «Оранжереї» дослідники тлумачать як думку про те, що люди вражені душевною сліпотою. Вони відучилися від простоти, забули про повсякденні радощі життя. Люди живуть у теплиці, під скляним ковпаком, жахаючись дійсності. Цікаво, що до книги ввійшло і кілька поезій, присвячених першому коханню Моріса. Проте ці новаторські вірші відрізняються від традиційної любовної лірики тим, що про кохання в них не йдеться взагалі.

Для Бельгії експериментаторство, яке у Франції визначило шлях розвитку поезії другої половини XIX століття, було незвичним і новим. Сучасники-бельгійці не оцінили поетичного таланту і жартували, що вірші Моріса Метерлінка не потрібно пародіювати, вони самі вже є пародією. Молодому поетові дорікали у відсутності змісту в його творах, у тому, що вони є комбінацією звуків, покликаних створювати певне враження і настрої.

Не відомо, чи знав Моріс Метерлінк про відгуки критиків на свої твори, але очевидно, що вони абсолютно правильно зрозуміли мету поета-початківця. Саме цього ефекту він, як справжній символіст, послідовник французької поетичної школи, і прагнув: «передати враження від чогось неосяжного і грізного, яке зумів пізнати...»

У 1889 році Морісу вдалося вмовити матір витратити 250 франків на друк 30 примірників його першої п’єси «Принцеса Мален». написаної за мотивами моторошної казки із трагічним фіналом, опублікованої раніше німецькими фольклористами братами Грімм. У цьому творі драматург зобразив людину слабкою і беззахисною перед долею, сліпою перед невідомим злом, нездатною протистояти смерті. Впродовж дії драми постійно нагнітається відчуття чогось невідворотно жахливого: шерех листя, звуки громовиці, тіні.

Несподівано у Франції в паризькому виданні «Фігаро» був опублікований відгук авторитетного літературного критика Октава Мірбо на п’єсу «Принцеса Мален». У ньому твір бельгійського автора характеризувався як «дивовижний, чистий, вічний шедевр.., найгеніальніший твір сучасності». Ця публікація вирішила долю 27-річного Моріса Метерлінка — він покинув адвокатуру й повідомив батькам, що тепер займатиметься лише літературою.

Після перевидання у 1890 році «Принцеси Мален» накладом 155 примірників вийшли друком і дві інші п’єси — моторошні маленькі драматичні шедеври «Непрохана» і «Сліпі». В них головна увага зосереджується на очікуванні і страху, але очікуванні і страху чого — впродовж усієї дії невідомо. Молодий драматург зміг із дивовижною майстерністю передати відчуття невідворотності біди і безпорадності людини перед мороком невідомості.

У 1891 році відбуваються постановки двох п’єс Моріса Метерлінка. Однак драматург вирішив відкрити свій театр ляльок-маріонеток, у якому збирався ставити твори про «дивну і мовчазну трагедію буття і безкінечності». На думку письменника, метафоричність і алегоричність невеликих одноактних творів, узагальнений образ людини, позбавлений звичного психологізму й індивідуальних рис, більше відповідали театру ляльок.

Молодий автор створював нові невеликі п’єси, сповнені, як писала Леся Українка, «незбагнутих загадок, містичного жаху смерті, безвихідної самотини людської душі і вічних трагедій нашого життя»1. І шанувальники його таланту відзначали новизну символістських творів, здатних реформувати не тільки бельгійський театр, а й поезію. Його похмурі твори назвали «драматургією мовчання, натяків і недомовок».

Однак враження від творчості Метерлінка у сучасників було неоднозначним. У той час, коли одні критики називали його «бельгійським Шекспіром», який відкрив людству «шлях від видимого до невидимого», інші — оголошували Моріса Метерлінка шарлатаном і «гідним співчуття інтелектуальним виродком», який пише твори, позбавлені будь-якого сенсу. На жаль, у рідному Генті читацька публіка не сприйняла п’єси колишнього адвоката, який став об’єктом для глузувань.

Переїзд у Францію і визнання

У 1896 році письменник назавжди залишив Бельгію й оселився в Парижі, де став писати метафоричні п’єси, оповідання і філософські есе. З початком XX століття у світосприйманні Метерлінка відбувся поворот. Він створює драми, у яких з’являються герої, готові до активної діяльності, а не до трагічної приреченості. Нехай його герої помиляються, але тепер вони діяльні і живуть насиченим життям, а не лише абстрактно страждають, передчуваючи жахи, і гинуть, так і не зрозумівши чому.

Фонтенельське абатство (сучасний вигляд)

1 Леся Українка. Стаття «Утопія в белетристиці» (Зібрання творів у дванадцяти томах. Т. 8, Наукова думка, 1977).

Хоча Моріс став відомим письменником, його фінансові проблеми не були розв’язані. Він зумів спокійно працювати лише після того, як отримав чималу спадщину і став заможною людиною. Письменник орендував у Нормандії величний старовинний замок — Фонтенельське абатство, — заснований у середині VII сторіччя святим Вандрілем біля річки Фонтенель. Французькі краєзнавці пишуть, що настоятель-засновник абат Вандріль керував монастирем 28 років і з-поміж інших будівель звів п’ять церков, бібліотеку, прихистки для немічних і злидарів.

Упродовж століть монастир зазнавав руйнівних набігів і пожеж, знову відбудовувався і процвітав. Під час Великої французької революції (1789-1792) замок Сен-Вандріль був націоналізований і частину його будівель розібрали. Цей колись діючий бенедиктинський монастир Моріс Метерлінк відбудовував кілька років. У ньому бельгійський письменник жив і працював, облаштувавши кабінет у найвіддаленішому закутку давньої обителі. Тут у 1908 році Метерлінк написав свою найвідомішу п’єсу-казку «Синій птах» — твір, сповнений любові до життя, світлого радісного очікування дива і дитячої віри у досяжність щастя.

Драму «Синій птах» активно ставили на сценах не тільки французьких театрів, а й за межами країни: у СІЛА, Росії, Англії та інших; на твори бельгійського письменника писали музику. А в 1911 році Моріс Метерлінк був удостоєний Нобелівської премії за багатогранну літературну діяльність. Однак письменник не поїхав у Стокгольм, столицю Швеції, на урочисту церемонію вручення, зіславшись на погане самопочуття. Нагороду замість Метерлінка отримував бельгійський посол у Швеції. Насправді у цей час помирала мати письменника, яку він зворушливо доглядав. Поховавши матір, Метерлінк знову повертається у своїх творах до теми смерті.

У роки Першої світової війни (1914-1918) більша частина території Бельгії була окупована німецькими військами. Співвітчизники письменника взяли до рук зброю. 52-річний Моріс Метерлінк намагався вступити добровольцем у Французький іноземний легіон, але, звісно ж, немолодий письменник, хоча і мав гарне здоров’я й міцну статуру, отримав відмову. На прохання письменника про мобілізацію командування відповіло, що його хист «надасть допомогу не меншу, ніж ціла артилерійська батарея». Під час війни Метерлінк виступав у країнах Європи з інформаційно-патріотичними лекціями про мужність бельгійців під час окупації, писав статті й героїчні п’єси.

Дух Світла і Синій птах (кадр із фільму «Синій птах», режисер Джордж К’юкор, 1976 рік)

Після закінчення Першої світової війни Моріс Метерлінк одружився з молодою актрисою, яка грала у п’єсі «Синій птах». У творах Метерлінка цього періоду переважає релігійна та історична тематика, а з 1920 року письменник більше не звертається до драматургії і працює переважно у жанрі філософського есе.

У 1832 році бельгійський король подарував Морісу Метерлінку титул графа, визнаючи цим заслуги перед батьківщиною.

Коли спалахнула Друга світова війна (1939-1945), Моріс Метерлінк із дружиною, намагаючись сховатися від окупації, переїхали до Португалії. Письменник знову намагався стати до лав захисників Бельгії та Франції і знову отримав відмову. Не бажаючи повертатися на окуповані території, подружжя переїхало до США. У Францію Метерлінки повернулися аж у 1947 році. Помер видатний письменник 1949 року у власному маєтку в мальовничій Ніцці.

Останнім твором Моріса Метерлінка стала автобіографічна книга «Блакитні бульбашки (Щасливі спогади)», написана у 1948 році.

Новаторство Моріса Метерлінка

Моріс Метерлінк шукав свій шлях у творчості і став яскравим представником нового театру. Згадайте, ми з вами обговорювали питання експериментаторства в театрі, народження норвезької драми ідей Генріка Ібсена, осучаснення англійського театру Бернардом Шоу. Ці видатні драматурги намагалися протистояти класицистичним та романтичним традиціям і прагнули привернути увагу глядачів до соціальних проблем сучасного їм суспільства кінця XIX - початку XX століття.

Проте Моріс Метерлінк, який сприйняв естетику символізму, у своєму прагненні до оновлення театру пішов іншим шляхом. У Метерлінка в центрі уваги більш абстрактне протистояння: не людини і людини чи людини і суспільства, а людини і вічності, людини і невідомих сил, людини і невідворотної долі.

У ранній творчості Моріс Метерлінк перед акторами віддавав перевагу лялькам-маріонеткам, які демонстрували метафору залежності героя від влади якоїсь вищої сили. Письменник бачив людину безвільною іграшкою в руках долі.

Митець починав свою творчість із моторошних «драм очікування» і «драм мовчання». Пізніше в одному зі своїх філософських есе Моріс Метерлінк напише: «Мовчання — це та стихія, в якій виникають великі звершення...», маючи на увазі, що лише так людина може осягнути вищі істини.

Метерлінк набагато рішучіше порвав із традиціями старої драми, ніж Генрік Ібсен чи Бернард Шоу. Бельгійський письменник відмовився від реалістичних принципів, його нова драма — це відстороненість від дійсності, містика, алегоричність і символізм. У його творах велике значення мають підтекст і настрій. Герої бельгійського автора відірвані від буденності, у них не окреслені характери. Вони діють у цілковитій залежності від вищих сил, які визначають їхній шлях.

Киця (кадр із фільму «Синій птах», режисер Джордж К’юкор, 1976 рік)

Творчий метод Метерлінка створив нову концепцію символістської драми. Молодий автор зображував не події і характери, а стани героїв, їхнє напружене передчуття чогось жахливого, яке постійно нагніталося через завивання вітру, крики птахів, звуки ночі, удари годинника тощо. Для ранніх символістських драм Метерлінка (1890-ті роки) властивий трагічний фінал, мотиви неминучої смерті і безнадійного прагнення щастя. Головна думка творів раннього періоду — людина безсила і сліпа перед ударами долі.

Зріла творчість (1900-ті роки) характеризується чітким сюжетом і більшою соціальною спрямованістю. Однак драматург продовжує надавати особливого значення натякам, жестам, паузі, музикальності фрази.

Літературознавці вважають, що впродовж своєї творчості бельгійський письменник еволюціонував від похмурого песимізму до оптимізму. Таким чином, у літературі присутній Метерлінк — «співець тьми» і трагізму — та Метерлінк, який присвятив свою творчість світлу надії і радості. Водночас усі дослідники одностайні в тому, що Метерлінк був новатором.

Оскільки творча манера бельгійського драматурга сформувалась у Франції і писав він французькою мовою, його часто називають творцем французького символістського театру. Театральний символізм Метерлінка вплинув на розвиток європейської драматургії і поезії XX століття. На вірші Метерлінка написані романси, а за мотивами п’єс створювалися балети, симфонічні поеми, опери, його вистави стали новим поштовхом для розвитку драматургії XX століття.

Із творчістю Моріса Метерлінка була обізнана відома письменниця Леся Українка (1871-1913), її цікавили трагізм і песимістичність його «театру смерті».

Письменниця не вважала себе «прихильницею Метерлінка» і «модерністів», однак називала бельгійського митця великим талантом і хотіла познайомити читацьку публіку «з сим новітнім драматургом в його найкращих творах, а до того ж в українськім перекладі».

Леся Українка однією з перших взялася до перекладу з французької мови творів свого видатного сучасника. Про це вона написала у 1900 році в листі до відомого українського фольклориста і мовознавця Володимира Гнатюка (1871-1926).