Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 10 клас. Міляновська - Нова програма

ПОЕЗІЯ ФЕДОРА ТЮТЧЕВА

Усі поетичні твори Ф. Тютчева можна вмістити в одну збірку, причому більшість становитимуть переклади і політична поезія. Тому деякі літературознавці вважають, що лірика Тютчева може налічувати всього лише кілька десятків текстів. Серед них чудові пейзажні замальовки, пристрасна любовна лірика і поезія, яка поєднує глибокий філософський зміст із довершеною формою. Вірші вражають нас силою своєї енергії, пронизливістю переживань, але без перебільшень і надмірностей. Федора Тютчева називають останнім романтиком, співцем чистої поезії, який творив у добу реалізму.

Головними темами творчості Ф. Тютчева є теми природи і кохання. Поетичні пейзажі російського митця — це не застиглі картини, а динамічні замальовки, у яких природа жива. Вона постає у русі, постійній зміні: гроза, промінь сонця, весняні води, шелестіння листя тощо.

Для пейзажної лірики Тютчева характерне створення паралелей між станами природи і настроями ліричного героя, використання персоніфікації, великої кількості епітетів:

ВЕСНЯНА ГРОЗА

Люблю грозу в начале мая,

Когда весенний, первый гром,

Как бы резвяся и играя,

Грохочет в небе голубом.

Гремят раскаты молодые,

Вот дождик брызнул, пыль летит,

Повисли перлы дождевые,

И солнце нити золотит. [...]

Люблю я час грози весною,

Коли травневий перший грім,

Немовби тішачися грою,

Гуркоче в небі голубім.

Гримить відлуння голосисто!

От дощик бризнув, пил летить.

Краплин прозорчасте намисто

На сонці золотом горить. [...]

Переклад із російської Максима Рильського

Особливе місце у творчості Ф. Тютчева посідає пейзажно-філософська поезія, в якій картини природи поєднуються з роздумами про людину, життя, смерть. Поет не схильний до абстрактного теоретизування. Особливістю його філософської лірики є намагання осягнути величний світ природи.

У Тютчева-романтика людина — частина природи, але водночас ця смертна істота («мисляча билинка»), життя якої для Всесвіту минає як «примарний сон», протиставляється вічній природі. Природа Ф. Тютчева гармонійна, у ній все прекрасно, і лише бунтівна людина, цей «нікчемний пил», нарікає на свою долю.

У віршах Федора Тютчева ми зустрічаємо не тільки протиставлення світу природи і світу людської цивілізації, а й романтичний розрив ліричного героя із суспільством, людством; мотив обраності. Вірш «Silentium»1, який був написаний не пізніше 1830 року, — це своєрідний гімн самозаглибленості, мріям, духовному світові людини-мислителя:

SILENTIUM

Молчи, скрывайся и таи

И чувства, и мечты свои —

Пускай в душевной глубине

Встают и заходят оне

Безмолвно, как звезды в ночи, —

Любуйся ими — и молчи.

Как сердцу высказать себя?

Другому как понять тебя?

Поймет ли он, чем ты живешь?

Мысль изреченная есть ложь.

Взрывая, возмутишь ключи, —

Питайся ими — и молчи.

Лишь жить в себе самом умей —

Есть целый мир в душе твоей

Таинственно-волшебных дум;

Их оглушит наружный шум,

Дневные разгонят лучи, —

Внимай их пенью — и молчи!..

Мовчи, заховуй од життя

І мрії, і свої чуття!

Нехай в безодні глибини

І сходять, і зайдуть вони,

Мов зорі ясні уночі:

Любуйся ними і мовчи.

Як серцю висловить себе?

Чи ж зрозуміє хто тебе?

Не зрозуміє слова він,

Бо думка висловлена — тлін.

Джерел душі не руш вночі:

Живися ними і мовчи.

В собі самому жить умій!

Є цілий світ в душі твоїй

Таємно-чарівливих дум;

1 У перекладі з латини — мовчання.

Заглушить їх буденний шум,

І зникнуть, в сяйві дня мручи,

Ти слухай спів їх і мовчи!

Переклад із російської Миколи Вороного

У філософських віршах Ф. Тютчева природа — грандіозна основа світобудови, а найбільшим прагненням ліричного героя є споглядати її, мліючи перед красою і величчю. І якоїсь миті ми відчуваємо, що разом з поетом заглиблюємося у навколишній світ і, захоплюючись його космічною безкінечністю, розчиняємось у ньому.

Однією з головних тем лірики Федора Тютчева стала і тема кохання. Поет пізнав багато щасливих днів і чимало нещасть, він мав талант усю трепетність і щемність почуттів передати читачеві. Наприклад: вірш, написаний через кілька років після смерті дружини Елеонори, досі дихає і смутком, і любов’ю.

Туга за коханою Елеонори підсилюється у вірші повторами слова іще (ще). Поет звертається до неї, як до живої, відчуваючи її присутність у своїх спогадах і думках. Хоча у творі не згадуються трагічні події минулого, але мотив фатальної втрати звучить відкрито. Образ померлої жінки стає ідеалом для ліричного героя, він порівнює її з недосяжною зіркою у небесах.

* * *

Еще томлюсь тоской желаний,

Еще стремлюсь к тебе душой —

И в сумраке воспоминаний

Еще ловлю я образ твой...

Твой милый образ, незабвенный,

Он предо мной, везде, всегда,

Недостижимый, неизменный, —

Как ночью на небе звезда.

Іще горять в душі бажання,

Ще манить зір краса твоя,

Крізь любі спогади туманні

Іще ловлю твій образ я.

Твій образ, милий та прекрасний,

Всякденно видиться мені,

І недосяжний, і незгасний,

Немов зоря в височині. (1848 рік)

Переклад із російської Максима Рильського

На відміну від свого друга Генріха Гейне, співця нещасливого кохання, Федір Тютчев став співцем взаємного почуття. Однак його ліричний герой виявив, що це почуття у своїй «буйній сліпоті» може бути ще трагічнішим, ніж невзаємне («О, як убивчо ми кохаєм...», 1851 рік).

У творах 1850-1860 років, написаних під враженням кохання до Єлени Денисьєвої, поглиблюється психологізм, відчуття катастрофічності буття. Романтична відстороненість поступається реалістичній детальності у зображенні переживань. Поширеними епітетами стають «фатальний» і «вбивчий». У «денисьєвському циклі» кохання постає як почуття, що руйнує людські долі і водночас саме стає жертвою суспільного осуду.

Компетентність спілкування іноземними мовами

Знайдіть у бібліотеці або в інтернет-мережі вірші Федора Тютчева мовою оригіналу і підготуйте їх виразне читання. Поміркуйте над інтонацією ліричних творів. Проаналізуйте вибрані вірші, визначте їхню тему та ідею.

Класна дошка

російська поезія «чистого мистецтва»

російська громадянська лірика

звертається до вічних тем: природа, кохання, смерть, час, божественна природа мистецтва, Всесвіт;

звертається до злободенних тем: бідність, кріпацтво, безправ’я, доля «маленької людини», «зайвої людини»;

мистецтво належить до категорії естетичного, досконалого, духовного;

мистецтво покликане виконувати громадянський обов’язок, служити народу

долучає людину до світу Прекрасного

викриває вади суспільства

зображує внутрішній світ окремої людини, її почуттів, прагне до Ідеалу;

зображує соціальні проблеми, проголошує суспільні настрої, закликає до дії;

підпорядковується лише високому натхненню і творчій свободі, прагненню самовираження поета;

підпорядковується суспільним потребам, прагненню полегшити життя простолюду;

створює прекрасні образи, тяжіє до Античності; поезія прирівнюється до молитви;

звертається до життя простолюду, створює правдиві картини буденної навколишньої дійсності;

вишукана піднесена мова

буденна мова, тяжіє до розмовної

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Предметні компетентності

1. Які головні літературні напрями розвивалися впродовж XIX століття у російській літературі?

2. Поясність, у чому суть протиставлення «чистого мистецтва» і реалізму.

3. Які теми були поширені в поезії «чистого мистецтва»?

4. Розкажіть про життя Федора Тютчева. Що вам відомо про політичні погляди поета. Як вони відобразилися в його творчості?

5. Як ставився поет до своєї ліричної творчості? Яку роль у його житті відіграв журнал «Соврємєннік», заснований О. Пушкіним?

6. Назвіть головні теми лірики Федора Тютчева.

7. Прокоментуйте назву вірша «Silentium». Визначте його головну думку.

8. Які засоби виразності використовує поет у вірші «Іще горять в душі бажання...»?

9. Зробіть висновок про поезію Федора Тютчева як поезію «чистого мистецтва».

10. Порівняйте тексти віршів Федора Тютчева мовою оригіналу з перекладами. Зробіть висновок про майстерність перекладачів.