Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 10 клас. Міляновська - Нова програма

БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ

ПЕКЛО

Із пісні першої

На півшляху свого земного світу (1)

Я трапив у похмурий ліс густий,

Бо стежку втратив, млою оповиту (2).

О, де візьму снаги розповісти

Про ліс листатий цей, суворий, дикий,

Бо жах від згадки почина рости!

Над смерть страшну гіркіший він, великий,—

Але за благо те, що там знайшов,

Повім про все, що в пам’ять взяв навіки.

Недобре тямлю, як постав цей схов,

Бо сонність так оволоділа мною,

Що з певної дороги я зійшов.

Я опинивсь під пагорба стіною (3),

Яким кінчався неширокий діл,

Де острах ліг на серце пеленою.

Я вгору глянув і побачив схил,

Вже убраний у сонячне проміння (4),

Що надає людині свіжих сил.

Тоді помалу уляглось тремтіння,

Що не давало спокою мені

Всю ніч (5), коли блукав між страховиння.

Як той, хто у задишці голосній

На сушу вийшов, піною укритий,

І озирає вири навісні, —

(1) Півшляху земного життя — 35 років. У цьому віці Данте був обраний одним із семи міських старійшин — пріорів.

(2) Наживши багато ворогів у партійних чварах, поет під образом лісу розуміє рідну Флоренцію початку XIV століття, вигнанцем з якої він згодом став. У 35-річному віці поет у лісі політичних інтриг відчув, що втратив головні життєві орієнтири (стежку). У більш загальному сенсі жахлива дика гущавина — ліс гріхів і пристрастей, в якому без дороги блукає розгублена людина.

(3) Над лісом гріхів і помилок височить рятівний пагорб доброчесності, осяяний сонцем істини, що сходить.

(4) Сонце — це уособлення Христа, «розуму Всесвіту», світла та життя. Світло — в середні віки символ духовного очищення.

(5) Ніч символізує страх перед невідомим, злом, відчаєм і смертю.

Так і мій дух, не скінчивши летіти,

Зирнув назад і стежку (6) оглядав,

Яка не дозволя нікому жити.

Тут я собі спочити трохи дав

І вирушив на гору (7) незнайому,

А за опору нижчу ногу мав.

І от, коли вже йшов я по підйому,

Збіг леопард, моторний та верткий (8),

І шерсть рябіла плямами на ньому.

Моїх очей він не злякавсь, дерзкий,

І, заступивши шлях, став на сторожі,

І я подавсь униз, у діл низький.

А йшли хвилини ранішні, пригожі,

І сонце сходило з тим почтом зір,

Що з ним спахнули, як Любові Божій. [...]

Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши (9),—

Її неутоленна худорба

Примушує людей конать збіднівши.

В очах її така була злоба,

Таке палало полум’я гаряче,

Що з страху шлях згубив я до горба.

І наче той, хто дивиться найпаче,

Куди б скарби багаті примостить,

А, їх утративши, — в розпуці плаче,

Такий був я, бо твар мене щомить,

Встріч ідучи, помалу відсувала

Туди, де сяйво сонця не звучить.

Коли ж моя нога на діл ставала,

Явився хтось, у кого зір потух (10),

Мовчанка ж довга голос відібрала.

В безлюдді я його побачив рух.

«Врятуй! — була мольба моя єдина,—

Байдуже, чи людина ти, чи дух!»

(6) Рух дорогою чи стежкою пов’язується з доланням перепон, усвідомленням мудрих істин. У «Комедії» мається на увазі важкий шлях духовного вдосконалення.

(7) Гора символізує сокровенні (таємні) знання, до яких потрібно піднятися, доклавши зусиль.

(8) Вийти на пагорб спасіння людині перешкоджають пороки: леопард — любострастя, лев — гордість і вовчищ — корисливість. Інше пояснення цих символічних образів: леопард — Флоренція, яку роздирало політичне протистояння Білої і Чорної партій, лев — правителі-тирани, вовчиця — папський престол, який активно втручався в політичне життя Італії.

(9) Під образом вовчиці коментатори також розуміють папу Боніфація VIII, який став головним винуватцем вигнання Данте з Флоренції. Історики відзначають жадобу цього Папи Римського до грошей і влади.

(10) Мається на увазі Віргілій (Вергілій), видатний римський поет (70-19 роки до н. е.), автор героїчного епосу «Енеїда». У середні віки мав славу мудреця, чародія, провісника християнства і народження Христа від діви («діва» лат. мовою «virgo»; очевидно, звідси походить середньовічна форма написання імені Віргілій замість античного Вергілій).

Він мовив: «Не людина; був людина;

В Ломбардії мій батько оселивсь,

У Мантуї — моя там батьківщина.

Во время Юлія (11) я народивсь,

Хоч пізно; жив я в Августовім Римі,

Коли ще лжебогам народ моливсь.

Я був поет, пісні складав любимі,

Як славний син Анхізів з Трої втік (12),

А Іліон упав в огні та димі.

Та чом вертаєш і в журбі поник?

Чого не йдеш на горб, де корениться

Солодке джерело чудесних рік?»

«Чи не Віргілій (13) ти, чи не криниця

Широкоплинних мовних вод ясних? —

Спитав я й став, щоб в шані поклониться...

Ти вчитель мій, моє уґрунтування,

У тебе я знайшов на все життя

Той гарний стиль, що дав мені визнання. [...]

(11) За життя Гая Юлія Цезаря (100-44 роки до нашої ери), правителя римської імперії.

(12) Син Анхізів — Еней, який, залишивши зруйновану ахейцями Трою, заснував місто Рим.

(13) Данте захоплювався поезією Віргілія і вважав себе його учнем.

Із пісні п’ятої

Й страхітного Міноса (1) вчув я гук;

Який при вході судить справедливо,

Хвостом указуючи розмір мук.

І тут зійшов до другого я кола,

За перше меншого, та від розпук

Кричали душі голосніш довкола.

Кажу, коли якась душа лякливо

Розповіла про всі свої діла,

То цей знавець гріхів, тонкий на диво,

Тиск перед ним і днями, і ночами;

Душа тут кожна свій проходить суд:

Сказала, вчула та й пішла до ями. [...] І

І ось такий, що й камінь міг стривожить (2),

Зачувся лемент, і зневіра йме,

Чи зойки відчаю луна не множить?

Туди прийшов, де світло геть німе,

І знявся рик, як в буряному морі,

Коли на ньому дужий вітер дме.

(1) Мінос в античній міфології — цар острова Крит; вирізнявся справедливим правлінням. Данте зображує Міноса як біса, що є верховним суддею у Пеклі. Витками хвоста він визначає грішникам міру покарання, вказуючи кола Пекла.

(2) У другому колі Пекла перебувають душі тих, хто вів розпусне життя або порушив шлюбну вірність.

Пекельні вихори, рвучкі та скорі,

Засуджених волочать, тягнуть, б’ють

Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.

І душі, летячи у каламуть,

Ридають, виють, сповнюючись хіттю,

Самого Бога в небесах клянуть:

Я взнав, що підпадає тут страхіттю,

Жахливій бурі цій той люд яркий,

Який скорився лиха розмаїттю.

І як на крилах носяться шпаки

В холодну пору, збившися у зграї,

Так духів злих пролинув рій швидкий.

Звідсіль, звідтіль, вверх, вниз, як в водограї,

І без надій, що прийде тиші мить

Або змаліють муки їх безкраї.

Як журавлиний ключ із зойком мчить,

Коли на південь відлітає птиця,

Так я, передбачавши ремства нить,

Уздрів, як тіней гурт

в бурханні мчиться (3). [...]

Коли мій вождь назвав число значне

Мужів і дам — весь почет іменитий,

Я засмутився, жаль пройняв мене,

І я сказав: «Співцю, поговорити

Хотів би я із тінями двома (4),

Що вихор їх жене несамовитий».

І він: «Побачиш, як зрідіє тьма,

Й вони наблизяться: ім’ям любові

Благай, і пара підлетить сама».

Коли до нас їх вир підніс раптовий,

Подав я голос: «Привиди журби,

Як Інший зводить, станьмо до розмови».

Як в полум’ї жадоби голуби

У рідні гнізда між зелені крони

Летять на крилах спільної судьби,—

Вони удвох з оточення Дідони

Перенеслись у пітьмі коловій,—

І стали біля нас без заборони.

Данте і Віргілій у пеклі (фрагмент картини Вілья'ма Бугро, 1850 рік)

(3) Серед тіней Данте бачить карфагенську царицю Дідону, єгипетську царицю Клеопатру, легендарних Єлену, Паріса та славетного Ахілла, який, за однією з легенд, загинув через любов до дочки Пріама Поліксени.

(4) Йдеться про тіні двох нерозлучних навіть у Пеклі коханців Франчески да Ріміні й Паоло Малатести, що трагічно загинули у 1285 році.

Їхня історія була відома сучасникам Данте. Франческа — донька Гвідо, правителя Равенни і Червії, який тривалий час воював із Малатестою, правителем Ріміні.

Проте виснажливій війні був покладений кінець, а для того, щоб укріпити мир між двома славетними родами, вирішили укласти шлюб між їхніми нащадками.

Йшлося про Франческу, юну і прекрасну доньку Гвідо, та Джанчотто, старшого сина Малатести, який після смерті батька мав стати сеньйором (правителем).

«О ти, що ходиш по землі живий,

І надійшов сюди, у сморід чорний,

До нас, що світ забарвили в крові.

Якби нам другом цар був непоборний,

Вблагали б ласку ми тобі послать,

Щоб ти щасливим був у висі горній.

То слухай, споминай, що є згадать,

І поки буря десь там забарилась,

Ми будем слухати і розмовлять.

Жила я там же, де й на світ з’явилась,

Над морем тим, що в нього По втіка1,

Котра супутниць тьмою збагатилась.

Кохання, що шляхетних обпіка,

Його зманило молодичим станом,

Який сточила тут печаль гірка.

Кохання, що кохать дає й коханим,

Мене взяло, вогнем наливши вщерть,

Що став моїм він, як ти бачиш, паном.

Кохання нас вело в злощасну смерть.

Каїна2 жде того, хто кров’ю вмився»,—

І вже їх ворушила вітраверть.

Ці душі слухавши, я похилився

І в болісну заглибився печаль;

Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»

Джанчотто був кульгавим і надзвичайно потворним, тому Гвідо боявся, що його донька Франческа, побачивши свого нареченого, відмовиться одружуватися з ним. Тому було вирішено, що дівчина не повинна бачити свого судженого до весілля, а на церемонії вінчання представляти Джанчотто буде його молодший брат Паоло, «вродливий і вихований чоловік».

Коли Паоло під час підготовки до весілля прибув до Равенни, сталося так, що одна з дам вказала на нього Франчесці як на її майбутнього чоловіка. Дівчина щиро покохала його, нічого не знаючи про плани батька. Обман відкрився їй вранці після пишного весілля і шлюбної ночі.

Франческа зненавиділа свого чоловіка, вважаючи, що він підступно заманив її, і продовжувала кохати Паоло, який відповів їй взаємністю.

Джанчотто надовго поїхав із дому. За якийсь час один зі слуг повідомив його про подружню невірність Франчески. Господар, який дуже кохав свою дружину, несподівано повернувся додому і викрив коханців. Не тямлячи себе від люті, Джанчотто кинувся зі шпагою на Паоло, але Франческа встигла закрити коханого собою. Джанчотто знову замахнувся і завдав удару братові. Уранці наступного дня «обох коханців з великими планами було поховано у спільній могилі».

У вигнанні Данте останній свій притулок знайшов у племінника Франчески, який був на той час сеньйором (тобто правителем) Равенни. Дослідники припускають, що молодий Данте міг бачити у Флоренції і самого Паоло, коли той командував загоном.

1 Франческа народилася в Равенні, що розташоване поблизу місця впадіння річки По в море.

2 Каїна — частина дев’ятого кола Пекла, де караються вбивці або зрадники рідних (названа за ім’ям першого братовбивці Каїна). Сюди потрапить і душа вбивці Франчески і Паоло.

І я на це почав: «О лютий жаль!

Ці ніжні мрії, ці солодкі чари

Їх завели в таку скорботну даль!»

А там звернувся до цієї пари

Й почав: «Франческо, від твоїх страждань

У серці чую болісні удари.

Але скажи: під час палких зітхань

Як вчило вас чаруюче кохання

Спізнати мить жагучих поривань?»

Й вона: «Немає більшого страждання,

Як згадувати любий щастя час

В біду; твій вождь здає в тім справоздання.

Коли ж ти прагнеш знать, який у нас

Початок був коханню, збудься спраги,—

Я плакать буду й мовить водночас.

Якось ми вдвох читали для розваги,

Як Ланчелота (5) взяв кохання пал,

І самоти не брали до уваги.

І часто, мов під дією дзеркал,

Нам під очима лиця пік рум’янець.

Але нас подолав миттєвий шал:

Ми прочитали, як тремтів коханець,

Бо вперше в губи цілував самі, —

І цей от, мій незмінний співвигнанець,

Мені вуста торкнув, з жаги німий, —

Твір і співця за Галеотто (6) мавши,

Вже того дня більш не читали ми».

Франческа і Паоло (картина Чарльза Галле, 1888 рік)

(5) Ланчелот (або Ланселот) — герой середньовічного французького рицарського роману, найвідважніший серед рицарів Круглого столу і коханий королеви Джіневри, дружини короля Артура.

(6) Галеотто — один з героїв рицарських романів циклу Круглого столу, старший друг Ланчелота, що сприяв його зближенню з Джіневрою. Він умовив прекрасну королеву поцілувати сором’язливого героя. Під іменем «Галеотто» в той час розуміли «звідник».

Переклад з італійської Євгена Дроб'язка

Мистецька галерея

Неперевершені ілюстрації до «Божественної комедії» виконав французький художник-самоучка Густав Доре (1832-1883). Видатний митець XIX століття створював роботи до багатьох міфологічних і літературних сюжетів. Він ілюстрував міфи про подвиги Геракла, твори Мігеля де Сервантеса, Шарля Перро, Джорджа Гордона Байрона, Оноре де Бальзака, а також Біблію. Сучасники Гюстава Доре захоплювалися надзвичайною виразністю його чорно-білої графіки.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Предметні компетентності

1. У «Пісні першій» вкажіть символи і поясніть їхнє значення.

2. Поясніть алегоричний сенс блукань Поета в похмурому лісі. Що завадило йому знайти правильну стежку?

3. Чому саме Вергілій став Поетовим проводирем у потойбічному світі? Що символізують образи Поета і Вергілія у творі?

4. Що прочитав Поет на брамі Пекла? Як ви розумієте зміст написаного?

5. Хто, на думку Данте, відповідає за все вчинене в житті людини? Поясніть сутність проблеми вибору людиною свого життєвого шляху.

6. Поміркуйте, чому у Пеклі герої твору рухаються вниз у яму, а в Чистилищі — вгору до небесного Раю. Доведіть, що алегоричний смисл подорожі Поета потойбічним світом полягає в очищені душі, віднайденні справжніх життєвих цінностей.

7. Доведіть, що автор «Божественної комедії» зазнав упливу античної літератури і науки.

8. Які традиції середньовічної релігійної літератури використав Данте у поемі?

9. Із якою метою Данте вводить у твір образи своїх сучасників? Уявіть себе флорентійцем кінця доби Середньовіччя, який ще пам’ятає згаданих у «Комедії» реальних осіб. Поміркуйте, з якими почуттями ви читали б цей твір.

10. У чому полягає буквальний смисл поеми Данте? Чому, якби автор заклав у свою поему лише буквальний смисл, його твір нагадував би звіт про туристичну подорож екстремальними маршрутами?

11. Поясніть сутність протиставлення видимого світу потойбічному. Доведіть, що «Комедія» італійського поета має дидактичний, тобто повчальний смисл.

Інформаційно-цифрова компетентність

Знайдіть в інтернеті короткометражний фільм про добірку гравюр «Гюстав Доре. Ілюстрації до “Божественної комедії Данте”» (8 хвилин) або скористайтеся посиланням за QR-кодом на додаткові матеріали (№ 7 в переліку).

Зробіть висновок про вплив графіки видатного французького художника на сприйняття читачами твору Данте Аліг’єрі «Божественна комедія». Як використана у фільмі увертюра (інструментальний вступ) до рок-опери «Ісус Христос — суперзірка» (композитор Ендрю Ллойд Веббер, автор тексту Тім Райс, 1970 рік) підкреслює настрій ілюстрацій Гюстава Доре?

Для тих, хто хоче знати більше

Щоб відзначити величезний внесок українських перекладачів у вітчизняну культуру і літературу, в Україні запроваджено літературні премії. Зокрема, з 1972 року присуджується щорічна премія імені Максима Тадейовича Рильського «за найвищі досягнення в галузі перекладу українською мовою творів світової літератури, які збагачують скарбницю національної культури, сприяють її активнішому інтегруванню в загальнолюдський духовний процес». Лауреатами премії імені М. Рильського стали відомі вам перекладачі Василь Мисик, Євген Дроб’язко, Борис Тен, Дмитро Павличко, Микола Лукаш, Григорій Кочур, Дмитро Паламарчук, Іван Дзюба, Олександр Терех і багато інших майстрів перекладацького мистецтва.

(Підготовано за матеріалами Вікіпедії).