Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Міляновська - Нова програма

Мо Янь

(народився 1955 року)

Мо Янь (справжнє ім’я Гуань Моє) народився у селищі Гаомі в провінції Шаньдун на південному сході Китаю. Родина письменника була заможною, займалась сільським господарством, а хлопчик відвідував школу в рідному містечку. Він добре вчився, багато читав і допомагав батькові на фермі у вільний час. Життя китайського села, добре відоме з дитинства, пізніше стане однією з центральних тем творчості всесвітньо відомого автора, а рідна провінція Шаньдун буде у творах Мо Яня місцем багатьох подій.

У 1966 році, коли малому Гуаню було 11 років, країну охопила так звана Культурна революція. Офіційно це був масовий рух за істинне очищення суспільства і впровадження комуністичної ідеології шляхом викорінення небажаних суспільних елементів. На ділі ж революція перетворилась на масові репресії і в результаті призвела до винищення китайського середнього класу та інтелігенції.

Таким чином очільник правлячої комуністичної партії Китаю Мао Цзедун повернув собі втрачені позиції після політики «Великого стрибка» — невдалої спроби швидкої промислової модернізації аграрного китайського суспільства, яка закінчилась катастрофічним занепадом економіки. Відтепер культ особи і коло повноважень Мао Цзедуна стали необмеженими.

Письменники писали лише те, що потрібно було партії, прославляючи свого вождя, пропагуючи комуністичну ідеологію. Усі, хто виявляли інакомислення, були репресовані, а деякі навіть розстріляні. Якщо ж людина хотіла стати успішним культурним діячем у Китайській народній республіці, то змушена була прославляти компартію і вождя або хоча б уникати гострих суспільних тем.

Коли розпочалась Культурна революція і землі заможних селян просто відібрали, батько Гуаня забрав сина зі школи, незважаючи на його обдарованість. Фактично біографія Моє була зіпсована його походженням. Шкільна освіта одинадцятирічного хлопчика обмежилася п’ятьма класами, а Гуань змушений був щоденно працювати на фермі. Тут, на фермі, малому пастушку Гуаню врізався у пам'ять постійний лейтмотив — не говори. Не говори нічого про свої думки поза межами дому, мовчи про те, що думаєш, просто працюй...

Сучасні дослідники звернули увагу, що у творах Мо Яня дуже яскраво описані муки голоду — відчуття, які були добре знайомі дитині, яка у цілковитій самотності випасала корів за селом і мріяла, що колись буде тричі на день їсти пельмені. Літературознавці вважають, що в одному із творів Мо Яня описаний епізод з його дитинства: голодний хлопчик вкрав помідори, а коли його викрили, то змусили каятися перед портретом керівника комуністичної партії Китаю Мао Цзедуна. Пізніше в одному з інтерв’ю з приводу нагородження Нобелівською премією митець безхитрісно зізнається, що хотів стати письменником, бо ще в дитинстві чув, що вони кожного дня можуть їсти досхочу.

Гуань Моє прожив у селі до 1976 року, поки не пішов працювати на фабрику, яка виробляла бавовну. У тому ж році, незважаючи на своє походження, Гуаню вдалося вступити до лав Народно-визвольної Армії Китаю (НВА). Саме тут юнак відкрив свій письменницький талант. Він надрукував перші твори в армійському журналі «Вісник НВА». Перше його оповідання з’явилося у 1981 році під назвою «Злива у весняну ніч». Тоді ж він узяв творчий псевдонім Мо Янь, що дослівно перекладається — «не говорити» або ж «мовчати».

Попри прагнення Моє ввійти у світ літератури творча свобода у тогочасному Китаї була обмежена літературним напрямом із назвою «соціалістичний реалізм». Цей напрям передбачав, що письменники у своїх творах повинні звеличувати комуністичну партію і описувати міжкласову боротьбу. Тож не дивно, що саме зарубіжні автори викликали захоплення у майбутнього лауреата Нобелівської премії — насамперед англієць Вільям Фолкнер, ірландець Джеймс Джойс, а особливо колумбієць Габріель Гарсіа Маркес.

1984 рік для письменника став доленосним, його нагородили за літературні досягнення, а також він вступив до Інституту мистецтв при НВА. Хлопець із незакінченою шкільною освітою відтепер мав змогу отримати повноцінну, хоча й ідеологічно забарвлену, вищу освіту. Цього ж року Мо Янь надрукував свою першу оригінальну повість «Невидима редиска».

У 1986 році розпочався наступний етап в житті Мо. Уже як професійний письменник він видав один із найвизначніших своїх творів — роман «Червоний гаолян: історія одного роду». Саме у цьому творі Мо виявив свій унікальний стиль: твір написаний жорстоко, у ньому без жодних прикрас зображено історію однієї родини в період японсько-китайської війни. Письменник зміг поєднати міф і реальність, сатиру та історію кохання, змальовану на тлі війни у невеличкому китайському містечку Гаомі.

Світова слава не забарилась — Мо Янь став одним із найвпізнаваніших китайських письменників. Особливо після успішної екранізації роману в Китаї. Роман «Червоний гаолян: історія одного роду» завдяки віднесеності у минуле не суперечив вимогам китайської цензури. Письменник зміг, не зраджуючи стилеві та не викликаючи обурення владних структур, донести свої ідеї до читача.

Як автор Мо Янь розвивався в літературному середовищі соціалістичного реалізму, але мріяв реалізуватися в літературному напрямі «магічний реалізм», до якого належали такі видатні латиноамериканські письменники як Габріель Гарсіа Маркес і Хуліо Кортасар. У магічному реалізмі Мо Яня приваблювали масштабність подій, несподіваність образів, поєднання реалістичного зображення дійсності із надзвичайним, чарівним. Здобувши літературне ім’я і репутацію, Мо вирішив, що ось тепер, коли його читає весь світ, він зможе писати, про що захоче, незважаючи на цензуру.

У творах Мо Яня завжди присутній образ народу, який живе непростим життям у країні з давніми віруваннями, багатими традиціями, які з’явилися задовго до початку нашої ери, а тепер поєднуються з масою новочасних ідеологічних обмежень, накладених партійними лідерами протягом останніх ста років. Світ творів Мо Яня яскравий і водночас простий, зі своєю важкою правдою, а часом і відразливою відвертістю.

Після публікації епатажного роману «Країна вин» (1992 рік) письменник зазнав нищівної критики. Наступний роман «Великі груди, широкі стегна» (1995 рік), який охоплює майже всю історію Китаю викликав, ще більший спротив. Влада зупинила видання роману, а Мо Яня змусили опублікувати статтю, у якій він висловлював жаль і каяття щодо написання шкідливих для нації художніх творів. «Великі груди, широкі бедра» отримали популярність лише за межами Китаю і лише завдяки так званим «піратським копіям». Таке втручання китайської цензури у творчий процес Мо Янь стало першим і єдиним прямим втручанням, хоча сатиричний і викривальний елементи з його творчості повністю так і не зникли.

Мо Янь написав 11 романів, 80 оповідань, 30 повістей, 2 п’єси, 5 збірок есе та 9 кіносценаріїв протягом свого ще не завершеного літературного шляху.

У 2012 році 57-літній китайський письменник, який до того часу став уже не просто всесвітньо відомим автором, але й визнаним митцем із численними літературними нагородами в Азії, отримав Нобелівську премію за «галюциногенний реалізм, що поєднується з народними казками, історією та сучасністю».

Багато хто вважав нагородження Мо Яня Нобелівською премією актом кричущої несправедливості і проявом заполітизованості одного з найавторитетніших конкурсів світу. Мовляв, як можна нагороджувати автора, який прислуговує тоталітарному режиму, є державним функціонером, обраний заступником голови Спілки письменників Китаю?

Але багато літературних і суспільно-політичних видань, визнаючи безумовний талант Мо Яня, підтримали рішення Нобелівського комітету. На їхню думку, твори Мо Яня, незалежно від його політичних уподобань і посад, є свідченням високого мистецтва, далекого від партійної кон’юнктури. Водночас літературознавці зазначають, що Мо Янь зробив величезний внесок у китайську національну літературу і розпочав новий етап у її розвитку.

Як ви знаєте, літературна Нобелівська премія присуджується за особливі досягнення в царині мистецтва слова, і твори китайського митця, зокрема такі, як оповідання «Геній», є взірцем прекрасного художнього полотна, яке нікого не залишає байдужим. У них на тлі доль простих людей утверджуються вічні загальнолюдські цінності.

Мо Янь, зображуючи життя звичайних селян (часто з гумором), зараз не виступає з нищівною критикою діяльності комуністичної партії Китаю, чого, можливо, чекали від нього деякі романтично налаштовані європейські культурні діячі. Однак він робить не менш важливу справу: гуманізм творів митця поступово змінює свідомість його співвітчизників, а отже — і саму країну.

Оповідання «Геній» — це історія про хлопчину Цзян Дачжі, його непрості дитячі взаємини з однолітками і односельцями. Героя твору вважають розумним, тому що у нього нібито особливо «кругла голова». Цзян справді має гнучкий розум, завдяки йому обдарований школяр стає пестунчиком вчителя і стикається з бездумною агресією своїх однокласників.

Односельці усвідомлювали, наскільки Цзян Дачжі відрізняється від них усіх, але визнали його розум лише тоді, коли хлопчина вступив до університету — вперше за усю історію села!

Однак Цзян відмовляється від перспектив, забезпеченого майбутнього, яке могла б дати йому університетська освіта і несподівано повертається додому. Він вирішив урятувати сотні тисяч людей, зрозумівши руйнівну силу землетрусів. Із часом все село, яке раніше кепкувало з Цзян Дачжі, допомагає йому у дослідженнях.

Головний герой твору Цзян Дачжі — це приклад безмежної любові до людства, відмови від власних амбіцій задля порятунку свого селища, простих людей, які нічого не розуміли у геології, географії чи сейсміці, але стали такими щирими і рідними для нього.