Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Міляновська - Нова програма

Федір Достоєвський

(1821-1881)

Федір Достоєвський — один із найяскравіших російських письменників світового рівня, який мав надзвичайний вплив на митців і філософів як ХІХ, так і наступного століття. Проте життєвий шлях цієї людини був надзвичайно складний і суперечливий.

Дитячі та юнацькі роки Федора Достоєвського

Дід письменника (Андрій Достоєвський) був уніатським (греко-католицьким) священиком у полонізованому Брацлаві. Батько (Михайло Андрійович), закінчивши Кам’янець-Подільську1 духовну семінарію, у 1809 році поїхав до Москви, щоб в Імператорській медико-хірургічній академії здобути фах лікаря. Після завершення навчання Михайло Андрійович залишився в Москві, де і служив у військовому госпіталі. Вийшовши у відставку, Михайло Достоєвський отримав призначення у лікарню для бідних і, незважаючи на шляхетське походження, все життя змушений був працювати, щоби забезпечити свою велику родину.

1 Поділля (Подолія) у 1793 році захопила Російська імперія. У 1796 році царським указом була створена Подільська губернія з центром у Кам’янці.

Про представників роду Достоєвських залишилося чимало згадок у різних давніх документах ще від початку XVI століття.

Біографи вважають, що саме прізвище походить від назви села Достоєве, дарованого далекому предкові великого письменника пінським князем з роду Ярославичів (зараз ці землі у Білорусі). У тому ж XVI столітті наступні покоління Достоєвських оселилися на Волині і Поділлі.

Серед Достоєвських були землевласники і повітові маршалки, ієромонах Києво-Печерської лаври і настоятель католицького монастиря, шляхтичі і воїни, які служили литовським князям і обирали польських королів. Численні згадки про предків Достоєвського, що залишилися в українських документах, пов’язані з містами Мінськ, Львів, Брацлав, Овруч та багатьма іншими, які входили то до складу Речі Посполитої, то до складу Австрії.

При цій лікарні для бідних, у невеликому будиночку, жила сім’я Достоєвських, тут народився і їхній другий хлопчик, хрещений Федором, — майбутній письменник, який став гордістю російської літератури. Його мати, Марія Федорівна, походила з купецької родини. Ця маленька худенька жінка була дуже побожною і надавала релігійному вихованню дітей величезного значення. Федір Достоєвський пізніше згадував, що вчився читати за Біблією.

Першою освітою дітей була домашня освіта. До них приходили вчителі, але деякі предмети викладали самі батьки. Незважаючи на те, що в родині було восьмеро дітей, Михайло Достоєвський зумів забезпечити старшим синам Михайлу і Федору навчання у приватному пансіоні, яке відповідало дворянському вихованню. Батьки вирішили, що їхні сини не можуть відвідувати гімназію, в якій був недостатньо високий рівень викладання і дозволялися фізичні покарання (хоча освіта у цьому закладі передбачала менші витрати).

Будинок Кам’янець-Подільської духовної семінарії, в якій навчався батько Федора Достоєвського (сучасний вигляд)

Федір багато читав, і його літературні уподобання формувалися під впливом Гомера, Йоганна Вольфганга Ґете, Фрідріха Шиллера, Вальтера Скотта, Ернеста Теодора Амадея Гофмана, Оноре де Бальзака, Олександра Пушкіна.

Федір ріс жвавою і водночас вразливою дитиною, його душа чутливо реагувала і на красу світу, і на людські біди. Він на все життя запам’ятав смерть своєї дитячої подруги — дев’ятирічної дівчинки, яку вбив волоцюга. Її тіло знайшли в саду їхньої московської лікарні. І хлопчика, і дорослих жахнула, з одного боку, безтямна і груба жорстокість, а з другого — беззахисність і тендітність маленької людини.

За відмінну і старанну службу батько Федора був нагороджений двома орденами, а також отримав чин, який давав Достоєвським право на російське дворянство. Проте родина жила незаможно, і Михайло Андрійович постійно повторював дітям, що вони повинні вчитися, щоби дати собі раду в житті.

Отримавши дворянство, Достоєвські купили невеличкий маєток, заплативши за нього гроші, які відкладали роками. Вони сподівалися, що, господарюючи на землі, не тільки повернуть вкладені кошти, а й примножать статки. Але не вдалося. Господарка заводилася важко, а через якийсь час маєток згорів від іскри, занесеної вітром із двору селянина. Будинок відбудували, і малий Федір дуже любив проводити літо у селі серед природи.

Жахливою втратою стала смерть матері у 1837 році, і найближчою людиною для 16-річного Федора став його старший брат Михайло. Обидва хлопці як велике горе також сприйняли загибель Олександра Пушкіна, яка сталася через кілька днів після похорону матері. Федір говорив, що якби мама була жива, то він носив би жалобу за великим російським поетом.

Піклуючись про майбутнє дітей, батько вирішив віддати двох старших синів до Петербурга в Головне інженерне училище — один із кращих військових навчальних закладів. За одноосібним рішенням Михайла Андрійовича на синів чекала військова кар’єра. Проте така перспектива мало приваблювала хлопців, які пристрасно хотіли присвятити себе літературі. До того ж, медична комісія відмовилася приймати Михайла і підліток вступив до військового училища в іншому місті, а Федір залишився один у великому і чужому Петербурзі.

Життя Федора кардинально змінилося. Заняття в училищі були найрізноманітніші: фортифікація, геометрія, хімія, механіка, мови, архітектура, історія, фехтування, танці тощо. Юнак, далекий від мрій про армійську кар’єру, скаржився на постійну муштру, військові варти і виснажливі огляди. Курсанти бачили, як непросто Федорові було пристосуватися до життя в училищі. Він різко відрізнявся від вишколених однолітків своєю незграбністю і неорганізованістю. Його товариш згадував, що важко собі було уявити юнака, який би настільки мало підходив для військової служби.

Однак Достоєвський вражав товаришів начитаністю, справжньою любов’ю до літератури, знав напам’ять силу-силенну творів, а ночами, коли хлопці спали, Федір щось багато писав. Як він встигав, виконуючи чимало обов’язків і завдань, не тільки багато читати, а й перекладати і писати власні твори — драми, оповідання і романи, — незрозуміло. Федір, який у дитинстві був жвавою дитиною, тепер став похмурим і самозаглибленим; його душа прагнула чогось високого і вагомого, а однолітки вважали його відлюдькуватим диваком і через цікавість до питань релігії називали монахом.

Навчання Федора коштувало дорого, і хоча частину суми дала тітка, Михайлові Андрійовичу доводилося крутитися і в селі, і в лікарні. Синові до Петербурга батько писав листи, в яких скаржився, що маєток вкрай занепав, а здоров’я його слабшає щодень.

Михайлівський замок у Петербурзі, в приміщенні якого з 1819 року розмістили інженерне училище (акварель невідомого художника, 1800 рік)

Федір страждав від постійного безгрошів’я, до того ж, йому доводилося вчитись і жити в елітному навчальному закладі серед нащадків заможних родин. І в одному з листів він дорікав батькові, що немає коштів, щоб купити собі навіть чаю, аби після холодного караулу зігрітися. А через кілька днів він отримав звістку, що Михайло Андрійович несподівано помер, залишивши сиротами молодших дітей. Смерть батька надзвичайно вразила 18-річного юнака: почувши страшну звістку, Федір пережив важкий напад епілепсії, яка відтоді супроводжувала його все життя.

Федір страшенно переймався за долю молодших братів і сестер, яких під свою опіку взяли родичі. Зокрема, його дуже бентежила доля сестри Варі, яка вийшла заміж у 17 років за чоловіка набагато старшого за себе, але заможного. Юнакові здавалося, що родичі видали її за нелюба, аби збути з рук. І скільки б сестра не пояснювала братові, що справді кохає свого чоловіка, людину порядну й добру, Федір так і не зміг налагодити з ним стосунки, вважаючи, що він скористався безвихідним сирітським становищем Варі.

Пізніше образ душевної і розумної дівчини-безприданниці неодноразово з’являтиметься у творах Федора Достоєвського.

Перші кроки в літературі

Після закінчення військового училища брати Достоєвські, отримавши невелику спадщину, вирішили йти за власним покликанням, а не шляхом, визначеним батьком. 23-річний Федір, не відслуживши і року після училища, подав у відставку у чині поручика. Біографи зазначають, що складний характер юного Достоєвського зашкодив йому в житті. Непрактичний, непристосований до життя Федір, який мав достатній щорічний дохід, служачи офіцером, не вмів раціонально розпоряджатися коштами і постійно потерпав від нестатків. Проте він щиро вірив у свій талант, і тому не захотів поєднувати військову службу з літературною діяльністю, через що вийшов у відставку, втративши стабільну платню.

Письменник-початківець був дуже сором’язливим. У 1844 році Федір Достоєвський видав переклад одного з романів Оноре де Бальзака «Євгенія Гранде», але так і не наважився вказати себе перекладачем. А у 1846 році з допомогою друзів він видав свій перший роман «Бідні люди». Твір був сповнений тонкого психологізму та щирого співчуття до знедолених і принижених. Письменник показав їхнє цілковите безсилля перед свавіллям і жорстокістю тих, хто займає високе суспільне становище.

Макар Дєвушкін, головний герой роману «Бідні люди» (ілюстрація Петра Боклевського, 1840-і роки)

Історія публікації повісті була доволі зворушливою. Друг автора, молодий письменник Дмитро Григорович, тихцем від несміливого Достоєвського приніс рукопис твору до вже відомого вам Миколи Нєкрасова (видавця авторитетного літературного альманаху «Соврємєннік», заснованого Олександром Пушкіним). Григорович згадував, як вони — обидва вже дорослі чоловіки — плакали, читаючи рукопис повісті «про страшну правду» непомітного життя маленьких людей у Петербурзі. А наступного дня Нєкрасов оголосив своїм друзям: «Новий Гоголь явився!»

Молодий Федір Достоєвський виявив себе у цьому творі новатором, зобразивши душевну ніжність і моральне багатство звичайних і, здавалося, нічим не примітних людей. Автор зумів показати, наскільки внутрішній світ «маленьких людей» складніший і багатогранніший за внутрішній світ сильних світу цього.

Роман «Бідні люди» зустріли із захватом; російські літератори, про яких до цього часу молодий Достоєвський лише чув або читав, стали його шанувальниками. Сучасники побачили у творі продовження традицій видатного письменника-реаліста Миколи Гоголя, а також новий розвиток його теми «маленької людини». Федора Достоєвського вітали як надзвичайний талант, як молодого представника реалістичної школи російської літератури.

Достоєвський був як громом уражений несподіваним успіхом. Він продовжив писати, сподіваючись на новий тріумф і славу, але наступні його твори раннього періоду не змогли повторити першого успіху.

Арешт, каторга, заслання

Зазнавши болісної невдачі, посварившись із Миколою Нєкрасовим та іншими літераторами, 25-річний Федір Михайлович приєднався до політичного гуртка петрашевців. Очолював це товариство Михайло Петрашевський, людина надзвичайно енергійна й розумна. На таємних щоп’ятничних зібраннях учасники цього гуртка читали заборонену літературу (зокрема, історію революцій), дискутували «про хвороби російського суспільства та методи їх лікування». Молоді люди обговорювали необхідність скасування кріпацтва і навіть організації в Росії селянських повстань.

Проте Достоєвський не вирізнявся радикальністю поглядів і пристав до гуртка через своє сердечне співчуття знедоленим і захоплення новими ідеями перевлаштування суспільства. Він був задіяний в організації таємної типографії, в якій мали друкувати звернення до селян і солдатів.

У зв’язку з революційними подіями у Франції уряд Миколи І визнав потребу боротьби з політичними організаціями, що становлять загрозу для державного устрою Росії. У квітні 1949 року Федора Достоєвського та кілька десятків інших петрашевців заарештували і на вісім місяців ув’язнили у казематах Петропавлівської фортеці. Біографи пишуть, що Достоєвський на допитах поводився мужньо і намагався вигородити своїх товаришів. У результаті розслідування молодий письменник був визнаний «одним із найважливіших» серед петрашевців і звинувачений у підготовці державного перевороту.

Після тривалого слідства Федір Достоєвський і двадцять учасників таємного товариства «за участь у злочинних намірах» були засуджені до страти через розстріл. На цьому і завершився б життєвий шлях письменника-початківця, який досі не реалізував свій талант повною мірою.

У день страти у двадцятиградусний мороз Достоєвський стояв перед ешафотом поряд з іншими петрашевцями в саванах1 смертників перед націленими на них рушницями. У Петербурзі на Семенівському плацу, де відбувалися публічні страти, зібрався кількатисячний натовп глядачів. Щоб витримати моральні тортури підготовки до страти і споглядання розстрілу тих, кого вже прив’язали до ганебного стовпа, Федір Достоєвський переказував одному зі своїх товаришів зміст написаної ним у фортеці повісті.

1 Саван — поховальне біле вбрання у вигляді довгої сорочки.

Російський каторжанин, прикутий ланцюгами до тачки (світлина 1891 року)

Несподівано замість пострілів засуджені, які вже приготувалися до смерті, почули барабанний дріб. Після цього їм оголосили царський указ про помилування: заміну смертної кари на каторгу і наступне заслання. Над головами засуджених зламали шпаги, що вважалося публічною ганьбою і позбавляло їх дворянських прав. Один із петрашевців не витримав такої жорстокої інсценізації розстрілу і внаслідок душевного потрясіння збожеволів.

Після пережитого «обряду смертної кари» Федора Михайловича доправили у далекий Сибір — в Омський острог, де письменник провів 4 нелегкі роки, працюючи на цегельному заводі. За всі ці роки він жодного разу не виходив за межі острогу і страждав не тільки від складних умов життя, а й від самотності. Самозаглиблений Федір Михайлович важко заводив знайомства, а серед злочинців-каторжників йому особливо проблематично було знайти коло для спілкування. Проте винятково жорстоким присудом стала для нього заборона писати.

Після закінчення каторжного терміну відставного поручика Достоєвського зарахували рядовим у Сибірський лінійний батальйон у віддалену, загублену у пісках фортецю Семипалатинськ.

У 1855 році після смерті імператора Миколи І становище Достоєвського та інших політичних в’язнів дещо покращилося. Федір Михайлович зміг дослужитися від рядового до чину підпоручика. Водночас деякі біографи вважають, що життя Достоєвського стало дещо легшим відтоді, як він написав вірнопідданський вірш, присвятивши його вдові-імператриці.

Повернення письменника із заслання

У 1857 році «новий» російський імператор Олександр ІІ оголосив повну амністію Ф. М. Достоєвському із поверненням усіх дворянських прав і дозволом друкувати твори. А в 1860 році завдяки клопотанням друзів і рідних Достоєвський отримав царський дозвіл на повернення до Петербурга, але таємний нагляд за письменником здійснювався ще багато років. Із заслання письменник із дружиною і пасинком приїхав до столиці.

Із цього часу у Федора Михайловича починається новий період у його творчості. У 1860-ті роки він займається не тільки художньою літературою, а й разом з братом Михайлом видає журнали й газети. У своїй публіцистиці Достоєвський порушує актуальні для того часу проблеми: відірваність інтелігенції від життя народу; необхідність освіти для простолюду; роль селянства у збереженні самобутніх російських традицій; особливі шляхи розвитку російського суспільства, для якого неприйнятний європейський раціоналізм та індивідуалізм; особлива релігійність російського народу; неприйнятність революційних змін тощо. Його публікації були популярними, оскільки думки, висловлені у статтях, були важливими не лише як думки відомого письменника, але і як думки людини, що постраждала за свої політичні погляди.

Здавалося, що життя поступово налагоджується — повісті і романи Федора Достоєвського знову стають сенсацією, а його публіцистика має великий резонанс. Та несподівано журнал братів Достоєвських закрили. Важкими втратами у 1864 році стали смерті рідних людей: дружини Марії і брата Михайла, який залишив після себе великі борги. Федір Михайлович узяв на себе піклування про сім’ю Михайла та розв’язання його фінансових проблем. Ці борги довго тяжіли над митцем, змушуючи його підписувати з видавцями вкрай невигідні й виснажливі контракти.

Федір Михайлович важко працював, часом скочуючись у жахливу бідність і депресію. Крім того, від перевтоми у письменника часто траплялися напади смертельно небезпечної епілепсії. У 1865 році Федір Достоєвський розпочав роботу над романом «Злочин і кара», який пізніше принесе митцю всесвітню славу. Однак робота переривалася через те, що письменникові доводилося виконувати попередні угоди і закінчувати інші твори, за які він уже взяв гонорари.

Достоєвський все більше і більше заплутувався у боргах та зобов’язаннях перед видавцями, витрачаючи гонорари і не встигаючи вчасно здати рукописи. Він зізнавався, що нерідко траплялося так, що перші розділи твору вже друкували в журналі1, а наступні розділи були ще тільки в уяві автора.

1 У той час поширеним був друк великих творів в окремих номерах журналів частинами.

У 1867 Федір Михайлович одружився з жінкою, яка стала його помічницею, люблячою та відданою дружиною. Для того, щоб хоч трохи поправити підірване здоров’я й отримати перепочинок від кредиторів, Достоєвські вирішили на якийсь час поїхати за кордон. Поїздка стала можливою завдяки Анні Григорівні: дружина заклала у ломбарді свої коштовності, щоб отримати гроші на подорож.

Подружжя Достоєвських пробуло за кордоном не кілька запланованих місяців, а кілька років. Анна Григорівна поступово зуміла подолати і творчу, і фінансову кризу Федора Михайловича. Вона була стенографісткою письменника, завдяки чому робота просувалася швидше і виконувати контракти стало легше. Також дружина взяла на себе обов’язки літературного агента Достоєвського: вона вивчила особливості книгодрукування, механізми розповсюдження накладів і, організувавши успішний продаж книг, допомогла чоловікові позбутися багаторічних боргів. Анна Григорівна створила затишний світ для геніального письменника, який нарешті зміг відчути душевний спокій, фінансову незалежність і творчу свободу.

Дружина Достоєвського Анна з дітьми Федором і Анною (світлина 1870-х років)

За наполяганням дружини сім’я Достоєвських залишила холодний і сирий Петербург, який погано впливав на здоров’я чоловіка та їхніх дітей. Вони переїхали в Новгородську губернію у старовинне місто Стара Русса, де купили двоповерхову садибу і жили, насолоджуючись сімейним щастям. Федір Михайлович багато писав, читацька публіка із захватом сприймала його книги — письменник досяг слави.

Восени 1880 року здоров’я Федора Михайловича, яке завжди було слабким, сильно підупало і родина на зиму повернулася у Петербург для кращого лікарського нагляду. Письменник ділився зі своїм давнім другом Дмитром Григоровичем передчуттям, що не переживе цієї зими. Митець, хоч і роками страждав на легеневі хвороби, працював до останнього дня. 28 січня 1881 року письменнику різко погіршало і він несподівано помер.

Похорони Федора Достоєвського були велелюдні, труну проводжала тридцятитисячна юрба шанувальників його видатного таланту.