Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Міляновська - Нова програма

РОМАН ГУСТАВА ФЛОБЕРА «ПАНІ БОВАРІ»

Роман «Пані Боварі» — важлива точка відліку не лише у творчості Густава Флобера, а й в європейській літературі XIX століття. Твір ніби розділив усю реалістичну літературу на дві частини — до і після «Пані Боварі».

Творчість письменників-реалістів першої половини XIX століття припала на період, коли реалістична література розвивалася одночасно й у взаємодії з романтичною, причому провідна роль належала саме романтичній літературі. Тому твори реалістів відзначалися деякими рисами романтизму. Навіть у повістях і романах таких видатних майстрів реалістичної прози, як Оноре де Бальзак і Фредерік Стендаль можна знайти романтичні елементи. Наприклад, Флобер бачив «невірогідності» і «перебільшення» в образах персонажів Бальзака (згадайте образ Гобсека в повісті «Гобсек», вивченій вами у 9 класі). Подібні зауваги можливі й щодо персонажів роману Стендаля «Червоне і чорне». Наприклад, образ Жульєна Сореля можна витлумачити як занадто яскравий, його честолюбство занадто пристрасне, а здібності занадто видатні.

Роман «Пані Боварі» став першим у європейській літературі XIX століття твором, у якому не було жодних ознак романтизму, він був свідомо створений у реалістичній манері на всіх рівнях: починаючи від головного конфлікту, сюжету, образів героїв і закінчуючи стилем написання. Флобер віддав багато сил тому, щоб художній світ роману навіть у дрібних деталях відповідав реальній дійсності. Дослідники творчості письменника провели велику роботу і встановили всіх, хто міг виступити прототипом кожного персонажу «Пані Боварі», знайшли села, містечка і маєтки, які були використані для зображення місця подій.

Поза сумнівом, Флобер використав у романі багато особистих спостережень, спогадів, вражень, розповідей і навіть газетних повідомлень. Однак він не мав на меті описувати конкретних людей, а, як письменник-реаліст, створював типові характери в типових обставинах: «Моя пані Боварі в цю саму мить страждає і плаче в двадцяти французьких містечках одночасно».

Першим поштовхом для Флобера до створення реалістичного роману з простим сюжетом стала розмова з друзями Максимом Дю Камом і Луї Бує після провального читання «Спокуси святого Антонія» в 1849 році. Друзі заспокоювали письменника і намагалися підказати нові шляхи для творчості. За спогадами Дю Кама, раптом Луї Бує вигукнув: «Чому б тобі не написати історію Деламара?»

Лікар Ежен Деламар, учень Флобера-старшого, жив у селі на околицях Руана, і його історія була широко відома в тих місцях. Уперше Деламар одружився на жінці, старшій за себе, а коли невдовзі вона померла, одружився вдруге на дівчині Дельфіні Кутюр’є. Дельфіна у шлюбі почувалася вільно, зраджувала чоловікові, витрачала гроші на прикраси й одяг, робила борги і, зрештою, заплутавшись, померла, ймовірно, внаслідок самогубства. У 1849 році через кілька місяців після її смерті помер і Ежен, залишивши сиротою маленьку доньку.

Флобер визнав, що ідея чудова, але вона його не надихнула — він не збирався писати провінційний побутовий роман. Однак подорож на Схід утвердила Флобера в думці використати цей сюжет і таки написати провінційний побутовий роман. Він розпочав «Пані Боварі» згідно з відміткою на рукописі 19 вересня 1851 року в день Святого Густава.

Незважаючи на те, що історія лікаря Деламара повністю відповідала сюжету роману «Пані Боварі», вона стала лише загальною схемою для роботи письменника. Флобер перетворив банальну провінційну історію подружніх зрад і грошових розтрат на глибокий психологічний роман.

Головний конфлікт у творі — це конфлікт романтичних ілюзій головної героїні Емми Боварі та вульгарної дійсності невеликих провінційних містечок, у яких їй довелося жити. Емма невдоволена довколишнім світом, відчуває тугу і внутрішню потребу змін. Захоплення романтичною літературою вказує їй шлях. Героїня переконана, що зображений у книгах романтичний світ — це безумовний взірець, за яким потрібно жити у світі реальному. Вона щиро очікує, що відомі їй прекрасні романтичні історії рано чи пізно стануться з нею і її життя докорінно зміниться. Емма йде за власними почуттями, шукає близьку романтичну душу і, долаючи перепони, уперто намагається реалізувати мрію — змінити реальний світ на свою корить і прожити у ньому пристрасне романтичне життя.

Зображення суспільства в романі

Реальний світ, який викликає невдоволення героїні, представлений провінційними містечками, зокрема «чималим містечком» Йонвіль, де розгортаються основні події твору. Весь Йонвіль — це один майдан, на якому розташовано критий ринок, мерію і церкву, та одна вулиця з аптекою, заїздом, нотаріальною конторою, крамничками і будинками городян. Життя в «глухому закутку» йде нудно й одноманітно, як годинник по колу, пожвавлення настає лише в базарні дні у середу.

Символом цієї одноманітності є акцизник Біне, який щодня в один і той самий час приходить в заїзд на обід і сідає на одне й те ж саме місце за одним і тим самим столом. З нудьги молодий клерк Леон Дюпюї, що працює в нотаріуса, не знає куди себе подіти і виходить з дому щовечора, сподіваючись на зустріч з подорожніми, щоб бесідою з ними хоч якось розвіятися. Жінки з цією ж метою займаються пересудами і підгляданням за сусідами.

Французьке провінційне містечко поблизу Руана (поштова листівка кінця XIX - початку XX століття)

Коло зацікавлень мешканців містечка вкрай обмежене: зазвичай вони занурені у свої дрібні побутові інтереси, більшість з яких пов’язана з отриманням прибутку. Аптекар Оме незаконно надає лікарські послуги, акцизник Біне займається браконьєрством, крамар Лере займається лихварством, священик Бурнізьєн підробляє ветеринарною справою, нотаріус тісно пов’язаний з крамарем, він бере в нього гроші для позичок клієнтам під заклад майна, а також має ще один додатковий бізнес — використовує кошти своїх поручителів для спекуляцій на біржі. Вершиною неприкритого цинізму в гонитві за прибутком є поведінка сторожа при кладовищі, який вільні від могил ділянки засаджує картоплею. Усі ці обивателі загрузли у «мізерії буденщини», їхнє життя безсенсовне.

На тлі сірої буденщини Флобер зображує не меш сірі характери. «Я зараз в сфері пильного спостереження найпересічніших подробиць. Мій погляд зосереджений на душевній цвілі» — написав він своїй подрузі під час праці над «Пані Боварі». Персонажі роману недалекі, самовдоволені, лицемірні, марнославні, але всі ці риси позначені душевною убогістю і егоїзмом. Їхнє лицемірство і марнославство має просту мету — забезпечення комфортного існування, не гребуючи засобами, демонструючи зовнішню добропорядність. Пристрасть для мешканців провінційних містечок — це бажання розбагатіти, отримати чергову посаду чи стати кавалером ордена, але аж ніяк не кохання.

Егоїзм і моральна деградація обивателів Йонвіля набули ще огиднішої форми після смерті головної героїні Емми. Використовуючи депресію її чоловіка Шарля Боварі, «всі почали гріти руки». До Шарля приходили нові і нові люди, які стверджували, що Емма їм заборгувала, хоча більшості цих боргів вона не робила. Завершилося все тим, що Еммина улюблена й вірна служниця втекла з коханцем, прихопивши із собою гардероб покійної пані.

Сюжет роману «Пані Боварі»

Роман «Пані Боварі» розпочинається з історії Шарля Боварі, скромного, старанного, не надто розумного сільського парубка. Долею Шарля переймалася мати, саме вона наполягла, щоб син потрапив до руанського коледжу, а згодом став «студіювати медицину». Після отримання Шарлем звання «санітарного лікаря» мати знайшла йому роботу в містечку Тост і оженила на жінці, старшій за нього з розрахунку на значні статки невістки.

Під час лікарської практики Шарль Боварі познайомився з Еммою Руо — донькою заможного сільського господаря. Між молодими людьми виникла симпатія. Після несподіваної смерті дружини лікар Боварі вирішує свататися до Емми. Проте він не надто вірить в успіх свого задуму, адже дівчина така гарна, а її батько такий багатий. Однак зовсім несподівано пан Руо підтримав його наміри. Старий господар керувався принципом: майбутній зять «чоловік порядний, ощадливий, освічений, такий за посагом дуже тягтися не буде».

Далі сюжет роману пов’язаний із життям головної героїні Емми Боварі. Молода жінка швидко розчарувалася у своєму заміжжі. Чоловік і буденне одноманітне життя почали її дратувати, вони зовсім не відповідають її уявленням про щасливе життя і пристрасне кохання, які вона отримала з романтичних книг. Тому Емма домоглася переїзду сім’ї у більше містечко Йонвіль.

Емма і Шарль Боварі (кадр із фільму «Мадам Боварі» режисера Софі Бартс, 2015 рік)

Містечко Йонвіль виявилося не набагато жвавішим, ніж Тост. Єдина людина, з якою Емма заприятелювала, став молодий клерк Леон Дюпюї, що нудився не менше за неї. У Йонвілі молода жінка народила доньку, та це не змінило її поведінки. Їй було приємно бачити Леона, хоча їхні стосунки не виходили за межі пристойності. Коли ж Емма нарешті вирішила, що її почуття відповідають романтичним стандартам і вона кохає юнака, Леон саме втомився від пісного Йонвіля, свого «безплідного кохання» і поїхав у Париж завершувати освіту.

За розчарованою Еммою почив упадати багатий землевласник Родольф Буланже. У них розвивався бурхливий і тривалий роман. Жінка настільки захопилася, що зробила коханцю романтичну пропозицію — разом утекти з Йонвіля і розпочати нове життя. Родольф погодився, але в домовлений день замість нього прийшов служник із листом, у якому була чемна відмова від втечі.

Емма переживає настільки велике потрясіння, що впадає в нервову гарячку і довго хворіє. Як тільки хвороба відступила, Шарль везе дружину в Руан, щоб розважити її театральною виставою. У театрі вони випадково зустрічають Леона Дюпюї, який після паризького навчання отримав посаду в Руані. Емма, згадавши старі почуття, не заперечувала проти нового роману.

Кохання, розділене відстанню потребувало коштів. Щоб знімати кімнату в руанському готелі, робити подарунки коханцю, купувати для себе дорогі речі, жінка почала підписувати боргові зобов’язання (векселі) крамарю Лере. Коли суми стали значними, до оселі Боварі прийшли судові виконавці. Емма, яка зовсім заплуталася грошових справах і змушена була постійно всім брехати, вирішує покінчити з усіма проблемами і випиває отруту.

Особливістю сюжету роману «пані Боварі» є його надзвичайно довга експозиція, яка за обсягом більша, ніж зав’язка, розвиток дії, кульмінація і розв’язка разом узяті. Експозицією є події твору, починаючи від історії життя Шарля Боварі й аж до хвороби Емми після розриву з Родольфом.

Зав’язка відбувається під час несподіваної зустрічі в руанському театрі Шарля і Емми Боварі зі своїм старим знайомим Леоном Дюпюї.

Розвиток дії збігається з розвитком стосунків Леона і Емми. Жінка, зав’язавши роман на відстані, добивається від чоловіка дозволу брати в Руані уроки гри на фортепіано. Насправді ці дні вона присвячує Леонові. Щоб роздобути грошей, Емма з намови лихваря Лере хитрістю змушує Шарля, який їй безмежно довіряв, зробити на неї нотаріальне доручення, що давало їй право розпоряджатися майном сім’ї. Завдяки цьому дорученню всі підписані нею зобов’язання ставали чинними. Коли Лере зрозумів, що з жінки, яка потрапила до нього в тенета, вже нічого взяти, він опротестував її векселі у суді.

Кульмінація роману — це усвідомлення Еммою, в яку халепу вона потрапила. Щоб уникнути скандалу, героїня оббігала всіх руанських банкірів, попросила Леона знайти гроші, потім у відчаї звернулася до зовсім чужих людей, які, на її думку, могли мати достатні суми, — йонвільського нотаріуса і акцизника. І, нарешті, згадала навіть колишнього коханця Родольфа. У день, коли конфіскація майна стала неминучою, «мов прірва розступилась перед нею».

У розв’язці йдеться про долю Шарля Боварі, його доньки Берти і для контрасту — про долю найуспішнішого обивателя Йонвіля аптекаря Оме.

Композиція роману «Пані Боварі»

Довга експозиція створила незвичну композицію твору. Значний обсяг експозиції дослідники пов’язують з бажанням автора передати нудьгу, тягучу одноманітність і сірість провінційного життя, а також зі складною еволюцією образу головної героїні, яку неможливо відобразити в короткій експозиції.

Композиційно експозиція роману дуже неоднорідна і складається з кількох частин, які виразно відмінні одна від одної. Дві її частини — історії життя Шарля Боварі та Емми Руо до їхнього шлюбу — знайомлять читача з характерами, уподобаннями, бажаннями і життєвим досвідом героїв.

Три інші частини — перебування подружньої пари Боварі в Тості, їхнє життя в Йонвілі і платонічні стосунки Емми з Леоном Дюпюї, а також опис її бурхливого роману з Родольфом — вводять Шарля і Емму в середовище маленького провінційного містечка. У цих частинах автор показує еволюцію їхніх образів під впливом життя в глушині, а також ознайомлює читача з багатьма персонажами, які будуть задіяні в основній частині роману. Відповідно на момент завершення експозиції про Шарля, Емму, Леона і середовище, у якому вони діють, відомо все. І це дає змогу письменнику розгорнути перед очима читача повноцінну драму Емми Боварі, не відволікаючись на роз’яснення контексту.

Емма Боварі (кадр із фільму «Мадам Боварі» режисера Софі Бартс, 2015 рік)

Головна особливість композиції твору — це наявність, крім головної кульмінації, ще трьох додаткових кульмінаційних центрів у експозиції.

Перший кульмінаційний центр пов’язаний із подіями, що розгорнулися в Тості. Пана і пані Боварі було запрошено на бал до маркіза д’Андервільє, якому Шарль вдало видалив нарив у горлі. Перебування Емми на балу посеред розкошів справжнього замку і аристократичних гостей стало кульмінацією її перебування в Тості з нелюбим чоловіком. Вона зажадала переїзду.

Другий кульмінаційний центр — це відкриття Емми, що вона закохана в Леона. Героїня переживає внутрішнє збурення і не знає, як правильно вчинити.

Третій кульмінаційний центр — це події, пов’язані з втечею Емми і Родольфа. Після відмови Родольфа героїня, не тямлячи себе, мало не вчинила самогубство і лише випадок перешкодив її наміру.

Еволюція Емми Боварі

Емма Боварі з дитинства відзначалася мрійливістю і не знаходила душевної розради в розміреному сільському житті на батьківській фермі.

Освіту дівчина здобула в монастирі, де навчилася танцювати, малювати, вишивати, грати на фортепіано і засвоїла основи географії. Спочатку черниці покладали надії, що Емма обере для себе «релігійне покликання», настільки ревно тринадцятирічна учениця перейнялася молитвами, катехізисом і церковними відправами. Черниці вважали, що дівчина живе глибоким духовним життям, але вони помилялися. Їхня підопічна була напрочуд поверховою людиною, її вабили лише зовнішні ознаки релігійності. У церковних відправах, до яких вона навіть не дослухалася, їй подобалася млосна містична атмосфера, а в молитовнику — красиві «побожні малюнки, облямовані блакитними віньєтками».

Внутрішній розвиток Емми визначили романтичні книги, які вона читала потай. Романтизм у Франції 1840-х років був модним напрямом, тому на догоду невибагливій публіці комерційні літератори писали твори в романтичному стилі. Дія в них розгорталася на лоні екзотичної природи або в аристократичних замках. Основною темою було пристрасне кохання двох споріднених душ, які долають перепони, що заважають їхньому щастю.

Зростає захоплення Емми романтичною літературою — у її свідомості відбувається підміна цінностей. Сільському життю, яке завжди видавалося їй вульгарним і нудним, донька фермера протиставила не духовні досягнення, про які писали митці-романтики, а лише зовнішні романтичні ознаки, взяті з дешевих комерційних підробок, — замки, маркізи, пристрасті, «кохання, коханці, коханки, переслідувані дами, що мліють у відлюдних альтанах». Навіть читаючи твори Вальтера Скотта і Віктора Гюго, вона бачила в них лише це.

Своє щастя Емма почала пов’язувати з коханням, але її уявлення про це почуття було далеким від звичайного: це мала бути бурхлива пристрасть, раювання з коханим, про яке вона так багато читала. Дівчина чекала «рицаря з білим султаном на вороному коні». І зрозуміло, що її обранець мав поділяти її романтичні ілюзії і розуміти з півслова.

Своє буденне життя після монастиря Емма сприймала болісно, вона відчувала себе «вкрай розчарованою істотою». Усе, що її оточувало, видавалося їй «чимось винятковим у житті, прикрою випадковістю, що не знати як звалилась на її голову, але поза цим тісним колом буяв безмежний світ блаженства й пристрасті». Тому для неї життєві зміни — це насамперед зміна місця проживання. Зрозуміло, що найромантичніші люди живуть у Парижі, але і за межами її рідної ферми в найближчому містечку точно мало бути краще.

Емма Боварі (кадр із фільму «Мадам Боварі» режисера Софі Бартс, 2015 рік)

Емма вийшла заміж за Шарля тому, що на фермі її батька він виглядав достойним романтичним героєм, який ще й жив у місті. До шлюбу їй навіть здавалося, що вона його кохає, але, що таке справжнє кохання не знала, тому порівняла те, що відбувалося між нею і Шарлем, з описом «блаженства, жаги, сп’яніння, які здавалися їй такими прекрасними в книжках». Порівняння відбулося не на користь нудного і недолугого провінційного лікаря, тому розчарована Емма дійшла висновку, що помилилась і насправді не кохає його.

Важлива внутрішня зміна героїні відбулася на балі в маркіза д’Андервільє. Емма вперше не прочитала в книгах, а на власні очі побачила, що аристократичний розкішний світ існує насправді, маркізи і віконти бувають живими, вони навіть передають любовні записки дамам. Стоячи біля вікна і споглядаючи селян у саду біля замку, Емма зрозуміла, що її справжнє життя тут, на пишному балу, а «минуле життя, досі таке ясне, цілком відходило в тінь». Удома вона символічно спалює в каміні свій весільний букет.

Леон Дюпюї (кадр із фільму «Мадам Боварі» режисера Софі Бартс, 2015 рік)

Уже з утвердженими романтичними ілюзіями Емма переїхала в Йонвіль, де зустріла Леона Дюпюї. Платонічні стосунки з Леоном — важливий етап її внутрішніх змін. Уперше в житті вона зустріла людину, зовнішність, поведінка і сфера уподобань якої відповідали її романтичним уявленням. Леон був у неї закоханий, демонстрував таке ж захоплення романтикою і полюбляв млосні розмови про споріднені душі. Еммі знадобився час, щоб сприйняти його як коханого, але коли це сталося, «серце їй затьохкало від радощів». Нарешті вона на практиці, а не з книжок, встановила, що романтичне кохання дійсно буває!

Однак Еммі важко переступити через свої уявлення про порядність («я чесна») і насолодитися омріяним романтичним коханням, тому вона стримує в собі почуття і тримає Леона на відстані. Їй дуже хочеться, щоб якийсь романтичний випадок зняв з неї відповідальність, щоб сталися «випадковості й катастрофи», які б розкрили її почуття, або щоб Леон сам про них здогадався. І лише після від’їзду юнака кохання перемагає порядність. Емма у розпачі і шкодує, чому не кинулася йому в обійми і не вигукнула: «Ось я, я твоя!»

Цією перемогою скористався Родольф Буланже, який чудово знав усі романтичні прийоми зваблення жінок. Після першого побачення героїня радіє як дитина: «У мене є коханець! Коханець!» Емма очікувала, що тепер «зазнає тих радощів кохання, тих захватів щастя, яких уже й не гадала діждати». Усе станеться, як у прочитаних нею книгах, — вона буде на «осяйній вершині почуттів», а «буденщина» залишиться десь далеко внизу.

Родольф, звісно, ж не планував досягати жодних вершин:, його цікавила банальна і вульгарна інтрижка, тому з часом «він став недбалим» і перестав поводитися, як належить романтичному коханцю. їхні стосунки перестали бути пристрасними і, зрештою, нічим не відрізнялися від прісних стосунків давньої подружньої пари, яких Емма так прагла уникнути. Героїня хотіла все змінити, організувавши романтичну втечу, але зазнала поразки. Родольф відмовився втікати з нею, і вона зрозуміла, що її просто використовували.

Зрада Родольфа спустошила Емму, вона пережила хворобу, тяжку душевну кризу і спокутувала свій гріх «надмірною доброчесністю». Однак відвідини руанського театру повернули героїню до романтичних поривань. Вона поринула в «казковий світ» романтичної опери про палке кохання, яке призвело до загибелі закоханих. У голосі співачки вона впізнала «все те сп’яніння, всі ті страждання, від яких мало не вмерла сама». Єдина різниця, на її думку, полягала в тому, що так сильно як героїню опери, її «ніхто на світі» не кохав.

У цей час дуже до речі нагодився Леон, у якому вона побачила очікувану романтичну чистоту і незіпсованість. Емма відчайдушно переконує себе, що нові стосунки — справжнє пристрасне кохання, а Леон — її романтичний герой, але водночас у глибині душі сама не вірить у це.

Щоб її стосунки точно відповідали зовнішнім ознакам «романтичного кохання», вона знімає розкішний номер в дорогому готелі, купує розкішний одяг з журналів мод, з підкресленою пристрасністю поводиться з коханцем. Але марно. Дуже швидко жінка стає «подразливою, вередливою», розчаровується в Леонові й починає мріяти про ідеального романтичного героя, якого так і не зустріла, — «благородну натуру, повну високих і разом з тим витончених почуттів, з серцем поета і видом ангела». Хоча, зрештою, доходить висновку — знайти таку людину неможливо. Та й чи варто її взагалі шукати: «Все тлін, все омана!»

Свою смерть Емма сприйняла як визволення: «Скінчились, думала вона, всі зради, всі мерзоти, всі незліченні жадання, що мучили її».

Героїня пройшла довгий шлях від наївної сільської дівчини, що дивилася на світ «щиро, сміливо і довірливо», до зрадливої дружини, для якої брехня стала «потребою, манією, насолодою». Її романтичні ілюзії виявилися такими ж вульгарними, як і буденщина, від якої вона втікала, а романтичні пристрасті — самообманом, який привів лише до банкрутства і смерті.

Образи персонажів твору

Образ Шарля Боварі в романі «Пані Боварі» розкритий найповніше після образу його дружини. Упродовж твору Шарль постає як несамостійний, обмежений, невпевнений у собі, готовий терпіти образи, неамбіційний, але наполегливий і добрий. Коло його інтересів приземлене, зазвичай його цікавить успішність поточної лікарської практики і побутове благополуччя. Розмови Шарля «пласкі, як вуличні тротуари». Він абсолютно не романтичний персонаж.

У дитинстві його долею розпоряджалася мати, у першому шлюбі — дружина, у другому шлюбі — Емма. Стосунки Шарля з Еммою відкрили нові риси в характері героя — він щиро любить свою дружину, пишається її талантами, визнає, що вона розумніша за нього, не ревнує і виявляє дивовижну терплячість. На відміну від Емми, Шарль трепетно дбає про доньку і мріє про її майбутнє. Однак абсолютно не підозрює про романтичні ілюзії, що вирують у душі дружини. Він щиро впевнений, що вона з ним щаслива.

Герой відчуває відсутність емоційного контакту з Еммою, але завжди знаходить виправдання для будь-яких її примх і готовий повірити слову дружини, навіть коли очевидно, що вона говорить неправду. Його великодушність не має меж. В останній день, коли Емма шукає гроші для лихваря, вона розуміє, що може спокійно розповісти про арешт майна чоловіку, і він пробачить: «Думка про душевну перевагу Боварі доводила її до розпачу». Сама ж вона палко його ненавидить і не може пробачити, що він взагалі став її чоловіком.

Шарль важко пережив смерть дружини, занедбав справи, став марнотратним, наче наслідував спосіб життя покійної Емми. Про зради дружини він дізнався з листів її коханців, які збереглися, але помер, затиснувши в руках пасмо її волосся. Остання фраза Шарля Боварі в романі: «У всьому винна доля».

Коханці Емми Боварі Родольф і Леон такі ж неромантичні персонажі, як і Шарль. Щоправда вони зовсім не такі порядні й наївні. Родольф і Леон — звичайні обивателі з власними уявленнями про стосунки із жінками. Вони лише використовують романтичні розмови для зваблення і очікують, що для жінок це також лише розмови, які спрощують зближення. Тому їх дивує, дратує, а згодом і лякає бажання Емми проживати справжні романтичні пристрасті. Так, від Родольфа вона очікує спільної втечі, а від Леона — пограбування каси нотаріальної контори для вирішення її фінансових проблем. Емму шокує, що її обранці не роблять бажаного, адже вона вимагає від них лише те, що готова зробити для них сама. Коли героїня говорить Родольфу, що для нього все продала б і «ходила б жебрати по дорогах», вона не перебільшує.

Крамар Лере (кадр із фільму «Мадам Боварі» режисера Софі Бартс, 2015 рік)

Зловісним у романі постає образ крамаря Лере. Емма Боварі не перша людина, яка потрапила в залежність від його позичок і збанкрутувала. Спочатку, щоб заманити клієнта і спонукати його до витрат, Лере поводиться догідливо, тримається, «злегка зігнувшись, ніби кланяється». Як тонкий психолог, він відстежує людей, що хочуть жити краще, ніж можуть собі дозволити, а потім щедро відпускає їм товар, не вимагаючи негайної сплати. Згодом виставляє всі рахунки, які неможливо сплатити за один раз, і змушує свої жертви підписувати векселі. Водночас не хоче, «щоб у містечку вважали його за кровожерного тигра», тому опротестовує векселі від імені знайомого руанського нотаріуса. З боржниками, в яких уже нічого взяти, поводиться байдуже і цинічно.

Важливим у романі є образ кюре Бурнізьєна. Кюре — людина, занурений у повсякденні господарські й організаційні клопоти. Йому ніколи думати про душі своїх парафіян. У житті Емми був важливий момент, коли після приїзду в Йонвіль вона зрозуміла, що закохалася в Леона, але не знала, як вчинити. Порада кюре для доброї християнки була логічним кроком. Однак Бурнізьєн за своїми клопотами навіть не спромігся її вислухати, а його матеріалістичні уявлення про щастя просто відштовхнули нещасну жінку, яка вагалася між закладеною в ній доброчесністю і набутими уявленнями про кохання.

Найцікавіший другорядний персонаж твору — це аптекар Оме. Значною мірою образ аптекаря постає як антитеза образу Шарля Боварі. Оме успішний, енергійний, щасливий у сімейному житті, встигає вести аптечний бізнес, підпільно надавати лікарські консультації і дописувати в газети про події в Йонвілі. Він обмежений, але претендує на енциклопедичну освіченість, дуже балакучий і готовий будь-з-ким обговорювати будь-яку тему. При цьому претендує на вільнодумство, політичну опозиційність і навіть «революційність».

Однак душевні якості аптекаря сумнівні, він марнославний, мстивий, хамовитий, боягузливий і егоїстичний — власні забаганки важливіші для нього за чужі трагедії. Але саме ці риси привели його до найбільшого в Йонвілі успіху. Одного дня Оме забажав отримати орден Почесного легіону, і після цього всі його опозиційні переконання виявилися порожнім звуком. Щоб досягти бажаної мети, він перестав критикувати владу, запобіг великої ласки в начальства, і, зрештою, отримав омріяний орден. Флобер розглядав Оме як типовий образ провінційного буржуа: «Усі аптекарі Нижньої Сени, впізнавши себе в Оме, хотіли прийти до мене і надавати мені ляпасів».

Об’єктивний стиль Флобера. Психологічні деталі

Роман «Пані Боварі» — це перший твір, який Густав Флобер написав так званим «об’єктивним» стилем. Суть розробленого ним стилю полягає в тому, що присутність автора, його позиція у творі має бути непомітною, вона не повинна відслідковуватися. Йдеться не лише про відсутність авторського «я» — читач не повинен виявляти автора на жодному рівні. Наприклад, Флобер не любив, щоб персонажі довго про щось розмірковували, уникав їхніх внутрішніх монологів, бо вважав це прихованим способом передачі авторської позиції. «Романіст не має права висловлювати свою думку про що б то не було», — вважав письменник.

Аптекар Оме (кадр із фільму «Мадам Боварі» режисера Софі Бартс, 2015 рік)

Читач повинен здобувати авторський задум з художнього твору приблизно таким само, як здобуває життєвий досвід з реального світу. Він має проживати твір, пропускати його через себе, і лише наприкінці отримати те, що хотів сказати автор. Відповідно митець, який пише художній твір, перетворюється на деміурга, що створює подобу об’єктивного світу: «Автор у своєму творі має бути як Бог у світобудові — усюди сущим і ніким не зримим».

Об’єктивність твору, на думку Флобера, досягається не копіюванням навколишньої дійсності, не відтворенням зовнішньої правдоподібності, а проникненням у глибинні закономірності людського життя. І лише на основі цих закономірностей, спільних для реальної і художньої дійсності, автор може створити об’єктивний художній твір: «Мистецтво — це правдивий вимисел».

Флобер вважав, що персонажі проживають всередині художнього твору справжнє «об’єктивне» життя, яке визначає не воля автора, а закономірності створеної ним художньої реальності. Самі ж персонажі не поділяються на позитивні і негативні, а зображуються такими, якими вони є в реальному житті — різними і неоднозначними. Письменник повинен творчим зусиллям переселяти себе в персонажа, щоб проживати з ним його життя, а не нав’язувати персонажу своє «я». «Як гарно заговорять твої персонажі, коли ти перестанеш говорити їх устами», — писав він у листі другу. За спогадами сучасників, саме так Флобер писав роман «Пані Боварі». Був випадок, коли, він на стільки проник у світ свого персонажа, що цілий день ридав. А під час праці над сценою отруєння в митця з’явилися описані симптоми, і до нього викликали лікаря.

Об’єктивний стиль вимагав великої майстерності від автора, який відкидав великий арсенал художніх прийомів літературних попередників. Головним інструментом нового стилю стали точні описи, які змушують читача переживати й відчувати все, що зображує автор. Будь-яка неточність може викривити зміст настільки, що авторський задум буде втрачено безповоротно. Унаслідок цього Флобер одержимий пошуком «точного слова», для нього форма і зміст — єдине ціле, тому його кропітка праця над стилем — це праця насамперед над змістом: «Чим прекрасніша думка, тим музикальніша фраза».

Образ Емми Боварі надихнув французького філософа Жюля де Гот’є (1858-1942) до створення теорії «боваризму». За цією теорією, «боваризм» — це бажання людини жити в світі ілюзій, а не в реальній дійсності і, всупереч здоровому глузду, уявляти себе не тим, ким вона є насправді.

Об’єктивний стиль накладає обмеження на зображення психологічних станів, зокрема й тому, що Флобер ніколи не дає оцінки своїм героям. Про справжні переживання Емми Боварі та інших персонажів читач дізнається не з монологів (як це було, наприклад, у романі Стендаля «Червоне і чорне»), а вчинків, які вони здійснюють протягом твору. Важливу роль у проникненні в їхній внутрішній світ відіграють художні психологічні деталі.

Психологічні деталі через зображення якоїсь незначної зовнішньої риси чи подробиці виявляють внутрішній психологічний стан персонажа і його справжні почуття. Прикладом може бути сцена підготовки до балу Шарля і Емми в замку маркіза д’Андервільє. Шарль переодягся першим і дивився на жінку, яка чепурилася перед дзеркалом. Він підійшов і хотів поцілувати її в плече. «Облиш! — сказала вона. — Сукню помнеш». Із цієї деталі читачу зрозуміло, що йдеться зовсім не про сукню, а про справжнє ставлення Емми до чоловіка.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Предметні компетентності

1. Розкажіть про життєвий шлях Густава Флобера.

2. Прокоментуйте захоплення Густава ідеєю «мистецтва заради мистецтва».

3. На основі яких подій у письменника виник задум роману «Пані Боварі»?

4. Визначте тему та ідею роману «Пані Боварі».

5. У чому полягає конфлікт між ілюзіями і реальністю у головної героїні твору?

6. Чому ілюзії Емми можна назвати «вульгарним романтизмом»?

7. Яким постає оточення Емми Боварі?

8. Що стало причиною самогубства Емми і які наслідки воно мало для її близьких?

9. Поміркуйте, що є спільного у загибелі Жульєна Сореля і Емми Боварі.

10. Розкажіть про особливості «об'єктивного» стилю» письменника. Як цей стиль автор застосовує у романі?

11. Порівняйте особливості психологізму у Густава Флобера і Фредеріка Стендаля.

12. Доведіть, що роман «Пані Боварі» належить реалістичної літератури.

13. Визначте риси жанру соціально-психологічного роману у творі Густава Флобера.

Соціальна та громадянська компетентності

Реалісти вважали, що їхні твори мають нести у собі повчальну думку. Які, на ваш погляд, повчальні думки «зашифрував» Густав Флобер у романі «Пані Боварі»? Відповідь обґрунтуйте.

Знайдіть в Інтернеті на каналі «UA: Культура» випуск № 8 передачі «#БіблоFUN » (26 хвилин) або скористайтеся посиланням за QR-кодом на додаткові матеріали (№ 27 в переліку). Перегляньте цей випуск і випишіть його головні тези.

Які паралелі проводить автор передачі та з якими творами він порівнює роман «Пані Боварі»? Яка спільна тема об’єднує згадані твори літератури ХІХ століття?

Що особливого побачив автор передачі у фіналах творів ХІХ століття, написаних письменниками-чоловіками? Якими ж є фінали літературних текстів, створених письменницями-жінками?

З’ясуйте, що означає термін «феміністичний», вжитий у передачі? Чим, на вашу думку, можна пояснити появу феміністичної літератури? Твори яких авторів, згаданих у передачі, ви читали? Випишіть у зошит прізвища письменників і письменниць та назви їхніх літературних текстів.

Радимо прочитати

Герберт Уеллс «Невидимець»