Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Міляновська - Нова програма

Густав Флобер

(1821-1880)

Густав Флобер — відомий французький письменник, творчість якого вплинула на подальший розвиток французької літератури і жанру роману зокрема. Неймовірно, але за все життя Флобер надрукував лише п’ять книг, із них лише дві присвячені сучасній йому дійсності — це романи «Пані Боварі» та «Виховання почуттів». Однак цього виявилося достатньо, щоб значна частина французьких митців вважала письменника своїм учителем.

Народився Густав у нормандському місті Руан, що на півночі Франції, у сім’ї головного хірурга руанської лікарні Ашіля-Клофаса Флобера. Батько майбутнього письменника пробивався в житті сам, і, незважаючи на фінансові труднощі, виявив блискучі здібності, отримав медичну освіту в Парижі та став відомим хірургом. За наукові досягнення в 1824 році його навіть обрали членом королівської Медичної академії наук.

Мати Флобера — Анна-Кароліна — була скромною, розсудливою жінкою, вона дуже турбувалася про дітей, особливо про Густава, який не відзначався міцним здоров’ям і пізно почав говорити. Сім’я жила в будиночку на території лікарні, саме там, серед медичних клопотів батька — «всесильного божества у фартусі, забризканому кров’ю» — пройшло дитинство Флобера.

Ні батько, ні мати не мали мистецьких чи літературних нахилів, у домі не було творчої атмосфери. «Літературною освітою» хлопця займалася служниця, яка розповідала йому казки, та сусід — він читав для нього «Дон Кіхота» Сервантеса. Цей твір викликав неймовірний захват у юного Густава.

Тим дивнішою була рання пристрасть хлопця до літературної творчості. «Я став творити, заледве навчившись грамоти», — згадував пізніше Флобер. Його першими дитячими спробами були невеликі комедійні сценки на побутові теми, коли автору ще не виповнилося й дев’яти років. Густав разом із молодшою сестрою і двома друзями розігрував їх на більярдному столі перед родичами і друзями сім’ї. Сценки мали успіх, і юний драматург починає писати трагедії та комедії на історичні теми. У ньому прокидається честолюбство, і хлопець мріє про літературну славу. Йому марилося, що він у великій театральній залі, яка наповнена публікою. Усі в захваті кричать: «Автора! Автора!» — і несамовито плещуть у долоні. А автор — це він, Густав Флобер! Публіка хоче його бачити, ба, навіть більше — вона «гордиться тим, що любить і бачить його!»

Потайний і неуважний хлопець живе у світі бурхливої уяви, постійно щось нотує у свої зошити і листується з двома найкращими друзями, пропонуючи їм долучитися до літературної творчості.

Восени 1831 року Флобер вступив в Руанський королівський коледж, а з осені 1832 він став пансіонером, тобто залишався у коледжі цілодобово. Хлопець переживає шок від порядків у цьому навчальному закладі з давніми традиціями виховання і навчання молоді. Життя учня було розписане по хвилинах, починаючи з підйому о п’ятої ранку під гучний барабанний бій. Умивання відбувалося на вулиці у фонтані, в аудиторіях було холодно, усі, навіть вчителі, мали носити форму. Дисципліна була сувора, вихованці ходили строєм, навчання в молодших класах полягало у зубрінні латини. Мрійник Густав тяжко вписувався в казармене життя, воно викликало в нього огиду. Зубріння латини не давало поживи для його фантазії, він постійно робив помилки, чим викликав суворий осуд з боку вчителів і образливий сміх учнів.

Єдиною його розрадою стає буйна уява, читання книжок та написання власних творів. Це була втеча від реальності в прекрасний світ свободи, де він був не звичайним учнем звичайного коледжу, а творцем своєї долі. У цей час він із захопленням читав не лише класичні твори Гете, Шекспіра, Расіна, Корнеля, а й сучасну йому романтичну літературу, зокрема твори лорда Байрона, Вальтера Скотта, і Віктора Гюго, які викликали особливий захват.

Свобода, якої він був позбавлений у коледжі, почала ототожнюватися для нього з романтизмом, бурхливими переживаннями, пристрастями, неймовірними пригодами, екзотичними східними країнами, повстаннями проти тиранії. Хлопець мріяв, як він, уже дорослий, буде частиною романтичного світу і, засинаючи, радів: прекрасне майбутнє стало ближчим ще на один день.

Видатних досягнень у навчанні Густав не показав, однак, починаючи із середніх класів, отримував відзнаки з історії та літератури. Захоплення історією мало той самий романтичний відтінок втечі від реальності, тільки цього разу в прекрасне минуле. У листі другу Флобер писав, що якби не творчість, то його життя «остаточно стало б гидким».

І дійсно — в цей період він дуже багато і легко пише, ледве встигаючи втілювати в слово плоди своєї бурхливої фантазії. Його твори — наслідувальні та недосконалі, часто не завершені, але дуже різноманітні. Це романи, комедії в стилі Мольєра, історичні драми, оповідання, фарси.

Флобер-підліток (картина невідомого художника)

У 1834 році Флобер засновує в коледжі рукописний журнал «Мистецтво і прогрес», у якому сам виступає автором. Зберігся лише один номер цього журналу, що розпочинається етюдом Густава «Подорож у Пекло», написаним ритмічними строфами. Герой твору разом із Сатаною летить над світом і розмірковує про безрадісні картини, що вкриваються його очам. У цьому невеличкому фрагменті дослідники вбачають становлення авторського «я» Флобера, його усвідомлення себе справжнім письменником. Вони відзначають суб’єктивний ліричний тон, а також песимізм і скептицизм юного романтика. На запитання героя твору, коли ж Сатана покаже йому пекло, той відповідає: «Світ — це і є Пекло».

Останні роки навчання в коледжі даються Густаву значно легше, старшокурсники вже не жили в пансіоні, а вільно відвідували заняття. Учитель літератури зацікавився талановитим хлопцем і почав спрямовувати його читання, а також уважно стежив за його творчістю. У цей період Флобер, що подорослішав, у важких муках усвідомлює недосконалість своїх попередніх творів, розчаровується в них, сумнівається у творчих можливостях, заздрить «геніям» і говорить про себе як про німого, який «люто» хоче говорити, але не може.

Перша творча криза спонукала юного письменника звернутися до жанру «особистого роману» — дуже популярного в романтиків жанру сповіді головного героя. Твори цього жанру передбачали значну автобіографічну складову, ведення оповіді від першої особи, опис внутрішнього життя героя, його розчарування і розлад з навколишнім світом. У цьому жанрі Флобер написав «Мемуари божевільного», твір дуже відвертий і безсюжетий: «Я просто збираюсь вилити на папір все, що прийде мені в голову».

Мотив божевілля — це гамлетівський мотив, у якому втілюється ідея протистояння людини з бурхливою поетичною уявою і реального світу, де панує «здоровий глузд». З погляду світу герой твору й не жив, за ним немає жодних матеріальних досягнень, однак з погляду самого героя його життя дуже насичене: «Моє життя — не події. Моє життя — думки».

Насправді дійсність лякала Флобера: навчання в коледжі завершувалося. «Питання “ким ти будеш?”, звернене до людини, — це безодня, що постала перед нею і наближається з кожним кроком» — написав він у листі своєму другу Ернесту Шевальє. Зрозуміло, що юнак хотів стати професійним письменником.

Однак на його шляху непереборною перепоною поставала думка батьків, які не вірили в літературне покликання свого сина і хотіли, щоб він отримав пристойну і гарно оплачувану професію. До закінчення коледжу вони навіть визначилися з цією професією — Густав мав стати адвокатом. Утішило юнака лише те, що правничого факультету в Руані не було і він буде навчатися в Парижі — там, де вже навчалися двоє його найближчих друзів.

Життєвий і творчий злам

Париж не вразив молодого провінціала, навпаки, його дратувала вулична метушня. «Мене не роздавив омнібус, обличчя не витягнулося від здивування, і очі не вилізли з орбіт», — жартівливо написав він матері про свої перші враження від столиці. Ситуація з навчанням складалася не найкращим чином: вивчення права тяжко давалося студенту Флоберу. Заняття виснажували морально і фізично. Юнак чесно визнавав, що його зусилля — це лише бажання догодити батькам. Він відчуває себе не майбутнім адвокатом, який у вільний час займається творчістю, а письменником, якого чомусь змушують займатися правом.

Утім, творчі сумніви продовжувалися — питання, що не так з ним і з його творами, й надалі мучать Густава. Він починає критично ставитися до своєї манери писання, яка передбачає бурхливе і безпосереднє висловлення почуттів: «Смак — ось чого мені бракує насамперед. Я хочу висловити все. Я схоплюю і розумію все цілісно, в синтезі, не помічаючи деталей [...] Мені браку лаконічності, а ще більше — точності [...] і стиль мій багатослівний». На тлі цих роздумів письменник завершує ранній період творчості і в 1843 році розпочинає роман «Виховання почуттів». Над цим твором він працює набагато довше і ретельніше, ніж зазвичай.

Невдовзі в житті Флобера сталася подія, яка перервала і навчання і працю над романом. У січні 1844 року з ним стався напад, який мало не призвів до смерті. Юнак втратив свідомість і не ворушився, наче мертвий. Свої відчуття від нападу він описав так: «Спочатку блискає вогонь у правому очі, потім у лівому, все видається золотим». Поруч з Флобером був його старший брат Ашіль, дипломований лікар, який зробив йому кровопускання і цим урятував життя.

Отримавши лікування під наглядом батька, Флобер повертається в Париж на навчання, але з ним знову стається напад. Продовжувати навчання не було жодної змоги: напади повторювалися регулярно. Високому, атлетичної статури юнакові, який щодня плавав у Сені, лікарі заборонили фізичні й розумові навантаження у зв’язку з його «нервовою хворобою». Флобер усвідомлював важливість життєвих змін, що відбулися з ним: «Моє активне, захопливе, схвильоване життя, сповнене потрясінь і найрізноманітніших вражень, скінчилося в 22 роки. У цей час несподівано все змінилося і розпочалося щось нове».

Густав Флобер у Круассе (прижиттєве зображення). Зліва — павільйон, в якому письменник працював. Зараз там музей його імені.

Навіть думка про навчання праву викликає в Густава жах. Зважаючи на свій стан, юнак розраховує, що рідні облишать свої плани щодо його «практичного» майбутнього. Він зможе цілковито присвятити себе літературі, і батькові не буде за що йому дорікнути. Дійсність перевершила всі очікування письменника. Флобер-старший перейнявся хворобою сина, взяв його на повне утримання і вирішив створити умови, щоб той міг спокійно і врівноважено жити під наглядом близьких. Несподівано для всіх Ашіль-Клофас купує заміський маєток Круассе в кількох кілометрах від Руана — чудовий замок XVIII століття з великою земельною ділянкою, що простяглася вздовж річки.

Хвороба змусила Флобера переглянути життєві цінності. Багато речей, про які здорова людина навіть не замислюється, стали для нього недоступні. Напад міг статися кожної миті, рідні переживають, навіть коли він наодинці виходить погуляти в сад. Як із сумом зауважує сам письменник, відстань між ним і світом зростає: «Тепер між мною і рештою світу постала така велика відстань, що інколи я дивуюся, чуючи найприродніші чи найпростіші у світі речі. Інколи найбанальніше слово викликає в мене якесь особливе захоплення...»

Після втрати можливості вести «активне, захопливе, схвильоване життя», Флобер раптом виявив, що його не цікавить слава і літературний успіх, яких він так сильно бажав ще недавно. Зникло честолюбство, але водночас зросла цінність творчої праці, яка перетворилася на єдину можливість самореалізації і на втечу від усіх життєвих негараздів: «Єдиний засіб бути щасливим — розчинитися в мистецтві і не надавати жодного значення усьому іншому».

Густав стає прихильником теорії «мистецтва задля мистецтва». На його погляд, мистецтво перевершує будь-який інший вид діяльності тим, що задовольняє не матеріальні, а духовні потреби людини. Тому справжнє мистецтво не має на меті розважати публіку і не повинне орієнтуватися на продаж. Флобер радіє, що він забезпечений і може себе присвятити Істинному Мистецтву, не переживаючи про комерційний успіх. Адже справжній митець працює не задля грошей, а для створення ідеального твору, який, скоріш за все, пересічна публіка й не зрозуміє. Але зрозуміють «посвячені», духовно багаті люди. «Я пишу тільки для десяти чи дванадцяти читачів», — любив повторювати Флобер.

1. Вивчаючи творчість російських поетів Федора Тютчева і Афанасія Фета, ви знайомилися з концепцією «чистого мистецтва». Поясніть, як ви її розумієте.

2. Поміркуйте, як розумів концепцію «мистецтво заради мистецтва» Густав Флобер».

Поступово напади рідшають, і деколи письменнику здається, що він майже здоровий. У березні 1845 року Густав завершує першу редакцію роману «Виховання почуттів», але відразу розуміє, що вона не відповідає його новим уявленням про досконалий твір мистецтва. Тому Флобер вирішує, що не друкуватиме роман, але перевірить його на публіці, далекій від мистецтва. У Круассе його вибір падає на батька. Посадивши після сніданку Ашіля-Клофаса в крісло, Густав почав дзвінким голосом читати рукопис. Флобер-старший прикрив очі, похилив голову і майже одразу заснув. Ображений юнак розбудив батька, який посміхнувся і, вважаючи писанину забавкою хворого сина, сказав: «Будь-яка людина, маючи вільний час, може написати роман, як Гюго чи пан де Бальзак. Навіщо література, поезія? Ніхто і ніколи цього не знав!»

Неприємний осад від цієї події зникає у щасливих клопотах. Саме тоді молодша сестра Флобера — Кароліна вийшла заміж, і сім’я організовує двомісячну весільну подорож Європою. Флобер-старший вирішує, що разом із нареченими поїде він, мати Анна-Кароліна і Густав — для відпочинку і зміни обстановки.

Це перша подорож юнака після початку хвороби, вона відриває його від звичного способу життя. На думку дослідників, саме під час цієї мандрівки Флобер став по-новому дивитися на довколишній світ — він пильно зосереджується на предметах, які споглядає, ніби розчиняється в них і починає помічати деталі: «Аби річ була цікавою, на неї треба просто дуже довго дивитися».

Найбільшим враженням подорожі для Густава стали відвідини картинної галереї в палаці родини Бальбі, що у Генуї. Він пережив внутрішнє осяяння перед картиною «Спокуса святого Антонія» фламандського живописця XVI століття Пітера Брейгеля-старшого. Полотно Брейгеля, як і більшість його творів, відзначалося великою кількістю фігур і значною деталізацією кожної з них. Крім єгипетського самітника Святого Антонія, художник зобразив спокуси у вигляді дивних істот: «голови, що вивалюються з черева тварин; жаби з руками, що стрибають по землі; чоловік із червоним носом на потворному коні, оточений демонами; крилатий дракон у польоті...» Густав пережив містичне відчуття єднання з цією картиною, вона затьмарила для нього всі шедеври галереї. І відчув бажання докладно передати пережите у вигляді літературного твору.

Роботі над драматичною феєрією «Спокуса святого Антонія» — твором, схожим на середньовічний жанр видіння, — передували тривалі добросовісні історичні та сходознавчі студії. Святий Антоній — відлюдник, засновник християнського чернецтва, що жив у Єгипті в кінці III - на початку IV століття нашої ери. Лише обдумавши історичне тло, Флобер розпочинає сам твір. Робота над ним просувається важко, виснажуючи автора. Нарешті 12 вересня 1849 року він надсилає листа паризькому другові Максиму Дю Каму: «Я завершив “Святого Антонія”. Чекаю!» Запрошення також отримав Луї Бує, поет і давній друг Густава ще з руанського коледжу.

Максим Дю Кам

Дю Кам і Бує — непересічні поціновувачі мистецтва, у них чудовий художній смак, і в майбутньому вони обидва стануть відомими літераторами. Флобер вирішив улаштувати для них читання вголос, розраховуючи почути професійну думку митців і водночас близьких людей, які не стануть приховувати від нього правду. Щоб отримати цілісне враження, друзі пообіцяли нічого не казати під час читання і висловити свою думку лише після його закінчення. Схвильований автор, тримаючи в руках рукопис обсягом у 500 сторінок, вигукнув: «Якщо ви не будете кричати від захвату, вас уже нічим не пройняти!»

Читання тривало чотири дні по вісім годин у день. Четвертого дня Флобер закінчив і спитав: «Щиро скажіть, що ви думаєте?» Вердикт друзів був безжальним: «Ми думаємо, що ти маєш кинути цей рукопис у піч і ніколи про нього не згадувати». Щоб заспокоїти розчарованого друга, радять йому забути про романтизм, відмовитися від ліричних відступів і нестримних фантазій. І пропонують використовувати не містичні, а прозаїчні повсякденні сюжети, як це робить, наприклад, пан де Бальзак. Густав не знає що відповісти, він відчуває повне спустошення, і ставить собі прикре питання — навіщо стільки часу й сил витрачати на писання, якщо не здатний створити шедевр.

Професійна літературна кар’єра

Від творчої кризи Флобера рятує тривала поїздка на Схід (1849-1851), організована Максимом Дю Камом. Письменник прагне забути творчий провал, відволіктися і водночас задовольнити свою давню цікавість: він з дитячих років марив Сходом. Бажання там побувати посилилося під час роботи над «Спокусою святого Антонія». З міркувань здоров’я радикально проти була лише мати (батько помер 1846 року), однак лікарі її запевнили, що Густав в гарній формі, а подорож — це розвага, яка може піти навіть йому на користь.

Друзі відвідали Єгипет, Єрусалим, Назарет, Віфлеєм, Дамаск, острів Родос, малоазійське місто Смирну і Константинополь — столицю Османської імперії. На початку 1851 року вони прибули в Грецію, потім у південну Італію і в червні 1851 року Флобер уже був у Круассе. Схід вразив його уяву, однак навіть на тлі екзотичних пейзажів його продовжують мучити думки про майбутнє: «Ким я буду після повернення? Що стану писати? [...] я помру, так і не зрозумівши самого себе, і, можливо, навіть не написавши твору, який покаже, на що я здатен».

Упродовж подорожі Флобер переживає «напади несамовитої пристрасті до літератури», під час яких обмірковує плани своїх майбутніх творів. За спогадами Дю Кама, особливе місце у цих роздумах посідає роман «Пані Боварі».

Найважливішою зміною, яка відбулася з письменником на Сході, стала зміна його творчої манери. Усе, написане Флобером до цієї мандрівки, також щоденники і листи, відзначалося високою емоційністю, суб’єктивністю і зосереджувалося на зображенні бурхливих переживань. Однак його східний подорожній щоденник підкреслено лаконічний, спокійний, неемоційний і зосереджений на описі побаченого. Для відтворення «романтичного раю» — екзотичного східного колориту, незвичної архітектури та звичаїв місцевих «нецивілізованих» народів — письменник обирає підкреслено реалістичну манеру.

Насправді побачене на Сході Флобер переживає бурхливо та по-романтичному, він часто «впадає в мрійництво і випадає з реальності». Його листи до матері та Луї Бує за манерою письма нічим не відрізняються від його попередніх творів. Однак у щоденнику письменник свідомо, всупереч своєму темпераменту і баченню світу, боровся з романтиком у собі. Потрапивши до Греції і стоячи під горою Парнас, Флобер занотовує: «Ми вітаємо Парнас і уявляємо собі, яку борю почуттів викликав би його вигляд в душі романтика...»

У 1851 році Флобер починає писати свій найвідоміший роман «Пані Боварі». Він збирається втілити в життя звичайний прозаїчний сюжет про невірну дружину і хоче зробити це своїм новим стилем — без романтичного багатослів’я, точно, лаконічно, зосередившись лише на зображуваному. «Я розпочав вчора увечері мій роман. Передбачаю тепер труднощі стилю. Не така проста справа - бути простим», — написав він у листі. На зміну романтичному натхненню приходить важка праця над кожним написаним словом. Він працює 10-12 годин на день, щоб написати півсторінки тексту, але вперто придушує в собі романтика заради реалістичного зображення повсякдення. Праця розтяглася на довгі 5 років, однак, як з’ясувалося, зусилля були недаремними.

Роман уперше вийшов друком в шести номерах журналу «Ревю де Парі», співзасновником якого був друг Флобера Максим Дю Кам. Інший друг — Луї Бує, перший читач «Пані Боварі» — переконав письменника, що вагався, здійснити цю публікацію. Суспільний резонанс від роману перевершив усі сподівання автора, і першим його результатом став судовий процес проти Флобера, журналу і друкарні. Звинувачення підтримував державний прокурор, твору закидали образу суспільної моралі. Суд, попри бажання недоброзичливців, перетворився на велику рекламу для Флобера і роману «Мадам Боварі». Зрештою, рішення було на користь обвинувачених — вони були виправдані.

Окреме видання, здійснене у квітні 1857 році, викликало справжній ажіотаж. Флобер стає відомим письменником, йому надсилають привітання інші митці, зокрема й Віктор Гюго, вони визнають його талант і захоплюються романом. І це при тому, що «Мадам Боварі» — перша публікація Густава Флобера.

Однак слава і видавничі клопоти швидко втомлюють письменника, він повертається в Круассе і намагається якнайрідше з нього виїжджати. Його життя присвячене кропіткій творчій праці. У 1862 році виходить друком його наступний роман «Саламбо», дія якого відбувається у Карфагені III століття до нашої ери. Щоб досягти найбільшої вірогідності в зображенні далекого минулого, Флобер навіть здійснює поїздку в Туніс, щоб оглянути руїни давнього міста. Як і «Мадам Боварі», «Саламбо» мав великий успіх.

Протягом наступних 18-ти років напруженої праці письменник переробляє і завершує два свої юнацькі задуми — роман «Виховання почуттів» (1869 рік) та драматичну феєрію «Спокуса святого Антонія» (1874 рік), працює на п’єсою, повістями і романом.

Міст імені Густава Флобера в Руані. Центральна частина мосту піднімається, щоб річкою могли проходити вітрильники.

Флобер зберіг свою відстороненість від оточуючої дійсності, яку вперше відчув у 1844 році. Він мало цікавився суспільно-політичними проблемами Франції, зберігав урівноваженість упродовж революцій і воєн, що припали на його життя. Письменник вважав, що справжній митець повинен жити у «башті зі слонової кістки» і сприймати події в довколишньому світі як дрібну метушню. Напади «нервової хвороби» переслідували його все життя. Під час одного з таких нападів, що стався 8 травня 1880 року, Густав Флобер помер.