Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Міляновська - Нова програма

ПОЕМА МИКОЛИ ГОГОЛЯ «МЕРТВІ ДУШІ»

У 1842 році вийшла з друку I частина поеми «Мертві душі», над якою Гоголь працював протягом п’яти років. Ще у 1835 році в листах до Пушкіна він писав, що в цьому творі «хоче показати... усю Русь». У центрі поеми постає афера шахрая Чичикова, який намагається прокрутити її, не порушуючи жодного закону. Дія твору відбувається на тлі життя сонної провінційної Росії, у містах і селах якої побував Чичиков, влаштовуючи свою оборудку.

Микола Васильович дуже хвилювався, як цей дивний твір сприймуть в Росії. І справді, роман-поема отримав серед читачів абсолютно протилежні оцінки. Одні вітали Гоголя, як першого істинного письменника-реаліста, який зумів правдиво зобразити суспільні проблеми і створив образ Чичикова, рівнозначний образам героїв Шекспіра і Мольєра. Інші переконували, що автор просто осоромив Росію перед усією Європою, називали його скоморохом і брехуном та радили продовжувати писати свої казочки про русалок. Проте книжку розкуповували і важко було в Росії знайти людину, яка б не читала її; навіть цар погортав «Мертві душі».

Микола Гоголь був після віденської кризи впевненим, що на нього покладена Богом особлива місія, прагнув написати твір, який змусив би всіх побачити себе збоку Особливо цій меті повинні були слугувати II та III частини «Мертвих душ». У них головною ідеєю була ідея розплати, виправлення пороків і перевиховання персонажів. Якщо в I частині Гоголь зобразив низькі сторони життя, то в наступних двох частинах письменник обіцяв дати приклади людської гідності, зразки втілення високого ідеалу.

Три частини «Мертвих душ», як три частини Дантової «Божественної комедії», покликані були показати читачам моральне падіння, очищення і духовне воскресіння героїв поеми, а головне — повернути всю Росію, усе людство до істини Євангелія. З усвідомленням цієї складної місії письменник прожив своє останнє десятиліття.

Наступні два роки після публікації I частини «Мертвих душ» Гоголь читав багато релігійної літератури, вивчав російський фольклор та економічну статистику. Над створенням II частини він працював 3 роки і раптом у 1845 році спалив фактично готовий рукопис. Відірваність від Росії1, нерозуміння друзями його духовних пошуків, слабке здоров’я і надто складний задум книги спричинили серйозну кризу. Здається, він поступово почав усвідомлювати, що зобразити ідеал на тлі російської дійсності просто неможливо.

1 Утретє Гоголь виїжджав за межі Російської імперії на період з 1842 до 1848 року.

Але за якийсь час Гоголь знову взявся за важку працю. Микола Васильович говорив, що деякі місця він переписував по вісім і більше разів, доводячи себе до повного виснаження. У ці роки, ще доволі молодою людиною, Гоголь пише в листах «сили гаснуть», «сили вичерпалися», але залишити книжку, про яку він так багато говорив, не може. Щоб духовно і фізично зміцнитися, у лютому 1848 року письменник відвідує Єрусалим. Він щиро молиться біля храму на Голгофі, сподіваючись на полегшення страждань, але, приїхавши до Росії, вочевидь, не може знайти собі місця. Його, самотнього, хворого і розчарованого, читацька публіка знову зустріла з благоговійним бурхливим захопленням, яке дратує і тривожить письменника.

Храм Гроба Господнього на Гологофі (картина Натанієля Гріна, 1884 рік)

Після 1848 року Гоголь більше не їздив за кордон, але подорожував Росією і часто бував у рідній Василівці. Шукаючи підтримки і розради, письменник відвідував монастирі та скити старців. Живий класик, не маючи власного житла і коштів для винайму, живе то в одних друзів, то в інших, які намагалися створити йому комфортні умови для роботи. Але натхнення приходило до Гоголя рідко, він постійно переписував, вагався, радився, дратувався і хворів.

У продовженні «Мертвих душ» Гоголь прагнув охопити всі сфери життя країни: і політичну, і сімейну, і господарську, і релігійну; хотів дати відповіді на споконвічні запитання, закликати всіх до миру і християнської злагоди. Деколи його охоплював жах, чи правильно він зрозумів своє призначення, чи під силу йому такий сміливий і складний задум, чи, зрештою, встигне він дописати твір?..

Проте робота над II частиною, хоча й повільно, але посувалася. Коли Гоголь повернувся до Москви з Одеси, у якій прожив від осені 1850 до весни 1851 року, він радісно оголосив, що привіз завершений рукопис книги і готовий його друкувати. Усе літо він прожив із чудовим настроєм і з відчуттям завершеної роботи. З певних причин друк відклали, що стало поштовхом, щоб восени Гоголь перечитав свою працю і... знову взявся переписувати!

Його здоров’я різко погіршується, письменник перебуває в постійному страху перед близькою смертю, яку, за його словами, вже передчуває. У його душі наростає відчай, що він написав «не той» твір, а новий він не встигне та вже й не хоче писати.

10 лютого Гоголь, геть виснажений і втомлений (він мало їв і мало спав), оголосив, що рукопис II частини «Мертвих душ» готовий, але вночі з 11 на 12 лютого письменник знову його спалив. Після цього Гоголь промовив: «Потрібно вже помирати, а я вже й готовий, і помру». І хоча лікарі ознак якоїсь певної хвороби не знаходили, Микола Васильович помер 21 лютого 1852 року.

І Москва, і Петербург сприйняли звістку, як удар. Натовпи, цілі ріки людей заполонили вулиці біля будинку, у якому жив Гоголь. Його труну несли на руках до церкви, в якій день і ніч стояла почесна варта студентів. Сюди попрощатись з видатним письменником приходило багато найрізноманітнішого люду. Такого напливу людей Москва не бачила за всю свою історію...

Уцілілі чорнові розділи II частини «Мертвих душ» були видані посмертно в 1855 році.

Задум, жанр і сюжет поеми «Мертві душі»

Поема «Мертві душі» — вершина творчості Миколи Гоголя, це одне із найяскравіших явищ російської та світової літератури. Твір має дещо моторошну назву і, на перший погляд, доволі містичний сюжет: якийсь незнайомець і вдень і вночі їздить по маєтках російських поміщиків і скуповує мертві душі... Але, як не дивно, цей твір є цілком реалістичним і не містить ніякої містики чи фантастики. Поема «Мертві душі» відповідає принципам реалізму.

На сторінках твору читач постійно бачить недоумкуватість державних посадовців і духовну убогість поміщиків, тобто прошарку суспільства, покликаного бути гордістю нації і опорою держави. «Мертві душі» — це жорстока сатира на тогочасну Росію без жодних ідилічних прикрас і сором’язливих натяків, це реалістична картина безумовного суспільного занепаду, зображена з незрівнянним гоголівським гумором.

Працюючи над «Мертвими душами1», Гоголь серйозно розмірковував над особливостями тогочасного російського роману, у якому зображувалося «не все життя, а лише особливі події». На думку Гоголя, у письменника повинне бути ширше завдання — «представляти реальну картину» зображуваного ним часу, подавати спостереження над людською душею, вивчати життя й мораль цілого суспільства з метою всебічного та повного змалювання дійсності, «недоліків, зловживань, пороків» і всього, що є притаманним для епохи.

1 Душами називали кріпаків-чоловіків; кріпачок-жінок і дітей в облік не включали.

Задумана велика тричастинна форма цього твору давала можливість зобразити історичне тло кріпосницької Росії XIX століття, зобразити найпоширеніші типи поміщиків і чиновників, змалювати картини життя тогочасних міст і сіл, таких далеких від європейських уявлень про культуру й цивілізацію.

Спочатку «Мертві душі» Гоголь замислював як роман, але пізніше він визначив жанр твору як поема в прозі. Літературознавці пояснюють, що це рішення автор прийняв, з одного боку, під впливом Олександра Пушкіна, який створив роман у віршах «Євгеній Онєгін». З іншого ж боку, як писав Гоголь, його твір справді «не подібний ні до повісті, ні до роману».

За традиціями реалістичного роману, письменник подає правдиві картини життя тогочасної Росії: побут, інтер’єр, деталі одягу тощо. У той же час у творі Миколи Гоголя є багато ліричних відступів і авторських роздумів, властивих поемі. Визначаючи жанр «Мертвих душ», письменник хотів акцентувати увагу на тому, що такого твору — і за змістом, і за формою — ще не було в російській літературі.

Гоголь, звернувшись до Дантової ідеї про гріх і розплату, до роздумів про сенс життя і смерті, використавши сервантесівський образ героя-мандрівника, написав твір про російського шахрая. Головний герой поеми Павло Іванович Чичиков — чиновник у відставці, колезький радник (тобто полковник). Він, на відміну від Онєгіна і Печоріна, чудово знає, чого хоче від життя і як застосувати свої неабиякі таланти: Чичиков постійно намагається збагатитися, і не просто збагатитися, а здобути мільйони! Але його переслідують невдачі.

Чичиков (ілюстрація Петра Боклевського, 1895 рік)

На момент оповіді Павло Чичиков намагається прокрутити аферу з «мертвими» душами. По-перше, у ті роки уряд вирішив за необхідне заселити південні губернії і з цією метою ці землі роздавали дворянам абсолютно безкоштовно. Єдиною умовою виділення землі була наявність у поміщика селян-кріпаків (або, як тоді казали, «душ»), яких він перевів би в новий маєток. По-друге, новий маєток і землі поміщик міг заставити в Опікунську раду і отримати за це гроші, залишаючись їхнім власником.

По-третє, усі кріпацькі душі знаходилися на державному обліку і поміщики повинні були сплачувати за них податки. Звичайно, хтось із селян помирав, але вони залишалися на обліку, доки не проводилася процедура ревізії, за якою душі померлих, що називалися «ревізькими», списувалися. Чичиков же їздив по російських губерніях і за безцінь скуповував не живих селян, а «ревізькі душі», смерть яких ще не була зафіксована в державних установах. Однак, при цьому він здійснював купівлю так, ніби купує живих кріпаків, з дотриманням усіх юридичних процедур.

Таким чином, з одного боку, Чичиков планував отримати від Опікунської ради чималу суму (залежно від кількості закладеної землі), а з іншого — позбавляв поміщиків необхідності сплачувати податки за вже померлих селян.

Чичиков приїхав у губернію, у якій його ніхто не знає, але швидко познайомився з її дворянською «елітою» на балу в губернатора: поміщиками і чиновниками. Для втілення своїх планів головний герой завітав з візитами в маєтки Манілова, Настасьї Петрівни Коробочки, Собакевича, Ноздрьова і Плюшкіна. У них він скупив душі померлих, ніби купив живих кріпаків. Готівкою заплатив за угодою від 32 копійок (у Плюшкіна) до 2 рублів 50 копійок (у Собакевича) за ревізьку душу.

Але замість того, щоби швиденько їхати далі і працювати над втіленням плану, Чичиков, закохавшись у дочку губернатора, затримується в губернському місті, куди нагодилася зі свого села Коробочка. Стара поміщиця не зрозуміла, що оборудка має не зовсім моральний характер і, боячись чи бува не продешевила, усюди почала з’ясовувати ціни на душі померлих, які скуповує Павло Іванович Чичиков (погодьтесь, що звучить це дуже містично і навіть жахаюче). Унаслідок скандалу оборудка зірвалася і головний герой змушений був залишити губернію.

На перший погляд, перед нами оповідь про хитрий і швидкий спосіб збагатитися і про те, як головного героя спіткала невдача. Але насправді поема має набагато глибший зміст: це сумна сатира на тогочасне суспільство. Під мертвими душами автор розуміє не померлих селян, а поміщиків, чиї душі омертвіли, а розум висох, чиї моральні принципи стали порожнім звуком. Жоден з них не відмовився брати участь в афері Чичикова, жоден не захотів втрачати власної, нехай копійчаної вигоди, і усі торгуються з Чичиковим, ніби йдеться про звичайний побутовий товар.

I-шу частину поеми «Мертві душі» сучасники М. Гоголя порівнювали з «Іліадою» Гомера і «Божественною комедією» Данте. Хоча задум про створення цілої епопеї залишився нездійсненим, Гоголь вплинув на подальший розвиток усієї російської літератури, закріпивши принципи реалізму і визначивши її соціальне спрямування.

Манілов (ілюстрація Петра Боклевського, 1895 рік)

Образ Чичикова в поемі «Мертві душі»

На відміну від О. Пушкіна і М. Лермонтова, які порушили проблему зайвої людини, місця освіченої людини в суспільстві, М. Гоголя більше цікавила проблема громадянського обов’язку. Письменник щиро вважав, що кожна освічена людина повинна служити Вітчизні і сприяти її процвітанню. Його завжди обурювало, що в Росії XIX століття казнокрадство і хабарництво стали звичними явищами серед чиновників, а «скотоподібність» і ницість — визначальними рисами поміщиків.

Сучасники Гоголя чудово розуміли, що «мертвими душами» автор вважає не ревізькі душі кріпаків, а душі їхніх господарів-поміщиків, які геть забули про такі поняття, як милосердя, любов до народу, духовність і т.д. Комізм у зображенні характерів, вчинків і ситуацій підкреслюють ідею виродження цвіту нації, яким вважалося дворянство.

Головний герой поеми — Павло Іванович Чичиков, людина абсолютно не зайва у своєму оточенні. Цього практичного, здатного до цинічного розрахунку шахрая сучасники Гоголя називали новим «героєм нашого часу», «дзеркалом нашого часу», «генієм підприємництва». Його голова — це рахівниця, яка працює досконало і не тільки чудово лічить, а й придумує найрізноманітніші способи збагачення. Вершиною стала схема з ревізькими душами, оскільки не порушує закону і за мінімуму витрат та інвестицій дає можливість досягти доволі великих статків.

Чичиков прекрасний психолог, який швидко може зрозуміти, з якою людиною має справу, з кожним із поміщиків він говорить по-іншому, мімікруючи, як хамелеон: де потрібно — пристосовується і лестить, а десь поводиться фамільярно і вимогливо. Усі навички ділка він здобув ще в дитинстві, спізнавши самотність, не маючи засобів, аби пробитися в житті. Обравши своєю життєвою метою збагачення, малий Павлуша навчився економити, складати копієчку до копійочки, заробляти на однокласниках, догоджати вчителям, а ставши дорослим — і начальству.

Коробочка (ілюстрація Петра Боклевського, 1895 рік)

Ця заповзятлива людина, далека від романтичних поривань, цілком органічно себе почуває в оточуючому світі. Але вартувало йому відчути пал кохання, як світ одразу ж покарав його. Чичиков, людина раціональна і ділова, раптом втратив пильність і, піддавшись почуттям, припустився фатальної помилки. Гоголь ніби натякає, що реальний світ і високі поривання несумісні. Доки людина діє з холодним розрахунком, доти в її житті все буде гаразд.

Образ Чичикова за задумом Гоголя мав залишитися центральним і в наступних частинах твору. У них головний герой повинен був після стількох пережитих потрясінь переосмислити своє минуле, переродитися для нового життя і воскреснути духовно. Цьому мали бути присвячені наступні частини поеми «Мертві душі». Однак, як ви знаєте, автор так і не зміг втілити в життя свій задум: ІІ-гу частину він спалив, а ІІІ-тю так і не написав.

Образи поміщиків у поемі «Мертві душі»

Наче пародія на Дантового Поета, котрий ходив колами Пекла і описував пороки, за які були покарані душі, Чичиков їздить по російській провінції від маєтку до маєтку, спостерігаючи життя провінційних поміщиків і збираючи мертві кріпацькі душі. Описуючи спосіб життя поважного панства, Микола Гоголь підводить нас до думки, що за їхньою часто показною діяльністю ховається ницість, духовне убожество та елементарні лінощі. А ті з них, хто все ж займається справами, поглинуті прагненням зиску і дріб’язковими клопотами.

Кожні відвідини Чичикова завершуються купівлею душ. Процедура укладення купчої розкриває сутність усіх учасників оборудки. І незалежно від характеру поміщика, його душевних якостей, його високих поривань або ж безтямної зажерливості, жоден із благородних дворян не тільки став співучасником шахрайства, а й фактично показав себе рабовласником, володарем живого товару, людей, яких можна купувати і продавати (неважливо — живих чи вже померлих). І все це відбувається в ХІХ столітті в країні, що позірно проголошувала свою приналежність до цивілізованого світу, яка декларувала власну особливу високу духовність у той час, коли Європа вже давно відмовилася від кріпацтва!

Першим, до кого завітав Чичиков у своїх справах, був поміщик Манілов, який належав до «людей, відомих під іменем: люди так собі, ні се ні те». Цей ввічливий пан з чутливою і ніжною душею, прихильник ідей Просвітництва, не здатний дати ради у своєму маєтку і далекий від питань господарства. У його способі життя лякає не практична безпорадність, а інтелектуальна мізерність, благодушна бездумність і лицемірство феодала-«просвітителя».

Манілов проводить увесь свій час у якомусь дитинному безладному мрійництві. Він снить на яву про якісь підземні ходи і мости від панського дому і до ставка, про віддану дружбу, за яку цар нагородив би його генеральським чином. І цією дружбою поміщик готовий обдарувати «таку людину, щоб з нею... можна було поговорити про люб'язність, про хороше поводження, стежити яку-небудь таку науку, щоб отак розворушило душу, надало б, так би мовити, ширяння такого...». Серед селян процвітає крадійство і пиятика, але, здається, що головним заняттям власника Маніловки є глибокодумне куріння трубки.

Російські літературознавці проводили паралель між Маніловим і царем Миколою І: у стосунках із дружиною, дітьми, у дружбі, у захопленні різного роду перебудовами і вдосконаленнями, а також у необмеженій владі мрійливого імператора, любителя альтанок і чаювань у парках. Навряд чи Микола Гоголь прагнув створити карикатуру на царя, але, очевидно, такий тип «господарника» був типовим для «високодуховного» російського дворянства.

Ноздрьов (ілюстрація Петра Боклевського, 1895 рік)

Повною протилежністю Манілову була поміщиця із промовистим прізвищем Коробочка — хазяйновита клопотуха, дріб’язкова збиральниця статків. Чичиков називає поміщицю «дубоголовою», «твердолобою бабою». Її обмеженість доводить його до сказу, а світогляд не виходить за межі курника взірцевого утримання. Однак, це ідеальна хазяйка, яка знає про своє господарство все, з усього вона витисне вигоду. її маєток працює як злагоджений механізм: кріпаки орють і сіють, кріпачки тчуть і вишивають, кури несуться, свині поросяться, бджоли медоносять, яблуні родять. Усе щось виробляє, аби потім поміщиця могла продати і виручити за товар бодай якусь мізерію. Коробочка далека від розмов про Просвітництво — єдине, що її цікавить, чи буде врожайним рік. В оборудці з Чичиковим єдине, що її бентежить, якби-то не продешевити.

У наступному колі своєї подорожі російською провінцією практичний і коректний у поводженні Чичиков несподівано стикається з Ноздрьовим, який вражає героя своїм буйством і невгамовними витівками. Цього поміщика автор називає «історичною людиною», тому що Ноздрьов постійно потрапляє в різні історії: провокує бійки, пиячить, грає в карти, тринькає гроші на всякий непотріб.

Ноздрьову ніколи займатися господарством — його кипуча енергійна натура не здатна до клопіткої праці: у маєтку його цікавлять лише псарня і полювання. Він легко бреше, розпускає плітки і шахраює, але не заради вигоди, як Чичиков, а так — задля розваги. Ноздрьов ніколи не занепадає духом, його вчинки стихійні, і їх важко пояснити з точки зору логіки. Він у постійному русі, і йому просто ніколи думати над наслідками своїх витівок. Але це надає персонажу особливої виразності. Ноздрьов — однозначно яскравий експонат у гоголівській колекції типів російських поміщиків.

В образі вайлуватого Собакевича автор твору поєднав грубість у судженнях (навіть консерватизм) і водночас надзвичайну гостроту розуму. Цей неотесаний поміщик прекрасно бачить, що відбувається в губернії, яка квітуча корупція буяє під керівництвом губернатора. Його підозріливість поширюється на всіх, а міркування відгонять самодурством.

Собакевич (ілюстрація Петра Боклевського, 1895 рік)

Гоголь порівнює цього здоровенного вайлуватого чоловіка із «ведмедем середнього розміру». Навколо Собакевича все велике і добротне: будинки селян, панський дім, паркан, умеблювання. Собакевич прямолінійний і практичний, виступає проти всього іноземного, нового, навіть проти Просвітництва. Однак маєток поміщика Собакевича в абсолютному порядку; цілком очевидно, що він дбає про своїх кріпаків і розуміє, що від них залежить і його добробут. Світ Собакевича простий і міцний, у ньому немає місця красі і вишуканості. Тут головне — добробут без усілякого надлишку, проста ситна їжа і здоров’я. Собакевич одразу зрозумів натяки Чичикова і по-діловому сторгував за ревізькі душі найбільше, продемонструвавши неабиякий хист ділової людини, здатної отримати зиск фактично з усього.

Чи не найколоритнішим образом твору є образ Плюшкіна. Його маєток — ось де справді найжахливіше коло Пекла. У чи не найбагатшого поміщика, в якого побував Чичиков, власника 800 душ, кріпаки мруть як мухи від голоду і хвороб. Як і в інших розділах, маєток Плюшкіна є промовистою деталлю в характеристиці героя: панський дім автор називає «старим інвалідом», селянські хати, без шибок і зі зруйнованими дахами, показують замість покрівель свої ребра-жердини, усюди занепад і злиденність.

Селяни ставляться до пана зі зневагою, бо сам він у своїй скупості вже давно втратив людську подобу, краде у кріпаків, ходить у брудному лахмітті. Його зачерствіла, зашкарубла душа — мертва. Він не знається з власними дітьми, його не цікавить в житті нічого, свідомість звузилася до заваленої зібраним шматтям і уламками запилюженої комори.

У його сховках «сіно й хліб гнили, скирти й стоги перетворювались на гній, борошно в підвалах перетворилося в камінь, і треба було його рубати, до сукон, до полотен і домашніх тканин страшно було й торкнутись: вони оберталися в порох». І хоча Плюшкін не користується плодами праці кріпаків, він вимагає від підневільних йому селян постійної і даремної праці. Поміщик, як міфологічний потворний пес Цербер із царства мертвих, став «сторожем, охоронцем і володарем своїх багатств», до яких належить родинний срібний посуд і стара пожовкла зубочистка.

Автор розпачливо вигукує: «А був же час, коли він тільки був ощадним господарем! був жонатий і сім'янин, і сусід заїжджав до нього добре пообідати, послухати і повчитись у нього господарювання й мудрої скупості». Скупість Плюшкіна дійшла до крайніх виявів, і ми передбачаємо, що помре він, подібно до Гобсека, самотній серед усього свого добра. Хоча, можливо, Гоголь у наступних частинах твору планував «очистити» Плюшкіна від наруги, яку він сам вчинив над своєю особистістю. І література здобула би ще один образ на кшталт Ебенезера Скруджа, який би розкаявся і став жити за християнськими приписами, як мріяв автор.

Ілюстрація Петра Боклевського, 1895 рік

Кожен із персонажів, кого відвідує Чичиков, наділений особливими рисами і характеру, і зовнішності, веде звичний для нього спосіб життя у своєму звичному оточенні: гарно господарює і особисто перевіряє, чи знеслася курка, або віддається дитячому мрійництву посеред занедбаного маєтку, або влаштовує шумні пиятики і війни із сусідами-поміщиками, або ж дійшов у своєму прагненні економії до того, що голодує посеред повних комор.

І хоча усі образи мають якусь одну головну рису, часто доведену автором до крайнощів абсурду, вони одночасно є яскравими типами тогочасних поміщиків, сповненими тонкого психологізму і життєвої правди. Про реалізм персонажів свідчить той факт, що в періоди, коли Гоголь — вже відомий письменник — відвідував рідну Василівку, до гостинної Марії Іванівни, якій, звичайно, хотілося похвалитися своїм уславленим Никошею, переставали їздити сусіди. Свою відмову погостювати вони пояснювали страхом, що «він нас опише...».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Предметні компетентності

1. Розкажіть про дитинство Миколи Гоголя. Якими талантами був обдарований хлопчик і як ці таланти допомогли йому утвердитися серед товаришів?

2. З якими амбітними мріями Микола поїхав до Петербурга? Які невдачі спіткали його? Яким чином на долі юного Гоголя позначився романтичний конфлікт між мріями і реальністю?

3. Розкажіть про перші літературні успіхи Гоголя. Доведіть, що Микола мав сильний і цілеспрямований характер.

4. Коротко проаналізуйте особливості романтичного періоду у творчості Гоголя. Як письменник розвинув романтичні гофманівські традиції?

5. На прикладі «Малюка Цахеса» і однієї з повістей «Вечорів на хуторі біля Диканьки» поясніть особливості використання Гоголем гофманівського прийому поєднання буденного і фантастичного.

6. У яких творах відобразився реалістичний світогляд Гоголя? Яким бачив Микола Васильовича головне завдання письменника-реаліста?

7. Що вам відомо про історію написання I частини поеми «Мертві душі»?

8. Яку головну ідею заклав Гоголь у цей твір? Як ця ідея повинна була розвинутись у наступних II та III частинах поеми?

9. Який вплив на поему Миколи Гоголя мала «Божественна комедія» Данте Аліг’єрі?

10. Як автор визначив жанр «Мертвих душ». Що спонукало письменника обрати такий незвичайний жанр?

11. Чому, на вашу думку, письменник-реаліст М. Гоголь не зміг у II частині твору втілити високий ідеал? Поміркуйте, яким чином у його задумі II і III частин позначився романтичний конфлікт.

12. Доведіть, що у творчості Миколи Гоголя відобразилися романтичні і реалістичні принципи літератури.

Обізнаність та самовираження у сфері культури

Компетентність спілкування державною мовою

Знайдіть в Інтернеті фрагмент із 4-серійного фільму, знятого за романом «Мертві душі» у 1984 році режисером Михайлом Швейцером про зустріч Павла Чичикова і Плюшкіна, або скористайтеся посиланням за QR-кодом на додаткові матеріали (№ 26 в переліку). Перегляньте фрагмент.

Яким постає перед глядачами головний герой Павло Чичиков? Доведіть, що він прекрасний психолог і вмілий маніпулятор. Яким чином він досяг мети у підозріливого і відлюдькуватого Плюшкіна?

Що вражає Чичикова у способі господарювання Плюшкіна та у його зовнішності? Чому його портрет можна назвати промовистим?

Доведіть, що образ цього поміщика гротескний. Поміркуйте, за допомогою яких засобів і прийомів актор та костюмер досягли потрібного ефекту.

Для даного фрагменту укладіть титри українською мовою.

Радимо прочитати

Вільям Теккерей «Ярмарок суєти»