Підручник з Зарубіжної літератури (профільний рівень). 10 клас. Міляновська - Нова програма

ПЕРЕДМОВА

Курс зарубіжної літератури в 10 класі передбачає системне вивчення предмета і розглядає широкий спектр літературних напрямів, течій і персоналій письменників. Значна частина літературних напрямів уже розглядалася у 8 і 9 класах, як і творчість деяких авторів (Гомера, Данте Аліг’єрі, Вільяма Шекспіра). Однак вивчений раніше матеріал подається глибше, з більшим врахуванням історичного й культурного тла, аналізується детальніше, відкриваючи нові взаємозв’язки між літературними процесами.

Водночас суттєво розширюється уявлення про літературу XIX століття, яка в 9 класі була представлена лише такими літературними напрямами, як романтизм і реалізм та новими тенденціями в драматургії кінця XIX - початку XX століття. У межах курсу 10 класу пропонуються до вивчення ще й такі літературні явища, як символізм, імпресіонізм, естетизм, неоромантизм, декаданс, які суттєво змінюють погляд на літературу XIX століття.

Упродовж усього розвитку літератури видатні майстри слова прямо чи опосередковано відгукувалися на суспільні проблеми. Середина XIX століття стала важливим зламом: представники нереалістичних напрямів і течій оголосили, що література є самодостатнім явищем. Вона не потребує, щоб її порівнювали з реальністю, чи виводили з реальності. Вона не довідник, щоб читачі знаходили в ній відповіді на питання, які їх хвилюють. Література — це засіб для самовираження митця і отримання естетичної насолоди читачем.

Підручник містить теми, передбачені чинною програмою профільного рівня, і складається з шести розділів. У п’яти розділах подано значний обсяг теоретичного матеріалу, в якому розглядаються основні засади літературних напрямів, а також аналізуються художні твори, запропоновані програмою. Останній розділ «Сучасна література в юнацькому читанні» має оглядовий характер і ознайомлює десятикласників із творчістю відомих авторів XX-XXI століть.

Окремі рубрики підручника надають додаткову інформацію, яка полегшує сприйняття вивченого. У рубриці «Класна дошка» стисло систематизовано основні положення матеріалу, засвоєного учнями. У «Теорії літератури» розглянуто теоретичні поняття. Частина літературознавчих термінів, які згадані в програмі, вже вивчалася у попередніх класах, тому в підручнику їхні визначення не дублюються, але використовуються.

У системі запитань і завдань відображено всі рівні компетенцій і компетентностей, але значна частина з них винесені в окрему опцію. Частина запитань забезпечує передбачений програмою принцип концентричного розширення.

Підручник є частиною навчально-методичного комплексу, який доповнюється хрестоматією. Він містить лише тексти віршів, фрагменти «Одіссеї» Гомера, «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі, скорочене оповідання «Геній» Мо Яня і лекцію «Чому наше майбутнє залежить від книг?» Ніла Ґеймана. Решту текстів доцільно опрацьовувати в повному обсязі в окремих виданнях або за хрестоматією.

ОРИГІНАЛ І ПЕРЕКЛАД

Література кожного народу має свої національні риси і, звісно ж, свою національну мову, якою автор звертається до своїх читачів. На жаль, не усі твори ми можемо сприймати тією мовою, якою їх написано, тобто мовою оригіналу, зберігаючи при цьому безпосередній зв’язок «автор-читач». Зазвичай нам доводиться звертатися по допомогу до перекладачів літературних текстів. Ці фахівці здійснюють переклади з мови оригіналу, утворюючи додаткову ланку в діалозі між автором твору і читачем: «автор—перекладач—читач».

Як ви вже знаєте, серед різних видів перекладів ми переважно користуємося буквальними (або дослівними) перекладами й адекватними (або відповідними) перекладами.

Буквальні переклади точно передають граматичні конструкції та інформацію, що міститься у тексті, і є важливими для перекладу документів і наукових досліджень. Для перекладу художніх творів зазвичай використовують адекватні художні переклади. Вони відображають не лише зміст чи ознайомлюють нас із певною інформацією, а й передають стиль автора, емоційний стан героїв, культурно-історичне тло твору та особливості жанру.

У попередніх класах ми уже говорили про те, що найважче перекладати ліричні віршові твори. Зрозуміло, що повноцінне відтворення настрою, змісту і форми твору у художньому перекладі є доволі складним завданням. Тому перекладачі намагаються в адекватному перекладі якомога повніше передати ідейно-художній задум автора.

Видатний український митець Іван Франко казав: «Переклад має передавати не тільки слова, а й думку першотвору». В Україні впродовж багатьох десятиліть формувалися традиції перекладацької майстерності, чимало митців присвятили свою діяльність художньому перекладу. Серед них Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Михайло Старицький, Микола Бажан, Микола Терещенко, Максим Рильський, Микола Зеров, Василь Мисик, Дмитро Паламарчук, Микола Лукаш, Василь Стус, Борис Тен, Григорій Кочур, Андрій Содомора та багато інших. Майстри українського перекладу ознайомили нас із найкращими взірцями світової літератури, створеними як у далекому минулому, так і в наші дні.

У літературознавстві широко використовують також поняття переспів. Переспівом називають вірш, написаний за мотивами якогось фольклорного чи літературного твору. Переспіви деколи називають вільними перекладами віршів, оскільки їхні автори не ставлять за мету повну відповідність оригіналові.

Українська культура і література через переклади збагачується новими образами і мотивами. Однак і світове письменство через переклади творів українських авторів знайомиться з нашою культурою, набуваючи знань про історію та сьогодення нашого народу.