Підручник з Мистецтва. 10 (11) клас. Масол - Нова програма

§ 3.2. Музика, танець, театр, кіно: погляд крізь тисячоліття

Витоки музичної культури Китаю сягають сивої давнини. Найдавніша музична пам’ятка — «Книга пісень» («Шицзін»), створена 174 р. до н. е., містить 305 гімнів, магічних пісень та од. Китайська музика розвивалася під впливом філософсько-релігійних ідей конфуціанства, буддизму.

Ван Кунде. Сяо

У трактатах розроблялася космологічна концепція природи музики, наголошувалася її виховна роль — досягнення соціальної гармонії, духовне самовдосконалення. Китайці вважали, що музика відображає гармонію природи і є основою законів Всесвіту.

Уже на ранніх етапах розвитку китайську музичну культуру поділяли на церемоніальну, або елітарну, і простонародну, або популярну. При дворах існували оркестри з багатьма виконавцями (від 300 до 800). Поширення набули й військові оркестри, у яких провідна роль належала ударним і духовим інструментам. Військова музика часто супроводжувалась танцями, виконавці вдягалися у спеціальні костюми, використовували відповідний реквізит (піки, панцирі, щити).

Національної неповторності надає китайській музиці пентатоніка. Хоч це й дивно, панування пентатоніки в китайській музиці давало підстави деяким музикознавцям, зорієнтованим на європейське мистецтво, вважати її примітивною. Проте давні китайці були обізнані з 12-тоновою хроматичною системою і задовго до європейців добирали з неї звуки для пентатоніки. Звукоряд певним чином пов’язували з життєвими уявленнями: кожний звук, якому відповідав певний колір, асоціювався з 12 годинами доби та 12 місяцями року.

До характерних рис китайських народних пісень належать комбінування зворотних (дзеркальних) інтонацій, швидкі переходи з високого до низького регістрів, нерозривна єдність тексту і мелодії. Вокальна музика поєднується з інструментальною — акомпанемент, підтримуючи мелодію, супроводжує її, «мов тінь».

Інструменти китайців надзвичайно різноманітні — понад 100 видів їх. Більшість інструментів дуже давнього походження. Палітра звучання зумовлена розмаїттям матеріалів, з яких їх виготовляли: камінь, мідь, глина, шкіра, дерево, шовк.

Цинь (цисяньцинь) — струнний інструмент, один з найдавніших різновидів цитри. Корпус виготовляли з дерева, сім струн — із шовку. З давніх-давен серед ученої еліти було поширене сольне виконавство на цині. Також його використовували для супроводу співу, декламування віршів, в оркестрах і ансамблях.

Гра на цині

Піпа — струнно-щипковий інструмент, китайська модифікація лютні. На корпусі кріплять чотири шовкові струни, отож звук — глухий, неголосний. Грали соло, рідше — в ансамблях. Із плином часу виконавці змінили положення інструмента з горизонтального на вертикальне і відмовилися від палички, торкаючись до струн пальцями.

Лена Лю. Вогнище самотності (зображення піпи)

Які українські народні інструменти нагадують китайські інструменти, зображені на картинах?

З-поміж струнних інструментів найпопулярніші в Китаї цинь і піпа.

Багатий інструментарій групи духових інструментів, більшість із яких виготовляли з бамбука: поперечна флейта ді, подовжена флейта сяо, пан-флейта пайсяо, губний орган шен.

Ван Кунде. Китайські інструменти - ді (зліва), пайсяо (посередині), шен (справа)

Жодне видовище чи урочиста процесія у Китаї не відбуваються без барабанів. Про надзвичайне значення цього інструмента в музичній культурі країни свідчить той факт, що в оперних оркестрах на маленькому барабані грає сам диригент.

Таким чином, у культурі китайського народу можна знайти музичні інструменти практично всіх основних груп, відомі європейцям. Подібні до них інструменти побутують у Кореї, Японії, В’єтнамі. Наприклад, японська лютня з трьома струнами сямісен, різновиди цитр — японська кото і корейська каягим. Корейці — справжні віртуози гри на ударних інструментах. Традиційний вид ансамблю «гра чотирьох» сьогодні переживає ренесанс.

Кейко Юрімото. Кото

Китай — абсолютно самодостатній у всьому, що стосується культури. Будь-яке західне явище, що потрапляє на землю Піднебесної, перетворюється на свій унікальний лад. Це можна сказати і про знамениту Пекінську оперу, яка нещодавно внесена до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Екскурсійне турне столицею сучасного Китаю зазвичай передбачає три обов’язкові заходи: сходження на Велику китайську стіну, ознайомлення з особливостями китайської кухні в ресторані «Пекінська качка» та перегляд виступу трупи Пекінської опери («цзін-цзюй») Цей жанр поєднує елементи вокального мистецтва, драматичного діалогу, акробатики, у-шу. У ньому синтезувалися різні традиції китайського народу, що формувалися впродовж тисячоліть: мистецькі — музичні, драматичні, а також спортивні, циркові.

Янагава Сигенобу. Гравюра із серії «Змагання квітів» (сямісен)

У Пекінській опері склалися суворі вимоги до монологу, манери співу, рухів, бойових сцен. Декорацій майже немає, театральний реквізит замінюють символічні прийоми: вираз обличчя, рухи тіла, музичний супровід (переважно у виконанні оркестру). Китайському глядачу, наприклад, цілком зрозуміло, коли на сцені персонаж відчиняє двері, зачиняє неіснуюче вікно або скаче на уявному коні. Кількома прийомами у-шу група акторів відображає баталію армій.

Сцени з Пекінської опери

Схарактеризуйте костюми і грим акторів.

Грим посилює виразність типових рис обличчя згідно з амплуа актора. Костюми дають уявлення про положення персонажів у суспільстві.

Танець у країнах далекосхідного регіону має не менш давні традиції, ніж вокальна або інструментальна музика. Упродовж тисячолітньої історії хореографічного мистецтва викристалізовувалися його ознаки, що увібрали в себе світоглядні уявлення, своєрідну ментальність народів Далекого Сходу.

Танець лева

Корейські танці поділяють на такі види: шаманські, буддійські, конфуціанські, придворні, народні, танці в масках. Уже в ХІІІ ст. корейці мали придворний балет з детально регламентованими рухами. Подекуди у виставах брали участь водночас до двохсот танцівників і танцівниць.

Танець дракона

Особливостями корейських придворних танців, спрямованих на відображення гармонії Всесвіту, є стриманість, величність і плавність рухів. Танці виконують у барвистих національних костюмах — довгих просторих халатах, з-під яких видно лише ступні. У такому вбранні людина перетворюється на фантастичну квітку або екзотичного птаха.

Серед найвідоміших китайських традиційних танців — танець дракона і танець лева — північного і південного. Сучасний танець дракона виконують близько десяти чоловіків. Для танцю лева двоє танцюристів одягають костюми з величезними дерев’яними головами.

На відміну від придворних народні танці сповнені реалізмом, насичені енергією, віртуозними стрибками, акробатичними рухами. Оригінальний танець у масках є синтезом танцювального і театрального мистецтва.

Популярні танці з барабанами, віялами, шаблями (до речі, жіночі), граційно-величний придворний танець квітів, класичні сюжетні мініатюри «Соловей», «Фенікс», «Збір півоній» та ін.

Коріння театру народів далекосхідного регіону сягає у далеке минуле. Зародження і поширення театрального мистецтва у східних країнах пов’язують із народними традиціями, які влилися у храмові свята з виникненням буддизму. Різні види східного театру — драматичний, ляльковий, тіньовий тощо — мають свої художні особливості. Кожен театральний жанр, що прийшов із глибини століть, зберіг свої початкові канони й індивідуальний стиль. Упродовж багатьох століть актори зберігали і передавали ці традиції учням (зазвичай своїм дітям), утворюючи акторські династії.

Корейські танці з віялами, з барабанами

В історії театрального мистецтва значуще місце належить видам японського театру — Но і Кабукі. На їх прикладі можна осягнути загалом ознаки «східного театру».

Театр Но (з яп. — майстерність) зародився в XIV ст. і швидко став популярним серед самураїв і вищої знаті. Він був проголошений «церемоніальним театром». У ті часи вважали, що хороша акторська гра сприяє процвітанню країни, а погана — гнівить богів і приносить біду. Тому недбалість у виконавстві карали, інколи навіть жорстоко (засудженням до харакірі). Через такі вимоги актори стали звертати увагу передусім на техніку. Це привело до створення унікальних виконавських прийомів. Для досягнення урочистості змінили ритм вистави: темп розмовної мови, що існував раніше, замінили на протяжний діалог. Також збільшили танцювальні сцени.

Вистава сучасного театру Но, у якій беруть участь актори, співаки і музиканти, будується на художній умовності — символіці жестів, рухів, дій, декорацій. Акторів поділяють на три категорії: виконавців головних, допоміжних ролей та інтермедій. Вони мають різні амплуа. Наприклад, головна дійова особа в певних п’єсах з’являється в різних образах: спочатку як звичайна людина, потім як дух, примара. Актор з амплуа «юнак» виконує ролі дітей, підлітків, також роль імператора. Повільні рухи і жести акторів умовні і багатозначні: стрибок з підставки на підлогу може означати, що героїня «кинулась у річку», а змах батогом — рух вершника. Віяло в одній сцені може означати меч, в іншій — чарівний жезл.

Маска — головний засіб виразності в театрі Но. Вона перетворює фігуру актора в розкішному химерному костюмі ніби в задрапіровану скульптуру. Зазвичай актор володіє декількома масками одного виду. Грим у театрі не використовують. Маску носять із перукою, підфарбовують губи, підмальовують очі, брови. Як твори мистецтва маски виставляють у музеях і галереях.

Маски театру Но - Жінка, Юнак, Відьма, Демон, Старець, Стара

Розгляньте маски театру Но. Як мінімальними засобами в них передано акторські амплуа?

Сцена театру має канонічну конструкцію, всі її елементи виготовляють з нефарбованого японського кипариса від золотистого до темно-шоколадного кольору. На стовпи спирається вигнутий дах, що нагадує верхівки японських храмів. Легкі бамбукові або дерев’яні рами, обтягнуті тканиною, можуть зображувати найрізноманітніші речі: палац, хатину, колиску, гори тощо.

Сцена театру Но

Оркестр розташовується біля задньої стіни-декорації із зображенням вершини могутньої сосни. На звороті задника — величезне дзеркало, що служить елементом інтер’єру розташованої за сценою акторської вбиральні, де актори входять в образ. Зліва від оркестру сидять помічники, які під час вистави подають акторам реквізит, поправляють костюми і перуки. Через розсувні бокові двері, на яких намальовано стебла бамбука, з’являються хористи, виходять актори, яким у перебігу дії потрібно непомітно зникнути.

Класична програма складається з п’яти частин (п’єс) і трьох комедійних сценок між ними. Джерело сюжетів: історичні перекази, героїчні й романтичні легенди, побутовий фольклор, буддійські оповіді.

У театрі Но хор коментує дію, вступає в діалог з акторами. Співаки мають особливу техніку співу-читання-вигуку. Музиканти грають на флейті і барабанах у формі пісочного годинника.

У ще одному унікальному театрі Кабукі (від кабу — пісня і танець) також суворо дотримуються сценічних традицій і канонів поведінки персонажів.

Утагава Кунісада. Актор Кабукі

Театр зародився з того моменту, коли храмова танцівниця Окуні після гучного успіху її танців, що поступово ставали еротичними, почала розширювати програму своїх виступів і створила власну трупу. Вона з’являлась на сцені в чоловічому костюмі з двома самурайськими мечами і зображала пристрасну любов до куртизанки, роль якої виконував чоловік, одягнутий у жіноче вбрання. З роками драматизм видовища загострювався, у виставу були введені інші персонажі.

Актори на сцені театру Кабукі

Сюжети Кабукі поділяють на дві категорії: історична драма про подвиги воїнів або вельмож і сімейна драма про життя і кохання представників нижчих верств суспільства. Усі теми добре відомі публіці, тому що в східному театрі важливо не те, ЩО показують, а те, ЯК це показують. Тобто акторська майстерність, трактування і манера виконання посідає головне місце.

Усі ролі в п’єсах виконують чоловіки, у жіночих ролях вони підкреслюють такі характерні риси, як граційність, кокетство тощо. У виставі діють три основні типові персонажі: герой, героїня і злодій.

Актори театру Кабукі на гравюрах

Відповідно до амплуа розробляли костюми, перуки, грим. Актори Кабукі першими зняли маски. Певну емоцію пов’язували з конкретною мімікою (зміною ліній брів, губ) і кольором-символом: червоний — сміливість, пристрасть; синій — аморальність; чорний і коричневий — потворність тощо.

Саме в театрі Кабукі вперше у практиці світового театру було застосовано сцену, що оберталась. Цей театр продовжує дивувати сучасних глядачів.

В акторів бувають різні амплуа: герой — сміливий богатир, мудрий радник, красунчик, коханець; героїня — благородна дівчина, дружина, куртизанка, відьма. Усі ці образи прийшли з древньої Японії з її самураями, імператорами, монахами, красунями.

Аніме — це мультиплікація, зроблена саме в Японії, яка виникла майже століття тому і нині популярний анімаційний жанр. Персонажів аніме легко впізнати за неприродно великими очима. У цьому стилі екранізують світову літературну класику, аніме-стрічки із захопленням дивляться діти, підлітки й дорослі. По суті вони є екранізацією манги — коміксів.

Персонажі аніме «Мій сусід Тоторо» (реж. Х. Міядзакі, 1988)

Багато зусиль до популяризації аніме у світі доклав Хаяо Міядзакі. Його повнометражна анімаційна стрічка «Віднесені привидами» (2001) отримала премію «Оскар» і стала сучасною класикою.

Кадр із стрічки «Сен і Тіхіро в полоні духів» («Віднесені привидами»)

Отже, підсумовуючи, зазначимо, що музичні, танцювальні, театральні та кінематографічні традиції країн далекосхідного регіону належать до провідних елементів їх національної культури.

З давніх-давен китайці, японці й корейці не забували про світоглядне і сакральне значення мистецтва. Національно своєрідною художньою мовою й водночас схожою для східних народів за своєю символічною природою вони відкривають справжні духовні скарби кожному, хто бажає пізнати глибину їхніх самобутніх мистецьких досягнень.

Мистецька скарбничка

Амплуа — спеціалізація актора на виконанні схожих ролей, наприклад трагік, комік.

Пентатоніка (від грец. pente — п’ять і tonos — звук) — звукова система, характерна для традиційної музики країн Далекого Сходу, Індії, Африки та ін.; безпівтоновий лад у межах октави, має 5 звуків різної висоти.

1. Розкрийте особливості китайських національних музичних інструментів, Пекінської опери. Як ви розумієте давній китайський вислів «Музика — це квітка доброчинності»?

2. Розкажіть про танцювальні традиції китайців і корейців.

3. Схарактеризуйте національну своєрідність театрів Но і Кабукі.

4. Самостійно проведіть дослідження багатого музичного інструментарію далекосхідних країн. Порівняйте з європейськими інструментами й укладіть порівняльну таблицю за групами.

5. Мистецький проект (тема на вибір): «Бойові мистецтва у кінематографі країн Далекого Сходу», «Кіно в сучасній Японії».

6. Практикум. Проведіть експеримент: програйте звукоряд «пентатоніка» (на чорних клавішах фортепіано). Спробуйте відтворити ці мелодії дзеркально, як у китайській музиці, зробити з них різні комбінації. Який колорит ви відчуваєте?