Підручник з Мистецтва. 10 (11) клас. Масол - Нова програма

§ 7.5. Театр і кіно

В архаїчні часи люди не уявляли свого життя без різних видовищ. У синкретичному обрядовому фольклорі слов’ян нерозривно поєдналися слово, музика, танці, магічні ритуальні дії. Театр має нерозривний зв’язок із грою. В обрядовому пратеатрі вона розгортається мовби за попередньо розписаним сценарієм.

Весняний обряд розігрувався просто неба і складався з ігор-хороводів з імітацією трудових процесів, рухів тварин: «Кривий танець», «Вербова дощечка», «Воротар», «Король», «Просо» та ін.

Статуетка «Скіфський олень» — символ кінофестивалю «Молодість»

Новорічний обряд «Водіння Кози» передбачав застосування спеціального костюма — вивернутого кожуха з міха, що одягав «актор». Колядники використовували маски, грим.

Прообрази театрального реквізиту можна побачити в обрядових діях спалювання солом’яного опудала на Масницю, у заквітчаній стрічками Марені, яку топили в річці навесні, у прикрашанні хати солом’яним дідухом на Новий рік.

Богдан Сорока. Коляда

Оксана Андрущенко. Дідух (живопис на склі)

З античних часів дійшли до нашого часу письмові свідчення про театри Ольвії, Херсонесу, Боспору. На теренах Північного Причорномор’я збереглися зображення масок, статуетки акторів. Театральні вистави були частиною святкового обряду на честь бога Діоніса. Про те, які твори ставили в театрах, достеменно невідомо.

Архітектурні залишки амфітеатру археологам пощастило знайти лише в Херсонесі. За типом розташування у просторі він наслідував грецькі театральні споруди. В античному театрі література, музика і танці нероздільні: при виконанні трагедій і комедій хор з інструментальним акомпанементом відігравав роль коментатора подій, що відбувалися на сцені.

Залишки античного амфітеатру в Херсонесі Таврійському, Севастополь

Перші професійні актори — скоморохи — в часи Київської Русі виступали як музиканти, танцюристи, акробати і перед народом, і перед князівською знаттю. Вистави скоморохів не потребували спеціального приміщення та обладнання, крім ширми, за якою актори перевдягалися, надівали маски, чіпляли бороди, вуса тощо. Носії розважального мистецтва гуртувалися в мандрівні ватаги й брали участь у різних святах. Найчастіше вулицями «водили козу», інколи — дресированих ведмедів, виступали на майданах зі сценками соціально-викривального змісту. Народ любив скоморохів за їхні дотепні дійства і складав про них пісні. Цікаво, що чимало сіл в Україні дістало назву Скоморохи, що підтверджує популярність цих мандрівних акторів.

Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Порівняйте діяльність скоморохів і європейських мандрівних акторів.

На козацько-гетьманську добу припадає період розвитку українського шкільного театру. Його становлення відбувалося в Київській академії, колегіумах, братських школах. Згідно з програмою обов’язкових предметів — поетики й риторики — учні вчилися складати віршовані панегірики на різні теми. Їх приурочували до релігійних свят, днів пам’яті відомих духовних осіб, військових перемог. Ці декламації зазвичай виголошували гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Застосовували мінімальне оформлення: костюми, завіса, атрибути. Діалоги з елементами театралізації практикували і під час філософських диспутів для набуття учнями ораторської майстерності. Декламації та діалоги — джерело виникнення шкільної драми. Вистави супроводжували хоровим співом, інструментальною музикою.

Принципи шкільної драми — трагедії, комедії, трагікомедії — обґрунтував реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович (1681—1736). Драми для шкільного театру писали викладачі поетики. Проте учні не тільки розігрували готові п’єси, а й інколи брали участь у їх створенні, під час канікул влаштовували рекреаційні вистави просто неба.

Феофан Прокопович (парсуна)

Шкільний репертуар складався переважно з різдвяних і великодніх драм, п’єс на історичні теми. Також із мораліте, що передбачало введення алегоричних дійових осіб із характерними атрибутами: Віра, Надія, Любов, Совість, Мудрість, Блаженство, Розум, Заздрість, Ворожнеча, Гнів, Фортуна. У цих творах сатиру автори спрямовували проти хабарництва, невігластва, розбещеності, жорстокості.

Барокові риси шкільної драми проявились у контрастному зіставленні драматичного і комічного. Між актами серйозної драми, де звучала «книжна» мова, виконували жартівливі інтермедії, написані народною мовою. Сюжети зводилися до епізодів із побуту селян, козаків, студентів, нерідко — до суперечок двох персонажів (батько і син, українець і польський пан). Поступово інтермедія стала самостійним комедійним жанром.

Із різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов’язаний національний ляльковий театр вертеп. Час виникнення його ще й досі точно не визначено, адже не розшукано текстів вертепних драм. Відомо, що в давнину студенти-мандрівники ходили під час різдвяних свят із вертепом селами і хуторами, заробляючи собі на хліб.

Сокиринський вертеп

Пригадайте, що ви знаєте про вертеп, його персонажів.

Вертепна дія розігрувалась у великій дерев’яній скрині, поділеній на два (інколи три) поверхи. У підлозі сцени обох ярусів прорізували щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах. Будова скрині не випадкова: вона відповідала особливостям сюжету, що розгортався за двома лініями — релігійною і народною. На верхньому «небесному» поверсі відбувалася християнська драма-містерія про народження Христа, співали янгольські хори, канти, колядки. На нижньому «земному» — стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та ін.

В інтермедіях розігрували комічні сценки та діалоги, грали «троїсті музики», з’являлися колоритні персонажі, наприкінці — сміливий Запорожець, який усіх перемагав. Цю ляльку народного захисника і улюбленця робили вищою за всі інші, одягали в яскравий український костюм. Поляки танцювали краков’як, Москаль — камаринську, Дід і Баба — козачок. Вони співали жартівливу пісню «Ой під вишнею, під черешнею». У такий спосіб музика емоційно підсилювала національну своєрідність образів.

Початки драматичного театру зародилися в гетьманській столиці — Глухові. Тут діяла придворна акторська трупа гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Першою виставою в гетьманському палаці була комічна опера «Ізюмський ярмарок» (французькою мовою). На сцені ставили також опери італійських композиторів, комедії Мольєра.

Назвіть традиційний склад «троїстих музик».

На Галичині, Буковині й Закарпатті популярності набув так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори.

Перший український професійний театр був створений 1864 року у Львові при товаристві «Руська бесіда» і називався «Руський народний театр». Колектив, очолюваний Омеляном Бачинським, гастролював містами Галичини і Буковини з постановками п’єс українською мовою.

Принципи реалізму і народності сповідували і втілювали у своїй культурно-просвітницькій діяльності фундатори українського класичного театру, іменованого пізніше «театром корифеїв»: Марко Кропивницький (1840—1910), Михайло Старицький (1840—1904), Іван Карпенко-Карий (1845—1907). Кожний із них вдало поєднував в одній особі літературний і акторський таланти з енергією громадського діяча.

Семен Грузберг. Марко Кропивницький

Іван Карпенко-Карий (картина із фондів музею-заповідника «Хутір Надія»)

Фотій Красицький. Михайло Старицький

Окрім згаданих вище фундаторів, театр корифеїв об’єднував плеяду видатних акторів, до яких належали також Микола Садовський (1856—1933), Панас Саксаганський (1859—1940) і Марія Заньковецька (1854—1934) — найяскравіша зірка в цьому сузір’ї.

П. Саксаганський у виставі «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого

М. Садовський

З уроків літератури пригадайте найвідоміші твори української драматургії ХІХ ст., щоб уявити домінантний репертуар театру корифеїв.

М. Заньковецька в ролі циганки Ази

Пам’ятник М. Заньковецькій у Ніжині

Основою театру корифеїв, який об’єднував митців кількох поколінь, стала антреприза «батька української сцени» М. Кропивницького, створена в Єлисаветграді (нині — Кропивницький). В умовах заборони української мови і культури він наважився поставити в Кременчуці «Наталку Полтавку» І. Котляревського. Виступи трупи М. Кропивницького в Києві мали величезний резонанс у колі української інтелігенції. До справи створення національного професійного театру долучилися композитор М. Лисенко і письменник М. Старицький, який для підтримки діяльності трупи, що її згодом очолив, навіть продав власний маєток.

Інтер’єр першого стаціонарного театру в Києві (нині — Київський національний академічний театр оперети)

Назвіть, які ви пам’ятаєте опери та оперети М. Лисенка, зокрема для дітей.

Корифеї виступили на хвилі пробудження національної свідомості, відкриваючи світові красу української мови, своєрідність фольклору, побуту. Реалістичні діалоги персонажів, які виступали в українських костюмах, змінювалися народними піснями і танцями. До репертуару театру корифеїв увійшли переважно твори української класичної драматургії, оперети М. Лисенка. Це свідчило про утвердження самобутності цього типу театру — музично-драматичного за формою і фольклорно-етнографічного за змістом.

Будинок першого стаціонарного театру в Києві (нині — Київський національний академічний театр оперети)

Продовженням і водночас завершенням справи корифеїв у ХХ ст. можна вважати діяльність першого стаціонарного українського театру, створеного М. Садовським у Києві (1907). У формуванні трупи йому активно допомогла М. Заньковецька, до співпраці були запрошені художник В. Кричевський, хормейстер О. Кошиць, балетмейстери В. Верховинець і В. Авраменко. У театрі продовжували ставити українську класику, пробували втілювати західноєвропейську драматургію, зокрема перекладені твори польських авторів, п’єси модерністського спрямування В. Винниченка, О. Олеся та інших. Хист режисера найліпше виявився в музичних постановках «Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка», «Енеїда» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса, «Сільська честь» П. Масканьї, «Продана наречена» Б. Сметани.

Анатоль Петрицький. Ескіз театрального костюма до опери «Тарас Бульба» М. Лисенка

Олександра Екстер. Іспанський танок (ескіз костюма до балету)

Здобутки театру корифеїв дали поштовх до розвитку українського сценічного авангарду в 1920-ті роки, стимулювали новаторські експерименти видатного українського режисера, актора, поліглота-перекладача, театрального діяча Леся Курбаса (1887—1937). Очолюваний ним «Молодий театр» сприяв творчому зростанню багатьох митців, зокрема акторів Наталії Ужвій і Гната Юри, художника-сценографа Анатоля Петрицького, кінорежисера Олександра Довженка.

Л. Курбас на поштовій марці

Макети театрального об’єднання «Березіль» здобули золоту медаль на Всесвітній театральній виставці в Парижі (1925), а Л. Курбасу за великий внесок у розвиток театральної культури присвоєно звання народного артиста України. Невдовзі театр «Березіль» було переведено до Харкова — тогочасної столиці України.

Л. Курбас намагався створити на театральній сцені особливий неіснуючий світ і змусити глядачів повірити в нього, перетворити фантазію в захопливу реальність. По-новому були осмислені твори В. Шекспіра, Г. Ібсена, Ф. Шиллера і Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачеві п’єс європейських драматургів.

Амвросій Бучма і Наталія Ужвій у виставі «Украдене щастя»

У 1930-ті роки режисера усунули від керівництва створеного ним театру, а згодом репресували разом з багатьма іншими представниками української інтелігенції доби «розстріляного Відродження». Легендарний «Березіль», перейменований згодом на Харківський театр ім. Т. Шевченка (1934), очолив учень Л. Курбаса, режисер та актор Мар’ян Крушельницький (1897—1963), завдяки якому вдалося частково зберегти ідеї видатного театрального реформатора.

У новоствореному театрі «Березіль», який став своєрідним експериментальним майданчиком молодого режисера, Лесь Курбас розпочав втілювати свої авангардні ідеї. Він мріяв вийти за межі етнографічно-побутового театру і створити новий сучасний театр.

Пам’ятник Гнату Юрі в ролі Швейка у Харкові

Пам’ятник Лесю Курбасу в Києві (архіт. В. Дормидонтов, скульп. М. Рапай)

Поцікавтеся, які ще пам’ятники українським театральним діячам є в нашій країні.

У радянську добу в театрах України примусово впроваджувався соціалістичний реалізм, перетворюючи все, що відбувалося на сцені, в ілюзію безтурботного життя, безхмарного щастя. Як не дивно, основними втілювачами цього ідеологічного міфу стали талановиті українські актори, які працювали в театрах Києва, Харкова, Львова, Одеси, Полтави та ін.

Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Київ

Водночас формується нова генерація митців, які щиро прагнули реалістичності та психологічної розробки образів. До представників творчої інтелігенції, що шукала шляхи до національних джерел, належали видатні режисери і актори Сергій Данченко, Федір Стригун, Богдан Ступка та багато інших.

Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Шевченка

Музично-драматичникй театр у Кропивницькому

В епоху постмодернізму провідні режисери шукали нові театральні форми, оновлювали сценічну мову і репертуар. Виникли театри-студії, численні експериментальні спектаклі, на афішах з’явилася раніше заборонена драматургія абсурду, спектаклі-колажі.

Інтер’єр Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові

До експериментальних авангардних театрів належали насамперед Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса під керівництвом В. Кучинського, Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра під керівництвом Е. Митницького.

Львівський академічний театр ім. Л. Курбаса

Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра

В Одесі відбулася прем’єра першої української рок-опери «Біла ворона» Г. Татарченка і Ю. Рибчинського. У Києві створено перший приватний театр «Браво» (художній керівник Л. Титаренко), єдиний в Україні музичний театр для дітей та юнацтва.

Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва

Сцена з балету Ю. Шевченка «Бармалей та Айболить» у Київському театрі опери і балету для дітей та юнацтва

В Україні функціонують близько 30 державних і кілька приватних лялькових театрів, проводяться міжнародні фестивалі лялькарів: «Інтерлялька» (Ужгород), «Золотий Телесик» (Львів), «Подільська лялька» (Вінниця). У низці спектаклів глядачі мають змогу спостерігати роботу актора з лялькою.

Сцена з вистави «Біла ворона» в Одеському театрі музичної комедії ім. М. Водяного

Київський академічний ляльковий театр

Рівненський академічний обласний театр ляльок

Поцікавтеся, які лялькові театри або театри для дітей і юнацтва існують у вашій області.

У роки незалежності в Україні зростає інтерес до нових театрально-організаційних форм, до вуличного театру, перформансів, флешмобів. З одного боку, театр інтегрує елементи розважальних видів мистецтв — шоу, естради, цирку, з другого — тяжіє до камерності, стає все більш елітарним. Нині українське театральне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір.

Вистава «Таємничий гіпопотам» у Вінницькому академічному обласному ляльковому театрі «Золотий ключик»

Фестиваль «Інтерлялька-2017» в Ужгороді

У підручнику для 9 класу ви вже ознайомилися з історією українського кінематографа. Пригадайте, де і коли виникли перші кінофабрики в Україні. Які фільми О. Довженка і Д. Вертова було відзначено на міжнародному рівні? Який із них кінознавці світу внесли до списку кращих фільмів усіх часів і народів? Назвіть кращі фільми, які репрезентують самобутнє українське «поетичне кіно».

Українська актриса театру і кіно Ада Роговцева

Володимир Щур. Скульптурна композиція «Мотор». Пам’ятник кінорежисеру Олександру Довженку і кінооператору Данилу Демуцькому (передпроектна пропозиція)

З моменту зародження українського кіномистецтва минуло вже понад століття... Перші знакові картини Олександра Довженка, маніфест поетичного кіно «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, оригінальна кіноестетика соціально орієнтованої «міської прози» Кіри Муратової, візитівка української анімації — славнозвісний мультсеріал про козаків Володимира Дахна, культові мультфільми Давида Черкаського, як і багато інших прекрасних кінострічок минулого століття, вже увійшли до історичного літопису нашої культури.

Ольга Куриленко - сучасна голлівудська зірка (у минулому - фотомодель), яка народилася в Бердянську

Пам’ятні монети Національного банку України, присвячені Олександру Довженку

Які фільми згаданих режисерів ви вже дивилися? Які плануєте переглянути? Пригадайте, у яких фільмах знімався легендарний актор Іван Миколайчук.

Кінематограф періоду незалежності характеризується розпадом кіноіндустрії ХХ ст. і спробами відбудувати чи реконструювати її в нових умовах. Сучасна соціокультурна ситуація характеризується комерціалізацію мистецтва, зростанням ролі реклами, різних медіа, зокрема телеканалів, які активно презентують розважальні серіали тощо. Інтернет здійснив унікальний «допуск» глядацької аудиторії до кіно всіх країн, до неймовірно строкатої палітри жанрів і стилів. Популярності набувають кримінальні драми, суто розважальні фільми тощо.

Федір Стригун та Іван Миколайчук у фільмі «Пропала грамота» (реж. Б. Івченко, 1972)

У цих умовах традиції вітчизняного кінематографа продовжують розвиватися. Кращі українські режисери знімають історичні фільми. На рубежі століть легендарний актор Богдан Ступка (1941—2012) стає головним гетьманом екрану: ролі в історичному серіалі Миколи Засєєва-Руденка «Чорна рада» (2000), у фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001), у стрічці польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» (1999).

Богдан Ступка в ролі гетьмана Івана Брюховецького у фільмі «Чорна рада»

Пам’ятні монети НБУ, присвячені Б. Ступці

Нині в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців, знімається багато короткометражних фільмів. Нерідко кінокартини торкаються сучасної тематики, зокрема проблем молоді, підлітків (мюзикл «Трубач», блокбастер «Сторожова застава», мультфільм «Викрадена принцеса»). Уперше в українському кінематографі «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі в номінації «Кращий короткометражний фільм» здобув І. Стрембіцький за стрічку «Подорожні» (2005). Понад 40 нагород, серед яких три призи Каннського кінофестивалю, має художній фільм М. Слабошпицького «Плем’я» (2014).

Постер фентезі-блокбастеру «Сторожова застава» (реж. Ю. Ковальов, 2017)

Кадр із дитячого мюзиклу «Трубач» (реж. А. Матешко, 2014)

М. Слабошпицький (у центрі) на показі фільму «Плем’я» в Каннах, Франція

Перегляньте на дозвіллі згадані фільми й висловіть свої враження та оцінки.

У наш час на популярних кінофестивалях та конкурсах присуджують спеціальні премії, з-поміж яких набула ваги українська статуетка «Скіфський олень». Її отримує володар Гран-прі Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість», що проводиться з 1970 р.

Дедалі більше творчих обертів набирає міжнародний кінофестиваль в Одесі, який проводять із 2010 р. Поступово збільшуються масштаби кіновиробництва, кінопродюсери шукають різні канали презентації вітчизняних кінокартин в Україні та поза її межами.

«Викрадена принцеса» - найкасовіший український мультфільм (реж. О. Маламуж, 2018)

Таким чином, з українськими кінофільмами, які виходять на міжнародну арену, та з виставами провідних вітчизняних театральних колективів, які гастролюють за кордоном, ознайомлюються зарубіжні глядачі, пізнаючи наше мистецтво і культуру України.

Мистецька скарбничка

Антреприза — утримування театру, цирку або іншого видовищного закладу приватною особою.

Вертеп (зі старослов’ян. «печера») — український мандрівний театр, що виник у барокову добу; назва походить від печери поблизу Віфлеєма, де народився Ісус Христос.

Інтермедія (від лат. «проміжний, середній») — невелика п’єса комедійного змісту, що виконують між актами спектаклю.

Мораліте (з грец. «таємниця, таїнство») — п’єса повчального характеру з алегоричними дійовими особами.

Панегірик — поетичний жанр, ознакою якого є похвала, уславлення визначної події, возвеличення видатних осіб.

Сценографія (або театрально-декораційне мистецтво) — галузь образотворчого мистецтва, завданням якої є оформлення простору сцени для театральної вистави.

1. Розкажіть про перші кроки становлення мистецтва театру в Україні.

2. Яка роль театру корифеїв у розвитку української культури? Де і коли створено перший український стаціонарний театр?

3. Завітайте на сайти українських лялькових театрів і театрів для дітей та юнацтва. Обговоріть з однокласниками і однокласницями їхній репертуар. Що ви запропонували б у ньому змінити?

4. Розкрийте досягнення сучасного ігрового та мультиплікаційного кіно України.

5. Підготуйте і проведіть дискусію або флешмоб на тему «Сучасний герой театру і кіно — хто він?». Оберіть топ-5 акторів-кумирів.

6. Мистецький проект (тема на вибір): «Лесь Курбас — реформатор українського театру» (дослідіть, за які досягнення його ім’я увійшло до «Золотої книги видатних європейців» у Відні); «Іван Миколайчук — уособлення національного духу в українському кіно».

7. Практикум. Варіант 1. (Колективна робота). Інсценізуйте інтермедію зі шкільного життя або фрагмент із п’єси, що входить до навчальної програми з української літератури. Запропонуйте оригінальні елементи сценографії. Варіант 2. Разом з однокласниками започаткуйте відеотеку українського кіно, виокремте в ній розділ «Навчальні фільми».