Географія. 7 клас. Масляк

Тема 2. Материки та океани – великі природні комплекси географічної оболонки

З попередніх курсів природознавства та географії Вам вже відомо, що тверда оболонка Землі — літосфера, знаходиться в постійному русі. Внаслідок цих рухів зовнішній вигляд планети з плином часу змінюється, формуються обриси сучасних материків і океанів, руйнуються та утворюються гори, збільшуються глибини океанів, відбуваються виверження вулканів, землетруси тощо.

Де саме і чому відбуваються ці зміни природи Землі ми і будемо з’ясовувати.

ВИВЧАЮЧИ ТЕМУ, ВИ:

  • Дізнаєтеся, що сучасні материки й океани — це наслідок розходження літосферних плит.
  • Навчитеся характеризувати особливості рухів літосферних плит за допомогою тектонічної карти світу.
  • Ознайомитеся з походженням материків та океанічних западин.
  • Оціните значення знань про закономірності розвитку географічної оболонки Землі для себе.
  • Усвідомите співвідношення і розподіл материків та океанів на Землі, співвідношення суходолу та океану в різних півкулях планети.

§ 4. Походження материків та океанічних западин. Співвідношення і розподіл на Землі материків та океанів

  • 1. Які назви мають океани Землі?
  • 2. Як отримав власну назву кожен з океанів?

Походження материків та океанічних западин. Походження нашої планети, її материків і океанів з давніх-давен було таємницею, загадкою для людини. З розвитком науки таємниць ставало все менше. Однак до кінця зрозуміти, як ці процеси відбувалися в минулому і навіть продовжують відбуватися в наші дні, вчені ще не змогли. Тому існує декілька наукових припущень (гіпотез) утворення материків і западин океанів.

Давайте уявимо собі, що вода зі Світового океану зникла. Який вигляд матиме Земля? Материки й острови враз опиняться над величезними западинами океанів. Це пов’язано з тим, що товщина материкової земної кори досягає 35-70 км. Товщина ж океанічного типу земної кори є значно меншою — 5-15 км.

Мільярди років тому розпечена Земля поступово охолоджувалася. На ній почала формуватися тонка й нетривка земна кора, крізь яку на поверхню планети постійно виливалася розпечена лава.

Мал. 7. Гіпотеза дрейфу материків

На початку XX ст. німецький геофізик і метеоролог Альфред Вегенер звернув увагу на просту географічну карту світу: на східні обриси Південної Америки і західні обриси Африки. Якщо вирізати ножицями Південну Америку і прикласти її до Гвінейської затоки Африки, вони співпадуть майже повністю. Це наштовхнуло Вегенера на думку, що в минулому на Землі існував один материк — Пангея. Його оточували з усіх боків води океану. Потім, ніби велетенська крижина, прадавній материк тріснув. Спочатку утворилося два материки — Гондвана й Лавразія. Згодом і вони розтріскалися. Але материки не лише розколювалися, вони пересувалися (дрейфували) один відносно одного (мал. 7).

Згідно теорії літосферних плит вся земна кора разом із шаром верхньої мантії розбита розломами на величезні плити. Вони нагадують величезні крижини на воді, що ковзають пластичним шаром мантії. Сходячись і розходячись, вони зминаються у складки чи розривають поверхню, утворюючи розломи (мал. 8).

У вік супутників теорія Вегенера набула інструментального підтвердження. З космосу виявили, що літосферні плити переміщуються зі швидкістю в середньому 1-6 см на рік. Вони можуть рухатися одна на одну, одна від одної і ковзати в різні боки.

Чому на мал. 8 стрілки мають різну величину? Про що це свідчить?

Мал. 8. Картосхема руху літосферних плит

В Азії знаходяться найвищі гори — Гімалаї. Як і чому вони утворилися? Колись від східного узбережжя Африки відколовся нинішній півострів Індостан. Дрейфуючи на північ, він зіштовхнувся з Євразією. Продовжуючи тиснути на неї, він зім’яв у складки край материка і свій північний край.

Південна Америка й Африка рухаються одна від одної. Швидкість цього руху складає декілька сантиметрів на рік. Ще до встановлення наявності та швидкості цього руху за допомогою супутників про розсування двох материків засвідчив розрив кабеля, який було прокладено дном Атлантичного океану.

Нині встановлено, що в майбутньому площа Атлантичного океану зросте, а Тихого — навпаки зменшиться. Австралія продовжить свій дрейф на північ і, врешті-решт, почне тиснути, як Індостан на Євразію. Формуватимуться нові гірські системи, відбуватимуться землетруси й виверження вулканів.

Цікаві процеси проходять і на дні Атлантичного океану. Розсовуючись у протилежні напрями, Північна й Південна Америки та Євразія з Африкою розривають океанічну кору в середній смузі ложа океану. Ці розломи тягнуться на тисячі кілометрів, ними із глибин мантії піднімається магма. В окремих місцях лава застигає, зіштовхнувшись із холодною водою. З часом тут утворюється величезний підводний хребет. Такі ж хребти є і в інших океанах.

Співвідношення і розподіл на Землі материків та океанів. Зрозуміло, що співвідношення суші і моря впродовж геологічної історії Землі постійно змінювалося. Нині з 510 млн км2 поверхні планети океанами зайнято 361 млн км2 (71 %), а сушею — 149 млн км2 (29 %) (див. мал. 2 на стор. 10). Більша частина материкової земної кори, а значить і материків, розташована в Північній півкулі.

У географічному положенні материків і океанів, їх взаємному співвідношенні і обрисах берегової лінії встановлено певні закономірності.

Крім Антарктиди усі материки групуються попарно: Північна Америка з Південною, Європа з Африкою, Азія з Австралією. Кожна пара утворює «материковий промінь», а всі промені сходяться до північного полюсу, утворюючи так звану континентальну зірку (мал. 9).

Мал. 9. Континентальна зірка

Материки і океани за своїм розташуванням є антиподами (протилежними): Північний Льодовитий океан лежить навпроти Антарктиди, Африка з Європою — навпроти Тихого океану, північні материки — навпроти океанічної Південної півкулі, Індійський океан — навпроти Північної Америки, Австралія — навпроти Північної Атлантики. Лише Південна Америка своїм антиподом має сушу Південно-Східної Азії.

Німецький геофізик і метеоролог Альфред Вегенер висунув гіпотезу стосовно дрейфу літосферних плит.

Згідно цієї теорії вся земна кора разом із шаром верхньої мантії розбита розломами на величезні плити.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

  • 1. Що наштовхнуло А. Вегенера на думку про дрейф материків?
  • 2. Поясніть сутність теорії літосферних плит.
  • 3. В яких напрямах і з якою швидкістю рухаються літосферні плити?
  • 4. Поясніть, чому в майбутньому зросте площа Атлантичного океану.
  • 5. Які геологічні процеси відбуваються на дні Атлантичного океану?