Підручник по Всесвітній історії. 7 клас. Ліхтей - Нова програма

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 2

Рицарські традиції. Замки. Життя селян

• Уважно прочитайте уривки з джерел. Відтворіть процес розвитку замкової архітектури.

Облаштування пагорба в Ардрі в 1060 р.

«Арно, сенешаль д’Есташ, граф Булонський, усвідомлюючи, що йому все вдається, і все, що відповідає його бажанням, збувається, збудував шлюзи в болоті біля Ардра па відстані, яку подолає камінь, кинутий дужою рукою. Між двома шлюзами серед болота чималої глибини він наказав насипати пагорб і звести вежу неймовірної висоти, що називалася донжоном. Вона стала оборонною спорудою [...]. Арно оточив фортецю ровом, увівши в цей ансамбль млин [...]» (З повідомлень хроніста Ламбера д’Ардра).

Зведення будинку або вежі на пагорбі Гінеє у 1181 р.

«Бодуен, граф Гінес, збудував у Гінесі на пагорбі круглий дім із тесаного каменю. Він був таким високим, наче впирався в небо. Бодуеп передбачив, що верхня частина буде як плоска тераса з покрівлею на кроквах [...] У цьому будинку в нього були кімнати для врочистих прийомів, житлові кімнати, кімнати для усамітнення, коридори, які робили будинок подібним до лабіринту Дедала. Далі за межами будинку він збудував каплицю з кам’яними стінами й дерев’яними кроквами, а також кам’яну стіну вздовж зовнішнього оборонного замкового поясу. Біля входу він спорудив вежі з метальними пристроями для відбиття нападу» (З повідомлень хроніста Ламбера д’Ардра).

Побудова замку Гайар англійським королем Річардом Левове Серце наприкінці XII ст.

«Над містом Ле Анделі вивищувався дуже великий пагорб, оточений з одного боку річкою Сеною, а з інших боків — невеликими пагорбами приблизно однакової висоти. На найвищому пагорбі Річард Левове Серце звів фортецю, яка була оточена високими стінами, глибокими ровами, видовбаними в природному камені. За ровами Річард зрівняв прилеглий пагорб, додавши таким чином стінам і вежам висоти. Третій пагорб також прорізали глибокі рови. Річард укріпив ансамбль кам’яною стіною чималої висоти й ще одними ровами. Він назвав фортецю Гайар (Шато-Гайар)» (З «Хроніки» Гійома Ле Бретонна, XII ст.).

• Прочитайте уривки з джерел. Дайте відповіді на запитання.

«Тоді, усвідомлюючи себе вождем найхоробріших мужів і очільником значної кількості васалів, він [Гевард], аби отримати законне опоясання за військовим звичаєм, вибрав кількох воїнів із своєї свити, аби і вони разом із ним пройшли посвячення, і прийшов до ... абата містечка Бранда... людини глибоковіруючої... Пройшовши таїнство сповіді й отримавши відпущення гріхів, він дуже наполегливо вмовляв абата посвятити його в рицарі. В англосаксів водилося, аби посвячений у військове звання напередодні з почуттям щирого покаяння висповідався в усіх гріхах перед єпископом, або абатом, або монахом, або яким-небудь священиком, і провів ніч у храмі з молитвою, з покаянням і благочестивими думками; у день посвячення він приносив меч до вівтаря й слухав божественну літургію. Після прочитання Євангелія священик із благословенням покладав на шию воїна меч; далі посвячуваний прикладався до святих Христових тайн і ставав рицарем» (З праці абата Інгульфа «Історія абатства Кройланд, ХІ-ХІІ ст.).

«Під час перемир’я між цими королями (французьким королем Філіппом II Августом та англійським королем Річардом Левове Серце) в Англії стали проводитися військові заходи, а саме — вправи зі зброєю, що зазвичай називаються турнірами, і король, який їх проводив, вимагав певну суму грошей від кожного, хто б мав бажання в них брати участь. Ця королівська вимога жодним чином не відбивала прагнення молодих рицарів, які горіли любов’ю до зброї, вона не применшувала їхнього запалу й не боронила їм збиратися на врочистості для проведення цих заходів. Однак добре відомо, що військові сутички такого характеру ніколи не проводилися в Англії, позаяк ніяк не можна було обійтися тільки змаганнями й проявом відваги без того, аби не виникали які-небудь сварки...

Тому славний король Річард, узявши до уваги, що в бою більш досвідчені ті, хто більше тренується й навчається, постановив, що рицарі його власного королівства мають тренуватися в межах своїх власних земель, позаяк у цих військових іграх вони зможуть навчитися справжньому військовому мистецтву й набути військового досвіду, і що французи не зможуть атакувати англійських рицарів як людей невправних і ненавчених...» (З «Історії Англії» Вільяма Ньюбурзького, XII ст.).

«Рицар, який бере участь у турнірі, повинен бути споряджений в обладунки так: спочатку йому варто одягти стьобані панчохи, далі сабатони (латне взуття) і прив’язати їх шнурками. Далі одягається набедреник, кіраса (металеві лати), наручі, рукавиці й бацинет (різновид шолома). Також не варто забувати про гербову накидку, яка повинна надихати рицаря під час бою. Ноги варто обгорнути червоною тканиною, аби в разі чого супротивник не помітив крові» (3 «Трактату про правила проведення турніру» Йогана Гілла, 1434 р.).

1. Які складові стали першоосновою рицарських традицій?

2. Поміркуйте, чому інтерес до рицарських турнірів не зникає й у наш час.

• У романі В. Скотта «Айвенго», який ви вивчатимете цього року в курсі зарубіжної літератури, знайдіть уривки про рицарський турнір, зовнішній вигляд рицаря, феодальний замок та його інтер’єр. Напишіть невеликий твір на основі знайдених уривків за однією з тем (на ваш вибір):

«Один день у замку Седріка Сакса»;

«Чому я не хочу (хочу) жити в справжньому середньовічному замку»;

«Якби в мене був замок, то я б...» (Пам’ятайте, що ви у XII ст.!).

• Прочитайте уривок із праці сучасного італійського історика Франко Кардіні. Поміркуйте, чому автор називає середньовічних селян заручниками язичницьких вірувань.

«Робота селян мала сезонний характер, а отже, їхнє життя було не дуже пристосоване до святкування релігійних свят. Це призводило до того, що середньовічний хлібороб не міг бути прикладом побожності або благочестя. Священики звинувачували селян у тому, що вони рідко ходили до церкви й були заручниками язичницьких вірувань, пов’язаних із життям полів і лісів. Придворна культура розглядала «селянське» як протилежність усьому тому, що було «палацовим», тобто вишуканим, елегантним, шляхетним» (Кардіні Франко. Середньовіччя / пер. з італ. — X.: Ранок, 2004).

• Розгляньте малюнки. Охарактеризуйте селянське житло та з’ясуйте, що в них спільне, а що відмінне.

Реконструкція інтер’єру курної хати

Реконструкція інтер’єру хати заможного селянина

• Прочитайте уривок із джерела. Дайте відповіді на запитання.

«Він [селянин] був величезний, на диво потворний та огидний: велика приплюснута голова, чорніша за вугільну яму; відстань між очима — з долоню, важкий плаский ніс, товсті губи, червоніші за шмат м’яса, довгі, жовті, страшні зуби. Він був узутий у гетри, обв’язані ликом, і черевики з бичачої шкіри, одягнутий у грубий балахон, що не мав ані правого, ані лівого боку, і спирався па довгу ломаку. Окасен наблизився до нього. Яким же був його жах, коли він розгледів його зблизька» («Поема про Окасена та Ніколет», близько 1200 р.).

1. Про що свідчить вигляд та одяг селянина? Як ви думаєте, чи було щасливим його життя?

2. Знайдіть уривки з описом одягу селян і феодалів у романі В. Скотта «Айвенго».

• Прочитайте уривок із джерела з описом бенкету при дворі французького короля Людовіка IX Святого. Чи міг дозволити собі простолюд таке частування? А ви щось подібне смакували?

«Спочатку нам подали вишні, потім духмяний білий хліб; вина також було вдосталь, причому найкращого, як і належить королівській величі... Після того подали свіжі боби, відварені в молоці, рибу, крабів, пиріжки з вугрем, рис з мигдальним молочком і тертою корицею, смаженого вугря в смачному соусі, пиріжки, сир і безліч різних фруктів. І все це було організовано з неабияким смаком і ґречністю» («Хроніка» Салімбене із Парми, XIII ст.).