Підручник по Всесвітній історії. 7 клас. Ліхтей - Нова програма

Розділ 2. Середньовічний світ Західної Європи

§ 5. ЛЮДИНА В СЕРЕДНЬОВІЧЧІ

• Прочитайте уривок із роману В. Скотта «Айвенго». Як автор показує ставлення середньовічної людини до природи?

«Сонце сідало за однією з порослих соковитою травою галявин у лісі... Сотні розлогих, широкочолих, з невисокими стовбурами дубів, які, може, бачили ще величну ходу римських легіонів, простигли свої вузлуваті руки над щільним килимом пишного зеленого дерну; а подекуди між ними визирали буки, гостролист і кущі різних порід, такі густі, що вони не пропускали поземних променів призахідного сонця. А інде вони розступалися, залишаючи довгі широкі алеї, у мережі яких так приємно заблукати оков і та в яких уява вбачає стежки до ще розкішніших картин лісової самоти».

1. Зв’язок людини й природи

Людина середньовіччя була набагато ближчою, ніж ми, до природи. З іншого боку, природа була не такою приборканою, як у наш час. Було б помилкою вважати, що між людиною й природою напувала цілковита гармонія. Хоча людина й була творінням Божим, вона залишалася незахищеною перед природними стихіями. Природа часто змушувала людину відчувати свою слабкість. Запаси в коморі селянина чи феодала, від яких залежало їхнє життя, фактично визначалися волею природи. Дощі з градом, посухи чи повені, буревії чи заморозки були провісниками хвороб, страждань і призводили до загибелі. Тож залежність середньовічної людини від природно-кліматичних умов була надзвичайно великою.

У середні віки клімат на Європейському континенті то охолоджувався, то теплішав. Уважають, що в XI ст. клімат континенту загалом нагадував сучасний. Щоправда, в окремі періоди температура піднімалася й вище. У XIII—XIV ст. відзначалося значне охолодження клімату, через це на півночі Європи часто бували неврожаї. Тому кліматичні ритми суттєво впливали на життя людей. Спостерігаючи за різкими перепадами клімату, середньовічні літописці постійно висловлювали побоювання про настання кінця світу.

У ранньому Середньовіччі велику роль у житті людини відігравав ліс та його багатства. За висловом французького історика Марка Блока, ліс супроводжував селянина «від колиски до домовини». Він був основним будівельним матеріалом, давав світло й тепло, з нього виготовляли знаряддя праці, предмети ремесла й побуту. Проте ліс і все, що в ньому водилося, перебували у власності сеньйора. Селяни мали право збирати лише хмиз, плоди та ягоди. Зрідка їм дозволяли полювати на дрібних тварин і випасати в лісі свиней. До того ж ліс був місцем духовних шукань, заглиблень у себе. Саме тому там оселялися ченці-самітники, аби молитися й вести боротьбу з темними силами. Ще ліси були місцями пригод мандрівних рицарів. Іноді в них переховувалися й розбійники, які нападали на подорожніх і грабували їх. Отже, для декого ліс був пристанищем, а на інших там чатувала смертельна небезпека.

В епоху Середньовіччя людина також починає суттєво впливати на природу. І хоча цей вплив мав стихійний характер, його наслідки були дуже великими.

2. Внутрішня колонізація

Упродовж XI—XIIІ ст., унаслідок зростання населення, у Європі відбувається освоєння нових територій. Селяни розчищали ліси, розорювали пустки й торф’яники, відвойовували землю від моря. У долинах великих річок почали осушувати болота й будувати укріплюючі дамби. Такі перетворення прийнято називати внутрішньою колонізацією. Цей процес набув поширення в усіх країнах Західної Європи.

Освоєння нових земель проходило в кількох напрямках. Один із них — відвойовування земель від боліт, лісу, заснування на цих масивах нових поселень. Найчастіше такий тип колонізації проводили силами поселенців-госпітів, запрошених часто здалеку на пільгових умовах. Інший поширений варіант колонізації — за рахунок внутрішніх резервів кожного села: освоєння пусток, непридатних земель, прикордонних із сусідами територій тощо. У результаті внутрішньої колонізації зросли посівні площі, річкова система сполучень доповнилася каналами, змінилася флора та фауна. Різко збільшилася й кількість населених пунктів.

Та, попри всі спроби, у XIII ст. земель, придатних для обробітку без особливих зусиль, уже бракувало. Наділи селян ставали дрібнішими, і зібраного врожаю не вистачало, щоб прогодувати родину.

П. де Кресценці. Трактат із сільського господарства. Франція. 1459 р.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

У XIII ст., унаслідок розпачливих намагань створити нові ниви й прогодувати дедалі більшу кількість населення, було винищено багато лісів. По всій Європі спалахували конфлікти між селами або між феодалами та їхніми селянами за право використання тих решток, що ще збереглися від колишніх лісів. Деякі села знелюдніли, тому що жити в них, не маючи лісових припасів, стало майже неможливо.

Нерідко людина, приборкуючи природу, удавалася до хижацьких прийомів. Прикро, що Голландія, тобто «Лісова країна», в епоху Середньовіччя фактично втратила ліси. Також було вирубано й спалено ліси в Англії, Франції, Іспанії та Італії. На той час у західноєвропейських лісах проживало багато звірів (оленів, кабанів, турів, ведмедів, лосів, зубрів, лисиць, вовків та ін.). Полювання на них мало промисловий характер: м’ясо диких тварин було одним з основних джерел харчування населення. Не менше значення мало й рибальство. Безжальне знищення звірів, а також вирубування лісів поступово призвело до зменшення видів тварин і падіння їх чисельності. Зменшилася кількість і представників пернатих.

3. Воєнна колонізація

У добу Середньовіччя відбуваються також процеси зовнішньої колонізації, яка здійснювалася німецькими можновладцями переважно воєнним шляхом. Вона значно активізувалася у XII ст., коли в результаті тривалої й жорстокої боротьби німецькі феодали захопили території полабських слов’ян. Тут було утворено маркграфство Бранденбург, герцогства Мекленбург і Померанія. У зоні колонізації виникли й розбудувалися міста Любек, Берлін, Штральзунд та ін. Відтак важливим напрямком німецької колонізації стають придунайські регіони. У XII ст. німецькі поселення існували вже в Польщі, Чехії та Угорщині.

У той же час німецька колонізація охопила й землі Східної Прибалтики, де проживали поганські племена лівів, летів, естів, пруссів. Спочатку сюди прийшли бременські та любецькі купці, потім місіонери, а згодом і воїни. Першими німецькому наступу протистояли ліви, але вони зазнали поразки. У 1201 р. на місці давнього торгового поселення лівів завойовники заснували фортецю Ригу, яка незабаром стала центром новоутвореної німецької області — Лівонії.

Набагато спокійніше процес німецької колонізації проходив у придунайських областях. Вони також були заселені здебільшого слов’янами. Колись їхні землі вже завоював Карл Великий. Після розпаду імперії Каролінгів ці території ввійшли до складу Баварського герцогства, а наприкінці X ст. виокремилися в Австрійську марку. У середині XII ст. вона отримала статус самостійного герцогства.

Незважаючи на те, що німецький наступ на Схід здійснювався переважно насильницьким шляхом, наслідки колонізації принесли чимало позитиву. Адже з’явилися нові села й міста, підвищився культурно-господарський рівень, небувалого розквіту досягла торгівля, особливо вздовж Балтійського узбережжя.

4. Рух населення

На початку епохи Середньовіччя територію Європи населяли різні племена й народності. Серед них найбільше вилинули на подальшу долю Європи кельти. Значну роль у формуванні населення середньовічної Європи відіграли романські народності, фракійці, германці, балти, угро-фіни, слов’яни, а також вихідці з Азії та Африки — араби, євреї, бербери та тюрки.

Ця строката й різномовна суміш перебувала в постійному русі. Переселялися навіть цілі народи. Одним із найбільших міграційних рухів середньовіччя вважається вже згадуване Велике переселення народів IV—VII ст., яке суттєво змінило ману Європи.

Для середньовічної людини мандри часто були життєвою необхідністю чи духовною потребою. Подорожували люди різних професій, серед яких було чимало талановитих майстрів, архітекторів, художників, музик, мандрівних акторів. Прагнення до збагачення штовхало на незвідані шляхи купців і ремісників. З наміром здобути освіту вирушали в далеку дорогу школярі та студенти. Паломництва у святі місця здійснювали прочани й монахи. Не було дивиною, якщо подорожній зустрічав на своєму шляху рицаря чи розбійника, жебрака чи волоцюгу.

На чисельність населення середньовічної Європи впливали різні чинники, що, з одного боку, сприяли його зростанню, а з іншого — завдавали шкоди. До перших передусім належить зміна харчування, адже велику роль починають відігравати м’ясо-молочні продукти. Розвивається городництво, культивуються боби, які були більш поживними й менш примхливими, ніж злаки. На кількості середньовічної людності негативно відображалися чотири найбільші лиха тогочасності — війни, голод, хвороби й епідемії.

Епоха Середньовіччя була просякнута війнами. їх дух міцно вселився у свідомості середньовічної людини, незалежно від її статусу. Воювали феодали, королі, цілі народи й країни. Ворогуючі сеньйори намагалися передусім підірвати фундамент могутності свого противника, спустошуючи селянські господарства, спалюючи посіви, переганяючи худобу тощо. За загальними підрахунками, жертвами безконечних воєн стала третина дорослого населення тогочасної Європи.

Паломництво — подорож віруючих (прочан) до святих місць із метою поклоніння, подячної молитви або відбування покути. Назва походить від звичаю паломників привозити пальмові гілки з Палестини.

Прочани. Вітраж із собору в Шартрі. XIII ст.

Битва християн із мусульманами. Мініатюра

Другою причиною бід і потрясінь, що випали на долю середньовічної людини, був голод. До цього призводила передусім відсутність урожаю: у зв’язку з посухами, зливами, повенями, шкідниками. Бувало, що люди, аби спекти хліб, крихти борошна змішували з лісовими травами, ягодами й навіть землею. Нерідко траплялися й жахливі випадки людоїдства.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

IX ст. З «Ксантенських анналів» про голод 869 р. в Бургундії та Галлії

...У лютому ... весь час гриміло, і 15 лютого ... на північному заході з’явилася комета, після якої відразу ж знявся жахливий буревій і розпочався величезний паводок, який забрав багатьох людей. Після цього, улітку, у багатьох провінціях настав страшний голод. Найсильнішим він був у Бургундії та Галлії, де велика кількість людей померла страшною смертю, люди змушені були їсти трупи. Кажуть, що дехто їв навіть собаче м’ясо.

1. Що спричинило голод у Бургундії та Галлії? 2. До яких наслідків призвів голод? 3. Що свідчить про нечуваний масштаб бідувань?

Починаючи з XII ст. великі сеньйори роблять спробу протистояти голоду, намагаючись особисто контролювати процес запасу їжі на майбутнє. Вони беруть під свій нагляд розподіл харчів між бідняками в голодні роки. Однак мислення середньовічної людини, яка звикла жити одним днем і не думати про майбутнє, не дозволяло надовго утримувати запаси продовольства на випадок голоду. У середньовічній Європі ще не вміли зберігати продукти харчування: зерно у вологих коморах часто згнивало, а м’ясо псувалося. До того ж припаси знищували щурі, що були справжнім лихом середньовічних міст.

Голод підривав фізичні сили людей, робив їх чутливими до різних захворювань. Низький санітарний рівень і відсутність елементарного медичного обслуговування призводили до поширення небезпечних хвороб і високої, особливо дитячої, смертності. Постійними супутниками європейців були віспа, малярія, проказа й сухоти (туберкульоз).

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Уважається, що саме гуни завезли до Європи віспу. Напередодні поразки на Каталаунських полях (451 р.) чимало воїнів Аттіли вже були вражені подібною до віспи хворобою. Якщо це так, то саме гуни додали ще одну вбивчу хворобу до європейських небезпечних пошестей.

Однак найбільших збитків населенню Європи завдавали періодичні епідемії чуми й холери, які час від часу збирали свої смертельні покоси в країнах Європи. Чума, прозвана чорною мітлою людства, у середні віки мала два основні спалахи — у VI і XIV ст. Особливо великою була епідемія чуми 1347-1350 рр., відома в історії як «чорна смерть». Припускають, що вона забрала майже 25 млн осіб. Причини хвороби не зовсім з’ясовані. Існує думка, що чума поширилася з Азії. Її завезли або прочани, або поширили щурі з генуезьких кораблів, що прибували в порт Мессіна на Сицилії.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XIV ст. Мікель де П’яцца про «чорну смерть» на Сицилії 1347 р.

У жовтні літа 1347 р. (...) у порту міста Мессіна пришвартувалися генуезці, що рятувалися па дванадцяти галерах від гніву Господнього (...). Генуезці привезли хворобу, що пробирала їх до кісток. Вона була такою сильною, що всі, хто спілкувався з ними, були вражені цією смертельною недугою; і смерті цієї, що вражала миттєво, не можна було уникнути (...). Смерть наздоганяла не тільки тих, хто спілкувався з хворими, а й тих, хто купував у них речі, доторкався або наближався до них. Усвідомивши, що несподівана моровиця поширилася з генуезьких галер, жителі Мессіни вигнали їх із міського порту, однак смерть не залишила місто, і воно повністю вимерло (...). Тіла залишалися в будинках, і жодний священик, жодний родич — син, батько чи хтось із близьких — не наважувалися туди зайти. Гробарям обіцяли величезні гроші, аби вони винесли й поховали мертвих. Будинки померлих стояли відчиненими з усіма скарбами, грошима й коштовностями; якщо хтось бажав туди ввійти, ніхто його не зупиняв...

Жителі Мессіни, уражені цим жахливим і нечуваним лихом, воліли краще залишити місто, ніж у ньому померти...

1. Про яку хворобу розповідає автор? 2. Як поширювалась епідемія? 3. Як описано наслідки епідемії? 4. Чи можна було зупинити поширення хвороби?

Епідемії вражали насамперед міста, бо в них скупчувалася велика кількість населення, яке проживало в жахливих антисанітарних умовах. Саме тому чисельність міських жителів після «чорної смерті» знизилася на 60 %. З міст природною міграцією населення епідемія поширювалася й у села. Адже саме туди міські жителі ходили за продуктами. Зрештою, не тільки чуму, а й інші хвороби розносили вояки, які в пошуках їжі та питва постійно переміщалися в перервах між війнами.

Пам’ятник жертвам епідемії чуми. м. Відень. 1693 р. Сучасне фото

Страшну епідемію було зафіксовано також у 1361-1363 рр. Вона забрала життя майже 70 % дітей різного віку, а тому відома в історії як «дитяча моровиця».

Розпач, лють, зневіра підсвідомо спонукали до пошуків винних. Уважалося, що передвісниками епідемій були такі небесні явища, як поява комет, сонячні затемнення тощо. Це був своєрідний прояв Божого гніву, аби покарати людину, змусити її покаятися за свої гріхи. Часто в появі моровиці звинувачували євреїв. У 1348 р. в Іспанії розпочалися погроми євреїв за те, що вони нібито продавали отруєну тканину. По всій Європі було поширено думку, згідно з якою саме євреї, що колись розіп’яли Ісуса Христа, несли відповідальність за «чорну смерть». Особливо надовго таке твердження вкорінилося в жителів німецьких земель, де євреїв звинуватили в отруєнні колодязів. Ворожість у ставленні до них нагнітали також християнські проповідники. Тому єврейське населення було змушене проживати у відгороджених високими мурами міських районах, що мали назву гето1.

Наслідки епідемії чуми були неоднозначними. Вони проявилися не лише в значному скороченні населення та масових гоніннях на євреїв, а й спричинили економічні зміни. Умови проживання тих селян і ремісників, яким пощастило врятуватися від смерті, покращилися. Хорошої землі вистачало, а трудитися на ній не було кому. Потребували робочих рук і міста. Спадкоємці іноді неймовірно збагачувалися коштом своїх померлих родичів і ставали засновниками майбутніх могутніх купецьких і банкірських династій.

Унаслідок постійних воєн, голоду, хвороб, епідемій та ряду інших причин тривалість життя європейця в середні віки була короткою. Навіть за порівняно сприятливих умов жінки помирали в 30-35-літньому віці, а чоловіки доживали до 40-45 років. Крім того, жінки часто помирали під час пологів. Тільки короновані особи, представники духовенства та вчені-богослови могли досягти 60-літнього віку й більше.

1 Гето — частина міста для примусового поселення євреїв. Назва походить від італійського слова, що означає «гарматний завод». Біля нього знаходився єврейський квартал у Венеції.

Оскільки переписів чи інших підрахунків у ті часи не проводили, то встановити чисельність населення Європи в середні віки можна лише приблизно. Припускають, що за часів Карла Великого кількість жителів основної частини його імперії становила 4-5 млн, а на початку XV ст. в Європі проживало приблизно 43 млн осіб.

Внутрішня колонізація, паломництво, гето.

1. Поясніть вислів М. Блока: «Ліс супроводжував селянина від колиски до домовини».

2. Поясніть значення понять і термінів «внутрішня колонізація», «паломництво».

3. Назвіть чинники, що спричиняли повільне зростання та зменшення чисельності населення.

4. Установіть відповідність між поняттями та поясненнями.

1 міграція

2 внутрішня колонізація

3 «чорна смерть»

А переселення народів

Б перетворення та освоєння території в межах однієї країни

В чума

5. Про яку історичну особу йдеться в поданому описі?

• «Ця людина народилася на світ, щоб приголомшувати народи й наводити жах на людей» (Матеріал історії стародавнього світу).